Куп’янськ, Куп’янський район, Харківська область (продовження)
Важливою справою було подолання важкої спадщини дореволюційного минулого — темноти і неписьменності. Для ліквідації неписьменності і малописьменності серед дорослого населення в місті було розгорнуто мережу лікнепів. Тут діяло товариство «Геть неписьменність!». У цій справі брали участь широкі кола громадськості, зокрема працівники народної освіти, культурно-освітніх закладів та комсомольці. У січні 1928 року у 8 школах лікнепу навчалося 240 чоловік. На початку 30-х років з неписьменністю було покінчено.
Розширення мережі початкових і семирічних шкіл у Куп’янську дало змогу в 1926/27 навчальному році охопити навчанням 90 проц. дітей шкільного віку, а на початку 30-х рр.— усіх дітей шкільного віку. У передвоєнні роки в Куп’янську було здійснено семирічне навчання та зроблено значні кроки на шляху запровадження десятирічного. У 1939/40 навчальному році в місті було 8 масових шкіл, в т. ч. 5 середніх. Крім загальноосвітніх шкіл, діяли сільськогосподарський технікум, медична школа, школа колгоспних зоотехніків. У 1930 році в Куп’янську почав працювати робітфак, який готував до вступу в Харківський сільськогосподарський інститут. Характерний соціальний склад студентів робітфаку: дітей робітників — 60,3 проц., колгоспників — 32,9, одноосібних бідняків — 1,7, службовців — 3,8. З 1939 року почав підготовку педагогічних кадрів Куп’янський учительський інститут.
У відбудовний період були зроблені значні кроки в розвитку культури. Так, у 1925 році в місті налічувалося 3 клуби, 2 кінотеатри. При клубах працювали гуртки художньої самодіяльності. Три драматичні гуртки об’єднували 119 чоловік. У 1939 році в гуртках художньої самодіяльності при районному Будинку культури, що розпочав свою діяльність в цьому році, та клубах міста брали участь понад 1000 чоловік.
Якщо в 1925 році в місті налічувалося 3 бібліотеки, то в 1940 році їх було 43. Центральна районна бібліотека в 1920 році (в рік свого заснування) мала тільки 180 читачів, а в 1940 році — близько тисячі. У 1929 році книжковий фонд бібліотеки становив 3600 книжок. За 10 років він зріс до 20 тисяч. За цей же час асигнування на утримання бібліотеки та на придбання книжок зросли більш як у 22 рази.
У 20-х рр. у Куп’янську видавались газети «Селянин», «Селянська правда», «Праця», що стали найкращими порадниками селянам у соціалістичній перебудові сільського господарства та зміцненні союзу робітників і селян. Газета «Праця» друкувалась і поширювалась у кількості 2200 примірників. У 1929 році вона мала 920 сількорів, що свідчило про її тісний зв’язок з масами. З 1930 року почала виходити районна газета «Колективний шлях».
У передвоєнні роки в місті були створені необхідні умови для розвитку фізкультури і спорту. Фізкультурники і спортсмени міста мали міський стадіон, два фізкультурних зали. В місті працювали товариства «Спартак», «Цукровик», «Буревісник».
У травні 1926 року в Куп’янську почала діяти міська Рада, якій належала важлива роль у розвитку промисловості, охорони здоров’я, освіти, культури, упорядкуванні міста тощо. Рада мала 4 секції: культурно-соціальну, комунально-господарчу, адміністративну та фінансово-економічну. Серед членів міськради першого скликання було 37,3 проц. комуністів, 1,5 — комсомольців, решта — безпартійні.
В процесі соціалістичних перетворень зростала роль Куп’янська як адміністративного центра, посилювалися його зв’язки з селами району. Тут були зосереджені партійні і радянські органи: спочатку повітпартком і повітвиконком, з 1923 року, в зв’язку з утворенням округів,— окрпартком і окрвиконком; а також — райком і райвиконком. Куп’янськ був місцем повітових, окружних і районних з’їздів КНС, перших з’їздів кооператорів, колгоспників. Селяни діставали значну допомогу через куп’янські кооперативні організації, такі як сільськогосподарське кредитне товариство, збутове товариство «Хлібороб», а також куп’янське відділення сільгоспбанку тощо. З початком масової колективізації партійна організація округу, робітники міста подали селянам величезну допомогу в проведенні соціалістичних перетворень на селі.
В числі двадцятип’ятитисячників місто послало на село 26 кращих робітників. Профспілки організували і відрядили на села 11 бригад для допомоги в посівній кампанії 1930 року, а також 23 бухгалтери і рахівники для налагодження обліку в колгоспах. У Куп’янську в березні 1930 року була створена МТС, яка допомагала молодим колективним господарствам в обробці землі та підготовці спеціалістів сільського господарства. На той час 65 проц. селянських господарств Куп’янського округу об’єдналися в колгоспи.
Спрямовуючи маси на будівництво соціалізму, Куп’янська партійна організація в усі періоди своєї діяльності відстоювала єдність рядів партії, була вірною її генеральній лінії. Так, збори міського та вузлового партактиву 31 липня 1926 року засудили діяльність опозиції, спрямовану на підрив єдності і розкол партії. Загальноміські партійні збори 7 жовтня 1927 року одностайно схвалили і підтримали постанову ЦК ВКП(б) про виключення розкольників-фракціонерів із лав партії. Учасники зборів заявили про цілковиту підтримку ленінської генеральної лінії партії і ЦК ВКП(б).
Велика виховна та організаторська робота комуністів у роки довоєнних п’ятирічок сприяла піднесенню політичної і громадської активності мас. Це яскраво продемонстрували перші вибори до Верховної Ради СРСР 1937 року, Верховної Ради УРСР 1938 року та вибори до місцевих Рад 1939 року, на яких трудящі гаряче схвалили політику Комуністичної партії і Радянського уряду, віддавши свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Під час виборів до Куп’янської міської Ради в голосуванні взяли участь 98,4 проц. виборців, а в селищі Куп’янськ-Вузловий — 99,9 процента. До Ради було обрано 60 депутатів, з них 29 комуністів, 31 безпартійний.
Досягнення в господарському і культурному розвитку вселяли в людей радість і впевненість у майбутньому. Перед ними розкривалися нові горизонти.
Мирну працю радянських людей перервав віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року.
Те, що можна було побачити в Куп’янську в перші дні і тижні війни, було характерне для сотень міст і сіл країни: обурення і гнів на обличчях людей, натовп добровольців біля військкомату. В місті на кожному підприємстві були створені винищувальні загони і загони охорони громадського порядку та майна. Подвоювали і потроювали свій трудовий ентузіазм робітники підприємств. Залізничники працювали як фронтовики.
Наближався фронт. Після того, як 24 жовтня 1941 року радянські війська залишили Харків, лінія фронту понад півроку пролягала за 80 км від Куп’янська. Куп’янчанам довелося працювати у надзвичайно тяжких прифронтових умовах. Усі підприємства міста переключилися на виготовлення продукції для фронту. Механічні майстерні ремонтували автомашини, танки, виготовляли запасні частини. На інших підприємствах випускали взуття й одяг для бійців Червоної Армії. Куп’янчани напружували всі зусилля, щоб дати якомога більше продукції фронту. Найбільше підприємство — цукровий завод — було евакуйовано в Середню Азію. Кращі приміщення переобладнано під військові госпіталі.
З жовтня 1941 року по червень 1942 року у Куп’янську діяли Харківський обком КП(б)У, очолюваний О. О. Єпішевим, та облвиконком, головою якого був П. Г. Свинаренко (загинув тут під час нальоту ворожої авіації в травні 1942 року). В ці дні у Куп’янську працювала також оперативна група ЦК КП(б)У.
Важливу роль у діяльності партійної організації Куп’янська відіграв X пленум обкому КП(б)У (21—22 березня 1942 року), який обговорив питання про поліпшення діяльності Куп’янського залізничного вузла, чітка, безперебійна робота якого мала велике значення для фронту, а також питання всебічної допомоги Радянській Армії,, активізації партизанського руху на тимчасово окупованій території Харківщини, успішного проведення посівної кампанії тощо.
Після кровопролитних боїв під Харковом радянські війська змушені були відступати. 23 червня 1942 року для жителів Куп’янська настали чорні дні неволі. Масові розстріли, катування, пограбування, вигнання на каторгу в Німеччину — такими методами фашисти намагалися зламати волю і мужність радянських людей. За сім місяців окупації міста фашисти розстріляли сотні радянських патріотів. Після визволення тільки у восьми ямах було виявлено 248 трупів людей, розстріляних і закатованих фашистамих. Гітлерівці закопували навіть живих людей. Жителі, що проходили поблизу однієї з ям після розстрілу, бачили, як ворушилася земля, і чули глухий стогін з могили.
Та не скорилися куп’янчани ворогові. Різними засобами чинили вони опір,, вірячи в остаточну перемогу. У 1942 році 17-річний комсомолець Володимир Куліченко, виконуючи доручення командування Червоної Армії, двічі пробирався в окуповане місто і повертався звідти з цінними відомостями про розташування військових об’єктів ворога. Відважний юнак загинув від фашистської кулі під час третього переходу лінії фронту.
В Куп’янському районі діяло кілька партизанських загонів і диверсійних груп. Бійці партизанського загону І. М. Підлипняка розповсюджували листівки, де повідомляли населення про успішні наступальні бої Радянської Армії взимку 1942— 1943 рр. На території Кіндрашівської сільради партизани цього загону пошкодили польовий кабель фашистських військ і розгромили поліцейський загін. Інша група партизанів, під керівництвом П. А. Титаренка, влітку 1942 року підірвала залізничний міст між станціями Тополі і Дворічна, внаслідок чого сталася аварія німецького військового ешелону. Каральний фашистський загін оточив відважних народних месників. Усі вони загинули в нерівному бою.
Після розгрому німецько-фашистських військ під Сталінградом частини Радянської Армії, продовжуючи переможний наступ, 3 лютого 1943 року визволили Куп’янськ і залізничний вузол. Місто лежало в руїнах. Приміщення учительського інституту, сільськогосподарського технікуму, корпуси цукрового і пивного заводів, механічні майстерні та ряд інших споруд були вщент зруйновані окупантами. Загальна сума збитків, заподіяних Куп’янську, обчислювалася 231 024 тис. крб. Збитки, завдані підприємствам залізничного транспорту, становили 136 684 тис. карбованців.
Тисячі куп’янчан боролися проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни. Сотні з них нагороджені бойовими нагородами, а 6 удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Влітку 1942 року колишній оператор Куп’янського паровозного депо А. Я. Печериця відважно воював з фашистами на Північному Кавказі. В одному з боїв бійці гвардії молодшого лейтенанта Печериці підбили 4 ворожі танки, але ворог продовжував наступати. Тоді назустріч п’ятому танку кинувся молодший лейтенант Печериця, обв’язаний гранатами. Його героїчний подвиг вирішив результат бою. Фашисти відступили.
Славний шлях пройшла від Дніпра до Дністра, а потім до Вісли і Шпрее відважна дівчина М. С. Шкарлетова — медсестра Куп’янської лікарні. У 1944 році М. С. Шкарлетова з першою групою бійців під ураганним вогнем ворога форсувала річку Віслу. Під час боїв по розширенню плацдарму на лівому березі Вісли 1 серпня 1944 року вона винесла з поля бою понад 40 тяжко поранених бійців і командирів. Відважна дівчина була удостоєна звання Героя Радянського Союзу, нагороджена бойовими орденами і медалями. Вона кавалер медалі ім. Флоренс Найтінгейл — однієї з найвищих нагород Міжнародної ліги Червоного Хреста сестрам милосердя.
За героїзм і відвагу, виявлені при форсуванні Дніпра, високе звання Героя Радянського Союзу було присвоєно І. І. Сидоренку, командирові стрілецького відділення, та саперові С. С. Жало. Високого звання Героя Радянського Союзу були удостоєні уродженці Куп’янська — М. П. Чалий (посмертно) та Л. Д. Чурилов.
У роки війни лейтенант Чалий М. П. брав участь у багатьох морських десантних операціях. У липні 1944 року він керував висадкою морського десанту на берег, захоплений ворогом. В цьому бою лейтенант Чалий загинув смертю хоробрих.
Л. Д. Чурилов — вихованець комсомольської організації Куп’янськ-Вузловий. В Радянській Армії він пройшов славний шлях від рядового до генерала. У роки Великої Вітчизняної війни командував танковим з’єднанням. Високого звання Л. Д. Чурилов удостоєний за вміле командування під час форсування ріки Одер і виявлені при цьому особисту хоробрість і мужність.
Після визволення Куп’янська почалася самовіддана праця його трудівників по відродженню транспорту, промислових підприємств, шкіл і культурних закладів. Насамперед було відбудовано залізничний вузол. У його відбудові, крім спеціальної залізничної бригади, брало участь понад 6 тис. місцевих жителів. 18 лютого 1943 року розпочався рух поїздів. Завдяки героїчній праці куп’янських залізничників, відповідальне завдання Державного Комітету Оборони і Наркомату шляхів — до 1 Травня 1943 року збільшити пропускну спроможність Куп’янського відділення до 24 пар поїздів на добу — було успішно виконано. За це колектив станції Куп’янськ-Вузловий був нагороджений перехідним Червоним прапором Міністерства шляхів і ВЦРПС. Пізніше його було передано на вічне зберігання локомотивному депо.
Успішно відбудовувалася промисловість міста. Через рік після визволення Куп’янська на повну потужність працювали райлегпромкомбінат, раймісцевпромкомбінат, 5 промартілей. Відновили роботу школи, бібліотеки і радіовузол. Було створено ремонтну базу, де лагодили для фронту танки, мотори і автомашини. Про самовіддану працю трудящих Куп’янська в роки війни свідчить нагородження 1507 чол. медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
Куп’янчани збирали кошти у фонд Радянської Армії на побудову танкових колон та авіаескадрилей, шили і відправляли на фронт бійцям теплі речі, доглядали поранених, що лікувались у міських госпіталях, піклувалися про дітей-сиріт, які втратили батьків на війні тощо.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни відкрилися широкі можливості для повної відбудови і дальшого розвитку господарства міста. З великим ентузіазмом включилися жителі Куп’янська в боротьбу за виконання й перевиконання плану четвертої п’ятирічки. У 1947 році вже стали до ладу 23 відбудованих підприємства, план розвитку державної промисловості був виконаний на 104 проценти. Наполегливо працювали робітники на відбудові великого підприємства харчової промисловості — цукрозаводу. В 1948 році він почав видавати продукцію. У тому ж році за успішну підготовку заводу до пуску колектив його був нагороджений перехідним Червоним прапором ВЦРПС та Міністерства харчової промисловості. Відбудоване підприємство було обладнано новим, більш потужним, ніж до війни, устаткуванням.
На підприємствах міста і залізничного вузла розгорнулось масове соціалістичне змагання за дострокове виконання четвертої п’ятирічки. Перед вели трудівники залізничного вузла. Вже до 30-х роковин Великого Жовтня з 3093 робітників річні норми виконали 1409 чол., дві річні — 1263, три — 187, чотири — 56, п’ять — 20 і шість — 7. Славу героїв післявоєнної п’ятирічки завоювали комуністи: мідник Т. Р. Гаркавий, що в 1947 році виконав шість річних норм, бригадир Н. Б. Бабков, у бригаді якого кожен робітник виконував план на 200 проц., та інші.
На кінець четвертої п’ятирічки всі підприємства Куп’янська досягли довоєнного рівня виробництва, а деякі з них значно перевищили його. Випуск валової продукції за 1946—1950 рр. зріс на 730,7 процента.
В період п’ятої і шостої п’ятирічок та семирічки було здійснено дальші кроки в промисловому розвитку Куп’янська.
Зросла потужність підприємств харчової промисловості. У 1957 році видав першу продукцію великий молочно-консервний завод, який виготовляє 20 млн. банок консервів щорічно. Введено в дію м’ясокомбінат, оснащений новим устаткуванням. Нарощував виробничі потужності цукровий завод, який з 1956 року, після приєднання до нього радгоспу, став цукрокомбінатом.
У 1957 році він переробляв 26 тис. цнт. сировини на добу, а в 1965 році — 35 тис. центнерів.
Розвивалися й інші галузі промисловості: у 1963 році споруджено завод залізобетонних конструкцій та технічно реконструйовані силікатний, вапняний, цегельний та інші заводи.
В наступні роки для Куп’янська відкрилися нові перспективи в дальшому розвитку машинобудівної та металообробної промисловості. Ще в 1955 році механічні майстерні були переобладнані в механічний, а з 1958 року — в машинобудівний завод, який випускає устаткування для цукрових заводів. У 1963 році розпочалось будівництво великого спеціалізованого підприємства — заводу централізованих ливарних виробів — «Центроліту», який забезпечуватиме цими виробами більшість заводів Харкова. Введення в дію повних його потужностей вдвоє збільшить обсяг промислового виробництва міста.
У 1965 році валова продукція промисловості обчислювалася в 51 млн. крб.— це вдвоє більше, ніж у 1958 році. За роки семирічки проведені значні роботи по реконструкції залізничного транспорту, збудовано локомотивне депо. З 1961 року поїзди були переведені з паровозної на тепловозну тягу. За роки семирічки вантажооборот по Кубинському відділку залізниці зріс на 40 процентів.
Партійні організації підприємств надавали великого значення вивченню і поширенню досвіду новаторів виробництва. Трудящі Куп’янська змагалися з трудівниками Вовчанська та Ізюма за прискорення темпів відбудови народного господарства, за дострокове виконання планів післявоєнних п’ятирічок. Нові форми соціалістичного змагання, які виникали в країні, мали своїх послідовників на кубинських підприємствах. Змаганням за звання бригад відмінної якості в останньому році першої післявоєнної п’ятирічки було охоплено 2 тис. робітників. 15 бригад завоювали це почесне звання. Внаслідок змагання за економію сировини і матеріалів, заощадження в 1950 році досягло 400 тис. крб.
На залізничному вузлі поширився рух великоваговиків. За 1957 рік залізничники Куп’янська провели 25 тис. великовагових поїздів, перевізши понад план 9,5 млн. тонн вантажів. Це було велике досягнення.
Благородний почин Валентини Гаганової мав своїх послідовників на кубинських підприємствах. 20 кращих начальників змін, дільниць і бригадирів перейшли працювати на відстаючі дільниці. Однією з перших послідовниць Гаганової у Кубинську стала бракувальниця швейної фабрики В. Н. Дзюбанова, яка перейшла у відстаючу бригаду і за короткий час вивела її в ряди передових. Бригада Дзюба-нової почала змагатися з бригадою В. Гаганової. Дзюбанова їздила у Вишній Волочок, щоб ознайомитися з організацією та методами праці в бригаді В. Гаганової. Пізніше Дзюбанова стала директором швейної фабрики. Очолюване нею підприємство систематично виконує й перевиконує виробничі плани.
У роки семирічки в Кубинську, як і по всій країні, розгорнувся рух за комуністичну працю. У 1959 році за право називатися колективами комуністичної праці боролися робітники 169 бригад; 43 бригади добилися цього звання. Після XXII з’їзду КПРС рух за комуністичну працю став масовим. В нього включилося понад 4 тис. чол., 800 бригад, змін та дільниць. Великого поширення на підприємствах міста і вузла набув рух раціоналізаторів. У 1960 році було подано 380 раціоналізаторських пропозицій, з яких понад половину впроваджено у виробництво, що дало економії близько 100 тис. карбованців. В останньому році семирічки з 1425 раціоналізаторських пропозицій більше половини було впроваджено у виробництво, що дало 526 тис. крб. економії. В 1965 році ряди раціоналізаторів зросли до 1150 чоловік.
Трудящі Куп’янська брали активну участь у відбудові колгоспів району. В перші післявоєнні роки вони взяли шефство над 41 колгоспом. Цукрозавод, механічні майстерні, паровозне депо виготовляли запасні частини для сільськогосподарських машин.
Після вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 р.) партійна організація міста мобілізувала колективи підприємств і установ на подання всебічної допомоги колгоспам Куп’янського району. Відгукнувшись на заклик партії, на роботу в колгоспи поїхали з підприємств та будов міста 55 чол., в т. ч. 10 агрономів, 10 інженерів і техніків. Колективи найбільших промислових і транспортних підприємств взяли шефство над колгоспами району. З міста надсилали селам будматеріали, механізми, запчастини. Подавалась допомога також в організації культурно-масової роботи.
У роботі партійних і радянських організацій велике місце посідало поліпшення добробуту трудящих, розвиток охорони здоров’я, освіти, культури, благоустрою міста. Вже в роки четвертої п’ятирічки було відбудовано і збудовано близько 34 тис. кв. метрів житлової площі. Будівництво житла зростало рік у рік; особливо воно прискорилося в останні роки семирічки. Так, з загальної кількості 53,8 кв. метрів житлової площі, 13 730 кв. метрів — майже чверть, введена в дію в останньому році семирічки.
Змінився, невпізнанним став Куп’янськ за післявоєнні роки. У 1950 році в центрі міста реконструйовано площу ім. Шевченка. Там, де колись були купецькі крамниці, тепер розкинулися два чудові сквери. В центрі одного з них височить пам’ятник В. І. Леніну. Площа ім. XXII з’їзду КПРС повністю забудована багатоповерховими житловими будинками. Центральні вулиці міста заасфальтовані. У 1966 році відкрито новий міський парк ім. Ленінського комсомолу, насаджений громадськістю міста. За парком починаються схили Осколу, звідки відкривається вид на чудові річкові далі.
За післявоєнні роки поліпшилось комунальне обслуговування населення міста, постачання електроенергією, водопостачання тощо. До війни довжина міського водопроводу становила 2,3 км; у 1950 році вона зросла до 8,3 км, а в 1965 — до 26 км. У 1963 році почалася газифікація міста. Газ одержали мешканці 500 квартир. У роки нової п’ятирічки щорічно газифікуватиметься по 100—150 квартир.
Зросла мережа магазинів, підприємств громадського харчування, систематично зростав товарооборот. За семирічку він збільшився на 25 процентів. Великим попитом у населення користуються речі тривалого користування. У 1965 році магазини міста продали населенню 145 холодильників, 656 пральних машин, 800 телевізорів тощо.
В місті і на залізничному вузлі є дві лікарні (з відділенням на цукрозаводі) на 430 ліжок, 2 медичні диспансери, 2 поліклініки, 5 медичних пунктів на підприємствах, 3 аптеки. Лікарні та поліклініки обладнані новітнім медичним устаткуванням. У лікувальних закладах міста і вузла працюють 134 лікарі, 412 чол. середнього медперсоналу. В Куп’янській районній лікарні працюють два заслужені лікарі УРСР — М. П. Савельев, кандидат медичних наук, і Є. П. Соболь та 9 відмінників охорони здоров’я.
Трудящі Куп’янська за післявоєнні роки добилися великих успіхів у галузі освіти. У 1965 році тут було 6 середніх, 4 восьмирічні школи та школа-інтернат, в яких навчалося 6300 дітей. У місті працюють 322 вчителі, переважна більшість яких має вищу освіту. Серед учителів шкіл п’ять відмінників народної освіти. До недавнього часу в школах міста працювали два заслужені вчителі УРСР — Я. С. Капленко та Г. Я. Вауліна, які віддали понад 30 років кожна справі навчання й виховання дітей. Понад 1300 молодих робітників та службовців здобуває середню освіту в двох вечірніх школах міста. В місті є також заочна середня школа та спеціальні учбові заклади: авто-дорожний технікум з заочним відділенням медичне училище, сільськогосподарська школа; з 1966 року тут відкрито професійно-технічне училище.
Невпинно зростала культура, розширювалася мережа культурно-освітніх установ, поліпшувався зміст їх роботи. Відкрито нові клуби при машинобудівному заводі, на цегельному та цукровому заводах. Чудовий подарунок до 40-річчя Жовтня одержали куп’янські залізничники: в селищі Куп’янськ-Вузловий розпочав роботу Палац культури залізничників, де є великий зал для глядачів, лекційний та спортивний зали, бібліотека-читальня, кімнати для гурткової роботи.
При районному Будинку культури працює 9 самодіяльних колективів, в яких бере участь близько 200 чоловік. Великою популярністю користується театр народної творчості, створений при Будинку культури. Тут виступають кращі колективи міста. Театр обслуговує також села району. У Куп’янську є 3 кінотеатри, один з яких — широкоекранний.
У 1947 році в місті було 48 бібліотек з книжковим фондом 148 тис. примірників книжок. Бібліотеки провадять велику виховну роботу серед читачів, систематично влаштовують читацькі конференції, зустрічі з письменниками, вечори запитань і відповідей. За активну роботу по пропаганді книги районній бібліотеці присвоєно звання бібліотеки відмінної роботи, а районна дитяча бібліотека у 1966 році нагороджена ювілейною Шевченківською медаллю.
У Куп’янську створені всі необхідні умови для розвитку фізкультури і спорту: тут 2 стадіони, 5 комплексних спортивних майданчиків. Любителі спорту об’єднані в 4 добровільні товариства.
Партійна організація та радянські органи міста рік у рік поліпшували свою-організаторську роботу. Важливим кроком для піднесення партійно-організаційної роботи в самому Куп’янську було створення в 1945 році міськкому партії.
Партійна організація міста, всі трудящі одностайно схвалили рішення XX з’їзду КПРС. Їм належала важлива роль у піднесенні громадсько-політичного життя. На засіданнях виконкому міськради вирішувалося широке коло питань побуту, зростання добробуту трудящих, роботи місцевої промисловості, поліпшення діяльності культурно-освітніх і медичних закладів та багато інших. У місті і на вузлі було створено 30 квартальних комітетів, до яких увійшло 250 активістів міста.
XXII з’їзд КПРС сприяв дальшому пожвавленню партійно-організаторської роботи і громадсько-політичного життя. На честь з’їзду КПРС трудящі міста включилися в соціалістичне змагання. Взяті зобов’язання підприємства міста виконали давши за 10 місяців понад план на 1960 тис. крб. продукції. Першість у передз’їздівському змаганні завоювали колективи цукрового комбінату, молочноконсервного заводу, заводу будматеріалів, швейної та мебльової фабрик. Куп’янська партійна організація послала своїм делегатом на з’їзд КПРС від Куп’янської партійної організації знатного машиніста-інструктора локомотивного депо, депутата Верховної Ради СРСР Д. А. Шипуліна.
Великого поширення в житті партійних і радянських організацій набула робота на громадських засадах. При відділах міськкому працюють 60 позаштатних інструкторів. При міськраді на громадських засадах створено 3 відділи: організаційно-інструкторський, культури, торгівлі. Особливо значну роботу проводить відділ культури, який керує діяльністю художньої ради по естетичному вихованню дітей. Відділ став ініціатором створення двох документальних фільмів про Куп’янськ до 50-річчя Жовтня та фільму про успіхи соціалістичного будівництва у Кубинському районі.
Всіляко заохочується інтерес до розвитку самодіяльного образотворчого мистецтва, художньої самодіяльності тощо. Про це яскраво свідчить організація у 1963 році першої виставки робіт самодіяльних художників, де було експоновано 132 картини та етюди. Серед авторів картин — робітники, службовці, інженерно-технічні працівники.
Куп’янське відділення товариства «Знання», яке налічує 947 членів, організує для трудящих лекції на політичні, науково-популярні, медичні, сільськогосподарські, атеїстичні та інші теми. У 1965 році в Куп’янську прочитано 5183 лекції. Міськком КП України та первинні партійні організації створили широко розгалужену систему політичних гуртків і теоретичних семінарів у системі партійної освіти. З 1965 року в Куп’янську відкрито філіал Харківського вечірнього університету марксизму-ленінізму.
При районному Будинку культури працює народний університет знань з факультетами мистецтвознавства, радянського права, наукового атеїзму, музичних знань.
Великі перспективи відкриваються перед Куп’янськом у новій п’ятирічці. Місто й далі зростатиме як промисловий і культурний центр.
З’являться нові підприємства та багатоповерхові будинки. За п’ятиріччя намічається ввести в експлуатацію 83 тис.кв. метрів житлової площі.
Під керівництвом партійної організації трудящі Куп’янська наполегливо борються за виконання п’ятирічного плану розвитку народного господарства на 1966—1970 рр., який стане важливим кроком у будівництві комунізму в нашій країні. Розпочавши змагання за гідну зустріч XXIII з’їзду КПРС, вони добилися великих трудових перемог.
Імена багатьох видатних людей минулого і сучасного пов’язані з Куп’янськом. У 1897 році, після відбуття каторги, в Куп’янську поселився відомий по «процесу 193-х» революційний народник П. І. Войнаральський (1844—1898 рр.).
Деякий час жив у Куп’янську і тут похований В. О. Тихоцький (1850— 1929 рр.) — революційний народник 70—80-х рр., член Долгушинського гуртка. На свої кошти він придбав для гуртка друкарню. В радянський час був членом КНС одного із сіл Куп’янського округу.
В місті народився С. О. Глазуренко (1869—1934 рр.) — український драматичний актор, керівник і режисер ряду українських театрів.
У Куп’янському повітовому училищі вчилися: корифей українського театрального мистецтва — народний артист СРСР, професор І. О. Мар’яненко (1878— 1962 рр.) та український радянський актор і режисер М. О. Петлишенко (1880— 1938 рр.).
У Куп’янську народився відомий український радянський хімік, заслужений діяч науки М. А. Валяшко (1871—1955 рр.).
Понад 300 років існує Куп’янськ, але тільки за роки Радянської влади він став красивим благоустроєним містом. Немає більше глухого повітового містечка — є нове, соціалістичне місто. У повсякденному його житті виразно відчувається ритм епохи — епохи будівництва комунізму.
М. І. КСЕНЗЕНКО