Післявоєнне відновлення Харківа
Величезної шкоди заподіяли німецько-фашистські загарбники промисловості Харкова. Майже цілком були знищені машинобудівні заводи, ХТЗ, ХЕМЗ, турбінний, ХПЗ, верстатобудівний, «Серп і молот» та інші. Були зруйновані електростанції, телеграфний зв’язок, залізничний транспорт, комунальне господарство. Спалено і пограбовано навчальні, культурно-освітні, медичні та дитячі заклади. У місті було пошкоджено і знищено 1600 тис. кв. м житлової площі. Розмір збитків, заподіяних фашистами громадянам, колгоспам, державним підприємствам, установам і організаціям Харкова й області, становив понад 31 млрд. крб.
З величезною енергією приступили трудящі до відбудови зруйнованого ворогом міста і його господарства. Комуністи і комсомольці були застрільниками масового соціалістичного змагання, що розгорнулось на будовах і підприємствах.
Вже 30 серпня 1943 року Харківський обком КП(б)У у своєму зверненні до населення писав: «22 місяці німці вбивали, вішали, На відбудові ХТЗ 1945 р. закопували живцем, морили голодом наших дорогих і близьких людей. Тисячі стариків і дітей, чоловіків і жінок, робітників і службовців, інтелігентів і домашніх господарок скосила коричнева гітлерівська чума. Понад 100 тис. волелюбних харків’ян фашистські розбійники загнали в німецьку каторгу. Подивіться на жахливі руїни рідного міста, — це страшний свідок панування гітлерівських мерзотників. Заводи і фабрики, школи і вузи, бібліотеки і театри, стадіони і парки, красиві майдани і рідні наші оселі німецькі людожери знищили, спустошили. Робітники і робітниці! Трудова інтелігенція! Ми закликаємо вас до напруженої і творчої роботи по відродженню міста. В найкоротший строк нам треба загоїти тяжкі рани. Відновити фабрики, заводи, дороги, мости, школи, бібліотеки, лікарні і наші домівки, дати воду і світло — такий наш обов’язок. Ми мусимо якнайшвидше відновити в місті повнокровне радянське життя. До праці, брати і сестри!».
Після повернення до Харкова ЦК КП(б)У і уряду Української РСР відбулося засідання Раднаркому УРСР, на якому обговорювалися невідкладні заходи по відбудові господарства та організації постачання населенню міста.
Під керівництвом обласної і міської партійних організацій харків’яни гаряче взялися за виконання історичної постанови ЦК ВКП(б) і РНК CPСP від 21 серпня 1943 року «Про невідкладні заходи по відбудові господарства у районах, визволених від німецької окупації».
У відповідь на піклування уряду 29 серпня 1943 року на багатотисячному загальноміському мітингу трудящі дали клятву Комуністичній партії відродити і примножити трудову славу індустріального соціалістичного Харкова.
Ще в Мерефі та Люботині йшли бої з гітлерівцями, а в Харкові вже почалися відбудовчі роботи. У першу чергу відроджувались електростанції, машинобудівні та металообробні заводи. На допомогу Харкову прийшов весь радянський народ. З Москви і Свердловська, Новосибірська і Челябінська, Баку і Ташкента їхали до Харкова люди, йшли ешелони з устаткуванням, будівельними матеріалами і продовольством.
Великим напруженням сил, трудовим героїзмом піднімалися з руїн промислові гіганти — тракторний завод, завод транспортного машинобудування, турбінний, електромеханічний, верстатобудівний, «Серп і молот», «Світло шахтаря» і багато інших. Уже 7 листопада 1943 року ХТЗ ім. Орджонікідзе випустив перші 20 тракторів.
Відбудова Харкова, як важливого вузла шляхів сполучення, накладала особливу відповідальність на харків’ян і насамперед на залізничників, які разом з трудящими області в рекордно короткі строки відбудували магістральні й під’їзні колії. За перший рік у визволеному від фашистських окупантів місті відновили роботу 247 промислових підприємств, які давали фронтові й країні важливу продукцію. Наприкінці 1945 року в місті уже працювало 600 промислових підприємств.
Комуністична партія і уряд високо оцінили самовіддану працю харків’ян. 23 серпня 1944 року 500 чоловік було удостоєно орденів і медалей СРСР. За успішну відбудову заводу і досягнуті успіхи у виробництві тракторів ХТЗ нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Орденами і медалями було нагороджено 677 робітників заводу і тресту «Південважбуд», який працював на відбудові ХТЗ.
Поряд з відродженням і реконструкцією заводів будувались нові: підшипниковий та трактороскладальний заводи, підприємства електропромисловості, будівельної індустрії, харчової і легкої промисловості.
На кінець першої післявоєнної п’ятирічки всі підприємства міста були відбудовані й виготовляли на 15 процентів продукції більше, ніж у 1940 році.
Ще більших успіхів досягли трудящі Харкова, подвоївши випуск продукції за роки п’ятої п’ятирічки. За цей час продукція машинобудування зросла більш як у 2,5 раза проти 1950 року, а порівняно з 1940 роком — в 3,5 раза. У п’ять разів порівняно з 1940 роком збільшив випуск продукції завод «Світло шахтаря». Тракторний завод за роки післявоєнних п’ятирічок дав країні сотні тис. тракторів, а всього за час свого існування понад 1 млн. тракторів. Заводи — ХТЗ і трактороскладальний— випустили тракторів загальною потужністю в кілька разів більше, ніж тракторні заводи Франції та Італії, разом узяті.
Харків знову став одним із найбільших центрів машинобудування на Україні. Тут виробляються тепловози, турбіни, металорізальні верстати, гірниче і хімічне устаткування, трактори, підшипники, велосипеди, різні прилади і засоби автоматизації, обладнання для легкої і харчової промисловості і багато іншої продукції металообробної промисловості.
Величезну, справді вирішальну роль в успішному здійсненні народногосподарських завдань відіграло соціалістичне змагання. Воно підносило творчу ініціативу робітників, допомагало виявляти і ставити на службу соціалістичному будівництву внутрішні резерви виробництва. Про всенародний характер змагання свідчить той факт, що на кінець 1950 року в місті було 105 тис. стахановців, в т. ч. близько 4 тис. майстрів швидкісного різання металу. Далеко за межами міста линула трудова слава про харківських токарів-швидкісників В. Д. Дрокіна (турбогенераторний завод), І. В. Курманова (завод маркшейдерських інструментів), І. Ф. Подведько
(верстатобудівний завод), М. І. Лупандіна (тракторний завод) та інших. Широкого розмаху набрав рух багатоверстатників: на початку 1951 року їх налічувалось понад 3 тис. чоловік.
Незмірно зросли і ряди раціоналізаторів. Тільки на ХЕМЗі за роки першої післявоєнної п’ятирічки було подано 3635 раціоналізаторських пропозицій, з яких впроваджено у виробництво 2290, економія від їх реалізації становила 15 млн. крб. По місту в цілому в 1958 році кількість раціоналізаторських пропозицій становила майже 60 тис.; впровадження їх у виробництво дало промисловості 200 млн. крб. економії.
Велике значення для дальшого піднесення індустріальної могутності Харкова мав рух за творчу співдружність науки і виробництва. З метою швидшого впровадження досягнень науки і наукових відкриттів у виробництво укладались договори про творчу співдружність між колективами заводів і науково-дослідних інститутів та вищих учбових закладів: харківського турбінного заводу ім. Кірова з політехнічним інститутом ім. Леніна, заводу транспортного машинобудування Харківським авіаційним інститутом, харківського заводу «Дормаш» з науково-дослідним інститутом будівництва і шляхового машинобудування та інші.
Все це сприяло прискоренню темпів розвитку машинобудівної, електротехнічної промисловості, промисловості гірничого устаткування, сільськогосподарського машинобудування, будівельної індустрії, залізничного транспорту.
Трудящі індустріального Харкова під керівництвом партійної організації добились нових успіхів у розвитку народного господарства за роки семирічки (1959—1965 рр.). За обсягом виробництва вони виконали семирічний план достроково — 8 грудня 1965 року.
У порівнянні з 1958 роком випуск продукції зріс на 73 проценти. Виготовлено понад план виробів на 250 млн. карбованців.
Дві третини приросту продукції було забезпечено за рахунок підвищення продуктивності праці, яка зросла за семирічку на 42 проценти.
Багато зроблено за роки семирічки у справі спеціалізації і кооперування виробництва. У місті створено спеціалізовані підприємства — інструментальні заводи № 1, № 2, № 3, завод «Харпластмас» та інші.
Промисловість міста розвивалась на основі технічного прогресу. На багатьох підприємствах вже працюють автоматичні цехи і дільниці. Багато виробів машинобудівної промисловості — на рівні світових зразків.
На підприємствах міста створено чимало найновішого технологічного обладнання. Великих успіхів у цьому добився колектив передового в місті підприємства — ХЕМЗу. Тут вперше в країні було розроблено і освоєно випуск генераторів для тепловозів, спеціальних агрегатів для крокуючих екскаваторів та іншої важливої продукції.
Славний колектив Харківського електромеханічного заводу за роки семирічки збільшив випуск товарної продукції на 49 проц., а продуктивність праці — на 39 процентів.
За 50 років свого існування завод пройшов великий шлях від майстерні до одного з флагманів вітчизняної електротехнічної промисловості.
Великим святом для трудівників усього міста було нагородження заводу орденом Леніна. Колектив ХЕМЗу одержав цю високу нагороду за великі заслуги в розвитку вітчизняного електромашинобудування. 2 грудня 1965 року за дорученням Президії Верховної Ради СРСР член Президії ЦК КПРС, перший секретар ЦК КП України П. 10. Шелест на урочистих зборах колективу та їх гостей під бурхливі оплески всього залу прикріпив орден Леніна до прапора підприємства. Слюсареві О. В. За-славському і директору заводу О. І. Якуніну присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. 200 робітників, інженерів, техніків і службовців, які найбільше відзначились, нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу, Грамотами Президії Верховної Ради Української РСР.
20 січня 1967 року за досягнуті успіхи у виконанні завдань по забезпеченню сільського господарства країни тракторами і в зв’язку з випуском мільйонного трактора ХТЗ нагороджено орденом Леніна.
За успішне виконання семирічного плану високих урядових нагород — орденів Леніна удостоєні заводи — «Електроважмаш» ім. Леніна, «Серп і молот» та турбінний, орденів Трудового Червоного Прапора — 8-й державний і плитковий заводи, панчішна фабрика.
Напередодні XXI позачергового з’їзду КПРС у Харкові, як і по всій країні, розгорнувся чудовий патріотичний рух — змагання за звання бригад і ударників комуністичної праці. Його девізом стало — «Жити і працювати по-комуністичному». Цей патріотичний почин першою підхопила бригада формувальників чавуноливарного цеху заводу транспортного машинобудування ім. Малишева’, якою керували змінні бригадири О. Топчій та І. Сич. Члени бригади взяли зобов’язання добитися найвищої продуктивності праці за рахунок постійного вдосконалення технології, автоматизації і механізації виробничих процесів, праці з найменшими витратами, економії у великому і малому, систематичного зниження собівартості продукції, використання всього нового, прогресивного. Всі члени бригади зобов’язалися оволодіти суміжними професіями, наполегливо навчатися без відриву від виробництва, підвищувати комуністичну свідомість у труді й побуті, підпорядковувати свої особисті інтереси інтересам суспільства. .
19 листопада 1958 року бюро Харківського обкому КП України схвалило і підтримало ініціативу комсомольської бригади формувальників. Життя показало, що слово молодих тепловозобудівників не розходиться з ділом. За короткий строк вони добились великих успіхів, і в 1958 році їм було присвоєно звання бригади комуністичної праці.
Слідом за формувальниками заводу ім. Малишева під прапор змагання за комуністичне ставлення до праці стало багато колективів промислових підприємств Харкова.
На тракторному заводі першою завоювала звання колективу комуністичної праці бригада п’ятої печі сталеливарного цеху на чолі з комуністом Ф. Амеліним. Бригада виконала семирічне завдання за п’ять років. Всі члени бригади навчаються у вечірній школі, підвищують свою кваліфікацію на курсах і колективно відвідують університет культури, музеї, театри, кінотеатри, лекції.
Вже в грудні 1958 року за право називатися колективом комуністичної праці змагалося понад 400 бригад, 35 дільниць, 10 змін і цехів.
З ініціативи міського комітету партії на багатьох підприємствах на початку грудня 1958 року були проведені зльоти учасників руху за комуністичну працю. 11 грудня відбувся міський зліт. Учасники його — передовики виробництва — обмінялися досвідом роботи. Ці зльоти відіграли важливу роль в усуненні труднощів і недоліків, що перешкоджали дальшому розвитку нової форми соціалістичного змагання.
Партійні організації широко підтримують патріотичні почини, які народжуються на фабриках і заводах. Ударники комуністичної праці заводу ім. Малишева — І. Столяр, І. Клесов, М. Панов, А. Сигапур, С. Ропонова — виступили з чудовою ініціативою, запропонувавши відкрити особові рахунки будівників комунізму. Вони зобов’язалися до кінця семирічки подвоїти, порівняно з 1958 роком, обсяг продукції з обслуговуваного ними верстата або агрегату, кожному оволодіти трьома суміжними професіями, працювати без браку, здавати продукцію з іменним контрольним клеймом, навчити не менше 3—4 робітників, здобути середню або вищу технічну освіту. Своє зобов’язання малишевці виконали з честю.
Першим у місті завоював звання підприємства комуністичної праці напередодні XXII з’їзду КПРС завод кондиціонерів. Кращу робітницю заводу Р. Р. Шарапову обрали делегатом XXII з’їзду КПРС.
Високою культурою виробництва, паростками нового-в труді й побуті колективу заводу (випуском продукції без контролерів ОТК, запровадженням особових рахунків будівника комунізму тощо) славилося це передове підприємство міста. Завод-сад, завод-квітник — таким його знають у Харкові. Продукція заводу відома далеко за межами міста. Харківськими кондиціонерами обладнані всі телевізійні центри, Палац з’їздів у Кремлі, Палац спорту в Лужниках, бібліотека ім. Леніна, Великий театр у Москві.
Широкий розмах творчої ініціативи мас породив нові форми змагання за піднесення культури виробництва. У липні 1960 року робітники 6-ї дільниці комуністичної праці тракторного цеху № 3 на ХТЗ зобов’язалися виконувати змінні завдання за 6 годин. Наприкінці 1961 року кількість учасників змагання під лозунгом «7 за 6» зросла до 10 тис. чоловік. Протягом 1962 року та 10 місяців 1963 року змінні завдання за 6 годин виконували вже 6 тис. чоловік, а за 5 годин — майже тисяча передовиків.
У багатьох цехах підхопили ініціативу бригади комуністичної праці першого чавуноливарного цеху (бригадир В. М. Чубинський) — випускати продукцію тільки відмінної якості. 380 робітників заводу завоювали почесне право працювати з особистими контрольними клеймами.
З величезним піднесенням зустріли всі харків’яни XXII з’їзд КПРС.
Трудовими перемогами вітали трудящі Харкова історичні рішення з’їзду. Всією душею схвалили вони Програму партії — програму народного щастя. Висловлюючи почуття всіх робітників міста з приводу грандіозності перспектив і величі плану комуністичного будівництва, втілених у Програмі КПРС, бригадир депо «Жовтень» М. Ф. Марченко заявив: «Прийнята з’їздом нова Програма КПРС, як маяк, освітлює нам шлях до комунізму. Ми обіцяємо партії гідно нести високе звання цеху комуністичної праці».
Заклик знатної ланкової, Героя Соціалістичної Праці Н. Г. Заглади і депутата Верховної Ради РРФСР, фрезерувальника І. Д. Леонова — дорожити честю трудівника — знайшов гарячий відгук у трудящих міста.
Змагання за комуністичну працю викликає глибокі зміни в житті людей, сприяє зростанню їхньої свідомості, політичної активності, підвищенню культурно-технічного рівня. Ініціаторами патріотичного почину у справі створення колективів самодіяльних конструкторів виступили комсомольці і молодь заводу ім. Малишева та першої панчішної фабрики. Широке визнання у харків’ян здобув цей почин. Уже через рік у Харкові працювало 70 самодіяльних конструкторських бюро, в яких було об’єднано понад 500 чоловік інженерно-технічного персоналу. Напередодні XXII з’їзду КПРС кількість самодіяльних конструкторських бюро збільшилась до 162. Ними опрацьовано і впроваджено у виробництво понад 600 раціоналізаторських пропозицій.
На електромеханічному заводі працівники громадського конструкторського бюро, яким керує молодий спеціаліст М. Золотаревський, у позаурочний час відпрацювали 600 годин і виготовили за цей час 17 проектів. їх впровадження дало можливість на ряді дільниць механізувати ручну працю.
Великого поширення набули створені при райкомах партії на громадських засадах техніко-економічні ради, які стали дійовою силою партійних органів у боротьбі за технічний прогрес. Вони організовують маси, розробляють рекомендації по поліпшенню роботи того чи іншого підприємства і стежать за впровадженням їх у життя.
Партійні, профспілкові і комсомольські організації підприємств міста виховали чудових людей, яких по праву можна назвати героями праці.
Добра слава йде про токаря заводу ім. Малишева, ударника комуністичної праці Г. Л. Михайлова. Знання, помножені на багатий досвід, на творчі дерзання, принесли йому заслужену славу — він удостоєний звання «майстра Золоті руки».
Всі поважають на тракторному заводі наладчицю зуборізних верстатів П. І. Минаєву. Багато років свого життя віддала вона рідному заводу. їй одній з перших присвоєно звання ударника комуністичної праці і «майстра Золоті руки». Парасковія Іванівна — ініціатор естафети ентузіастів семирічки, яка проходить на заводі під девізом: «Передові методи праці доступні кожному».
Високого звання «майстра -Золоті руки» на цьому підприємстві удостоєні також слюсар О. О. Бондаренко, розточник ї. А. Куцина, токар М. Г. Мирошниченко, бригадир сталеварів В М. Борисов, майстер ковальського цеху В. А. Прохоренко.
Партія і уряд високо оцінили труд прославлених новаторів виробництва промислових підприємств міста, присвоївши за післявоєнні роки 36 чоловікам звання Героя Соціалістичної Праці. Розповімо про деяких з цих героїв нашого часу, якими пишаються харків’яни.
Дуже часто можна бачити на багатьох заводах Харкова, Москви, Ленінграда скромну, вже немолоду людину — токаря-карусельника харківського турбінного заводу ім. Кірова К. С. Кислякова, який охоче передає свій досвід молодим робітникам. Костянтин Сергійович завжди перевиконує норми виробітку, ще в 1963 році він працював у рахунок 1970 року. К. С. Кисляков — ударник комуністичної праці, депутат міської Ради, член ЦК КП України.
А хто в місті не знає майстра інструментального цеху заводу ім. Малишева М. Я. Парамонову? Вона завжди серед перших у виконанні виробничих планів за всіма техніко-економічними показниками при високій якості роботи. Дільниці М. Я. Парамонової присвоєно звання комуністичної. Марія Яківна — активний громадський працівник, лектор і агітатор.
Чудовим прикладом для харків’ян є невтомна трудівниця, майстер тракторного цеху № 5 ХТЗ В. І. Чміль. Дільниця, якою вона керує, систематично перевиконує виробничі плани. Варвара Іванівна завжди допомагає молодим робітникам. Вона — активний громадський діяч.
Славно трудиться ударник комуністичної праці М. І. Гуляєва. Змінні норми виконує на 130—150 проц. при відмінній якості продукції. Марію Іванівну знають не тільки як передового виробничника, а також як члена Ради робітничої честі.
На турбінному заводі ім. Кірова багато років працює головним конструктором відомий у країні вчений — доктор технічних наук, член-кореспондент АН УРСР, лауреат Державної премії, Герой Соціалістичної Праці Л. О. Шубенко-Шубін. З його ім’ям пов’язано створення найбільших у світі парових турбін потужністю 500 тис. кіловат. Потужність однієї такої турбіни майже дорівнює тій, яку мав Дніпрогес у 1932 році. Пізніше конструкторське бюро заводу під його керівництвом працювало над проектом парової турбіни потужністю 800 тис. кіловат і парогазової турбіни потужністю 200 тис. кіловат. Харків’яни виявили Л. О. Шубенко-Шубіну велике довір’я — обрали його депутатом Верховної Ради СРСР.
У боротьбі за технічний прогрес, дальший розвиток творчої ініціативи партійні організації використовують різноманітні форми виховної роботи. Традиційними стали вечори трудової слави, зустрічі представників трьох поколінь, читацькі конференції, диспути, тематичні вечори з питань розвитку техніки і передової виробничої практики.
Наслідки творчих шукань харківських новаторів виробництва були високо оцінені на Виставці досягнень народного господарства СРСР 99 учасників Виставки в 1964 році були нагороджені медалями ВДНГ: 11 чоловік — золотими, 13 — срібними і 75 — бронзовими. Серед золотих медалістів — токар турбінного заводу В. Д. Дрокін і начальник одного з конструкторських бюро цього ж заводу Ю. І. Ошеров, слюсар ХЕМЗу О. В. Заславський та інші.
Рух за комуністичну працю зустрів гарячу підтримку з боку наукових працівників вузів і науково-дослідних інститутів. Професорсько-викладацький склад і студенти Харківського інституту інженерів залізничного транспорту ім. Кірова звернулись до колективів вищих і середніх учбових закладів України з закликом подати допомогу бригадам комуністичної праці. Працівники інституту встановили тісний зв’язок з 30 бригадами комуністичної праці заводу ім. Малишева, Південної залізниці і електроапаратного заводу.
Крім читання лекцій, вони допомагали практично. Для колективу станції Харків-Левада розробили нову схему керування тяговим електродвигуном автонавантажувача, що дало змогу підвищити продуктивність праці на 180 процентів. Для робітників електроапаратного заводу розробили проект автоматизації процесу верстатної обробки заклепок.
День у день міцніє творча співдружність учених Харківського ордена Трудового Червоного Прапора державного університету, політехнічного, авіаційного, інженерно-економічного, сільськогосподарського та інших вузів з робітниками, промисловості і трудівниками сільського господарства. Так, наукова робота професора політехнічного інституту, доктора фізико-математичних наук Л. С. Па латника про поверхневе зміцнення металів використана тракторним- заводом і заводом транспортного машинобудування ім. Малишева. Завдяки застосуванню методу поверхневого зміцнення інструменту на XT3 тільки за два роки заощаджено 1100 тис. крб. Співробітники університетської кафедри фізики твердого тіла, під керівництвом доктора фізико-математичних наук, професора Б. Я. Пінеса, на харківських заводах «Серп і молот» та ім. Малишева змонтували установки рентгено-структурного аналізу металів і сплавів. Кафедра технічної фізики університету провела на ХЕМЗі дослідження шумів і вібрацій від турбогенераторів.