Червоний Донець, Балаклійський район, Харківська область
Червоний Донець — селище міського типу, розташоване на лівому березі річки Сіверського Дінця, за 70 кілометрів від Харкова, за 4 км від залізничної ст. Шебелинка; асфальтовою дорогою зв’язане з Балаклією. Населення 4 тис. чоловік.
Селище має коротку, але цікаву історію. Його виникнення й розвиток зв’язані з відкриттям й розробкою величезних запасів природного газу.
Вивчення геологічної структури північно-західної околиці Донбасу почалося в другій половині XIX століття, але велось воно надзвичайно повільно. Лише після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції розгорнулись широкі дослідження району. Проблема нафтогазоносності його вперше одержала чітке оформлення на початку 30-х років. Видатний вчений-геолог, професор Харківського університету Д. Н. Соболев переконливо довів можливість існування нафти та газу в східній частині України.
Перші розвідувальні пошуки почалися в 1936 році. Велика Вітчизняна війна перервала розпочаті роботи, але вже в кінці 1943 року вони відновилися в ще більшому обсязі. В 1946 році в цю роботу включилась експедиція геологів на чолі з досвідченим розвідником надр Н. Ф. Булаховським. Після старанних досліджень вона прийшла до висновку, що цей район має великі запаси природного газу.
Почату справу продовжила експедиція на чолі з В. Р. Литвиновим. Скоро почала діяти перша свердловина. В небо з силою вдарив газовий фонтан. Це було З травня 1950 року.
Відкрите газове родовище знаходиться на правобережжі річки Сіверського Дінця в межах Балаклійського району поблизу села Шебелинки, звідси й пішла назва — Шебелинське газове родовище. Ландшафт місцевості степовий. Клімат в районі помірно-континентальний. До відкриття родовища район був малорозвинений в економічному відношенні з перевагою сільського господарства.
Нині Шебелинське газородовище є одним з найбільших у Радянському Союзі і в Європі. Запаси газу тут становлять близько 500 мільярдів кубометрів. Величезне народногосподарське значення родовища визначається не лише запасами газу, але й високими дебітами свердловин і винятково вигідним географічним положенням. Це дає можливість при порівняно невеликих затратах часу і коштів на спорудження газопроводів широко використати шебелинський газ і як паливо, і як хімічну сировину для одержання цінних синтетичних продуктів.
За дослідження і відкриття Шебелинського газового родовища Н. Ф. Булаховський, Б. С. Воробйов, С. Я. Черпак, Н. А. Гор’єв, В. Р. Литвинов, Л. П. Палець були удостоєні звання лауреатів Ленінської премії.
Першим бурильникам довелося подолати великі труднощі: відсутність житла, хороших шляхів, нестачу техніки. Але, незважаючи на труднощі, бурильники працювали самовіддано. І зараз робітники з великою повагою говорять про першу бригаду, якою керував майстер О. І. Мелешко. Багато з них і в наш час трудяться в Шебелинській спеціалізованій конторі електробуріння. Одним з піонерів на родовищі був В. П. Римар. Нині він член КПРС, працює буровим майстром бригади, що бореться за звання бригади комуністичної праці. В кінці травня 1966 року В. П. Римаря за трудовий героїзм нагороджено орденом Леніна.
Шебелинська спеціалізована контора електробуріння є найбільшим буровим підприємством на Україні, в якому працюють 885 чоловік, з них 727 — робітники. З кожним роком зростав обсяг бурових робіт. Якщо в 1950 році було пройдено 3,5 тисячі метрів, то в 1965 році понад 82 тис. метрів.
Бурильники Шебелинки в 1961 році вперше впровадили новий прогресивний метод буріння газових свердловин електробурами, виготовленими робітниками
Харківського електромеханічного заводу. В результаті цього швидкість буріння зросла більш ніж в три рази.
За методами роботи і виробничими показниками шебелинська контора електробуріння стала показовою в країні.
Тут проведено дві всесоюзні наради з питань електробуріння.
Розробка Шебелинського газового родовища стала загальнонародною справою Велику допомогу у цій справі подали підприємства РРФСР, Азербайджанської,. Таджицької, Казахської республік, Татарської APСP, Дагестану та інших республік і областей нашої країни, багато спеціальних підприємств Москви, Ленінграда, Харкова та інших міст.
Братерську допомогу шебелинцям подають і трудящі Чехословаччини, Румунії, Німецької Демократичної Республіки та інших соціалістичних країн, які постачають будівельні матеріали, машини та інструменти.
Успішна розробка Шебелинського газопромислу дала можливість вже в 1956 році одержати промисловий газ. Нині це одне з найкрупніших газодобуваючих підприємств країни. З кожним роком зростає видобуток газу. В 1955 році тут одержано 333 млн. куб. м газу, а через десять років, у 1965 році,— близько 27 млрд куб. м газу. З початку розробки родовища вже видобуто 134 млрд. кубометрів дешевого палива.
Шебелинку сьогодні називають «газовим Донбасом». І ця назва цілком виправдана. Звідси на тисячі кілометрів простяглися могутні магістральні газопроводи: Шебелинка — Харків — Бєлгород — Курськ — Орел — Брянськ — Москва — Ленінград; Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Запоріжжя — Миколаїв — Херсон — Одеса; Шебелинка — Полтава — Київ та інші. Вона зв’язана з численними економічними районами країни. На шебелинському газі працюють теплові електростанції і великі промислові підприємства Москви, Ленінграда, Києва, Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Львова, Кривого Рогу, Херсона, Брянська, Бєлгорода, Курська, Гомеля та багатьох інших міст.
На базі шебелинського газу розгорнуто будівництво великого Первомайськога хімічного комбінату, навколо якого виростає нове сучасне місто хіміків — Первомайськ. Паралельно з газопровідною сіткою збудовано конденсатопровід, який зв’язує всі свердловини. На станції Шебелинка збудовано і працює газо-бензиновий завод, який переробляє конденсат у різні цінні хімічні продукти. Розвиток газового родовища змінив обличчя всього району. Нині на Шебелинському газі працюють такі великі підприємства, як збудований недалеко від Шебелинки цементний завод та Зміївська ДРЕС. Асфальтове шосе з’єднує штаб газовиків, і буровиків. Курган з усіма свердловинами і населеними пунктами району.
За минулі десять років Шебелинський газопромисел пройшов великий шлях технічного розвитку. Якщо експлуатація родовища почалася з експлуатації окремих свердловин з примітивним процесом очистки газу і збору конденсату, то нині діючі збірні пункти схожі на сучасні заводи. Запровадження нової техніки почалося з експлуатації декількох горизонтів однією свердловиною. Це значно підвищило продуктивність праці і дало можливість одержати велику економію коштів. Разом з експлуатацією декількох горизонтів однією свердловиною за пропозицією комуністів В. П. Максимова, Л. П. Власюка, Ю. Ф. Макогона та інших було запроваджено нову прогресивну технологію — кущування свердловин. За останні роки проведено велику роботу по впровадженню установок низькотемпературної сепарації газу, що дає можливість здійснити високоякісну осушку й очистку газу. Велика увага приділяється на газопромислі автоматизації процесів добування і збору газу. Уже проведено роботи по автоматизації і телемеханізації ряду групових пунктів.
Успішна розробка газового родовища у великій мірі залежить від наявності кваліфікованих кадрів робітників та інженерно-технічних працівників, від їхнього-технічного озброєння.
За рішенням партії і уряду в 1956—1960 рр. сюди направлено близько 350 підготовлених спеціалістів — робітників, техніків, інженерів. У 1957 році прибули спеціалісти з Баку, Грозного, Татарії, Башкирії, Сахаліну, Саратова, Дашави, Стрия та інших місць.
На підприємства газородовища прибуло понад 200 молодих спеціалістів з вищою та середньою освітою — випускників московських, харківських, казанських, львівських та інших вузів і технікумів.
Значну допомогу шебелинським бурильникам, газовикам надав комсомол України. Взимку 1958 року ЦК ЛКСМУ оголосив Шебелинку ударною комсомольською будовою. Всього комсомол України направив у Шебелинку понад 2000 юнаків і дівчат.
На підприємствах родовища трудяться робітники 14 національностей: росіяни, українці, білоруси, азербайджанці, молдавани, дагестанці, татари та інші. Шебелинка являє собою яскравий приклад міцніючої дружби народів Радянської країни.
Великий і дружний колектив робітників, інженерів і техніків працює на Шебелинському газопромислі. Він налічує всього 1170 чоловік. Десять років тому на газопромислі працювали 53 робітники.
Цілком заслужено шебелинське родовище називають тепер справжньою кузнею досвідчених кадрів газовиків. Багато з тих, хто першими прийшли на розробку газородовища, стали знатними людьми на промислі. Так, В. П. Максимов почав працювати інженером, а тепер начальник управління. В. Ф. Будимко пройшов шлях від оператора до головного інженера Шебелинського газопромислового управління. Оператором почав працювати на газопромислі в 1960 році В. Г. Михно. Він заочно закінчив технікум і нині керує бригадою комуністичної праці. З 1956 року беззмінно працює головним геологом промислу Є. І. Петухов.
Багатьох бурильників шебелинців знає вся країна. Рядовим робітником почав свій трудовий шлях Д. І. Саєнко. Нині він очолює одну з кращих бригад комуністичної праці, удостоєний почесного звання Героя Соціалістичної Праці, вдруге обраний депутатом Верховної Ради УРСР. За роки роботи в Шебелинці його бригада пробурила 41 експлуатаційну свердловину і пройшла 88 кілометрів — це відстань від Балаклеї до Харкова. Досвідченими буровими майстрами стали О. П. Домашенко, О. І. Грицун, В. К. Гуляєв, М. С. Никон та багато інших.
Широко розгорнувся на промислі рух раціоналізаторів і винахідників. Лише в 1965 році було подано 112 пропозицій, впровадження яких дало 141 тисячу карбованців умовно-річної економії. Кращі раціоналізатори газопромислу — Ф. М. Колєсніков, І. П. Холодняк, О. І. Власюк, Н. О. Пелехов. Технічна творчість трудящих набула також широкого розмаху серед буровиків Шебелинки. В 1965 році тут було впроваджено 84 пропозиції. Найбільше цінних пропозицій надходить від інженера-технолога Є. М. Юрчака, механіка В. А. Желіби, майстра С. В. Каткова, робітників А. К. Дьоміна, І. Н. М’ясоєдова та інших.
Керівна роль у розвитку Шебелинського газородовища належить партійним організаціям газопромислового управління та спеціалізованої контори електробуріння, які налічують разом понад 240 комуністів. У колективі буровиків і газовиків працюють також близько 350 комсомольців.
Комуністи працюють на всіх основних ділянках виробництва, там, де вирішується успіх справи. Вони йдуть в авангарді виробничих колективів. Великою повагою на газопромислі користується комуніст Б. К. Зоц. Після закінчення Львівського політехнічного інституту він почав працювати на газопромислі. Від оператора до завідуючого Глазуновським газопромислом — такий його шлях. Робітники люблять його за чуйність, людяність, вимогливість до себе і інших. Партійна організація газопромислу обрала його членом парткому.
Після закінчення в 1952 році фабрично-заводського училища прийшов у Шебелинську контору буріння і почав працювати робітником М. С. Иикон. Тут він став досвідченим бурильником, ударником комуністичної праці. Його бригада систематично перевиконує виробничі норми. Тепер він сам навчає молодих робітників, працює агітатором у своїй буровій бригаді. У травні 1966 року його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
У 1953 році почав працювати бурильником учасник Великої Вітчизняної війни, член КПРС Г. І. Манукало. Закінчивши заочно Дрогобицький нафтовий технікум, він працює інженером по бурінню свердловин. Його було обрано делегатом XIII Всесоюзного з’їзду профспілок. Нині він член республіканського комітету профспілки робітників нафтової і газової промисловості. Операторами почали свій трудовий шлях на газопромислі О. М. Волков і М. Ф. Федоров. Нині перший з них працює старшим інженером відділу праці й зарплати, а другий очолює кращу зміну другого групового пункту.
На всіх підприємствах газородовища під керівництвом партійних, профспілкових та комсомольських організацій широко розгорнуто соціалістичне змагання. Першими зачинателями руху за звання бригади комуністичної праці ще в 1959 році стали члени бригади старшого оператора комуніста В. П. Білоусова. Вони першими перейшли на обслуговування групового пункту одним робітником замість двох на зміну. Цей почин підхопили й інші бригади. В. П. Білоусов був також одним з перших на газопромислі серед багатьох послідовників Валентини Гаганової.
У 1965 році за звання колективів комуністичної праці по газопромисловому управлінню боролися 2 газопромисли, 1 дільниця, 8 цехів та 33 бригади операторів та слюсарів, які об’єднували 91 проц. всіх робітників управління. За звання комуністичних борються колективи, які очолюють комуністи С. Г. Банчужний, М. І. Степанець, В. В. Бак, П. М. Дорошенко, М. І. Серокуров та інші. Вже на початок 19(36 року 26 бригадам присвоєно почесне звання комуністичних. 380 кращих виробничників удостоєні звання ударників комуністичної праці.
По Шебелинській спеціалізованій конторі електробуріння за звання бригад комуністичної праці в 1965 році боролись 13 колективів. Чотирьом з них це почесне звання уже присвоєне. Звання ударників комуністичної праці присвоєно 152 кращим виробничникам.
Крім того, колективам — переможцям змагання присуджуються звання — колектив кращої бригади, цеху, свердловини; імена бригадира, начальника цеху і свердловини заносяться на Дошку пошани, а колективам вручаються перехідні Червоні прапори та вимпели.
Натхненна праця колективів газопромислу і контори електробуріння сприяла тому, що семирічний план було виконано достроково. В 1965 році Шебелинка давала щодоби 75 млн. кубометрів, або понад п’яту частину всього видобутку газу в СРСР. За досягнуті успіхи колективи Шебелинського газопромислового управління і контори електробуріння неодноразово нагороджувались перехідними Червоними прапорами Ради Міністрів УРСР і Української ради профспілок. У червні 1966 року за дострокове виконання завдань семирічного плану по видобутку природного газу і досягнення високих техніко-економічних показників у роботі Шебелинське газопромислове управління нагороджено орденом Леніна. За зразкове виконання завдань бурові майстри 3. Й. Рог, Д. І. Саєнко, О. П. Домашенко, А. Д. Булим, В. К. Гуляєв, оператори Н. І. Митякіна, Є. С. Воловенко, начальник газопромислу В. П. Максимов, директор контори електробуріння І. Ю. Гольштейн, електрозварники П. П. Приходько, А. Л. Пашкова, секретар парткому газопромислу О. М. Волков, слюсар І. М. Негода нагороджені орденами і медалями, понад 120 передовиків виробництва нагороджені значком «Відмінник соціалістичного змагання УРСР».
Серед газовиків багато тих, хто в роки Великої Вітчизняної війни зі зброєю в руках відстоював свободу і незалежність своєї Батьківщини. Тепер колишні воїни зайняті мирною творчою працею. Оператором на газопромислі працює підполковник запасу М. О. Мельников, кавалер багатьох бойових орденів і медалей. Він брав безпосередньо участь у визволенні Шебелинки від німецько-фашистських загарбників. Десять років працює майстром аварійної бригади капітан запасу І. П. Холодняк, бригаду буровиків очолює старший лейтенант запасу О. П. Сень. Колишні воїни і тепер на передньому краї боротьби за комунізм.
Колективи шебелинських газовиків і буровиків постійно підтримують дружні зв’язки та змагаються з колективами Стрийського Львівської області, Газлійського Узбецької PСP і 2-го об’єднання «Краснодарнафтогаз» газопромислових управлінь та з колективами контор буріння Полтавської, Долинської і Туркменської РСР. Колективи обмінюються технічною інформацією, виробничим досвідом, щоквартально підбивають підсумки соціалістичного змагання, щорічно обмінюються делегаціями.
З розвитком Шебелинського газородовища нерозривно зв’язана історія селища газовиків Червоний Донець. З розширенням експлуатації родовища та його допоміжних підприємств, із збільшенням кількості робітників і службовців зростало і упорядковувалось нове соціалістичне селище буровиків і газовиків. Червоний Донець — це чудовий зразок того, як разом з розвитком економіки в Радянському Союзі швидко розвивається житлове будівництво, здіймаються нові, упорядковані, сучасні соціалістичні міста.
5 травня 1956 року на будівельний майданчик прийшли перші будівельники: старший виконроб І. А. Бровко, виконроб І. О. Шевцов, бригади Н. Терещенко, А. П. Красницької, В. П. Соляника та інші.
Багато труднощів зазнали будівельники. Але, незважаючи на важкі природні умови, недостатню кількість автотранспорту, на не завжди своєчасне постачання будівельних матеріалів на початку будівництва, колективи різних дільниць широко розгорнули змагання. Кожна бригада, кожний робітник знали завдання і боролися за його перевиконання. Замість старих вагончиків і палаток, де жили перші буровики, було закладено три восьмиквартирні будинки. Скоро збудували ще 20 будинків загальною площею 2 тис. кв. м. Одночасно закінчувалось будівництво контори, службово-експлуатаційного корпусу, котельної і т. д. Всі житлові будинки і службові приміщення були повністю газифіковані, одержали воду і центральне опалення. Населення було забезпечене питною водою із свердловини, пробуреної спеціально для цього.
З кожним роком росте і кращає селище Червоний Донець, збільшується житловий фонд селища, поліпшується добробут трудящих. У 1965 році селище мало вже 32 тис. кв. м житлової площі. Лише в 1965 році понад 200 сімей робітників і службовців — газовиків, буровиків, будівельників — одержали впорядковані квартири. За переписом населення 1959 року у селищі було тільки 1415 мешканців, а в 1965 році — вже 4 тис. Потурбувались будівельники і про приїжджих: новий готель на 50 місць вступив у дію влітку 1964 року.
Жителі люблять своє селище і хочуть зробити його ще кращим, їх зусиллями посаджено кілька тисяч фруктових і декоративних дерев, впорядковано сквери.
До послуг трудящих Червоного Дінця широка сітка культурних закладів. Вже з 1959 року стала до ладу новозбудована середня школа.
860 дітей кожного дня заповнюють світлі, просторі класи. В селищі функціонує консультаційний пункт Харківського хіміко-механічного технікуму. На базі Червонодонецької середньої школи працює вечірня школа робітничої молоді.
Багато трудівників газопромислу успішно поєднують роботу з навчанням, що допомагає їм оволодівати новими професіями та удосконалювати свою майстерність. 271 робітник і службовець Шебелинської контори електробуріння, газопромислового управління та будівників навчається у вечірніх школах, заочних відділеннях інститутів і технікумів.
У 1965 році став до ладу Будинок культури із залом для глядачів на 600 місць, лекційним і спортивним залами, багатьма кімнатами для гурткової роботи. В Будинку культури є стаціонарна кіноустановка, працюють різні гуртки художньої самодіяльності. Частими гостями у Червоному Дінці стали колективи обласних театрів.
Люблять книгу і дружать з нею жителі Червоного Дінця — центру шебелинських газовиків. Бібліотеки Будинку культури, середньої школи, червоних кутків мають великий книжковий фонд з різних галузей знань і щодня обслуговують десятки читачів.
Звичним і невід’ємним для кожної сім’ї є газета і журнал. Близько 6700 примірників періодичної преси одержують трудящі селища, що становить по 1—2 примірники на кожного жителя.
Добре налагоджено тут і медичне обслуговування. До Жовтневих свят 1961 року здано в експлуатацію лікарню на 75 ліжок. У восьми її відділеннях жителі селища і навколишніх сіл одержують медичну допомогу. 62 медичні працівники з середньою і вищою медичною освітою піклуються про здоров’я трудящих.
Будівельники виявляють турботу про найменших мешканців селища. Для них збудовано два чудові дитячі комбінати (ясла-сад) майже на 500 місць.
Великої уваги в Червоному Дінці надають розвиткові фізичної культури. Силами молоді у селищі збудовано прекрасний стадіон з футбольним полем, спортивними майданчиками, місцями для глядачів. У багатьох спортивних секціях займаються сотні молодих і літніх робітників і службовців.
Дружній колектив будівельників працює нині в селищі Червоний Донець. Він об’єднує понад 950 чоловік. їх руками зведені багатоповерхові житлові будинки, школа, лікарня, Будинок культури. На протязі десяти років незмінно працюють на будівництві бригади мулярів В. П. Соляника, В. В. Студенця, штукатурів О. І. Птахіної, теслярів Д. А. Кривого, монтажників І. В. Пивоварова, електромонтажників С. І. Маковського, сантехніків П. К. Білика, оздоблювальників Г. О. Батрака, механізаторів П. П. Холодняка, бригада відділу підсобних підприємств Г. Я. Кузнецова. По комсомольській путівці приїхав на будівництво десять років тому О. А. Солодовник. За цей час він став головним механіком управління. Будівництвом Червоного Дінця беззмінно керує начальник будівничого управління І. А. Бровко.
Великі трудолюби живуть і працюють у селищі газовиків і буровиків Червоний Донець. Вони виконують і перевиконують плани видобутку газу, дають людям дешеве блакитне паливо, за що їх заслужено називають Прометеями блакитного вогню. Показуючи зразки роботи, колектив Шебелинського промислу тільки за вісім місяців 1966 року двічі завойовував перше місце у всесоюзному змаганні споріднених підприємств.
Активну участь беруть вони і в громадському житті. Так, депутатом Харківської обласної Ради депутатів трудящих обрано начальника газопромислового управління В. М. Максимова, а бурового майстра В. П. Римаря — депутатом Балаклійської районної Ради.
Двадцять передовиків виробництва обрані депутатами Червонодонецької селищної Ради депутатів трудящих. Серед них ударники комуністичної праці С. М. Скляр, М. І. Степанець, начальник цеху кріплення Кузнецов, бурильник Ю. М. Смирнов та інші. Багато виробничників ведуть партійну, комсомольську і профспілкову роботу, працюють пропагандистами і агітаторами.
З кожним роком селище Червоний Донець все більше набуває вигляду сучасного міста. Новий великий магазин «Гастроном», ательє мод, телеательє, майстерня по ремонту точних приладів, універмаг, АТС, магазин культспорттоварів — всі вони добре обслуговують жителів селища.
Величні перспективи намічено по дальшому розвитку і благоустрою селища. За п’ятирічним планом Червоний Донець стане ще більшим і кращим. Його населення зросте до 10—15 тисяч чоловік. У недалекому майбутньому задзвенять дитячими голосами в селищі ще одна нова школа і новий дитячий комбінат, буде збудовано технікум, здіймуться жилі корпуси багатоповерхових будинків. Заплановано провести озеленення вулиць і площ, насадити нові парки і сквери, прокласти додатково каналізацію, збудувати нову котельню високого тиску для опалення, ввести в дію додатково декілька свердловин для забезпечення селища водою, новий стадіон тощо. Трудівники селища газовиків впевнено йдуть вперед, до нових досягнень у комуністичному будівництві.
Б. К. РЕШЕТНИК, Я. М. СЕГЕЛЬ, С. М. УЛЬЯНОВА