Полкова Микитівка, Богодухівський район, Харківська область
Полкова Микитівка — село, центр сільської Ради. Розташована за 18 км від районного центру. Населення — 2007 чоловік.
Полковомикитівській сільській Раді підпорядковані також села Дев’ятибратове та Копанки.
На схід від Полкової Микитівки, де зливаються річки Куп’єваха та Мерля, було розташоване скіфське городище середини І тис. до н. е.
Село виникло тут близько 1677 року, коли уманський полковник Микита Сененко (він же Уманець) одержав жалувану грамоту на ці землі. Переважну більшість перших жителів слободи становили переселенці з Правобережної України. Йшли сюди і селяни-втікачі з Росії.
Населення Полкової Микитівки за своїм майновим станом уже з перших років заснування села не було однорідним. Крім полкових козаків, козацької старшини та духівництва, тут жили підпомічники, підсусідки. Жителі села займалися хліборобством, тваринництвом, ремеслами, мисливством, рибальством, садівництвом.
При сприянні царського уряду козацька старшина привласнювала громадські землі і залучала на них нових переселенців, приваблюючи їх всілякими пільгами. Основну масу переселенців становили бідняки, що не мали майна. Використовуючи своє становище, заможні козаки поступово перетворювали їх на своїх підлеглих. Наприкінці XVII століття чимало жителів Полкової Микитівки, як і інших навколишніх сіл, повинні були працювати на охтирського полковника І. Перехрестова.
За переписом 1773 року в селі проживало 1633 чоловіки, в т. ч. 1525 військових обивателів та 57 «підданих черкас».
Поряд із сільським господарством багато жителів села займалися різними промислами. У 1781 році, наприклад, тут було 10 винокурень на 30 казанів, 7 з них належало багатим обивателям, 3 — поміщикам.
З середини XIX століття в селі щорічно відбувалося по 4 ярмарки. Багаті селяни продавали тут хліб, фрукти. Полкова Микитівка славилась на весь повіт добре розвинутим садівництвом.
Реформа 1861 року призвела до посилення класового розшарування на селі. У 1880 році селяни, обурені підвищенням орендної плати, підпалили хліб у поміщиків Карпова, Філонова та М’якого. Активно виступала сільська біднота і проти куркульства. Виступи ці особливо посилилися наприкінці XIX та на початку XX століть. Пробудженню політичної свідомості селянства сприяли робітники навколишніх цукрових заводів та прогресивна інтелігенція.
Жителі Полкової Микитівки, сучасники революційних подій 1905—1907 рр., розповідають, з яким глибоким інтересом слухали селяни розповіді свого односельчанина, студента Бєлгородського учительського інституту К. С. Колмика про життя і боротьбу робітничого класу, про волю і землю, про те, хто винен у тому, що селяни живуть у нестатках та безпросвітній темряві. Він привіз кілька книжок, серед яких була і праця В. І. Леніна «До сільської бідноти». У червні 1905 року пристав Богодухівського повіту в рапорті харківському губернаторові доповів, що серед селян Полкової Микитівки з рук у руки переходила брошура В. І. Леніна «До сільської бідноти», яку вони читали з великим захопленням.
У січні 1907 року в Богодухів на повітовий з’їзд прибули уповноважені від волостей, які мали обрати виборщиків на губернські збори, що обирали депутата II Державної думи. Серед прибулих (всього 71 чол.) було 16 селян, причому 13 з них — сільські багатії. Але з Полкової Микитівки повітових властей повідомляли, що тут був обраний неблагонадійний селянин М. М. Момот, що він «людина поведінки дуже хиткої».
Напередодні першої світової війни основна маса населення Полкової Микитівки була малоземельною та безземельною. Поміщикам же належали тисячі десятин землі, лісів та водоймищ.
З покоління в покоління наймитували селяни у поміщиків та куркулів.
На всю Полковомикитівську волость був один фельдшер. Дітей навчав один учитель.
Тільки 140 жителів села, серед них одна жінка, уміли читати й писати. А в селі наприкінці XIX століття проживало понад 2,5 тис. населення.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції населення Полкової Микитівки, втративши надію одержати землю від Тимчасового уряду, почало самочинно захоплювати її у поміщиків. Велику роз’яснювальну роботу вели в ці дні Ю. Касьяненко та Т. Бондаренко, що повернулися з фронту, а також робітники сусіднього Гутянського заводу. У квітні 1917 року було створено земельний комітет, на чолі якого став бідняк М. В. Землянський. Комітет встановлював примусові орендні ціни на поміщицькі та куркульські землі, відбирав також лишки продовольства у сільських багатіїв.
Особливо активізувалася робота комітету у вересні та жовтні 1917 року.
Про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді та створення Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним селяни дізналися від своїх земляків, що працювали в Гутах на цукровому заводі. 28 жовтня вони зібралися біля волосного правління, звідки вирушили на мітинг у Гути.
На початку 1918 року в селі було встановлено Радянську владу.
Революційний комітет, очолений М. В. Землянським, поділив між безземельними та малоземельними поміщицьку землю, худобу та інше майно. Багато робили члени ревкому і по мобілізації трудящих на боротьбу проти німецько-австрійських окупантів та буржуазно-націоналістичних банд. А коли кайзерівські частини підійшли до села, ревкомівці приступили до організації підпілля.
Після вигнання окупантів та петлюрівців у селі було відновлено органи Радянської влади. На Богодухівській повітовій партійній конференції, що відбулася в середині травня 1919 року, представник Полкової Микитівки доповідав, що тут ще в лютому організовано комуністичний осередок, який взяв активну участь у виборах волосної Ради селянських депутатів, до складу якої увійшли комуністи та співчуваючі їм, але роботі заважає лівоесерівська агітація.
Значну допомогу комуністам села подали в цей час партійні та радянські органи Богодухова. З їх участю було проведено облік і розподіл землі для ярового клину, здійснювалася продрозверстка.
Особливо широку роботу розгорнула партійна організація серед населення після розгрому денікінців. З 23 грудня 1919 року почав діяти волосний ревком. Ревком допомагав бідняцько-середняцьким масам налагодити господарство, вилучав хлібні лишки в куркулів, контролював виконання жителями села законів та розпоряджень Радянського уряду, організовував боротьбу з бандами.
До складу партійного осередку спочатку входили лише три комуністи. Навколо осередку склався актив — 14 чоловік співчуваючих.
У квітні 1920 року відбулися вибори до сільської Ради. Комуністи села з допомогою працівників Богодухівського повітового партійного комітету та ревкому дали рішучу відсіч куркульським елементам, що намагалися пролізти до Ради.
Успішну боротьбу проти куркульства повів комітет незаможних селян. З його ініціативи у листопаді 1920 року 8 бідняцьких господарств об’єднались для спільного засіву озимого клину. Згодом вони організували артіль «Любов до праці», яка була зареєстрована Харківським губземвідділом у грудні 1920 року. У 1922 році в цій артілі було об’єднано 27 господарств, вона мала 64 десятини землі, коня, 19 волів, 4 корови, кілька свиней тощо. У цьому ж році була заснована й артіль ім. Луначарського, активним організатором якої був колишній матрос С. І. Мартелов.
Багато допомагали партійній організації села у залученні селян-одноосібників до колгоспів члени комсомольського осередку, організованого у 1921 році.
В артілях збирали кращий урожай, ніж в одноосібних господарствах. Це стало добрим прикладом для бідняків та середняків села. Через чотири роки тут було вже п’ять сільськогосподарських артілей, в яких оброблялось близько 180 десятин усуспільненої землі 5. На 1 грудня 1929 року в Полковій Микитівці налічувалось сім колгоспів, в яких було об’єднано 169 господарств.
Партійна та комсомольська організації приділяли також величезну увагу культосвітній роботі серед населення. У 1922 році в селі працювала бібліотека і три хати-читальні, кілька гуртків лікнепу, розповсюджувалися газети, політична література, влаштовувалися масові голосні читки, провадилася агрономічна та санітарно-медична пропаганда.
Зважаючи на значні успіхи села у колективному будівництві, партійні та радянські органи Харківщини обрали його місцем зустрічі представників Московського та Харківського округів для підписання договору про соціалістичне змагання за успішне виконання планів першої п’ятирічки.
Багато жителів села і досі пам’ятають день 7 липня 1929 року. Уже на світанку сюди зібралися тисячі селян з усього округу, щоб продемонструвати свою готовність самовіддано боротися за побудову, соціалізму в нашій країні. Радісно зустрічали вони представників братнього російського народу та харківських робітників, що прибули сюди.
В урочистій обстановці відкрився мітинг, на якому виступали робітники і селяни обох округів, представники громадських та партійних організацій. «Сьогоднішній день,— говорив на мітингу голова Полковомикитівської сільської Ради т. Чумак,— мусить стати для нас днем перебудови сільського господарства, днем підвищення врожайності. Бідняки й середняки спільними силами перемагають куркуля, що чинить опір соціалістичній перебудові нашого сільського господарства».
Цікавим був виступ жителя села А. П. Сабадаша, який розповів про організацію колгоспів на селі. Звертаючись до представників Московського округу, він сказав: «Подивіться на наші лани, товариші москвичі, і ви впевнитесь у великій роботі, що її провадить селянин над підвищенням урожайності».
Це свято було також яскравим проявом пролетарського інтернаціоналізму. Бурхливими оплесками зустріли присутні представника Центрального Комітету Комуністичної партії Німеччини, який передав їм палкий привіт від німецького пролетаріату.
Після мітингу в селі відкрився пленум Харківського окрвиконкому з участю Богодухівського райвиконкому, Харківської міськради, представників партійних, професійних та громадських організацій, а також делегації Московського округу. В роботі пленуму брали участь П. П. Постишев, П. І. Буценко та інші відповідальні партійні і радянські працівники. Учасники пленуму одностайно схвалили договір.
Багато зусиль доклали трудівники села, щоб внести гідний вклад у виконання договору. У 1932 році всі селяни Полкової Микитівки об’єдналися в колгоспи.
Вже за роки перших п’ятирічок колгоспи значно поліпшили своє господарство. На їхніх полях у 1937 році працювали 4 трактори, 2 зернові комбайни, 5 автомашин, 4 бурякокомбайни.
Значно зросло поголів’я великої рогатої худоби, свиней, овець, птиці. В цьому ж році колгоспники одержали на трудодень по 3—4 кг хліба. Вони достроково виконали плани хлібоздачі, 1172 цнт зерна було здано понад план. Зросли колгоспні кадри.
Багато сил і організаторського таланту докладали в справу зміцнення колгоспів І. Т. Ситник, О. Є. Солоха, М. Ф. Васильченко, О. Я. Яценко, І. С. Мартелов, М. М. Шевченко, Н. Т. Подолянко.
У 1939 році колгосп ім. «Правды» за високі врожаї сільськогосподарських культур завоював перехідний Червоний прапор райкому партії та виконавчого комітету районної Ради депутатів трудящих. У цьому ж році учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві був завідуючий хатою-лабораторією колгоспу «Нове життя» Т. І. Носатенко. Заслуженою повагою колгоспників користувалися перші комбайнери П. Г. Ситник та Т. К. Васильченко, ланкова колгоспу «Нове життя» Т. Ю. Лагута, ланка якої збирала високі врожаї цукрових буряків.
В центрі села виросли нові будинки: семирічна школа, сільмаг, добре обладнаний медпункт, клуб, при якому була хороша бібліотека, пересувна кіноустановка. Зріс добробут колгоспників.
Коли почалась Велика Вітчизняна війна, майже все доросле чоловіче населення пішло в армію. З наближенням фронту колгоспи Полкової Микитівки евакуювали худобу і хлібні запаси в глиб країни. Колгоспники, які залишилися вдома, брали участь у спорудженні протитанкових ровів, траншей, виконували інші оборонні роботи.
10 жовтня 1941 року село було окуповане німецько-фашистськими військами. В період окупації багато його жителів стало активними учасниками підпілля. За рішенням Харківського обкому комсомолу в Полковій Микитівці в жовтні 1941 року було створено дві підпільні комсомольські організації, керівниками яких стали Е. Н. Подолянко та М. О. Кириленко.
На території села перебував також підпільний Богодухівський райком комсомолу, очолюваний Ф. Н. Ситником. За його завданням комсомольці поширювали листівки. Петро Мартелов та Митрофан Кириленко, наприклад, розповсюдили
в Богодухов!, Полковій Микитівді, Гутах і Губарівці близько 900 примірників написаних від руки листівок. На квартирі П. С. Процая було встановлено приймач. Тут Митрофан Кириленко та Емілія Подолянко слухали повідомлення Радінформбюро і розповідали потім населенню про бойові успіхи Червоної Армії, про героїзм та стійкість радянських людей на фронті і в тилу ворога.
Багато жителів Полкової Микитівки, ризикуючи життям, рятувало поранених воїнів Радянської Армії, що опинилися в оточенні. Під час відступу наших військ у жовтні 1941 року поблизу села на полі бою залишилося 40 поранених бійців. Селяни перенесли всіх поранених у приміщення, подали їм першу допомогу, потім довгий час лікували і переховували їх. Після одужання бійцям допомогли переправитися через лінію фронту. Колишній голова колгоспу О. Є. Солоха допоміг вийти з оточення цілому батальйону бійців.
Чимало жителів села допомагали партизанам, серед них Дмитро Солоха, Микола Мартелов, Іван Процай, комсомолка Галина Атаманенко та інші.
За героїзм, проявлений на фронтах Великої Вітчизняної війни, 424 жителі села були нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу, серед них вихідці а села — генерали Є. С. Стасенко та Н. Т. Кібальник.
10 серпня 1943 року Полкова Микитівка була визволена від фашистських загарбників підрозділами 5-ї гвардійської танкової армії.
Почалася відбудова зруйнованого і пограбованого ворогом колгоспного господарства. Уже в 1948 році колгоспи села досягли довоєнного рівня виробництва сільськогосподарських продуктів. З 1950 року населення Полковомикитівської сільської Ради працює в одному укрупненому колгоспі ім. Тельмана, який має 4426 га угідь, в т. ч. 2720 га орних земель. Поля колгоспу обробляють 26 тракторів та 13 комбайнів. Щороку трудівники села збільшують свій вклад у справу створення комуністичного достатку. В 1965 році в колгоспі ім. Тельмана зібрано по 21,7 цнт зернових з гектара, по 26,2 цнт озимої пшениці, в той час коли у 1959 році було зібрано по 16 цнт пшениці. Собівартість 1 цнт зернових знизилась за цей час з 15,4 крб. до 10,2 крб. На фермах колгоспу 1203 голови великої рогатої худоби, в т. ч. 430 голів корів. У 1965 році від однієї корови тут надоєно 2986 кг молока проти 1700 кг у 1959 році. Зросли грошові прибутки колгоспу. На кінець семирічки вони досягли 690 367 крб. на рік.
Велику роль у піднесенні сільського господарства, в політичному та культурному житті села відіграє партійна організація колгоспу, в якій об’єднано 50 членів і кандидатів у члени партії. Досвідчені, вмілі організатори працюють бригадирами комплексних бригад, очолюють усі найважливіші і найвідповідальніші ділянки господарства. Серед них О. Г. Синельников — голова колгоспу, С. П. Колмик — бригадир, М. В. Колмик — колгоспний зоотехнік, О. Я. Касьяненко — помічник бригадира, Л. К. Нестеренко — бригадир та інші. Влітку 1961 року створено три партійні групи в комплексних бригадах і одну — в тракторній.
Заслуженою повагою колгоспників користуються механізатори. Щороку перевиконує плани тракторист член КПРС М. С. Ножка, В. С. Сабадаш оволодів чотирма професіями: тракториста, комбайнера, шофера і столяра. Поважають у селі за сумлінну працю завідуючу молочно-товарною фермою колгоспу, депутата сільської Ради В. К. Подолянченко, яка за високі надої молока в 1966 році нагороджена орденом Леніна і занесена до обласної Книги Пошани, доярок М. Д. Попову та К. Г. Касьяненко, які добилися підвищення річного надою молока від кожної закріпленої за ними корови до 3876 кг, за що нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора. Всі вони були ініціаторами переходу на обслуговування збільшених груп корів, введення в раціон різних хімічних стимуляторів для підвищення продуктивності худоби.
Тракторна бригада колгоспу, яку очолює І. К. Нестеренко, та молочно-товарна ферма другої бригади, якою керує В. К. Подолянченко, борються за почесне звання колективів комуністичної праці.
Активними помічниками комуністів є комсомольці, об’єднані у колгоспній та шкільній організаціях. Комсомольці-механізатори — І. Г. Стасюк, Г. А. Васильченко, В. О. Татарчук — у 1965 році виробили по 1120 га умовної оранки при зобов’язанні 750 га. Успішно працюють на колгоспній фермі В. С. Падалка, Г. П. Тарасов, Г. І. Пилипенко, Н. А. Колмик, Е. Т. Касьяненко.
Значну допомогу колгоспникам подають шефи, партійні організації і трудящі Харкова та Богодухова.
Все більше трудівників села, передовиків виробництва залучається до активного громадського життя. У складі Полковомикитівської сільської Ради 35 депутатів, переважна більшість їх працює в колгоспі. Майже половина депутатів — жінки. При сільській Раді на громадських засадах працює сім комісій. Навколо них згуртувався актив з 200 чоловік. Особливо успішно працюють комісії: будівельно-шляхова, сільськогосподарська та благоустрою і народної освіти. Регулярно провадяться сесії сільської Ради, на яких обговорюються найважливіші питання господарського та культурного життя села. Часто влаштовуються збори виборців, де депутати звітують про свою роботу, вносять пропозиції щодо благоустрою села, поліпшення культурно-побутового обслуговування населення.
Протягом семирічки в селі збудовано 224 будинки, встановлено 67 водонапірних колонок, заасфальтовано центральну вулицю, споруджено водопровід. Всі будинки колгоспників електрифіковані.
Велику роботу по організації торгівлі і культурно-побутового обслуговування населення провадить сільське споживче товариство. За останні роки колгоспники придбали 12 легкових автомашин, 98 мотоциклів, 196 пральних машин, 498 швейних машин, 11 піаніно, 12 холодильників, 128 телевізорів тощо.
Невпізнанно змінилося культурне обличчя села, 62 жителі Полкової Микитівки мають вищу освіту, 158 чоловік — загальну й спеціальну середню освіту, 75 юнаків і дівчат навчаються у вищих та середніх учбових закладах країни. В селі є восьмирічна школа, яка має добре обладнані кабінети фізики та хімії, географічний майданчик, кіноустановку, бібліотеку, що налічує 5200 примірників книг, великий спортивний зал, стадіон.
Вчителі і вихованці школи систематично допомагають колгоспові.
Багато колишніх вихованців Полковомикитівської школи тепер трудяться в різних галузях народного господарства, серед них — наукові працівники, інженери, лікарі, вчителі. Чимало випускників школи працюють на селі. 20 років працює вчителькою молодших класів Г. А. Татарчук. З радістю зустріли жителі села звістку про присвоєння їй звання заслуженого вчителя школи Української РСР. Г. А. Татарчук — депутат сільської Ради, де вона очолює постійну комісію народної освіти і культури.
До перемоги Великого Жовтня в селі передплачували й читали газети лише урядник, піп та дяк. А тепер немає сім’ї, яка б не передплачувала ту чи іншу газету або журнал. Рік у рік зростає інтерес до періодичних видань. У 1965 році жителі села одержували понад 900 примірників газет і журналів.
У Будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, художнього читання та інші. В їх роботі активну участь беруть вчителі, механізатори, колгоспники. Хоровий гурток на огляді художньої самодіяльності навесні 1964 року зайняв перше місце в Богодухівському районі.
В селі є стаціонарна кіноустановка. Працює бібліотека з книжковим фондом в 6192 примірники. Багато колгоспників мають власні бібліотеки.
Життя трудівників села день у день поліпшується. Це стало можливим лише за Радянської влади, яка створила все необхідне для піднесення добробуту і культурного рівня народу.
П. Т. МІРОШНИКОВА, М. Н. НИКОНЕНКО