Харківська область в період соціалістичної реконструкції
В період соціалістичної реконструкції народного господарства докорінні зміни відбулися і в сільському господарстві Харківщини. Здійснюючи ленінський кооперативний план, партійні організації і органи Радянської влади провадили велику роботу по всемірному розвитку різних видів кооперації на селі. Особливо посилилась їх діяльність після XV з’їзду партії, який взяв курс на колективізацію сільського господарства. Так, в Ізюмському окрузі на 1 жовтня 1928 року сільськогосподарською кооперацією вже було охоплено 52 проц. селянських господарств.
У Харківському окрузі за 1928—1929 рр. до різних кооперативних об’єднань вступило 14 294 господарства, з них 71,2 проц. бідняцьких. Зростало число кооперативів виробничого характеру — колгоспів. У середині 1926 року в Харківському окрузі налічувався 161 колгосп, а в червні 1929 року їх було вже 464. Високими темпами розвивався колгоспний рух також в Куп’янському та Ізюмському округах.
Розвиткові кооперативного руху сприяли радгоспи. На початку 1929 року в Харківському, Ізюмському і Куп’янському округах діяв 21 радгосп. Радгоспи були для селянських господарств зразком соціалістичного господарювання. Вони подавали селянам значну допомогу в обробітку землі.
Величезне значення для соціалістичної перебудови села мала допомога держави колгоспам сільськогосподарською технікою, зокрема тракторами. На початку 1929 року в трьох округах налічувалося 890 тракторів. їх кількість швидко зростала. У червні 1929 року в с. Гутах Богодухівського району на Первухінському комбінаті цукротресту було створено першу на Харківщині тракторну колону, яка обслуговувала селянські господарства навколишніх сіл. В кінці 1929 та на початку 1930 року були створені MTC в Лозівському, Олексіївському, Старовірівському і Вовчанському районах.
Вжиті Радянською державою економічні заходи, спрямовані на підготовку умов для масової колективізації, боротьба з куркульством, організаційна і роз’яснювальна робота партійних організацій — все це зумовило . широке розгортання колгоспного руху, особливо з другої половини 1929 року. За один рік (з 1 жовтня 1928 року по 1 жовтня 1929 року) кількість селянських господарств, що об’єднались у колективи, зросла в цьому окрузі на 390 проц., а площа усуспільненої землі — на 365 проц. На початку 1930 року Вовчанський, Лозівський, Старовірівський і Олексіївський райони вже були районами суцільної колективізації. В лютому 1930 року суцільна колективізація була завершена в 14 районах Харківського округу. Швидкими темпами здійснювалася вона також у Куп’янському та Ізюмському округах.
Масова колективізація на Харківщині, як і в усій країні, відбувалася в умовах гострої класової боротьби на селі. Куркулі чинили всілякі перешкоди селянам, часто вдавалися до відкритого терору проти активних організаторів колгоспів, працівників партійних і радянських органів, членів КНС.
У Вовчанському районі куркулі палили майно колгоспів та активістів-колгоспників, в Кирилівському районі від рук куркульства загинув голова сільського КНС, активний організатор колгоспів; в Лозівському районі, щоб зіпсувати колгоспні трактори, куркулі забивали на полях залізне пруття.
Велику допомогу трудящому селянству в здійсненні колективізації подав робітничий клас. Листопадовий (1929 р.) Пленум ЦК ВКП(б) прийняв рішення послати в колгоспи для постійної роботи 25 тисяч робітників, зокрема, з Харкова поїхало на село 856 робітників, серед них 550 комуністів та 92 комсомольці. З цієї кількості 242 чол. одержали путівки в колгоспи Харківського округу, 177 з них були обрані головами та членами правлінь колгоспів. З Куп’янська в села цього округу послали 26 робітників.
На село з міст виїздили шефські бригади, які брали активну участь в організації колгоспів. Вони також допомагали новоствореним колгоспам у підготовці до весняної сівби, в налагодженні обліку, у зміцненні трудової дисципліни. На початку 1930 року Харківський окружком партії направив 420 комуністів для зміцнення сільських партійних організацій.
Активну участь в організації колгоспів брали комітети незаможних селян. У березні 1930 року в Харківському окрузі вже 85,4 проц. членів KHC були колгоспниками. З ініціативи сільських КНС були створені наймитсько-незаможницькі групи, які відіграли значну роль у зміцненні колгоспів.
Серед трудящого селянства Харківщини з’явилися в ці роки такі чудові організатори, як Г. С. Могильченко, І. Ю. Орехов, В. І. Ісаков, О. П. Богуславський та багато інших.
Важливе значення для успішного колгоспного будівництва мало подолання помилок і перекручень у проведенні лінії партії щодо темпів і методів колективізації, усунення порушень в ряді місць ленінського принципу добровільності при організації колгоспів, невиправдане скорочення строків проведення колективізації. Бюро Харківського окружкому партії у своєму рішенні 3 березня 1930 року, викривши ці факти, намітило заходи до негайного виправлення помилок.
Посиливши масово-політичну та організаторську роботу на селі, Харківська партійна організація добилася значних успіхів у дальшому розвитку колективізації. Вже наприкінці 1931 року колективізація на Харківщині була в основному закінчена. На кінець першої п’ятирічки в області до колгоспів вступило 72 проц. селянських господарств, було усуспільнено 80,2 проц. посівної площі.
Після завершення в основному колективізації першочерговим завданням партійних та радянських організацій області було організаційно-господарське зміцнення колгоспів. На Харківщині мали місце серйозні недоліки в організації колгоспного виробництва: слабкою ще була трудова
дисципліна, допускалися зрівнялівка в роботі і в оплаті праці, байдуже ставлення до громадського добра. Давалися взнаки дії класового ворога. Все це й призвело до того, що колгоспне господарство області опинилося в глибокому прориві. Сільськогосподарські кампанії були проведені незадовільно, план хлібозаготівель не виконаний.
Рішення січневого Пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б) (1933 р.) допомогли .партійній організації Харківщини перебудувати свою роботу. Особливо велику роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграли політвідділи, створені при МТС і радгоспах згідно з рішеннями січневого Пленуму. На роботу в політвідділи Харківщини з підприємств і радянських установ було послано 500 комуністів, з них 70 проц. робітників, у партійні організації колгоспів — 590 комуністів. Вже в 1933 році в більшості колгоспів Харківщини діяли первинні парторганізації, а в багатьох — працювали парторги.
Спираючись на партійні організації, колгоспний актив, політвідділи добивалися зміцнення трудової дисципліни, впровадження правильної організації і оплати праці, розгортання масового соціалістичного змагання. Однією з форм вияву творчої активності колгоспників у той час був рух за створення бригад соціалістичної врожайності. Заспівувачем цього руху стала артіль «Трудівник» Вовчанського району. На 25 травня 1933 року в Харківській області вже було більш як 300 бригад соціалістичної врожайності. Наркомземч УРСР у спеціальній постанові оцінив цей рух як важливий фактор розвитку соціалістичного змагання за підвищення врожайності і запропонував усім областям і районам широко застосувати досвід Харківщини. Значного поширення в області набрала також взаємоперевірка діяльності колгоспів і районів.
Велику допомогу в зміцненні колгоспів подали трудящому селянству робітники Харкова. В 1933 році за допомогою харківських підприємств в області було створено 327 дільничних і 208 пересувних майстерень. Для зміцнення МТС, колгоспів і радгоспів технічними кадрами з міст у села виїхало 310 механіків, 252 слюсарі, 220 трактористів. Промислові підприємства подавали колгоспам також значну матеріальну допомогу. Зміцнювалися і поширювалися шефські зв’язки. ХТЗ взяв шефство над артілями Старо-Салтівського, Богодухівського і Харківського районів. Завод «Серп і Молот» шефствував над Лозівським і Петрівським, а ХЕМЗ — над Олексіївським районами. Практикувалося прикріплення промислових підприємств до МТС для подання допомоги їм у ремонті машин і устаткування. .
Здійснення заходів по організаційно-господарському зміцненню колгоспів сприяло зростанню сільськогосподарського виробництва. За роки другої і третьої п’ятирічок Харківщина стала областю передового колгоспного і радгоспного виробництва. Напередодні Великої Вітчизняної війни тут було 2086 колгоспів і 94 радгоспи. 8345 тракторів (у переводі на 15-сильні), 2066 зернових комбайнів і тисячі інших сільськогосподарських машин обслуговували колгоспи та радгоспи області. У розпорядженні радгоспів були 963 трактори, 311 комбайнів та багато іншої техніки. Механізація сільського господарства відкрила шлях для швидкого зростання культури землеробства, для підвищення продуктивності праці. У 1940 році переважна частина посівних площ засівалась сортовим насінням. Істотні зміни відбулися і в структурі посівних площ. Посіви жита в 1940 році порівняно з 1913 роком скоротилися з 283,3 тис. га до 246,5 тис. га, тобто на 13 процентів. А посіви найурожайнішої і найціннішої культури — озимої пшениці — збільшились за той же час з 70 тис. га до 330 тис. га (в 4,5 раза). Значно розширилися посіви технічних культур. Передові на той час райони — Сахновщинський, Зачепилівський, Краснокутський, Богодухівський, Красноградський — збирали стопудові врожаї зерна, а окремі колгоспи — навіть по 120 — 150 пудів з гектара. У 1940 році трудівники Зачепилівського району стали ініціаторами розгортання соціалістичного змагання в області за 100-пудовий урожай зернових. За п’ять передвоєнних років держава щороку одержувала від хліборобів Харківської області в середньому по 30 млн. пудів зерна.
Успішно розвивалося громадське тваринництво. На початку 1941 року в колгоспах і радгоспах області налічувалось 296,5 тис. голів великої рогатої худоби, 270,5 тис. свиней, 194,8 тис. овець і кіз, 182,2 тис. коней. Майже кожний колгосп мав чотири тваринницькі ферми.
Велика увага приділялася розвиткові овочівництва. В довоєнні роки було створено овочевокартопляну базу для постачання овочів трудящим Харкова. В 1940 році населення міста забезпечувалося овочами за рахунок господарств своєї області.
За високі виробничі показники в сільському господарстві право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці в 1939 році завоювали 464 колгоспи, 295 колгоспних і радгоспних ферм, а також 1857 передовиків сільського господарства. Тільки в 1939 році урядовими нагородами було відзначено 64 передовики сільськогосподарського виробництва. Разом з тим у розвитку сільського господарства області залишалося ще чимало нерозв’язаних завдань: невисокою була продуктивність громадського тваринництва, не в усіх колгоспах досягла належного рівня агротехніка. Деякі колгоспи були ще економічно слабими.
Соціалістична перебудова народного господарства на Харківщині, як і в усій країні, зумовила систематичне зростання матеріального добробуту трудящих. Збільшувалася заробітна плата робітників і службовців. Високою була оплата трудодня у колгоспах. У 1939 році 67,1 проц. колгоспів видавали по З кг зерна на трудодень, а 9,6 проц.— понад 3 кг. В бурякосіючих районах багато сімей колгоспників одержували на трудодні щороку по 300—400 пудів зерна і по 20—30 пудів цукру. В передвоєнні роки на Харківщині майже не було колгоспної сім ї, яка б не мала корови.
Рік у рік збільшувалися витрати держави на соціальне забезпечення трудящих області. Так, у 1939 році вони досягли 38,3 млн. крб.— на 20,4 млн. більше, ніж у 1934 році. Систематично зростав роздрібний товарооборот державної та кооперативної торгівлі. У 1940 році він становив 327,7 млн. крб. проти 256,6 млн. крб. у 1937 році. В 1940 році населення області обслуговувалось 8163 підприємствами роздрібної торгівлі та громадського харчування, причому 3074 підприємства було розміщено в селах.
Про зростання добробуту населення Харківщини свідчило і збільшення трудових заощаджень у державних ощадкасах. Загальна сума вкладів на 1 січня 1939 року становила 142,8 млн. крб. проти 30 млн. у 1934 році. За цей же час розмір вкладу на одного вкладника збільшився на 302 карбованці.
Чимало було зроблено в галузі охорони здоров’я трудящих. У 1940 році в області діяло 36 санаторіїв, 20 будинків відпочинку, 383 поліклініки і амбулаторії, 177 лікарень. Всього налічувалося 16 016 лікарняних ліжок, працювало 4823 чол. лікарів (без зубних) і 9622 чол. середнього медичного персоналу. В 252 дитячих садках виховувалося 15 682 дітей, в дитячих яслах було 17 143 постійні місця. Витрати держави на охорону здоров’я по Харківській області збільшилися в 1938 році до 121,9 млн. крб. проти 44,6 млн. крб. у 1934 році.
Одне з перших місць у республіці займала Харківщина за показниками у культурному будівництві. Тяжка спадщина минулого — неписьменність народу — була ліквідована. Зростала мережа шкільних закладів, посиленими темпами йшла підготовка педагогічних кадрів.
У роки довоєнних п’ятирічок культурне будівництво набрало характеру глибокого революційного процесу, який зливався з загальним ходом соціалістичної перебудови суспільства.
В передвоєнні роки Харківщина вже була областю суцільної грамотності. В 1940/41 навчальному році тут налічувалося 1650 шкіл (початкових, неповних середніх і середніх), в яких здобували освіту 392,5 тис. дітей (вдесятеро більше, ніж до революції). Тільки в селах було 1274 школи, де вчилося 202,6 тис. учнів. У школах працювала велика армія вчителів — 15 948 чоловік.
Великий крок вперед було зроблено в галузі середньої спеціальної і вищої освіти.
У тому ж році у 68 технікумах та інших спеціальних учбових закладах навчалося 19 428 чол. (без заочників), у 36 вузах — 30 768 студентів (без заочників). В області діяло 46 науково-дослідних інститутів, 10 сільськогосподарських та інших дослідних станцій.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Харківській області працювало 1796 бібліотек з книжковим фондом близько 3440 тис. примірників. Серед них сільських масових бібліотек — 1241 з 742 тис. примірників книг.
На території області діяло 1379 клубних установ, у тому числі 1196 — у сільських місцевостях, 12 музеїв (з них три в районних центрах — Ізюмі, Краснограді, Барвінковому), 15 державних театрів, 403 кіноустановки. На підприємствах, у колгоспах, культурно-освітніх закладах, в особистих квартирах налічувалося 20 тис. радіоприймачів і понад 100 тис. радіоточок.
Під керівництвом обласного Будинку народної творчості, заснованого в 1938 році, працювали 2171 драматичний, 942 хорових і 1277 гуртків народних інструментів, 4 оперні студії. Багато художніх самодіяльних колективів за своєю виконавською майстерністю не поступалися перед професіональними колективами.
Успішно розвивалися фізкультура і спорт.
В області налічувалось на 1939 рік понад 95 тис. фізкультурників. Діяло 67 спортивних товариств, 1285 фізкультурних колективів, з них 266 — колгоспних.
Глибокі зміни у галузі економіки, соціальних відносин, культури, що відбулися на Харківщині за роки Радянської влади, наочно демонстрували необмежені можливості і переваги соціалістичного ладу, велику перетворюючу силу ідей Комуністичної партії.
Всенародне обговорення проекту нової Конституції, перші вибори до Верховної Ради Союзу РСР, Верховної Ради Української РСР і місцевих Рад були яскравим виявом політичної зрілості і громадської активності трудящих Харківщини. Під час виборів до місцевих Рад у 1939 році, як і на виборах до верховних органів влади СРСР і республіки, трудящі Харківської області віддали свої голоси за блок комуністів і безпартійних. Це було виявом одностайного схвалення трудящими політики Комуністичної партії і Радянського уряду. У виборах до місцевих Рад взяли участь 99,5 проц. виборців Харківщини, 98,4 проц. виборців віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Серед обраних 14 653 депутатів до місцевих Рад було 5467 членів Комуністичної партії, понад 5 тисяч жінок. Великий загін трудівників Харківщини включився в роботу органів державної влади. Серед них — знатна ланкова орденоносець В. Я. Чабаненко (Сахновщинський район), відома українська письменниця Наталя Забіла, академік В. М. Хрущов, артистка театру російської драми О. П. Воронович і багато інших.
Цим успіхам партії у дальшій демократизації громадсько-політичного життя заважали порушення партійної і радянської демократії, соціалістичної законності, пов’язані з культом особи Сталіна. За наклепницькими доносами з партії було виключено та безпідставно репресовано багато чесних, відданих народові комуністів, серед них член Політбюро ЦК КП(б)У перший секретар Харківського ОК КП(б)У член партії з 1916 року М. Н. Демченко, член Політбюро ЦК КП(б)У секретар Харківського ОК КП(б)У М. Ф. Гикало та багато інших. Однак і в цих умовах комуністи Харківщини, зберігаючи вірність справі великого Леніна, невтомно працювали, щоб зміцнити могутність Радянської держави.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Харківській обласній партійній організації налічувалось близько 65 тис. комуністів, з них 34 тис. були на обліку в сільських парторганізаціях. Комсомольська організація області об’єднувала в цей час близько 160 тис. юнаків і дівчат.