Катеринівка, Лозівський район, Харківська область
Катеринівка — село, центр сільської Ради, розташоване за 3 км на північ від районного центру. Населення — 1930 чол. Катеринівській сільраді підпорядковані села Братолюбівка, Довгове, Картамишівка, Михайлівна, Настасівка та Світловщина.
Перша письмова згадка про село датується 1859 роком. У списку населених пунктів Катеринославської губернії, за даними 1859 року, село Катеринівка значиться як «Катеринівка (Панютина)» — село власницьке при річці Лозовій, дворів 63, чоловіків — 270, жінок — 248.
Вдруге село згадується в довіднику за 1886 рік під тією ж подвійною назвою. На цей час тут налічувалося вже 104 двори, 429 жителів. У селі було 2 крамниці, паровий млин.
Назву села за народними переказами пов’язують з ім’ям цариці Катерини II, за указом якої тут з’явилися перші поселенці. Вони нібито і назвали себе «катеринівцями». Подвійна ж назва села пояснюється, напевне, тим, що його землі входили до помістя генерала Панютина.
На початку XX століття Катеринівка стала волосним селом. Тут налічувалося 10 шинків і крамниць, 13 вітряків, олійниця. На цей час у Катеринівці 1200 десятин землі належало чотирьом поміщикам, близько 350 десятин — куркульським господарствам і тільки 1250 десятин — біднякам і середнякам. Наділи більшості селянських господарств не перевищували 2—3-х десятин, причому поміщики й куркулі володіли кращими земельними угіддями. Багато господарств не мало коней і необхідного сільськогосподарського реманенту. У рільництві використовувалися такі примітивні знаряддя праці, як сохи і дерев’яні борони.
Не маючи засобів обробітку землі, селяни попадали в кабалу до багатіїв. Заборгованість зростала і перетворювала бідняка на постійного батрака: його наділ переходив до рук куркуля чи поміщика. Частина розорених бідняків залишала село і виїздила в пошуках роботи на Донбас або до Харкова, поповнюючи армію безробітних. Вже на початок 1905 року понад 40 проц. катеринівських селян працювали в Панютинському депо і на залізничній станції Лозова. У Катеринівці було багато лихварів-скупників зерна, які мали свої складські приміщення і займалися перепродажем купленого у селян хліба. Дореволюційна Катеринівка «славилася» головним чином шинками.
Майже все населення Катеринівки було неписьменним. Тут діяло дві школи: трирічна земська і дворічна церковнопарафіальна, в яких навчалися переважно діти заможнішої частини села. Два вчителі місцевих шкіл — оце і вся інтелігенція тодішньої Катеринівки.
Під час революції 1905—1907 рр. катеринівські селяни, які працювали в Панютинському депо і на залізничній станції Лозова, спільно з іншими робітниками брали участь у Всеросійському жовтневому політичному страйку 1905 року.
Жителі Катеринівки допомагали страйкуючим продовольством, а після поразки революції переховували робітників, яких переслідувала поліція.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції в Катеринівці було створено земельний комітет, головою якого було обрано селянина-бідняка Я. Й. Козлова. Частими гостями катеринівців були панютинські робітники, які приходили в село організовано, з прапорами; зустрічали їх селяни хлібом і сіллю. На спільних мітингах засуджувалася діяльність Тимчасового уряду та імперіалістична війна, роз’яснювалися завдання революції на селі, висувалися вимоги розподілу поміщицької землі.
Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді селянам Катеринівки принесли робітники Панютинського депо.
Для боротьби з контрреволюцією та інтервентами по всій країні створюються загони Червоної гвардії. До загону, що створився в депо, влилися і катеринівці. На підмогу червоногвардійцям з Харкова у грудні 1917 року прибув загін революційних солдатів на чолі з М. О. Руднєвим. Об’єднані сили визволяють від гайдамаків Лозову та навколишні села, в тому числі й Катеринівку.
На мітингу, який відбувся після вигнання гайдамаків з Катеринівки, було обрано сільський революційний комітет. До його складу ввійшли селяни: Я. Й. Козлов (голова), Г. С. Левченко, П. Ю. Карпенко та С. С. Могильченко. Комітет наділяв бідноту відібраною в поміщиків землею, розподіляв поміщицьку худобу, зерно, сільськогосподарський реманент, відбирав також у багатіїв надлишки продовольства і направляв їх революційним солдатам. За ініціативою членів ревкому, з незаможних селян Катеринівки створюється загін Червоної гвардії чисельністю 50 чол. Командиром загону було призначено Г. С. Левченка, начальником штабу — П. Ю. Карпенка. Цей загін брав активну участь у боротьбі за владу Рад на Україні. Пізніше він об’єднався з Лозівським загоном.
У квітні 1918 року Катеринівку захопили кайзерівські війська. Загін Червоної гвардії змушений був відступити в Брянські ліси, де ввійшов до регулярних частин Червоної Армії.
На початку січня 1919 року окрема група військ почала наступ з Харкова в напрямку Лозова — Синельникове — Катеринослав і 17 січня вибила петлюрівців з Лозової та багатьох інших населених пунктів, в т. ч. з Катеринівки.
Відновлює свою діяльність ревком, створюється волосний виконавчий комітет. 8 березня 1919 року в селі була організована Катеринівська трудова сільськогосподарська комуна, яка мала 374 га землі. Вона об’єднала 85 чол., з яких 32 було працездатних. Особливо велику роботу по організації комуни? провадив один із новообраних членів виконкому — селянин О. І. Журавель. Ще будучи матросом Чорноморського флоту, він брав активну участь у революційних виступах матросів влітку 1905 року, за що був засуджений на 20 років каторжних робіт. Звільнений після повалення самодержавства, О. І. Журавель на початку 1919 року прибув у Катеринівку і включився в революційну роботу. Та недовго довелося працювати Омеляну Івановичу в рідному селі. Коли у червні 1919 року Катеринівку захопили денікінські банди, він разом з деякими іншими організаторами комуни та членами виконкому потрапив у полон. Після катувань О. І. Журавля, Я. Г. Базарного та його брата Іллю денікінці зарубали шаблями.
В кінці грудня 1919 року Катеринівка була визволена від білогвардійців частинами Червоної Армії. В Катеринівці відновлюють свою діяльність радянські установи.
Після закінчення громадянської війни, згідно з декретом про землю, що його прийняв II з’їзд Рад, селяни Катеринівки та навколишніх сіл одержали близько 2 тис. десятин землі, конфіскованої у поміщиків.
На 1924 рік у селі налічувалося 296 господарств. З них безкінних було 120, однокінних — 117, по 2—3 коней мали 55 господарств і по 4 коней — 4; 239 господарств мали по корові, 20 — по 2 і 5 господарств — по 3 корови.
Переважна більшість господарств села була бідняцько-середняцька.
Селяни починають розуміти, що заможне життя можливе тільки при умові колективного господарювання. Тому вже в 1921 році із семи батрацьких родин створюється сільськогосподарська комуна ім. Чубаря.
Незважаючи на те, що в перший рік комуна мала тільки одного коня та пару волів, її члени все ж зуміли засіяти 33 га землі. До 1927 року комуна добилася значних успіхів. У неї була вже своя олійниця, млин, електрична станція, енергія якої використовувалася для механізації виробничих процесів. Комуна мала також племінну худобу. Члени комуни збирали значно вищий урожай і одержували майже вдвоє більші доходи, ніж навколишні одноосібні господарства. За високі врожаї та культурно-освітню діяльність серед населення комуна ім. Чубаря одержала республіканську премію третього ступеня. Обласна газета «Селянин Харківщини» рекомендувала комуну як приклад в організації колективного господарства.
У 1921 році створено партійний осередок села. Його першим секретарем був Л. Ф. Ткаченко, член партії з 1919 року. В 1923 році в селі було вже понад 30 комуністів. Надійними помічниками партійної організації у проведенні соціалістичних перетворень та масово-політичної роботи були комсомольська організація і КНС. Першим головою створеного в 1921 році КНС був колишній член ревкому Г. С. Левченко. Згодом його було обрано головою районного комнезаму. В 1923 році КНС охоплював понад 100 чол., які брали активну участь у проведенні господарсько-політичних кампаній. У 1921 році в Катеринівці організовано комсомольський осередок, який налічував 12 чол. У 1923 році в ньому було вже 30 чол. Комсомольці провадили культурно-освітню роботу, навчали молодь села військовій справі. Щоб установити тісніший зв’язок з Червоною Армією, вони взяли шефство над одним із крейсерів Чорноморського флоту. Своїми силами комсомольці і молодь переобладнали поміщицький будинок на сільський клуб. У клубі було створено ленінський куток, військовий, політичний, сільськогосподарський, драматичний та інші гуртки. Для жителів регулярно читалися доповіді та лекції на теми соціалістичної перебудови села. В клубі проводилися також бесіди для жінок. Комсомольці обладнали дитячий майданчик, на якому влітку відпочивало понад 30 дітей, організовували суботники по благоустрою села, по насадженню дерев, збору металевого брухту.
Одним із організаторів комсомольського осередку був В. А. Фуфрянський. Він довгий час працював секретарем Катеринівської комсомольської організації, членом бюро Лозівського РК ЛКСМУ, членом Павлоградського окружного комітету ЛКСМУ. Член партії з 1927 року, він брав активну участь у боротьбі з куркулями під час хлібозаготівель 1928 і 1929 рр., у колективізації сільського господарства.
В 1928 році в Катеринівці успішно завершується землевпорядкування. Воно було проведене позачергово як премія за участь селян у конкурсі на передплату газети «Селянин Харківщини». А з 1929 року в селі розпочалася масова колективізація; крім комуни ім. Чубаря, було створено кілька артілей — «Степовик», ім. Ворошилова, «Лозівщина». До складу комуни ввійшло кілька товариств спільного обробітку землі, що виникли в 1924 році. Згодом колгоспи «Степовик» та ім. Ворошилова об’єднуються в один колгосп ім. Орджонікідзе, головою якого беззмінно з 1930 року працює Г. С. Могильченко.
Восени 1930 року в селі було завершено колективізацію.
Комуністи, комсомольці та члени КНС першими вступили до колгоспів, показуючи приклад бідняцько-середняцьким господарствам. Комуністи очолили боротьбу проти куркулів, що чинили опір колективізації.
У процесі колективізації були допущені й помилки, що виявились у порушенні принципу добровільності, надмірному усуспільненні худоби тощо. Проте партійна організація села з допомогою Харківської окружної партійної організації вчасно усунула їх і забезпечила успішний розвиток колгоспів.
У 1930 році Катеринівку відвідав М. І. Калінін, а влітку 1931 року — Г. І. Петровський; вони знайомилися з господарством колгоспу, вели бесіди з колгоспниками про зміцнення господарства, про організацію оплати праці тощо.
Комуністи і правління колгоспів провадили значну роботу по зміцненню артілей. Щойно створеним колгоспам держава подала велику організаційну та господарську допомогу через новостворену Лозівську MTС. У колгоспах підвищується культура рільництва, внаслідок чого господарства організаційно зміцніли, а отже, зріс і добробут колгоспників.
Уже в 1940 році оборотні кошти колгоспу ім. Орджонікідзе становили понад півмільйона карбованців. На цей час в основному було електрифіковано колгоспне господарство, повністю радіофіковано село.
В Катеринівці працювали медпункт, школа, клуб, магазин. Була повністю ліквідована неписьменність дорослого населення. Діти колгоспників вчилися в семирічній школі. Відчутно змінився на краще і зовнішній вигляд села.
Коли на нашу країну напала фашистська Німеччина, катеринівці стали на захист рідної Вітчизни. Під час окупації села німецько-фашистські загарбники зруйнували артільне господарство катеринівців: спалили господарські будівлі, вивезли все поголів’я коней, великої рогатої худоби, свиней. Фашисти знущались над колгоспниками, палили їхні будинки. Катеринівці уникали відправки до Німеччини, саботували виконання господарських робіт, вели активну підпільну боротьбу проти фашистів. Так, житель села М. О. Гонтаренко за завданням Харківського обкому комсомолу розгорнув активну діяльність у Лозівському і Близнюківському районах по створенню підпільних комсомольських організацій, збору розвідувальних даних, по проведенню диверсійних актів на залізниці.
У вересні 1943 року точилися жорстокі бої за Лозову, яка була воротами Донбасу. Під час боїв майже вся Катеринівка згоріла. Частини Червоної Армії зламали опір гітлерівців і 15 вересня 1943 року визволили Катеринівку.
— Після визволення села колгоспники одразу ж взялися за відбудову зруйнованого господарства. Колгосп ім. Орджонікідзе восени 1945 року повністю освоїв довоєнні посівні площі. Зросло поголів’я худоби; провадилася велика робота по підвищенню культури рільництва, в грунт вносилося все більше добрив — створювалися необхідні умови для досягнення високих урожаїв зернових. У 1947 році колгосп зібрав озимої пшениці по 180 пудів з га. Це в чотири рази більше того, що збирав катеринівський селянин у дореволюційні часи. У травні 1948 року за досягнення у вирощуванні високих урожаїв Г. С. Могильченку, І. В. Руденку, Л. Я. Левченко, Т. Г. Спи-чак було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Крім того, 27 колгоспників було нагороджено орденами, 59 — медалями Союзу РСР.
В 1949 році колгосп добився ще більших успіхів: було зібрано по 41,3 цнт кукурудзи, по 20,7 цнт соняшнику, по 16,4 цнт проса, по 280 цнт цукрових буряків з гектара.
Збільшилось і поголів’я худоби. Якщо в 1945 році на кожні 100 га земельних угідь припадало 14 голів великої рогатої худоби, то в 1949 році — вже 22.
На цей час у колгоспі були відбудовані всі господарські приміщення, заново споруджено тваринницькі ферми, гараж на 10 автомашин, приміщення для сільськогосподарського реманенту, ремонтну майстерню, будинок контори, колгоспний клуб.
У 1949 році колгосп своєчасно розрахувався з державою по всіх видах поставок, а також створив неподільні громадські фонди для дальшого розвитку своєї економіки.
Колгосп ім. Орджонікідзе, як зразкове господарство, виступив у 1949 році ініціатором змагання за високу культуру хліборобства на Харківщині. У 1950 році колгосп укрупнюється — до нього приєднуються дві артілі, а 1951 року — ще три.
Для одержання високих урожаїв необхідно було вміло організувати працю колгоспників, згуртувати колективи рільничих бригад. У вирішенні цього питання велика заслуга належить партійній організації колгоспу, яка налічувала на 1951 рік 43 чол. Вона правильно розставила комуністів на найвідповідальніших ділянках виробництва, здійснюючи повсякденний контроль за господарською діяльністю правління колгоспу і бригадирів.
У листопаді 1956 року в Катеринівці починає виходити перша в Харківській області щотижнева багатотиражна газета «Колгоспна правда» — орган партійної організації та правління колгоспу.
У 1957 році колгосп включився у всенародний рух за збільшення виробництва тваринницької продукції. Правління колгоспу і партійна організація провели значну роботу по виконанню взятих зобов’язань. В результаті цього в 1958 році план збільшення поголів’я великої рогатої худоби було виконано на 117 проц., свиней — на 198 проц. Порівняно з 1953 роком кількість корів зросла з 360 до 705 голів. Надої молока збільшились у 3,3 раза. Значних успіхів було досягнуто і в розвитку зернового господарства. В 1958 році врожай зернових становив 34,8 цнт з га на площі 2757 гектарів.
За визначні успіхи в розвитку колгоспного виробництва у 1958 році Президія Верховної Ради СРСР нагородила голову колгоспу ім. Орджонікідзе Г. С. Могиль-ченка другою зіркою Героя Соціалістичної Праці. В центрі Катеринівки перед Палацом культури встановлено його бюст.
Коли в країні розпочався рух за комуністичну працю, катеринівці гаряче підтримали заклик: працювати і жити по-комуністичному. Партійна організація села, яка налічувала вже 63 комуністи, очолила цей рух.
Першими включилися в боротьбу за високе звання механізатори другої тракторної бригади. Наполегливою невтомною працею вони добились звання бригади комуністичної праці. Серед членів бригади — М. П. Журавель. Відмінний обліковець, він кілька років був секретарем партійної організації другої тракторної бригади. Це його дід був одним з організаторів Радянської влади в Катеринівці. Звання ударників комуністичної праці було надано 22 колгоспникам.
Зустрічаючи XXII з’їзд КПРС, катеринівці достроково виконали план продажу зерна державі і засипали в засіки Батьківщини 100 тонн зерна понад план. Вони звернулися до всіх колгоспників області з закликом наслідувати їх приклад. Патріотичний почин орджонікідзевців, схвалений бюро Харківського обкому КП України, знайшов широкий відгук серед працівників сільського господарства Харківщини.
Колгосп ім. Орджонікідзе — багатогалузеве господарство, основна галузь — зернові культури. Понад 3 тис. га орної землі зайнято озимою пшеницею, кукурудзою, гречкою тощо. Крім того, колгосп вирощує цукрові буряки.
У 1966 році в артілі налічувалося 48 тракторів, 12 зернових, 9 силосних, 13 бурякозбиральних комбайнів, 6 бурякопогрузчиків, 25 вантажних автомашин тощо. Повністю механізовано рільництво колгоспу (передпосівну обробку грунту, сівбу та збирання сільськогосподарських культур), а також трудомісткі роботи на тваринницьких фермах. Більшість виробничих процесів електрифіковано. Так, електроенергією забезпечено цегельний завод, фуражний цех, водопостачання тощо. В артілі працює понад 150 механізаторів — трактористів, комбайнерів, механіків та інших спеціалістів.
Колгоспники Катеринівки невтомно оволодівають досягненнями агротехніки, підвищують культуру землеробства. Якщо в 1963 році було внесено мінеральних добрив на 5300 крб., то в 1965 році — вже на 24 883 крб. Рік у рік колгоспники добиваються високих урожаїв усіх сільськогосподарських культур. Протягом 1962—1963 рр. середній урожай пшениці становив майже 27 цнт з га, а на удобрених землях — 29 центнерів. Непоганий був урожай і в 1966 році: пшениці одержано по 30,8 цнт з га, кукурудзи — 44, цукрових буряків — 270—280, соняшнику — 27 центнерів.
Зростом доходів колгоспу неухильно збільшується оплата праці членів артілі. Якщо в 1963 році їм було виплачено 447 091 крб., у 1964 році — 625 300 крб., то в 1965 році — вже 734 648 крб. Підвищилась грошова вартість трудодня, що дало колгоспу можливість перейти на грошову оплату. Якщо в 1963 році в середньому на вихододень було видано 2 крб. 45 коп., у 1964 році — 3 крб., то в 1965 році — вже 3 крб. 85 коп.
За досягнення в розвитку колгоспного виробництва, зокрема зернового господарства, колгосп ім. Орджонікідзе став учасником Виставки досягнень народного господарства СPCP у Москві й був нагороджений Дипломами першого та другого ступеня, а також Дипломом пошани.
Колгосп ім. Орджонікідзе ділиться своїм досвідом з трудящими братніх республік і країн народної демократії. У післявоєнні роки село відвідали делегації трудящих Польщі, Чехословаччини, Німецької Демократичної Республіки, Румунії, Демократичної Республіки В’єтнам. У червні 1964 року в Катеринівці побували також молодіжні делегації Данії та Фінляндії.
Невпізнанно змінилася Катеринівка порівняно з дореволюційним часом.
Тільки протягом 1963—1965 років тут виросло понад 300 добротних будинків, які потопають у садах. Село повністю електрифіковане, на вулицях прокладені тротуари, є водопровід.
Великі зміни сталися і в побуті катеринівців. Майже у кожній сім’ї є власна бібліотека. Колгоспники мають радіоприймачі, телевізори, пральні машини: їхні квартири обставлені сучасними меблями. У 1964 році почалася газифікація села.
Щороку сім’ї колгоспників справляють новосілля. Так, у новий будинок переїхала сім’я знатної свинарки колгоспу М. Л. Щербак. Заможно живе і колгоспний шофер М. П. Кладченко. Батько його був найбідніший у дореволюційній Катеринівці: сім’я тулилася в присадкуватій хатині. Тепер Микола Кладченко живе у добротному будинку, над яким височить телевізійна антена. Нещодавно він придбав собі автомашину «Волга».
В особистій власності колгоспників багато легкових автомобілів, мотоциклів, моторолерів і велосипедів.
Неухильно зростають відрахування на культурно-побутові потреби катеринівців. Якщо в 1963 році було відраховано 11 290 крб., у 1964 — 22 214, то в 1965 році — 46 550 карбованців.
На кошти колгоспу в 1959 році у селі побудовано триповерховий будинок середньої школи, в якій на січень 1965 року навчалося 450 дітей. У цій школі працює 32 вчителі, 20 з них мають вищу освіту.
Колгосп ім. Орджонікідзе подає школі постійну матеріальну допомогу. Катеринівська середня школа тісно зв’язана з життям колгоспу, з колгоспним виробництвом, на базі якого здійснюється виробниче навчання за спеціальностями: механізатор-рільник, будівельник сільськогосподарського будівництва, хімік-лаборант. У школі є добре обладнані хімічна та агробіологічна лабораторії, учбові кабінети, майстерня, спортзал. На дослідній ділянці площею 3 га учні старших класів за завданням колгоспу протягом 1963—1965 років провели досліди на тему: вплив бактеріальних добрив та інших стимуляторів росту на підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Найефективніші наслідки цих дослідів передаються виробничим бригадам колгоспів району і області.
Переважна більшість молоді Катеринівки, закінчивши середню школу, працює в рідному селі.
В Катеринівці споруджено колгоспний Палац культури з залом для глядачів на 600 місць, лекційним залом на 250 місць, спортивним залом і кімнатами для роботи гуртків тощо. У Палаці культури працює стаціонарна кіноустановка, 4 рази на тиждень демонструються науково-популярні і художні фільми. При Палаці культури діють гуртки: танцювальний, драматичний, народних інструментів, художнього слова, співочий. В них беруть участь близько 150 юнаків та дівчат. У бібліотеці колгоспу налічується понад 20 тис. книжок.
У 1960 році при колгоспному клубі було створено університет культури, де члени місцевого товариства «Знання» і науковці з Харкова читають лекції з питань сільського господарства, атеїзму, медицини тощо. Лекторська група товариства «Знання» виступає також у бригадах.
Добре налагоджена у Катеринівці і спортивна робота; в селі є колгоспне спортивне товариство, яке має футбольну, волейбольну та гімнастичну секції. Працює також і шаховий гурток. Спортсмени часто беруть участь у міжрайонних та обласних змаганнях. Молодь колгоспу будує в селі новий стадіон з футбольним полем, волейбольним майданчиком, біговими доріжками, велотреком. На це будівництво колгосп виділив 25 тис. карбованців.
У селі є дитячі ясла і дитячий садок, лікарня і кілька медичних пунктів. У 1964 році в Катеринівці налічувалося понад 100 чол. місцевої інтелігенції: лікарів, учителів, агрономів, зоотехніків, інженерів та ін.
Партійна організація колгоспу становить 79 комуністів. У сітці політичної освіти постійно навчається 140 катеринівців. На громадських засадах діє кабінет політичної освіти.
Комуністи колгоспу, натхнені великою марксистсько-ленінською Програмою будівництва комуністичного суспільства, все ширше розгортають змагання за підвищення культури хліборобства, за швидкий і ефективний розвиток усіх галузей колгоспного виробництва, мобілізують колгоспників на те, щоб перетворити свій колгосп у високопродуктивне механізоване господарство і вибороти звання колгоспу комуністичної праці.
Ф. П. МЕЛЬНИК, І. П. ЗИМА, Л. А. БІЛОУС