Ізюм, Ізюмський район, Харківська область (продовження)
Господарство повіту налагоджувалось в умовах жорстокої боротьби з бандитизмом. На вулицях Ізюма і на горі Крем’янець завжди вартували озброєні дружинники. У травні 1920 року на околицях Ізюма з’явилась банда Махна. Делегати першого повітового з’їзду комсомолу, що тоді відбувався у місті, припинили засідання і оголосили себе мобілізованими на боротьбу з бандою. Після того, як махновців відігнали, з’їзд продовжував свою роботу. У липні того ж року махновці несподівано вдерлися в Ізюм, вчинили жорстоку розправу над комуністами, спалили міст через Донець, перервали телефонний зв’язок, зруйнували й пограбували державні установи, склади з продовольством, обмундируванням, зброєю.
В перших лавах борців проти бандитизму були комсомольці і сільські активісти. У 1921—1922 рр. комсомольський загін Ізюма брав участь в боротьбі з куркульсько-націоналістичними бандами, які тероризували трудове населення, всіляко намагалися перешкодити роботі радянських установ, зірвати постачання індустріальних центрів продовольством, а сіл — промисловими товарами. В листопаді 1922 року загін незаможних селян під командуванням П. Бойка біля села Мечебилового розбив банду «Козла» — останню, що діяла на території повіту.
Народ свято шанує пам’ять про тих, хто поліг в боротьбі за зміцнення Радянської влади. В центрі Ізюма, в міському парку, встановлено пам’ятник на могилі загиблих героїв. Тут, зокрема, похований тодішній голова земвідділу повітового виконкому І. Я. Майборода, який загинув у бою з бандою Савонова у 1920 році.
Запровадження нової економічної політики, заміна продрозверстки продподатком створювали умови для піднесення сільського господарства, для відбудови й розвитку промисловості, зміцнювали союз робітничого класу і селянства.
Президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету 15 березня 1922 року за успішну господарську роботу нагородила Ізюмський повітовий виконавчий комітет орденом Трудового Червоного Прапора УРСР. Голові Ізюмського виконкому, делегатові VI і VII Всеукраїнських з’їздів Рад Г. П. Сукачову було оголошено товариську подяку.
В 1923 році Ізюм став центром округу, до якого входили Барвінківський, Ізюмський, Петрівський, Савинський та інші райони.
21 січня 1924 року радянський народ спіткало велике горе. Помер великий вождь і організатор Комуністичної партії, творець першої в світі соціалістичної держави Володимир Ілліч Ленін. Смерть В. І. Леніна була найтяжчою втратою для робітників і селян нашої Батьківщини. В ті дні на численних мітингах і зборах трудящі Радянського Союзу поклялись під керівництвом партії неухильно виконувати заповіти Ілліча.
Народ тісніше згуртувався навколо Комуністичної партії. За ленінським призовом, оголошеним, ЦК РКП(б), тільки в ізюмських паровозоремонтних майстернях до партії вступило 100 передових робітників, а всього по Ізюмському округу — 200 чоловік.
У квітні 1924 року в Ізюмі зібралась окружна партійна конференція. На конференції виступив молодий комуніст робітник Нестеренко. Він заявив: «Ми знаємо… де та партія, яка йде по вірному шляху, ми зрозуміли, що вона єдина і дійсна захисниця пролетаріату, і ми… будемо проводити і проведемо ідею Ілліча». Від імені безпартійних трудівників барвінківського заводу «Луч» робітник Хоронько вручив конференції Червоний прапор. Передаючи прапор, він сказав: «Я привіз Червоний прапор на знак солідарності робітників з компартією».
Рік у рік зростали лави більшовиків в Ізюмському окрузі. В 1925 році окружна парторганізація збільшилась на 468 чоловік і на 10 січня 1926 року налічувала 1550 членів і кандидатів у члени партії.
Трудящі Ізюма посилено працювали, відбудовуючи народне господарство. За рахунок молоді, що йшла працювати на підприємства, зростав робітничий клас. . У 1924 році учнем слюсаря працював на Ізюмському паровозоремонтному заводі О. Ф. Засядько, пізніше (з 1958 р.) — заступник Голови Ради Міністрів СРСР. До 1926 року підприємства міста були повністю відбудовані. Паровозоремонтний завод — найбільше підприємство Ізюма — вже випускав щомісяця по вісім відремонтованих паровозів. Водночас виникали й нові підприємства: для переробки сільськогосподарських продуктів, фосфоритні копальні, деревообробні заводи.
Невпинно підвищувалась і продуктивність праці. У випуску валової продукції зростала питома вага державних і кооперативних підприємств при зниженні питомої ваги приватнокапіталістичного сектора. Якщо в 1926 році частка промислової продукції, виробленої на приватних підприємствах міста, становила 58,8 проц., то в 1927 році — лише 36,9 проц. вартості всієї валової продукції.
Поряд із розвитком промисловості зростала і торгівля: за один тільки 1925 рік обсяг роздрібного товарообороту на території округу зріс майже вдвоє порівняно з 1924 роком. Особливого значення в розвитку торгівлі набув соціалістичний сектор, на який у 1926 році припадало 78,8 проц. товарообороту.
Розвиток народного господарства вимагав насамперед поліпшення енергопостачання. 6 травня 1927 року окружна планова комісія прийняла постанову про організацію об’єднаного електрогосподарства. Було розширено електростанцію паровозоремонтного заводу, яка мала стати районною електростанцією.
Нова, радянська єдина трудова школа, створена замість старих шкіл — гімназій, реальних училищ,— підготовляла покоління активних будівників соціалізму. 730 дітей трудящих міста у 1923 році сіли за парти у нововідкритих школах. Важливого значення набуло також професійно-технічне навчання. В 1922 році при ізюмських залізничних майстернях для підготовки досвідчених кадрів було організовано школу фабрично-заводського учнівства (ФЗУ). Багато уваги приділялось і політ-освітній роботі. Було відкрито робітничі клуби, на всіх підприємствах міста організовано червоні кутки.
З великим ентузіазмом трудящі Ізюма й округу працювали в роки першої п’ятирічки. Тільки в 1928 році колективи підприємств місцевої промисловості округу завдяки раціоналізації виробництва знизили собівартість продукції на 5—6 проц. Разом з тим зростали і надпланові нагромадження. Бюджет округу збільшився на 9—10 проц., що дало можливість провести ряд робіт по благоустрою. За paхунок бюджету споруджено також 4 мости, відремонтовано всі школи, лікарні тощо.
Змагаючись за дострокове виконання п’ятирічного плану, трудящі подавали чудові приклади соціалістичного ставлення до праці. Про трудовий ентузіазм робітників свідчить і зростання числа ударних бригад. Якщо в липні 1929 року на паровозоремонтному заводі було лише 4 ударні бригади, то в січні 1930 року їх стало 127. У цих бригадах працювало близько 50 проц. комуністів і комсомольців. У 1931 році на підприємстві вже було 2500 ударників, а кількість ударних бригад зросла до.
Самовіддано працювала і молодь. Колектив школи фабрично-заводського учнівства Ізюмського паровозоремонтного заводу в 1930 році був визнаний переможцем у змаганні з колективом школи ФЗУ в Дніпропетровську. Учні ізюмської школи в 1929—1930 рр. випустили з капітального ремонту 8 паровозів і з потокового — три, добившись при цьому підвищення продуктивності праці на 15 проц. і зниження собівартості на 30 проц. Гроші, зароблені під час праці у вихідні дні, учні передали у фонд оборони країни.
Профспілкові і партійні організації всіляко заохочували ентузіастів змагання. Завком профспілки ІПРЗ 10 червня 1930 року преміював велику групу виробничників путівками на курорти, до будинків відпочинку, годинниками, технічними бібліотечками. Серед премійованих — чимало жінок. У 1931 році на заводі було 4 ударні жіночі бригади ім. 8 березня.
Партійна, комсомольська і профспілкова організації всю свою діяльність будували на тому, щоб спрямувати творчу думку робітників на вдосконалення виробничих процесів, на організацію змагання за підвищення продуктивності праці. В 1930 році, наприклад, від робітників заводу надійшло 774 раціоналізаторські пропозиції, впровадження яких дало підприємству 19 тис. крб. економії. На загальнозаводській конференції, коли затверджувались контрольні цифри на 1930—1931 рр., колектив вирішив замість передбачених 300 паровозів відремонтувати 324, значно збільшити проти плану випуск інших видів продукції.
В липні 1930 року, у зв’язку з ліквідацією округів, Ізюмський район став підпорядкованим безпосередньо центру республіки, а з 1932 року — області.
25 січня 1931 року передове підприємство Ізюмського району — паровозоремонтний завод — відвідав голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Г. І. Петровський. Він ознайомився з цехами заводу та школою ФЗУ. Після закінчення робочого дня відбувся мітинг, на якому Г. І. Петровський виступив з великою доповіддю про міжнародне становище та рішення сесій ВУЦВК і ЦВК СРСР. Він закликав колектив заводу та всіх трудящих Ізюмського району ударною працею зміцнювати могутність Радянської Батьківщини. Увечері Г. І. Петровський узяв участь у розширеному засіданні райвиконкому.
За почином робітників паровозоремонтного заводу колективи інших підприємств включились у соціалістичне змагання за виконання п’ятирічки в чотири роки.
На багатьох підприємствах Ізюмського району за роки п’ятирічки з’явились нові високопродуктивні машини і верстати.
Велику допомогу трудящі Ізюма подавали селу. Колектив паровозоремонтного заводу взяв шефство над комуною «Іскра». Шефи допомагали ремонтувати сільськогосподарські машини, проводили культурно-освітню роботу серед сільських трудівників.
Ще більших успіхів досягли трудящі Ізюмщини в наступні роки. В 1940 році в місті працювали паровозоремонтний завод, торфорозробки, фосфоритні копальні, розробки охри і вапна, дві цегельні, фарбовий завод, підприємства деревообробної і керамічної промисловості, м’ясокомбінат, пивоварний завод, кондитерська фабрика, два хлібозаводи тощо. Будувалися азбестовий завод і дослідна установка для виробництва цементу.
Зростання бюджету міста з 2 млн. 600 тис. крб. в 1939 роді до 4 млн. крб. у 1940 роді дало можливість провести великі роботи по благоустрою. Значні кошти з бюджету були витрачені на розширення водогінної мережі, електростанції, розвиток культурно-освітніх установ.
Великі кошти асигнувала, держава на поліпшення охорони здоров’я трудящих. Усі жителі міста були забезпечені висококваліфікованою, безкоштовною медичною допомогою. Здійснювались профілактичні заходи по запобіганню захворюванням.
У роки довоєнних п’ятирічок значна увага приділялась здійсненню загального навчання, створенню кадрів радянської інтелігенції. В 1940 році у 12 середніх і неповних середніх школах міста навчалося 8 тис. дітей. Багато юнаків і дівчат навчалося у педагогічному та медичному технікумах, у технікумі механізації та електрифікації сільського господарства, у фельдшерській та автомобільній школах, що відкрилися в Ізюмі. Сіли за парти і дорослі, які навчалися на. робітничому факультеті, що відкрився при технікумі електрифікації та механізації сільського господарства.
Багато уваги приділялось, і культурно-освітній роботі. Збудований в 1927 році клуб залізничників мав театральний зал на 860 місць. Дуже популярними були виступи Ізюмського хорового ансамблю, колективів художньої самодіяльності ІПРЗ автомобільної і фельдшерської шкіл.
У 1938 році в Ізюмі створено державний драматичний театр. Значну політико-виховну роботу проводив Ізюмський краєзнавчий музей, де працювали відомі краєзнавці — професор О. С. Федоровський і М. В. Сібільов.
Мирне соціалістичне будівництво було перерване віроломним нападом фашистської Німеччини на нашу країну 22 червня 1941 року. 26 червня 1941 року жителі Ізюма проводжали на фронт перший загін добровольців.
Робітники паровозоремонтного заводу, працюючи під лозунгом «Виконуй роботу за себе і за товариша, який пішов на фронті», щодня давали по дві-три норми. Комсомольці заводу стали ініціаторами збору коштів у фонд оборони. Колектив лише одного з цехів здав до фонду оборони облігацій державних позик на 24 тис. карбованців.
Жителі Ізюма взяли активну участь у спорудженні оборонної лінії на підступах до Харкова. У серпні 1941 року почалась евакуація промислових підприємстві населення. З ізюмських заводів відправляли верстати і устаткування.
Ціною великих втрат німецько-фашистські загарбники 24 жовтня 1941 року захопили Харків, а через кілька днів, наприкінці жовтня, почалися бої за Ізюм. Фашистським військам вдалося захопити західну і південну частини міста, а на початку листопада, після тривалих боїв,— гору Крем’янець. Але бої в місті ще продовжувались.
У боротьбі за Ізюм частинам Червоної Армії подавали допомогу загони народного ополчення та винищувальний батальйон. Ще коли фашисти наближалися до міста, з членів районного активу був організований партизанський загін. Його командиром призначили голову колгоспу «Шлях до соціалізму» (с. Червоний Шахтар) О. М. Садова. Партизани здобували розвідувальні дані, знищували ворожі автомашини, бліндажі, захоплювали «язиків», руйнували телефонний зв’язок тощо.
Протягом 8 місяців через район проходила лінія фронту. У тяжких умовах прифронтової смуги трудящі Ізюмського району продовжували самовіддано працювати, допомагаючи рідній Червоній Армії стримувати ворога.
Після запеклих боїв у районі Ізюма (травень 1942 р.) радянські війська під натиском переважаючих сил ворога 24 червня 1942 року залишили місто. На окупованій території фашисти тероризували мирне населення, руйнували народне господарство. На каторгу до фашистської Німеччини було відправлено з Ізюмського району дві тисячі юнаків і дівчат.
У районі розгорнулася боротьба проти німецько-фашистських окупантів. Посилив свої удари по ворогу партизанський загін під командуванням, О. М. Садова. З червня 1942 року до лютого 1943 року партизани знищили 264 гітлерівських солдатів й офіцерів, 10 автомашин, 11 возів з військовим спорядженням, два тягачі, багато боєприпасів, підірвали залізничну колію і пустили під укіс ворожий ешелон.
5 лютого 1943 року війська 6-ї армії .Південно-Західного фронту визволили Ізюм. Одночасно очистили від фашистів частину району на лівому березі Дінця, але територія на правому березі річки ще залишалася окупованою ворогом.
В середині березня 1943 року біля Ізюма знову розгорнулись бої. Головний удар фашистських військ був спрямований на південь від міста. 13 березня піхота противника, підтримана танками і авіацією, почала штурмувати позиції радянських військ. Але наші частини відбили всі ворожі атаки, знищили шість танків і понад двісті гітлерівців. В районі села Кам’янки група радянських бійців під командуванням капітана Філіпова відбивала відчайдушні атаки фашистів. Коли ж боєприпаси закінчилися, бійці викликали на себе вогонь своєї артилерії. Вороги були знищені. Так ціною свого життя герої-солдати утримали рубіж на підступах до Ізюма.
4 квітня 1943 року противник намагався силами 6 батальйонів моторизованої піхоти і 20 танків прорвати фронт на невеликій ділянці. Наступ фашистів підтримувала авіація. Наші частини відбили ворожі атаки, знищивши близько 1000 солдатів і офіцерів, 9 танків, 30 автомашин, 7 ворожих літаків.
Не добившись успіху на цьому напрямі, німецько-фашистське командування, прагнучи прорвати лінію фронту, перенесло головний удар своїх військ на північну частину Ізюмського району. Але і тут ворожі війська не досягли успіху.
Великі бої в районі Ізюма знову розгорнулися влітку 1943 року, під час Курського наступу. Радянське командування активними діями намагалося скувати на Ізюмському плацдармі великі сили ворога і не дати можливості перекинути їх під Курськ. У цій операції брали участь три стрілецькі дивізії і танковий корпус під командуванням генерал-лейтенанта П. В. Волоха. 17 липня після двогодинної артилерійської підготовки радянські війська перейшли в наступ і захопили новий плацдарм. Особливо запеклими були танкові бої. В бою на південній околиці міста загинув генерал-лейтенант П. В. Волох. 13 вересня 1950 року в Ізюмі відбулось відкриття пам’ятника П. В. Волоху.
В жорстоких боях проти німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни відзначилось багато трудящих Ізюмського району.
В місті Ізюмі народився і жив льотчик-штурмовик А. К. Недбайло. За роки Великої Вітчизняної війни він зробив 219 бойових вильотів, під час яких знищив 63 фашистські танки, 100 автомашин, 5 паровозів і 60 вагонів, 2 цистерни з пальним, 76 артилерійських та зенітних батарей і багато іншої військової техніки. Особливо відзначився безстрашний воїн у боях за визволення Криму та в битві під Кенігсбергом. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1944 року А. К. Недбайлу було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу, а 29 червня 1945 року його нагородили другою медаллю Золота Зірка.
Славний бойовий шлях пройшов житель Ізюма А. Н. Гергель. Він був комісаром полку, воював під Сталінградом, брав участь у боях на Курській дузі, у Прибалтиці. Під час прориву фашистської оборони в районі Двінських озер був тяжко поранений, але не залишав поля бою, поки не виконав завдання. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 липня 1944 року за героїзм, проявлений у боях, йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Винятковий героїзм у боротьбі проти ворога виявив учень ізюмської школи Володя Кузнецов. Разом з своїми товаришами він знищив шість ворожих бензовозів. Опинившись у німецькому таборі міста Нойвід на далекому Рейні, він встановив зв’язок з німецькими комуністами, брав участь у друкуванні листівок, текст яких вирізували на гумовій підошві взуття. Кузнецов — один з учасників знищення підземного складу боєприпасів «Жерло» і визволення групи в’язнів-смертників, які споруджували його. Фашисти схопили радянських патріотів і нещадно катували. Але гітлерівцям не вдалося добитися від підпільників людного слова. 20 липня 1944 року ворожа куля обірвала життя юного героя.
Героїзм і стійкість своїх земляків описав у книзі «Месники» друг В. Кузнецова Б. Андрійченко, якому пощастило врятуватися від смерті.
Війна і тимчасова окупація завдали народному господарству Ізюмського району величезних збитків. Фашистські варвари перетворили на руїни промислові підприємства. Були зруйновані паровозоремонтний і фарбовий заводи, цехи промислових артілей, близько 100 комунальних і понад 1330 індивідуальних будинків, міський кінотеатр, бібліотека з фондом в 60 тис. томів, чотири середні школи, педагогічне училище, лікарня, Держбанк, музей, приміщення редакції газети.
Збитки, завдані місту, перевищували 150 млн. карбованців.
Ще поблизу Ізюма топилися жорстокі бої, а трудящі міста під керівництвом партійних і радянських організацій почали відбудовчі роботи. Особливу увагу було приділено промисловості і залізничному транспорту. За короткий строк, завдяки братній допомозі залізничників різних міст країни, відбудовано першу чергу паровозоремонтного заводу. Самовіддано працювали, зокрема, товариші І. Т. Агарков, І. Л. Дроженко, І. М. Панченко, С. І. Смирнов та інші. В соціалістичному змаганні колектив ізюмських паровозоремонтників у 1944 році посів третє місце серед паровозоремонтних підприємств країни і був нагороджений перехідним Червоним прапором Народного Комісаріату шляхів СРСР і ВЦРПС. Відбудований завод з кожним місяцем збільшував випуск паровозів з ремонту, досягши в 1948 році довоєнного рівня випуску продукції. В 1948 році довоєнного рівня досягли також підприємства місцевої і кооперативної промисловості, служб залізничного транспорту.
Активно допомагало Червоній Армії населення району. Трудящі внесли один мільйон карбованців власних заощаджень на спорудження танків, літаків та гармат. Тільки 2 квітня 1944 року залізничники станції Ізюм зібрали і передали у фонд Верховного Головнокомандування 25 тис. крб. У лютому 1945 року вони виявили новий патріотичний почин — зібрали 60 тис. крб. на побудову літака «Комсомолець Північно-Донецької залізниці». Залізничники закликали трудящих наслідувати їх приклад. На побудову літака «Комсомолець Ізюма» комсомольці і молодь міста зібрали 90 тис. карбованців.
Висловлюючи палку любов до рідної Червоної Армії, колективи підприємств та установ міста, колгоспи і школи району звертались до бійців і командирів військових частин та з’єднань, що визволяли Ізюм, з теплими, дружніми листами, надсилали на фронт подарунки. Тільки на початку 1944 року фронтовикам було відправлено 630 посилок.
Водночас з відбудовою промисловості провадились роботи по ремонту і будівництву житлового фонду, побутових закладів, шкіл, бібліотек, лікарень тощо. Трудящі Ізюма власними силами відремонтували школу, клуб, хлібозавод, поліклініку, міську бібліотеку, для якої серед населення було зібрано 6500 книг політичної, художньої та технічної літератури. За один тільки 1944 рік кожний трудящий відробив на відбудові міста по 7 днів. Поновили роботу краєзнавчий музей, два будинки культури, клуб паровозоремонтного заводу, піонерський клуб та інші культурно-освітні заклади. Розширилась мережа медичних установ. На центральній площі знову буяв зеленню міський сквер, що був знищений під час війни.
Напередодні XXXI роковин Жовтня у міському сквері відкрито пам’ятник вождю пролетарської революції, засновникові першої в світі соціалістичної держави, генію людства В. І. Леніну.
20 вересня 1954 року було прийнято рішення про будівництво в Ізюмі оптико-механічного заводу; через два роки стала до ладу його перша черга, призначена для виготовлення окулярних лінз. Вже у жовтні 1957 року колектив оптико-механічного заводу виготовив мільйонну лінзу. В лютому 1965 року став до ладу ще один великий цех. З введенням його в дію Ізюмський оптико-механічний завод став найбільшим у Радянському Союзі підприємством по випуску оптичних лінз.
В Ізюмі було споруджено також завод будівельних матеріалів, меблеву фабрику, комбінат залізобетонних виробів, створено будівельно-монтажне управління.
Енергооснащеність підприємств міста значно зросла після побудови поблизу села Червоний Оскіл гідровузла. Велике значення для міста мало введення в дію Співаківського газопромислу. Місто одержало дешеве паливо. Першими серед промислових підприємств були газифіковані паровозоремонтний завод та електростанція. Річний економічний ефект від застосування природного газу становив 231 тис. крб. У зв’язку із застосуванням автоматизації в котельнях значно зросла культура праці.
30 грудня 1961 року через залізничну станцію Ізюм пройшов перший електропоїзд.
Збільшуючи випуск продукції, колективи промислових підприємств подавали шефську допомогу й селу. Протягом 1955—1958 рр. трудящі Ізюма допомогли зробити в колгоспах і радгоспі району силосні траншеї і ями на 13,3 тис. тонн силосу, устаткували 16 механічних токів, виготовили і змонтували підвісні дороги для одинадцяти ферм. На 4 фермах збудовано вузькоколійні дороги загальною довжиною 254 м, механізовано подачу води на 8 фермах, прокладено три водопроводи загальною довжиною близько кілометра та електрифіковано п’ять ферм. Крім того, місто допомогло телефонізувати колгоспи.
28 листопада 1962 року завершено переобладнання паровозоремонтного заводу для ремонту тепловозів. Завод постійно розширюється.
Колектив меблевої фабрики устаткував своє підприємство новою технікою. Тут встановлено нові верстати — шліфувальний та універсально-фрезерний, змонтовано гідротермічний прес на 400 атмосфер для фанерування меблів, збільшено кількість сушильних камер. Впровадження нової техніки дало змогу збільшити випуск продукції в 1963 році порівняно з 1962 роком на 100 тис. карбованців.
В роки семирічки на Ізюмському маслозаводі введено в експлуатацію новий цех по виробництву молочних продуктів. На пивоварному заводі напівавтоматичну лінію розливу пляшкового пива переведено на автоматичну.
На оптико-механічному заводі впроваджено спеціальні верстати для фрезерування корпусів оправ окулярів, а також нанесення фотометодом шкал на дисках медичних наборів. Тут однією з перших у країні змонтовано і введено в дію установку регенерації абразивних матеріалів.
У 1963 році на підприємстві освоєно виготовлення лінз методом спікання без видимої лінії розділу, а також 12 моделей окулярних оправ і медичних наборів пробних лінз двох видів. На заводі працює 2800 чол. Майже всі вони борються за почесне звання ударників комуністичної праці. Першою звання бригади комуністичної праці на підприємстві завоювала бригада Є. А. Сухомлин. За почином Валентини Гаганової Є. А. Сухомлин перейшла у відстаючу бригаду і вивела її в передові. Пізніше вона стала працювати майстром дільниці, яка випускає продукцію тільки відмінної якості. Широко відоме в Ізюмі ім’я новатора слюсаря-інструментальника заводу В. М. Корсуна. Ударник комуністичної праці Корсун вдосконалив багато верстатів-автоматів, а деякі сконструював сам, розробив і виготовив різноманітні штампи.
Одним із перших у боротьбу за високе звання колективу комуністичної праці включився колектив Ізюмського тепловозоремонтного заводу. Тут це звання завоювали два цехи, дві зміни, 13 дільниць, 77 бригад. Звання ударника комуністичної праці удостоєно 1560 робітників. Серед них кращий виробничник цього підприємства, токар механічного цеху М. В. Воробйов, депутат Верховної Ради УРСР — токар В. О. Кононченко, стругальниця Ф. М. Бородіна, що виконала семирічку за п’ять з половиною років і навчила передових методів праці 12 молодих робітників-верстатників та багато інших.
Під керівництвом партійної організації трудящі міста достроково виконали семирічний план по випуску промислової продукції. У 1965 році її обсяг збільшився проти 1958 року в 2 рази. За семирічку випущено на 11 млн. крб. надпланової продукції. Продуктивність праці зросла на 56 процентів. Вдвоє збільшилася механоозброєність праці робітників. З виробництва зняті застарілі види продукції і замінені на більш досконалі.
Виконуючи рішення вересневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, тепловозоремонтний і оптико-механічний заводи перейшли на нову систему планування виробництва і стимулювання праці трудівників підприємств. Потужність заводів швидко зростає. Колектив ІТРЗ почав освоювати ремонт тепловозів наприкінці 1962 року, а 9 травня 1966 року з його цехів уже вийшов тисячний відремонтований залізничний велетень. На початку 1966 року на оптико-механічному заводі введено в дію цех по виробництву окулярних оправ і провадиться будівництво нового корпусу для виготовлення медичних приладів. Швидко розвиваються і інші підприємства міста.
Росте і квітне Ізюм. Змінюється його обличчя. Старовинне місто останніми роками немов помолодшало. Воно посилено забудовується. Багато трудящих вселилося в нові квартири. За семирічку в Ізюмі збудовано й здано в експлуатацію 28 тис. кв. м житлової площі. Близько тисячі сімей одержали впорядковані квартири. 53 тис. кв. м житла побудовано індивідуальними забудовниками.
В роки семирічки споруджено 48 км газопроводу. Газифіковано всі основні промислові підприємства і 2 тис. квартир. До 60 км зросла мережа водопроводу. За цей же час протяжність замощених вулиць збільшилась до 40 км (у 1945 — 6 км), заасфальтовано шляхів і вулиць 30 км, тротуарів — 9 кілометрів.
Багато попрацювали ізюмчани над озелененням рідного міста. З’явились нові парки і сквери, на вулицях височать клени і сріблясті тополі. Тільки за останні роки на горі Крем’янець та понад Дінцем посаджені дерева і кущі на площі 675 гектарів. Червоні й білі гладіолуси, полум’яні канни, різнобарвні жоржини прикрашають парки і вулиці. В серпні 1962 року в Палаці культури ім. С. М. Кірова було влаштовано першу міську виставку квітів, вирощених місцевими квітникарями.
Ізюмчани активно включилися в рух за звання міста комуністичної праці і побуту. Агроном-пенсіонер Н. О. Гулевата та інші мешканці будинку № 4 по Громадянській вулиці стали ініціаторами змагання за комуністичний побут і комуністичну культуру. Вони посадили на подвір’ї декоративні і фруктові дерева, розбили квітники, поставили столики для газет і журналів, для дітей придбали іграшки та книжки. Цей приклад наслідують і в інших будинках.
Широкого розвитку набуло і медичне обслуговування трудящих. В ізюмській лікарні та двох диспансерах працює 90 лікарів і близько 400 чоловік середнього медичного персоналу. Побудовано пологовий будинок на 60 ліжок.
Велику увагу приділяє громадськість підростаючому поколінню. Серед новобудов міста — дитячі садки, споруджені в центрі міста та в районах Верхнього селища, Замостянської вулиці, Крем’янецького кварталу. У дошкільних закладах виховується 1880 дітей.
Багато зроблено і для розширення шкільної мережі і матеріально-навчальної бази. У місті побудовано нові школи: середня № 1 на 520 місць, середня № 12 на 425 місць, восьмирічна № 7 на 150 місць, 2 початкові — на 100 учнів кожна. Нині споруджується середня школа на 950 учнів у Пісках (район міста). Школи мають навчальні майстерні, а середня № 1 — учбовий цех. У 12 школах міста навчається 7490 дітей, працює 450 вчителів, серед яких 13 відмінників народної освіти і 3 заслужені вчителі школи УРСР. Крім того, в місті є 2 середні вечірні школи, де вчаться 810 чоловік.
З 1956 року в Ізюмі існує опорний пункт Українського заочного політехнічного інституту, в якому навчається 502 студенти з спеціальностей: технологія машинобудування і металорізальні верстати, хімічна технологія, зв’язок. Крім того, в місті працюють учбово-консультаційний пункт інституту інженерів залізничного транспорту, машинобудівний технікум (заочний), медичне училище і професійно-технічне училище, яке випускає фахівців різних профілів для підприємств. У 1962 році перші 26 ізюмчан, які вчилися заочно в політехнічному інституті, одержали дипломи інженерів-механіків.
Для трудящих широко відкриті двері Палацу культури ім. Кірова, Піщанського будинку культури, клубу тепловозоремонтного заводу, кінотеатрів «Спартак» і «Хроніка» та інших культурно-освітніх закладів. У багатьох квартирах встановлено телевізори.
Часто на гастролі до Ізюма приїжджають колективи харківських театрів — українського ім. Т. Г. Шевченка, російського ім. О. С. Пушкіна та інші.
До послуг любителів спорту — фізкультурний зал і водна станція.
В Ізюмі 9 масових бібліотек з книжковим фондом понад 200 тис. томів. Працює краєзнавчий музей.
Видається районна газета «Радянське. життя» (виходить з 1925 року підрізними назвами).
Велику науково-атеїстичну роботу проводить планетарій, споруджений з ініціативи населення міста і при допомозі Московського центрального планетарію.
У квітні 1964 року в Ізюмі почала функціонувати постійно діюча виставка виробничих досягнень підприємств.
Захоплюючі перспективи розкрили перед нашою країною XXII та XXIII з’їзди КПРС. Трудящі Ізюма прагнуть внести гідний вклад у справу здійснення цих величних накреслень. Успішно виконавши завдання семирічного плану, вони ще ширше розгортають соціалістичне змагання за те, щоб у новій п’ятирічці значно збільшити випуск продукції, поліпшивши її якість, добитися ще кращих техніко-економічних показників.
Перспективним планом передбачено побудувати нові підприємства, збільшити виробничі потужності існуючих. Значно зросте житловий фонд міста. Посиленими темпами провадитиметься будівництво культурно-побутових закладів.
Заплановано спорудження Будинку Рад, Будинку зв’язку, АТС, Будинку фінансових установ, Палацу піонерів, 3 шкіл-інтернатів, 7 нових шкіл, сільськогосподарського технікуму, медичного і залізничного училищ, 7 бібліотек, 3 кінотеатрів, 2 готелів, механізованих пралень тощо. Передбачається збудувати 2 нові мости через Донець, шляхопровід, дамби на лівому і правому берегах Дінця.
Запорукою здійснення цих накреслень є самовіддана натхненна праця трудящих міста, які під керівництвом Комуністичної партії вносять свій вклад у будівництво комунізму.
М. Т. ДЯЧЕНКО