Стецева, Снятинський район, Івано-Франківська область
Стецева — село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру. Населення — 3338 чоловік. Сільраді підпорядковане село Стецівка.
Поблизу Стецевої знайдено браслети доби пізньої бронзи, виявлено поселення ранньослов’янської черняхівської культури, де знайдено монету римського імператора Коммода.
Перша згадка про Стецеву належить до другої половини XV ст. В документі за 1472 рік зазначено, що село входить до Снятинського староства. В іншому джерелі за 1564 рік згадується Стецева — королівське містечко, яке «лежить на кордоні з Молдавією, і в ньому є 39 будинків».
У 1566 році турки й татари під час походу через Прикарпаття дуже зруйнували й пограбували Стецеву. Великого лиха зазнало село від татарських орд у 1612 — 1622 рр. У 1625 році вони пограбували все майно жителів, а людей знищили. Лише випадково врятувалося 5 родин, які на згарищах заснували нове село. В люстрації Снятинського староства від 1629 року зазначено, що «було містечко Стецеваг з котрого зараз село осаджується».
В середині XVI ст. селяни Стецевої відбували 2 дні панщини на тиждень, а в гарячу пору сільськогосподарських робіт — 4 дні. Кожен двір платив поміщикові но 13 грошів річного чиншу, здавав по 4 маци вівса та доставляв по 2 вози дров. Відомі прізвища селян-кріпаків того часу: І. Клим, С. Вохич, С. Ковальків, Ю. Коваль, Ф. Чокан, О. Охримів. У податкових реєстрах зазначено, що кріпаки також сплачували податки державі — від кожного двора по 3 флорини 6 грошів.
У 1646 році мешканці Стецевої взяли активну участь у повстанні, яке підняли жителі Снятина. Повсталі захопили поміщицьку худобу. Восени 1648 року багато стецівчан вступило до повстанського війська, очолюваного С. Височаном.
У XVIII ст. закріпачення посилилося. 1752 року селяни Стецевої відбували такі повинності: халупники — один день на тиждень основної панщини, комірники влітку працювали на полі, а взимку пряли пряжу; кожен двір відробляв 24 дні на рік шарваркових, 12 днів зажинків та обжинків, 4 дні на заорках та оборках; здавав щорічно поміщикові 4—5 курей, 12 яєць, платив 20 злотих за оренду землі, 20 злотих за утримання великої рогатої худоби. Крім цього, селянин сплачував церкві 2 цнт жита, 2 цнт вівса тощо.
В 1809 році Стецева належала поміщикові Фабрі. У його руках була третина кращих земель, а більшість селян не мала навіть тягла, щоб обробити свої невеличкі клаптики. На 202 двори у Стецевій припадало всього 16 коней і 146 волів.
Не принесла полегшення селянам Стецевої і реформа 1848 року. За своє «визволення» вони змушені були виплачувати викуп, а краща земля залишалася в поміщика Айваса. Газета «Діло» повідомляла, що в Стецевій у селян нема ні клаптя пасовиськ, що худобу вони змушені пасти на межах, бо поміщик привласнив громадські пасовиська. Про великі земельні володіння поміщика, які становили половину сільськогосподарських угідь села, свідчить польський географічний словник видання 1890 року. В ньому написано, що поміщик Айвас має 2310 моргів орної землі, 240 моргів лук, городів, пасовищ та лісу. Власність мешканців відповідно становила 2595 і 450 моргів.
Трудящі терпіли ще й національний гніт. Австрійські власті переслідували українську культуру, мову. Замість шкіл вони будували корчми та церкви. У Стецевій наприкінці XIX ст. було шість корчем. А двокласну школу відкрито тільки в 1894 році.
Жахливі картини злиденного життя селян Стецевої, безпросвітної темряви змалював у багатьох творах В. С. Стефаник, який постійно жив з 1904 по 1910 рік у свого тестя К. Гаморака. 8 листопада 1910 року він виступив на селянських зборах з викривальною промовою проти виборчої реформи. Влітку 1888 року в Стецевій побував М. Павлик, де познайомився з молодими тоді гімназистами В. Стефаником і Лесем Мартовичем.
На початку серпня 1914 року в Стецевій тривожно задзвонили дзвони, вони сповістили про початок першої світової війни. Австро-угорський уряд насильно мобілізував і погнав на братовбивчу війну понад 400 селян. Крім того, було конфісковано 150 пар коней з возами, багато рогатої худоби, свиней, зерна тощо. Поблизу села точилися жорстокі бої між російськими й австро-угорськими військами, під час яких було зруйновано і спалено багато будинків, знищено значну кількість худоби, посіви. У Стецевій почався голод.
Після розпаду Австро-Угорської імперії та краху ЗУНР польська шляхта запровадила в Стецевій жорстокий колоніальний режим. Краща земля залишилась за поміщиками, куркулями і церквою. Понад 700 га орної землі належало панові Криштофовичу, 120 га — Конну. По 50—75 га мали піп та 8 сільських глитаїв, а 300 селянських господарств —по 0,25—0,75 га землі, 400 родин були зовсім безземельними. Зростала кількість безкінних та безкорівних господарств. У середині 30-х років вони становили майже 50 проц. Урожайність на селянських клаптиках була низькою. В 1934 році вона становила в середньому з гектара лише по 5 цнт кукурудзи й жита. Бідняки гнули спину на поміщика і куркулів, працювали за 12—13-й сніп. З 10 років батракував у поміщика Йосип Мельничук. Його син Іван також у десятирічному віці змушений був піти у найми. Іван Стефаник зазнав тяжкого визиску з 12 років. У дитячому віці пішли працювати до попа Касіян Козьмик та Марія Мойсик. Такою була доля багатьох бідняків села.
Нужда, непосильні податки змушували селян кидати рідну оселю та їхати на чужину шукати шматок хліба. Із Стецевої за 1919—1939 рр. емігрувало понад 400 чоловік. У Т. М. Личука сім’я складалася з 8 чоловік. А землі було обмаль. Ось і поїхав він до Канади, звідти до Аргентіни. Але щастя там не знайшов. Повернувся додому хворим, обідраним. Його син Юстин кілька років поневірявся на чужині, пішки пройшов усю Канаду, шукаючи заробітку. На роботі Юстин зламав ногу, і його вигнали на вулицю. Повернувся він додому таким же бідняком, яким їхав за океан. Микола Загорук, втративши надію знайти роботу, кинувся під поїзд поблизу Торонто.
Не мали трудящі Стецевої за панської Польщі ніяких політичних і громадянських прав. Польські власті мало дбали про освіту. В селі працювала лише початкова школа. Щоб забезпечити один рік навчання сина чи дочки в гімназії, селянин повинен був продати не менше 20 цнт пшениці.
Трудящі Стецевої не мирилися з таким становищем, вели боротьбу проти експлуатації і гніту. Ще в березні 1927 року в селі було створено місцеву організацію «Сельроб», вона об’єднувала понад 100 членів. Сельробівці скеровували селян на боротьбу проти окупаційного режиму, розповсюджували листівки, організовували страйки. Коли розпочалися вибори органів місцевого самоврядування в 1927 році, сельробівці добились обрання 36 своїх кандидатів радними і їх заступниками. Поліція почала жорстоко переслідувати членів організації. Під час підготовки до виборів польського сейму 1928 року було заарештовано керівників стецівської організації «Сельробу». їх тримали у в’язниці до закінчення виборів. Незважаючи на поліцейський терор, сельробівці розгорнули агітацію за своїх кандидатів, викривали ворожі дії поміщицько-куркульських ставлеників. Тоді ж у сільській читальні відбулися збори жінок, на яких виступили члени КПЗУ, вимагаючи рівних прав жінок з чоловіками. Було організовано також мітинг селян, учасники якого вимагали звільнення заарештованих керівників «Сельробу». Українські буржуазні націоналісти закликали селян голосувати на виборах до сейму за поміщика. Але біднота не піддавалася їхній агітації. Багатії змушені були шукати підтримки в жандармів. Під час мітингу над будинком читальні замайорів червоний прапор. Результати виборів показали, що КПЗУ користувалася авторитетом серед селян. Третину голосів у Стецевій було подано за кандидатів «Сельробу».
Жорстоких переслідувань зазнали стецівчани під час кривавої пацифікації влітку 1930 року. До Стецевої прибуло понад 150 поліцаїв і солдатів. Карателі разом з буржуазними націоналістами катували багатьох селян, руйнували їхні будинки, засипали і труїли криниці, били вікна, нищили домашні речі, обливали гасом продукти харчування. Майже половину мешканців села піддали такому «умиротворенню». А жителя Василя Сухолиткого побили до смерті лише за те, що в його хаті не було портрета Пілсудського. Великих знущань зазнала родина сельробівця П. Т. Яцурака, якого після побоїв заарештували і катували ще у в’язниці.
Стецівчани брали активну участь у боротьбі трудящих Західної України проти фашизму й війни. Коли до села дійшла звістка про арешт Ернста Тельмана, в селі відбувся мітинг на захист вождя німецьких комуністів. Організували його члени «Сельроб-єдності» М. І. Арич і К. І. Мойсик. У резолюції, підписаній понад 700 учасниками мітингу, було висловлено вимогу негайно звільнити з в’язниці видатного діяча німецького й міжнародного робітничого та комуністичного руху. Жандарми вчинили розправу над організаторами мітингу, жорстоко побили М. І. Арича і К.. І. Мойсика.
Кривавий терор польських панів проти виступів селян тривав аж до визволення Західної України. 17 вересня 1939 року до Стецевої долетіла звістка про рішення уряду СРСР надати братерську допомогу трудящим західноукраїнських земель в їх боротьбі за визволення від іноземного поневолення. Ще до приходу частин Червоної Армії місцеві активісти створили селянський комітет, на чолі якого став бідняк Ю. Т. Личук, організували бойову дружину, роззброїли поліцію, арештували поміщиків, жандармів і польських урядовців у селах Стецевій, Підвисокій, Русові й Потічку, що входили до Стецівської гміни. На багатьох будинках замайоріли червоні прапори. Влада в Стецевій стала народною. А коли до села прийшли червоні бійці, трудящі з хлібом-сіллю, квітами і прапорами зустріли своїх братів-визволителів.
Трудящі Стецевої почали будувати нове життя. Земельна комісія розподілила поміщицьку землю. Безземельні і малоземельні селяни одержали понад 900 га землі. Депутатом Народних Зборів селяни обрали біднячку Г. М. Личук. Вона голосувала разом з усіма депутатами за встановлення Радянської влади і возз’єднання Західної України з Українською РСР, «щоб пани не поверталися більше в Стецеву». Незважаючи на шалену антирадянську пропаганду і погрози буржуазних націоналістів, селяни в 1940 році взяли активну участь у виборах до Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР.
Дальшим кроком нової влади було створення колективного господарства. Весною 1940 року 65 сімей бідняків і середняків об’єдналися в колгосп «Перше травня», головою правління якого обрали Ю. Т. Личука. Першими членами артілі стали М. Т. Личук, К. І. Мойсик, М. М. Никифорук, І. І. Грицяк, В. Н. Личук, В. П. Томаш, І. Мельничук, Д. Д. Личук, М. М. Стеф’юк, В. Буждиган, М. П. Ужевка, В. П. Ужевка та інші.
Вузенькі межі розорали трактори. На обробленій землі швидко посіяли. Трактористи І. Несварливий та М. Ревко, що прибули зі східних областей республіки, передавали свій досвід молодим механізаторам артілі Олені Загорук, Іванні Мойсик, Івану Личуку та Миколі Личуку.
Вже у перший рік колективного господарювання колгоспники добилися відчутних результатів. Вони зібрали значно вищий, ніж на полях одноосібників, урожай зернових і технічних культур, створили ферми великої рогатої худоби, свиней. Грошові прибутки за 1940 рік становили 300 тис. крб. Багато колгоспників одержали стільки хліба, скільки вони раніше не могли заробити протягом кількох років. Родина П. П. Рудика заробила 30 цнт зерна і 1500 крб. грішми. Д. Д. Личук привіз додому 40 цнт хліба, багато картоплі та кормів, понад 2 тис. крб. Колгосп завоював почесне право брати участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Розвиваючи громадське господарство, артіль подбала про те, щоб кожен колгоспник мав власну корову. Для цього держава асигнувала 70 тис. крб. Багато колишніх бідняків і батраків уперше в житті придбали корів.
Зримі успіхи молодого колгоспу «Перше травня» яскраво переконали селян у перевагах колгоспного ладу, розвіювали вигадки буржуазно-націоналістичних елементів, які залякували хліборобів комунами. Все більше одноосібників добровільно вступали до артілі. «Будучи сусідами колгоспу, ми побачили, як приємно працювати в гурті, а осінь щедро винагородила людей, — писала сім’я Дмитра Соколюка в своїй заяві про вступ до колгоспу 17 грудня 1940 року.—Ми переконалися, що правда на стороні більшовиків, і, порадившись, як жити далі, всією родиною вирішили вступити в артіль. Землю 2,5 морга усуспільнюємо. Працездатних — 4 душі».
Весною 1941 року кількість членів у Стецівському колгоспі збільшилась удвоє. Під керівництвом районної організації КП(б)У здійснювались заходи щодо організаційно-господарчого зміцнення артілі. Райком партії надсилав у Стецеву комуністів для організації колгоспного виробництва.
В село прийшло не тільки заможне життя, а й нова соціалістична культура. Було відкрито клуб, бібліотеку, почала працювати семирічна школа, в яку прибуло 11 вчителів із східних областей України. У медичному пункті селяни отримували безплатну допомогу.
Радянська влада, колгоспний лад принесли трудящим Стецевої свободу, щастя, відкрили шлях до заможного життя. Але війна перешкодила дальшому здійсненню величних накреслень. З початком війни частина селян пішла на фронт. 1 липня 1941 року в село вдерлися фашистські німецько-угорські війська. Окупанти відновили старі порядки. На селі верховодили куркулі, буржуазні націоналісти, які знову прибрали до своїх рук землю, наділену біднякам Радянською владою. Колгосп фашисти перетворили на маєток під управою угорських офіцерів. Тут силою примушували селян працювати від зорі до зорі. Крім того, їх обклали непосильними податками. Кожен двір повинен був здати окупантам по 7 цнт зерна з кожного га, по 500 літрів молока від корови.
За найменшу непокору фашисти жорстоко карали селян, кидали у тюрми. За роки окупації вони вбили 105 громадян Стецевої, 84 чоловіка було вивезено на каторжні роботи до Німеччини.
Стецівчани не мирилися з гітлерівською окупацією. Вони боролися проти загарбників. 617 громадян села билися з ворогом на фронтах у лавах Червоної Армії. З них понад 500 воїнів нагороджено орденами і медалями Союзу PGP. Героїчно громили ворога С. В. Никифорук, І. Й. Мельничук, Ю. І. Загорук, Д. Д. Мойсик, М. Т. Личук, Д. О. Печенюк, Д. М. Войцеховський, І. О. Фокшанський та інші.
Трудящі, які опинились під фашистським гнітом, чинили опір окупантам, саботували їх заходи, ховали худобу, зерно та інші продукти, переховували бійців Червоної Армії під час їх втечі з полону, допомагали партизанам-ковпаківцям. Це бентежило окупаційні власті. В серпні 1943 року вони надіслали в село циркуляр, у якому категорично попереджали: хто з селян буде переховувати військовополонених або надаватиме їм притулок, того чекає жорстока кара. За відмову здавати сільськогосподарські продукти фашисти розстріляли О. Личука, Т. Грицяка, В. Грицяка, І. Козьмика та інших.
30 березня 1944 року Стецеву було визволено від фашистських загарбників частинами 1-ї танкової армії генерала Катукова та воїнами 1-ї Чехословацької бригади. Швидко відновила діяльність сільрада, почали працювати школа, клуб, бібліотека. Влітку 1944 року в Стецевій було засновано комсомольську організацію, яку очолила Емілія Томаш.
Депутати сільради разом з комсомольцями повели рішучу боротьбу проти українських буржуазних націоналістів, очолили відбудову зруйнованого господарства, організували допомогу фронтові. До серпня 1944 року трудящі Стецевої передплатили позику на суму понад 100 тис. крб., внесли готівкою 354 тис. крб. на позику і на реактивну зброю «Прикарпатська Катюша», а також здали у фонд оборони 300 пудів хліба та 30 цнт м’яса.
У вересні 1945 року відновлено діяльність колгоспу «Перше травня». Він об’єднав 54 селянські господарства і мав 350 га землі. У важких умовах довелося вести артільне господарство: не вистачало тяглової сили (було всього пара волів, 4 корови та декілька коней), реманенту, насіння. Бандерівці й куркулі намагалися перешкодити відродженню артілі, терором і підпалами вони залякували селян, вели шалену антирадянську пропаганду. Оунівці вбили кращих активістів Стецевої І. Радомського, І. Томаша, Д. Сухолиткого, Б. Гав’юка, І. Тарнавського, Й. Никифорука, П. Журавського, І. Басалигу, Я. Чешика, С. Басалигу, Ю. Анатійчук, М. Буждиган, Т. Кузьмін, Г. Буждиган та інших.
Але жителі села успішно долали труднощі. Для боротьби проти бандитів було створено озброєну групу охорони громадського порядку на чолі з П. Башинським. Ця група, спираючись на всебічну підтримку селян, з допомогою органів державної безпеки зуміла за короткий час знешкодити оунівців. Банди згодом було повністю ліквідовано.
Колгосп дістав велику допомогу від держави: йому передано 20 коней, 150 цнт доброякісного насіння зернових, МТС дала трактори та інші машини. Восени 1945 року артіль засіяла 67 га пшениці та 29 га жита, а весною 1946 року — 98 га ячменю, 25 га вівса, 16 га інших зернових та посадила 8 га картоплі. Було закладено 12 га саду. Очолював артільне господарство Ю. Т. Личук.
Швидко налагоджувалося громадсько-політичне життя. Було створено агітколектив. Щотижня агітатори скликали колгоспників і одноосібників, вели з ними бесіди, читали лекції про політику Комуністичної партії і Радянської держави, про ленінську дружбу народів нашої країни. Систематично демонструвалися кінофільми. Комсомольська організація й актив села розгорнули також антирелігійну пропаганду. Вчительський колектив разом з сільськими активістами проводив наполегливу роботу по ліквідації неписьменності. Було налагоджено роботу клубу, запрацювали гуртки художньої самодіяльності. Вже в 1947 році аматори Стецевої дали 67 концертів, з них 25 — для інших сіл і завоювали право участі в республіканському огляді, де посіли друге місце і одержали грошову премію.
Повсякденна виховна робота районної партійної організації, сільського активу давала позитивні результати. Колгоспники активно бралися до роботи, зростало артільне господарство. Тим часом одноосібники вступали до колгоспу. Позитивними щодо цього були екскурсії до передових колгоспів області. В 1947 році 327 селян-одноосібників Стецевої побували в багатьох колективних господарствах республіки, на сільськогосподарських виставках у Москві та Києві. Після повернення додому вони подавали заяви про вступ до колгоспу.
Восени 1947 року було досягнуто перших трудових успіхів. Ланка М. В. Заренчук виростила по 406 цнт цукрових буряків з гектара, які тут культивувались вперше. Почин Заренчук підхопили й інші ланки. Між буряківниками колгоспу «Перше травня» розгорнулося соціалістичне змагання за вирощування високих врожаїв.
У травні 1948 року в селі створено первинну партійну організацію, а в листопаді наступного року в колгоспі організовано партійно-кандидатську групу. Її очолив Г. М. Палений. У червні 1950 року на базі партійно-кандидатської групи створено партійну організацію колгоспу. У вересні того ж року партійні організації села й колгоспу об’єдналися в територіальну партійну організацію. Комуністи, комсомольці, безпартійні вчителі виступали з лекціями, розповідали трудящим про переваги соціалізму над капіталізмом, колективного господарства — над одноосібним, про права трудящих СРСР. Особлива увага зверталася на викриття українського буржуазного націоналізму. Все це позитивно впливало на зростання творчої активності колгоспників.
Восени 1949 року Стецева стала селом суцільної колективізації. В серпні 1950 року на зборах членів артілей «Перше травня», ім. Т. Г. Шевченка (село Стецева) то ім. 30-річчя Жовтня (село Стецівка) прийнято рішення про їх об’єднання. Колгосп названо «Перше травня». За ним було закріплено 3351 га сільськогосподарських угідь. Минуло небагато часу, і артіль стала передовим господарством області. Кращі буряківники М. В. Заренчук, М. М. Ткачук, Б. К. Курджос, які вирощували по 400 —500 цнт цукрових буряків з га, виступали з розповідями про свій досвід роботи перед колгоспниками інших артілей.
Комуністи й комсомольці звернули особливу увагу на дальше піднесення артільного господарства. В 1950 році партійна організація з правлінням колгоспу розробили нову, більш раціональну структуру посівних площ артілі, подбали про технічне оснащення, впровадження комплексної механізації в усіх галузях виробництва. В артільному господарстві широко використовується електроенергія від державної високовольтної лінії. Колгоспники застосовують її на фермах (електродоїння, автонапування тощо). З кожним роком все більше машин працює у рільництві.
Якщо в 1960 році артіль мала 24 трактори, 4 зернові комбайни, 19 автомобілів, то в 1968 році — 34 трактори, 14 комбайнів, 23 автомашини. В колгоспі споруджено ремонтні майстерні, які оснащено новими верстатами.
Технічне озброєння колгоспу, ведення господарства на науковій основі докорінно підвищили продуктивність праці, сприяли зростанню врожайності зернових і технічних культур, піднесенню продуктивності тваринництва. В 1950 році колгосп виростив по 14 цнт зернових на гектарі, в 1965 році — по 27 цнт, а в 1967 році — по 39 цнт. Провідною культурою є озима пшениця. Її посіви в 1967 році досягли 580 гектарів. Важливе місце в структурі посівних площ належить технічним культурам, зокрема цукровим бурякам. У 1968 році тут вирощено по 450 цнт коренів на кожному гектарі. Колгоспники збирають по 180—200 цнт картоплі, 25—32 цнт сухого листя тютюну, вирощують високі врожаї помідорів, огірків, капусти, моркви та інших овочевих культур. Артіль має велике розвинуте насінницьке господарство овочевих культур, яке є одним з найбільших на Україні. Значні прибутки дає артілі садівництво. Перші гектари саду закладено 1939 року. А в 1965 році його вже було 175 гектарів. Характерно, що до возз’єднання у всьому Снятинському повіті налічувалося тільки 18 га садів. За одержання високих врожаїв високосортних фруктів колгоспного садівника А. М. Римара нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Значною галуззю колгоспу є також тваринництво. В 1947 році на фермах було всього 48 голів великої рогатої худоби, а в 1968 році поголів’я становило 1586 голів, з них — 700 корів. Завдяки створенню міцної кормової бази, поліпшенню племінної справи, впровадженню передового досвіду, добре поставленої організації праці забезпечувались успіхи. За період з 1947 по 1967 рік надої молока на фуражну корову збільшилися з 1061 до 3700 кг, а виробництво молока на 100 га сільськогосподарських угідь — від 101,7 цнт у 1953 році до 909,3 цнт у 1968 році. Доярка Г. Ю. Гах надоїла по 4743 кг молока від корови, О. Г. Мойсик — 4720 кг, І. М. Сухолитка — 4421 кілограм.
Однією з важливих галузей тваринництва є свинарство. Всього 3 свиноматки було в господарстві в 1945 році. Через 10 років колгосп мав уже 1000 свиней. У 1968 році колгосп продав державі понад 1,3 тис. цнт м’яса при плані 800 цнт. Артіль має також вівцеферму. Кращий вівчар Кузьма Кікінчук, який працює на фермі з часу організації колгоспу, щорічно одержує по 100 й більше ягнят від 100 вівцематок. Розвинуте в колгоспі і рибництво. Перший ставок площею 2 га було зарибнено в 1940 році. Тепер артіль має 7 ставків. З кожного гектара водного дзеркала колгоспники щорічно одержують 1,5—2 цнт товарної риби.
В колгоспі широко провадиться будівництво. Якщо у 1945 році в господарстві було лише 4 будівлі, то в 1968 році — 40.
Розвиток громадського господарства забезпечує неухильне зростання прибутків колгоспу. В 1958 році вони становили 217,4 тис. крб., а в 1968 році зросли до 1601 тис. крб. Це допомогло створити міцну базу для підвищення оплати праці колгоспників. Починаючи з 1959 року, колгосп перейшов на грошову оплату з місячним авансуванням. У 1968 році вартість одного людино-дня становила 4,24 крб. Ще вища зарплата у тваринників (4,57 крб.) та механізаторів (4,7 крб.). Всі колгоспники добре заробляють в артільному господарстві. Ланкова Ю. В. Сухолитка одержала в 1968 році 1300 крб., доярка І. М. Сухолитка — 1855 крб. Річний бюджет сім’ї колгоспника П. Д. Сухолиткого (працює в колгоспі з дружиною-дояркою) — 3395 крб. Крім цього, вона має присадибну ділянку, корову, свині, птицю. Доярка П. П. Волощук залишилася вдовою з 7 малими дітьми в старій хаті. За панської Польщі така родина була б приречена на голодну смерть. Зовсім іншу долю дала сім’ї Волощук Радянська влада. Колгосп безплатно побудував їй добротний будинок, систематично надає матеріальну допомогу. Параска Волощук щорічно заробляє по 1200—1500 крб. Її діти вчаться: троє — в школі-інтернаті, решта виховується в садку. Старша — Олеся закінчила 8 класів і пішла працювати на ферму. Тепер вона — передова доярка.
В 1959 році колгосп запровадив пенсію для колгоспників, яку 1968 року одержували 330 ветеранів артілі, 88 інвалідів Великої Вітчизняної війни. Багатодітним і одиноким матерям Стецевої держава щомісяця виплачує 3 тис. карбованців.
У колгоспі «Перше травня» дружна трудова сім’я. Тут виросло багато чудових спеціалістів, передовиків, які своєю сумлінною працею завоювали пошану в трудящих району і області. Високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно голову колгоспу Ю. Т. Личука та ланкову М. В. Заренчук. Трудящі Івано-Франківської області виявили Ю. Т. Личуку високе довір’я, обираючи його з 1946 року депутатом Верховної Ради СРСР. Орденами й медалями Союзу РСР нагороджено 29 колгоспників. Орден Леніна сяє на грудях у зоотехніка Г. Т. Буждигана, орден Трудового Червоного Прапора одержав тракторист К. М. Волошин. 14 жінкам надано почесне звання кращої доярки області та вручено значок «Відмінник соціалістичного змагання УРСР».
З 1953 року артіль «Перше травня» щорічно була учасницею Всесоюзної виставки досягнень народного господарства, нагороджена шістьма дипломами ВДНГ СРСР. Про колгосп Стецевої видано багато плакатів. У 1964 році про село створено документальний кінофільм «25-а весна». Про славні діла колгоспників, їх досвід роботи не раз писала районна, обласна, республіканська, всесоюзна, а також прогресивна закордонна преса. Український радянський поет М. Т. Рильський, який 1959 року відвідав Стецеву, присвятив її трудівникам вірш «Карпатські октави».
Колгосп тримає першість у соціалістичному змаганні в районі і області. Він був переможцем у змаганні на честь XXII, XXIII з’їздів КПРС та 50-річчя Великого Жовтня. З 1961 року колгосп щорічно заноситься на обласну Дошку пошани. За досягнуті успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва в 1967 році колгосп «Перше травня» нагороджено орденом Леніна.
Артіль змагається з трудовим сільськогосподарським кооперативом ім. Благоєва Варненської округи Народної Республіки Болгарії. Група болгарських селян побувала у Стецевій, а стецівчани Г. Т. Буждиган, А. М. Римар та Г. В. Козак відвідали болгарський кооператив.
Починаючи з 1960 року, населення Стецевої перебудовує своє село, впорядковує вулиці, двори. Споруджено понад 200 житлових будинків, побутовий комбінат, де є швейна і шевська майстерні, готель, їдальню, промтоварні та продовольчі магазини. У селі працює 7 торговельних підприємств, товарообіг яких щороку зростає. В 1968 році, зокрема, було продано товарів на 536 тис. крб. Добре працює голова сільського споживчого товариства, колишня біднячка, активна комсомолка перших років Радянської влади комуніст О. П. Михайлецька. У просторих, світлих будинках колгоспників — електрика, радіо. За 1960—1968 рр. селяни придбали 800 швейних машин, 650 велосипедів, 70 мотоциклів, 150 телевізорів, 6 легкових автомашин, 28 холодильників. У центрі села —парк культури, де посаджено 3000 декоративних дерев.
У селі споруджено пам’ятники В. І. Леніну, Т. Г. Шевченку, воїнам-односельчанам, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни і в боротьбі за встановлення Радянської влади.
З місцевого населення виросли чудові спеціалісти — трактористи, шофери, комбайнери, електрики. їх готує колгоспна школа механізаторів. У 1968 році в Стецевій працювало 80 трактористів, шоферів і комбайнерів. Із села вийшло 225 вчителів, лікарів, інженерів, агрономів, ветлікарів, зоотехніків та інших спеціалістів. Серед них доцент Т. Г. Личук, викладач інституту Т. Л. Мислін, інженер-конструктор С. І. Заболотний.
У Стецевій сталися докорінні культурні перетворення. В 1950 році було ліквідовано неписьменність. Збудовано нове приміщення середньої школи. Вона має добре обладнані класи, навчальні кабінети. Учні-випускники, як правило, закінчивши навчання і оволодівши в школі спеціальністю, йдуть працювати у свій колгосп. Із них повагу заслужили ланкова К. У. Джуравець, механізатор Я. Г. Собчук, доярки М. В. Грушинська, О. Д. Волощук та інші..
Понад 150 малят виховується в дитячих яслах. У селі є чудовий палац культури із залом на 500 місць, бібліотекою, читальним та танцювальним залами. При палаці відкрито колгоспну картинну галерею, краєзнавчий музей. В підборі експонатів взяли активну участь вся громадськість села. Івано-Франківські художники О. М. Коровай, І. І. Лобода, І. В. Кулик, М. О. Попов та М. П. Фіголь подарували музею свої роботи. У книзі відвідувань записано тисячі цікавих відгуків. Своїми враженнями поділилися канадські комуністи на чолі з секретарем ЦК Компартії Канади Тімом Баком, румунська делегація, чехословацькі туристи та інші приїжджі екскурсанти. Бібліотека налічує 18 тис. книг, її відвідує понад 1100 читачів. При палаці культури працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, танцювальний, юних кіномеханіків. На сцені, крім місцевих аматорів, виступають артисти Коломийського, Івано-Франківського та Чернівецького драматичних театрів, а також художні колективи Києва та союзних республік. В палаці культури встановлено широкоекранну кіноапаратуру, регулярно демонструються кінофільми.
Молодь села захоплюється фізкультурою й спортом. Футбольна команда «Колгоспник» часто бере участь у районних змаганнях. Борець-важкоатлет В. Болюк неодноразово здобував призові місця на обласних та республіканських змаганнях, а учень середньої школи Р. Гуйванюк у 1969 році завоював друге місце в області і п’яте в республіці з настільного теніса.
Стецева має свій радіовузол, звідки три рази на тиждень проводяться радіопередачі. У програмі передач: лекції на політичні й наукові теми, інформації про виробничі справи, атеїстичні матеріали, сторінки місцевої газети «Наш перчик».
У Стецевій споруджено лікувально-профілактичний комплекс, який має лікарню на 50 ліжок, поліклініку, лікувально-діагностичний відділ з лабораторією, рентгенівський та зуболікарський кабінети, молочну кухню, родильний будинок, аптеку.
Всією трудовою і громадською діяльністю населення керує партійна організація. Вона об’єднувала на початок 1969 року 72 комуністи. Приклади ударної праці показують комуністи М. В. Заренчук, М. І. Сухолиткий, М. О. Стефаник. Партійна організація вникає в усі ділянки колгоспного життя, на своїх зборах розглядає питання про поліпшення організації і підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, про виховання молоді, поліпшення побутових умов трудівників села. Комуністи виховали міцний дійовий агітколектив, налагодили політичне навчання. При колгоспі працюють агротехнічний гурток, зоотехнічні курси та школа механізаторів.
Комсомольська організація села налічує 200 чоловік. Майже всі вони працюють у ланках і на фермах. Передові комсомолки-доярки М. Басалига, М. Сиверин, М. Реус, О. Волощук надоюють по 3500—3800 кг молока на кожну фуражну корову, молоді трактористи G. Самолевич та С. Печенюк завжди перевиконують виробничі норми. Комсомольці виступають ініціаторами хороших починань: організовують вечори колгоспної слави, вшанування пенсіонерів, проводи в Радянську Армію.
Світлі перспективи відкриваються перед трудівниками села. Найближчим часом у Стецевій буде збудовано двоповерхове приміщення універмагу, нові багатоквартирні будинки, проведено газифікацію.
Стецева стала квітучим куточком Радянського Прикарпаття.
Л. І. БУЧИК, Я. І. ЛИЧУК, О. П. СЬОМА, М. Я. ХВОСТІН