Чугуїв, Чугуївський район, Харківська область (продовження)
Захопивши місто, денікінці стали чинити криваву розправу над робітниками і родинами комуністів. Вішали, розстрілювали, закопували живими в землю. Білогвардійці запороли нагайками батька героя громадянської війни І. І. Ламанова.
Чугуївці розгорнули партизанську боротьбу, центрами якої стали села Тетлега, Зарожне, П’ятницьке. Денікінські карателі не насмілювалися поткнути туди носа.
Для керівництва партизанською боротьбою в районі Чугуєва було призначено комуніста — матроса Романенка, який став командиром зведеного партизанського загону. Чугуївські партизани громили денікінські частини також в селах Леб’яже, Рогань, Кам’яна Яруга. У жовтні 1919 року в районі Чугуєва почалося велике повстання. Щоб придушити його, білі змушені були перекинути з фронту військову частину.
В кінці жовтня, коли денікінці почали відступати з-під Орла та Курська, чугуївські партизани перестрівали їх на шляху до Харкова в районі Кам’яної Яруги і знищували окремі частини. У грудні 1919 року партизани з’єдналися у Старому Салтові з частинами 3-ї Латиської бригади і разом з ними визволили рідне місто. Під час боїв з денікінцями особливо відзначилися чугуївці І. І. Ламанов, А. І. Тишаєв, М. І. Бартавчук, С. П. Молчанов, М. О. Кривцун, А. Саліта та інші.
Одразу після визволення міста розпочинає роботу ревком. 25 грудня 1919 року до його складу було обрано Буянтова, Петерсона, Саратикова та інших.
У січні 1920 року було створено Чугуївський повіт. Він об’єднав Зароженську, Волохів’ярську, Бурлуцьку, Введенську, Коробчанську, Чугуївську та Лебежанську волості. 21 квітня 1920 року в Чугуєві відбувся І повітовий з’їзд Рад. На ньому було обрано повітовий виконком, переважна більшість членів якого складалася з робітників-комуністів. Трудящі Чугуєва розгорнули боротьбу з розрухою. У повіті протягом квітня 1920 року було проведено 8 суботників, в яких взяло участь 1520 чоловік.
Самовіддано боролася за зміцнення Радянської влади чугуївська молодь. Створюється міська комсомольська організація, у якій на 15 червня 1920 року було 60 членів. У повіті створюються комітети незаможних селян. До Чугуївського комнезаму, який був організований 2 серпня 1920 року, ввійшло 80 безземельних та 70 малоземельних селян.
Налагоджувалося культурне життя міста. У липні 1920 року в Чугуєві почали працювати волосна школа, де навчалося 140 дітей, дві трудові школи другого ступеня, в яких набували знань 675 дітей, і вища початкова школа на 40 чоловік. Було відкрито дитячий садок на 77 місць.
Поліпшувалося медичне обслуговування населення, велася боротьба з епідеміями.
Але широко розгорнути відбудову господарства заважали голод, розруха, бандитизм. У повіті розбійничали куркульські банди Каменюки, Чередниченка, Кочубея, Фетисова. У травні 1920 року есери вчинили заколот у Новій та Старій Покровці. До них приєдналися куркулі з деяких інших сіл. Заколот було ліквідовано силами Чугуївського гарнізону та комсомольців.
Боротьба з бандитизмом тривала і в наступному році. Банди нападали на радянські установи в селах, жорстоко розправлялися з жителями.
Пособником бандитів було духовенство. При обшуку в Чугуївському жіночому монастирі на горищі і в трунах були знайдені розібрані кулемети, гвинтівки, золото.
Сотні чугуївців брали активну участь у боротьбі проти банд як на території свого, так і сусідніх повітів. Відповідаючи на заклик партії: «Незаможнику, на куркульського коня, проти куркуля і бандита!»,— комнезам Чугуївського повіту почав організовувати з незаможників кінні й піші загони.
Чугуївський ескадрон на чолі з Башкатовим та Савченком знищив на околицях міста куркульську банду Кочубея, виїжджав для боротьби з бандитами до Ізюма, Балаклії, Змієва, у Полтавську та Київську губернії. Наприкінці 1921 року з політичним бандитизмом у Чугуївському повіті було покінчено. Цьому значною мірою сприяли рішення X з’їзду партії про перехід до нової економічної політики. Ці рішення були беззастережно схвалені трудящими Чугуєва. У постанові Чугуївського волосного з’їзду КНС від 12 січня 1922 року зазначалося: «Чугуївський волосний з’їзд комнезамів вітає нову економічну політику і Радянську владу, а тому всі, як один, готові стати на боротьбу з розрухою і взяти участь у роботі з волвиконкомами та сільрадами, в роботі по продовольчому та гужподатку, по самооподаткуванню і збору по два фунти для голодуючих Поволжя» х.
У місті створюється комісія допомоги голодуючим Поволжя, проходить кампанія по вилученню церковних цінностей на користь голодуючих. Особлива увага приділялася дитячим будинкам, де виховувалися діти з Поволжя. У травні 1922 року було проведено тиждень допомоги голодуючій дитині. У цій кампанії брали участь майже всі організації та установи міста і повіту. Була посилена робота по патронуванню дітей.
Партійна організація зміцнює військові частини гарнізону і роту ЧОП (частина особливого призначення), керує роботою по розміщенню внутрішньої хлібної позики в місті, налагоджує роботу серед жінок та молоді.
В 1921 році на допомогу селянським господарствам була створена сільгоспспілка, яка здійснювала торговельні, кредитні та заготовчі операції. Сільгоспспілка закупила машини та інвентар на 21 тис. крб. золотом, організувала механічні майстерні для їх ремонту. Машини видавалися селянам у кредит.
З 1923 року Чугуїв стає центром однойменного району.
Тяжким ударом для чугуївців, як і для трудящих всієї країни, була смерть В. І. Леніна. 22 січня 1924 року в Чугуєві відбулися загальноміські відкриті партійні збори, присвячені пам’яті В. І. Леніна. Виступаючи на них, трудящі клялися ще тісніше згуртуватися навколо Комуністичної партії і під її керівництвом продовжувати справу, розпочату Леніним.
Комуністи Чугуєва з великим піднесенням зустріли рішення XIV партійного з’їзду. Загальні збори парторганізації міста одноголосно схвалили резолюцію з’їзду про будівництво соціалізму в нашій країні.
У перші роки індустріалізації в Чугуєві було реконструйовано електростанцію, завод сільськогосподарських машин, два парові млини, три цегельні заводи, водопровід. Розгорнули діяльність сільськогосподарський кооперативний союз і міське споживче товариство.
В жовтні 1927 року Чугуївська районна парторганізація налічувала 486 членів та кандидатів у члени партії, включаючи й комуністів-військовослужбовців. Парторганізація приділяє особливу увагу прискоренню будівництва Чугуївської ДРЕС, яка на той час була однією з найбільших на Україні. В 1927 році на її спорудження було відпущено 24 млн. крб. Широко розгорнувся рух ударників праці. Зростають нові кадри спеціалістів. Радянські фахівці успішно заміняють на будівництві іноземних інженерів.
Незабаром електростанція дала струм — було пущено першу турбіну потужністю 15 тис. кіловат. Набутий чугуївськими будівельниками досвід пізніше було використано при спорудженні електростанцій Харкова і Донбасу.
У серпні 1928 року в межі Чугуєва включаються села Преображенське, Зачугівка та Осинівка.
В 1929 році в Чугуївському районі починається масова колективізація. Наступного року в місті було організовано перші три колгоспи: «6 років без Леніна», «Червоний флот» та «Паризька комуна». Чудовими організаторами колективних господарств показали себе комуністи та активісти з числа міських незаможників. Серед них слід відзначити Ф. Т. Зозулю, К. І. Балакірєва, К. О. Сліпченка, В. А. Таранова, Є. Б. Штарьову.
У 1933 році створюється Чугуївська МТС. Вона обслуговувала колгоспи району, готувала кадри механізаторів, допомагала зміцненню колективних господарств.
У передвоєнні роки чугуївські колгоспи виросли у великі господарства. Так, члени артілі «Червоний флот», які починали хазяйнувати майже на голому місці, побудували стайні, корівник, свинарник, вівчарню і багато інших господарських приміщень.
З 1938 року колгоспи «6 років без Леніна» і «Світанок» взялися вирощувати рис. У 1938 і 1939 роках вони знімали по 25 цнт рису з га.
Колгоспники і механізатори Чугуївського району неодноразово були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Так, в 1939 році у виставці взяли участь 23 чол. Серед них — бригадир-городник М. К. Нієлов, колгоспники П. В. Гордієнко і М. О. Клещева, трактористи Чугуївської МТС М. В. Піддубний та І. Г. Макашов, завідуючий вівцефермою І. І. Логвиненко. Учасниця Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939—1940 років доярка М. П. Проскуріна одержала Велику золоту медаль.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 лютого 1939 року доярка Д. Ф. Дягилева і бригадир городників М. К. Нієлов були нагороджені медалями «За трудову доблесть».
Поліпшився добробут, зріс культурний рівень населення. Про це свідчать дані районного бюджету, який на 1939 рік порівняно з 1932 роком збільшився в 4,5 раза і становив 7 млн. 400 тис. карбованців.
У 1939 році в районі працювало 425 учителів, у школах навчалося 13 080 дітей. Кількасот юнаків і дівчат набували знань у лісному технікумі та медшколі. На народну освіту витрачалося 3 млн. 632 тис. крб.— в 3,6 раза більше, ніж у 1935 році; витрати на охорону здоров’я в цьому році порівняно з 1934 роком зросли в 5,5 раза, населення обслуговувало 62 лікарі і 140 чол. середнього медперсоналу. В Чугуєві було побудовано хлібозавод, кілька середніх шкіл, поліклініку, пологовий будинок, зразковий дитячий садок, Палац піонерів, будинок для престарілих.
В роки передвоєнних п’ятирічок чугуївці приділяли багато уваги питанням оборонно-масової роботи. В місті серйозно вивчалася військова справа, організовувалися курси медсестер, розвивався масовий спорт.
Звістка про розбійницький напад фашистських загарбників на нашу країну викликала гнів і обурення трудящих Чугуєва. Робітники одного із заводів заявили тоді: «Ми не боїмося війни і разом з 200-мільйонним народом відповімо на удар ворога потрійним ударом. Ми обіцяємо не покладаючи рук працювати на оборону нашої великої Батьківщини, і, якщо треба буде, без вагань, всі, як один, віддамо своє життя за щастя, за свободу, за соціалістичну Вітчизну».
У Чугуївський військовий комісаріат ішов потік добровольців, які прохали негайно відправити їх на фронт. Студенти-добровольці лісного технікуму дали клятву самовіддано боротися з ненависним ворогом, так, як це належить комсомольцям. Колгоспники і механізатори Чугуївської МТС зобов’язалися достроково закінчити збирання врожаю, щомісяця відраховувати одноденний заробіток для зміцнення оборонної могутності країни. Замість чоловіків, які пішли на фронт, до верстатів стали жінки. Населення міста, не шкодуючи сил, працювало на спорудженні оборонних укріплень.
29 жовтня 1941 року фашисти ціною великих втрат захопили Чугуїв. Гітлерівські загарбники встановили в місті режим кривавого терору. З перших же днів окупації почалися грабежі, розправи над активістами, членами партії та їх сім’ями. В січні 1942 року було страчено 37 чол., серед них 12 дітей. В яру на околиці Зачугівки гестапівці та їхні прислужники щоночі розстрілювали радянських громадян.
По-звірячому поводилися з населенням міста німецький військовий комендант Севере, окружний комендант сільгоспгрупи Мінкель та їх посібники — зрадники бургомістр Кузнецов і його помічник Ніколаєнко. Кривавими розправами керував генерал Пфефер, обер-лейтенант Геріх.
На початку 1943 року радянські війська розпочали бої за визволення Чугуєва. На його підступах було розгромлено відбірні гітлерівські війська.
Героїчно билися з ворогом воїни 62-ї гвардійської стрілецької дивізії і танкісти генерала П. С. Рибалка.
10 лютого місто було визволено, але ненадовго. Кровопролитні бої тривали весь березень 1943 року. Радянські воїни прославлених 25-ї і 38-ї дивізій самовіддано захищали місто, але їм довелося відступити.
Під час другої окупації Чугуєва фашисти продовжували знущання і розправи над радянськими людьми. Есесівці ножами умертвили близько 100 поранених радянських воїнів, спалили лікарню, де лежало багато наших солдатів і офіцерів.
30 березня 1943 року фашисти зігнали всіх працездатних чоловіків і оголосили їх військовополоненими. Тільки незначній частині вдалося сховатися в навколишніх селах. Щоб знайти їх, німці оголосили перереєстрацію паспортів мешканців Чугуєва. Коли люди зібралися, ворота збірного пункту зачинили. Всіх, хто опинився тут, погнали на вокзал, загнали як худобу у вагони і відправили до Німеччини.
За неповними даними, гітлерівці вивезли з міста у фашистську неволю 1310 чоловік. 20 радянських громадян було розстріляно за те, що відмовились їхати до Німеччини.
Але ворогу не вдалося зломити чугуївців. Багато жителів міста пішли в партизанські загони. В листопаді 1941 року чугуївський партизанський загін одержав подяку від командування радянськими військами за героїчну оборону села Неєлового. З грудня 1941 і до червня 1942 року в місті діяла партизанська розвідувальна група Нагорного в складі 42 чол. Вона виконувала спеціальне завдання штабу 30-ї армії. Ця група 6 грудня 1941 року зробила наліт на штаб німецької дивізії і знищила понад 70 німецьких солдатів і офіцерів.
У березні 1942 року партизани, пошкодивши телефонний зв’язок, перекрили шлях Кочеток — Тетлега; було підірвано автомашину з боєприпасами і знищено 15 гітлерівців. Партизани розгромили також фашистський гарнізон в Тетлезі, перебивши понад 30 загарбників. Ця операція передувала наступові частин Червоної Армії. Багато бійців з групи Нагорного ходили в розвідку в місця розташування гітлерівських військ і поверталися з цінними відомостями. В лавах народних месників безстрашно билися М. Гаркавий, Н. Крицин, А. Данильєв, С. Щербина, М. Бихтєєв. У боротьбі з окупантами смертю хоробрих загинули Т. Шевченко, партизани Н. Кузьмін, І. ПІведенко, Я. Черних, Ф. Гончаров. Справжній героїзм виявила партизанка-розвідниця 3. В. Сиромятникова. Протягом 1941—1942 рр. вона успішно виконувала воєнні завдання, кілька разів побувала у ворожому тилу. За відмінне виконання завдань 3. В. Сиромятникова відзначена урядовими нагородами.
11 серпня 1943 року частини 57-ї армії здійснили сміливий прорив у районі Дінця. Полки 41-ї гвардійської стрілецької дивізії рішучим ударом визволили Чугуїв, відкривши радянським військам шлях для наступу на Харків.
Хоробро билися воїни-чугуївці на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни. Вони захищали Ленінград, Москву, Київ, брали участь у битвах під Орлом, Воронежем, Бєлгородом та Курськом. Багато з них віддали життя у боротьбі за свободу і незалежність нашої Батьківщини. За неповними даними, близько 1,5 тис. солдатів і понад 360 офіцерів — жителів Чугуєва — загинули в боях з фашистами. Пам’ять про них свято шанують їхні земляки.
Не забудуть чугуївці і лікаря М. І. Кононенка, організатора і керівника антифашистського підпілля у Ебельсбахському госпіталі Хаммельсбурзького табору військовополонених. Мужній борець був закатований гестапівцями 7 жовтня 1944 року у концтаборі Маутхаузен.
Немало чугуївців здобуло заслужену славу. Першими Героями Радянського Союзу серед жителів Чугуєва стали В. П. Музикін та С. П. Алпєєв, які були удостоєні цього високого звання за подвиги в боях з білофіннами. Самовіддано боролися з німецькими окупантами Герої Радянського Союзу Я. М. Ачкасов, П. А. Па-нежда, В. Н. Балакін, А. І. Зінченко, В. П. Комендант, М. В. Мягкий, В. Н. Шандула, Н. Н. Кравцов, В. Г. Литвинов та ін. На Харківщині з десяти кавалерів ордена Слави половина — чугуївці.
Колишнє Чугуївське авіаційне училище по праву називали «Орлиним гніздом»; 67 його вихованців — Герої Радянського Союзу, 4 — двічі Герої Радянського Союзу. 11 льотчиків-чугуївців повторили подвиг капітана М. Ф. Гастелло. Це училище закінчив радянський ас — тричі Герой Радянського Союзу І. М. Кожедуб.
Минули чорні дні фашистської окупації. Жителі Чугуєва знову повернулися в рідне місто, яке було перетворене в суцільні руїни. Вщент було зруйновано вокзал, МТС, хлібозавод, лікарню, школи, театр. Майно і устаткування вивезено до Німеччини. Житлові будинки спалені. В Калугіно-Башкирівці (так називається східна частина міста) з 360 будинків лишилося 7. Загальні збитки, заподіяні Чугуєву, становили 1 млрд. 379 млн. крб.
З великим завзяттям чугуївці піднімали з руїн своє місто. На відбудові залізничної станції і колій працювало все доросле населення. Це дало змогу налагодити прямий рух поїздів на дільниці Куп’янськ — Харків через 7 днів після визволення Харкова. У грудні 1944 року було відбудовано основні агрегати ДРЕС. Самовіддано працювали чугуївці, зокрема старі кадрові робітники, що повернулися з фронту, на відбудові заводів міста.
Завдяки їх праці підприємства, що були зруйновані і спалені німецько-фашистськими загарбниками, були відбудовані.
Весною 1944 року знову стала до ладу МТС. Група старих робітників на чолі з старшим механіком Онищенком відремонтувала 29 тракторів. 30 тракторів МТС одержала із східних областей СРСР. У січні 1944 року МТС організувала курси для підготовки трактористів.
Вже весною того року МТС обслуговувала 37 колгоспів.
Відбудова колгоспів була найважчою справою. Колгоспники району залишилися без робочої і продуктивної худоби, транспорту, виробничих приміщень. Велику допомогу їм подали робітники чугуївських заводів та інших підприємств. Після закінчення робочого дня майже всі йшли працювати на колгоспні поля і ферми.
Завдяки допомозі трудівників міста колгоспи й радгоспи району вчасно впоралися з усіма сільськогосподарськими роботами 1944 року.
У 1944 році колгоспники Чугуївського району, які успішно піднімали свої господарства, внесли із особистих заощаджень на будівництво танкової колони «Колгоспник Харківщини» понад 3 млн. крб. А на 1 млн. 100 тис. зібраних грошей були збудовані літаки ескадрильї «Чугуївський колгоспник» х. 13 жовтня 1944 року делегація чугуївців передала ці машини льотчикам.
Великих успіхів у розвитку народного господарства, у зростанні добробуту й культури досягли трудящі Чугуєва в післявоєнний період. Протягом останніх 15 років у шість раз зріс обсяг валової продукції промислових підприємств міста. На базі механічних майстерень був створений завод тракторних деталей; він став постачати деталі підприємствам братніх республік Радянського Союзу. У велику меблеву фабрику було перебудовано другий обозний завод «Змичка». В місті споруджено новий залізничний вокзал. Набагато збільшився випуск продукції м’ясокомбінату Чугуєва. Комбінат забезпечує м’ясом Харків. Зараз у Чугуєві налічується 24 підприємства промисловості, транспорту і зв’язку.
Широко розгорнувся на підприємствах міста рух за комуністичну працю, що розпочався в 1959 році. Очолила цей рух чугуївська районна партійна організація, яка на 1964 рік становила 3360 комуністів. Раніше за всіх були удостоєні звання ударників комуністичної праці робітник м’ясокомбінату Герой Радянського Союзу П. Панежда і токар ремзаводу М. Зозуля. Першою звання колективу комуністичної праці завоювала бригада електриків ДЕС-2, яку очолює Віктор Козаков.
Серед передових виробничників міста — ударник комуністичної праці бетонник І. М. Власенко, який освоїв професію монтажника і газорізальника. Він виконує норми виробітку на 140—150 проц. За високі показники в роботі та активну участь у громадському житті його нагороджено значком «Відмінник будівництва». Ударник комуністичної праці машиніст В. С. Єлецький за 7 місяців 1964 року зекономив 20 тонн палива і 210 тис. кіловат годин електроенергії.
Успішно поєднуючи працю з навчанням, він закінчив технікум, здобув спеціальність технолога.
Самовідданою працею допомагають партії перетворювати в життя рішення XXII з’їзду КПРС комсомольці Чугуєва. У комсомольській організації міста на 1965 рік було 5700 юнаків та дівчат. Понад три тисячі членів ВЛКСМ працює в промисловості, 2700 — в сільському господарстві.
Комсомольці брали активну участь у спорудженні Печенізького водоймища і водопроводу Кочеток — Харків, в озелененні Чугуєва, а також селищ Есхар і Кочеток. Вони подали велдку допомогу підшефним колгоспам району і радгоспу «Есхар» у вирощуванні і збиранні овочів. У 1964 році чугуївські комсомольці обладнали агрохімічну лабораторію в колгоспі «Заповіт Ілліча», радгоспі «Есхар».
На заводі тракторних деталей 80 проц. робітників — молодь. Комсомольці заводу виступили ініціаторами боротьби за збереження сировини. За рахунок підвищення продуктивності праці було виготовлено 266 тис. тракторних вкладишів понад план.
Завдяки відмінній праці робітників і службовців промислові підприємства міста в 1965 році виконали план випуску валової продукції на 105,1 процента. Було вироблено понадпланової продукції на 2742 тис. карбованців.
Значних успіхів добилися трудівники колгоспів і радгоспів. За 1956—1957 рр. в зоні Чугуївської МТС урожай зернових становив 14,2 цнт з га; на 100 га сільськогосподарських угідь було одержано по 45,2 цнт м’яса, надоєно по 2476 кг молока від корови.
Добре налагоджене господарство радгоспу «Чугуївський», що розташований на території міста. Цей радгосп було створено 1 вересня 1964 року на базі колгоспу «Заповіт Ілліча». Господарство має близько 5 тис. га земельних угідь, з них 2220 га орної землі. Це овочево-молочне господарство, яке виробляє щорічно 46,5 цнт м’яса і 325 цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь. Радгосп має 213 га під овочами і 50 га під садом. Крім того, вирощується понад 30 тис. цнт зерна.
У 1958 році за багаті врожаї і високу продуктивність тваринництва 54 працівники сільського господарства району нагороджено орденами та медалями Союзу РСР. Ордени Леніна одержали 5 чоловік, серед них доярка М. Г. Маковецька, яка надоїла за 8 місяців 1957 року по 3360 літрів молока на корову від групи з 15 корів; свинарка Д. А. Міхєєва, яка в 1957 році відгодувала 207 свиней (по 107 кг кожна). Свинарці П. Г. Макашовій, яка протягом тріох років одержувала по 25 поросят від кожної з. 18 свиноматок, було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці. Голова міського колгоспу «Заповіт Ілліча» А. С. Коротких, бригадир цього ж колгоспу С. Н. Колесниченко, директор Чугуївської МТС В. І. Лапшин були нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора, тракторист В. С. Щетинін — орденом «Знак Пошани».
Трудівники Чугуєва гаряче схвалили рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Робітники посилили шефську допомогу селянам, які наполегливо перетворюють ці рішення в життя.
і Величезні зміни сталися в місті за післявоєнні роки. Широко розгорнулося житлове будівництво, неухильно поліпшується благоустрій Чугуєва. Протягом цього часу у 6 раз зріс бюджет міста: в 1965 році він становив 1200 тис. крб. У 1964 році видатки на народну освіту зросли до 946 тис. крб. У місті працюють 2 середні, 5 восьмирічних шкіл, в т. ч. 2 школи-інтернати; крім того, є одна заочна середня школа робітничої молоді. Всі школи міста мають добре обладнані виробничі майстерні. Вихованням молоді займаються висококваліфіковані педагоги. Багато вчителів міста нагороджено значком «Відмінник народної освіти», а досвідченій учительці М. С. Гончаренко присвоєне звання Заслуженого вчителя школи Української РСР.
До війни в Чугуєві зовсім не було пасажирського транспорту. Нині до послуг жителів сучасний автотранспорт.
Добре налагоджено в Чугуєві медичне обслуговування трудящих. Порівняно з довоєнним часом у кілька разів зросли асигнування на охорону здоров’я чугуївців. У місті є лікарня на 360 ліжок, поліклініка. Населення обслуговують 78 лікарів та 367 чол. середнього медперсоналу.
Чугуїв має чудові природні умови для організації відпочинку і оздоровлення трудящих.
На мальовничих берегах Сіверського Дінця недалеко від міста споруджено будинки відпочинку, дитячі здравниці, спортивні табори. Поблизу Чугуєва створено державний лісовий заповідник з великим мисливським господарством.
У місті добре налагоджена спортивна робота. Чугуївські спортсмени у 1961— 1964 рр. зайняли перші місця по області з волейболу, баскетболу, важкої атлетики, боротьби, боксу. У змаганнях на першість області міська футбольна команда «Старт» двічі виходила переможцем, а в 1962 році здобула Кубок СРСР серед фізкультурних колективів.
Центром культурного життя Чугуєва став Будинок культури, що має зал для глядачів на 600 місць, спортивний зал і кімнати для роботи гуртків. Тут чугуївці завжди можуть подивитися хороший спектакль, послухати концерт чи лекцію, взяти участь у роботі гуртків художньої самодіяльності. У Чугуєві є також клуб на 418 місць, кінотеатри. Видатки на культурні потреби зросли в 1964 році до 50 тис. карбованців.
Неухильно підвищується добробут трудящих міста. Це яскраво ілюструється зростанням купівельної спроможності чугуївців. Продаж промтоварів у місті на 1966 рік збільшився порівняно з 1950 роком у 2,2 раза, культтоварів — у 8 разів, м’яса і м’ясопродуктів — в 2,3 раза, масла вершкового — в 1,7 раза, молока — в 3,7 раза.
У перспективах розвитку міста багато відрадного. Намічається будівництво заводу паливної апаратури. Завод тракторних деталей достроково закінчує будівництво нового цеху, обладнаного сучасними верстатами. Передбачається газифікація міста і електрифікація залізниці Харків — Куп’янськ.
У місті намічається створити два мікрорайони — західний і центральний. У кожному з них буде свій громадсько-торговельний центр з клубом, бібліотекою, їдальнею, продовольчими та промтоварними магазинами. Тут відкриються відділення комбінату побутового обслуговування, перукарні. Автомагістраль Харків — Ростов буде розширено, а для пішоходів збудовані тротуари і перехідні містки. На схилі пригорку, з боку Кочетка, буде встановлено панель-барельєф, присвячений пам’яті І. Ю. Рєпіна.
Чугуїв дав нашій країні видатних людей. 24 липня (5 серпня) 1844 року в родині чугуївського військового поселенця народився великий російський художник Ілля Юхимович Ренін. У Чугуєві Ренін виріс, здобув загальну, а також початкову художню освіту в корпусі топографів та в майстерні І. М. Бунакова. Пізніше Ренін писав, що свої «університети» він проходив у Чугуєві, на Україні та на Волзі, де спостерігав народне життя. Український народний побут підказав йому тему «Вечорниць».
Чугуївський період життя Рєпіна був найпліднішим. Тут він написав такі картини, як «Протодиякон», «У волосному правлінні», «Портрет Софії Любецької», «Клич Мініна Нижньому Новгороду»3, «Мужик з лихим оком», «Мужичок з полохливих». Тут же, в Чугуєві, у художника виник задум картин «Запорожці», «Арешт пропагандиста».
Ренін мріяв побачити Чугуїв красивим і культурним містом. У 1914 році, в день свого 70-річчя, художник заклав «Діловий
двір». На його думку, це мала бути художня народна академія, яка б готувала художньо освічених людей. У цьому учбовому закладі Рєпін збирався викладати, назавжди оселившись у Чугуєві. Перша світова війна перешкодила будівництву.
І. Ю. Рєпін до кінця життя підтримував зв’язок з рідним містом. Чугуївці свято бережуть пам’ять про свого великого земляка. У липні 1944 року в Чугуєві було урочисто відзначено 100-річчя з дня народження Рєпіна. Тоді ж тут закладено парк його імені. На місці, де стояв будинок, у якому народився Ілля Юхимович, встановлено меморіальну дошку.
4 листопада 1956 року в центрі Чугуєва було відкрито пам’ятник видатному митцю роботи його учня — скульптора М. Т. Манізера, та організовано дитячу художню школу ім. Рєніна, при якій створено картинну галерею. У сім’ї капітана Чугуївського уланського полку М. М. Ковалевського в 1851 році народився Максим Максимович Ковалевський (1851—1916 рр.) — видатний російський вчений, юрист, історик, соціолог і політичний діяч. К. Маркс і Ф. Енгельс високо цінували дослідження М. М. Ковалевського, називали його «другом по науці». Ковалевському — єдиному з росіян — Маркс подарував примірник першого тома свого безсмертного твору — «Капітал». Уродженець Чугуєва Б. П. Жаданівський — учасник першої російської революції, керівник повстання саперів 1905 року в Києві.
У місті також народилися і здобули освіту російський письменник і публіцист Олексій Григорович Євстаф’єв та збирач українських народних пісень, хоровий диригент професор Олександр Іванович Рубець (1837—1913 рр.).
У славній історії стародавнього міста Чугуєва відбився подих усіх епох розвитку нашої держави — від давніх часів до перемоги соціалізму і будівництва комунізму.
І. М. МОЧАЛІН, М. Д. ЛИХЕНКО