Рожнятів, Рожнятівський район, Івано-Франківська область
Рожнятів — селище міського типу (з 1940 р.), центр селищної Ради. Розташований на річках Дубі та Чечві, за 63 км від обласного центру, за 7 км від залізничної станції Рожнятів. Через селище проходить автомагістраль. Населення — 3130 чоловік.
Рожнятів — центр району, площа якого — 1,3 тис. кв. км, населення — 70 180 чоловік (у т. ч. міського — 18,08 тис., сільського — 52,1 тис. чоловік). У районі 49 населених пунктів, підпорядкованих 3 селищним та 22 сільським Радам; 9 колгоспів та 3 радгоспи, які мають 38,2 тис. га земельних угідь (з них 8,8 тис. га орної землі та 15,6 тис. га лук і пасовиськ). Лісові масиви займають 67,9 тис. га. У районі 9 промислових підприємств, 51 школа, 6 будинків культури, 36 клубів, 54 бібліотеки.
Рожнятів відомий з XII ст. Перше поселення виникло в долині річки Дуби як невеличка осада, яка називалася Старим селом. Ця назва збереглася за частиною селища і дотепер. Існують кілька переказів про виникнення назви селища. Одні вважають, що назва ця походить від прізвища Рожнятовський, інші — від слова «різня». Поселення будувалося в густих лісах, і працьовитим селянам доводилося докладати багато зусиль, щоб обробити клаптики землі. Але основним заняттям жителів було скотарство.
З кінця XIV ст. Рожнятів став власністю польської корони. Щоб тримати завойовані землі в покорі, на початку XV ст. в Рожнятові збудовано добре укріплений замок. Він мав бійниці для кругового обстрілу, 2 підземні ходи, був оточений глибоким ровом з водою. Замок значно реконструйований, зберігся до наших днів.
Польські королі віддавали землі разом з селами у власність великим магнатам. Протягом кількох століть Рожнятів переходив з рук у руки, доля ж його мешканців лишалася незмінною — вони стогнали в ярмі кріпосного права, жили в темряві та злиднях. Становище селян погіршувалося ще й тому, що магнати здавали свої маєтки частинами в оренду дрібній шляхті. Орендарі ж прагнули не тільки якомога більше накласти на селян повинностей, а й привласнити селянські землі. Свідченням цього є скарга мешканців Рожнятова на орендаря, що «їх власні грунти відняв і до двору приєднав».
Восени 1648 року, коли селянсько-козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким вступило на територію Галичини, багато жителів Рожнятова влилося в загони Семена Височана. Важливим етапом цієї боротьби було оволодіння Рожнятівським замком. Рожнятівські повстанці разом з мешканцями навколишніх сіл та міщанами з Калуша, озброєні гарматами, рушницями, гаківницями, почали його штурм. Перелякані шляхтичі не встояли перед натиском повсталих, покинули замок з усім скарбом і підземним ходом вийшли до лісу Ватин. Але повстанці наздогнали їх біля с. Велдіжа (нині с. Шевченкове) і знищили.
Антифеодальна боротьба не припинялася і пізніше, змінювалися тільки її форми. Селяни нищили панське майно, часом вбивали шляхтичів. 1668 року галицький суд розглядав справу про вбивство шляхтича кріпаком з Рожнятова. На суді селянин зізнався, що він пана «вдарив по голові і з цього світу його згладив». Однією з форм протесту була втеча кріпаків. Щоб перешкодити цьому, поміщики домовлялися між собою про видачу втікачів. У 1694 році магнат Потоцький уклав спеціальний письмовий договір про це з власником Рожнятівського маєтку графом Скарбеком. Втікачі часто поповнювали загони опришків, які підтримували найтісніші зв’язки з селянами. Побратими в селах служили їм провідниками, надавали притулок, забезпечували харчами, переховували зброю, своєчасно повідомляли про небезпеку. Опришки мстили їх поневолювачам, роздавали селянам частину захопленого панського майна. Іван Баб’як із загону відважного ватажка Нестора подарував убогій жінці з Рожнятова 6 волів, яких він забрав у пана.
В кінці XVIII ст. в Рожнятові значного розвитку набуло ремесло. На ринку йшла жвава торгівля виробами шевців, кравців, кушнірів, бондарів. У 1782 році тут відкрито солеварню, на якій працювало 6 робітників.
За декретом від 14 листопада А 785 року Рожнятів став містом. На цей час в ньому налічувалося 188 будинків, проживало 1008 чоловік. 1811 року граф Скарбек відкрив у місті ткацьку майстерню, де на ручних ткацьких верстатах виробляли тканини із лляної і вовняної пряжі. 1838 року в Рожнятові було вже кілька підприємств —цегельня, водяний млин, гуральня і броварня, які належали Скарбеку. На цих підприємствах працювало від 10 до 50 робітників. Однак основним заняттям більшості жителів, як і раніше, залишалося сільське господарство. Найкращими навколишніми землями — 838 моргами орної землі та 279 моргами пасовиськ — володів поміщик. Він же був власником всіх лісових багатств (310 моргів). Міщанам належало 439 моргів землі та лише 1 морг лісу.
Після реформи 1848 року в Рожнятові спостерігалося прискорення розвитку промисловості, пожвавлення торгівлі. Багаті міщани почали вкладати капітали в промислові підприємства. В місті з’явилися ще 1 млин і лісопилка. Граф Скарбек розширив свою цегельню та броварню.
В 1857 році в місті налічувалося 2505 чоловік, 621 двір. Тут було багато курних хат. Міщани жили у великій тісноті.
1877 року в Рожнятові засновано двокласну школу. Через злиденне матеріальне становище діти трудящих залишалися поза навчанням.
В серпні 1888 року в місті сталася велика пожежа — згоріло 80 будинків. Але зростання міста тривало. На початку XX ст. відкрито бойню, сепараторний пункт, який згодом став маслозаводом. Становище робітників на цих підприємствах та у панському фільварку було важким — робочий день ненормований, а заробітна плата мізерна, до того ж залежала вона від примх власників. Не всі мешканці Рожнятова могли знайти роботу в місті. Доводилося найматися до поміщиків, куркулів, торговців або йти до Калуша, Долини чи на лісорозробки до Брошнева. Відчай, безробіття гнали трудящих і за океан. Десятки жителів Рожнятова, не знайшовши в Америці кращого життя, поверталися на рідну землю покаліченими і знесиленими.
В 1902 році двокласну школу перетворено на чотирикласну. Містилася вона в старій тісній халупі. Лише 1906 року збудовано шкільне приміщення.
Під час першої світової війни Рожнятів опинився в зоні, воєнних дій. У 1914 році сюди вступили російські війська. В лютому 1915 року австро-угорська артилерія протягом трьох днів обстрілювала місто. Шалені атаки австрійців не принесли їм успіху. Лише за 2 дні росіяни взяли в полон 2625 солдатів і офіцерів ворога. Внаслідок обстрілів багато будинків було зруйновано. Люди гинули не тільки від куль, а й від голоду, епідемії тифу. Частина мобілізованих не повернулася додому, решта — стала інвалідами.
В 1920 році Рожнятів окупували білополяки. Хоч влада змінилася, становище трудящих не поліпшилося. Робітники терпіли від утисків підприємців та безробіття, а міщани, що були хліборобами, — від безземелля. їм належало всього 670 га землі та 9 га лісу. Поміщик загарбав ліс, луки, пасовища і кращі землі. Міщани мусили відробляти на фільварку за користування пасовищем —зібрати морг збіжжя або викопати 20 цнт картоплі. За право косити сіно — корчували ліс. Робочий день на фільварку тривав 12—13 годин, а заробіток становив 30—50 грошів.
У 1921 році в Рожнятові налічувалося 3266 жителів, через десять років їх було приблизно стільки ж — 3650 чоловік, а дворів — 667.
Не краще жилося також робітникам і ремісникам. У Рожнятові в 30-х роках діяли 3 лісопилки, цегельня, 3 водяні млини, які належали фірмі «Глезінгер», тут працювали маслозавод і броварня. В місті налічувалося 183 приватні крамнички, що належали в основному багатим міщанам. Торгували своїми виробами і ремісники — шевці, кравці, кушніри. У 1939 році в Рожнятові були 2 бондарі, 3 стельмахи та килимар.
1934 року початкову школу реорганізовано в семирічку, в якій навчалося 570 учнів. Ніхто з учителів не мав вищої освіти. Навчання провадилося польською мовою. Учнів карали. Саме навчання вимагало значних матеріальних витрат — зошит коштував 10—12 грошів, а підручник — 1—2 злоті. Батьки, які мали скромні достатки, могли навчати своїх дітей щонайбільше протягом 1—2 років, бідніші — зовсім не посилали дітей до школи. Середня або вища освіта була доступною хіба тільки дітям багатіїв. У 1939 році лише 2 чоловіка навчалися у вузах. З культурно-освітніх закладів у Рожнятові були бібліотека та кілька національних клубів.
У 1939 році бібліотека мала кілька сотень бульварних романів та детективів про «подвиги» польської дефензиви. Відвідували бібліотеку лише представники місцевого панства. Польський напіввійськовий клуб «Сокіл» та український клуб «Бесіда» використовувалися часто для розпалювання національної ворожнечі.
Про державну медичну допомогу не було й мови. Виклик приватного лікаря, а їх у Рожнятові було 2, коштував дорого. Профілактична робота не провадилася зовсім.
На початку 1939 року в Рожнятові проживало 3726 чоловік. Близько 32 проц. мешканців було зайнято в сільському господарстві, понад 42 проц. — в торгівлі, 19 проц. становили робітники, понад 6 проц. — урядовці. Урядовцями були виключно поляки. Українців не допускали не тільки до роботи в урядових установах, навіть вчителями їм було важко влаштуватися. Г. С. Сех після закінчення учительської семінарії була безробітною. Тільки в радянській школі вона знайшла застосування своїм знанням. Г. С. Сех і досі працює в Рожнятівській школі.
Не мирячись з соціальним та національним гнітом, трудящі Рожнятова виступали на боротьбу проти окупації краю. З 1928 року в Рожнятові діяла організація «Сельроб», вона згуртовувала тісний союз робітників і селян усіх національностей. Одним з керівників цієї організації був В. Й. Шлапак. У 1931 році в місті створено осередок КПЗУ, у ньому налічувалося 15 членів. Активними діячами були Д. Г. Ланцман, І. В. Котурбаш, Е. Л. Геллер. Комуністи приділяли пильну увагу роботі з молоддю. У 1934 році в місті було створено комсомольську організацію. Серед комсомольців активністю відзначалися В. Котурбаш, М. Гаутман, О. В. Юречко, І. О. Пришлякевич. Члени КПЗУ та КСМЗУ роз’яснювали населенню політику Радянського Союзу, розповідали про економічні, культурні та політичні успіхи Радянської України, викривали антинародну політику польського буржуазного уряду, відзначали революційні свята, розповсюджували політичну літературу. В ніч на 7 листопада 1934 року в Рожнятові були розклеєні комуністичні листівки польською мовою. В одній з них сказано: «Слава пам’яті революційних борців, жертв кривавої пацифікації на Волині Адама і Степана Васютів і 7 селян з Холмщини, закатованих окупантами в тюрмі Янівській. Геть з фашистським зборищем ОУН». В іншій — проголошувалася політична програма: «Хай живе 7 листопада, річниця Жовтневої революції, хай живе Жовтень цілого світу, хай живе загальний страйк у Польщі! Хай живе збройне повстання робітників та робітниць проти фашизму та окупації, хай живе право Західної України на самовизначення аж до відірвання!». На багатьох будинках було вивішено червоні прапори. Листівка, написана комсомольцями в 1935 році, закликала трудящих до боротьби за єдиний фронт.
У день вступу частин Червоної Армії до Рожнятова створено тимчасове управління, до складу його ввійшли І. В. Котурбаш, Д. Г. Ланцман, О. В. Юречко. Очолив управління І. А. Юречко. Управління закликало всіх громадян підтримувати порядок, сумлінно працювати на своїх місцях, зміцнювати трудову дисципліну, викривати усіх, хто намагався сіяти паніку та вести ворожу пропаганду. Тимчасове управління дбало про налагодження нормального життя, роботу промислових підприємств, забезпечення трудящих необхідними товарами, навчання в школі. На підприємствах воно запровадило 8-годинний робочий день, організувало робітничий контроль над виробництвом, розподілом і споживанням промислових і продовольчих товарів. Це був важливий етап на шляху до націоналізації місцевої промисловості, приватних торговельних підприємств. Провадилася боротьба із спекуляцією та саботажем у торгівлі. В місті проходили мітинги і збори. Промовці висловлювали свою щиру подяку Червоній Армії, яка визволила їх з-під панського гніту. Від трудящих Рожнятова депутатом Народних Зборів обрано бідняка С. В. Котурбаша. У листопаді в Рожнятові створено комісію націоналізації (голова — М. І. Турків), яка з 1 грудня почала роботу. Питання про націоналізацію підприємств обговорювалося на зборах робітників. Трудящі з гнівом розповідали про непосильну працю на експлуататорів, про злиденний заробіток, одностайно висловлювалися за націоналізацію підприємств. Тоді ж вживали заходів щодо розширення підприємств, налагодили виробництво возів, створили артіль шевців і кравців. Насамперед тимчасове управління ліквідувало безробіття.
Наприкінці 1939 року в Рожнятові вже діяли семирічна школа, поліклініка. Відкрився клуб, де демонструвалися кінофільми, зокрема історико-революційні, які з захопленням переглядали місцеві жителі. Були створені гуртки художньої самодіяльності. З грудня 1939 року Рожнятів став районним центром, незабаром перетворений в селище міського типу. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення організувалися гуртки і школа, де навчалися сотні чоловік. Через кілька місяців у селищі діяло вже 5 партійних організацій, колектив агітаторів і лекторів налічував близько 70 чоловік. Вони роз’яснювали політику Радянського уряду, виховували трудящих у дусі відданості комуністичним ідеалам, боролися проти українського буржуазного націоналізму.
На початку 1940 року створено ліспромгосп, де працювало 860 робітників. Для лісорубів збудовано 3 гуртожитки. Неухильно підвищувалися матеріальний добробут і культурний рівень трудящих. Державні та кооперативні магазини в достатній кількості забезпечували мешканців предметами широкого вжитку та продуктами харчування.
22 червня 1941 року в селищі відбувся масовий мітинг, на ньому виступив голова виконкому селищної Ради М. В. Котурбаш. Він закликав рожнятівців готуватися до боротьби з ворогом, який розпочав війну проти Радянського Союзу.
1 липня 1941 року гітлерівські орди захопили Рожнятів. Там, де ступив кований чобіт загарбників, виростали могили замордованих жителів селища. З фашистами співробітничали українські буржуазні націоналісти. Саме за їх допомогою відправлено на німецьку каторгу понад 120 юнаків і дівчат. Багато з них там і загинули. Гестапівці закатували активістів братів І. В. і С. В. Котурбашів, І. О. Пришлякевича, знищили близько 2 тис. чоловік єврейського населення.
Окупанти зобов’язали місцеве населення працювати на вивезенні лісу, забирали молоко, м’ясо, зерно. Щоб зберегти продукти для себе, вони суворо заборонили різати худобу, молоти зерно на жорнах. В одній з народних пісень того часу є такі слова:
А як прийшов ляндвірд грубий,
То за жорна вибив зуби.
Внаслідок пограбування 1942—1943 рр. у Рожнятові настав голод.
Але навіть тут, в невеличкому селищі, де залишились переважно жінки, діти і старики, люди ставали на боротьбу з коричневою чумою. І досі пам’ятають у Рожнятові, як невідомі сміливці здійснили напад на приміщення фашистської поліції. Місцеві активісти на чолі з О. Г. Юречком слухали голос Москви, розповідали людям правду про становище на фронтах, закликали до боротьби з окупантами та українськими буржуазними націоналістами. Директор школи О. Д. Гапанович зберігав у школі прапор районної комсомольської організації і 20 примірників книги «Історія ВКП(б). Короткий курс». Після визволення селища прапор і книги передано районному комітету партії1.
28 липня 1944 року до селища з боями вступили частини 237-ї стрілецької дивізії Червоної Армії. В боях за Рожнятів загинув 171 воїн, серед них Герой Радянського Союзу А. П. Цаплін. Вдячні за визволення з-під гітлерівського ярма мешканці Рожнятова прагнули допомогти воїнам Червоної Армії добити ворога. Чоловіки призовного віку пішли на фронт, старіші — відбудовували шляхи і мости, зірвані фашистами. У фонд оборони в 1944 році здали понад 1300 цнт м’яса, 890 цнт картоплі. 100 цнт овочів. Рожнятів зазнав значної розрухи. Близько 100 будинків було зруйновано зовсім, виведено з ладу мости, зокрема залізничний, зруйновано шляхи до лісорозробок.
Партійні та радянські органи підняли все населення на боротьбу за відбудову. Однією з вирішальних ділянок в цей час стала лісозаготівля. Швидкими темпами відбудовувався ліспромгосп. Уже у вересні на лісорозробках працювало 326 робітників. Протягом одного року збудовано 18 мостів для вузькоколійки, що дало можливість виконувати планові завдання. Звідусіль до ліспромгоспу надходили потрібне устаткування, матеріали. Чимало заготовленої деревини йшло для потреб гірників Донбасу.
Для відбудови народного господарства випускав продукцію райпромкомбінат — черепицю, цеглу, пиломатеріали, дранку, гонту, а також меблі. З 1944 року діяв у селищі пункт первинної переробки молока, який поступово перетворено на сироварний завод. 1945 року в Рожнятові відкрито районну лікарню на 175 ліжок з хірургічним, терапевтичним, дитячим, інфекційним, туберкульозним та пологовим відділеннями.
В той час, коли промисловість досягла значних успіхів, сільське господарство, яке базувалося на одноосібних господарствах, розвивалося дуже повільно. Щоб забезпечити державну допомогу сільськогосподарською технікою та відповідними спеціалістами. 1947 року в колишньому фільварку відкрито MTG. Одночасно роз’яснювали одноосібникам, що на маленьких клаптях землі неможливо повністю використати потужну техніку, застосовувати досягнення агрономічної науки. Рожнятівські комуністи агітували трудівників полів за створення колективного господарства. За їх ініціативою у 1948 році організовано колгосп «Нове життя». Спочатку об’єдналися 9 господарств, але вже 1949 року в колгосп вступили 115 господарств — всі рожнятівські селяни. Колгоспу передано 200 га орної землі, 100 га сінокосу, 200 га пасовищ. Одними з перших організаторів колгоспу були М. В. Юречко та І. А. Юречко. Тоді ж при колгоспі створено партійну організацію. Для її зміцнення районний комітет партії направив чотирьох комуністів. У 1951 році колгосп «Нове життя» об’єднався з колгоспом «Радянська Україна» (с. Сваричів).
З метою більш раціонального використання лісових багатств 1955 року Рожнятівський ліспромгосп об’єднано з Рожнятівським лісокомбінатом, що був розміщений у Брошнів-Осаді. Укрупнення підприємств лісової промисловості відбувалося і пізніше. Зокрема, 1964 року до цього лісокомбінату ввійшов промкомбінат як спеціалізований цех по випуску меблів. А через 4 роки на базі його виникла Рожнятівська меблева фабрика. Нині це одне з великих підприємств селища, яке виробляє в 10 разів більше меблів, ніж їх виготовляв промкомбінат у 1944 році. Цьому в значній мірі сприяла механізація. Замість рубанків і фуганків, впроваджували рейсмусні, фрезерні, токарні, свердлильні, циркулярні верстати. Для виготовлення меблів все більше використовуються деревно-стружкові плити. На фабриці трудяться 272 робітники, з яких основна частина має середню та незакінчену середню освіту. Меблі, виготовлені в Рожнятові, прикрашають квартири трудящих Харкова й Одеси, Вінниці й Хмельницького, Львова й Ровно.
Геологи знайшли поблизу Рожнятова чималі запаси нафти і газу. 1958 року в західній частині селища виросла Рожнятівська дільниця Калуської контори розвідувального буріння. Це підприємство швидко розвивалося, зростало число робітників, для яких споруджено житловий масив. Десятки пробурених свердловин дали вже нафту і газ. Рожнятів стає нафтовим районом.
1958 року MTС реорганізовано в PTC, а згодом — у відділення «Сільгосптехніки». Щороку відділення ремонтує колгоспам і радгоспам району близько 100 тракторів і 70 автомашин, перевозить десятки тисяч тонн різних вантажів.
Розвиток у колгоспах і радгоспах району молочного тваринництва зумовив докорінну реконструкцію сироварного заводу. Тепер всі виробничі процеси механізовано, підприємство значно розширено. Воно випускає 15 видів молочної продукції. Освоєно нові сорти сиру, зокрема «Карпатський». Цей сир відзначено дипломом на Міжнародній виставці в Марселі.
В 1963 році на західній околиці Рожнятова розпочалося будівництво великого водосховища, яке забезпечує водою Калуський хіміко-металургійний комбінат. Гідровузол на Чечві має не лише промислове значення, а й прикрашає селище, дає можливість створити зону відпочинку не тільки для мешканців Рожнятова, а й Брошнів-Осади, Долини, Калуша.
З встановленням Радянської влади почався у селищі справжній похід за освіту трудящих. Більшість жителів була малописьменною, а близько 20 проц. дорослого населення зовсім не знали грамоти. Десятки культармійців навчали людей середнього і старшого віку грамоти, завдяки їм повністю ліквідовано неписьменність.
1945 року семирічну школу реорганізовано в середню. Вперше діти робітників і селян дістали можливість здобувати середню освіту рідною мовою. При школі є гуртожиток для учнів з віддалених сіл, створені навчальні кабінети: фізичний, біологічний, хімічний, історичний, слюсарна та столярна майстерні. До 50-річчя Великого Жовтня за рахунок місцевих коштів прибудовано 6 класних кімнат на 240 учнівських місць, їдальню, типовий спортивний зал. Силами учнів при школі створено зал бойової і трудової слави. Ведеться листування з рідними воїнів, що полягли, визволяючи селище.
Особливо цікавий матеріал зібрано про Героя Радянського Союзу молодшого лейтенанта Андрія Павловича Цапліна. На ознаменування 25-річчя визволення Рожнятова від німецько-фашистських загарбників тут встановлено меморіальну дошку, Рожнятівській середній школі присвоєно ім’я А. П. Цапліна. В селищі працює районна заочна середня школа, в якій навчається 972 чоловіка. 742 мешканці Рожнятова здобули вже середню освіту. Значна частина випускників продовжує навчання у вузах. Тільки 1968 року з 76 чоловік, що одержали атестат зрілості, 26 вступили до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.
1961 року збудовано нове приміщення лікарні, обладнане сучасною медичною апаратурою. В селищі відкрито поліклініку та пункт медичної допомоги. В Рожнятові працює 25 лікарів та 96 медпрацівників із середньою освітою. Медичні працівники приділяють багато уваги профілактиці.
Рожнятів перетворився у велике квітуче селище. Замість напівгнилих хат під соломою та дранкою, зведено нові добротні будинки під шифером та залізом. В селищі налічується понад 600 будинків, з них 160 — комунальних. За післявоєнні роки виросли нові вулиці — Нафтовиків, Андрія Цапліна, Юрія Гагаріна. Замість брудних розбитих доріг, побудовано асфальтовані, добре впорядковані, прокладено тротуари. Дерев’яні мости замінено залізобетонними. Лише за останні два-три роки споруджено великий продовольчий магазин, універмаг, побуткомбінат, лазню, чайну, готель, хлібозавод, 16 двоповерхових будинків. У центрі селища височить пам’ятник, відкритий в 1950 році: схилився солдат над братською могилою, де поховані ті, що полягли за визволення Рожнятова. На центральній площі стоїть пам’ятник В. І. Леніну. В 1967 році було розбито новий сквер, посаджено 600 метрів живої огорожі, висаджено 10 тис. декоративних кущів. У 1969 році розпочато газифікацію Рожнятова.
Різноманітні послуги населенню робить комбінат побутового обслуговування, який працює в селищі з 1959 року. Тут є майстерні: кравецька, в’язальна, шевська, по ремонту годинників, телевізорів і радіоприймачів, а також фотографія і перукарня.
40 торговельних точок Рожнятова постачають його мешканцям все потрібне — продукти харчування, одяг, взуття, господарські товари, меблі, книги.
Є в селищі де культурно відпочити. При будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, 1961 року став до ладу широкоекранний кінотеатр, споруджено стадіон, баскетбольні і волейбольні майданчики. Культурно-масову та спортивну роботу серед школярів проводить будинок піонерів. У Рожнятові є 3 бібліотеки, книжковий фонд їх понад 45 тис. примірників. Виходить районна газета «Нові горизонти». Районна організація товариства «Знання» об’єднує 733 лектори, які читають цікаві й змістовні лекції.
Все ширше в побут трудящих входять нові обряди. Новорічної ночі учасники художньої самодіяльності щедрують в селищі, поздоровляють його мешканців з святом. 24 травня в школі урочисто відзначається повноліття юнаків та дівчат. На центральній площі біля пам’ятника В. І. Леніну райком комсомолу вручає юнакам комсомольські квитки, тут же приймають школярів у жовтенята та піонери.
Докорінно змінився не тільки побут, а й соціальний склад населення. Не стало селян-одноосібників, кустарів-ремісників, приватних торговців. Нині в Рожнятові мешкають 1160 робітників і службовців. Серед них 242 комуністи та 488 комсомольців. Гордістю Рожнятова є передовики виробництва, культури, освіти, охорони здоров’я. Це полірувальниця меблевої фабрики І. Д. Кузьма, майстер столярного цеху фабрики І. А. Купчак, слюсар відділення «Сільгосптехніки» В. Ф. Пилипів, лікар 3. С. Касян, директор будинку культури Б. І. Масник та десятки ін. З селища вийшов доцент Івано-Франківського медичного інституту, кандидат медичних наук Т. В. Котурбаш.
Розроблено план розвитку Рожнятова до 1975 року. За цей період передбачено реконструювати центр селища, розширити приміщення багатьох установ, звести 20 багатоквартирних будинків, завершити газифікацію та розпочати спорудження водопроводу і каналізації. На місці колишнього озера будують дитячий басейн та сквер. По обидва боки селища проляжуть об’їзні шляхи.
Щасливим життям живе сьогодні оновлене працею радянських людей селище. Ще більш прекрасним стане воно в майбутньому.
Й. Ф. ПОДОБАНИЙ, П. С. СИНЕНКО, А. Л. ЯСІНСЬКИЙ