Революційний рух на Харківщини на початку XX століття
Вже наприкінці XIX століття робітники Харківщини, як і робітничий клас усієї країни, починають відігравати головну роль у класовій боротьбі. На 80-і роки XIX століття припадає початок поширення марксистської літератури на Харківщині, яка розповсюджувалася членами перших соціал-демократичних гуртків. Значний вплив на розвиток робітничого руху в губернії мав Харківський комітет РСДРП, який оформився в кінці 90-х років. Широкий відгук мала перша політична демонстрація харківських робітників, проведена у 1900 році під керівництвом Харківського комітету РСДРП.
Пожвавішав у ті роки і селянський рух. Одним з найбільших селянських виступів того періоду було повстання селян Харківської (Валківського і Богодухівського повітів) та Полтавської (Полтавського і Костянтиноградського повітів) губерній у 1902 році. Доведені злиднями і голодом до розпачу, селяни громили поміщицькі маєтки, забирали хліб, сільськогосподарський реманент і корм для худоби. Царський уряд жорстоко придушив повстання. Було віддано до суду близько 500 чол., більшість з них засуджено на різні строки тюремного ув’язнення. Жорстоким було рішення уряду накласти сплату збитків у розмірі 800 тис. крб. на селян, що брали участь у повстанні.
З приводу цього виступу В. І. Ленін в брошурі «До сільської бідноти» писав: «Селяни не стерпіли безмірного гноблення і стали шукати кращої долі. Селяни вирішили, — і вирішили цілком правильно,— що краще вмирати в боротьбі з гнобителями, ніж умирати без боротьби голодною смертю…» і далі, говорячи про жорстоке придушення селянського виступу; В. І. Ленін продовжував: «А після всього селян же судили судом чиновників, селян же примусили сплатити на користь поміщиків вісімсот тисяч карбованців і на суді, на цьому ганебному, таємному, катівському суді, не дозволили навіть оборонцям розповісти, як катували і мучили селян царські посланці, губернатор Оболенський та інші царські слуги».
Ці події широко відображала на своїх сторінках ленінська «Искра». Харківський комітет РСДРП, що мав тісні зв’язки з редакцією газети, активно поширював «Искру» серед трудящих губернії. Він спрямовував політичну діяльність соціал-демократів серед різних верств населення: робітників, студентів, селян, військових,— підіймаючи їх на боротьбу проти ненависного царського ладу, готуючи їх до класових боїв. Проте ця робота значною мірою була послаблена дезорганізаторськими діями меншовиків.
У роки першої буржуазно-демократичної революції Харківщина за інтенсивністю і розмахом робітничого та селянського руху займала одне з перших місць на Україні. Важливу роль у революційній боротьбі трудящих губернії в цей період відіграла більшовицька група «Вперед», створена в Харкові за вказівкою В. І. Леніна. Своєю послідовною і твердою позицією в проведенні більшовицької лінії вона завоювала великий авторитет серед робітників Харківщини.
У квітні — жовтні 1905 року під керівництвом більшовиків у Харкові відбулися політичні страйки і демонстрації, які мали великий вплив на робітничий клас багатьох міст губернії. На станціях Люботин, Куп’янськ та в інших місцях більшовицькі агітатори скликали мітинги робітників і селян, розповідали їм про революційні події в країні. Більшовики поширювали також листівки, які закликали селян до боротьби проти поміщиків і царської адміністрації, ділити між собою поміщицьку землю і майно, встановлювати селянське самоврядування тощо.
У грудні повстали робітники-залізничники. Вони захопили і певний час утримували у своїх руках залізничні станції Нова Баварія, Рижов, Люботин, Куп’янськ-Вузловий, Лозова. Розмах пролетарської боротьби на Харківщині в роки першої російської революції великою мірою характеризується страйковим рухом. У 1905 році страйкувало 44 проц. всіх робітників губернії.
Слідом за пролетаріатом Харкова та інших міст на революційну боротьбу піднялися селяни губернії. Перші селянські виступи відбулися ще в лютому 1905 року. В березні — квітні вони набрали масового характеру в Харківському, Вов-чанському та Зміївському повітах. Селяни перейшли до таких форм боротьби, як розгроми і підпали поміщицьких маєтків, захоплення поміщицької і куркульської землі, усунення місцевих властей. Великий революціонізуючий вплив на селянство мали страйки сільськогосподарських робітників у поміщицьких економіях. У 1905 році відбулося 29 таких страйків. А загалом по Харківській губернії в 1905 році відбулося 318 селянських виступів, причому в 88 випадках вони супроводжувалися розгромами поміщицьких і куркульських господарств. У 1906 році селянський рух у Харківській губернії, як і по всій країні, набрав ще більшого розмаху. Того року було 385 виступів.
З 1907 року селянський рух почав різко спадати — відбулося всього 182 виступи. За роки революції в Харківській губернії відбулося 885 селянських виступів, у 108 випадках поміщицькі і куркульські володіння були розгромлені.
Робота більшовиків серед трудящих Харківщини не припинялася і в чорні часи реакції, що настали після поразки революції. З 1 липня 1907 року Харківську губернію було оголошено на становищі посиленої охорони, збільшено кількість військ і поліції. Активізував свою контрреволюційну діяльність чорносотенний «Союз русского народа».
Репресії були спрямовані, насамперед, проти робітничого класу і його організацій. Поліції вдалося виявити підпільну друкарню Харківського комітету РСДРП. Переважну більшість партійних працівників було арештовано. Відбулося кілька судових процесів над активними учасниками революції. За неповними даними, військово-польовий суд у 1907—1908 рр. засудив до страти 169 чоловік. За вироком судової палати в 1907—1910 рр. заслано на каторгу 420 чол. і на різні строки ув’язнення засуджено понад 1 тис. чоловік.
У ці роки пішов на спад страйковий рух. Кількість страйкарів зменшилася з 12 707 чол. у 1907 році до 779 у 1908 і 360 чол. у 1909 році.
Реакційними були економічні заходи царизму щодо селянства. Столипінська аграрна реформа прискорила розорення великої кількості селянських, насамперед бідняцьких, господарств, значно поглибила процес класової диференціації на селі. Тільки за 4 роки (1907—1911) кількість бідняцьких господарств у Харківській губернії збільшилася на 2,2 проц., куркульських — на 1,3 проц. Всього внаслідок реформи було розорено 35,5 тис. сімей, їх землі і майно захопили загребущі куркульські руки.
Крім того, до рук куркульства потрапила велика частина землі, продана в ці роки поміщиками. За даними всеросійського сільськогосподарського і поземельного перепису в 1916 році у Харківській губернії з 461 644 селянських господарств безземельних було близько 10 проц. В той же час господарств, що засівали більше ніж 10 десятин, стало понад 16 процентів.
Поглиблення класових суперечностей на селі проявлялось у все більшому загостренні боротьби бідноти проти куркульства. У березні — квітні 1914 року населення с. Уди Харківського повіту, с. Губарівки Богодухівського повіту, сіл Савинці та Раківка Ізюмського повіту, слободи Мілової Зміївського повіту активно виступало проти столипінського землевпорядкування, палило матеріали землевпорядних комісій, знищувало межові знаки.