Богодухів, Богодухівський район, Харківська область
Богодухів — місто районного підпорядкування, центр Богодухівського району. Розташований на правому, підвищеному, порізаному балками та ярами мальовничому березі річки Мерлі. Через місто проходять залізнична лінія і асфальтована дорога Харків — Суми. Віддаль до обласного центру залізницею — 77 км, асфальтованою дорогою — 58 км. Населення — 18,1 тис. чоловік. З археологічних пам’яток на території міста виявлено поселення пізнього неоліту.
В описі прикордонних сторожових постів 1571 року тут згадується Дяків острог. Датою виникнення міста вважають 1662 рік, коли сюди на постійне поселення прибули з-за Дніпра 1204 українці на чолі з отаманом Тимофієм Крисою. Серед новоприбулих було 33 чоловіки міщан, решту переселенців становили селяни. Одержавши допомогу від російського уряду, вони побудували житла, а також досить міцне на той час укріплення — дубовий острог і земляний вал, обведений глибоким ровом. Уже в 1668 році козаки дали рішучу відсіч великому загонові кримських татар, яких закликав гетьман Брюховецький. У 1680 році Богодухів зазнав нового нападу татар. В боротьбі з ворогом тоді загинуло 49 чол., 184 чол. татари захопили в полон. Вони знищили і забрали також чимало хліба, худоби, вуликів та іншого майна, спалили 312 дворів.
Великих бідувань зазнали жителі міста в 1708—1709 роках, під час Північної війни. Шведські загарбники пограбували багато навколишніх сіл. Виступаючи проти ворога, місцеве населення організовувало партизанські загони і подавало всіляку допомогу російським військам під командуванням О. Меншикова та царевича Олексія, що зосереджувалися тоді в Богодухові.
Трудове населення Богодухова не раз повставало на боротьбу проти феодалів, яких захищав і всіляко підтримував царський уряд. Під час селянської війни 1668— 1670 рр., коли на Слобожанщині діяв великий загін повстанців під проводом побратима Степана Разіна — Олексія Хромого, трудящі міста активно підтримали його. 15 жовтня 1670 року четверо посланців О. Хромого прибули до Богодухова з «прелестными письмами», закликаючи жителів міста до боротьби проти козацької старшини і бояр. Царські сатрапи заарештували і ув’язнили їх. Але жителі міста визволили в’язнів і на загальній раді вирішили приєднатися до повстання.
І хоч після придушення повстання одного з керівників виступу богодухівського сотника Тимофія Решетилова було страчено, а чимало жителів міста зазнали переслідувань, боротьба проти гнобителів не припинялася і в наступний період.
Економічному розвиткові Богодухова сприяло його вигідне географічне положення — тут пролягав великий шлях, що з’єднував полкові міста Харків та Охтирку. З 1681 по 1765 рік Богодухів був сотенним центром Охтирського козацького полку.
Основним господарським заняттям населення міста було землеробство. Розвивалися також різні промисли. Богодухівські чинбарі добре вичинювали шкури, а чоботарі шили взуття. Уже на початку XVIII століття Богодухів був своєрідним центром ремісничого виробництва. В документах цього часу зазначається, що «головне заняття жителів є шкіряне діло». У 80-х роках XVIII століття в місті працювало 10 винокурень на 25 казанів, содовий завод, водяний та паровий млини. Із зростанням населення млинарство набирало дедалі більшого розвитку. Млини, як і землі, були власністю місцевих багатіїв — козацької старшини, духівництва.
Значні соціально-економічні зрушення відбулися в житті Богодухова наприкінці XVIII та на початку XIX століть. Досить швидко зростало населення. У 1787 році в Богодухові — тоді вже значному місті Харківського намісництва — проживало 6154 чоловіки. На початок XIX століття тут налічувалося 3959 жителів тільки чоловічої статі, з них 382 купці, ремісники та інші міщани. Розвивалися ремесла, всіляко підтримувалась і заохочувалась торгівля. Чимало жителів міста займалося чумацьким промислом. Серед них були досить заможні підприємці. Тільки в 1809 році у військових обивателів Богодухова було найнято 80 хур. Переважна більшість жителів міста, як і раніше, працювала в сільському господарстві.
Козацька старшина, купці та духівництво нещадно експлуатували населення міста. З-кожним роком усе більше селян та військових обивателів потрапляло у кріпосну залежність.
У 1860 році у Богодухові проживало 10 552 чоловіки, з них 111 купців, 1717 міщан і цехових; решта населення займалася сільським господарством. Найкращі землі були власністю поміщиків.
Посиленню антикріпосницької боротьби, що наростала по всій країні, значною мірою сприяла агітаційна та пропагандистська діяльність революційно-демократичної інтелігенції. Членом Харківського таємного товариства, яке ставило своїм завданням ліквідацію кріпосництва і царського самодержавства та встановлення республіканського ладу в країні, був житель Богодухова — виходець із збіднілої дворянської сім’ї, студент Харківського університету М. Ф. Левченко (Богодухівський).
Члени товариства поширювали серед студентської молоді, селянства та солдатів твори М. Г. Чернишевського, Т. Г. Шевченка, О. І. Герцена, з яким вони підтримували зв’язки.
У 1858 році М. Ф. Левченко написав докладного листа про заворушення серед студентів Харківського університету, який був надісланий О. І. Герцену і надрукований ним в «Колоколе». М. Ф. Левченко намагався також встановити особисті стосунки з О. І. Герценом, але дозволу на виїзд за кордон не одержав. Пізніше властям стало відомо, що М. Ф. Левченко як представник Харківського таємного товариства «мав намір бути посередником між Іскандером (О. І. Герценом) і тими особами, які хотіли б надрукувати щось у його журналі».
М. Ф. Левченко був заарештований і висланий у м. Курськ під нагляд поліції.
Гостре невдоволення населення Богодухова викликала реформа 1861 року. Селяни-кріпаки одержали наділи в середньому по 2,17 десятини землі на ревізьку душу. Згідно з додатком до 9-ї статті «Місцевого положення про земельне влаштування селян», селяни Богодухова і повіту мали платити за кожну десятину орної землі по 2 крб. 80 коп. викупу і відробляти 19 днів на рік на поміщика.
Зовсім без землі лишалися 11,8 проц. селян повіту. Це були або колишні дворові селяни, які «звільнялися» від кріпацтва без наділів, або ті, що розорилися і самі відмовились від землі, не маючи змоги платити за неї.
11 березня в церквах читали маніфест про дарування «волі», а вже 23 березня 1861 року справник Богодухівського- повіту доповідав харківському губернаторові Ахматову, що «безперервні заворушення і безпорядки серед тимчасово зобов’язаних селян тривають». Губернатор звернувся до царя, і той звелів послати для втихомирення селян дивізіон Стародубського драгунського полку.
У червні 1862 року в листі до міністра внутрішніх справ предводителі дворянства Харківської губернії, серед яких був і предводитель Богодухівського повіту, скаржилися, що «напружене чекання селян на нову волю і даровані права на всю поміщицьку землю з кожним днем все більше посилюється», що селяни не визнають уставних грамот, вбачаючи в них спробу поміщиків знову закріпачити їх.
Після реформи посилилося класове розшарування населення.
За переписом 1897 року, в Богодухові налічувалося 11 752 чол. населення, з них 8508 селян. Багато селян на цей час втратили свої наділи. В усьому повіті 25,9 проц. селян були безземельними. Наділи від 1 до 5 десятин мали 60,4 проц. селян, від 5 до 10 десятин — 12,8 проц. І тільки 0,9 проц. господарств повіту мали наділи більше 10 десятин землі. Безземельні та малоземельні селяни йшли в найми до поміщиків та куркулів або ж поповнювали ряди робітничого класу.
На початку XX століття помітне місце в господарському розвитку повіту посідала промисловість, особливо цукрова та винокурна. На підприємствах повіту працювало 1400 робітників. Навесні 1902 року, коли в Полтавській та Харківській губерніях розгорнувся могутній селянський рух, багато з них взяли в ньому найактивнішу участь.
На прохання поміщиків та цукрозаводчиків харківський губернатор послав у повіт батальйон солдат Тамбовського полку, три роти якого розташувалися на цукрових заводах, а четверта залишилась у Богодухові. Губернатор додатково відкликав з Охтирки ще три ескадрони козаків 29-го Одеського драгунського полку. Командирам військових частин були надані широкі повноваження, а богодухівському справнику губернатор надіслав телеграму, в якій прямо вимагав застосувати зброю: «Опору військам не визнаю. Стріляти!».
Активними революційними виступами зустріли трудящі Богодухова 1905 рік. У цей час у місті та навколишніх селах поліція не раз виявляла соціал-демократичні видання, листівки.
Під впливом більшовицької агітації відбувалися демонстрації і сходки. Так, у грудні 1905 року колона демонстрантів з червоним прапором, співаючи революційних пісень, пройшла від вокзалу до центру міста. В лавах демонстрантів були також робітники, що приїхали з станції Люботин, де в той час влада перебувала в руках революційних залізничників. У листопаді 1905 року в канцелярії військового прокурора Київського окружного суду було заведено «справу» на нижчих чинів управління богодухівського повітового військового начальника, які вимагали усунення свого командира й негайного віддання його до суду, а в січні 1906 р. притягалась до слідства група службовців Богодухівської залізничної станції у зв’язку з спробою підготувати страйк залізничників восени 1905 року.
На зборах залізничників станції Богодухів тоді було обрано страйковий комітет і прийнято постанову про приєднання до загального залізничного страйку, а також резолюцію з вимогою відібрати на користь селян державні та поміщицькі землі. Під час обшуку у членів страйкового комітету виявили документи, які свідчили про їх широкі зв’язки із страйкарями інших залізниць.
Восени цього ж року начальник Харківського охоронного відділення повідомляв про заворушення серед учнівської молоді Богодухова.
У березні 1906 року в Богодухові відбувався повітовий з’їзд уповноважених від волостей, на якому обирали виборщиків на губернські збори, що мали обирати депутатів до 1-ї Думи. На з’їзд прибуло 25 священиків і дворян, 6 купців, 8 заможних селян. Трудовому селянству вдалося послати на з’їзд тільки двох своїх представників.
Під час виборів до 2-ї Державної думи більшовики розгорнули досить активну діяльність у місті та повіті. Богодухівський повітовий справник доповідав у ці дні харківському губернатору, що в багатьох подвір’ях по Загородній та Любівській вулицях міста та в ряді сіл виявлені видання, які закликали «до страйків і збройного повстання».
Напередодні першої світової війни Богодухів залишався містом з малорозвинутою промисловістю. Тут працювали ватна фабрика і два парові млини. Це були дрібні підприємства. Потужність двигунів обох млинів становила 48 кінських сил. На одному з млинів працювало лише 8 робітників. Значну кількість міського населення становили ремісники, яких було 1704 чол. (в основному шевці, кравці, теслярі, столяри, ковалі).
Рік у рік погіршувалося становище трудового селянства. Після столипінської аграрної реформи процент безземельних тут був вищим, ніж по Харківській губернії в цілому.
Кращі землі були власністю поміщиків Кеніга, Харитоненка, Кованька та інших. Близько десяти тисяч десятин землі поблизу міста прибрали до своїх рук богодухівські купці Лук’янов, Панченко, Калитаєв. В руках поміщиків, купців та куркулів зосереджувалися влада та суд. У 4-й Державній думі Богодухівський повіт представляв священик-чорносотенець А. Станіславський.
Про становище трудящих до революції красномовно свідчать і дані про стан народної освіти. Переважна більшість населення була неписьменною. На кінець XIX століття у Богодухові письменне населення становило тільки 31,5 проц., а серед ланок письменних було тільки 17,8 проц. На початок 1912 року в повіті налічувалося 20 620 дітей шкільного віку, але тільки 52,2 проц. з них навчалося в школі.
Освіту здобували, як правило, діти багатих. Місцеві власті більше дбали про будівництво в’язниць, ніж про школи.
Незадовільним було медичне обслуговування. В лікарнях повіту було лише 140 ліжок, працювало 12 лікарів. Кожний лікар мав обслуговувати 16,8 тис. чоловік.
Дуже погіршало становище трудящих в роки першої світової війни. Невистачало продуктів харчування і предметів першої потреби, підвищувалися ціни на товари. До того ж доросле чоловіче населення було мобілізоване в царську армію. 18 серпня 1914 року в Богодухові відбувся великий виступ жінок-солдаток, які вимагали матеріальної допомоги і погрожували розправою місцевим властям. Все активніше виявляли незадоволення політикою царського уряду селяни. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції вони почали захоплювати поміщицьку землю.
Влітку 1917 року, незважаючи на рішучу протидію властей, селяни самовільно розорювали землю, вирубували ліс, забирали поміщицьке майно. У багатьох випадках ініціаторами рішучих дій проти місцевих багатіїв були солдати, що повернулися з фронту.
Під тиском трудящих дещо пожвавила свою роботу і Рада робітничих та солдатських депутатів, створена у Богодухові навесні 1917 року. Але оскільки до її складу входили в основному представники т. зв. «соціалістичного блоку» — меншовики, есери, «народні соціалісти»,— то дії Ради були вкрай нерішучими.
Рада цілком залежала від повітового громадського комітету, який фінансував її. В середині серпня 1917 року відбулися вибори до міської думи. Характерно, що у виборах брали участь всього 2598 чол., хоч у місті на цей час налічувалося понад 16 тис. населення. «Соціалістичний блок» розгорнув бурхливу агітацію за своїх кандидатів. Йому всіляко сприяла есеро-меншовицька Рада. Керівні місця в Думі зайняли повітовий комісар Тимчасового уряду, «народний соціаліст» С. Коритько, міський комісар В. Зуєв, директор Богодухівського училища меншовик-інтернаціоналіст В. Тютрюмов. То ж не дивно, що всі заходи Думи були спрямовані на зміцнення органів Тимчасового уряду. Меншовики та есери очолювали і повітове земство.
Величезну революційну активність трудящих міста викликали звістки про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції та про прийняття II Всеросійським з’їздом Рад декретів про мир і землю.
Всупереч розпорядженням та постановам органів Центральної ради — т. зв. повітової народної управи та повітової народної ради, куди входили куркулі — українські есери Калиненко, Гарбуз, Пушкар та інші, трудящі Богодухова, як і всієї України, почали здійснювати перші декрети Радянської влади. Особливо
посилився цей рух з середини грудня 1917 року — після І Всеукраїнського з’їзду Рад, який ухвалив поширити на територію Української республіки декрети робітничо-селянського уряду Російської федерації та оголосив недійсними всі постанови й розпорядження Центральної ради.
Першим органом Радянської влади в Богодухові став революційний комітет, створений 11 січня 1918 року.
Наприкінці січня 1918 року на селянському з’їзді Харківської губернії, доповідаючи про встановлення Радянської влади в повіті, делегати від Богодухівського повіту відзначали, що солдати, які повернулися з фронту, створюють військово-революційні комітети, ліквідують старі органи влади та організовано розподіляють поміщицькі землі і хліб.
Високу революційну свідомість та організованість проявили в ці дні трудящі Богодухова. З перших днів встановлення Радянської влади тут відбувалися мітинги та збори. За революційним порядком пильно стежили повітовий відділ Надзвичайної комісії, штаб та загін особливого призначення. Під керівництвом ревкому налагоджувалася робота на підприємствах. Було конфісковано майно місцевих купців. Бідноті міста передали ділянку лісу для господарських потреб.
Однак ця робота не розгорнулася повною мірою через наступ німецько-австрійських військ. Населення міста чинило рішучий опір окупантам. Вороже зустріло воно гетьманські закони про відновлення поміщицької власності на землю та повернення поміщикам майна. Вже на початку травня в околицях села Шарівки відбулася перша організаційна нарада колишніх червоногвардійців та радянських працівників повіту, на якій було вирішено створити в селах партизанські групи. Згодом у Богодухові організувався підпільний більшовицький комітет. Головою комітету став Тимофій Красний, секретарем — Степан Роскопший, агітаційно-масова робота покладалася на І. П. Теличенка, питаннями бойової підготовки та озброєння відав Г. М. Кривонос.
У другій половині червня 1918 року комітет встановив зв’язок з Харківським партійним комітетом. Члени його проводили серед селян повіту роз’яснювальну роботу. Добре було налагоджено розповсюдження листівок. Частину листівок складали і писали від руки самі підпільники, частину одержували через демаркаційну лінію з Радянської Росії, а пізніше з Харкова.
Водночас підпільники виявляли і збирали серед населення зброю та боєприпаси. Була в них і своя збройова майстерня, в якій ремонтували зброю, виготовляли бомби, набивали патрони. У травні 1918 року група партизанів м. Богодухова і села Куп’євахи роззброїла варту, що охороняла склад зброї повітового військового начальника, і забрала звідти гвинтівки та кілька ящиків патронів. Зростав вплив підпільників на селі. Боячись народних месників, окупанти змушені були направляти за хлібом загони солдатів з кулеметами.
Влітку 1918 року в повіті діяло 12 підпільних груп, в які входило близько 120 озброєних бійців.
У другій половині жовтня в Харкові відбулася нарада представників підпільних комітетів, на якій було дано вказівку готуватись на місцях до збройного виступу. Богодухівські підпільники провели також кілька інструктивних нарад з активістами повіту, де уточнювались завдання і погоджувались дії, попередньо обговорювався склад сільських і волосних ревкомів. У цей час в місто вступив загін гетьманців. У ніч з 17 на 18 листопада 1918 року члени підпільного комітету поширили по місту привезені напередодні з Харкова листівки, в яких закликали населення до повалення гетьманщини і відновлення влади Рад. З с. Куп’євахи на допомогу було викликано загін партизанів.
Опівдні 18 листопада повстанці роззброїли гетьманців і сотню кінної варти повітового старости, оволоділи телефонною станцією, розігнали гетьманських чиновників, роззброїли охорону тюрми і визволили політичних в’язнів. Увечері того ж дня було створено ревком. А через кілька днів у місті відбувся з’їзд представників ревкомів Богодухівського повіту, який постановив відновити Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів.
Та оскільки до складу Богодухівського ревкому, крім більшовиків Г. Кривоноса і С. Роскошного, ввійшли три есери, ревком через кілька днів розпався. Владу в місті та повіті захопили петлюрівці.
Однак більшовики не припиняли роботи серед населення. Наприкінці листопада в Богодухові відкрився повітовий з’їзд так званих «трудових рад». Більшовики, що прийшли на з’їзд, запропонували розв’язати питання про поміщицьку землю, про панські економії та про запровадження в повіті декретів Радянської влади. Боячись впливу більшовицьких агітаторів, петлюрівці поспішили закрити з’їзд.
Більшовики розгорнули напружену роботу по підготовці збройного виступу проти петлюрівців. Було налагоджено зв’язок із радянськими військовими частинами, що наступали з нейтральної зони, з люботинським партизанським загоном. У міській друкарні нелегально було надруковано заклик до боротьби за відновлення Радянської влади.
24 грудня 1918 року вночі партизани захопили владу в місті. Згодом сюди прибув з району Грайворона 8-й Український повстанський полк. Повіт був повністю очищений від петлюрівців. У місті було створено ревком, до якого ввійшли члени колишнього підпільного комітету Г. Кривонос, Т. Красний, С. Роскошний, І. Теличенко та інші.
У січні 1919 року в місті було проведено організаційні партійні збори, в яких взяли участь сотні безпартійних робітників і селян. 4 січня 1919 року було організовано повітовий партійний комітет, створено повітову надзвичайну комісію. З бійців-піхотинців партизанського загону було організовано комендантську» роту, а з партизанів-кавалеристів — особливий загін при Надзвичайній комісії, командиром якого призначили С. І. Соболя.
В цей час поблизу Богодухова, на Грайворонському напрямку, стояв загін петлюрівців, який налічував понад 300 чоловік, переважно офіцерів, і намагався перешкодити наступові радянських військ.
Богодухівський особливий загін зненацька напав на петлюрівців і розгромив їх, здобувши багаті трофеї — кулемети, гвинтівки, коней.
На початку лютого 1919 року відбувся повітовий з’їзд Рад, який переважною більшістю голосів схвалив більшовицькі резолюції. З’їзд обрав повітовий виконавчий комітет, куди увійшли тільки комуністи.
Комуністи міста розгорнули велику агітаційну роботу серед населення. Про ставлення трудящих до Радянської влади красномовно свідчить такий факт. 1 травня в місті у приміщенні міського театру відбувся великий мітинг. Тут були і представники з навколишніх сіл. Учасники мітингу рішуче виступили проти есерівських промовців і схвалили резолюцію, в якій підкреслювали, що вони стоять на варті прав і свобод, здобутих кров’ю кращих людей, і шлють «своїм братам усього світу палкий товариський привіт».
Чимало членів партії було послано у ці дні в села для організаційної та політичної роботи. У кінці квітня тут діяли 24 волосні та сільські осередки.
З їх участю розгорталася робота по забезпеченню селянства землею. 7 лютого 1919 року при повітовому виконавчому комітеті було створено земельний відділ, який негайно розпочав облік усіх нетрудових земель. Слід, однак, зазначити, що в ці дні партійні та радянські органи Богодухова допустили серйозні помилки у проведенні ленінської земельної політики. На засіданні президії повітового партійного комітету 10 березня голова повітового виконкому Костильов вимагав негайної організації артілей та комун, для чого рекомендував вжити всіх засобів впливу на селянство. Його активно підтримували і деякі інші члени комітету.
Така практика нічого спільного не мала з ленінською лінією у земельному питанні і не сприяла зміцненню союзу робітничого класу з селянськими масами. В повіті підняли голову куркульсько-есерівські елементи, які всіляко намагалися дискредитувати політику Комуністичної партії щодо селянства.
Важливу роль у подоланні цих помилок і перекручень відіграли рішення VIII з’їзду РКП(б) та телеграма за підписом В. І. Леніна і Народного комісара земельних справ РРФСР С. П. Середи від 9 квітня усім губернським виконкомам і земельним відділам про неухильне додержання принципу добровільності в переході селян до спільного обробітку землі.
16 квітня 1919 року питання про VIII з’їзд партії та про ставлення до середнього селянства було заслухане на загальних зборах Богодухівської партійної організації. Гостро критикуючи неправильні дії деяких членів парткому і виконкому на селі, збори ухвалили, що до організації комун «треба підходити якомога обережніше».
Комуністи міста брали активну участь у мобілізації сил на боротьбу проти денікінців. Повітова партійна конференція, що відбулася в середині травня, постановила «мобілізувати всі свої сили на захист пролетарської революції, напружити максимум енергії для підтримки нашого червоного фронту, нещадно боротися з проявами контрреволюції, звідки б вони не виходили». У червні, за завданням Харківського партійного комітету, виконком Богодухівської повітової Ради організував з добровольців Богодухівський повстанський загін. Наприкінці червня в загоні налічувалось 572 бійці. Крім того, близько 500 добровольців було послано в регулярні частини Червоної Армії.
Багато зробив для організації загону його перший комісар — місцевий учитель, колишній підпільник М. М. Колодько, який у ці дні вступив до лав Комуністичної партії. Комісарові довелося чимало попрацювати, щоб згуртувати загін, очистити його від анархістів, що вели розкладницьку роботу. Вже на кінець липня богодухівський повстанський загін виріс у значну військову частину і був перейменований на 6-й Богодухівський радянський полк, що ввійшов до складу 2-ї бригади 41-ї дивізії. Відчутну допомогу бійцям подавали селяни.
«Відмітною рисою полку,— писав згодом у своєму донесенні завідуючий політ-відділом,— є те, що він одержав усе необхідне від селян Богодухівського повіту, які свідомо йшли назустріч червоноармійським інтересам».
Протягом трьох тижнів полк стримував натиск переважаючих сил денікінців на Краснокутській ділянці фронту.
Бійці полку брали активну участь у боротьбі за Богодухів, який кілька разів переходив з рук в руки. Влітку 1919 року їх відвідав Олександр Пархоменко, що командував військами під час боїв за місто. У вересні 1919 року полк, разом з іншими частинами Червоної Армії, під тиском ворога відступив до Брянська, а звідти гнав денікінців на південь і, діючи в складі 41-ї дивізії, визволяв Полтаву, Валки, Харків, Синельникове, Павлоград, Олександрівськ, Миколаїв, Одесу. Чимало бійців і командирів полку було нагороджено урядовими нагородами, серед них Т. Ю. Бідило, уродженець села Мурафи, який виконував найскладніші завдання в тилу ворога. Іменем Т. Ю. Бідила, який у 1922 році загинув у боротьбі з бандитами, названо одну із площ Богодухова.
Активно допомагали трудящі Богодухова повстанським загонам, що діяли в тилу денікінської армії.
10 грудня 1919 року місто було визволено від денікінців. Наступного дня тут створено революційний комітет, який розгорнув роботу по відновленню та зміцненню Радянської влади в повіті. На повітовому з’їзді Рад, що відкрився 19 квітня, було обрано постійний орган Радянської влади у повіті — виконавчий комітет, до складу якого увійшли тільки комуністи; 15 грудня відновив свою роботу партійний комітет. Над усіма приватними підприємствами було встановлено контроль, взято на облік усю сировину і продовольство в економіях. Подавалась допомога родинам червоноармійців та потерпілим від денікінців. Жодне важливе питання не проходило повз увагу комуністів. Партком відрядив половину членів партії для роз’яснювальної роботи серед населення, щоб забезпечити виконання продрозверстки.
З Богодухова було відправлено до Харкова 4 вагони з продовольством в обмін на промислові товари для селян.
З лютого 1920 року в місті відбулася безпартійна селянська конференція. Незважаючи на злісну агітацію куркульства, делегати конференції схвалили резолюцію, в якій підкреслювалось, що тільки продоргани Рад можуть подолати продовольчі труднощі, що виступи проти політики твердих цін є виступами проти Радянської влади. Розглянувши питання про земельну політику Радянської влади, конференція прийняла «наказ земельній комісії», яким вимагала взяти на облік усі нетрудові землі і негайно задовольнити потреби в землі безземельного та малоземельного селянства. Велику роль у забезпеченні селянства повіту землею відіграли комітети незаможних селян, в організації яких найактивнішу участь взяли комуністи міста.
За даними повітового земельного відділу, в місті на початку 1920 року було 527 безземельних господарств, у яких налічувалося 2736 чоловік. Багато господарств були малоземельними. Для задоволення їх землею треба було розподілити 4134 десятини. Заходи партійних та радянських органів повіту у здійсненні земельного закону Всеукрревкому мали величезне значення для посилення впливу комуністів на сільське населення. «Помітне тяжіння селян у партію»,— доповідав на пленумі Харківської організації КП(б)У, що відбувся на початку жовтня 1920 року, представник від Богодухівської партійної організації.
Надійним помічником повітової партійної організації стала Спілка Комуністичної Молоді, створена 3 лютого 1920 року. Спочатку вона об’єднувала 25 комсомольців (12 робітників, 9 селян, 4 учні). З участю комсомольців було організовано молодіжний клуб, де відбувалися мітинги, читалися лекції, проводилися бесіди. За допомогою комуністів комсомольці міста почали наполегливу боротьбу з дрібнобуржуазно-націоналістичною молодіжною організацією, натхненниками якої виступали українські ліві есери.
Восени 1920 року в повіті діяли 3 міських і 14 волосних партійних осередків, які об’єднували 235 чол. (30 проц. цього складу становили робітники, 70 проц.— селяни). Комсомольці повіту на цей час об’єднувалися у 8 волосних і одному міському осередку.
Комуністи й комсомольці розгорнули культурно-освітню роботу у місті та в селах повіту. Вже на 1 червня 1920 року в місті діяли 10 шкіл, у яких училося 1900 учнів і працювало 38 вчителів. У налагодженні їх роботи активну участь взяли також Ради та КНС. Велася робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. У січні 1920 року в Богодухові розпочав роботу театр, було відкрито також народний дім, кінотеатр, 4 клуби. Працювали 4 бібліотеки.
До роботи в культурно-освітніх закладах залучалися передові, віддані Радянській владі представники інтелігенції. У театрі працювала артистка У. П. Суслова, яка ще до революції з великим успіхом виступала у трупі М. Л. Кропивницького. Струнним оркестром в одному з клубів керував видатний український бандурист І. Й. Кучугура-Кучеренко (1878—1943).