Олешів, Тлумацький район, Івано-Франківська область
Олешів (стара назва Голешів) — село, центр сільської Ради, розташоване за 9 км від Тлумача і за 25 км від Івано-Франківська. Через село проходить автомагістраль Івано-Франківськ—Тернопіль. Населення — 1075 чоловік. Сільраді підпорядковані села Антонівка, Буківна, Остриня.
У письмових джерелах перша згадка про село належить до 1444 року. Біля с. Олешева розкопано знаряддя праці доби пізньої бронзи. В Буківній виявлено 5 палеолітичних стоянок. Одна з них —найдавніша в області. Тут жили люди близько 100 тис. років тому. Знайдено також поселення землеробів доби неоліту, курганний могильник доби бронзи, давньоруське поселення.
Коли Олешів перебував під владою шляхетської Польщі, трудящі виконували тяжкі феодальні повинності. З майнового перепису 1578 року видно, що в селі було три поміщики: Шандовський, Людницький і Скопницький. Кожен з них володів чотирма ланами кращої землі і селянами, які відробляли панщину 2—3 дні на тиждень, здавали зерно, худобу, курей, яйця, возили на поміщицькі двори дрова. Посилюючи закріпачення, шляхта поступово позбавляла землі окремі категорії селян, прибирала до рук ліси й пасовиська. В 1700 році поміщикам належали всі пасовища села.
Під владою австрійських феодалів становище селян Олешева не поліпшилось. Панщина складала 5 днів на тиждень. Селян примушували здавати пряжу, яйця, курей та інше. Крім повинностей своєму пану, вони платили великі податки державі — від 14 до 40 флоринів на рік.
Трудящі селяни жили в злиднях і темряві, терпіли від голоду, епідемій, поводі та інших стихійних лих. Тільки в XVIII ст. в Олешеві кілька разів спалахувала епідемія холери, від якої вмерло більше третини населення. В середині XVIII ст. близько 20 проц. дітей помирало, не доживши року.
Ліквідація кріпосного права супроводжувалася безжалісним пограбуванням селян. За звільнення від феодальних повинностей вони мали платити викуп. Хто у визначений строк не виконував цього, з того стягували великий процент. Кращі землі і далі належали поміщикам. 1868 року поміщик Каетан Шадбей володів в Олешеві 638 моргами орної землі, тоді як близько 1000 селян мали 1056 моргів. Більшість селян користувалася клаптиками землі менше морга. Трудящих села зовсім позбавили лісу. Один Шадбей мав його 337 моргів, а всім селянам Олешева належало всього 9 моргів.
1888 року в Олешеві вперше відкрили школу. Та відвідувати її могли лише діти заможних батьків. Для переважної більшості селянських дітей через важке матеріальне становище навчання було недоступним.
В кінці XIX — на початку XX ст. у розвитку Олешева з’являються ознаки капіталістичних відносин. Збільшується кількість виробів селянського ремесла для ринку. Зростає продаж худоби. З роками посилювалося класове розшарування, основна маса селянства зубожіла, а кілька куркульських господарств зосереджували в своїх руках по 50—80 моргів землі, займалися лихварством. 1908 року в Олешеві побудували завод вапна й цегли на 50 робітників — у ті часи чимале підприємство. Тут трудилися переважно місцеві жителі. Працювати доводилося у важких умовах. Робочий день тривав по 12—14 годин на добу, а заробітна плата була мізерною, у два рази меншою, ніж на подібних підприємствах в Австрії.
Перша світова війна завдала трудящим Олешева нових бідувань. Майже всіх здорових чоловіків мобілізували на фронт, у селян конфіскували коней, вози, хліб, худобу. До того ж, селян розоряли постої солдатів.
На околицях села точилися спустошливі жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. Це завдавало селянам великих збитків. Трудящі терпіли і від інфекційних хвороб, особливо тифу. В 1915 році пошесть в Олешеві і навколишніх селах набрала таких розмірів, що власті змушені були дозволити розміщати хворих навіть у польовому госпіталі (і зараз ця місцевість називається «Шпиталі»). Але майже всі хворі, що перебували в госпіталі, помирали. Не випадково населення боялося «шпиталю» більше, ніж самого тифу. При наближенні російських військ «шпиталь» був спалений жандармами, а величезне кладовище з сотнями селянських і солдатських могил залишилось як згадка про ті муки й жертви, яких зазнали трудящі у війні за інтереси капіталістів.
Доведені до відчаю, жителі Олешева, скориставшись відступом австро-угорських військ, розгромили поміщицький маєток. Та австрійські власті, коли відійшла російська армія, жорстоко розправились із селянами. Організаторів селянського виступу ув’язнили і вивезли до концентраційного табору Талергоф.
У складі російських військ, що розмістилися в Олешеві, було чимало революційно настроєних солдатів. Вони розповідали про революційні події в Росії, про В. І. Леніна. Велике враження справила на жителів Олешева страта молодого російського офіцера-більшовика в сусідньому селі Острині. Сміливий агітатор (на жаль, прізвище встановити не вдалося) закликав трудящих іти за Леніним, за більшовиками. Його стратили на очах солдатів і селян.
Радісно, з надією на визволення від експлуатації і гніту зустріли трудящі Олешева звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Цю новину принесли односельчани Д. С. Нагірний, С. М. Отецько, Я. Г. Отецько,М. Д. Шпук, І. М. Отецько, І. Т. Фостун, Д. М. Фостун, І. М. Москалюк, що повернулись з російського полону. Революційна Росія була для них школою політичного виховання, і вони стали пропагувати ідеї Великого Жовтня у рідному селі. Активним агітатором був Д. С. Нагірний. Він закликав селян виступати проти поміщиків і капіталістів, боротися за встановлення влади трудящих. В 1919 році Д. С. Нагірний вступає до лав КПСГ, проводить серед селян Олешева, а також сусідніх сіл — Буківної й Острині — більшовицьку агітацію. Під його керівництвом обговорювалися питання про ліквідацію поміщицького землеволодіння, висувалися вимоги поділити землю між селянами.
Після розпаду Австро-Угорської імперії владу в Олешеві захопили українські буржуазні націоналісти. Вони продовжували політику старих австрійських урядовців. Але трудящі не визнавали уряду ЗУ HP, вели проти нього боротьбу, ухилялися від мобілізації у зунрівські війська, не виконували розпоряджень властей.
У липні 1919 року Олешів опинився під владою польських загарбників. Становище трудящих дедалі гіршало. Земля, як і раніше, належала поміщикам, церкві і куркулям. На початку тридцятих років поміщиця Малишова володіла в Олешеві 130 га орної землі та 50 га лісу, піп — 33 га, а всі селяни (1598 чоловік) мали 585 га землі та 39 га лісу, причому майже половина її була в руках сільських глитаїв.
Безземелля, голод, нестатки примушували трудящих Олешева кидати свої рідні місця, шукати кращої долі за океаном. За період з 1922 по 1938 роки до США, Канади, Бразілії, Аргентіни і Парагваю звідси емігрувало 52 чоловіка. Багато жителів Олешева виїжджало щорічно на сезонні роботи до європейських країн. Важко жилося емігрантам. Але вони й на чужині не мирилися із злиднями, боролися проти безправ’я. За революційну діяльність власті Аргентіни вислали з країни емігранта з Олешева С. О. Короля. Повернувшись на батьківщину, він продовжував вести боротьбу з експлуататорами, незабаром став активним діячем Тлумацького, а пізніше — Буківнянського райкому КПЗУ.
Трудящі Олешева не мали будь-яких політичних прав, вони не відчували турботи про освіту, охорону здоров’я з боку польських властей. В селі працювала одно-класна школа, в якій українська мова дозволялася тільки на уроках рукоділля, малювання та фізкультури. Про середню і вищу освіту трудящі навіть мріяти не могли. До 1939 року лише одному жителеві Олешева М. М. Дупелку пощастило здобути вищу освіту. Однак після закінчення Львівського університету він не міг влаштуватися на роботу.
1931 року на кошти селян в Олешеві відкрили невеличку читальню. Але книги були переважно релігійного змісту. Газети одержували тільки піп, війт, учителі та службовці вапняно-цегельного заводу. Медичною допомогою селяни не мали змоги користуватись, оскільки в Олешеві медичних працівників не було, а візит до лікаря у Тлумач коштував 5—10 злотих. Через бідність переважна більшість сільських жителів з настанням весни і аж до холодів ходила босоніж і в одязі з домашнього полотна. Харчувалися в основному картоплею, м’ясо вживали на великі свята.
1923 року в Буківній виник осередок КПЗУ, до нього входили й комуністи Олешева. Активно працював С. О. Король. У 1931 році з Америки повернувся С. І. Сорока, який ще там вступив до комуністичної партії. З його участю в Олешеві 1932 року було створено осередок КПЗУ. Тоді ж виникла і комсомольська організація, до якої входили В. А. Рудяк, П. В. Логаза, С. І. Дикун.
Комуністи особливу увагу звертали на пропагандистську діяльність серед робітників Олешівського вапняного заводу. Умови праці на цьому підприємстві були надзвичайно важкі: ненормований робочий день (працювали по 12 і більше годин на добу), низька заробітна плата, фізичні покарання. Під проводом комуністів трудящі заводу все частіше виступали проти визиску. В 1932, 1933, 1935, 1937 роках на заводі відбувалися страйки. Страйкарі вимагали скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці. їх підтримували селяни Олешева.
Внаслідок тривалої боротьби робітники вапняного заводу 1937 року добилися підписання колективного договору, за яким встановлювався 8-годинний робочий день, на 5 проц. підвищувалася заробітна плата, адміністрації заборонялося звільняти робітників без згоди комітету профспілки. У квітні 1938 року строк дії договору закінчувався, і власники підприємства поновити його відмовилися. Тоді робітники оголосили загальний страйк. Адміністрація зразу ж викликала жандармів, а з сусіднього села Буківної привезли штрейкбрехерів. Дирекція заводу і жандарми всіляко намагалися спровокувати сутички між робітниками та штрейкбрехерами. Проте робітники тримались організовано і провокації не піддалися. Власті вдалися до інших методів насильства: вони заарештували членів профспілкового комітету і найактивніших страйкарів, віддавши їх до суду. Тлумацький суд засудив 14 чоловік до трирічного тюремного ув’язнення, а 28 чоловік — від 1 до 3-х місяців.
У 1938 році робітники Олешівського й Нижнівського вапняних заводів з ініціативи комуністів вийшли на першотравневу демонстрацію. Під червоними прапорами, з оркестром, співаючи революційних пісень, демонстранти крокували вулицями сіл Олешева й Нижнева. їх вітали місцеві жителі.
Комуністи викривали антинародну суть реакційної діяльності українських буржуазних націоналістів. Завдяки цій боротьбі вплив націоналістів на трудящі маси з кожним роком зменшувався. Це привело до розвалу націоналістичної організації «Луг», що діяла в Олешеві. А масова молодіжна організація «Каменяр» й читальня «Просвіти», які спочатку перебували під впливом націоналістів, повністю перейшли на бік комуністів.
Радісні дні настали для трудящих Олешева у вересні 1939 року. Ще до приходу радянських військ у селі створили бойовий загін, який взяв під свою охорону поміщицький маєток і вапняно-цегельний завод. 18 вересня, коли частини Червоної Армії наблизилися до Олешева, населення з хлібом-сіллю зустріло своїх визволителів.
Після визволення Олешева розгорнулося будівництво нового життя. Очолив тимчасовий селянський комітет селянин-бідняк, комуніст С. О. Король. Була створена комісія для розподілу поміщицької землі. Вона роздала безземельним і малоземельним селянам близько 300 га землі, хліб, худобу, інвентар з поміщицького маєтку. Державною власністю став вапняно-цегельний завод. Його першим директором призначили активного комуніста G. І. Сороку, головою заводського комітету профспілки обрано комуніста з 1919 року, одного з організаторів революційної боротьби в Олешеві Д. С. Нагірного.
З високим політичним піднесенням трудящі Олешева обрали депутатів до Народних Зборів Західної України. їхніми посланцями були G. І. Сорока, М. П. Стецько.
У грудні 1939 року в селі створили комсомольську організацію. Комуністи й комсомольці розгорнули роботу щодо колективізації сільського господарства. Спочатку організували ініціативну групу, до неї ввійшли найбільш активні бідняки й середняки. Тим часом депутата сільської Ради П. М. Коваль послали на сільськогосподарську виставку в Москву. По приїзді вона часто виступала перед трудящими села і району, розповідала про досягнення колгоспного господарства в СРСР, закликала селян об’єднуватися в колгоспи. Весною 1941 року в селі заснували колгосп «За соціалістичну перемогу». Він об’єднував 60 селянських господарств. Керувати артіллю доручили біднякові П. І. Лесику.
Для більш раціонального використання робочої сили й місцевої сировини в Олешеві побудували гіпсовий завод.
Одночасно відбувалися докорінні зміни в галузі культури й освіти. Трикласна школа ще восени 1939 року була перетворена в семирічну. Приміщення школи капітально відремонтували. Всі діти шкільного віку сіли за парти. В селі працювали вечірня школа і курси ліквідації неписьменності.
В Олешеві відкрили клуб, бібліотеку. При клубі організували гуртки художньої самодіяльності, в роботі яких активну участь брала молодь. Селяни вперше побачили звукове кіно. Вони передплачували газети, журнали.
Та раптом грянула війна. З липня 1941 року фашисти зайняли Олешів. У селі вони запровадили кривавий окупаційний режим. Перших катувань зазнали голова колгоспу П. І. Лесик, голова сільської Ради С. О. Король та інші активісти. Після нелюдських знущань їх відправили на каторгу до Німеччини, в концентраційний табір. Окупанти грабували село. Колгоспну садибу вони перетворили на воєнізоване господарство, для якого у селян відбирали коней, худобу, вози, упряж, меблі і навіть посуд та одяг. Трудящих примушували працювати майже даром. За найменший непослух жорстоко карали. 110 жителів Олешева, в т. ч. 30 жінок, вивезли до Німеччини.
1941 року через велику повінь більшість селянських посівів загинула. Однак фашисти на це не зважали. Вони забрали у селян майже весь хліб та інші сільськогосподарські продукти. На селі розпочався страшний голод. Жителі Олешева вирушали до сусідньої Тернопільської області, де за речі намагалися виміняти продукти. Та коли вони верталися додому, на переправах через Дністер чатували поліцаї, які вилучали у них продукти, а затриманих відправляли до Німеччини. Навіть жорна для розтирання зерна відбирали у селян. Щоб не померти від голоду, люди зривали зелене колосся, хоч це загрожувало смертю. В Олешеві фашисти прилюдно розстріляли жителя сусіднього села Острині І. Г. Притуляка, в якого знайшли два снопи зеленого жита. Окупанти знищили 44 будинки, залізничну станцію, зірвали міст через річку Тлумачик. У селян відібрали майже всі вози, коні, 356 голів великої рогатої худоби.
Трудящі Олешева не мирилися з поневоленням, всіляко боролися проти окупантів. Вони саботували заходи фашистських властей: відмовлялися здавати теплий одяг, сільськогосподарські продукти, ухилялися від вивезення до Німеччини, допомагали радянським військовополоненим. 95 олешівців у лавах Червоної Армії билися на фронтах з ворогом. 37 чоловік були нагороджені орденами й медалями за бойові заслуги.
Наприкінці березня 1944 року частини 1-ї танкової бригади Червоної Армії вибили фашистів з Олешева. Проте в середині квітня ворогові вдалося знову захопити село. В липні 1944 року частини 1-ї гвардійської армії після запеклих боїв зламали опір фашистів і 25 липня визволили Олешів.
Однак фашистські прислужники — оунівські бандити і куркулі — ще довго силкувалися, щоб не допустити відновлення Радянської влади і відбудови господарства. Вони зруйнували вапняно-цегельний завод, спалили будівлі колгоспу, клуб, кіноапаратуру, замучили й кинули в криницю директора заводу П. І. Михайлюка, голову сільської Ради П. І. Лесика, директора вапняно-цегельного заводу І. В. Миронюка, його сина та дочку. Підлі зрадники на очах матері і шестирічної доньки застрелили колишнього голову сільради С. О. Короля, який повернувся з фашистської каторги.
В складних умовах боротьби з бандитами і розрухи трудящі поступово відроджували своє господарство. Радянська влада повернула селянам землю, відібрану окупантами. Відновилася робота клубу, бібліотеки. Хоч приміщення школи було напівзруйноване, а устаткування й приладдя зовсім знищені, заняття проходили нормально.
На початку 1948 року в селі створюється партійна організація. Комуністи спрямували свої зусилля на те, щоб відродити колгосп. Вони роз’яснювали селянам значення колективного господарювання, першими подали заяви до колгоспу. У грудні цього ж року сільськогосподарська артіль «За соціалістичну перемогу» об’єднувала вже 189 селянських господарств. У 1949 році Олешів став селом суцільної колективізації.
У перші роки свого існування артіль була відсталим господарством. Як відзначалося на партійних зборах, у листопаді 1950 року вона посідала останнє місце в районі з урожайності і розвитку тваринництва.
Долаючи труднощі, колгоспники рік у рік зміцнювали артільне господарство. Велику допомогу олешівцям подала Радянська держава. Тільки в 1949 році артіль одержала від держави понад 15 тис. крб. довгострокової позики для придбання худоби й реманенту. Хліборобів постачали посівним матеріалом, мінеральними добривами, MTG обробляла машинами землю, допомагала в збиранні та обмолоті зернових.
Колгосп розгортав будівництво. Тут спорудили конюшню, свинарник, зерносховище, критий тік. У 1950 році створено першу в районі племінну свиноферму. Через три роки господарство вже мало 100 коней, 109 голів великої рогатої худоби, близько 200 свиней, багато овець, птиці. Врожайність зернових культур збільшилася на 3—4 цнт з одного гектара.
Зростали прибутки артілі. У колгоспі з’явились перші передовики виробництва. В 1952 році ланки М. К. Копаницької та А. О. Коваль виростили по 48 цнт кукурудзи з гектара.
В селі працювали клуб, бібліотека, систематично демонструвалися кінофільми. Комуністи і комсомольці випускали стінні газети, польові «блискавки», читали лекції, доповіді, проводили бесіди, роз’яснювали політику Комуністичної партії і Радянського уряду, розповідали про реакційну суть ідеології українських буржуазних націоналістів, про міжнародні події. Учительський колектив провів значну роботу щодо ліквідації неписьменності. На 1953 рік в Олешеві не було жодної дорослої неписьменної людини.
В 1953 році Олешівський і Буківнянський колгоспи об’єдналися. Через два роки до новоствореної артілі приєднався колгосп ім. Жданова с. Антонівки, а в 1959 році — колгосп ім. Івана Франка с. Острині. Об’єднана сільськогосподарська артіль дістала назву «Прогрес».
Колгосп «Прогрес» став великим, багатогалузевим господарством з земельним фондом 3172 гектари. Провідні культури колгоспу — озима пшениця й цукровий буряк. У 1968 році пшеницею засівали 650, а буряками —260 гектарів. З ініціативи партійної організації у колгоспі розгорнулася боротьба за підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур і зниження їх собівартості. Для підвищення знань колгоспників створили агрошколу.
Велику допомогу колгоспові в поліпшенні агротехніки подає держава. За державний рахунок щороку вапнуються кислі грунти. Артіль одержує торф для виробництва органічних добрив; викорчовуються чагарники для збільшення посівних площ. Крім цього, держава дедалі збільшує постачання господарству різноманітної техніки. Зараз у колгоспі є 16 вантажних автомашин, 20 тракторів. Працюють також 6 зернових, 2 кукурудзозбиральні, 2 бурякозбиральні комбайни і багато інших машин. З 1962 року колгосп одержує від держави електроенергію.
Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва артілі є тваринництво. Довгий час воно розвивалося дуже повільно. Партійна організація зосередила увагу на цій ділянці. Комуністи організували вивчення тваринниками передового досвіду, були зміцнені кадри працівників ферми. В артілі електрифіковані всі виробничі приміщення, в т. ч. тваринницькі ферми, а з 1967 року в колгоспі запроваджено електродоїння. Вжиті заходи забезпечили ріст поголів’я худоби. З року в рік колгосп став збільшувати виробництво м’яса, молока.
Зростає оплата праці колгоспників. У 1963 році вартість одного людино-дня складала 94 коп., а в 1968 році — 2 крб. 60 коп. З 1959 року в артілі запроваджено грошову оплату праці з щомісячним авансуванням. Значні кошти виділяються для пенсійного забезпечення її членів. У 1968 році пенсію одержували понад 500 колгоспників. 82 чоловіка (інваліди Великої Вітчизняної війни, рідні загиблих на фронті, багатодітні і одинокі матері) одержують пенсії від держави.
В колгоспі розгортається соціалістичне змагання за збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Серед трудівників багато таких, що добилися високих показників у праці. Ланкова-механізатор комуніст С. М. Соловій, за прикладом О. В. Гіталова, почала вирощувати й збирати кукурудзу без затрат ручної праці. В 1968 році її ланка зібрала по 76 цнт цієї культури на площі 40 га. С. М. Соловій нагороджена орденом Леніна. Вона — член Івано-Франківського обкому КП України, була делегатом XXIII з’їзду КП України.
Ланка, яку очолює М. А. Рудяк, у 1968 році виростила по 300 цнт картоплі на кожному га. Серед тваринників кращих успіхів досягли доярки О. П. Онищук, А. І. Волошин, Р. І. Матвій, Г. М. Бойчук, М. П. Андрусишин. Вони надоюють від кожної корови по 2,5—3 тис. кг молока. Чабани В. Г. Кучер та П. С. Палюга щорічно одержують по 110—120 ягнят на 100 вівцематок. Д. І. Німий добивається 15—20 ділових поросят від кожної свиноматки.
За сумлінну працю 83 члени артілі «Прогрес» нагороджено Ленінськими ювілейними медалями. Ланковій П. Д. Москалюк, доярці Р. І. Матвій, трактористу П. Є. Гендзелю присвоєно звання почесного колгоспника.
Помітні зміни сталися на вапняно-цегельному та гіпсовому заводах. Вони повністю реконструйовані. В 1963 році гіпсовий завод освоїв виробництво гіпсоплит і гіпсоблоків, які користуються великим попитом далеко за межами області. З кожним роком обидва підприємства збільшують виробництво своєї продукції: в 1965 році гіпсовий завод дав 2 тис. тонн гіпсу, 4 тис. кв. м гіпсоплит і 34 тис. штук гіпсоблоків, а в 1968 році відповідно — 4 тис. 293 тонни гіпсу, 6225 кв. м гіпсоплит і 330 тис. штук гіпсоблоків. Виробництво цегли за цей же час на вапняно-цегельному заводі збільшилося на 39 проц., вапняного порошку —на 55 проц., вапна —на 52 проц. З 1967 року Олешівський вапняно-цегельний та гіпсовий заводи входять до складу Тлумацького міжколгоспного комбінату будівельних матеріалів.
Напередодні ленінського ювілею завод освоїв випуск нового виду продукції — дірчастої цегли. Чимала заслуга в цьому майстра-механіка цеху члена КПРС С. П. Берладина та газоелектрозварювальника комсомольця Л. М. Стрембицького. Вони виготовили спеціальний пристрій для преса, що забезпечує виробництво цього будівельного матеріалу.
Успішно розвиваються освіта й культура. Олешів став селом суцільної грамотності. Тут працює 8-річна школа. З 14 вчителів 12 — вихідці з Олешева. Освіта доступна кожній людині. В сім’ї колгоспника О. Ф. Шкварка — 7 дітей. Старша дочка Ганна здобула університетську освіту і вчителює в Олешівській школі, друга дочка — Михайлина закінчила торгово-кооперативний технікум, вона трудиться на Івано-Франківській кондитерській фабриці. Дочки Марія, Стефанія і Ярослава теж здобули середню освіту і за спеціальністю працюють в Івано-Франківську. Син Дмитро закінчив 8 класів і школу механіків, працює в аеропорту, а наймолодша дочка Оксана вчиться в 10 класі. Понад 100 жителів Олешева здобули вищу і середню спеціальну освіту. Вони стали вчителями, медичними працівниками, будівельниками, нафтовиками, поліграфістами, агрономами тощо.
На центр культурного життя Олешева перетворився сільський клуб. При ньому працюють драматичний, хоровий й танцювальний гуртки. Художні колективи часто виступають з концертами і виставами перед населенням Олешева й сусідніх сіл. Створено агіткультбригаду, яка обслуговує колгоспників під час польових робіт безпосередньо в полі.
850 жителів Олешева є читачами сільської бібліотеки. Актив бібліотеки організував книгопересувки на тваринницьких фермах, у тракторних бригадах і в інших місцях, де працюють колгоспники. 25 книгонош обслуговують інвалідів, старих колгоспників дома. Перед трудящими села систематично виступають з лекціями науковці з Івано-Франківська та учасники сільського лекторію. В бібліотеці відбуваються читацькі конференції, літературні вечори, диспути. За зразкове обслуговування населення Олешівській бібліотеці присвоєно звання бібліотеки відмінної роботи.
Соціально-економічні й культурні перетворення позначилися й на побуті села. З 344 будинків, що були в ньому у 1969 році, 139 — новозбудовані, 80 — капітально відремонтовані й переобладнані. В Олешеві побудовано новий сільмаг, приміщення відділення зв’язку, будинок для дитячих ясел.
Трудящі Олешева свято шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя за Радянську владу. В 1968 році у селі встановлений пам’ятник-монумент воїнам — уродженцям Олешева, які полягли в боях з фашистами та від рук українських буржуазних націоналістів.
В селі Буківній коштом артілі споруджено пам’ятник діячеві КПЗУ С. І. Сороці.
Важливу роль у розвиткові економіки, культури, побуту села відіграє сільська Рада, з 43 депутатів якої у 1969 році було 19 жінок. Безпосередньо в колгоспному виробництві працюють 32 депутати. Головою Ради з 1964 року є колишня ланкова, комуніст Р. М. Логаза. Бригадир М. І. Онищук, ланкова П. В. Москалюк, тракторист Д. І. Палюга обрані депутатами районної Ради. В селі працюють товариський суд, народна дружина, жіноча рада, в роботі яких беруть участь чимало жителів Олешева. В авангарді трудящих села йдуть комуністи, лави яких зростають з кожним роком за рахунок передовиків виробництва. У 1951 році в селі було всього 5 комуністів, а в 1969 році — 51.
Партійна організація створила міцний агітколектив, який у 1969 році нараховував 75 чоловік. Комуністам активно допомагають комсомольці. В їх лавах у 1969 році налічувалося 59 юнаків та дівчат. З ініціативи комсомольської організації в останні роки у колгоспі проводяться недільники заготівлі й вивезення на поля місцевих добрив. Комсомольці зробили багато й для озеленення села. Вони — перші в проведенні культурно-освітньої і спортивної роботи.
Невтомною працею трудівники Олешева вносять свій гідний вклад у будівництво нового життя.
В. Й. ГАРАЦЬ, Є. Г. ГУМЕНЮК, М. П. ХВОСТІН
Василь
| #
Великий поклін тому хто писав та докладав зусиль ,аж тепер у свої 32р більш дізнався про своє любиме село Олешів.
Reply