Краснопавлівка, Лозівський район, Харківська область
Краснопавлівка — село, центр сільської Ради. Розташована на залізниці Харків — Лозова, за 3 км від річки Орельки, за 30 км на північ від Лозової. Населення — 3826 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Браїлівка, Веселе, Ганнівка, Георгіївка, Добробут, Єлизаветівка Перша, Єлизаветівка Друга, Миронівка, Мовчанове, Нижня Краснопавлівка, Оддихине, Павлівщина, Пасківка, Привілля, Расківка, Сергіївка, Степанівка, Степове, Яковлівка.
Виникло село Краснопавлівка у зв’язку з будівництвом у 1868—1869 рр. Курсько-Харково-Азовської залізниці, що пройшла через територію теперішнього Лозівського району Харківської області. У 1874—1875 рр. за 120 км від Харкова збудовано одну із залізничних станцій, яка й була названа Краснопавлівкою. Незабаром біля станції виникає невеликий населений пункт, кількість жителів якого поступово зростає за рахунок селян, що переселялися сюди з малоземельних губерній Середньої Росії та України (Курської, Полтавської та інших). Слідом за селянами тут з’являються торговці і промисловці. Краснопавлівка зростає — з’являються нові будинки, крамниці, склади для зерна. Йде жвава торгівля.
Становище селян було дуже тяжким. Основна маса їх була безземельною і орендувала поміщицьку землю. На початку XX століття орендна плата за десятину землі під посів досягала 27—30 крб., сінокосу — 21 крб., пасовиськ — 12 карбованців.
Більшість селянських господарств не мала тягла, реманенту. Врожаї були дуже низькі. Хліба здебільшого вистачало лише до різдва. Щоб прогодувати сім’ю, селяни змушені були йти на заробітки. Влітку під час польових робіт майже всі чоловіки і жінки наймалися до куркулів та в поміщицькі економії. Так, житель Краснопавлівки А. І. Жовтенко з болем згадує, як його сестер Марію і Віру батько змушений був віддати в найми до куркулів, бо їх нічим було годувати. Тяжка була їхня доля. З ранку до вечора гнули вони спини на куркульських ланах, а потім порались у хаті. Працюючи від зорі до зорі, вони одержували мізерну плату — 35 крб. на рік.
Під час першої російської революції 1905—1907 рр. робітники Краснопавлівки під керівництвом Харківського та Катеринославського комітетів РСДРП піднялися на боротьбу проти царизму. 11 грудня 1905 року в Лозовій відбувся з’їзд залізничників Курсько-Харково-Севастопольської залізниці, на якому були присутні і представники краснопавлівців. З’їзд одноголосно ухвалив резолюцію, в якій закликав приєднатися до боротьби російського пролетаріату під лозунгом «Геть мерзенний уряд сваволі і насильства над знедоленим російським народом!». Наступного дня, 12 грудня 1905 року, відбулися збори залізничників станції Краснопавлівки, які, гаряче підтримали рішення з’їзду і ухвалили оголосити загальний страйк. Тут же всі заявили, що будуть до кінця боротися проти царизму, проти влади поміщиків і капіталістів. На зборах робітники обрали комітет для керівництва страйком.
Значні події відбулися і в селах. Селяни, в тому числі і краснопавлівці, в кінці 1905 року рішуче виступили проти сваволі поміщиків і куркулів. Вони вимагали відібрати землю у великих власників і монастирів та повернути їм викупні платежі за всі попередні роки. Але через кілька днів цей виступ був придушений царськими військами. Багатьох його учасників побили і відправили в тюрму.
Столиггінська реформа посилила процес класового розшарування села. Це позначилось і на житті Краснопавлівки, де, з одного боку, зростала кількість безземельних і малоземельних селянських господарств, а з другого боку — посилювалось куркульство, під гніт якого підпадала все більша частина селян. Окремі куркулі перетворюються на великих підприємців. Так, у 1910—1911 рр. тут збудовано два великі парові млини, на яких працювали не тільки селяни Краснопавлівки, а й навколишніх сіл.
З ростом промисловості зростає і населення Краснопавлівки, основну масу якого становили робітники млинів та залізничники. Так, тільки на млинах тут працювало близько 150 робітників. А всього населення на 1914 рік було 370 чоловік, 55 дворів. У 1917 році — вже 570 чоловік, 80 дворів.
Становище робітників було нестерпним. Дванадцяти-, чотирнадцятигодинна важка ручна праця, мізерні заробітки. Так, вантажники, вальцювальники, кочегари заробляли по 40—42 копійки на день.
З початком імперіалістичної війни становище робітників і селян значно погіршилось. Почалися численні мобілізації. Більшість дворів лишилась без чоловіків, і весь тягар праці ліг на плечі жінок, старих та підлітків.
На зростання класової свідомості трудящих Краснопавлівки великий вплив мали робітники і студенти, які приїжджали з Харкова, Катеринослава та інших міст. Так, робітник І. С. Сагайдачний з Катеринослава привозив революційну літературу і розповсюджував її серед населення. На початку 1917 року у Краснопавлівці провадив революційну роботу студент А. С. Ліпкан, який агітував за припинення війни і повалення царизму.
У Краснопавлівку влітку 1917 року не раз приїжджав і керівник харківських більшовиків Артем. (Ф. А. Сергеев), який виступав перед робітниками і селянами, роз’яснюючи політику більшовицької партії, закликаючи активізувати боротьбу проти Тимчасового уряду, за владу Рад.
Коли у Краснопавлівці стало відомо про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді і встановлення Радянської влади, негайно було скликано багатолюдний мітинг, де з палкою промовою виступив голова профспілкового комітету млина І. П. Павленко. Він розповів трудящим про рішення II з’їзду Рад, про прийняті ним декрети.
Радянська влада у Краснопавлівці була встановлена тільки в грудні 1917 року, коли село було визволене від гайдамаків загоном під командуванням Миколи Руднєва.
Тоді ж у Краснопавлівці створено ревком, в який увійшли робітники млина — комуніст М. І. В’юнов, І. П. Павленко та інші. Ревком негайно вжив заходів до створення загону Червоної гвардії, до кращого його озброєння та навчання бійців військової справи, впроваджував у життя ленінський декрет про землю, організував розподіл поміщицької землі, тяглової та продуктивної худоби, зерна і реманенту між селянами.
Але недовго довелося робітникам і селянам Краснопавлівки жити при Радянській владі. В кінці квітня 1918 року село захопили кайзерівські війська, з якими прийшли і петлюрівці. Почалися чорні дні австро-німецької окупації.
На станції Краснопавлівка окупанти вантажили у вагони награбований хліб, м’ясо, худобу і відправляли до Німеччини. Повернулися поміщики, які з допомогою німців відібрали у селян землю, худобу, реманент тощо. Поміщик Сукенко вимагав навіть, щоб краснопавлівці заплатили йому за те, що користувалися землею під час Радянської влади.
Трудящі маси Краснопавлівки, як і всієї України, піднялися на самовіддану боротьбу проти окупантів та буржуазно-націоналістичної контрреволюції. Ця боротьба закінчилася перемогою. Австро-німецькі окупанти та їх прихвосні були вигнані. Почалась відбудовна робота.
В січні 1919 року у Краснопавлівці було створено новий ревком на чолі з комуністом І. К. Єдрановим, який брав активну участь у боротьбі з австро-німецькими загарбниками та петлюрівцями. До складу ревкому ввійшли робітники В. І. Кузнецов, Є. Ф. Лігачов, М. І. В’юнов.
Ревком продовжив розподіл поміщицьких земель, худоби, реманенту та іншого майна серед селян, провадив заготівлю хліба для Червоної Армії, організовував боротьбу з контрреволюцією.
У травні 1919 року розпочався наступ денікінської армії, яка в кінці червня захопила Лозівський район, у тому числі і Краснопавлівку.
Поміщики поверталися у свої маєтки в супроводі каральних загонів і з їх допомогою грабували селян, забираючи землю, худобу, майно і люто розправляючись з ними. Селян примушували відвозити в маєток все, що вони одержали за Радянської влади. А коли вони відмовлялися, з ними жорстоко розправлялися. Так, карателі за відмову везти награбоване в маєток забили на смерть селянина І. О. Горелкіна.
Білогвардійці влаштовували облави, страчували без суду і слідства передових робітників і селян, активістів, борців за Радянську владу.
У грудні 1919 року Червона Армія визволила Краснопавлівку. Після закінчення громадянської війни в село повернулися активісти О. П. Ніколенко, І. К. Єдранов та інші, які провадили велику роботу по зміцненню Радянської влади, організовували робітників і селян Краснопавлівки на відбудову і розвиток господарства, будівництво соціалізму. В 1922 році були проведені вибори у Краснопавлівську сільраду, головою якої обрали О. П. Ніколенка.
В селі були націоналізовані приватні млини та інші підприємства і передані у відання шляхово-транспортного відділу Південної залізниці. Селяни одержали землю, конфісковану у поміщиків.
Міцною опорою Радянської влади на селі був Комітет незаможних селян, створений у 1920 році на чолі з П. Р. Шкарупою. Комітет здійснював соціалістичні перетворення і був дуже популярним серед населення. Він займався конфіскацією і розподілом поміщицьких і куркульських земель, вів боротьбу з куркульськими бандами і тими, хто їх підтримував, вживав заходів до поліпшення матеріальних умов життя бідноти тощо.
Комсомольський осередок у селі створений у 1921 році, секретарем його було обрано П. Ф. Ігнатьєва. Він став бойовим помічником комуністів у всіх справах — допомагав партійним і радянським органам у виконанні продрозверстки, у боротьбі з бандитизмом, провадив велику культурно-освітню роботу серед населення. Центром цієї роботи був сільбуд, при якому комсомольці створили агіткультбригаду, гуртки художньої самодіяльності. При сільбуді працював гурток «Безвірник», члени якого читали доповіді та провадили бесіди на антирелігійні теми.
Але будівництву соціалістичного господарства заважав недобитий класовий ворог. Не раз на Краснопавлівку нападали банди Махна, Марусі та інші, які нещадно розправлялися з активістами. Так, під час одного з наскоків махновці порубали шаблями комуністів — директора млина Заса, його заступника Катакезіна і фельдшера Цмогуна.
Комуністи і комсомольці завжди були попереду, ведучи жорстоку боротьбу з класовим ворогом, організовуючи маси на побудову соціалізму.
У 1923 році у Краснопавлівці створюється сільський партосередок з трьох комуністів, секретарем якого був Н. С. Гарабінников.
Під час ленінського призову, в січні 1924 року, кращі робітники і селяни вступали до лав партії і комсомолу. За 1924 рік партійна організація зросла на 15, а комсомольська — на 9 чоловік. Членами партії в той час стали кращі робітники: С. В. Водолаженко, К. А. Кулиниченко, Л. І. Валівахін, К. А. Пініт, Н. В. Баленко, селянин, член KHС А. П. Присталенко, вчитель М. Н. Іванов та інші. На кінець 1926 року партійна організація вже налічувала 42 члени, комсомольська — 551.
Партійна, комсомольська організації та KHС багато уваги приділяли впровадженню в життя ленінської політики соціалістичної перебудови сільського господарства, кооперуванню селян. Уже в кінці 1922 року в Краснопавлівці було засновано споживче товариство. У грудні 1924 року в правління споживчої кооперації ввійшло 3 комуністи і один комсомолець. Головою правління обрано І. Я. Литвинова. Зросла кількість пайщиків з 726 чоловік у 1924 році до 1634 у 1927 році. На кожні 100 дворів було 60 кооперованих. З своїх коштів товариство відрахувало 760 крб. на Дніпрельстан, 450 крб.— на дитячі ясла, 2860 крб.— на радіофікацію.
Товариство дбало і про допомогу найбіднішим пайщикам хлібом, якого за один лише травень 1927 року роздало в позику 3200 пудів.
У 1924 році у Краснопавлівці було засновано виробничу кооперацію — «Сільгосптовариство», в правління якої було обрано 2 комуністи, 2 члени KHС та 2 безпартійні. Кооперація допомагала селянам в обробітку землі машинами, посіві сортовим насінням, давала позички. Так, тільки за період з жовтня 1926 до липня 1927 року видано було селянам 501 позичку на суму 35 732 карбованці.
Партійна організація багато уваги приділяла керівництву комсомольською організацією та КНС. У березні 1924 року вона рекомендувала головою KHС комсомольця 0. С. Ткаченка. В січні 1925 року було проведено загальні збори членів КНС, на яких виділено кошти для обробітку землі незаможників та середняків. При комнезамі діяли комісії: земельна, санітарна, культосвітня.
Парторганізація вела велику масово-політичну роботу серед населення, особливо серед жінок та молоді. Організовувались делегатські жіночі збори, при яких працювали секції охматдиту та професійні.
Велика увага приділялась ліквідації неписьменності. З цією метою на селі було створено два лікнепи, школа-пересувка, хата-читальня. Пізніше тут організовано вечірню школу-стаціонар, агротехнічні курси. При партосередку діяв агітколектив, члени якого читали лекції про міжнародне становище та на антирелігійні теми.
В листопаді 1928 року на колишніх поміщицьких землях була організована комуна «Червона агрономія». Першими комунарами були Несмеян, О. С. Ткаченко, Ф. П. Запорожець, І. Я. Куштим, І. Р. Куштим, С. І. Максюта, О. П. Філоненко та інші. В комуні тоді було 55 господарств; вона мала 680 га землі і 16 коней. Першим головою комуни був І. Я. Куштим, а з березня 1929 року — С. І. Максюта.
День у день зростали ряди членів комуни, міцніло її господарство. Харківський завод «Серп і молот» взяв шефство над комуною. Робітники і службовці заводу допомагали комунарам у ремонті тракторів та реманенту, у культосвітній роботі. Шефи подарували комуні молотарку МК-1100.
У 1932 році була створена Краснопавлівська МТС, яка відіграла важливу роль в організаційному та економічному зміцненні колгоспів сільради.
В 1933 році МТС мала 20 тракторів і обслуговувала 34 господарства (20 036 га землі).
У 1928—1932 рр. в комуні було збудовано приміщення для машин, 2 корівники, 2 телятники, 2 стайні, свинарник, силосну башту, 40 житлових будинків, радіовузол. Завдяки чесній і сумлінній праці комунарів комуна стала однією з передових у Лозівському районі. Господарство рік у рік зростало і міцніло. На відзнаку 16-ї річниці Великого Жовтня і 5-ї річниці з дня заснування комуни вона одержала перехідний Червоний прапор, а кращих ударників — Г. Ю. Копу, Т. А. Філоненка, М. А. Філоненка, В. А. Куштим, Н. П. Куштим, В. В. Лиховоза, А. П. Запорожця, П. І. Філя і голову комуни К. О. Киселя — було премійовано.
У 1933 році комуна «Червона агрономія» була реорганізована в артіль під тією ж назвою. За роки свого існування вона стала великим соціалістичним господарством, мала 2608 га землі. Славилася конефермою, молочно-товарною фермою, птахофермою, ставками, де розводилися дзеркальні коропи, чудовими фруктовими садами.
При МТС у 1933 році було утворено політвідділ, який провадив серед селян велику виховну роботу, організовував соціалістичне змагання. При політвідділі виходила газета «За більшовицький наступ». Вона систематично висвітлювала передовий досвід колгоспів і колгоспників. Виконуючи рішення XVII з’їзду партії, Краснопавлівська МТС включилася в другий Всеукраїнський конкурс трактористів по весняній сівбі 1934 року, а комсомольці артілі «Червона агрономія» — у Всеукраїнське змагання комсомолу по сівбі.
Політвідділ МТС і парторганізація артілі «Червона агрономія», в якій налічувався 21 комуніст, оперативно керували господарським життям. Комуністи працювали безпосередньо в полі.
Але мирну працю радянських людей перервав віроломний напад фашистської Німеччини на нашу країну. Для боротьби з ворогом у Краснопавлівці були створені загони самооборони та партизансько-розвідувальна група в складі 14 чоловік, яка входила у Лозівський партизанський загін. Командиром групи був голова Краснопавлівської сільради С. П. Шарапа, заступником командира — колгоспник П. І. Філь, комісаром — голова колгоспу «Червона агрономія» С. І. Максюта.
12 жовтня 1941 року Краснопавлівка була окупована фашистами.
Партизансько-розвідувальна група діяла в тилу ворога з 11 жовтня до 1 грудня 1941 року, після чого з’єдналася з частинами Червоної Армії. Вона виконувала розвідувальні операції за завданням штабу 6 армії. Взимку 1941—1942 рр. з цієї групи в тил ворога були відправлені М. К. Васюта та І. С. Пономаренко. Але в селі Башкатівці Лозівського району вони були схоплені фашистами і розстріляні. Разом з ними була розстріляна і дружина Пономаренка. В боях з окупантами полягли комісар групи С. І. Максюта, бійці В. Л. Тищенко, Г. В. Шаповалов та інші.
У лютому 1943 року частини 396 дивізії визволили Краснопавлівку, але ненадовго. Через деякий час наші війська залишили село. Командування дивізії звернулося до молоді по допомогу в розвідці. На це відгукнулася група комсомольців, куди входили О. Я. Сороченко, І. Т. Шевченко, 3. А. Волошина, Т. С. Карасюк, А. М. Лебедева, І. Т. Калюжна, О. Г. Авраменко, Г. Т. Горобець. Вони й були направлені в тил ворога. Кілька разів приносили вони цінні відомості про розташування військ противника у Полтаві, Дніпропетровську та інших містах. Під час повернення з розвідки комсомольці були схоплені фашистами і відправлені у Павлоградський концтабір. Тільки трьом із них вдалося втекти. Це Т. С. Карасюк, І. Т. Калюжна і А. М. Лебедева. Інші були закатовані фашистами.
Боролися з фашистами і ті краснопавлівці, які не мали зброї в руках. Вони не ходили в атаки, не знищували танків, не були зв’язані з партизанами, але й вони не раз робили те, ім’я чому — подвиг. Ризикуючи своїм життям, вони рятували поранених і військовополонених, які тікали з фашистських таборів. Лікарі О. І. Сіпета, Н. Г. Макогоненко, О. Г. Макогоненко, медсестри Н. Н. Резніченко, М. Ф. Гелла, 3. Сироткіна подавали допомогу пораненим бійцям. Воїнів, яких виліковували, переправляли через лінію фронту.
Понад 200 юнаків і дівчат було вигнано німцями на фашистську каторгу. Німецькі загарбники знищили в селі 26 житлових будинків, 13 інших будов; вивезли 1412 голів худоби. Відступаючи, гітлерівці зруйнували всі будівлі МТС — злетіли в повітря гараж, нафтосклад, контора і житлові будинки. Загальні збитки, заподіяні гітлерівцями, становили понад 1 млн. карбованців.
15 вересня 1943 року Краснопавлівку було визволено остаточно. Господарство довелося будувати заново. Партійна і комсомольська організації, сільська Рада з допомогою Лозівського райкому партії і районної Ради депутатів трудящих почали відбудовні роботи.
Колгоспники з ентузіазмом взялися за працю. В селі незабаром було відбудовано млини, складські приміщення, пункт «Заготзерно», молокозавод, а також МТС, яка з Уралу і Сибіру одержала трактори і запчастини до них. В МТС тоді вже налічувалось 39 тракторів і 1 комбайн.
У 1954—1955 рр. у Краснопавлівці було збудовано типову МТС — контору, майстерню, 5 складів, гуртожиток, їдальню, баню. Споруджено також приміщення сільради, бібліотеку, новий клуб на 300 місць з стаціонарною кіноустановкою, хлібопекарню, будинок для лікарів та інші будівлі. В 1956 році було створено міжколгоспбуд. У 1959 році збудовано приміщення колгоспної контори, овочосховище. 45 сімей колгоспників звели добротні будинки, на спорудження яких колгосп відпустив кредити і матеріали. Рік у рік міцніло господарство колгоспу.
У 1958 році він був об’єднаний з колгоспом ім. Тельмана. На 1 січня 1965 року тут було 3778 га сільськогосподарських угідь. У 1964 році капіталовкладення становили 144 тис. крб., неподільні фонди — понад 1 млн. крб. Цього ж року колгосп перевиконав план продажу державі основних видів сільськогосподарських продуктів. Було здано 17 429 цнт зерна, 8722 цнт молока, 1360 цнт м’яса.
Руками трудівників артілі виробляється дедалі більше продукції, зводяться нові споруди. За післявоєнні роки тут збудовано 10 корівників, 4 свиноферми, 3 телятники, 2 кормокухні, птахоферма, 2 зерносховища, гараж, майстерню, силосні ями на 4 тис. тонн силосу. В 1963—1965 рр. збудовано 11 капітальних приміщень. У 2-й бригаді виросло ціле тваринницьке містечко, де механізовано всі трудомісткі процеси.
Все це здійснюється під керівництвом правління колгоспу і парторганізації, в складі якої 32 комуністи. Очолює їх агроном колгоспу М. М. Корнієнко. Колгоспні комуністи працюють на всіх вирішальних ділянках громадського виробництва. Так, головою колгоспу протягом 9 років працює комуніст С. С. Тимохін, який раніше був секретарем Лозівського райкому партії по Краснопавлівській зоні МТС. Кілька років підряд обирають до правління колгоспу члена КПРС, механізатора Я. А. Колубата. Комуніст В. Я. Каденко працює на свинофермі, М. Н. Філоненко — на молочно-товарній фермі № 1, Ю. Л. Бочаров очолює комплексну бригаду, П. С. Гайдар — садово-городню. Зоотехніком працює комуніст В. І. Куштим. Велику увагу приділяє парторганізація підвищенню продуктивності праці. Серед трудівників села вона організувала дійове соціалістичне змагання, постійно поширює серед них передовий досвід. Роботу кращих виробничників висвітлюють колгоспна газета «За високий урожай» та районна — «Радянське слово».
Колгосп рік у рік перевиконує свої зобов’язання, здає державі сільськогосподарську продукцію понад план.
Колгоспники прагнуть поповнювати свої знання. Більше 15 чоловік вчаться у заочній та вечірній середніх школах, технікумах, інститутах. Багато колгоспників уже закінчили інститути і технікуми, серед них В. І. Куштим, В. Я. Каденко, Т. Ю. Стуліус та інші.
У Краснопавлівці розташовані хлібоприймальний пункт, бурякопункт, держмлини, молокозавод, харчокомбінат, відділення «Сільгосптехніка», міжколгоспбуд, побутовий комбінат, лісоторговельний склад, паливний склад, шляхово-експлуатаційне управління (ДЕУ-695). І скрізь трудівники прагнуть досягти високих показників, внести і свій вклад у дострокове виконання державних планів.
Багато в Краснопавлівці є передовиків виробництва, які працюють по-комуністичному. Це С. В. Колубат — свинарка колгоспу «Червона агрономія», яка вже 8 років працює на свинофермі і завжди одержує найбільшу кількість поросят від кожної свиноматки. За високі показники у праці в березні 1966 року Указом Президії Верховної Ради СРСР її нагороджено орденом Леніна. А. К. Логвиненко — слюсар-регулювальник паливної апаратури відділення «Сільгосптехніка», який освоїв кілька професій, зокрема електрозварювальника, шліфувальника, токаря, і систематично перевиконує виробничі завдання. Він також у березні 1966 року нагороджений орденом Леніна. А токар цього ж відділення А. І. Константинов — нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Невпізнанним стало село Краснопавлівка. Значно підвищився матеріальний і культурний рівень його жителів. За роки семирічки тут споруджено понад 300 добротних житлових будинків, баня, лікарня, чайна, інтернат при школі. В селі є магазини, буфети, ларки, їдальні. Воно повністю електрифіковане і радіофіковане.
До послуг мешканців пошта, ощадна каса, телефонна станція. Є лікарня на 50 ліжок, поліклініка.
В селі працюють початкова, середня, заочна та вечірня школи. За роки Радянської влади багато краснопавлівців закінчили вищі учбові заклади — понад 200 чоловік працюють у різних кінцях нашої країни. В самому селі понад 120 спеціалістів мають вищу і середню спеціальну освіту.
Велику культурно-виховну роботу в селі провадить клуб, де є багато гуртків художньої самодіяльності, університет педагогічних знань, група товариства «Знання», районна та три профспілкові бібліотеки, які провадять читацькі конференції, тематичні вечори тощо.
По поліпшенню культурно-побутових умов жителів та благоустрою села велику роботу провадить сільрада, при якій створені і діють на громадських засадах комісії по благоустрою, культурно-побутова, торговельна, сільськогосподарська та інші.
Жителі села передплачують 1137 газет і 400 журналів.
Працьовиті, культурні, заможні люди у Краснопавлівці, і вони впевнено крокують до світлих вершин комунізму.
А. А. БАБОШИНА, П. С. МОЙСЕЄНКО