Харків і Велика Жовтнева соціалістична революція
Звістка про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції дійшла до Харкова в той же день — 27 лютого. Трудящі міста, як і трудящі всієї країни, з величезною радістю зустріли звістку про повалення царизму. Вони ліквідовували старі органи влади і створювали Ради. В Харкові Рада оформилась 2—3 березня 1917 року. У першому засіданні Харківської Ради робітничих депутатів взяло участь 78 чоловік з ухвальним голосом від 43 організацій х. У березні 1917 року створюється одна з найбільших профспілок — «Металіст», яка об’єднувала робітників металургійних і машинобудівних підприємств міста і губернії. Напередодні жовтня ця спілка налічувала понад 15 тис. членів 1 2. На підприємствах організуються фабрично-заводські комітети.
Становище в місті ускладнювалось тим, що буржуазія також створила свої органи влади — губернський комітет на чолі з комісаром Тимчасового уряду, а українські буржуазні націоналісти організували у Харкові і повітах губернську і повітові українські ради як органи Центральної ради. За допомогою цих рад буржуазія намагалася оволодіти національно-визвольним рухом трудящих, гальмувала перехід на рейки соціалістичної революції.
Більшовики, вийшовши з підпілля і відновивши свою партійну організацію, спрямували свою діяльність на захист пролетарських інтересів і на дальший розвиток революції. В ніч з 3 на 4 березня у приміщенні медичного факультету університету вперше в історії харківської більшовицької організації відбулися її легальні збори, які обговорили кілька невідкладних питань — про поточний момент, про Ради, про бойові дружини, про роботу серед солдатів. На зборах було обрано Харківський більшовицький комітет у складі 11 чоловік. До нього ввійшли С. Ф. Буздалін, М. С. Данилевський, О. М. Іванов, О. Г. Скороход, О. Ємельянов (Сурик), Ю. Д. Тіняков та інші.
Члени більшовицького комітету, розгортаючи свою діяльність, ставили завданням насамперед зміцнити заводські партійні осередки, створити щоденну газету і проводити систематичну пропаганду ідей марксизму серед робітників, солдатів і селян. Ці завдання були успішно здійснені. Вже 10 березня вийшов перший номер газети «Пролетарий» — органу Харківського більшовицького комітету. В цьому номері газети була передрукована резолюція IV з’їзду РСДРП про ставлення до Рад.
У газеті активно співробітничали О. Ємельянов (відповідальний редактор), студент В. Заборенко (секретар), Д. Ерде, Ю. Д. Тіняков, С. І. Покко, П. Рижов та інші.
Велику допомогу редакції подавали М. С. Ольмінський, О. М. Коллонтай, Б. Бош, М. К. Муранов. «Правда», повідомляючи про вихід першого номера газети «Пролетарий», із задоволенням відзначала, що номер зроблений цікаво і, головне, настільки популярно, що кожен робітник, навіть той, що вперше взявся за газету, зрозуміє в ній все — від першого слова до останнього. «Шлемо привіт дорогому собратові — „Пролетарию»,— писала «Правда».
Видавництво «Пролетарий» у 1917 році також видало масовим тиражем «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса та «Листи про тактику» В. І. Леніна.
Найбільш досвідчені й активні члени більшовицької організації зосередили свою роботу на великих підприємствах, серед профспілок міста. На заводі ВЕК, де був найбільший осередок, працювали більшовики А. Ф. Пастер, К. О. Кіркіж, С. І. Покко; на паровозобудівному заводі — Заривайко, Щербина; на заводі Шиманського — О. М. Іванов; на заводі російсько-французького товариства — С. Ф. Буздалін; серед залізничників — О. Г. Скороход, О. К. Сербиченко, І. Ф. Котлов; серед трамвайників — В. Р. Моргунов, І. Я. Сиротенко; у спілці металістів — О. П. Люль, Романович; у спілці будівельних робітників — Костромін; у спілці швейників — Ю. Д. Тіняков. Ці палкі ентузіасти революційної справи несли в робітниче середовище слово більшовицької правди, викривали фальшивих «друзів народу», всіляко намагаючись визволити пролетарські маси з полону угодовських ілюзій.
Вирішальну роль у дальшому розвитку революції відіграли Квітневі тези В. І. Леніна, опубліковані 7 квітня в «Правде», які озброїли партію планом боротьби за перехід від буржуазно-демократичної до соціалістичної революції. У Квітневих тезах В. І. Ленін розробив політичну та економічну платформу партії на новому етапі розвитку революції. Згуртування партії навколо ленінських тез у масштабі всієї країни завершила VII (Квітнева) Всеросійська конференція.
Харківська загальноміська конференція більшовиків, переборюючи опір опортуністично настроєних елементів, також прийняла резолюцію в дусі ленінських тез.
Спираючись на партійний актив, Харківський комітет більшовиків провадив систематичну партійно-політичну роботу в масах, відкрив бібліотеку політичної літератури 1 2, організував курси агітаторів і пропагандистів. Виступи більшовицьких агітаторів на мітингах і зборах у Робітничому домі, трамвайному депо і на заводах міста мали великий успіх. Особливо популярними були виступи професіональних революціонерів: Г. І. Петровського, Артема, М. К. Муранова, Ю. Д. Тінякова та інших, які повернулись із заслання та еміграції.
Згуртовуючи навколо більшовицьких організацій міста широкі маси трудящих, Харківський комітет РСДРП(б) одночасно приділяв значну увагу військовій підготовці збройних сил революції, створенню бойових робітничих дружин і загонів Червоної гвардії. 11 травня 1917 року відбулося засідання комітету, на якому прийнято таку постанову: «Створити Червону гвардію в Харкові під безпосереднім керівництвом і контролем Харківського більшовицького комітету; подати на затвердження загальних зборів партійної організації статут Червоної гвардії, передати організацію Червоної гвардії районним комітетам РСДРП(б); доручити представникові Харківського комітету у Виконавчому комітеті Рад робітничих і солдатських депутатів довести до відома комітету про існування на заводах бойових дружин, що перебувають у розпорядженні Харківського комітету РСДРП(б), запропонувати вжити заходів з метою запобігти зазіханням на них з боку міської міліції…».
Для здійснення завдань по створенню надійних збройних сил, відданих революції, при Харківському комітеті РСДРП(б) було засновано військову організацію на чолі з М. О. Глаголєвим, якого згодом замінив голова полкового комітету, прапорщик 30-го піхотного запасного полку активний більшовик М. О. Руднєв. Революційні традиції серед особового складу цього полку були досить міцні. «Ми всі — більшовики»,— говорили солдати, і це були не лише слова. За допомогою агітаторів більшовицької організації 30-го полку Харківський комітет РСДРП(б) проводив значну агітаційну роботу серед інших військових частин Харківського гарнізону. Солдати 1-го мотопонтонного батальйону, 2-ї саперної роти, 15-го інженерного полку та інших дедалі уважніше прислухалися до голосу більшовиків-пропагандистів, на своїх мітингах і зборах вітали лозунги більшовицької партії, вимагали припинити імперіалістичну війну і передати всю владу Радам робітничих і солдатських депутатів.
Події, що відбувалися в місті у травні 1917 року, починаючи від першотравневої демонстрації, яка. пройшла під більшовицькими лозунгами, і кінчаючи створенням загонів Червоної гвардії на заводах ВЕК, паровозобудівному, в депо і паровозоремонтних майстернях, свідчили про ідейну перемогу більшовиків у запеклій боротьбі . з угодовцями. Лозунг «Вся влада Радам!» набував дедалі ширшої популярності серед трудящих. Більшовицька організація міста мала в своїх лавах напередодні VI з’їзду партії 2400 членів партії, під її керівництвом перебувало понад 1,5 тис. озброєних червоногвардійців. Тісний зв’язок Харківського комітету РСДРП(б) з масами, успіхи агітації давали свої наслідки і в боротьбі за більшовизацію Рад.
7 травня під головуванням М. С. Данилевського відбулося засідання більшовицької фракції, на якому було прийняте рішення, щоб кожне важливе питання роботи Харківської Ради попередньо розглядалось на засіданні фракції. Рішення схвально зустріли робітники заводів. Кампанія часткових виборів і довиборів у міську Раду робітничих і солдатських депутатів, проведена з ініціативи комітету РСДРП(б) у травні, забезпечила їм краще співвідношення сил: до Ради було обрано значно більше депутатів від робітників, а сама більшовицька фракція Ради зросла з 8 до 30 депутатів. Проте більшість у Раді належала ще меншовикам, есерам і бундівцям. ,
Прагнучи до згуртування сил харківського пролетаріату і зміцнення впливу революційного авангарду на широкі маси трудящих перед лицем нових випробувань, у зв’язку з переходом до наступу контрреволюції, більшовики відновили діяльність районних партійних організацій — Петинської, Холодногірської, Іванівської, Міської.
Для зміцнення керівництва партійними організаціями конференція більшовиків Донбасу і Криворіжжя вирішила створити в Харкові обласний партійний центр. Артема було обрано секретарем обласного комітету РСДРП(б).
Велику роль у мобілізації трудящих на боротьбу проти контрреволюції відіграла газета «Пролетарий». Звертаючись до трудового населення міста, вона 18 червня 1917 року писала: «Революція в небезпеці! Буржуазія переходить в наступ! Готуйтесь дати гідну відсіч контрреволюціонерам! 18 червня — мирна демонстрація наших сил, нашої згуртованості. Виходьте на вулицю всі, хто вважає правильним лозунг „Вся влада Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів!»».
Заклик більшовиків харків’яни сприйняли схвально — на вулиці і площі вийшли тисячі трудящих.
Демонстранти Петинського, Міського, Холодногірського, Іванівського районів, робітники заводів ВЕК, Герлях-Пульст, Шиманського, залізничних майстерень, трамвайного парку та інших підприємств ішли з лозунгами: «Вся влада Радам!», «Геть війну!», «Геть десять міністрів-капіталістів!», «Хай живе соціалізм!», «Хай живе III Інтернаціонал!». Багатолюдні мітинги під більшовицькими гаслами відбулися на Павлівській площі та на іподромі. Демонстрації показали високий рівень революційної активності і політичної свідомості робітників і солдатів, все-зростаюче довір’я їх до більшовицької партії, до великого вождя революції В. І. Леніна.
Події 3—5 липня в Петрограді — розстріл мирної демонстрації робітників і солдатів за наказом Тимчасового уряду — змінили обстановку і співвідношення класових сил у країні. Закінчився період двовладдя. Владу захопила буржуазія. Есеро-меншовицькі Ради стали придатком буржуазного уряду. Меншовики і есери остаточно перейшли в табір контрреволюції. З партій угоди з буржуазією есери і меншовики перетворились на партії посібників контрреволюції. Харківська Рада не була винятком. Більшість у ній належала угодовським партіям, незважаючи на те, що більшовицька фракція в серпні 1917 року налічувала вже 120 чоловік.
У нових умовах більшовицька партія тимчасово зняла лозунг «Вся влада Радам!», бо він міг бути використаний меншовиками і есерами для маскування їхньої зради народу. Але зняття лозунга не означало відмовлення від Радянської республіки як нового типу держави. «Ради можуть і повинні будуть з’явитися в цій новій революції,— писав В. І. Ленін,— але не теперішні Ради, не органи угодовства з буржуазією, а органи революційної боротьби з нею. Що ми і тоді будемо за побудування всієї держави за типом Рад, це так». Важливі питання, зв’язані з розвитком революції, включаючи й розробку нової тактики відповідно до нової обстановки, вирішив VI з’їзд РСДРП(б), що націлив партію на підготовку збройного, повстання як необхідного засобу повалення влади буржуазії і встановлення диктатури пролетаріату. Від харківської організації делегатом на з’їзді був Артем. Більшовики Харкова, як і вся партія, одностайно схвалили і прийняли до неухильного, керівництва історичні рішення VI з’їзду. Вони докладали багато зусиль, щоб зміцнити політичний вплив на маси. Цьому значною мірою сприяла газета «Пролетарий». Вона систематично передруковувала статті В. І. Леніна, в яких роз’яснювався політичний зміст липневих подій у Петрограді («Фрази і факти», «Відповідь», «Три кризи»), а також вміщувала статті, що викривали наклепи угодовців на, В. І. Леніна, на партію. Газета пропагувала рішення VI з’їзду РСДРП(б), висвітлювала політичне життя країни.
Ніякі підступи ворогів революції не могли звернути їх з ленінського курсу підготовки збройного повстання, повалення влади буржуазії та встановлення диктатури пролетаріату.
Революційна боєздатність харківських більшовиків яскраво виявилась і вставленні до московської державної наради. Коли в Москві 12 серпня відкрилася державна нарада капіталістів, поміщиків і царського генералітету, скликана Тимчасовим урядом з метою об’єднання сил контрреволюції, харківський пролетаріат був цілком солідарний з пролетарями Москви, Петрограда і всієї країни. Так, робітники паровозобудівного заводу на загальних зборах 19 серпня протестували проти спроб учасників наради видавати її за народне представництво. В резолюції, прийнятій паровозобудівниками, було сказано: «Ми вітаємо робітників Москви, які мужньо вийшли на вулицю, щоб протестувати на весь світ, на всю Росію, і проти цього контрреволюційного зборища».
У сповнені тривоги дні боротьби з корніловщиною робітники заводів і залізничники Харкова виявили готовність із зброєю в руках боротися за більшовицьку програму, вимагали страти Корнілова та його прибічників. Червоногвардійські загони чисельністю понад 2 тис. навчених бійців на чолі з М. О. Руднєвим були підготовлені до рішучих дій проти контрреволюції за встановлення робітничо-селянської влади. Наприкінці серпня 1917 року, на спеціальному засіданні Харківського більшовицького комітету, було прийнято постанову, в якій члени партії закликалися до активної участі в організації бойових дружин.
Революційне піднесення наростало. 14 вересня відбулась демонстрація трудящих, яка пройшла організовано, під більшовицькими лозунгами.
Після демонстрації в Харкові зібралась міська партійна конференція, на якій було обрано новий харківський комітет у складі досвідчених партійних працівників: Артема, С. Ф. Буздаліна, М. С. Данилевського, О. М. Іванова, С. І. Покко, П. Рижова, О. Ємельянова, В. І. Межлаука, М. Л. Рухимовича та інших.
Пролетаріат Харкова, як і робітничий клас усієї країни, гаряче вітав перемогу Великого Жовтня, ленінські декрети, прийняті II Всеросійським з’їздом Рад, і утворення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним.
Харківські більшовики дали чітку настанову, що повинні зробити робітники і солдати міста негайно:
- Переобрати харківську міську і районні Ради, які розійшлися з волею харківського пролетаріату та солдатів і з рішеннями II Всеросійського з’їзду Рад.
- Добитись переходу всієї влади в Харкові до рук новообраних Рад.
- Озброїтись для захисту пролетарсько-селянської революції від її ворогів.
- Замінити міліцію робітничою Червоною гвардією.
- Добитися ліквідації всіх гнізд контрреволюції, розташованих навколо Харкова.
- Добитися закриття буржуазних газет і конфіскації їх друкарень для потреб робітничої преси.
- Вимагати від переобраних Рад негайного встановлення робітничого контролю над виробництвом і контролю над банками, а також негайного виконання декрету про передачу селянам поміщицьких земель.
- Вимагати від теперішньої міської думи — до її переобрання — виконання декрету уряду Народних комісарів про продовольчу справу і т. ін.
В той час, коли робітники Харкова під керівництвом більшовиків боролися за встановлення в місті влади трудящих, українські буржуазні націоналісти сіяли національну ворожнечу, щоб полегшити боротьбу з соціалістичною революцією. Війська Центральної ради вели бої з червоногвардійськими загонами, переслідували комуністів.
Боротьба за встановлення Радянської влади в Харкові набрала дуже гострого і складного характеру. Одночасно з Радами в Харкові та губернії існували ще старі буржуазні установи; міські думи, земства тощо, які під захистом меншовиків, есерів, української націоналістичної контрреволюції проводили свою роботу, спрямовану проти Рад, на зрив їх революційних заходів. Але всі спроби контрреволюції узурпувати владу в місті зустріли відсіч харківського пролетаріату, згуртованого навколо більшовицької партії. Не допомогли ворогам революції українські буржуазні націоналісти, які оголосили війну трудящим міст і сіл України.
Правильно оцінюючи обстановку, харківські більшовики посилили зв’язок з масами, привели в бойову готовність Червону гвардію та віддані революції військові частини і не дали ворогові роззброїти робітників. Не захопили зненацька харківських більшовиків і контрреволюційний виступ та спроба походу на Харків чугуївських юнкерів. Рішуча відсіч Червоної гвардії і частин революційно настроєного 30-го піхотного полку змусила юнкерів скласти зброю.
Важливим моментом у дальшому згуртуванні революційних сил було відновлення виходу друкованого органу харківських більшовиків — газети «Пролетарий», яка видавалася до 5 жовтня 1917 року, а з 2 листопада почала виходити під назвою «Донецкий пролетарий». Редакторами її були досвідчені партійні працівники О. Емельянов і Д. Ерде, перший — від обласного комітету, другий — від Харківського міського комітету більшовиків.
Одностайно виступали харківські робітники з підтримкою настанови більшовиків про очищення Рад від зрадників революції. З листопада виконком Харківської Ради під тиском робітничих мас змушений був погодитися на проведення перевиборів депутатів там, де побажають цього робітники і солдати. Перевибори проходили 7 і 8 листопада. На тих заводах, де вони відбулися, більшовики здобули перемогу. Наприклад, на заводі ВЕК за більшовиків голосувало 2849 чоловік і було обрано 15 депутатів, за меншовиків — 281 чоловік і обраний 1 депутат, за есерів — 151 чоловік — 1 депутат, за анархістів — 191 чоловік, обраний 1 депутат.
Ці часткові перевибори показали, що робітники заводів — на стороні партії більшовиків і готові підтримувати її політику. Робітники й службовці харківського залізничного вузла 9 листопада 1917 року на доповідь представника Балтійського флоту заявили від імені 6 тис. залізничників: «Визнаючи неминучість боротьби робітників і селян з капіталістами, ми вітаємо відкриту боротьбу за права всіх гноблених, за зміцнення нової народної влади, створеної кров’ю пролетаріату, і пропонуємо представникам Балтійського флоту передати революційному Петрограду, що ми всіма силами і засобами будемо разом з ними вести боротьбу за повне завоювання наших прав, як політичних, так і економічних».
Па засіданні Харківської Ради робітничих і солдатських депутатів 10 листопада було прийнято резолюцію більшовиків, у якій підкреслювалося, що «Харківська Рада робітничих і солдатських депутатів вітає повалення робітниками, солдатами і матросами буржуазно-контрреволюційного уряду, очолюваного Керенським. Вітає всі резолюції, прийняті II з’їздом Рад, і визнає обраний ним ЦВК законним органом».
Завдання тоді полягало в тому, щоб позбавити ворогів революції збройної сили і переобрати есеро-меншовицький виконком Ради.
Розкриваючи значення цих завдань, Артем на пленумі обласного виконавчого комітету Рад, що відбувся у листопаді 1917 року, підкреслював: «Ми, представники Рад, зобов’язані рішуче стояти на боці Рад, за всю владу Радам, проти контрреволюційних спроб скинути цю владу і замінити її тим, що вже збанкрутувало. Тільки при наявності влади Рад будуть проведені в життя закони, корисні для робітничого класу та біднішого селянства».
Робітники Харкова розуміли відповідальність моменту й активно готувалися до рішучих дій, щоб встановити в місті Радянську владу. На заводах відбувалися багатолюдні мітинги і збори, створювались нові робітничі бойові дружини. 23 листопада харківські залізничники на загальних зборах прийняли резолюцію, в якій вимагали, щоб уся влада на місцях перейшла до Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, а також «скорішого скликання Всеукраїнського з’їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів».
Обстановка дедалі ускладнювалась, над Харковом нависла загроза контрреволюційного виступу гайдамацьких банд Центральної ради. В районі Бєлгорода групувалися корніловсько-каледінські білогвардійські війська. Меншовики та есери з метою ліквідації революційних завоювань трудящих всіляко допомагали здійсненню намірів контрреволюції щодо захоплення Харкова.
В цей напружений період боротьби за встановлення Радянської влади на допомогу українському народу прийшов великий російський народ. Наприкінці листопада 1917 року до Харкова з Радянської Росії було направлено 1700 революційно настроєних солдатів, більше тисячі червоногвардійців, 5 підрозділів артилеристів і саперів, надіслано бронепоїзд у повній бойовій готовності, 2 тис. гвинтівок, 150 тис. патронів, а через деякий час — ще 100 ящиків гвинтівок і 170 ящиків патронів. До Харкова відряджено досвідчених партійних працівників, а також загін пітерських робітників і матросів Балтійського флоту на чолі з Р. Ф. Сіверсом.
1 грудня 1917 року на засіданні Харківської Ради робітничих і солдатських депутатів переважною більшістю голосів було прийнято більшовицьку резолюцію про перехід влади до рук Рад.
В ніч на 3 грудня червоногвардійські загони і революційно настроєні частини гарнізону при масовій підтримці робітників міста захопили всі важливі військові й господарські об’єкти. 10 грудня було роззброєно автобронедивізіон, 28-й піхотний полк та інші військові частини, на які спиралася Центральна рада. Слідом за цим червоногвардійські загони розгромили юнкерів та корніловсько-каледінські війська під Бєлгородом.
Пролетарський Харків став центром зосередження відданих революції сил, опорним пунктом боротьби трудящих за встановлення Радянської влади на Україні. Робітничий клас Харкова, його партійна більшовицька організація одними з перших на Україні підтримали вимогу більшовицької фракції- Київської Ради робітничих і солдатських депутатів про скликання Всеукраїнського з’їзду Рад як вищого органу влади трудящих.
У Харкові і відбувся 11—12 грудня 1917 року історичний І з’їзд Рад України. На ньому обговорювалися такі питання: про поточний момент; про організацію влади на Україні; про самовизначення України. З’їзд обрав Центральний Виконавчий Комітет Рад України і затвердив склад Радянського уряду України, Народний Секретаріат, до якого ввійшли: Артем, Є. Б. Бош, В. П. Затонський, М. О. Скрипник та інші. І з’їзд Рад України проголосив Україну республікою Рад. Центральну раду було оголошено поза законом.
Рада Народних Комісарів, очолювана В. І. Леніним, 16 грудня 1917 року надіслала вітання Радянському урядові України. В цьому історичному документі сказано: «Вітаючи створення в Харкові істинно народної Радянської влади на Україні, вбачаючи в цій робітничій і селянській Раді справжній уряд Народної Української республіки, Рада Народних Комісарів обіцяє новому уряду братньої республіки повну і всебічну підтримку в справі боротьби за мир, а також у справі передачі всіх земель, фабрик, заводів та банків трудящому народу України.
Хай живе влада робітничих, селянських та солдатських Рад. Хай живе братерство робітників, солдатів та селян України і Росії».
В цьому привітанні виявились нові, соціалістичні взаємовідносини між народами, їхня пролетарська солідарність і глибока віра в невичерпні сили народу.
Рішення з’їзду мали надзвичайно велике значення для дальшого розгортання боротьби трудящих всієї України проти Центральної ради.
Вигнанням Центральної ради з Києва 26 січня 1918 року було завершено перемогу соціалістичної революції на Україні.
Повідомляючи Раднарком РРФСР про перемогу Радянської влади, Український Радянський уряд підкреслив: «Кров українських і російських робітників та селян, пролита в ім’я робітничої революції на Україні, назавжди освятила братній союз між трудовими масами Великороси та України. Вони не стерплять ніякого замаху з боку буржуазії на цей союз». 30 січня 1918 року Український Радянський уряд переїхав із Харкова до Києва.
У Харкові, як і по всій країні, після встановлення Радянської влади був знищений старий державний апарат і створені нові, радянські органи — Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, Військово-революційний комітет, робітничо-селянська міліція. Молода Радянська влада викорчовувала залишки контрреволюції, налагоджувала роботу підприємств, встановлювала робітничий контроль і 8-годинний робочий день, організовувала постачання населенню продовольства, забезпечувала робітників квартирами, переселяла їх у центральні квартали міста, дбала про розвиток нової, радянської культури.
Велику допомогу українському народові подавав братній російський народ. Так, у грудні 1917 року в Харків на ім’я Народного Секретаріату України з Москви було надіслано 30 вагонів взуття. З свого боку трудящі Харкова допомагали трудящим Росії, зокрема центральних губерній, у подоланні продовольчих труднощів. Взаємодопомога народів-братів сприяла поступовому налагодженню нового життя, відбудові народного господарства.