Нижнів, Тлумацький район, Івано-Франківська область
Нижнів — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі Дністра, де впадає річка Товмачик, за 21 км від районного центру і за 30 км від залізничної станції Івано-Франківськ. Через село проходить автомагістраль Івано-Франківськ — Тернопіль. Населення — 2390 чоловік. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Бушкалик, Вільне, Діброва, Золота Липа, Купелів, Смерклів. Розміщений Нижнів на схід від Івано-Франківська в пониззі Дністра, від чого походить і назва села.
На території Нижнева розкопане поховання в кургані. Тут знаходять також знаряддя праці доби бронзи. Поміж урочищами Могильним і Городищем знайдено глечик зі скарбом, у якому було 100 арабських монет X ст. н. е. Перша письмова згадка про село належить до 1474 року, коли у Галичі розглядалася судова справа двох місцевих землевласників — Теодора з Мокросаду і Фелікса з Нижнева. Згідно з люстрацією 1578 року в Нижневі населення було переважно малоземельним, але виділялися й шляхтичі, що мали по 5—11 ланів землі.
Основним заняттям жителів села було землеробство, і тільки незначна частина займалася ремеслом. Заможна верхівка тримала в своїх руках майже всі багатства, експлуатуючи бідняцькі маси.
В XVI ст. жителі Нижнева терпіли і від нападів татарських орд. Улітку 1594 року на галицькі села напали кримські татари. З липня ворожий загін повністю зруйнував Нижнів. Довго чорніли руїни на місці села. Лише в першій половині XVII ст. воно відбудовується. Про це свідчить французький інженер Гійом Боплан, який позначив його на карті Покуття.
Нижнів мав важливе стратегічне значення — через Дністер проходив шлях з Поділля на Прикарпаття. Влітку 1686 року тут переправилося польсько-литовське військо, вирушаючи в похід проти турків.
У XVIII ст. Нижнів привертає увагу польського магната Станіслава Яблоновського. Він фінансує будівництво нижнівського римсько-католицького монастиря і костьолу, хоча польського населення жило в цій місцевості дуже мало. 1740 року в селі створено римсько-католицьку парафію.
У другій половині XVIII ст. західноукраїнські землі потрапляють під владу габсбурзької монархії. Та господарями багатьох сіл, в т. ч. і Нижнева, залишаються польські й українські пани. Кращі землі і пасовиська перебували в їхніх руках. У XVIII ст. селяни Нижнева не мали жодного морга лісу. Становище селян ще погіршувалося через відробітні дні, натуральні і грошові повинності на користь поміщика. В 40-х роках XIX ст. кріпаки Нижнівського маєтку щорічно зобов’язані були виконувати 12 259 тяглових і 3634 піших днів панщини, здавати до панського двору 168 корців вівса, 305 курей, 3050 яєць, 312 ліктів прядива. Вони платили також грошовий податок у формі домового, грунтового, бджільного та інших чиншів.
Важкі відробітні натуральні й грошові повинності, свавілля визискувачів були основною причиною антифеодальної боротьби бідняцьких мас села. Так, у серпні 1824 року селяни Нижнева відмовилися відробляти поміщикові т. зв. помічні дні, вимагаючи збільшити плату від 12 до 24 крейцерів. Поміщик сподівався власними силами приборкати селян, але марно. Він звернувся по допомогу до окружного комісара, який прибув у село з 7 солдатами й почав погрожувати селянам. Та їхні погрози не вплинули, і до Нижнева викликали чималий загін війська. Заарештувавши трьох селянських ватажків і покаравши їх різками, пан добився того, що селяни вийшли на роботу.
В наступні роки боротьба проти феодального гніту й свавілля поміщиків не припинялася. 1828 року селяни Нижнева виступають проти поміщика, який захопив частину їхніх земель і не повертав громаді. Особливо загострилася боротьба нижнівських селян напередодні скасування кріпосного права. Кріпаки намагалися повернути захоплену поміщиком землю. На початку травня 1846 року вони вигнали панських слуг, що орали поле, і заявили: «Ця земля буде поділена між нами, не маєте жодного права на неї!». Боротьба за землю тривала і в наступному році. Селяни зробили спробу силою повернути привласнене поміщиком пасовисько, вигнавши сюди на випас свою худобу. Та 110 австрійських солдатів зі зброєю в руках взяли участь у придушенні цього виступу.
Ліквідація панщини в 1848 році не поліпшила становища селянства, воно залишилося майже без землі. Все це тримало його в напівкріпосницькій залежності від поміщика. Після скасування панщини в Нижневі на одну селянську душу припадало орної землі менше одного морга. Поміщик мав 1039 моргів. Луки, пасовиська, ліси майже повністю залишились у його руках. У 1875 році нижнівському поміщикові належало 1634 морги лісу, а селянам — всього 9 моргів.
Власника Нижнівського маєтку не задовольняв запроваджений після скасування панщини порядок землекористування, і він, підтриманий державною владою, продовжує збільшувати свої володіння за рахунок загарбань селянської землі. У травні 1862 року селяни вирішили повернути пасовисько, захоплене паном і здане в оренду. У визначений день вони вигнали на пасовище свою худобу. Орендар звернувся по допомогу до повітового начальника, той вдався до погроз, але селяни й не думали відступати. 20 травня до Нижнева прибуло 100 солдатів із Станіслава і 50 кавалеристів з Монастирського, вони розігнали худобу, а селян притягнули до відповідальності. Окружна комісія встановила, що за вчинену шкоду необхідно сплатити 1500 золотих ринських австрійською валютою. Крім того, «винуваті» мали компенсувати витрати на комісію та екзекуцію. Як повідомляла газета «Слово», причиною селянського виступу були тяжкі злидні і безвихідь.
Минали десятиріччя, але соціально-економічне становище селян не поліпшувалося. Щоб якось застрахувати себе від голоду в неврожайні роки, вони у 80-х роках XIX ст. організували громадську комору.
Коли почалася перша світова війна, в районі Нижнева точилися запеклі бої. 12—13 лютого 1915 року в районі Єзупіль—Нижнів російські війська намагалися прорвати оборону противника, але зламали її тільки 20 лютого, зайнявши Нижнів. 25 лютого тут розмістився штаб корпусу 9-ї російської армії. На початку червня 1915 року село знову стало зоною воєнних операцій. Війна ще дужче погіршала становище селян. Багато хат та інших приміщень зруйнували або спалили, майже всю худобу реквізували австро-угорські війська, відступаючи з села.
В лютому 1917 року жителі Нижнева разом з солдатами російської армії палко вітали звістку про повалення царизму в Росії. У селі відбувся мітинг солдатів та запрошених на нього селян. Вільно, без царів і цісарів, має жити народ — такий висновок робив кожний учасник мітингу.
Про Жовтневу революцію жителі села дізналися від безпосередніх учасників революції і військовополонених, що поверталися додому. Про Великий Жовтень розповідав у селі уродженець Нижнева Е. С. Жебровський. Потрапивши у Росію як полонений, він після перемоги Жовтня боровся за Радянську владу в м. Казані, у 1918 році вступив до більшовицької партії, зустрічався з В. І. Леніним, був особисто знайомий з Ф. Е. Дзержинським. Таємно виконуючи завдання військового командування Червоної Армії, Едмунд Станіславович кілька разів прибував до рідного села, роз’яснюючи трудящим перші ленінські декрети про мир і землю. З подіями в Росії і на Україні селяни пов’язували і свої мрії про визволення. Та їх сподівання тоді не здійснилися. В листопаді 1918 року владу у селі захопили зунрівці, а в березні 1919-го вступили війська панської Польщі.
Всі заходи буржуазно-поміщицької влади спрямовувались на експлуатацію селян, їхнє національне й релігійне пригноблення. 1743 га кращих орних земель села належали поміщикові, церкві, монастирю і куркулям. Безземельні і малоземельні селяни змушені були від ранку до вечора працювати на поміщиків та куркулів, щоб бодай трохи прогодувати себе, свою сім’ю. Та й працювати могли не завжди. Взимку знайти роботу було неможливо. Тільки в жнива селянин міг заробити кілька снопів за день. Працювали лише за 12 сніп. Частина селян наймитувала в поміщика й багатіїв за харчі та одяг. Похила хатка з земляною долівкою, маленькими перекошеними віконцями, пошарпаною стріхою — такий вигляд мало житло нижнівського селянина. Ще й досі у селі пам’ятають, як жінки вранці виходили на вулицю й дивились, над якою хатою піднімався дим, щоб взяти там вогню і розпалити у себе піч. Сірники, цей нехитрий предмет щоденної потреби, дорого коштували, тому їх розколювали, ділили на дві, а то й на чотири частини.
Високі ціни були на сіль і гас, адже торгівля ними була монополією держави. Довгими осінніми і зимовими вечорами чаділи гасові каганчики. Вони ледь освітлювали запічок, де жінка пряла кужіль. З ранньої весни до пізньої осені селянин ходив босий. Одяг виготовлявся з тканини, виробленої хатнім способом. Ще гірше було з харчуванням, кукурудзяний малай і картопляні млинці дуже часто замінювали хліб. Цукор селяни споживали хіба що на великі свята. М’ясо, молоко й молочні продукти вони змушені були продавати, щоб зібрати гроші для сплати понад десяти різних податків.
Ні в Нижневі, ні в Тлумачі не було жодного лікувального закладу. Хворого доводилося везти аж до Станіслава, де плата за день перебування в стаціонарі становила 4—12 злотих. Нескладна операція коштувала до 100 злотих. Трударі таких грошей на лікарню не мали. Отже, не диво, що масова смертність нестримно косила малих та дорослих. «Ціла Гуцульщина кричить рятунку й помочі», — писала одна з газет у 1932 році. «То край невгасаючої нужди», — такі були й офіційні визнання в документах Станіславського воєводства.
Крім соціально-економічного, українське населення зазнавало ще й національного гноблення. В усіх державних установах заборонялась українська мова. Під час перепису населення місцева влада самовільно зараховувала частину українців до поляків. У 1921 році згідно з першим переписом, проведеним у Польщі, в Нижневі налічувалось українців — 2945, євреїв — 118, поляків — 1589 чоловік. У 1931 році (другий перепис) поляків зазначалось уже 2376, інших (українці та євреї не виділялись) — 2955 чоловік.
Зазнавали утисків трудящі і щодо освіти. Перша школа в селі з’явилась у 1857 році, але навчали тут німецькою або польською мовами. Свою рідну українську мову учні вивчали лише як окремий предмет і з 2 класу. Коли дитина через важкі умови не відвідувала школу, її викреслювали з класного журналу. Буржуазно-поміщицький уряд старої Польщі всіляко перешкоджав розвиткові освіти, в школі застосовувалися тілесні покарання, переважна більшість дітей селян виростала неписьменною. Навіть офіційна статистика свідчила, що в 1934 році 20 проц. жителів Нижнева були неписьменними. Так практично здійснювався закон про народну освіту.
Трудящі не корились окупаційному режимові. Під впливом комуністів Тлумача, Буківної, осередків КПЗУ інших міст і сіл вони бойкотували антидемократичні заходи властей, організовували протиурядові демонстрації, страйкували. Характерно, що в Нижневі робітники й селяни виступали спільно, об’єднуючись із трудівниками інших сіл. Прикладом цього може бути першотравнева демонстрація робітників Нижнівського і Олешівського вапняних заводів 1936 року. Того ж дня робітники обох підприємств, зібравшись, вишикувались у колону і, співаючи революційних пісень, пройшли через усе село.
Робітники вапняного заводу Нижнева, що належав фірмі «Пезет», у боротьбі проти експлуататорів були прикладом для інших трудящих села. Вони досить активно підтримували революційні виступи пролетаріату Західної України. Коли в 1936 році по всіх містах західноукраїнських земель пройшла хвиля страйків з вимогою підвищити заробітну плату, до них приєдналися й робітники Нижнівського вапняного заводу. 4 серпня вони відмовилися працювати, хоч і з’явилися на заводі. Даремно представник адміністрації намагався переконати робітників, що це питання буде вирішене, тільки-но вони стануть до роботи. Не вплинула і поява поліції на заводі. У тому страйку всі робітники виступили одностайно, жодного штрейкбрехера не виявилося. Добившись задоволення вимог, робітники приступили до роботи.
Повстаючи проти гнобителів, трудящі Нижнева свої погляди звертали на Схід, де на оновлених просторах Радянської України розквітало вільне, заможне життя. Не випадково серед нижнівців можна було почути прислів’я: «Прийде час, що і в наше віконце загляне зі Сходу сонце».
І сонце свободи зійшло-таки в незабутні вересневі дні 1939 року, коли Червона Армія взяла під свій захист братів і сестер Західної України, допомогла їм завершити боротьбу за своє соціальне і національне визволення. Коли стало відомо, що радянські воїни наближаються до Нижнева, трудящі села з квітами, червоними прапорами зібрались у центрі села. Зі сльозами радості обіймали і цілували вони червоноармійців, щиро дякували їм за жадану волю. На зборах і мітингах, які виникали стихійно, кожен хотів виступити, щоб висловити свою вдячність армії-визволительці, Країні Рад. На загальних зборах села обрали селянський комітет, до якого увійшли бідняки й середняки. Він став справжнім органом народної влади. Комітет створив комісії для розподілу поміщицьких й монастирських земель та майна. їх склад затверджувався на загальних зборах.
Радісним святом для нижнівців були вибори до Народних Зборів Західної України. Трудящі села одностайно взяли участь у голосуванні. В своїх наказах вони вимагали возз’єднання всіх західноукраїнських земель з Українською Радянською Соціалістичною Республікою — невід’ємною частиною великого Радянського Союзу. І те возз’єднання невдовзі здійснилось. Землі села — 1743 га, які до вересня 1939 року належали поміщикові, церкві й куркулям, держава передала трудящим.
Пророчими виявилися безсмертні слова великого поета-революціонера Івана Франка:
Зникнуть межі, що помежували
Чужі між собою.
Згорне мати до себе діти
Теплою рукою.
Теплою, рідною рукою матері пригорнула до свого серця західноукраїнських трудящих Радянська Україна, велика країна соціалізму.
Радянська влада подала щиру допомогу хліборобам. Вже 1940 року на нижнівських полях з’явилися перші трактори Тлумацької МТС. Машини стали найвірнішими помічниками селянина в будівництві нового життя. Та великою перешкодою у використанні машин була стара, приватновласницька межа. Об’єднати ті численні розрізнені смужки в один родючий колективний лан — таке завдання постало перед вільним селом. З жителями Нижнева зустрічався селянин з сусіднього села Буківної С. І. Сорока, який побував у складі делегації прикарпатських селян у колгоспах східних областей України, а потім розповідав на зборах про свої враження. Взимку 1940 року в Нижневі народжується ініціативна група для створення сільськогосподарської артілі. Вона провела чималу організаційну роботу серед селян. Але артіль ще не була тоді утворена.
На початку 1940 року в селі заснували комсомольську організацію. Її першими членами були діти колишніх бідняків і середняків: В. Т. Тащук, М. В. Сабат та інші. Комсомольці ставали активними агітаторами за соціалістичну перебудову села, за нову культуру й побут. За їх участю виник сільський клуб, здійснено низку важливих культурно-освітніх заходів.
Уперше за багатовікову історію села всі діти почали навчатися в школі-семирічці рідною мовою.
Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення створювалися гуртки, які кожного вечора працювали в приміщенні школи та по селянських хатах. Навчалися грамоти, основ знань не тільки молоді, а й літні люди. Всі вони прагнули глибше збагнути сучасність, взяти активну участь у будівництві нового життя.
В селі відкрили бібліотеку, до якої надсилалися книги з східних областей України. При сільському клубі вперше почали демонструвати звукові кінофільми, розгортали свою роботу різні гуртки художньої самодіяльності.
Та радість і щастя визволеного народу несподівано обірвались. Почалася війна. Багато жителів Нижнева пішли до лав Червоної Армії, щоб захищати Вітчизну.
З липня 1941 року гітлерівці окупували село.
З ними приповзли сюди підлі прихвосні — українські буржуазні націоналісти. Разом з гестапівцями вони чинили жорстоку розправу в селі. Розстрілювали без слідства й суду патріотів, примушували населення виконувати для них різні роботи. Страшний тягар ліг на село. Замовкли пісні, які ще недавно тут лунали. Крадькома виходили люди з хат, щоб обмінятися думками, порадитись. Перші оголошення німецькою, польською і українською мовами вимагали від населення під страхом смерті цілковитого послуху й покори.
Жителі села не корились окупантам і їхнім лакеям, всіляко саботували їх заходи. Організаторами опору ворогові були радянський активіст В. Т. Тащук і секретар комсомольської організації М. В. Сабат, які переховувалися в Нижневі. У своєму та навколишніх селах вони вели пропагандистську роботу, викривали ганебні цілі гітлерівців у війні. Під впливом підпільників селяни саботували різні повинності, не здавали сільськогосподарських продуктів і одягу. В. М. Казимирко та М. В. Іванів відмовилися виконувати примусові роботи, в партизанському з’єднанні С. А. Ковпака перебував Д. І. Пилипів.
Окупанти й оунівці жорстоко переслідували сільських активістів. Першим від їх рук загинув Т. В. Тащук. У жовтні 1943 року ворогові вдалося вистежити й стратити разом з батьками Марійку Сабат. За опір окупантам були вбиті також Д. М. Пиварчук, О. П. Мисюга, В. І. Олійник, М. Ю. Міщанин, М. В. Іванів та інші патріоти.
За період окупації гітлерівці знищили в Нижневі вапняний завод, 279 будинків (в т. ч. 102 житлові), розстріляли 64 чоловіка (крім тих, які були знищені в м. Тлумачі і Станіславі), вивезли до Німеччини 126 чоловік. Окупанти нещадно грабували населення, забрали багато хліба, худоби.
1 квітня 1944 року радянські війська вступили у Нижнів. Населення захоплено вітало своїх визволителів, подавало їм всебічну допомогу. За це фашисти жорстоко розправилися з жителями, коли знову зайняли село. На сміливий подвиг пішла тоді сім’я О. М. Рибки, яка з квітня до липня 1944 року переховувала пораненого радянського офіцера. Гестапівці арештували О. М. Рибку і жорстоко його катували, але патріот не видав пораненого. Життя офіцера врятували. Перед відступом фашисти вчинили новий кривавий злочин. Зігнавши в приміщення школи, всіх чоловіків села, вони оголосили: коли загине хоч один німець, школу буде висаджено в повітря. Гітлерівські головорізи розстріляли тоді кількох жителів.
Жорстокий бій з ворогом за Нижнів розгорнувся 14 квітня 1944 року. Особливою сміливістю й мужністю відзначився командир батареї, гвардії старший лейтенант Самойлов. Радянські воїни підпустили гітлерівців на дуже близьку відстань і потім відкрили по них вогонь з гвинтівок та автоматів. Ворожа атака була відбита. На полі бою залишилось близько 50 фашистських солдатів та офіцерів. 15 квітня 2-й мотострілецький батальйон продовжував бій за село. Командир роти лейтенант Махов зайняв оборону в будинках, що нижче від станції, проти двоповерхового будинку, в якому засіли німецькі автоматники. Виконуючи наказ командира роти, лейтенант Мойсеєнко зі своїм взводом вибив фашистів з того будинку і зайняв новий оборонний рубіж. Ворог відкрив артилерійсько-мінометний вогонь. Смертельно поранений лейтенант Мойсеєнко з останніми словами звернувся до взводу: «Товариші, тримайтесь!». На допомогу підійшла рота Махова, і відважні гвардійці відстояли рубіж.
Після запеклих боїв у травні—липні радянські війська перейшли у широкий наступ, і 25 липня 1944 року частини 18-го гвардійського стрілецького корпусу остаточно визволили Нижнів.
Відновлювали свою роботу сільська Рада, школа, клуб, бібліотека. Трудящі активно допомагали фронту, добровільно вносили кошти на будівництво авіа-ланки і танкової колони, передплачували 4-у воєнну позику, здавали державі сільськогосподарську продукцію.
Близько 200 жителів села вступили до лав Червоної Армії, щоб громити ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни.
36 нижнівців полягли в боях за визволення Вітчизни, за свободу народів Польщі, Чехословаччини, Угорщини, під час штурму Відня й Берліна. З високими бойовими нагородами повернулися до села демобілізовані воїни: М. А. Куриляк, Д. Т. Павлів, Д. В. Ковалюк, М. Д. Віконський, В. П. Сабат та інші.
Та й після війни деякий час недобитки буржуазних націоналістів жорстоким терором силкувалися загальмувати відновлення Радянської влади. Але їхні намагання виявилися марними. Трудящі села дали гідну відсіч бандитам, вони організували винищувальний загін і, спираючись на допомогу влади, завдали нищівної поразки оунівцям.
1949 року в селі створили первинну партійну організацію. Своїм найважливішим завданням вона ставила організувати в селі колгосп. Селяни поступово переконувались в перевагах артільного господарювання, зокрема, вони пересвідчилися у цьому на прикладі першого колгоспу в області, відродженого в сусідньому селі Буківній.
Навесні 1950 року в Нижневі засновано сільськогосподарську артіль ім. Б. Хмельницького. Спочатку бракувало досвіду, не вистачало підготовлених кадрів. Та Радянська держава подавала колгоспникам допомогу коштами, технікою, фахівцями. На полях артілі працювали трактори і , комбайни з МТС. Молода артіль одержала 600 цнт насіння і 40 тис. крб. державної позики. Зростало громадське господарство. В 1952 році артіль об’єдналася з колгоспом «Червоний партизан» с. Смерклева. Того ж року об’єдналися дві невеликі артілі — ім. Н. Крупської с. Діброви та ім. Кірова с. Золотої Липи — в колгосп ім. С. Кірова. 1955 року артіль ім. С. Кірова приєдналась до колгоспу ім. Б. Хмельницького. Так утворилося велике господарство — колгосп ім. Б. Хмельницького.
Наступні роки стали періодом невпинного зростання колгоспного виробництва, поліпшення добробуту трударів села. За час після завершення колективізації виробництво зерна в колгоспі зросло майже в 5 разів, тваринницької продукції — у 15 разів, прибутки артілі збільшились у 20 разів. Значною мірою цьому сприяло зростання партійної організації колгоспу, в якій пізніше створено партійний комітет. Лише в 6 бригадних парторганізаціях налічувалося 59 комуністів, 3 комсомольські організації об’єднали 235 юнаків та дівчат.
Добре працювала ланка П. О. Билинонько. В 1964 році вона виростила по 68 цнт. кукурудзи на площі 62 га, зібрала по 24 цнт тютюну з гектара. Члени ланки охоче діляться своїм досвідом. У 1964 році вони взяли ділянку тютюну в сусідньому колгоспі «Пам’ять Леніна», щоб повчити сусідів на їхньому полі. Чимало клопоту було — їздити до сусідньої артілі обробляти два гектари тютюну. Але дружна ланка не злякалася труднощів і здобула перемогу: урожай тютюну зріс у півтора раза. Ланкову П. О. Билинонько обрано депутатом районної Ради депутатів трудящих.
Піднесенню громадського господарства сприяли рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Розширились права колгоспу, зросла ініціатива та зацікавленість у його розвитку. Найбільших успіхів досягли буряківники. На 250 га було зібрано цукрових буряків по 425 цнт з кожного га. Ланка К. В. Мисюги зібрала по 620 цнт коренів з га на площі 15 га, ланка П. А. Мосорин — по 580 цнт з га на площі 29 гектарів.
1968 рік став роком нових успіхів. Вирощено зернових по 38,1 цнт, цукрових буряків — по 394 цнт, картоплі — по 231 цнт, овочів — по 431 з гектара.
Колгосп відомий в області і високорозвиненим тваринництвом: на фермах 1200 голів великої рогатої худоби, 2500 свиней.
У 1968 році, наприклад, продано державі 2814 цнт яловичини — 134 проц. плану, 2276 цнт свинини — 120 проц., 5710 цнт молока — 127 проц. Свинини колгосп продає державі більше за інші господарства у районі.
В колгоспі йде широке будівництво. Лише за останні роки збудовано тваринницьке містечко, куди входить цілий комплекс капітальних приміщень для корів, свиней, коней. Створено спеціальний табір для літнього утримання худоби, є також пункт штучного запліднення. Колгосп придбав 13 тракторів, 9 комбайнів, 16 автомашин і 40 інших сільськогосподарських машин. Споруджено три комори, кукурудзосховище на 5 тис. цнт качанів, бетонні силосні ями, гноєсховище. Трудомісткі процеси на фермах здебільшого механізовані.
За останні роки грошові прибутки господарства перевищили один млн. крб. Це дало можливість розгорнути також соціально-культурне будівництво. Споруджено триповерховий корпус середньої школи, клуби в селах Золотій Липі і Діброві, сільську пекарню продуктивністю 5 тонн хліба на добу, два будинки для спеціалістів та багато інших об’єктів. На честь 50-річчя Великого Жовтня в Нижневі за сучасними проектами зведено будинок культури, приміщення лікарні й дитячого садка.
Працює в Нижневі 7 крамниць, в т. ч. три спеціалізовані, є своя пекарня, ковбасний цех, майстерні побутового обслуговування, фотоательє, два підприємства громадського харчування. Село має також відділення зв’язку та ощадну касу, що налічує вкладів на суму 200 тис. карбованців.
За успіхи в сільськогосподарському виробництві колгосп відзначено багатьма нагородами. 1968 року йому присуджено перехідний Червоний прапор та першу грошову премію Міністерства сільського господарства УРСР. Щороку колгосп заноситься до обласної Книги пошани і на Дошку пошани.
Працю нижнівських трудівників високо оцінив Радянський уряд. За успіхи у вирощуванні цукрових буряків, кукурудзи, картоплі та високу продуктивність громадського тваринництва 12 членів артілі нагороджені орденами і медалями Союзу РСР. Ланкові К. В. Мисюга, М. І. Міщанин — орденом Леніна, М. М. Боднар і П. О. Пилипонько, доярка П. В. Каськів — орденом Трудового Червоного Прапора, скотар І. О. Каськів — орденом «Знак Пошани». Голову колгоспу М. П. Пендюра удостоєно двох орденів Трудового Червоного Прапора.
Зростає добробут жителів села. Оплата праці в колгоспі з 1950 року збільшилася у 8 разів. Вартість одного людино-дня становить 3,5 крб. Середньомісячний заробіток доярок, тваринників, механізаторів, рослинників становить 80—120 крб. 424 члени артілі одержують пенсії.
Нижнів — велике сучасне село. Тут працює чималий загін сільської інтелігенції — майже 100 чоловік. Серед них багато випускників вищих навчальних закладів Києва, Львова, Івано-Франківська.
Перший випуск у місцевій школі відбувся 1950 року. На 1 липня 1969 року її закінчило близько 800 юнаків та дівчат, батьки яких за буржуазного ладу навіть не мали можливості навчитися читати й писати. Понад 100 випускників школи вже здобули вищу освіту, 120 — середню спеціальну освіту. їх можна зустріти на багатьох підприємствах країни, деякі працюють в рідному колгоспі. Кандидатами наук стали нижнівці Я. М. Сірак, Г. М. Сеник, Р. С. Турчин. У селі є також консультпункт Івано-Франківської заочної середньої школи. Чудові можливості створені і для масового культурного дозвілля. Село має будинок культури, бібліотеки з фондом 17 тис. книг. 6 де збиратися дорослим і молоді. Багато громадян мають і власні бібліотеки. Жителі передплачують 2500 примірників різних газет і журналів. У селі відкрито спеціалізований магазин «Книги».
Уродженцем Нижнева є кандидат економічних наук В. П. Огоновський. Він був членом ЦК КПЗУ, редактором різних політичних видань, учасником громадянської війни.
Трудящі села глибоко усвідомлюють, що все досягнуте — наслідок торжества великих ленінських ідей, мужньої боротьби радянських людей за щастя цього віками гнобленого краю. Вони шанують славні революційні традиції, героїзм старших поколінь. На центральній площі села споруджено пам’ятник односельчанам, які загинули в боротьбі з фашизмом та від рук українських націоналістів, пам’ятник великому поборникові дружби і єдності українського та російського народів Богдану Хмельницькому, ім’я якого з гордістю носить колгосп. 1967 року відкрито також пам’ятник першій комсомолці села Марії Сабат. Ім’я полум’яної радянської патріотки надано й середній школі.
Заможно, культурно і радісно живуть під зорею Радянської влади трудящі старого галицького села. 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відзначили вони новими славними трудовими досягненнями в розвитку громадського господарства, культури й освіти. Ще відрадніші і світліші перемоги будуть у них завтра, в майбутньому.
С. Г. ГРАНАТ, В. М. МЕЛЬНИК
Евгений
| #
Спасибо за интересный рассказ об истории вашего края. Недалеко от Нижнёва, под селом Антоновка 13 апреля 1944 года погиб мой двоюродной дед Осколков Аркадий. Он был лейтенантом танкистом. Читая донесения с фронта, я узнал многие названия Станиславской области. Мне стало интересно узнать, как выглядит эта местность, природа. Где был завод в Нижнёве, где железнодорожная станция, как выглядят берега Днестра. Я посмотрел несколько роликов на ютубе о современной жизни Нижнёва, и понимаю, что эта информация на вашем сайте может быть скорректирована или удалена, так как не очень соответствует нынешней парадигме. Я сохранил у себя интересный очерк об истории вашего края. Спасибо. Евгений, житель Екатеринбурга.
Reply