Шарівка, Богодухівський район, Харківська область
Шарівка — селище міського типу, центр селищної Ради Богодухівського району. Розташоване по обидва боки річки Мерчика, за 20 км на південь від районного центру і за 13 км від найближчої залізничної станції Водяна. Населення — 4100 чоловік.
Селищній Раді, крім Шарівки, підпорядковані населені пункти: Деркачі, Мар’їне, Мирний, Першотравневе, Федорівка, Чапаєвка.
Виникнення селища відноситься до початку XVIII ст. Свою назву воно дістало від імені осавула Охтирського полку М. О. Шарія, який ще в 1700 році збудував тут біля річки Мерчика хутір. У 1709 році Шарію, згідно з його проханням, було дозволено поселити на хуторі переселенців з-за Дніпра в кількості двадцяти сімей.
За даними Охтирської полкової канцелярії, в 1732 році в слободі було 23 двори і проживало всього 69 «підданих черкас», які працювали в господарстві поміщика.
Важким тягарем для жителів слободи були міжусобиці їх власника з сусідами-поміщиками. Не раз нападав на Шарівку, грабував і розоряв її мурафський полковник Танський. Нерідко мешканці слободи кидали рідні місця і шукали притулку в донецьких степах, на Кубані і навіть в Приураллі. В умовах посилення феодально-кріпосницького гніту населення слободи майже не зростало. У відомостях про провінції і комісарства Слобідсько-Української губернії за 1773 рік зазначається, що в Шарівці проживає всього 343 чоловіки, з них 308 «підданих черкас». Через півстоліття — у 1836 році в Шарівці налічувалося 342 чоловіки. Всі вони були кріпаками поміщика Ольховського.
Під час реформи 1861 року населення слободи було пограбоване поміщиком, в руках якого залишилися кращі землі. За мізерні наділи, що не перевищували 2,17 дес. на ревізьку душу, селян примушували платити величезний викуп. Населення Шарівки рішуче відмовлялося підписувати уставні грамоти, вбачаючи в них новий прояв поміщицької експлуатації. Улітку 1861 року, вже після оголошення царського маніфесту про «волю», син шарівського купця Ростовцева у шинку сказав, що «селяни є й будуть кріпаками». У відповідь на це два брати Шульги, як писав богодухівський справник у рапорті харківському губернатору, «лаючись, підступили до нього і почали доводити, що вони не хочуть бути більше кріпаками». Купецький син ударив одного з братів в обличчя. Тоді селяни, що були тут присутні, проголосили сход. Зібралося близько 100 чоловік і, користуючись правом громади, вирішили покарати Ростовцева. Того сховав шинкар. Вирішено було покарати і його. Громада вимагала стягнути з Ростовцева 100 крб. сріблом на користь Шульги і змінити шинкаря. Разом з тим учасники сходу попереджували, що коли їхні вимоги не будуть задоволені, вони всі відмовляться від роботи.
Справник у своєму рапорті намагався висвітлити справу так, нібито це була п’яна бійка. Але насправді йшлося про обурення всього населення села, про пробудження людської гідності.
У 1869 році в селі був збудований винокурний завод, який належав поміщику Ольховському. Господарство поміщика розвивалося за рахунок тимчасово зобов’язаних селян, більшість яких, не маючи змоги викупити наділи, «відробляли» їх на поміщицьких ланах та підприємстві.
У 1895 році недалеко від заводу було збудовано ректифікаційне відділення, де перероблявся весь сирий спирт, а в 1900 році — вальцьовий млин.
Населення села в ці роки помітно зросло за рахунок прийшлих найманих робітників. У 1864 році в Шарівці проживало 736 чол., а на початку XX ст.— близько 1400 чоловік.
У 1876 році тут було відкрито початкову школу, в якій на 49 учнів працював один вчитель. У 80-х та на початку 90-х рр. XIX ст. навчалося 114 учнів (77 хлопців та 37 дівчаток).
Наприкінці XIX ст. шарівський маєток став власністю поміщика X. Гебенштрейна, який виграв його у Ольховського в карти. Про становище населення слободи у цей період яскраво свідчить розрахункова книжка, видана конторою шарівської економії поміщика Гебенштрейна в січні 1893 року селянинові П. В. Бабченку. За кожний робочий день червня йому обіцяли по 24 коп., а виплатили по 11 копійок.
У 1900 році маєток купив барон Л. Кеніг. Йому належали також три цегельні заводи, збудовані в слободі. Житель Шарівки Т. Ф. Чабан, який працював у маєтку Кеніга в наймах, розповідав: «І старі, і малі робили, як чорні воли, на землі кенігівській. Дорослому платив пан 10—15 копійок за день, а підлітку п’ятачок. Та хіба дістав хто сповна оті гроші? Штрафами жили з нас висотували. Сякий-такий огрішок — і пропав твій заробіток. Зламав кілочок на граблях — плати штраф. А спробуй-но заперечити,— нагаями аж до п’ят спишуть кенігівські лакизи. Мені навіть від самого управителя перепало. Жили взагалі — не доведи боже. Гірше за свиней. Хто хату мав, хоч піч гріла та покрівля від дощу заслоняла. А були люди, що й хати не мали. Ставали вони на роботу в економії. Де жити? Управитель улітку гнав волів на пасовище. От і давали притулок робітникам у воловнях. Гній підбери, соломки підстели — і лягай опочивати…».
У квітні 1902 року в селі почалися революційні заворушення. В своїй доповідній міністру внутрішніх справ Плеве харківський губернатор Оболенський писав, що повсталі селяни Шарівки забирають майно в поміщицькій економії, вбивають службовців Кеніга, палять і знищують маєтки і що він розпорядився відправити у Шарівку козаків. В село, як писав у своєму рапорті від 4 квітня 1902 року богодухівський повітовий справник харківському губернатору, прибуло три взводи козаків з Костянтинівки. На вимогу Кеніга сто чоловік було побито нагаями, інших кинули до тюрми, деяких відправили на каторгу. А через рік селян примусили продати і свої наділи й переселитися в Уфімську губернію. Зроблено це було так. Кеніг купив в Уфімській губернії 6 тис. десятин землі. Згодом він покликав до себе лихваря Балабанова, куркулів Р. Мороза, Ф. Харченка та інших і домовився
з ними переконати селян виїхати з Шарівки. За кілька днів на сходку зігнали всю громаду. «Отці» села були виділені ходаками до Уфімської губернії, щоб подивитися ту землю, яку пропонував селянам Кеніг. Ходаки повернулися на початку 1903 року і доповіли, що їм земля сподобалась.
Багато жителів села сподівалися, що, переселившись на нове місце, вони зможуть піднести своє господарство, бо в селі, як вони говорили, «малоземелля заїло так, що не тільки худоби, а й курки не було куди випустити». Склали так званий «приговор» про переселення, яким намічався виїзд 1200 чол. (майже 300 сімей) трьома-чотирма партіями з квітня 1903 року. І все ж за кілька днів до початку переселення більшість селян відмовилась їхати. Однак їх силоміць вигнали з села. Стогін і плач стояли над Шарівкою, коли люди залишали село. На Уфімщині землі було багато, але обробляти її не було чим. Селяни опинились не тільки без будь-яких засобів до існування, реманенту, але й без житла і хліба.
Майже всі змушені були повернутися назад. Багато хто не доїхав додому, а ті, кому й пощастило повернутися живими, не застали села. Хати, комори були знесені, село спалено. Так закінчила своє існування стара Шарівка.
Кеніг розпорядився зорати згарище і посадити на попелищах сосновий ліс. Створивши на території Шарівки нову економію, поміщик дав їй своє ім’я — віднині вона називалася Леопольдівка. А селяни, що повернулися з Уфімщини, змушені були оселитися на новому місці, за 1,5—2 км від старого села.
З радістю зустріли вони звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, створення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним, декрети про мир і землю. Цю звістку донесли до шарівців робітники заводу «ВЭК» (нині Харківський електромеханічний завод).
У кінці грудня до Шарівки прибув червоногвардійський загін на чолі з Є. І. Проценком. Він розгромив гайдамацьку варту, яка охороняла маєток Кеніга. Тоді ж, після розгрому гайдамаків, відбувся сход селян, на якому було вирішено створити революційний комітет як орган Радянської влади у Шарівці. На відзнаку цієї події і спільної боротьби харківських робітників та трудящих селян Шарівки за владу Рад у грудні 1957 року в парку радгоспу ім. Свердлова встановлено обеліск.
Після встановлення Радянської влади селянам-біднякам, які повернулись у Шарівку, були передані земля, майно Кеніга. В ці дні сорок п’ять родин звернулися з проханням до Радянського уряду, щоб він допоміг їм відбудувати село. Одержавши кошти, селяни приступили до будівництва нової Шарівки. Велику роботу на селі вів партійний осередок, який оформився у травні 1918 року в підпіллі; очолював осередок П. П. Курочка.
Активно боролися трудящі села проти німецьких окупантів та петлюрівців. Після визволення села від петлюрівських банд на початку 1919 року партійна організація, яка налічувала 17 чол., активно приступила до налагодження господарського життя.
На Вогодухівській повітовій партійній конференції делегат від Шарівського осередку розповідав, що у зв’язку з тим, що адміністрація Шарівської економії не стежила за цілістю інвентаря, «партійний осередок вирішив втрутитися в справу управління економією і взяти на себе організацію всього господарства». Комуністи села просили також Богодухівський партійний комітет порушити перед військкомом питання про видання їм зброї для організації робітничої міліції2.
Богодухівський партійний комітет допомагав шарівським комуністам налагоджувати масово-політичну роботу серед населення. У Шарівку з Богодухова часто приїжджали уповноважені повітового комітету партії — досвідчені пропагандисти і організатори.
Широко розгорнулася робота по налагодженню господарського життя після вигнання з села наприкінці 1919 року денікінців. У січні 1920 року шарівські комуністи побували на з’їзді голів волосних революційних комітетів, що відбувався в Богодухові. Виконуючи рішення з’їзду, вони готували вибори до Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, вживали заходів до охорони майна в економії, провадили облік всіх земель у селі, а згодом на підставі закону Всеукрревкому про землю організували розподіл їх між безземельними та малоземельними селянами. Активну участь у цій роботі брав комітет незаможних селян, першим головою якого працював Ф. І. Таран.
Сільська Рада подавала велику допомогу бідноті будівельними матеріалами, допомагала сільськогосподарським реманентом.
У 1920 році в селі було відбудовано школу на 100 учнів. Тоді ж відкрили школу по ліквідації неписьменності серед дорослих, клуб-театр і при ньому бібліотеку, дитячий будинок, дитячі ясла та фельдшерський пункт.
Велику культосвітню роботу провадили в ці дні шарівські комсомольці, яких очолював колишній робітник економії В. Ф. Батюк. У зведенні Харківського губ-кому комсомолу про діяльність комсомольських організацій на місцях за червень та липень 1920 року відмічалося, що в Шарівці при клубі ім. К. Лібкнехта комсомольці організували політгурток, театральну, музичну та хорову студії, в роботі яких беруть активну участь.
Великі зміни в житті шарівців відбулися після закінчення громадянської війни. У 1923 році на землях державного фонду, на місці колишньої панської економії, був організований радгосп ім. Свердлова, який відіграв значну роль у переході населення до колективного господарювання. У 1929 році 22 бідняцькі господарства створили товариство спільного обробітку землі. Незабаром товариство об’єднало 189 дворів, які мали 625 га землі. У 1930 році товариство було реорганізоване в сільськогосподарську артіль «Авангард незаможних». Пізніше колгоспу було присвоєно ім’я Я. М. Свердлова.
Значну допомогу трудящим селища в розвитку та організаційно-господарському зміцненні колгоспу подавали робітники ХЕМЗу. У 1939 році колгосп об’єднував 320 господарств — 1769 чоловік населення. Напередодні Великої Вітчизняної війни в ньому було 1350 га землі, 118 коней, 216 корів, близько 400 свиней.
Великим господарством став радгосп ім. Свердлова. В 1940 році в ньому працювало близько 350 чол., у господарстві було 2 трактори, 3 комбайни. Радгосп мав 2835 га землі, 14 автомашин, 145 коней, 210 корів і 500 свиней.
Напередодні війни в Шарівці була семирічна школа на 300 учнів, дитячі ясла на 30 дітей, лікарня на 15 ліжок, бібліотека, клуб. Велику роботу серед населення провадила селищна Рада.
З перших днів Великої Вітчизняної війни майже всі дорослі чоловіки селища пішли на фронт.
За мужність і героїзм, виявлені на фронтах війни, 367 чоловік з Шарівки були нагороджені орденами та медалями. Героєм Радянського Союзу повернувся з війни льотчик М. Ф. Макаренко. Він зробив 320 бойових вильотів, збив 10 фашистських літаків. Нині М. Ф. Макаренко, після закінчення військово-повітряної інженерної академії, працює викладачем в одному з військових училищ Москви.
Близько 200 жителів з селища загинули на фронті, захищаючи соціалістичну Вітчизну.
Не корилося ворогам і те населення Шарівки, яке залишалося на території, тимчасово окупованій фашистськими загарбниками. Гітлерівці увірвалися в селище 9 жовтня 1941 року. Вони жорстоко розправилися з активістами. І все ж, незважаючи на терор окупантів, жителі селища всіляко допомагали партизанам.
А. Ф. Білоконенко, колишній робітник радгоспу ім. Свердлова, П. І. Цапенко, Ф. А. Салащенко, П. П. Харченко стали зв’язківцями партизанського загону, який діяв у Богодухівському районі. У лютому 1942 року вони були схоплені фашистами і повішені. М. М. Сидоренко — медсестра тубдиспансеру,— ризикуючи життям, лікувала пораненого радянського офіцера молодшого лейтенанта І. Г. Гольченка.
Боротьба проти фашистів значно активізувалась після того, коли в січні 1942 року тут пройшли партизанські загони на чолі з І. Й. Копьонкіним та І. М. Кулешовим, що здійснювали рейди з Богодухівського у Валківський район.
Протягом 1941—1943 років через Шарівку тричі проходила лінія фронту. Жорстокі бої поблизу селища точилися весною 1943 року.
25 лютого 1943 року в селище увійшли частини Радянської Армії, але 9 березня німці знову захопили його. Остаточно Шарівка була визволена від фашистських загарбників 17 серпня 1943 року.
У боях за селище віддали своє життя багато воїнів Радянської Армії. В братській могилі, за якою дбайливо доглядають трудящі селища, поховано 180 чоловік, серед них підполковники І. О. Калмиковський, Н. М. Меншиков, майор М. Д. Осов.
Гітлерівські головорізи завдали величезної шкоди селищу. Окупанти спалили 56 будинків колгоспників і приміщення семирічної школи, у радгоспі та колгоспах пограбували і вивезли 1460 голів рогатої худоби, близько 2 тис. свиней, знищили 14 тракторів, 9 автомашин, багато іншого майна. Збитки, завдані колгоспам та радгоспу, обчислюються в 230 тис. карбованців (колгоспам — 80 тис., радгоспу — 150 тис.).
Багато зусиль докладали трудящі села, щоб відродити зруйноване господарство.
8 вересня 1943 року відновила свою діяльність селищна Рада, яка під керівництвом та за участю комуністів організувала населення на відбудову підприємств і культурних закладів. Незабаром була відновлена робота в колгоспах та радгоспі. Методом народної будови були відбудовані школа, дитячий садок та дитячі ясла. Будувалися також житлові будинки для колгоспників та працівників радгоспу.
Позитивно позначилося на розвитку сільськогосподарського виробництва об’єднання колгоспів ім. Петровського та ім. Свердлова, проведене в грудні 1950 року.
Це об’єднання було кроком уперед по шляху зміцнення колективного господарства, а в 1957 році колгоспники знайшли доцільним приєднати господарство колгоспу до радгоспу ім. Свердлова. Це рішення було прийнято на загальних зборах колгоспників. Колгоспне господарство увійшло в радгосп як його п’яте відділення під назвою «Першотравневе».
До радгоспу приєднали своє господарство у 1959 році і колгоспники Марийського колгоспу ім. 40-річчя Жовтня (територія колишньої Мар’їнської селищної Ради увійшла до складу Шарівської селищної Ради).
Нині радгосп ім. Свердлова має п’ять відділень: Свердловське, Мар’їнське, Федорівське, Першотравневе, Чапаєвське, в яких трудиться 1200 чоловік. Це велике спеціалізоване сільськогосподарське підприємство по виробництву високоякісного буряконасіння. Його продукція використовується багатьма колгоспами і радгоспами країни. У радгоспі добре організовані також тваринництво (є тут ферми великої рогатої худоби, свиноферми), птахівництво, садівництво (радгосп має майже 40 га садів), городництво та інші галузі сільськогосподарського виробництва .
Всього радгосп має 6724 га землі, на його полях працює 56 тракторів, 12 зернових комбайнів; у господарстві є 11 двигунів, 30 автомашин, електрична станція, механічна й теслярська майстерні. У 1965 році працівники радґоспу на площі 2225 га зібрали по 28,4 цнт зернових культур, по 30,2 цнт озимої пшениці, на площі 215 га — по 258,5 цнт фабричних цукрових буряків. До того ж, собівартість 1 цнт цукрових буряків становить тепер 1 крб. 95 коп. проти 2 крб. 68 коп. у 1964 році. В радгоспі одержано по 20,2 цнт з га насіння цукрових буряків проти 11 цнт за планом.
Добрі показники радгосп мав і в галузі тваринництва. Так, якщо на початку 1964 року в радгоспі було 2782 голови великої рогатої худоби, з них корів 980, то на кінець того ж року радгосп мав уже 2898 голів, а корів — 1022.
Свиней відповідно — 615 і 3098 голів.
Прибутки радгоспу в 1965 році обчислювалися в 306 307 крб. проти 7425 крб. у 1964 році.
Багатьох працівників радгоспу відзначено урядовими нагородами, зокрема орденами Трудового Червоного Прапора в 1948 році було нагороджено головного агронома радгоспу Б. О. Обоз-! ненка (нині пенсіонер), бригадира рільничої бригади О. П. Степаненка, ланкових М. Я. Степаненко та О. М. Скирду.
За досягнення в розвитку радгоспного виробництва у 1966 році нагороджено орденами «Знак Пошани» телятницю А. Т. Ус, доярку В. Г. Чумаченко, медаллю «За трудову відзнаку» — ланкову М. Ю. Бойченко.
Значну допомогу трудящим селища подають шефи — працівники Харківського науково-дослідного інституту ім. Мечникова. Вони допомогли встановити доїльні апарати у Першотравневому відділенні радгоспу, передали обладнання для хімічної лабораторії радгоспу.
Під керівництвом партійної організації, яка об’єднує 106 комуністів, трудівники сільського господарства включилися в рух за комуністичну працю. Почесне звання ударника комуністичної праці здобули 17 робітників радгоспу, серед них комуністи тракторист П. Д. Шаурі, шофер М. І. Заєць, депутат районної і селищної Рад, доярка В. Г. Чумаченко, бригадир тваринників М. І. Білоус, та інші.
Вірним помічником парторганізації є комсомольська організація, яка налічує 195 юнаків і дівчат. Комуністи та комсомольці розгорнули роботу по вивченню і поширенню досвіду передовиків виробництва.
На основі виробничих успіхів неухильно підвищується добробут трудящих Шарівки. З кожним роком збільшується їх купівельна спроможність. В 1965 році, наприклад, товарообіг радгоспного робітничого кооперативу порівняно з 1962 роком зріс на 182 284 карбованці.
Зростає попит на телевізори, на нові меблі, одяг, взуття тощо. 156 сімей мають телевізори, 278 — радіоприймачі, 65 — мотоцикли, 7 — легкові автомашини.
Тільки за останні роки в Шарівці споруджено понад 200 нових житлових будинків. У селищі є лікарня на 35 ліжок, пологовий будинок, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, чотири постійно діючі і п’ять сезонних дитячих
ясел. У медичних установах працюють 12 спеціалістів-лікарів з вищою освітою і 22 середні медичні працівники. Протягом усього року діє санаторій «Шарівка» — один з кращих лікувальних закладів на Україні.
Велика заслуга в поліпшенні побутових умов трудящих належить селищній Раді. Заступником голови селищної Ради на громадських засадах працює К. І. Орлова, яка з 1934 по 1959 рік працювала головою Ради.
В комісіях Ради (побутовій, по благоустрою, сільськогосподарській, культури і народної освіти, охорони здоров’я, торгово-заготівельній, соціалістичної законності) працюють на громадських засадах більше 60 чоловік. Серед них — спеціалісти сільського господарства, вчителі, лікарі, робітники радгоспу.
Значну роботу за останній час провела комісія по благоустрою селища. Вона організувала насадження дерев, спорудження громадської лазні, прокладення 800 метрів шосе, ремонт багатьох житлових будинків.
Шарівка є одним з найбільш мальовничих населених пунктів Богодухівського району. Особливо красивий парк санаторію, розташований на схилах великої балки. У Шарівському парку понад 130 видів, різновидностей і форм дерев та чагарників.
На території Шарівської селищної Ради працюють одна середня, дві восьмирічні і одна початкова школи, в яких 47 учителів вчать і виховують майбутніх будівників комунізму.
За роки Радянської влади сімдесят шарівців здобули вищу освіту, 67 з них працюють у своєму рідному селищі.
Ш. М. ВОЛОДАРСЬКИЙ, А. ТИМОХІН