Пархомівка, Краснокутський район, Харківська область
Пархомівка — село, центр Пархомівської сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Гаркавець, Павлівка, Піонер. Розташоване село за 14 км від райцентру, за 32 км від найближчої залізничної станції Гути (на магістралі Харків — Суми), з якою зв’язана вузькоколійною залізницею, і за 115 км від Харкова. Воно розкинулось в долині річки Котельви, навколо великого ставу. З північного сходу до нього підходить листяний ліс, що неширокою смугою простягається до Богодухова. Грунти чорноземні. Населення — 6680 чоловік.
Перші згадки про Пархомівку зустрічаються в другій половині XVII століття. У 1688 році Пархомівський хутір разом з орними землями і сіножатями належав охтирському полковникові, власнику великих маетностей і жорстокому кріпосникові І. Перехрестову. Підтримуваний царськими властями, Перехрестов нещадна експлуатував і грабував козаків та селян. Проти нього було подано десятки скарг за утиски, кривди, захоплення земель і чужої власності, за накладання непосильних податків тощо. Але його дії лишалися безкарними. Царські власті не зважали на неодноразові просьби козаків вислати Перехрестова з Охтирського полку за зловживання. Більше того, після кримських походів йому надали нові пільги і нагороди. І тільки в 1704 році за провини перед царем Перехрестова усунули з полкової посади, а маєтності, в т. ч. Пархомівку, віддали до державної казни Г Більшість жителів перевели в розряд державних селян. У 1789 році Катерина II подарувала Пархомівку графу генерал-поручикові Подгорічані, і селяни стали його кріпаками.
В цей час Пархомівка була вже великим селом; в ній, за даними на 1765 рік, налічувалось 224 двори, населення — 1600 чоловік. Після загибелі графа Подгорічані у Вітчизняній війні 1812 року Пархомівка перейшла у власність поміщика Вучичевича, нащадкам якого до 80-х років XIX століття належало тут 8,5 тис. десятин землі. В часи кріпацтва поміщики жорстоко експлуатували селян. Панщина тривала 5 днів на тиждень. На кріпосницький гніт селяни відповідали боротьбою проти поміщиків, втечею в інші місця.
Напередодні реформи 1861 року Пархомівка була волосним центром, в ній проживало близько 3,5 тис. чоловік. У селі існувала невеличка лікарня, діяли поштова станція, кілька крамничок, по неділях відбувався базар, раз на рік провадився ярмарок. Основним заняттям жителів було хліборобство і тваринництво.
Реформа 1861 року, проведена, як зазначав В. І. Ленін, кріпосниками-поміщиками в інтересах поміщиків-кріпосників, викликала могутню хвилю селянських заворушень, ще більше загострила боротьбу за землю. Один з виступів селян, не-вдоволених реформою, відбувся у Пархомівці. У повідомленні харківського губернатора про селянський рух у травні 1861 року зазначалось, що тимчасово зобов’язані селяни Пархомівки «виявили сваволю і дух непокори». За це власті вчинили над ними принижуючу людську гідність розправу — «покарання на місці різками для прикладу іншим». Після реформи 1861 року більше третини кращої землі, яку до цього обробляли селяни, перейшло у вигляді відрізків до поміщиків, а трудящим лишилися наділи в середньому по 2,5 десятини на душу чоловічої статі.
У пореформений період прискорився розвиток капіталістичних відносин в країні, в т. ч. і на селі. У Пархомівці, за даними на 1867 рік, крім великої економії (8,5 тис. десятин землі), що належала поміщикам Вучичевичам, а пізніше, в 90-х рр. XIX століття, стала власністю одного з наймогутніших українських капіталістів Харитоненка, працювали заводи винокурний і цегельний.
Малоземелля, злидні примушували селян за дуже низьку плату значну частину року працювати в економії і на підприємствах. На цукровому заводі наймали до 300 робітників. Тут вироблялось більш як на 1,5 млн. крб. цукру-піску і патоки. Робочий день в економії і на заводі Харитоненка тривав 12—13 годин. Люди, що наймалися сюди, замість грошей одержували талони, за які змушені були купувати втридорога крам у місцевого купця.
Найгострішим для селян в кінці XIX — на початку XX століття було питання про землю, і вони дедалі рішучіше ставали на шлях революційної боротьби. Одним з її проявів була могутня хвиля виступів весною 1902 року у Валківському і Богодухівському повітах Харківської губернії, що захопила й Пархомівку. Наслідком цього виступу був, зокрема, розгром десятків економій великих поміщиків. Царський уряд розгорнув проти повсталих справжню війну, «послав проти них військо, як проти ворогів, і селяни були розбиті, в селян стріляли, багатьох убили, селян пересікли по-звірячому, засікали до смерті». Щоб запобігти селянським виступам, за наказом властей у села, в т. ч. і до Пархомівки, були введені війська. Рота козаків прибула на Пархомівський цукровий завод.
В селянському русі на Харківщині і Полтавщині у 1902 році вже виявився вплив робітничого руху. На початку XX століття в село дедалі більше проникали революційні ідеї, пропаговані ленінською «Искрой». Їх носіями часто були не тільки робітники, а й селяни, які в пошуках виходу з тяжкого економічного становища змушені були найматися на промислові підприємства або в економії. У Пархомівку через робітника економії Ф. П. Скляренка і селянина А. Л. Саська з Харкова доставлялися газета «Искра», праці В. І. Леніна «Про штрафи», «До сільської бідноти» та інші брошури революційного змісту.
В період першої російської народної революції 1905—1907 рр. у Пархомівці відбулося кілька революційних виступів селян і робітників цукрового заводу. Тут проходили сходки, демонстрації. Жителі вступали у відкриті сутички з військами і поліцією.
29 березня 1905 року група поденних робітників Олександрівської економії, розташованої біля с. Пархомівки, висунула вимоги скоротити робочий день і збільшити оплату праці. Та управитель економії Недзельський не тільки грубо відхилив вимоги, а й увільнив «зачинщиків безпорядків». У відповідь на це селяни оголосили страйк, зняли з робіт тих, хто продовжував працювати на старих умовах. За кілька днів страйк поширився на сусідню Каплунівську економію і охопив понад 100 чоловік. Внаслідок згуртованого виступу селян обидві економії лишилися без робітників. Щоб придушити заворушення, 7 квітня 1905 року в село були викликані війська — ескадрон драгунів, який розташувався в Олександрівській економії. 11 квітня місцеві власті скликали в Пархомівці сход селян, щоб примусити їх вийти на роботу. Але страйкарі рішуче наполягали на виконанні своїх вимог. Тоді проти них було кинуто півсотню 17-го Долинського козачого полку. В сутичці між страйкарями і козаками кількох селян було тяжко поранено; багатьох покарано нагаями. Але й після цього, як зазначається в жандармському зведенні, «настрій селян був дуже тривожний» 3. Активних учасників і ватажків цього страйку — Ф. Долгополова, М. Шерстюка, Г. Сашила, П. Бондаря, І. Логвиненка було заарештовано і відправлено до Богодухівської тюрми.
Через кілька днів, 12 квітня, сталася нова сутичка селян з поліцією і військами. Приводом до неї було намагання властей заарештувати ще чотирьох активних учасників страйку. Селяни не допустили розправи над товаришами. І коли драгунам було наказано оголити шаблі, один з жителів, Н. Вавенко, побіг до церкви і вдарив у дзвони, щоб зібрати побільше людей для відсічі карателям. Перед одностайним опором селян власті не наважились застосувати зброю.
8 червня 1906 року за участь в аграрному русі заарештовано ще десять чоловік: І. Я. Даниленка, І. І. Полторацького, І. Д. Колонтаївського, М. І. Литовченка, І. А. Скляренка, С. В. Завгороднього, Г. М. Коваля, І. І. Веприцького, К. М. Масенка, О. М. Нелипа. За визнанням місцевих властей, припинити аграрний рух у Пархомівці вдавалося «лише за допомогою військової сили».
Про революційний настрій і рішимість робітників та селян Пархомівки продовжувати боротьбу свідчить і те, що на вимогу поміщика Харитоненка для охорони цукрового заводу, та екойомії в Пархомівці постійно перебував військовий загін чисельністю близько 50 карателів.
За участь в революційній боротьбі в 1905—1906 рр. було засуджено 15 селян Пархомівки. У 1908 році заарештовано керівника революційного руху в Пархомівській волості А. Л. Саська і засуджено на довічне заслання в Сибір.
Після поразки революції 1905—1907 рр., коли царський уряд шляхом столи-пінської аграрної реформи намагався зміцнити куркульство як свою опору на селі, в Пархомівці ще більше посилився процес класового розшарування селянства. Основна маса жителів Пархомівки і далі розорялась, а їх землі скуповували куркулі. Імперіалістична війна остаточно підірвала бідняцькі і середняцькі господарства.
Після повалення царизму, у квітні 1917 року в Пархомівці було створено волосний земельний комітет. Робітники встановили контроль над виробництвом на Пархомівському цукровому заводі. У вересні 1917 року організовано ревком. До складу його увійшли революційно настроєні солдати, що повернулися з фронту. А. А. Коваль став головою ревкому, Д. П. Охтирченко — секретарем, С. П. Завгородній — членом ревкому і військовим комісаром волості.
Революційний комітет налагодив охорону цукрового заводу, який селяни через ненависть до його власника Харитоненка намагалися зруйнувати, вживав заходів до поліпшення становища бідноти тощо. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії і проголошення Першим Всеукраїнським з’їздом Рад Радянської влади на Україні (грудень 1917 р.) створено Пархомівську волосну Раду робітничих і селянських депутатів. У 1918 році на основі ленінського Декрету волосна Рада конфіскувала землі у поміщиків Харитоненка і Декрешова. Понад 5 тисяч десятин було передано селянам, а в колишній економії Харитоненка створено радгосп.
Організований на заводі в 1918 році більшовицький партійний осередок проводив велику роботу серед трудящих. Першим секретарем партійного осередку- був робітник цукрового заводу П. І. Гонтаренко.
В роки громадянської війни багато відданих Комуністичній партії і Радянській владі робітників і селян Пархомівки пішли до лав Червоної Армії захищати здобутки Жовтневої революції. В полк Червоної Армії, який формувався в Богодухівському повіті, вступили добровольцями і пройшли з ним славний шлях боротьби проти іноземних інтервентів та білогвардійців М. Д. Охтирченко, М. В. Качайло, І. Ф. Карабут та багато інших жителів села.
У першій половині березня 1919 року в Пархомівці створено волосний партійний осередок, а 15 грудня, після звільнення села від денікінців,— волосний ревком 4. Для боротьби проти куркульських банд, які діяли в повіті, комуністи організували Пархомівську комендантську роту. У 1921 році під час наступу махновців, у бою між Пархомівкою і Краснокутськом, більшість її бійців загинула смертю хоробрих.
Скінчилася війна. Жителі Пархомівки приступили до відбудови господарства. Відновив роботу націоналізований ще в 1919 році цукровий завод, налагоджувалось виробництво в радгоспі. Поступово відбудовувалось сільське господарство. , В Пархомівці почали виникати і розвиватись різні форми сільськогосподарської кооперації. Було утворено кредитне товариство.. Сільськогосподарський кредит допоміг біднякам і середнякам піднести своє господарство і звільнитись від куркульської кабали. Чималу роботу провадило сільське споживче товариство.
Важливу роль в житті села відіграв партійний осередок цукрозаводу. В ньому в 1921. році налічувалось вісім комуністів. Навесні того ж року в селі організовано комсомольський осередок та комітет незаможних селян. В політичному і господарському житті все більшого значення набувала Пархомівська сільська Рада. Одним з важливих завдань, які вона розв’язувала в той час, була робота серед селян по залученню їх до колективного господарювання. У 1924 році за ініціативою комнезаму на хуторі Декрешівка створено сільськогосподарську комуну ім. Володимира Ілліча. Одним з її організаторів був селянин-незаможник Д. П. Масенко. Комуна об’єднала понад 60 бідняцьких і кілька середняцьких господарств.
Селяни Пархомівки виявили великий інтерес до комуни, з повагою ставились до неї. Господарство її поступово міцніло, обробіток землі і врожаї були кращі, ніж у одноосібних господарствах. Великою подією в селі була поява першого трактора, що в 1925 році придбала комуна. Колишні бідняки, які вступили до комуни, стали жити значно краще, ніж раніше. Але через деякий час в ній виникли суперечки і незадоволення у зв’язку із зрівняльним розподілом, що не стимулював сумлінної праці всіх її членів. За їх бажанням у 1929 році комуна була перетворена на сільськогосподарську артіль, в якій зберігалися переваги колективного господарства,, але усувалась зрівнялівка в розподілі доходів.
У 1929—1930 рр. на шлях колективного господарювання стала основна маса одноосібників села. Перше товариство по спільному обробітку землі «Червоний орач», яке об’єднувало 13 дворів, було організовано в 1929 році. Головою його став сільський активіст, незаможник Г. П. Мисик. Через рік створено ряд ТСОЗів, які об’єднали майже всі індивідуальні трудові господарства села. ТСОЗи тут мало чим відрізнялись від сільськогосподарських артілей, на статут яких вони незабаром і. перейшли. Суцільна колективізація селянських господарств Пархомівки була, завершена в 1932 році.
Активними організаторами колгоспів були комуністи І. В. Завгородній, П. А. Литовченко, Т. М. Коваль, Д. П. Масенко та інші. Важливим кроком в організаційному і господарському зміцненні невеликих сільськогосподарських артілей стало їх укрупнення, яке відбулося у 1932 році. В селі залишилося п’ять колгоспів.
До Великої Вітчизняної війни ці сільгоспартілі досягли значних успіхів у розвитку виробництва. Усі вони були затверджені учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1941 року. Основні роботи в рільництві виконувались машинами, завдяки чому зростали врожаї. Підвищувалась продуктивність тваринництва. В колгоспах було збудовано багато господарських приміщень. Зросла трудова активність колгоспників, поліпшилась організація праці. Високі врожаї цукрових буряків — по 500 цнт з га і більше — вирощували колгоспниці М. А. Колонтаївська, Косолапова та інші. З розвитком громадського виробництва збільшувалась оплата праці колгоспників, підвищувався їх добробут.
Пархомівці доказали себе справжніми патріотами і в мирні дні, і в грізний для Батьківщини час. З початком Великої Вітчизняної війни багато жителів Пархомівки пішли до лав Червоної Армії. Частину устаткування цукрового заводу, і майна колгоспів було евакуйовано вглиб країни.
9 жовтня 1941 року фашистські війська окупували Пархомівку. Її жителі самовіддано боролися проти загарбників. У селі діяла партизанська група, командиром якої був колгоспник К. М. Випрецький. Але гітлерівці швидко напали на її слід. Від рук фашистських катів загинули К. М. Випрецький, голова сільського споживчого товариства С. В. Муковоз, колгоспник І. Л. Муковоз, агроном Д. П. Охтирченко, інженер цукрового заводу Ф. Г. Качайло, шістнадцятирічний Віталій Муковоз, який вивів радянську військову частину з оточення.
З листопада 1941 року до серпня 1943 року в селі діяла підпільна антифашистська група, яку очолював П. О. Масенко. Вона проводила активну агітаційну роботу серед населення. Комсомолець Ю. Кисельов зробив радіоприймач і систематично слухав повідомлення Радянського інформбюро. Через листівки і усні перекази вони ставали відомими населенню Пархомівки і навколишніх сіл. Наприкінці 1942 року кілька робітників цукрозаводу, залучивши молодь села, утворили другу підпільну антифашистську групу. Вона складалася з 28 чоловік. Її очолив М. Я. Трошин, який утік з німецького полону наприкінці 1941 року і влаштувався в Пар-хомівці кочегаром на цукрозаводі. Командир Краснокутського партизанського загону Т. С. Милюха встановив зв’язок з цією групою і доручив їй виконання ряду бойових завдань. Підпільники збирали розвідувальні дані і передавали їх радянському командуванню. Так, -у лютому 1943 року, під час наступу наших військ в районі Харкова, П. О. Масенко з кількома бойовими друзями перейшов лінію фронту і повідомив командування про кількість і розташування частин гітлерівців у Краснокутському районі і, зокрема, в Пархомівці.
Одночасно група М. Я. Трошина готувала жителів села до збройної боротьби проти окупантів. Підпільники організували мітинг на цукровому заводі, де повідомили про визволення Харкова і закликали робітників і селян до повстання проти загарбників. Населення Пархомівки активно допомагало партизанському загону Т. С. Милюхи, який 9 днів вів бої з переважаючими силами ворога2. Радянські частини прийшли на допомогу партизанам. Майже весь Краснокутський район було очищено від фашистів. Проте вони підтягли нові сили, і наші війська змушені були тимчасово відступити. Остаточно Пархомівку було визволено 12 серпня 1943 року.
Багато пархомівців відзначилися на фронтах Великої Вітчизняної війни. За мужність і відвагу, виявлену в боях, жителю села І. Нестеренку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. При форсуванні Дніпра й захопленні плацдарму відзначився М. І. Охтирченко. Він також удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Багато жителів села нагороджено бойовими орденами та медалями.
За час окупації фашисти спалили в Пархомівці цукровий завод, зруйнували будівлі радгоспу і колгоспів, приміщення школи, лікарні, універмагу, клубів, 150 будинків, знищили пам’ятник В. І. Леніну.
Завдяки великій допомозі держави і самовідданій праці пархомівці села за короткий строк відбудували господарство, налагодили нормальне життя села. Героїчною працею, головним чином жінок, за один рік було піднято з руїн цукровий завод, який у виробничому сезоні 1944/45 р. дав майже 4 тис. цнт цукру.
Багато труднощів довелось подолати при відбудові колгоспів, які були повністю зруйновані фашистськими загарбниками. Так, у колгоспі ім. Калініна, крім одного вола, нічого не лишилось. Землю доводилось обробляти на коровах або вручну, лопатами. Врожаї зернових і технічних культур були низькі. В 1944 році, наприклад, вдалося зібрати зернових лише по 10,1 цнт з га, цукрових буряків — по 119 центнерів. М’яса та молока вироблялось теж мало.
З року в рік Радянська держава посилювала матеріальну і технічну допомогу колгоспам і МТС. Зростав парк тракторів і сільськогосподарських машин. Поліпшувалась агротехніка обробітку землі і завдяки цьому підвищувалися врожаї зернових і технічних культур, зростала продуктивність тваринництва.
Швидше почало міцніти господарство колгоспів після їх укрупнення. У 1951 році колгоспи «Червоний орач» та ім. «ХТЗ» об’єдналися в артіль «Більшовик». У 1954 році на базі інших трьох колгоспів було створено артіль «Зоря комунізму»; Вже у 1956 році цей колгосп зібрав зернових по 17 цнт з га, цукрових буряків — по 167 цнт. Підвищувалась і продуктивність тваринництва. У 1956 році було продано державі м’яса в живій вазі по 23 цнт і молока — по 138 цнт в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. Грошовий доход артілі за цей рік зріс до 226 тис. крб. (в новому масштабі цін).
Колгосп «Більшовик» в 1958 році одержав озимої пшениці (з площі 500 га) по 23,7 цнт, кукурудзи в зерні (з площі 124 га) — по 33,6 цнт, цукрових буряків (з площі 285 га) по 266 цнт. Він мав 572 голови великої рогатої худоби, в т. ч. 195 корів. Удій молока на фуражну корову становив 2167 кг. Грошовий доход колгоспу за рік дорівнював 323 тис. карбованців.
В роки семирічки трудівники Пархомівки досягли значних успіхів у зміцненні економіки колгоспів «Більшовик» і «Зоря комунізму». В колгоспі «Більшовик» середня врожайність зернових культур за 1961—1965 рр. становила 21,6 цнт, в т. ч. пшениці — 25 цнт з га. Середній удій молока від одної фуражної корови в 1961 — 1964 рр. дорівнював 2300 кг, а в 1965 році — вже 2907 кг. На 100 га сільськогосподарських угідь артіль одержала в 1965 році по 315 цнт молока.
Трудівниками колгоспу «Зоря комунізму» споруджено багато капітальних будівель: 43 тваринницькі, 14 складських приміщень, слюсарно-механічну майстерню тощо. Є тут чотири свердловини для водопостачання ферм, встановлено доїльні агрегати, 2 електроустановки потужністю 100 квт. На 5 колгоспних фермах обладнано наземні і підвісні дороги, працює 12 електромоторів, пилорама. Середній врожай зернових становить 24 цнт, цукрових буряків — 200 цнт з га. Рік у рік зростає продуктивність тваринництва колгоспу, який спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. В 1965 році на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 74,3 цнт м’яса (у живій вазі). Середній удій молока від кожної фуражної корови становить 3164 кілограми.
Значний вплив на розвиток економіки села справляє Пархомівський цукровий завод, що став одним з передових підприємств цукрової промисловості. В зв’язку з розширенням площі посіву і підвищенням врожайності цукрових буряків, у радгоспах і колгоспах, які постачають заводові сировину, було проведено перебудову підприємства, збільшено його потужність. З 1950 по 1960 рік на оновлення технологічного устаткування і механізацію трудомістких процесів витрачено близько мільйона карбованців.
Внаслідок перебудови заводу вдвоє скоротилися виробничі затрати. Якщо в довоєнний період на переробку 100 цнт буряків в середньому витрачалося 67,5 людино-дня, то в 1963 році — лише 34,7. В роки семирічки в середньому вироблялося до 175 тис. цнт цукру на рік проти 107 тис. цнт у 1940 році. На цукрозаводі постійно працює понад 200 жителів села, а в сезон цукроваріння — до 600 чоловік. Робітники та інженерно-технічні працівники є ініціаторами багатьох важливих починань у громадсько-політичному і культурному житті села.
Великим, добре розвинутим господарством у Пархомівці є насінний радгосп, безпосередньо підпорядкований Всесоюзному науково-дослідному інституту цукрових буряків. Поряд з вирощуванням нових сортів і насіння цукрових буряків у радгоспі з успіхом сіють зернобобові, кукурудзу, кормові культури; розвинуто також тваринництво. Радгосп має 3285 га земельних угідь, з них під ріллею зайнято 2898 гектарів. В господарстві є три відділки: Пархомівський (центральний), Павлівський і Піонерський (останні розташовані за 7—8 км від Пархомівки). В кожному відділку — по одній рільничій і тракторній бригаді. Радгосп добре озброєний сучасною сільськогосподарською технікою. Він має 35 тракторів, 21 комбайн для збирання зернових, кукурудзи і буряків, 38 сівалок, 21 автомашину та іншу техніку. Ремонтно-механічна майстерня забезпечує весь необхідний ремонт сільськогосподарської техніки.
Високі виробничі показники — запорука зростання матеріального і культурного рівня життя робітників радгоспу. За останні 15 років понад 300 сімей одержали присадибні ділянки, на яких збудували добрі житлові будинки. В усіх трьох відділках виросли культурні, благоустроєні робітничі селища. За високопродуктивну працю більше 100 працівників радгоспу відзначено урядовими нагородами. У 1966 році орденом Леніна нагороджено директора радгоспу Є. П. Лисенка, головного механіка І. І. Демченка, тракториста X. М. Прядка. Поздоровляли своїх передовиків з нагородами і інші колективи. За самовіддану працю орден Леніна одержали помічник бригадира колгоспу «Зоря комунізму» В. М. Качайло, майстер цукрозаводу М. Й. Пелих. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено 4 чоловіка, орденом «Знак Пошани» — 3 чоловіка.
У Пархомівці з 1932 року діє пункт по відгодівлі великої рогатої худоби. Вона надходить з колгоспів Харківської та Полтавської областей і відгодовується на жомі цукрозаводу. Загальний приріст ваги худоби за рік дорівнює 140—150 тонн. Відгодівельний пункт працює рентабельно, щороку дає державі 120—150 тис. крб. доходу. У весняно-літній період, коли відгодівля худоби не провадиться, робітники пункту працюють за іншими професіями.
Велике багатогалузеве господарство Пархомівки обслуговує розташована в селі автоколона Краснокутської автобази. Автоколона налічує більше 40 вантажних автомашин, має добре обладнані гаражі і механічну майстерню. В селі є також інші підприємства (по заготівлі і переробці сільськогосподарської продукції, по обслуговуванню побутових потреб населення тощо).
Всебічний розвиток господарства Пархомівки є джерелом невпинного зростання матеріального добробуту та культури її населення. З року в рік росте товарооборот сільської споживчої кооперації, в складі якої 2200 пайовиків. В дореволюційній Пархомівці було дві приватні крамнички, а основними товарами в них — гас, сіль, мило, хомути, дьоготь, відра та інколи — ситець і хустки. Тепер у Пархомівці 16 магазинів споживчої кооперації. Тут можна придбати телевізори, радіоприймачі, фотоапарати, велосипеди, мотоцикли, пральні машини, меблі, одяг, взуття, різноманітні тканини. Якщо в 1956 році населенню було продано товарів на 906 тис. крб., то в 1965 році — на 1,5 млн. карбованців. Набагато зріс продаж продовольчих і особливо промислових товарів. Для дальшого розширення торгівлі, поліпшення побутового обслуговування населення за останні роки збудовано ще три магазини. В селі введено в дію хлібозавод потужністю 12 тонн виробів на добу, є майстерні по пошиву взуття та одягу тощо.
Значно поліпшилось медичне обслуговування населення Пархомівки. До 1917 року в селі був фельдшерський пункт та невеличка заводська лікарня, в якій працювали лікар, фельдшер, акушерка та три санітарки. Турбота про здоров’я людини стала однією з найважливіших справ нашої Радянської держави. Тепер у Пархомівці є лікарня на 50 ліжок, амбулаторія, три фельдшерські пункти і один медпункт. В лікарні обладнано клінічну лабораторію, рентгенівський, фізіотерапевтичний, зуболікувальний кабінети та зубопротезну лабораторію. Штат медичних працівників лікарні зріс порівняно з 1917 роком в десять разів. Завдяки здійсненню медико-профілактичної роботи та поліпшенню культурно-побутових умов населення вже багато років немає випадків захворювання на висипний тиф, віспу, дизентерію тощо. Медичні працівники села користуються у населення великою повагою і довір’ям. Старша медична сестра А. Д. Випрецька обрана депутатом районної Ради, а зубний лікар Г. Т. Сосонна — депутатом сільської Ради.
Незрівнянно з минулим зросла освіта на селі. У дожовтневий час тут були церковнопарафіальна школа, двокласне училище і земська школа, в яких навчалися 100—110 учнів, причому більшість з них- ходила до школи один рік, і тільки діти багатих мали можливість закінчити навчання, яке провадилось виключно російською мовою. Понад 70 проц. жителів (серед жінок — 95 проц.) були неписьменні. Лише один чоловік в селі мав вищу та 18 — середню освіту.
Вже в перші роки Радянської влади в селі майже ліквідовано неписьменність серед дорослих. Замість старих шкіл створена трудова семирічна школа з навчанням рідною українською мовою. Всі діти були охоплені навчанням, і більшість з них закінчувала сім класів. Багато зробив для розвитку освіти на селі в довоєнний час I. X. Лебеденко, який вчителював тут понад 35 років.
У 1937 році в селі збудовано нове двоповерхове приміщення школи. Вона була перетворена з семирічної на середню. Крім середньої школи, були ще семирічна і три початкові. Тепер є п’ять початкових, восьмирічна та середня загальноосвітня політехнічна школа. В них навчається близько 1200 учнів. Молодь села, закінчуючи середню школу, здобуває і виробничу спеціальність — механізатора широкого профілю, електромонтера, слюсаря. В середній школі добре обладнано слюсарну і столярну майстерні, учбові кабінети механізації, електротехніки, фізичний, хімічний кабінети та інші. Для учнів з віддалених сіл є шкільний інтернат. З 1955 року працює середня вечірня школа. В ній без відриву від виробництва навчається близько 100 юнаків і дівчат.
В школах села працюють 59 учителів. Значна частина з них — корінні жителі. За багаторічну і бездоганну роботу та активну громадську діяльність чимало учителів нагороджено орденами і медалями, значком «Відмінник народної освіти». За заслуги в галузі народної освіти учительки Я. І. Голубєва та І. І. Богодист нагороджені орденом Леніна.
В Пархомівці молоді створено всі умови, щоб здобути середню і вищу освіту. Чимало спеціалістів, які тут працюють, вчаться заочно у вищих учбових закладах, в аспірантурі. Так, агроном радгоспу М. Ф. Федоряка і економіст С. І. Дем’янко вчаться заочно в аспірантурі Харківського сільськогосподарського інституту.
3 Пархомівки вийшло чимало науковців. Серед них П. Г. Данильченко — доктор біологічних наук, професор Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова, директор Палеонтологічного інституту Академії наук СРСР. У вищих учбових закладах і науково-дослідних інститутах працюють кандидати наук Р. О. Гребеник, Г. М. Охтирченко, М. Ф. Сасько та інші. Вихідцями з села в генерал-майор М. І. Дяченко, полковники Я. П. Шульга й М. Я. Шульга. Так виросли люди Пархомівки, для яких відкрито широкий шлях до освіти, науки, активної участі в усіх галузях громадського життя.
Невпинно, підвищується культурний рівень населення. До Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі не було жодного культурного закладу. Тепер є чотири клуби. При клубі цукрозаводу працюють різні гуртки, в т. ч. драматичний, який ставить п’єси «Наталка Полтавка», «Мартин Боруля», «Назар Стодоля», «Фараони» та інші. Свої вистави драматичний гурток показував у Москві на ВДНГ.
Жителі Пархомівки люблять і цінують книги. В селі шість масових бібліотек з книжковим фондом 28,6 тис. томів. Бібліотеками постійно користуються 2459 читачів. Трудівники Пархомівки мають більш як 350 індивідуальних бібліотечок. У 1965 році населення передплачувало 2500 примірників газет і 1185 — різних журналів. Крім того, сільська пошта щомісяця продає вроздріб чимало періодичної літератури.
Понад 10 років в селі існує історико-художній музей, створений на громадських засадах учнями Пархомівської середньої школи під керівництвом вчителя О. Ф. Луньова. Експозиція музею розташована в залах будинку цукрозаводу і налічує понад З тис. експонатів. В музеї зібрано переважно оригінальні твори видатних російських і українських художників, зокрема етюди «Голова старца» до картини О. Іванова «Явление Христа народу», картини І. Левітана «После дождя», С. Васильківського «На закате», малюнок В. Васнецова «Вологодская деревня», окремі твори І. Шишкіна, І. Айвазовського, малюнки Т. Г. Шевченка, а також твори скульпторів і художників С. Коненкова, В. Фаворського, М. Сар’яна, В. Касіяна та ін. В музеї представлено також багато цікавих експонатів прикладного мистецтва: фарфор, кераміка, художнє скло, різьба по дереву і кості, вишивка і т. п. Два зали займає історико-краєзнавча експозиція, у якій представлені цінні історичні реліквії. В музеї є зали західного і східного мистецтва.
Пархомівський історико-художній музей — визначний культурно-освітній осередок на селі. Він відіграє важливу роль у комуністичному вихованні трудівників села, особливо молоді. Музей відвідують колгоспники, робітники, школярі не тільки з Пархомівки, а й з багатьох міст і сіл Харківської та сусідніх Сумської і Полтавської областей. Щороку тут буває понад 30 тис. чоловік.
Нещодавно група пархомівських школярів побувала в Німецькій Демократичній Республіці, в Дрезденській картинній галереї, ознайомилася із зібраними тут шедеврами світового образотворчого мистецтва.
Суцільна грамотність населення, доступність соціалістичної культури та науки, поширення наукового світогляду зумовили те, що переважна більшість трудівників села є невіруючими. Непотрібною для пархомівдів стала церква, і вони закрили її.
Провідну роль у розв’язанні завдань розвитку економіки і культури села відіграють партійні організації, яких в селі п’ять: дві колгоспні, а також на цукровому заводі, в радгоспі і сільському споживчому товаристві. В 1965 році у Пархомівці було 160 комуністів, більшість з них працює на найважливіших виробничих ділянках.
В селі — 6 комсомольських організацій, в яких налічується понад 300 юнаків і дівчат. Профспілкові організації об’єднують понад 700 чоловік. Велику роботу проводять також добровільні товариства ДТСААФ, Червоного Хреста та інші.
Плодотворну діяльність розгорнула Пархомівська Рада депутатів трудящих, до якої обрано 69 депутатів. При ній працюють постійні комісії: фінансово-бюджетна, сільського господарства, культурно-освітня, торговельно-кооперативна, благоустрою та шляхового будівництва, соціалістичної законності. Крім того, значну роботу проводять громадська комісія по боротьбі з бездоглядністю дітей, батьківська рада, дружина по охороні громадського порядку та товариські суди. Постійний актив сільської Ради налічує близько 100 чоловік. Активна громадсько-політична діяльність допомагає трудівникам Пархомівки добиватися нових успіхів у здійсненні завдань, накреслених XXIII з’їздами КПРС і КП України.
О. У. ГОЛУБЄВА, У. П. ГОРБАТЕНКО, П. У. ДАНИЛЕНКО, У. Я. МАСЕНКО
Зауваження від відвідувачів
Хотів би вказати свої найсуттєвіші зауваження:
- Указом Катерини 2 від 14.06.1765 року с. Пархомівка разом із Гутами були «пожаловані» бригадиру Подгорічані; після смерті графа Подгорічані І. М. село належало його дружині та 2-м синам, після смерті яких «правдами-неправдами» селом заволодів їх далекий родич Вукотич Іван Іванович, а вже згодом його племіник Вучичевич Лука Петрович.
- Остаточно Пархомівка була визволена від фашистів у період 20-26 серпня 1943, а не 12.08.43