Дворічна, Дворічанський район, Харківська область
Дворічна — селище міського типу, центр однойменного району, розташоване в межиріччі Осколу та його притоки Нижньої Дворічної, за 3 км на захід від залізничної станції Дворічна на лінії Куп’янськ — Валуйки. Відстань від Дворічної до Харкова — 162 кілометри. Населення — 3100 чол. Дворічанській селищній Раді підпорядковані села Западне та Червона Долина.
Дворічна заснована близько 1660 року. Виникнення її, як і багатьох інших міст і слобід на території Слобідської України, було пов’язане з масовим переселенням сюди козаків і селян у 60—70-х рр. XVII століття з Правобережної України.
В перші десятиліття свого існування Дворічна виконувала роль одного з прикордонних сторожових постів спочатку на території Харківського, а потім— Ізюмського полку. Це була добре укріплена слобода. Споруджена між двома річками Осколом та Нижньою Дворічною, вона мала острог з дубових палей, окружністю понад 115 сажнів, з п’ятьма вежами і проїзною брамою. Перед ровом завглибшки півтора сажня були встановлені надовбні.
Наприкінці XVII століття Дворічна була ще невеликим населеним пунктом. Тут проживали 48 жителів чоловічої статі, в т. ч. один отаман на коні з піщаллю, 35 чол. на конях з піщалями, один чоловік на коні без піщалі та 12 чол. без зброї.
Жителі зазнавали багато лиха від набігів татар, які під час нападів вбивали людей або брали їх у полон, грабували худобу та майно, палили житла. Під час одного з набігів у 1668 році слобода була повністю спустошена і розорена. Дворічанці мусили звернутися до властей з проханням дати їм хліба, бо не мали чого їсти. «Сіяти хліб,— писали вони,— через татарські напади не можна: доводиться завжди стояти на чатах».
Дворічна майже повністю була зруйнована і в 1678 та 1698 роках. Жителям, які врятувалися від загибелі, довелося з великими труднощами відбудовувати слободу.
В наступні роки Дворічна невпинно зростала. Якщо в 1712 році тут було тільки 260 жителів, то через двадцять років їх стало 587 чоловік. У 1750 році в Дворічній вже проживало 1224 чоловіки. Цьому сприяли вигідне географічне становище слободи та особливо припинення татарських нападів у 80-х рр. XVIII століття. У 1790 році тут вже проживало 2905 чол., а на 1850 рік — 3682 чоловіки.
Зростання кількості населення супроводжувалося класовим розшаруванням. У 1732 році тут було 33 підданих черкасів, а в 1834 році, крім 2870 жителів слободи — державних селян, було 98 підданих підпрапорщика Капустянського, який одержав у Дворічній у власність 12 дворів.
Головним заняттям дворічан було хліборобство, тваринництво, бджільництво і частково рибальство.
Із місцевих промислів головне місце належало винокурінню, виробництву дьогтю і селітроварінню. Про різноманітний характер промислів свідчать предмети, якими торгували жителі Дворічної на місцевих базарах, а саме: домотканим сукном, дерев’яним посудом, полотном, возами, колесами, відрами, горшками, дьогтем, селітрою та солоною рибою.
Повільно зростала культура. В 1732 році у Дворічній існувала початкова школа, в якій навчалося грамоти лише кілька дітей.
У дореформений період Дворічна була центром волості Куп’янського повіту, до якої входило 24 населені пункти. Згідно з положенням 1861 року, волость стала одиницею станового управління і об’єднувала 20 селянських общин.
В результаті реформи колишні державні селяни Дворічної — 1632 ревізькі душі — одержали від держави середній земельний наділ 5 десятин.
Важким тягарем лягли на плечі селян викупні платежі та численні податки. У 1886 році селяни Дворічанської волості платили 4547 карбованців подушного, 8278 карбованців поземельного податку, 8685 карбованців лісного збору, 6 тис. карбованців викупної плати, 1704 карбованці земських, 818 карбованців волосних, 185 карбованців сільських — всього 22 тис. карбованців на рік. З кожним роком збільшувалися державні, земські, волосні та інші недоїмки.
У селянській общині зростала кількість бідняцьких господарств, які потрапляли в залежність від сільських багатіїв. Розорення селян супроводилося збільшенням числа куркульських господарств. За 10 років — з 1886 по 1896 — у Дворічній кількість куркульських господарств зросла від 6,6 до 13,4 процента.
У другій половині XIX століття в селі продовжували розвиватися дрібні селянські промисли, головним чином по виготовленню предметів господарського і побутового призначення: возів, коліс, саней, дерев’яних меблів тощо. Поряд із збутом товарів місцевого кустарного промислу селяни торгували продуктами сільського господарства: збіжжям, салом, маслом, медом, фруктами, овочами тощо. В селі з’явилися перші підприємства: кілька вітряків і один водяний млин.
З розвитком капіталізму в селі дедалі більшої сили набирали сільські багатії. Куркулі Оранський і Моргун мали тут магазини, Івлєв, Юхнов та інші — невеликі крамниці й ларки. На початку XX століття Оранський і Коненков побудували два невеликі цегельні заводи. У 1913 році місцеві торговці — брати Чалі і Томаровський — побудували ще один водяний млин та поблизу станції Дворічної — олійницю.
Поміщики, куркулі, торговці нещадно експлуатували трудове селянство. На землях поміщиків Білібіна і Гейцова та куркулів Пруненка, Моргуна, Івлєва від зорі до зорі гнули спину наймити. За сезон тяжкої праці вони одержували поганий харч, нічліг — «де застане ніч», такий-сякий одяг і 5 крб. грошима. Поденники одержували й того менше — за день важкої праці — 10—15 копійок. Згадуючи про своє життя в дореволюційний час, колгоспниця О. А. Дорошенко, якій у 1938 році минуло 97 років, під час виборів до Верховної Ради УРСР говорила: «Тяжко й гірко жилося у проклятих панів. Працюєш, бувало, від зорі до пізньої ночі, а додому прийдеш — і їсти нічого».
Велике значення для зростання класової свідомості селянських мас мали події першої російської революції 1905 року. Дізнавшись, що селяни Куп’янської волості 10 червня 1906 року на сільському сході прийняли рішення вимагати від поміщика підвищення плати за роботу в маєтку, дворічанці й самі почали боротися за свої права. Місцевого багатія брянського, який набагато розширив свої володіння за рахунок розорених селянських господарств, особливо ненавиділи селяни, тому і спрямували свій гнів насамперед проти нього. Влітку 1906 року вони покосили його хліб, траву і забрали сіно. Оранський скаржився на це в Харківське жандармське управління, і на його прохання в село прибув військовий загін.
Власті не дбали про охорону здоров’я трудящих. Тільки в 1913 році у Дворічній відкрили єдину на всю волость амбулаторію, в якій працював один лікар.
Трудове селянство не мало доступу до освіти. Церковнопарафіяльна школа, відкрита у Дворічній у 1782 році, понад сто років була єдиним навчальним закладом. Лише в 1835 році в селі відкрили однокласне училище, перетворене через півстоліття (1890 року) на двокласне. Двоє вчителів навчали тут 110 дітей з усієї волості.
З радістю дізналися дворічани про повалення царату в дні Лютневої революції. Незабаром вони й самі стали учасниками знаменних подій. В селі відбувся мітинг. У своїх виступах селяни вимагали миру й землі. Учасники мітингу з натхненням співали революційні пісні. Жандарм Гриньов, відомий селянам усієї волості як жорстокий насильник і хабарник, спробував знову вдатися до репресій. Працівники місцевої станції, підтримані жителями Дворічної, відомстили катові.
Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції у Дворічній було 3842 чол. жителів. З них бідняків з наділом до 3-х десятин було 37 проц., до 5 десятин — 32 проц. Отже, найболючішим питанням для селян було питання про землю. Після Лютневої революції в селі був створений земельний комітет, але він не виправдав їх сподівань. Тільки після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції здійснилася селянська мрія про землю. В цей час землі місцевих багатіїв були конфісковані. В земельний комітет, який став відділом волосної Радит ввійшли віддані Радянській владі люди, сповнені рішучості втілити в життя ленінський земельний закон.
У лютому 1918 року в Куп’янську відбулось об’єднане засідання представників Рад і їх земельних відділів 12 волостей повіту. Від Дворічної в засіданні брали участь 4 члени земельного відділу. Представники Дворічанської, Куп’янської, Вільшанської і Кам’янської волостей від імені своїх делегацій взяли на себе ініціативу підготувати для загальноповітового з’їзду, що незабаром мав відбутися в Куп’янську, резолюцію, яка вимагала не тільки вирішити земельне питання, а й запровадити єдиний облік усього конфіскованого у поміщиків: маєтків, майна, реманенту, худоби.
Органи Радянської влади не встигли розгорнути роботу, бо у квітні 1918 року німецько-кайзерівські війська захопили Дворічну. Жителі села А. Лебединський, Я. Гончар, К. Плескач, М. Санін, П. Лукашов та ін., на чолі з Я. І. Киптілим і Т. Н. Куценком, організували партизанський загін з 12 чол., який розпочав активні дії проти окупантів. Партизани збирали дані про розташування і кількість німецьких частин, добували зброю. Після визволення Дворічної Червоною Армією партизанський загін влився в одну з її частин.
Після визволення Дворічної тут був створений волосний революційний комітет, головою якого став М. П. Плескач, а заступником — Є. І. Мірошниченко. Наступ білогвардійського генерала Денікіна знову примусив дворічан взяти до рук зброю. Влітку 1919 року в селі була створена рота у складі 280 чоловік. Її приєднали до Валуйського партизанського загону, який разом з частинами Червоної Армії громив білогвардійців.
Невдовзі після опублікування в травні 1920 року закону про організацію комітетів незаможних селян у Дворічній було створено волосний КНС, до якого вступали бідняки та середняки.
Комітет незаможних селян провадив велику роботу по здійсненню земельної і продовольчої політики Комуністичної партії. Поміщицька земля та нетрудові землі куркулів були розподілені між безземельними та малоземельними селянами. Основною масою селян Дворічної стали середняки.
Велику роботу по запровадженню в життя перших декретів Радянської влади і розгортанню радянського будівництва очолив партійний осередок, створений у Дворічній у травні 1920 року. Спочатку осередок був нечисленним. Але у вересні 1920 року осередок вже налічував 10 членів і 11 кандидатів у члени партії.
Партосередок, з допомогою КНС, провадив рішучу боротьбу проти намагання куркулів перешкодити органам Радянської влади здійснювати основний земельний закон. Комуністи вели широку роз’яснювальну і виховну роботу серед населення у зв’язку з підготовкою до виборів волосної Ради. Було вжито заходів до того, щоб засіяти всі землі та спільно, громадою, обробити й засіяти ділянки сімей червоноармійців, сиріт і вдів.
Комсомольська організація у Дворічній утворилась пізніше. Відомо, що в 1925 році тут було 2 комсомольці і тільки на початку 1927 року 14 комсомольців села організували свій осередок. Серед перших комсомольців були О. В. Дворниченко, В. І. Валуев, Ф. П. Плескач, М. К. Сазонова.
Велика роль у відбудові господарства села належала новообраній волосній Раді.
В умовах нової економічної політики Рада надавала великого значення зміцненню всіх форм сільської кооперації. В селі були створені сільськогосподарська кредитна кооперація та сільське споживче товариство. В кооперацію намагалися пролізти куркульські елементи, що зазнали поразки на воєнному та політичному фронтах. З допомогою партійної організації КНС очистив від куркулів кооперативні організації та залучив до них батраків і малоземельних селян. Кооперативні, організації, що були тоді в селі, сприяли поширенню серед селянства ідей ленінського кооперативного плану.
В серпні 1923 року у Дворічній відбулися збори членів КНС, в роботі яких взяли участь комуністи. Були по-діловому обговорені питання про поліпшення стану кустарної промисловості у Дворічній та соціальний склад комнезаму. Збори прийняли рішення провести чистку КНС.
У 1925 році, після реорганізації комнезамів, 70 проц. бідняків села стали його членами. Активну участь у роботі КНС брали жінки. Комнезами, зміцнені комуністами та поповнені сільською біднотою, стали надійною опорою партійної організації в боротьбі за соціалістичні перетворення на селі.
Ще в 1921 році, з ініціативи членів комнезаму, активістів А. С. Діденка та 3. Ф. Фоменка, в тій частині села, яку жителі називають Раковим, 7 господарств об’єдналися, щоб спільно обробляти землю. Перші колективісти дали своєму товариству назву «Червоний орач». Наприкінці 1924 року в селі з’явилося друге товариство спільного обробітку землі — «Червоний куток». Це товариство об’єднало 13 сімей. ТСОЗ мав 76,4 десятини землі, 4 коней, 14 волів, 14 корів, 10 плугів, 12. борін, сівалку та молотарку.
Авторитет перших кооперативних об’єднань серед селян Дворічної і навколишніх сіл зростав з кожним днем. Досвід колективного господарювання запозичили й сусідні села. В 1929 році у Дворічній вже було 4 колгоспи: ім. Карла Маркса (в Сагунівці), першим головою якого став Ф. Ф. Гречка, ім. Литвинова (в Раковому), який очолив М. К. Санін, у Малих Підварках виник колгосп ім. Шевченка, очолений Я. І. Киптілим, та у Великих Підварках — колгосп «Соціалістична перемога», де головою обрали В. К. Хорунжого.
Першим колгоспам довелося переборювати чимало труднощів. Це і виснаженість землі, і далекоземелля, і нестача тягла, і відсутність кваліфікованих кадрів. Куркулі і підкуркульники, як тільки могли, шкодили розвитку і зміцненню колгоспів. У колгоспі ім. Литвинова вони підмовляли середняків спочатку різати або продавати худобу, а вже потім вступати в артіль. Переборюючи труднощі, колгоспи міцніли організаційно, зростав їх авторитет серед селян-одноосібників. Колективізація розгорталась швидкими темпами. У 1931 році на шлях колективного господарювання стали 76 проц. селянських господарств, а на кінець 1933 року — 90 процентів. У 1937 році село було майже повністю колективізовано.
Вже перші значні успіхи в колгоспному будівництві спростували пророкування, ворогів і наочно довели перевагу колективних форм господарювання над одноосібними.
Партійні та радянські організації подавали повсякденну допомогу дворічанам. Так, за чотири роки (1934—1937) дворічанські колгоспи одержали від держави кредитів на суму 734 тис. крб., насіннєвих фондів — 5 тис. тонн.
Наполеглива виховна та організаторська робота комуністів сприяла зміцненню трудової дисципліни, розгортанню соціалістичного змагання і ударництва. В селі виросли нові люди, до кінця віддані загальній справі, інтересам держави. Колгоспники виявляли справжній ентузіазм у праці, докладали всіх зусиль для зміцнення соціалістичних форм господарювання. Якщо в перші роки своєї праці вони виконували денну норму щонайбільше на 70—75 проц., то вже в 1933 році на збиранні врожаю передові колгоспники доводили виробіток до 120 проц., а на прополюванні буряків — до 175 процентів.
Активно включившись у соціалістичне змагання, В. Ф. Діденко, Г. Л. Гаркава, X. Г. Медяник, М. О. Медяник та А. І. Плескач добилися середньої врожайності цукрових буряків по 290—305 цнт з гектара.
Основним напрямом сільського господарства Дворічної було вирощування цукрових буряків і зернових культур. Значного розвитку тут набуло також тваринництво.
Колгоспи села обслуговувала Дворічанська МТС, яка виконувала тут 70— 75 проц. усіх сільськогосподарських робіт. Професіями трактористів, шоферів, комбайнерів, машиністів молотарок оволоділи десятки колгоспників. Це були нові кадри спеціалістів соціалістичного села. Поява їх свідчила про успішне здійснення і життєвість ленінського вчення про культурну революцію.
Після Жовтневої революції селянство потягнулося до знань, освіти. У 1924 році в Дворічній почав працювати лікнеп. За три роки було досягнуто відчутних наслідків: наприкінці 1927 року майже половина дорослого населення стала грамотною. Лікнеп, школа для дорослого населення, шефство міських навчальних закладів над селом були першими кроками Радянської влади у боротьбі з неписьменністю.
Великого значення надавалося всеобучу, особливо охопленню школою дітей батраків та бідноти. Сільська Рада Дворічної стала ініціатором створення спеціального фонду для подання допомоги дітям бідняків. Допомога була широка — від безкоштовних підручників, зошитів, олівців до одягу і безкоштовного харчування.
У 1927 році у Дворічній було відкрито 7-річну трудову школу. Через десять років на базі семирічки створено середню школу. З ініціативи комсомольців, що взяли активну участь у будівництві, для школи було споруджено двоповерховий будинок. Після закінчення школи молодь ішла вчитися у вищі і середні спеціальні учбові заклади.
Райком партії та первинні партійні організації Дворічної дбали про підвищення загального і політичного рівня знань членів партії, безпартійних і молоді. У 1927 році було створено радпартшколу, де вчилися 10 комсомольців та 10 безпартійних, а з 1933 року почала діяти школа підвищеного типу для комсомольського та колгоспного активу. В 1937 році в Дворічній було відкрито Будинок культури, обладнано радіовузол.
Результати великої виховної роботи партії в масах особливо яскраво виявилися під час виборів до Верховної Ради СРСР 1937 року, коли за блок комуністів і безпартійних проголосувало 99,9 проц. трудящих Дворічної.
Мирне життя дворічан порушила війна, нав’язана нашій країні фашистською Німеччиною. Дворічна була окупована гітлерівцями протягом 8 місяців — з 24 червня 1942 року по 2 лютого 1943 року.
В грудні 1941 року у Дворічній виникла розвідувально-диверсійна група, яку очолили М. Л. Плескач, П. Р. Хижняк і П. А. Титаренко. Група добувала для частин Радянської Армії цінні відомості про укріплення та пересування військових частин ворога. За успішне виконання завдань М. Л. Плескач був нагороджений орденом Леніна, П. Р. Хижняк — орденом Червоного Прапора. Група П. А. Тита-ренка влітку 1942 року зруйнувала залізничний міст між станціями Тополі і Дворічна. Німецький ешелон пішов під укіс. Провокатор виказав патріотів. Кількох відважних партизанів було схоплено й розстріляно.
В боротьбі з німецькими окупантами смертю героїв загинули партизани В. Н. Юрченко, Ф. В. Титаренко, П. Р. Хижняк, П. Т. Мариник, В. А. Нестеренко, П. А. Титаренко, Ф. С. Муратов, Є. І. Мірошниченко, П. А. Ареньєв, І. Л. Коляда, І. В. Куценко, О. Ф. Білоус, М. С. Свічкарьов, С. Є. Крисало, X. Г. Курило та інші.
Багато горя завдали людям окупанти. Вони по-звірячому замучили і розстріляли понад 200 мирних жителів, осиротили дітей, пограбували майно, відібрали худобу, зруйнували громадські будівлі та інші споруди колгоспів, школу, Будинок культури, бібліотеку, електростанцію, MTС, комунальні підприємства.
В перші ж дні і місяці війни більшість чоловічого населення призивного віку була мобілізована в ряди Червоної Армії. Багато з них виявили себе мужніми воїнами на фронтах Великої Вітчизняної війни і за героїчні подвиги нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу. Льотчик-розвідник В. К. Лялін за виявлені мужність, хоробрість і відвагу при виконанні бойових завдань командування удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.
В лютому 1943 року Дворічну було визволено. Радісно зустріло населення Радянську Армію.
Після вигнання окупантів кожен дворічанин в міру своїх сил прагнув допомогти своїй армії-визволительці. З активною участю населення було побудовано кілька мостів і ряд оборонних споруд. Поздоровляючи бійців і командирів Радянської Армії з першотравневим святом, колгоспники в листах дякували їм за визволення, за повернену можливість вільно жити і працювати.
6 травня 1943 року комуністи Дворічної зібрались на перші після визволення партійні збори. Вони запевнили партію і Радянський уряд, що віддадуть усі сили для священної справи — остаточної перемоги над ворогом.
Почалась відбудова зруйнованого війною та окупацією господарства.
Багато труднощів постало перед колгоспами. Працездатних членів артілі порівняно з 1940 роком було в два рази менше. Посівні площі скоротилися майже наполовину, тракторів — на 60 проц., волів, коней — у 5—7 разів. Дворічанам подали допомогу трудящі Російської Федерації. Вони надіслали будівельний ліс, сільськогосподарський реманент, посівний матеріал тощо.
Спираючись на допомогу держави, братніх республік і трудящих Харкова, дворічани добилися певних успіхів у відновленні посівних площ та поголів’я худоби.
Дворічанська МТС, що відновила роботу, почала подавати велику допомогу колгоспу в обробітку землі.
Протягом 1944—1950 рр. у Дворічній були відбудовані або заново побудовані електростанція, цегельний завод, лікарня, поліклініка, дитячий садок на 125 місць. Приділялось багато уваги відбудові культурно-освітніх та навчальних закладів. У ці роки дворічани збудували середню школу, Будинок піонерів, Будинок культури, нове шкільне приміщення на 4 класні кімнати та шкільну виробничу майстерню, радіовузол, літній кінотеатр.
У 1950 році дворічанські колгоспи об’єдналися. Замість чотирьох у селі стало два колгоспи — ім. Свердлова та ім. Шевченка. Після вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 рік) партійні організації та правління колгоспів посилили боротьбу за додержання Статуту сільськогосподарської артілі, забезпечення матеріальної заінтересованості колгоспників. В результаті цього зросли ряди передовиків виробництва, підвищилась продуктивність праці в артілях. Рішення XX і XXI з’їздів партії відкрили перед колгоспниками Дворічної широкі перспективи. Вони поклали початок новому етапові в житті села. В лютому 1956 року на партійних зборах колгоспу ім. Свердлова обговорено звернення колгоспників Воронезької області про дострокове виконання завдань шостої п’ятирічки. Комуністи закликали всіх колгоспників схвалити це звернення і включитися в активну роботу по виконанню своїх соціалістичних зобов’язань.
У лютому 1958 року обидва дворічанські колгоспи об’єднались в один під назвою ім. Шевченка (з лютого 1963 року — «Дворічанський»). Колгосп став великим багатогалузевим господарством, де 5072 га землі, з них орної — 2820 га, пасовищ — 943 га, під садами — 49 га, під лісом — 200 га та понад 1000 га непридатних земель. Артіль почала вирощувати більше цукрових буряків, кукурудзи та різні кормові культури. Основними галузями виробництва колгоспу стали зернова та м’ясо-молочна.
В селищі розташовані комбінат комунальних підприємств, що має майстерні для пошиву й ремонту одягу і взуття, майстерню по ремонту годинників, перукарню, лазню, столярний цех, будівельну організацію, хлібопекарню, інкубаторну станцію, маслозавод.
За роки Радянської влади набагато змінився склад населення Дворічної. Виникли нові спеціальності, яких не знало дореволюційне село: трактористів, комбайнерів, будівельників, електриків, газозварників, сантехніків, кіномеханіків тощо. В селищі працюють 67 чол. з вищою освітою, 382 — з середньою.
Напередодні XXII з’їзду, розгорнувши змагання за його гідну зустріч, дворі-чани багато зробили для піднесення врожайності сільськогосподарських культур та збільшення продукції тваринництва. Колгосп успішно виконав узяті зобов’язання і дістав право в числі передових колгоспів рапортувати з’їзду КПРС про свої досягнення.
Та незважаючи на те, що в перші роки після вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 рік) було немало зроблено для організаційно-господарського зміцнення колгоспів і обидва дворічанські колгоспи за кількістю виробленої продукції посідали одне з передових місць у районі, економічні показники з основних галузей господарства в останні роки виявились невисокими.
Це значною мірою пояснюється тим, що партійній організації та правлінню колгоспу доводилося переборювати немало труднощів, породжених помилками в керівництві сільським господарством. Практика адміністрування, нав’язування планів зверху, коли не бралися до уваги особливості господарства і місцевий досвід, призводили до того, що завдання семирічки не завжди виконувалися задовільно.
Після березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 року) трудівники Дворічної значно посилили боротьбу за піднесення економіки колгоспу. З січня 1966 року колгосп «Дворічанський» перейшов на грошову оплату праці. В усіх бригадах і на фермах діє внутрігосподарський розрахунок, встановлено тверді ліміти заробітної плати. Запроваджено шість розрядів оплати праці за певні види робіт. У колгоспі створено економічну раду, яка взяла на себе розробку і встановлення розцінок на роботи, не передбачені рекомендованими нормами. Трудівники Дворічної в 1965 році добилися підвищення продуктивності праці в усіх галузях громадського виробництва на 20 процентів.
За післявоєнні роки в колгоспі виросли люди, самовіддана праця яких звеличує колгосп. У будь-яких справах, великих і малих, на них можуть покластися партійна організація та правління колгоспу. «Календар трудової слави» дворічанської артілі розповідає про славні діла передовиків праці — І. Яковенка, І. Погрібняка, доярок Г. П. Рудіян, М. К. Зубко, Г. І. Білогаєнко, М. І. Волоховець, К. М. Конон, птахівників К. О. Кіптіла, С. М. Діденко, свинарок П. С. Дорошенко, Г. В. Медяник. Президія Верховної Ради CPСP Указом від 23 червня 1966 року нагородила ланкового колгоспу Є. М. Киричка орденом «Знак пошани». Сумлінною працею та високими показниками загальне визнання завоювали передовики виробництва — закройщиця швейної майстерні побутового комбінату І. І. Зозуля, медсестра В. І. Хаперська, лікар Н. Я. Степаненко, вчителька Н. Я. Польова та інші.
Результати праці трудівників Дворічної визначаються не лише центнерами хліба, буряків, тоннами силосу, а й постійним зростанням виробничої майстерності, культури. Дворічани не тільки водять трактори, обробляють землю, вирощують хліб, вони зростають духовно, вміють мріяти і добиватися своєї мети. Підвищення загальної культури жителів села, комуністична перебудова побуту посідають велике місце в роботі партійної та комсомольської організацій.
Досить пройтися вулицями села, побувати в будинках колгоспників, щоб переконатися в докорінних змінах у побуті і звичаях людей села.
За семирічку зріс житловий фонд Дворічної: комунальний — на 3844 кв. метри, індивідуальний — на 1008 кв. метрів. Введено в дію електростанцію потужністю 150 кіловат. Село повністю електрифіковане.
В селищі споруджено водопровід. Головна вулиця забрукована, на центральних вулицях селища прокладено тротуари. Через річку Оскіл зведено великий міст. Дворічани озеленили вулиці, заклали в центрі селища новий сквер, а на околиці — великий парк.
За післявоєнні роки значно зросла культура жителів селища. Колгоспники, робітники та інтелігенція Дворічної охоче відвідують лекції, які систематично читають члени місцевої лекторської групи «Знання», спектаклі, концерти. 1500 чол. — постійні читачі сільської бібліотеки, фонд якої зріс до 16,5 тис. книжок.
У Дворічній працюють народний університет культури, університет для батьків та університет медичних знань. Є де відпочити дворічанам після трудового дня. Вони беруть активну участь у роботі гуртків художньої самодіяльності, зокрема духового та інструментального оркестрів, танцювального колективу, створених у місцевому Будинку культури. Танцювальний колектив був учасником республіканського огляду художньої самодіяльності.
У селищі є два фізкультурні колективи — колгоспний та шкільний. Вони об’єднують 250 спортсменів. У їх розпорядженні — спортивні майданчики та стадіон «Колгоспник», споруджений комсомольцями і молоддю у 1960—1961 рр.
У Дворічній стало хорошою традицією вшановувати кращих виробничників на урочистих зборах і вечорах. Святкують тут День механізатора, День тваринника, День пісні.
Заможно живуть і натхненно трудяться дворічани. Усвідомлюючи патріотичний обов’язок перед Батьківщиною, вони вносять вагомий вклад у будівництво комунізму.
Я. Є. ШМАЛЬКО, П. А. ПЛЕСКАЧ