Петрівське, Балаклійський район, Харківська область
Петрівське — село, центр Петрівської сільської Ради Балаклійського району. Розташоване на річці Сіверському Дінці, за 45 км від районного центру ,та за 145 км на південний схід від Харкова, з якими сполучене автошляхом. Населення — 4188 чоловік.
Петрівській сільській Раді підпорядковані села Берестянки і Завгороднє.
Місцевість, де розташоване село, була заселена з давніх часів. Археологічними розкопками тут виявлено стоянки людини періоду мезоліту (X—VIII тисячоліття до н. е.), неоліту (VI—V тисячоліття до н. е.), поселення періоду бронзи (III тисячоліття до н. е.) та скіфського часу (VI—V століття до н. е.)1.
Письмові джерела свідчать, що заселення села припадає на першу половину XVII століття. Воно було типовим козацько-військовим поселенням. Козакам не раз доводилось відбивати набіги кримських татар, рятуючи мешканців слободи від татарського полону.
Основним господарським заняттям поселенців було хліборобство. Займалися вони також скотарством і різними промислами.
Не припинялися грабіжницькі напади татар і в першій половині XVIII століття. Це примусило російський уряд побудувати т. зв. Українську лінію, яка простяглася від Дніпра до Сіверського Дінця.
В 1731 році за три версти від села Петрівського, на узгір’ї, поблизу кордону, який охороняв сторожовий полк, було споруджено Петрівську фортецю. Звідси і походить назва села. Після ліквідації Української лінії мешканці фортеці увійшли до складу жителів слободи. В 1731 році в селі жило 3,5 тис. чоловік.
Переважну більшість населення становили рядові козаки, підпомічники, під-сусідки. Частина з них, що не мала свого майна, жила в господарствах козацької старшини та заможних козаків. Старшина зосереджувала в своїх руках кращі землі і промисли. Біднота, пригноблювана багатіями, терпіла також від частих неврожаїв, стихійного лиха.
Селяни по-різному проявляли своє незадоволення феодальним гнобленням. Часто виступали вони і проти духовенства. У 1829 році населення Петрівського взяло активну участь у Шебелинському повстанні.
Після реформи 1861 року класове розшарування на селі ще більше посилилося. У 1879 році тут налічувалося 600 дворів, які мали 8447 десятин землі, в тому числі 2462 десятини орної. Кращі землі належали куркульській верхівці, а також поміщикам, яких було чимало навколо Петрівського: на північ від села були землі поміщика Володіна, на захід — Зам’ятіної, на південний захід — Косікова.
Зубожілі селяни продавали своє майно, йшли в найми до поміщиків і куркулів. Частина розорених селян пішла працювати на вугільні шахти, відкриті поблизу села.
Відгомін революційних подій 1905—1907 рр. докотився і до Петрівського. В селі революційну пропаганду провадили висланий з Донбасу за антиурядову діяльність О. Ф. Лембік і Г. Н. Непочатов, що прибув сюди із Севастополя і розповсюджував політичну літературу та листівки.
В 1905 році мешканець села Верьовкіна В. Ф. Рощупкін на базарі в Петрівському закликав селян не платити податків, не йти в солдати, а об’єднатись усім і, скинувши царя, відібрати землю у панів і поділити її між собою.
Під час Великої Жовтневої соціалістичної революції багато петрівчан перебували у лавах Червоної гвардії. Деякі з них в кінці листопада повернулися до села.
Наприкінці грудня 1917 року з їх участю в селі створено волосний революційний комітет. Першим головою волревкому був І. Я. Старухін. Активним членом ревкому був В. М. Ханін, який в 1919 році загинув в бою з денікінцями. Центральна вулиця села названа його ім’ям.
Під керівництвом волревкому селяни почали впроваджувати у життя ленінський Декрет про землю. Навесні 1918 року кожний селянський двір одержав від 6 до 13 десятин землі.
Велику роль у встановленні і зміцненні Радянської влади, в мобілізації селян на боротьбу проти німецьких окупантів, буржуазно-націоналістичних банд та білогвардійщини відіграла створена в 1918 році партійна організація, найбільш активними членами якої були Й. А. Щолоков, В. М. Ханін, І. І. Непочатов, П. Р. Румянцев.
Після розгрому петлюрівських націоналістичних банд в Ізюмі 6 лютого 1919 року відбулась перша партійна конференція. В ній взяли участь і петрівчани. На той час партійна організація в Петрівському об’єднувала 18 чоловік.
Велику роботу по зміцненню Радянської влади на селі розгорнули комуністи після розгрому радянськими військами армії Денікіна.
31 березня 1920 року на сільському сході було обрано сільську Раду.
Влітку цього ж року створено комітет незаможних селян (КНС), який відіграв значну роль у боротьбі з бандитизмом і контрреволюцією, у зміцненні союзу бідноти та середняків з робітничим класом, у залученні селян в колективні господарства.
Активну участь в роботі КНС брав І. М. Нікулін, який з 1920 року є незмінним депутатом Петрівської сільської Ради.
За допомогою партійної організації створено комуністичну спілку робітничо-селянської молоді. В липні 1920 року в ній налічувалось 20 членів 4. Організаторами спілки були В. І. Шеховцов (пізніше зарубаний махновцями) та О. Д. Непочатов. У 1925 році в комсомольській організації налічувалося 40 чоловік.
Перші роки після закінчення громадянської війни для трудящих села були не тільки роками відбудови сільського господарства, але й переходу до нових, соціалістичних форм господарювання.
З весни 1923 і по 1963 рік Петрівське було районним центром. З перетворенням його на райцентр ще більше активізується господарське, культурне життя. Вже влітку 1923 року тут виникає перша сільськогосподарська артіль «Надежда». До її складу увійшло 53 чоловіки. Артіль одержала 107 десятин землі. Незважаючи на нестачу тягла і реманенту, артільники перший урожай у 1924 році зібрали добрий, придбали 2 сівалки, 2 косарки. До того ж вони одержали необхідний кредит.
Господарські успіхи артілі стали прикладом для населення села. У 1924 році тут була створена ще одна артіль — ім. Петровського. У 1928 році—артіль «Червоний партизан», яку в липні 1929 року було реорганізовано в комуну «Спартак». В цьому ж році створено ще одну комуну, що об’єднувала 60 чол., артіль «Донець» та інші.
В роки розгорнутої колективізації всі артілі і комуни були об’єднані в чотири великі колгоспи — «Україна», «Спартак», «Донець» та ім. Будьонного.
Запеклий опір колгоспному рухові чинили куркулі, влаштовували диверсії і пожежі, отруювали худобу, псували сільськогосподарський реманент. Від куркульської кулі загинув рахівник колгоспу Т. М. Шипілов і був тяжко поранений голова колгоспу Є. Й. Селютін. Куркулі зробили замах і на голову колгоспу, двадцятий’ятитисячника, колишнього матроса Попова. В осінні ночі спалахували пожежі: куркулі кілька разів підпалювали село. Однак селяни, згуртувавшись навколо органів влади і партійних організацій, за підтримкою комсомолу зламали опір куркулів, добилйця зміцнення колгоспів.
Вже в перші роки cвого існування колгоспи досягли чималих успіхів. Так,, колгосп «Спартак» з першого ж врожаю майже в два рази перевиконав план хлібоздачі. За господарські успіхи і перевиконання плану хлібоздачі колгосп одержав від «Укрзерноцентру» премію.
Велику роль у господарському зміцненні колгоспів села відіграло створення МТС, яка забезпечувала колгоспи сільськогосподарською технікою. У 1932 році на колгоспних і радгоспних полях Петрівського району працювало 92 трактори.
В селі провадилась значна робота по здійсненню загального обов’язкового навчання. Після встановлення Радянської влади було відкрито дві школи, в яких навчалось близько 350 учнів.
В грудні 1922 року засновано дитячий будинок, в якому виховувалось 36 дітей, працювали два педагоги. Розгорнулася боротьба за ліквідацію неписьменності. На облік було взято все неписьменне населення віком від 11 до 40 років. Багато допомогли в цьому вчителі С. П. Мочалов, Г. М. Бобильдова та інші.
В 1936 році в Петрівському збудовано нову двоповерхову середню школу.
За довоєнні роки село поступово зростало і прикрашалося. Було побудрвано кілька нових приміщень. В колгоспах споруджувалися приміщення ферм. З ініціативи комсомольців посаджено сквер. Радянський суспільний лад забезпечив робітникам, колгоспникам і трудовій інтелігенції села заможне, щасливе життя. Але мирному соціалістичному будівництву перешкодив напад фашистської Німеччини на нашу країну.
На загальних зборах і мітингах робітники і колгоспники висловили палку відданість соціалістичній Вітчизні й готовність захищати її до останнього подиху. З перших же днів війни в селі було створено загін ополченців, яким керував працівник районного комітету партії І. П. Руденко.
Багато жителів села пішли добровільно до лав Червоної Армії.
В серпні 1941 року, закінчивши курси радистів, пішли добровільно на фронт петрівські дівчата Олександра Лучанінова, Марія Шахматова та Надія Островерх з села Мар’ївки, яка працювала у Петрівському відділенні Держбанку. За наказом командування дві з них направлені в діючу армію, а О. Лучанінова — в партизанський загін С. А. Ковпака.
Петрівське було окуповане німцями в жовтні 1941 року, остаточно визволене у серпні 1943 року. За цей період воно переходило з рук в руки шість разів. Тут точилися запеклі бої.
Жителі села активно підтримували партизанів, що діяли в петрівських лісах. Спочатку в Петрівському було створено три загони, але згодом вони об’єдналися в один. Партизанським загоном в петрівських лісах на початку війни керував голова райвиконкому І. Ф. Галкін.
Комісаром загону був К. М. Корнішов, секретар РК КП України по кадрах. В загоні налічувалось 100 чоловік. Бойові дії загін провадив на лінії фронту, у лісі між селом Петрівським і містом Ізюмом. Коли фронт проходив по річці Дінцю, командування партизанського загону засилало в тил ворога групи партизанів, які провадили агітаційно-роз’яснювальну роботу серед населення, влаштовували диверсії. Таких груп було 12 (близько 40 чоловік). Партизанські розвідники допомагали радянським військам. За їхніми даними радянські літаки бомбили військові об’єкти та розташування німецьких військ у селах Петрівському і Лозовеньці..
Народні месники знищили 300 фашистів і їхніх співучасників — поліцаїв і жандармів. Серед партизанів у боротьбі з ворогом особливо відзначився сміливий розвідник В. І. Ігнатов. Нині він живе в селі Петрівському.
Довгий час, за завданням командування, перебував у тилу ворога і провадив підпільну роботу Бобровський Каленик (тепер живе в селі Гаражівці Барвінківського району). Партизани Михайло Доренко, Олександр Бєлкін,- Петро і Антон Непочатови, Денис Башкатов, виконуючи завдання, загинули смертю хоробрих від рук гітлерівців. Всього загинуло 18 петрівських партизанів.
Нелюдським знущанням гітлерівські кати намагалися підірвати віру радянського народу в перемогу над фашизмом. За найменше невиконання вимог німецького командування людей заарештовували і вбивали.
За час окупації загарбники розстріляли 50 мирних жителів і 150 військовополонених. Влітку 1942 року вони почали примусово відправляти людей на каторжні роботи до Німеччини.
Фашисти розстріляли сім’ю партизана Л. С. Лиманова — дружину і дочку, -а також Анастасію Лембік, яка підтримувала зв’язки з партизанами.
За час окупації німці зруйнували в селі 62 приміщення установ, 150 колгоспних будівель, 852 будинки колгоспників, знищили 800 голів великої рогатої худоби, 770 овець, 210 коней, 430 свиней.
Після визволення Петрівського Радянською Армією зусилля жителів були спрямовані на відбудову зруйнованого фашистами господарства.
Організатором трудівників Петрівського і району на виконання цього завдання був Петрівський райком партії, виконком депутатів трудящих, місцеві партійні організації та сільські Ради і комсомол.
Відбудовуючи своє господарство жителі Петрівського і району надавали допомогу і фронту. Вже у 1944 році з першого урожаю вони здали у фонд Радянської Армії понад 4,5 тис. цнт зерна.
За першу післявоєнну- п’ятирічку петрівчани відбудували ряд підприємств. Так, відбудована місцева шахта вже забезпечувала райцентр і навколишні села вугіллям; розгорнув роботу райхарчокомбінат; став до ладу маслозавод, який вже мав в районі 80 сепараторних та вершкових пунктів; шляхом народної будови достроково закінчено відбудову важливого шляху Петрівське — Ізюм. З метою дальшого зміцнення сільського господарства на кінець п’ятирічки було освоєно понад 350 га боліт та багато інших земель. Це дало змогу збільшити по району посівну площу з 48 тис. га до 60 тис. гектарів.
Великого розмаху в Петрівському і районі набуло будівництво. Вже до 1948 року родини, які ще перебували у землянках, одержали новозбудоване житло. На кінець п’ятирічки в Петрівському і селах району було відбудовано і заново споруджено понад 4 тис. житлових, більш як 650 господарських та 125 культурно-побутових приміщень.
Багато уваги приділялося навчанню молоді та культмасовій роботі серед населення. В 1950 році в Петрівському і районі працювало 46 шкіл. Розгорнули роботу районний Будинок культури і бібліотека в Петрівському, а в районі близько 50 сільських, колгоспних клубів і червоних пунктів.
Зусиллями трудівників полів всі колгоспи Петрівського — «Донець», ім. Будьонного, «Спартак», «Україна» досягли довоєнного рівня. В 1950 році вони об’єдналися в один.
Нині на території Петрівського розташований колгосп «Донець». Він має 3804 га ріллі, 1370 га пасовищ, 801 га сінокосів, 40 га садів, 10 га виноградників та 27 га лісів і чагарників. Колгосп вирощує пшеницю, кукурудзу, буряки, соняшник, горох, різні овочі та фрукти. Основні види продуктивного тваринництва — велика рогата худоба, вівці, свині; птахівництва — кури, качки.
Господарство має 20 тракторів, 17 комбайнів, 11 вантажних автомашин і весь необхідний сільськогосподарський інвентар.
Колгоспники під керівництвом партійної організації досягли значних успіхів. Вже у 1958 році з кожного гектара було зібрано по 20,2 цнт зернових. Не гіршими були показники і в галузі громадського тваринництва. На 100 га земельних угідь було вироблено 196 цнт молока.
В колгоспі чимало чудових трудівників. Ланці механізатора Олексія Шеховцова першій було присвоєно високе звання колективу комуністичної праці. Ця ланка працює за методом механізатора О. В. Гіталова і з року в рік підвищує показники виробництва. Великою повагою серед колгоспників користується доярка Ольга Пахомова, яка щорічно перевиконує свої зобов’язання по надою молока. В 1959 році вона надоїла по 2100 літрів від кожної корови, в 1962 році — но 2300 літрів, а в 1965 році — по 2500 літрів. Працьовитістю і сумлінним ставленням до дорученої справи відзначається чабан колгоспу Т. Д. Непочатов. Цей ветеран працює в колгоспі з початку його заснування. Тихону Даниловичу 75 років.
Під керівництвом парторганізації, за участю комсомолу і профспілок в колгоспі і на підприємствах села широко розгорнуто соціалістичне змагання. На багатьох підприємствах, в установах з’явилися бригади комуністичної праці. Сьогодні таких бригад уже є 11. Багато трудівників та 21 бригада змагаються за високе почесне звання ударника та бригади комуністичної праці.
Пройняті турботою про дальше поліпшення матеріального і культурного добробуту трудящих, керівництво колгоспу і села разом з партійною організацією, виходячи з рішення березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 р.), розробили план дальшого розвитку колгоспного виробництва, благоустрою села і забезпечення культурних потреб його жителів.
В Петрівському, як і в більшості сіл району, основною галуззю є сільське господарство. Але село має можливості і до розвитку різних галузей промисловості. Розвідники надр знайшли в цій місцевості багато корисних копалин, виявили значні
запаси бурого вугілля, товщина шарів якого досягає 30 метрів. За три кілометри від Петрівського б’є фонтан природного газу з глибини 150 метрів. Відкрито міцні куполоподібні поклади кам’яної солі, шари якої досягають 400 метрів. В районі вугільних пластів виявлені крупинки золота. Поблизу Орлової балки знайдено радонові води. Тут же виявлено нафту.
В районі села є також мергелі і трепеловидні глини, придатні для виготовлення цементу, будівельний камінь, вапняк, піщаник. Великі запаси піску і глини дають можливість виготовляти цеглу в необмеженій кількості. Розробка цих родовищ сприятиме швидкому розвитку села, його перебудові.
Порівняно з дореволюційним часом значно змінилося обличчя села, тут з’явилося багато нового.
В Петрівському розгорнуто велике будівництво. За останні роки тут зведено 327 споруд, в тому числі Будинок культури, приміщення школи механізації, три магазини, три заводи, три їдальні тощо. Якщо після вигнання фашистських окупантів комунального житлового фонду в селі майже не залишилось, то до 1964 року він становив уже 2975 кв. метрів. Все село електрифіковане і радіофіковане.
За роки Радянської влади, і особливо за післявоєнні, тут виник ряд допоміжних господарств по переробці та збуту сільськогосподарської продукції та інші, які сприяють дальшому зміцненню і розвитку колгоспу. Це відділення «Сільгосптехніка», міжколгоспбуд, маслозавод, інкубаторна станція, пункт по відгодівлі худоби, заготконтора.
Для забезпечення побутових потреб населення в селі відкрито харчокомбінат, хлібопекарню, сільпо.
У дожовтневі часи населення тяжко страждало від відсутності належної медичної допомоги. Сьогодні в Петрівському до послуг трудящих лікарня, поліклініка, дитяча консультація, санепідстанція, 2 аптеки.
Є в селі відділення Держбанку, ощадкаса, контора зв’язку.
Широко розгорнуто культмасову роботу на селі.
Одним з центрів проведення культмасових заходів є Будинок культури, нове приміщення якого споруджене за роки семирічки.
В парткабінеті жителі села одержують консультації, відповіді та необхідну літературу з питань політичного життя країни тощо.
Звичайним сьогодні для села є кіно, радіо.
Обов’язковими і невід’ємними для кожної сім’ї стали книги, газети, журнали.
Сільські та клубні бібліотеки нараховують багато читачів і ведуть жваву роботу по забезпеченню їх літературою з усіх галузей знань.
По 2—3 газети та журнали передплачує кожна сім’я.
Багато уваги приділяється в селі навчанню і вихованню молоді.
Сьогодні в Петрівському працює середня школа та сільське професійно-технічне училище № 9.
В 1963 році з ініціативи директора школи І. М. Тереніна (вихованця цієї ж школи) силами жителів Петрівського добудовано 16 класних кімнат. 750 учнів усіх класів навчаються в одну зміну в 24-х класних кімнатах. В школі є історичний музей, 4 кабінети з повним устаткуванням — хімічний, машинознавства, агробіологічний, фізичний, а також дві добре обладнані майстерні — столярна та слюсарна.
Школа має відповідну базу для виробничого навчання: два трактори, автомашину і необхідний сільськогосподарський реманент. Юнаки й дівчата оволодівають спеціальностями механізаторів, плодоовочівників тощо. При школі є дослідна ділянка та великий фруктовий сад.
Наполегливо працює учительський колектив школи. Великою повагою серед вчителів і учнів користувалася найстаріша вчителька школи — математик О. О. Марченко. Вона працювала в Петрівській школі з 1936 року. Олександра Олександрівна нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора і значком «Відмінник народної освіти».
В побуті трудящих Петрівського дедалі більше з’являється рис нового, комуністичного. Щороку восени, після закінчення польових робіт, в лісі, на березі Сіверського Дінця, святкують трудящі села День механізатора і закінчення збирання врожаю.
В перший літній місяць провадяться комсомольсько-молодіжні свята, спалахують піонерські костри на честь закінчення навчального року. Регулярно провадяться зустрічі ударників комуністичної праці з піонерськими загонами школи.
В Будинку культури в урочистій обстановці відзначаються комсомольські весілля, вручаються паспорти і комсомольські квитки.
За новим п’ятирічним планом дальшої забудови і реконструкції села особлива увага приділяється максимальному його благоустрою з тим, щоб забезпечити всі побутові і культурні інтереси жителів.
А. Д. МАЦИНА, К. П. РЕДЬКО