Кіндрашівка, Куп’янський район, Харківська область
Кіндрашівка — село, центр сільради, розташоване на автодорозі районного значення Куп’янськ — Дворічна, на відстані 7 км від районного центру і 4 км від залізничної станції Сніжна на залізничній лінії Куп’янськ — Бєлгород. Населення — 200 чоловік.
До складу сільради входять населені пункти: Веселий, Голубівка, Калинове, Книшівка, Мала Шапківка, Махівка, Московка, Новотевченківка, Опарине, Першотравневе, Радьківка, Рочняківка, Соболівка, Тищенківка.
За переказами, в кінці XVIII століття на місці сучасного села Кіндрашівки виник хутір. Першим поселенцем був Кіндрат Григоров (тобто син Григорія). Від його імені й походить назва села. Від нього ж, очевидно, походить і поширене в селі прізвище «Григоров». Кіндрашівка зростала повільно. На початку 60-х років XIX століття в ній налічувалося 13 дворів з 97 жителями. В кінці XIX і на початку XX століття кількість населення збільшилась.
Хутір Кіндрашівка з другої половини XIX століття перебував у віданні казни, за адміністративним поділом належав до Куп’янської волості. Перші поселенці займалися хліборобством. Вони володіли землею на правах власності. Такої землі було близько 200 десятин. Населення, в міру його зростання, задовольнялося наділами з громадського фонду від Куп’янської сільської громади, до складу якої входила Кіндрашівка.
Розвиток капіталізму, ріст населення призводили до зменшення земельних наділів переважної частини селян. На початку XX століття величина наділу коливалася від 0,5 до 3 десятин на господарство (в другій половині XIX століття 5—6 десятин).
Процес розшарування селянства на бідних та багатих особливо посилився проведенням столипінської земельної реформи. Ліквідація общинного землеволодіння (Куп’янська волость була цілком переведена на відруби) надавала широкі можливості куркулям скуповувати мізерні наділи бідноти. Напередодні 1917 року кіндрашівські куркулі зосередили в своїх руках близько половини всієї землі.
У дореволюційний час переважна більшість селян Кіндрашівки мала злиденне господарство. Частина їх змушена була поневірятися в наймах у поміщика Ігнатьєва, власника сусідньої економії, та куркулів, а частина цілком відривалася від хліборобства, перетворювалася в сільських пролетарів: копачів колодязів, пічників, теслярів. Особливо багато таких було на хуторі Книшівці (нині частина с. Кіндрашівка).
Злиденне життя бідняка виявлялося в усьому: в убогих хатах, домотканому грубому одязі, злиденному харчуванні. Ще й тепер згадують старожили, що цукор у ті часи був предметом розкоші, а одяг з фабричної тканини — вдивовижу. Темне, забобонне було селянське життя. Епідемії, інфекційні захворювання були постійними супутниками кіндрашівців. Тільки один раз у два місяці відвідував хутір фельдшер Куп’янської повітової земської лікарні. Більшість населення змушена була «лікуватись» у повитух, шептух, костоправів тощо.
До початку XX століття жителі Кіндрашівки були майже поголовно неписьменні. Відкриття в 1903 році трикласної земської школи (усі учні розміщувалися в одній кімнаті, а заняття проводила одна вчителька з помічницею) далеко не вирішувало справи з освітою. Школа не могла охопити усіх бажаючих вчитися. На 1 січня 1912 року в школі навчалося 59 хлопців і 9 дівчат з Кіндрашівки та сусідніх сіл. Понад 20 дітей не було прийнято. Навчання розпочинали пізньої осені, коли закінчувалися збирання городини та випас худоби. Припиняли навчання рано навесні, коли для більшості школярів наставала пора працювати в господарстві. Багато школярів не закінчували навіть трьох класів. Так, 1913 року школу закінчили всього 8 учнів.
Певним кроком на шляху до поширення освіти на селі було відкриття при школі бібліотеки. У 1911 році в ній налічувалося 1095 книжок. Всі свої знання, багато сил і любові віддала народній освіті перша вчителька Кіндрашівки В. І. Вєткова. Вона була ініціатором створення в селі «недільної школи», де частина дорослого населення змогла навчитися читати й писати. З душевною теплотою’ і вдячністю ще й тепер згадують старі жителі Кіндрашівки свою першу вчительку, яка багато добра зробила селянам.
Трудящі селяни Кіндрашівки вірили в краще майбутнє і боролися за нього. Бурхливі події революції 1905—1907 рр., коли в сусідніх селах палали поміщицькі маєтки, події Лютневої революції 1917 року, в результаті якої був повалений царизм, підсилювали їхні надії та сподівання. Але тільки Великий Жовтень приніс селянам жадану волю. Встановлення Радянської влади у Куп’янському повіті на початку 1918 року, перші її заходи показали кіндрашівцям, що нова влада — виразник інтересів трудящих. Знущання і пограбування населення окупантами та білогвардійцями ще більше переконали селян у цьому.
Опорою Радянської влади на селі став сільський комітет незаможних селян, створений влітку 1920 року. Це була перша селянська організація в Кіндрашівці. Головою KHС селяни обрали бідняка П. С. Касяна. Комнезам у цей час фактично здійснював функції Радянської влади на селі. Переборюючи опір куркулів, він дбав про виконання продрозверстки, приділяв велику увагу перерозподілу землі. Забезпечення бідноти землею ускладнювалося тим, що поблизу Кіндрашівки не було поміщицьких володінь. Комнезам забирав у місцевих куркулів лишки понад встановлену Харківським губземвідділом норму — 7 десятин на господарство, які були досить значні. Ці землі розподілялися між безземельними та малоземельними селянами.
У 1921 році Кіндрашівка стає центром сільської Ради. Першим її головою селяни обрали О. Д. Книша, незаможного селянина із сусіднього села Книшівки.
Через сільраду, комнезам, кооперативні товариства селяни залучалися до активного громадського життя.
Глибокий сум, тяжкий біль у серцях селян Кіндрашівки викликала смерть В. І. Леніна. Від кіндрашівських незаможників у Москву на похорон вождя їздив П. С. Касян. Розповіді земляка про все бачене й пережите в Москві справили незабутнє враження на селян, вони ще більше прониклись бажанням іти по шляху, вказаному Леніним,— через кооперацію до соціалізму.
З членів КНС і сільської Ради в Кіндрашівці згуртувався міцний бідняцько-середняцький актив, до якого входили П. М. Горбашов, В. Я. Книш та ін. Активісти подавали діяльну допомогу виконкому сільради і КНС у кооперуванні населення, ліквідації неписьменності та в інших заходах. У 20-х роках в Кіндрашівці створюється споживча кооперація.
У 1927 році було остаточно покінчено з куркульським впливом у сільській Раді. Бідняцько-середняцький актив прийняв рішення припинити видачу кредитів куркулям. Частина кіндрашівських селян вступила до Куп’янського кредитно-збутового товариства, яке подавало допомогу бідняцько-середняцьким господарствам. Кооперування населення, організація колективних господарств в інших селах, допомога з міста, агітація за нові форми господарювання — все це підводило кіндрашівців до створення колгоспу. Наприкінці 1929 року в Кіндрашівці було засновано ТСОЗ. Такі ж товариства виникли і в сусідніх селах — Малій Шапківці, Радьківці, Новошевченковому, Тищенківці, Рочняківці.
Куркулі вели оскаженілу агітацію проти колективізації. Бідняцько-середняцький актив, очолюваний КНС, викривав ворожі дії куркулів та провадив широку роз’яснювальну роботу серед селян про переваги колективного господарювання.
Куркулів, які чинили шалений опір колективізації, шкодили ТСОЗам, виселили з території сільради.
Велику допомогу місцевому комітету незаможників надавав уповноважений Кубинського окружкому партії по Кіндрашівській сільраді, тодішній голова Кубинського сільськогосподарського кредитно-збутового товариства, комуніст М. Т. Курило. На початку березня 1930 року члени Кіндрашівського ТСОЗу разом із членами ТСОЗів сусідніх сіл організували сільськогосподарську артіль і назвали її на честь Міжнародного жіночого дня — ім. 8 Березня. Першим головою артілі було обрано П. М. Горбашова, в минулому батрака, а в радянський час — сільського активіста, одного з ініціаторів створення колгоспу.
Переборюючи труднощі росту, використовуючи допомогу держави, особливо через Кубинську МТС, організовану 1930 року, сільськогосподарська артіль ім. 8 Березня з кожним роком міцніла. І все ж в артілі, як і в багатьох інших господарствах, ще низькі були доходи від громадського господарства, особливо від тваринництва, а, отже, й низька оплата трудодня.
Головними причинами цього явища була незадовільна організація праці, низька трудова дисципліна та недооцінка матеріальної заінтересованості колгоспників у результатах праці. У 1932—1933 рр. урожай зернових у колгоспі становив 6 цнт, цукрових буряків — 45 цнт з га. Надої молока на одну фуражну корову становили близько 300 літрів молока на рік. Колгоспники одержували на трудодень по 300 г зерна та 15 коп. грошима.
На початку 1934 року артіль була розукрупнена на три господарства: ім. 8 Березня (с. Кіндрашівка), ім. 16-річчя РСЧА (с. Тищенківка) і «Комсомолець» (с. Мала Шапківка). В умовах ще недостатнього рівня механізації й недосконалої організації артільного виробництва цей захід був необхідним кроком у розвитку колгоспів.
В історії с. Кіндрашівки й колгоспу ім. 8 Березня велику роль відіграли заходи організаційно-господарського характеру, проведені в 1938 році. Колгосп очолив здібний організатор сільськогосподарського виробництва С. К. Ярошенко, який до того 8 років працював директором радгоспу «Комсомолець». У 1938 році в с. Кіндрашівці було створено територіальну партійну організацію, в яку ввійшли 5 комуністів. Нове правління колгоспу при діяльній допомозі партійної організації взяло для того часу передовий, новаторський курс, спрямований на всебічний розвиток і поєднання двох найважливіших галузей сільського господарства — рільництва й тваринництва. Було вжито заходів до того, щоб піднести матеріальну заінтересованість колгоспників у результатах своєї праці. За короткий час артіль ім. 8 Березня стала передовим господарством на Кубянщині. Загальний доход її за 1940 рік зріс до півмільйона крб., з яких понад 180 тис. дало тваринництво. Це в 6 разів більше, ніж було одержано у 1937 році. Середня оплата трудодня протягом трьох років (1938—1940) становила понад 2 кг зерном і 4 крб. грошима.
Партійна організація виховала чимало передовиків сільськогосподарського виробництва. Ланки Я. Є. Решетняк та К. В. Книш вирощували по 280 цнт цукрових буряків з гектара. М. Г. Ольшевська, М. П. Григорова, Г. М. Книш добилися найвищих по Кубинському району надоїв молока — від 2 до 3 тис. літрів на одну корову. В 1940 році вони були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки і завоювали це право на 1941 рік. В цьому ж році молочно-товарна ферма, якою керував Г. О. Радченко, дістала право на участь у ВСГВ. За ініціативою партійної організації та ЇЇ секретаря агронома І. Г. Жлуденка у колгоспі почали постійно провадити агрозаняття. На цих заняттях активісти й передовики артілі знайомилися з передовою агротехнікою, вивчали досвід новаторів колгоспного виробництва.
За роки існування колгоспу змінилася Кіндрашівка. Було побудовано нові господарські й житлові приміщення, поповнилися засоби виробництва, транспорт. Колгоспні поля обсаджувалися лісосмугами, споруджувалися ставки. В будинках колгоспників з’явилося радіо. На власному досвіді переконалися трудівники Кіндрашівки, що дає колгоспний лад та які перспективи відкриває перед ними.
До 1936 року в Кіндрашівці була повністю ліквідована неписьменність. Діти колгоспників після закінчення початкової школи вчилися далі в середніх школах м. Куп’янська, у вузах Харкова та інших міст. Зросла політична активність трудівників села, особливо під час обговорення проекту нової Конституції, виборів да Верховної Ради СРСР, Верховної Ради. УРСР та інших політичних кампаній. На колгоспних зборах 1 червня 1936 року, на яких кіндрашівці знайомилися з проектом нової Конституції, загальну думку трудівників села висловив пасічник К. Ю. Ляшенко. «Про що віками мріяли наші діди й прадіди,— сказав він,— тепер ми це бачимо в проекті Основного закону Союзу. Ось вона Конституція народу». Колгоспники записали в резолюції зборів, що кожний пункт проекту Конституції обговорять, вивчать до останнього рядка. Одностайно проголосували кіндрашівці за блок комуністів і безпартійних на виборах до Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР.
Напад фашистів на нашу Батьківщину перервав мирну творчу працю колгоспників. На фронт пішла більшість чоловічого населення, були мобілізовані транспортні засоби колгоспу. З осені 1941 року колгоспники артілі працювали у надзвичайно тяжких прифронтових умовах. 24 червня 1942 року Кіндрашівка була окупована. Фашисти та їхні посіпаки знущалися з населення, переслідували колгоспних активістів. Вони катували Ф. І. Радченка, І. І. Повелицю, що були зачинателями колгоспного руху в селі.
Кіндрашівці не примирилися з становищем рабів, яке їм призначали окупанти. Вони допомагали хлібом та іншими продуктами партизанському загону, дії якого поширювались і на села Кіндрашівської сільради, ховали в лісі або закопували в землю колгоспний реманент, щоб його не знищили окупанти.
Фашисти вщент зруйнували господарство колгоспу, пограбували особисте майно колгоспників. Окупанти завдали збитків лише по артілі більш як на 4 млн. карбованців.
У лютому 1943 року Радянська Армія визволила село від фашистських загарбників.
Відважно боролися проти фашистських окупантів на фронтах Великої Вітчизняної війни воїни з Кіндрашівки. І. Г. Жлуденко, Г. Т, Погребняк, П. І. Кизим, В. Ф Григоров, І. М. Скорик, А. М. Риловцев, Т. Ф. Рочняк, О. І. Бондар, С. Д. Колесник, М. П. Шаповал, І. О. Чорний та інші відзначені урядовими нагородами.
У 1950 році жителі села бережно перенесли останки воїнів, які загинули під час визволення Кіндрашівки і сусідніх сіл, та останки партизанки, повішеної фашистами в сусідньому селі Тищенківці, і поховали їх у братській могилі в найкращому місці села, біля колгоспного саду. На могилі було встановлено пам’ятник.
Переборюючи труднощі воєнного часу, кіндрашівці дружно взялися за відродження свого села й колгоспу. На допомогу прийшла держава. Невдовзі після визволення села колгосп одержав будівельні матеріали, хімікати, мінеральні добрива, посівний матеріал. В перший же рік, працюючи по-фронтовому, колгоспники артілі ім. 8 Березня відбудували 4 тваринницькі ферми, успішно виконали план здачі сільськогосподарської продукції у фонд Радянської Армії, план натуроплати за роботу MTС тощо. Молодечий запал, енергію у відбудові зруйнованого фашистами господарства колгоспу виявили комсомольці села на чолі з секретарем організації М. А. Григоровою. Комсомольці власними силами відремонтували конюшню, кузню, підготували до сівби інвентар, зібрали насіння городніх культур на 5 га. 30 комсомольців і молодих колгоспників виїхали обробляти колгоспну землю власними коровами. Тоді ж вони звернулися з закликом до всіх комсомольців і молоді визволених районів Харківської області включитися в соціалістичне змагання за кращу підготовку і проведення весняної сівби 1943 року. Добре підготувався колгосп ім. 8 Березня і до весняної сівби 1944 року. За це голова колгоспу В. С. Сизонов був нагороджений Почесною грамотою виконкому райради депутатів трудящих і РК КП(б)У. Кіндрашівці виявляли справжній трудовий героїзм. Вони першими в районі вже в 1945 році відновили довоєнні посівні площі, систематично перевиконували державні плани, зокрема плани розвитку тваринництва.
В колгоспі зросли грошові доходи. Якщо в 1943 році вони становили 50 тис. крб., то в 1945 — 140 тис. крб. Відповідно зросли й відрахування до неподільного фонду артілі з 7900 крб. до 20 тис. карбованців.
Після війни дружний колектив кіндрашівців поповнився демобілізованими воїнами. Повернувся в рідне село з Радянської Армії С. К. Ярошенко, який очолив колгосп, та І. Г. Жлуденко, якого комуністи обрали секретарем партійної організації. Почався новий етап боротьби за відродження господарства. Вже в 1946 році колгосп добився перших значних успіхів. Впровадження прогресивних агротехнічних заходів дало змогу посушливого року зібрати в середньому з га по 16,5 цнт озимої пшениці. Окремі бригади й ланки зібрали по 24 цнт пшениці, по 30 цнт кукурудзи та 14,8 цнт соняшника з га. Колгосп здав державі 15 тис. пудів хліба, на 3 тис. пудів більше, ніж у 1939 році. В соцзмаганні з сусіднім колгоспом ім. 16-річчя РСЧА кіндрашівці вийшли переможцями. За досягнуті успіхи колгосп ім. 8 Березня був нагороджений перехідним Червоним прапором райвиконкому та райкому партії.
Ще більших успіхів у розвитку артільного господарства добилися кіндрашівці наступного 1947 року. В середньому по колгоспу було зібрано з кожного га 21 цнт озимої та 16,8 цнт ярої пшениці, 20,9 цнт ячменю, 37 цнт кукурудзи, 273 цнт цукрових буряків. Ланка В. П. Григорової досягла найвищої врожайності озимої пшениці — 35,3 цнт з га, ланка Н. П. Вінецької — 29,9 цнт, бригада С. О. Комаристого — 25,6 цнт. За ці успіхи Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 лютого 1948 року голові колгоспу С. К. Ярошенку і ланковій В. П. Григоровій було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а 46 колгоспників та спеціалістів сільського господарства нагороджено орденами і медалями. З них орденом Леніна — агронома І. Г. Жлуденка, ланкову Н. П. Вінецьку, бригадира С. О. Комаристого, колгоспника І. М. Книша.
Досягнення в розвитку хліборобства були закріплені в наступні роки. У 1949 році урожай озимої пшениці становив 23,4 цнт з кожного гектара.
Збільшення площі та підвищення врожайності кормових культур забезпечили умови для певних досягнень у тваринництві, особливо свинарстві. У 1948 році колгосп одержав по 14,2 цнт свинини на кожні 100 га орної землі. В той час це досягнення мало загальносоюзне значення. Президія Верховної Ради CPСP Указом від 24 червня 1949 року присвоїла звання Героя Соціалістичної Праці завідуючому свинофермою Я. Т. Рочняку і ветфельдшерові колгоспу Л. Ф. Вінецькому, а голова колгоспу С. К. Ярошенко був нагороджений другим орденом Леніна. Урядовими нагородами були відзначені свинарки М. П. Вінецька, Н. Т. Рочняк, М. В. Сукач.
Сумлінна праця трудівників села примножувала багатства колгоспу. З 1947 року річні доходи артілі перевищують один мільйон крб. Відрахування до неподільного фонду зросли за 4 роки (1946—1949) з 80 до 280 тис. крб. Колгоспники почали одержувати на трудодень по 2 і більше кг хліба і до 9 крб. грошима.
В лютому 1948 року комсомольсько-молодіжна ланка Героя Соціалістичної Праці В. П. Григорової звернулась до всіх молодих працівників колгоспних ланів Куп’янського району з закликом включитися в соціалістичне змагання за вирощування високих урожаїв зернових культур. У вересні 1949 року кіндрашівці звернулися з листом до трудівників сільського господарства Куп’янського району, щоб розгорнути соціалістичне змагання на честь 10 роковин возз’єднання українського народу і 32 роковин Великого Жовтня. Бюро Куп’янського РК КП(б)У підтримало ініціативу трудівників колгоспу ім. 8 Березня і зобов’язало секретарів партійних і комсомольських організацій, голів сільрад і колгоспів, директорів МТС вжити заходів до розгортання соціалістичного змагання за вирощення високих врожаїв зернових культур.
З 1948 року передова Кіндрашівка стала місцем проведення багатьох районних нарад з питань розвитку сільського господарства. І це не випадково. Вирішення ряду важливих питань колгоспного виробництва пов’язувалося з конкретною практикою передової артілі. Представники багатьох колгоспів відвідували Кіндрашівку, щоб перейняти досвід передової на Харківщині артілі.
14 березня 1950 року відбулися вибори до Верховної Ради СРСР. Для колгоспників артілі ім. 8 Березня це були особливі вибори. Вони віддали свої голоси за С. К. Ярошенка, відомого організатора колгоспного виробництва. В день виборів Кіндрашівка прокинулась раніше, ніж звичайно. Багато виборців заповнили приміщення виборчої дільниці ще до 6 години ранку, коли розпочалося голосування. Кожний трудівник Кіндрашівки йшов на вибори з почуттям гордості за свій колгосп, за свою Батьківщину.
Визначною подією в історії Кіндрашівки та розташованих поблизу неї сіл було об’єднання колгоспу з сусідніми артілями, офіційно оформлене на загальних колгоспних зборах 25 червня 1950 року. В одне господарство об’єдналися колгоспи: ім. 8 Березня (с. Кіндрашівка), ім. 16-річчя РСЧА (с. Тищенківка), «Комсомолець» (с. Мала Шапківка), «Червона хвиля» (с. Голубівка) та «Вільна праця» (с. Калинове). В 1954 році до них приєдналася ще артіль «П’ятирічка» (с. Московка). За об’єднаним колгоспом збереглася назва ім. 8 Березня, головою був обраний С. К. Ярошенко. Об’єднання колгоспів сприяло дальшому розвитку артільного господарства, зростанню добробуту та культури жителів Кіндрашівки і сусідніх сіл. У перший рік після об’єднання загальний прибуток колгоспу ім. 8 Березня обчислювався в 1950 тис. крб., а в 1953 році він уже становив 3051 тис. крб. Суми відрахувань до неподільного фонду збільшилися за цей період з 380 до 585 тис. карбованців.
Матеріальна база колгоспу давала змогу розгорнути будівництво господарських і культосвітніх приміщень та житлових будинків для колгоспників. Ще до об’єднання в Кіндрашівці розпочалося значне будівництво. В 1947—1949 рр. було побудовано електростанцію, цегляний свинарник, корівник, кормокухню, п’ять будинків для колгоспників. Це був початок. У 1950 році збудували ще два стандартні свинарники, два корівники на 100 голів кожний, 5 будинків для колгоспників, розпочали будівництво клубу з залом на 300 місць, дитячих ясел на 50 дітей. На фермах було запроваджено механізоване водопостачання, автопоїлки. В наступні роки широко розгорнулося житлове будівництво. Колгосп створив свою будівельну базу: в 1946—1949 рр. було побудовано цегельний завод, створено теслярську майстерню та організовано будівельну бригаду.
Разом з укрупненням колгоспу кількісно зросла партійна організація (з 8 комуністів у 1949 році до 25 у 1950). У рільничих бригадах були створені партійні групи. Велике позитивне значення мало те, що всі комуністи були безпосередньо зв’язані з виробництвом. Партійна організація перебудувала агітаційно-масову роботу в такий спосіб, що вона стала активніше впливати на колгоспне виробництво. Була підібрана група агітаторів у складі 38 чол. із числа передовиків і спеціалістів сільського господарства та вчителів, яка всю агітаційно-масову роботу тісно пов’язувала з виконанням господарських завдань колгоспу. Стало більше приділятися уваги керівництву соціалістичним змаганням, 3—4 рази протягом року провадилася перевірка виконання взятих зобов’язань. За ініціативою партійної організації правління колгоспу встановило перехідні Червоні прапори для нагородження передових бригад і ланок.
В наступні роки колгосп ім. 8 Березня зробив значний крок уперед по шляху економічного розвитку. У 1953 році в постанові жовтневого Пленуму ЦК КП України «Про підсумки вересневого Пленуму ЦК КПРС і завдання партійної організації України по дальшому розвитку сільського господарства» колгосп ім. 8 Березня був відзначений в числі передових колгоспів республіки. Виробничі показники колгоспу, зокрема по тваринництву, вже досягли рівня завдань, поставлених вересневим Пленумом ЦК КПРС на найближчі 2—3 роки. Середній надій молока на фуражну корову досягав 2703 кг, на кожні 100 га орної землі було вироблено по 34,8 цнт свинини.
У 1954 році на Всесоюзній сільськогосподарській виставці кіндрашівський колгосп демонстрував свої успіхи перед країною. Честь представляти колгосп випала Героям Соціалістичної Праці, С. К. Ярошенку, Я. Т. Рочняку, В. П. Григоровій, кращим дояркам Н. К. Шапці, П. С. Мисько, М. А. Григоровій, М. П. Григоровій. У павільйоні УРСР колгосп ім. 8 Березня мав свій стенд. Стенд і експонати колгоспу ім. 8 Березня викликали жвавий інтерес відвідувачів та учасників виставки — тваринників і спеціалістів сільського господарства. Багато схвальних записів залишили тваринники колгоспів України, РРФСР, Казахстану та ін. республік. Наприклад, свинар колгоспу «Пограничник» Приморського краю Нетребін писав: «У тваринників артілі ім. 8 Березня є чого повчитися. За їх прикладом ми також широко застосуємо міжпорідне схрещування свиней». Перебування на виставці кіндрашівці використали для вивчення передового досвіду інших колгоспів.
Як учасник Всесоюзної сільськогосподарської виставки колгосп ім. 8 Березня був нагороджений дипломом 1 ступеня і премійований електродоїльним агрегатом ДА-3. Золотими і срібними медалями було нагороджено ряд учасників виставки.
Всесоюзна сільськогосподарська виставка сприяла встановленню зв’язків з іншими артілями і обміну з ними передовим досвідом. У жовтні 1954 року в Кіндрашівку надійшов лист від тваринників молодого ще колгоспу ім. 8 Березня Снятинського району Івано-Франківської області. Члени прикарпатської артілі писали, що на виставці в Москві вони добре ознайомилися з досягненнями тваринників колгоспу ім. 8 Березня і вирішили викликати їх на соціалістичне змагання, яке сприятиме дальшому розвитку обох господарств.
Доярка М. П. Григорова у складі делегації Куп’янського району побувала у Вінницькому районі, де обмінювалася досвідом з прославленими доярками М. Ю. Плахотник та О. П. Островською, учасницями Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1954 і 1955 років.
Розвиток тваринництва в колгоспі поставив на порядок денний питання про розширення кормової бази. Збільшили посівну площу кормових культур, зокрема кукурудзи. Це дало змогу колгоспу відгодувати за п’ять років (1950—1954) 2670 свиней, здати та продати державі 3113 цнт свинини. З цього він мав 3090 тис. крб. прибутку.
1956 рік відзначено посиленням політичної і трудової активності колгоспників. Про XX з’їзд партії та його рішення по приїзді з Москви докладно розповів на відкритих партзборах делегат з’їзду С. К. Ярошенко. У відповідь на рішення з’їзду збори ухвалили взяти підвищені зобов’язання по виробництву зерна і продуктів тваринництва.
Активним помічником партійної організації в боротьбі за піднесення сільського господарства стала комсомольська організація колгоспу, яка налічувала 60 комсомольців. Комуністи і комсомольці всю свою роботу серед молоді скерували на те, щоб залучити юнаків і дівчат до активної участі в колгоспному виробництві, в соціалістичному змаганні. В 1957 році комсомольська організація послала на ферми колгоспу 20 чоловік. Того ж року 40 юнаків і дівчат, які закінчили школу, пішли працювати на ферми і в бригади. Серед них Надія Шапка, Раїса Григорова, які незабаром стали майстрами високих надоїв молока.
Значну роль у житті колгоспу, в розвитку соціалістичного змагання почала відігравати колгоспна багатотиражна газета «Зоря комунізму», перший номер якої вийшов 15 січня 1957 року.
1957 рік був роком високої активності трудівників колгоспу: вони готувалися гідно зустріти 40 роковини Радянської влади. Кожен колгоспник взяв підвищені зобов’язання, готував трудові подарунки до дня Великого Жовтня. Правління колгоспу та партійна організація послали на відповідальні ділянки виробництва комуністів. 6 комуністів очолили бригади, два — ланки; у тваринництві почали працювати 12 членів партії. В ювілейному році трудівники колгоспу зібрали по 25,1 цнт озимої пшениці на площі 884 га, а 3-я бригада — по 28,2 цнт на площі 35 га. Колгосп достроково розрахувався з державою та закінчив збирання цукрових буряків.
Славно потрудилися тваринники. Вони виробили по 50,6 цнт м’яса в живій вазі на 100 га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 36,2 цнт свинини на 100 га орної землі. Перше місце в соціалістичному змаганні посів колектив кіндрашівської молочнотоварної ферми, де на кожну корову було надоєно на 416 кг молока більше, ніж у середньому по колгоспу. Доярка Н. К. Шапка зобов’язалася надоїти за рік по 3500 кг молока, а надоїла по 3731. Не відстали від неї доярки М. А. Григорова, Н. 3. Сизонова, М. Н. Демченко, К. Т. Донцова. На районній нараді передовиків сільського господарства, яка підбила підсумки соціалістичного змагання за 1957 рік, артілі ім. 8 Березня було вручено перехідний Червоний прапор. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 лютого 1958 року за досягнення в розвитку тваринництва була відзначена урядовими нагородами група тваринників колгоспу. С. К. Ярошенко був удостоєний четвертого ордена Леніна.
Після реорганізації МТС колгосп викупив техніку, виплативши державі 381 тис. крб., та додатково закупив машинна 196 тис. крб. В розпорядженні колгоспу були 12 тракторів, 5 зернових комбайнів, тракторні плуги, сівалки, культиватори та інша техніка.
В колгоспі було створено тракторну бригаду. Партійна організація (з 1959 року в колгоспі був створений партійний комітет) і правління стали приділяти багато уваги питанням впровадження у виробництво комплексної механізації, збільшення валових зборів зерна і продукції тваринництва, комуністичному вихованню трудівників артілі. За короткий час була розв’язана проблема підготовки механізаторських кадрів. За ініціативою членів правління колгоспу в 1959 році було створено міжколгоспний відгодівельний пункт, кормовою базою якого стали відходи підприємств харчової промисловості м. Куп’янська (цукрозаводу, маслозаводу, пивзаводу). Колгосп ім. 8 Березня першим приступив до обладнання цього пункту. На молочнотоварній фермі в Кіндрашівці впровадили механічне доїння корів. У 1960 році в колгоспі почали працювати ланки комплексної механізації, внаслідок чого собівартість пропашних культур набагато знизилась.
У роки семирічки колгосп ім. 8 Березня добився певних досягнень у збільшенні валових зборів зерна. Значна роль у цьому належить держсортодільниці, розміщеній у Кіндрашівці. За роки свого існування (з 1957 р.) дільниця випробувала десятки цінних сортів зернових, технічних та кормових культур. Кіндрашівці першими впроваджують нові районовані сорти на землях свого колгоспу.
Виробничі колективи Куп’янська: машинобудівний завод, міська електростанція — здійснюють шефство над колгоспом ім. 8 Березня. Шефи допомогли колгоспу електрифікувати 4-у комплексну бригаду, провели підготовчу роботу для подачі струму високої напруги в Кіндрашівку, Радьківку, Тищенківку. Вони надають допомогу в ремонті сільськогосподарської техніки.
Зустрічаючи XXII з’їзд КПРС, колгоспники артілі ім. 8 Березня виступили ініціаторами соціалістичного змагання на честь з’їзду і взяли підвищені зобов’язання. На славу потрудилися кіндрашівці, щоб виконати взяті зобов’язання, подати приклад іншим. У 1961 році колгосп зайняв перше місце в Куп’янському районі по врожайності озимої пшениці, соняшнику, кукурудзи і цукрових буряків. На всій площі 757,7 га, зайнятій у 1960 році під озиму пшеницю, в середньому було зібрано по 28,4 цнт зерна, а в третій бригаді на площі 24,5 га одержано 44,6 цнт з га. Напередодні XXII з’їзду партії колгосп продав державі 130 тис. пудів хліба — найбільше за всю свою історію. Такий був трудовий подарунок колгоспників артілі з’їзду.
Помилки в керівництві сільським господарством країни негативно відбились і на справах колгоспу ім. 8 Березня. Допускалися вони при визначенні структури посівних площ, також встановлювалися завишені завдання по надпланових закупках зерна, що підривало кормову базу тваринництва та знижувало матеріальну заінтересованість колгоспників.
Рішення березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 рік) поклали край такій практиці. Економічно обгрунтовані, визначені на ряд років закупки сільськогосподарських продуктів, підвищення закупівельних цін та ряд інших заходів дали добрі наслідки, сприяли дальшому розвитку колгоспу. Тільки в 1965 році підвищення цін на сільськогосподарську продукцію дало змогу колгоспу одержати додатковий прибуток в сумі 45 тис. карбованців.
Для зміцнення економіки господарства колгоспу велике значення мала дальша механізація основних процесів сільськогосподарського виробництва. Колгосп має міцну технічну базу: 21 трактор, 14 комбайнів різних видів, 14 вантажних автомашин та багато іншої сучасної техніки. У 1965 році без затрат ручної праці вирощувалися кукурудза та технічні культури на площі 8,35 га. Запроваджено механізацію трудомістких процесів у тваринництві. В останньому році семирічки на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 317,8 цнт молока, 48,3 цнт м’яса.
Річний доход колгоспу становив 715 тис. карбованців, значно зросла оплата трудодня. На цей час сума основних засобів виробництва досягла 1448,8 тис. карбованців.
Досягнення колгоспу ім. 8 Березня в економічному розвитку позитивно відбилися на зростанні добробуту, освіти і культури колгоспників. Докорінно змінилася Кіндрашівка, її загальний вигляд. Зникли мазані глиною, під солом’яною стріхою хати. Близько 90 проц. житла — це просторі, світлі цегляні будинки з верандами, криті залізом або шифером. Побудовані вони в основному у післявоєнні роки. Тільки за роки семирічки в селі зведено 47 нових будинків. Вулиці села освітлені електрикою. З виробничих приміщень колгоспу в Кіндрашівці розміщені З стандартні свинарники, 3 корівники, обладнані для електродоїння, великогабаритний пташник, телятник, автогараж та інші капітальні споруди. Колгосп витрачає значні кошти на культурні потреби. У 1965 році вони становили майже 28 тисяч карбованців. У центрі села височить великий двоповерховий Будинок культури, поблизу розташовані нові приміщення правління колгоспу, сільської Ради, відділення зв’язку, держсортодільниці, дитячих ясел. Перед Будинком культури розкинувся парк.
У 1948 році Кіндрашівська початкова школа була реорганізована в 7-річну, а з 1960 року — у 8-річну.
В Кіндрашівській школі працює 11 учителів переважно з вищою освітою, тривалий час тут працює відмінник народної освіти О. Г. Соляник. В селі є дві бібліотеки — сільська та шкільна. Фонд сільської бібліотеки налічує 6778 книжок — політичної, сільськогосподарської та художньої літератури. В селі немає сім’ї, яка б не передплачувала газет та журналів. Великою популярністю користується колгоспна багатотиражна газета «Зоря комунізму».
В селі працює 12 чоловік з вищою та 29 чоловік з середньою спеціальною освітою. Сільська інтелігенція відіграє велику роль у формуванні нового типу працівника соціалістичного хліборобства. В селі проводяться спеціальні семінари з основ агрономії, читаються лекції на різноманітні теми, влаштовуються читацькі конференції. Лекції провадяться в колгоспному Будинку культури, куди збираються кіндрашівці у вільний від роботи час. Тут проводяться також зустрічі з новаторами виробництва, концерти учасників художньої самодіяльності. Відвідують Кіндрашівку і художні колективи з Куп’янська та сусідніх колгоспів, культбригади з м. Харкова. Три-чотири рази на тиждень демонструються художні, науково-популярні та хронікальні фільми.
За роки Радянської влади у Кіндрашівці виросли нові люди. Розкрився талант організатора колгоспного виробництва С. К. Ярошенка. Понад 27 років очолює він колгосп ім. 8 Березня. Син селянина-бідняка з с. Волоської Балаклійки, він до революції був наймитом, а при Радянській владі — головою сільради, сільського кооперативу, директором радгоспу і, нарешті, головою колгоспу ім. 8 Березня. Діяльність С. К. Ярошенка високо оцінили громадськість району і Радянський Уряд. Він обирався депутатом Верховної Ради СРСР двох скликань, депутатом обласної та районної Рад депутатів трудящих. Радянський уряд присвоїв йому високе звання Героя Соціалістичної Праці та нагородив 4 орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак пошани», а Президія Верховної Ради УРСР — Почесною Грамотою.
Довгий час у селі працював І. Г. Жлуденко. Очолюючи держсортодільницю, він одночасно був агрономом колгоспу, секретарем партійної організації — спочатку територіальної (при Кіндрашівській сільраді), потім колгоспної. Заслужений агроном УРСР, орденоносець І. Г. Жлуденко з 1953 року очолив колгосп ім. Димитрова (Гусинської сільради Куп’янського району) і вивів його в ряди передових господарств району. М. Г. Григоров працював завідуючим тваринницькою фермою, а зараз — головою колгоспу ім. Шевченка Смородьківської сільради.
Нові перспективи дальшого розвитку постають перед колгоспом ім. 8 Березня. Вже в найближчі роки буде завершено комплексну механізацію і суцільну електрифікацію господарства артілі. Це дасть змогу реалізувати не використані ще резерви в рільництві і тваринництві. А саме на цій основі квітнутиме й розвиватиметься колгоспна Кіндрашівка.
З 1966 року в числі перших сіл на Харківщині розпочалася перебудова Кіндрашівки за новим генеральним планом реконструкції міст і сіл області. Провадиться зселення ряду дрібних населених пунктів на територію Кіндрашівки. Центр села буде забудовано двоповерховими з центральним опаленням будинками культурно-побутових і адміністративних установ. Виросте нова двоповерхова школа, універмаг, лазня. В селі буде водопровід, газ, забруковані, а в центрі села заасфальтовані, вулиці з електричним освітленням.
З невеликого хутора в дореволюційні часи, де панували злидні, темнота, забобони, виросла нова Кіндрашівка — село, яке відбиває торжество нового, соціалістичного ладу в нашій країні.
М. I. КСЕНЗЕНКО