Багата Чернещина, Сахновщинський район, Харківська область
Багата Чернещина — село, центр сільської Ради Сахновщинського району, розташоване в мальовничій місцевості на південному заході району. Біля села, попід крутою горою, і далі (через широкі родючі лани та луки) в’ється глибока й багата на рибу річка Оріль (притока Дніпра). Протікає вона зі сходу на захід. З півночі на південь село перетинає річка Багата, що впадає в Оріль. На південній околиці села — густий ліс. Відстань від села до районного центру — 37 км, до автомагістралі Москва — Сімферополь — 15 км, до найближчої залізничної станції Перещепине — 27 км. Населення — 1312 чол. Багаточернещинській сільській Раді підпорядковані села Багате, Великі Бучки, Малі Бучки.
Найдавніші поселення людини, рештки яких виявлені біля с. Великих Бучок, археологи відносять до часів неоліту (V—IV тисячоліття до н. е.).
Перші ж письмові згадки про населений пункт зустрічаються в другій половині XVIII століття. Так, в «Описи хуторов и слобод, находящихся за Украинской линией» (1760 р.) вказується, що на р. Орілі в 1756 році було засновано хутір полтавського христовоздвиженського монастиря з трьома жителями.
Спершу тут оселилися самі ченці, які згодом почали давати притулок селянам-утікачам, що шукали собі долі і щастя по неосяжних просторах малозаселених у ті роки місцевостях. Засновники поселення дозволяли переселенцям будувати хати, оселятися з сім’ями, вимагаючи за це виконувати ряд робіт: пасти монастирську худобу, ловити рибу для монастиря тощо.
У 1777 році було проведено межування і складено план села, яке належало до володінь монастиря. У цьому плані зазначалося, що в селі Чернещині землі 6000 десятин, а жителів — 215 чоловіків і 179 жінок.
Місцеве населення, крім землеробства, займалося полюванням, рибальством та бджільництвом. Частина селян, за свідченням сучасників, чумакувала, посилаючи по десять та більше возів у Крим по сіль та на Дон за рибою. Інші привозили з Бєлгорода для продажу вапно та алебастр.
З усіх боків Багата Чернещина була оточена поміщицькими землями. Якось поміщик Милорадов вирішив захопити до своїх рук ласий шмат землі, що належав монастиреві. Не гаючи часу, він написав до сенату в Петербург, щоб йому дозволили взяти поселенців під свою опіку, бо, мовляв, хутір не приборканий і нікому не підкоряється. Але монастир відстояв свої права, бо йому було невигідно, щоб ці доходна землі відійшли до поміщика.
У 1786 році за указом Катерини II монастирські вотчини на Україні були відібрані й перейшли в казну. Відтоді жителі Багатої Чернещини почали називатись державними селянами. Від цього становище населення хоч дещо і поліпшилось, але залишалося важким. Будучи феодально залежними від держави і користуючись казенною землею, державні селяни змушені були платити різні податки, грішми і натурою, відбувати підводну, шляхову, постійну та інші повинності.
У майновому відношенні державні селяни не були однорідними, серед них виділяється більш заможна частина.
У більшості ж селянських господарств після сплати податків хліба не вистачало до нового урожаю. А в неурожайні роки, які траплялися досить часто, селянин не міг сплатити і податків. За ним рахувалась недоїмка, яку він повинен був сплатити в наступному році.
Постійні злидні, тяжкі умови праці й побуту призводили до поширення серед населення пошесних хвороб. Селяни часто помирали від тифу, холери, цинги. Особливо тяжкими були 1848—49 рр., коли на село обрушились неврожай, голод, епідемія холери та цинги. Цілі сім’ї вимирали. На весь Костянтиноградський повіт у цей час був один повітовий лікар, який переїздив з одного села в інше. За ці два роки в селі з 1562 чоловік померло 411. Загинуло від нестачі кормів понад тисячу голів великої рогатої худоби і багато овець.
Після реформи 1861 року процес розшарування селянства посилився. З одного боку, зростало число бідноти, з другого — збільшувалась кількість заможних куркульських господарств. Так, якщо в 1888 році в селі було 10 господарств, які мали самі лише садиби без орної землі, то в 1900 році таких господарств уже стало 56. За той же час кількість господарств, які мали орної землі від 15 до 50 десятин, збільшилась з 46 до 1393.
Тяжке становище біднішої частини селян ставало ще більш нестерпним від сваволі урядовців. У 1893 році в селі почався масовий падіж великої рогатої худоби. Ні на яку допомогу в той час ніхто не міг сподіватися. Представники влади вирішили: знищити всю велику рогату худобу в селі, не задумуючись, що через це десятки сімей втратять засіб до існування. Коли жінки зібралися і почали просити не забивати їх здорових корів, начальство побачило в цьому бунт, негайно викликало солдатів і поліцію. Всіх жінок заарештували і віддали до суду, який виніс вирок: оштрафувати кожну з жінок — на 25 карбованців. їх чоловіків прилюдно на сільській площі висікли різками.
Селяни обробляли землю найпростішими знаряддями. В 1900 році 549 господарств села мали в своєму користуванні 262 однолемішні плуги, з них 27 дерев’яних, 140 рал, 814 борін з дерев’яними і залізними зубцями та 78 дерев’яних котків.
Один із старожилів пригадує: «Якось батько вручну посіяв жито по стерні і тільки було зібрався волочити дерев’яною бороною, коли дивиться — чабан жене овець. Батько гукнув чабанові — і, коли той підійшов, дав йому жменю тютюну, щоб він прогнав отару до посіву. Вівці проборонували землю краще, ніж дерев’яна борона. Така була агротехніка». Тому й не дивно, що врожаї на той час були дуже мізерні.
Населення животіло в темряві і неписьменності. За подвірним переписом 1889 року, на 1890 селян припадало лише 85 письменних чоловіків, не було жодної письменної жінки. В школі навчалося всього 32 хлопчики і тільки одна дівчинка.
Тяжкі умови життя, розорення найбідніших господарств призводили до того, що значна частина селян змушена була йти на заробітки в Катеринослав, на цукроварні, найматися до місцевих поміщиків і німців-колоністів. У 1888 році на заробітки пішло 93 чоловіки.
Велику роль у зростанні класової свідомості найбідніших селян відіграло поширення по селах революційної літератури і листівок. Справник Костянтиноградського повіту у своєму рапорті полтавському губернаторові 31 березня 1906 р. доповідав, що в селі Великі Бучки (яке нині належить до Багаточернещинської сільради) він виявив 19 листівок антиурядового змісту.
Заклики до боротьби проти самодержавства і поміщицького гніту знаходили широкий відгук. Багато селян добре сприймало і засвоювало зміст прокламацій, вивчало їх напам’ять.
Революція 1905—1907 рр. знайшла відгук і серед селян Багатої Чернещини. Бідняки підпалювали будівлі поміщиків і багатіїв. Розправи над учасниками виступу вчинили місцеві багатії. На сході, де верховодили куркулі, було вирішено вислати з села найбільш активних «бунтарів» — Д. М. Шарафана, П. М. Бебиха, С. А. Скубрія та інших. їх заслали до Сибіру. Після цієї розправи в селі настало тимчасове затишшя.
В період столипінської аграрної реформи процес розшарування селянства посилився. Заможні селяни переселилися на хутори. Бідняки, одержавши земельні наділи, продавали їх за безцінь куркулям і остаточно пролетаризувались.
Перша світова війна ще більше розорила господарства малоземельних селян. Число безземельних збільшилось.
Напередодні 1917 року в селі 83 куркульські господарства» володіли 3000 десятин землі, а 610 бідняцьких та середняцьких — лише 1700 десятинами. 100 господарств були зовсім безземельні. 282 бідняцькі господарства не мали ні коней, ні корів. Безтяглові селяни віддавали свої земельні ділянки в оренду куркулям, а самі йшли в найми.
Незважаючи на безвихідне становище, в якому опинилось найбідніше селянство, частина населення Багатої Чернещини ще сподівалася, що уряд після війни відбере землю у поміщиків і наділить нею безземельних. Тим більше, що хтось у 1914 році у волості поширив чутку: уряд вже закупив землю біля Шляхової та Карлівки і буде роздавати її селянам. Селяни запасалися посвідченнями у волості про майновий стан, щоб потім одержати землю. Волосний староста видав таких посвідчень понад сто.
Але дуже швидко ці ілюзії були розвіяні. Селяни прийшли до думки про необхідність відібрати землю силою. Коли в 1917 році до Багатої Чернещини приїхав представник Тимчасового уряду Рябокобилко з особистою охороною і почав збирати підписи, щоб закріпити недоторканність землі і майна куркулів, це викликало обурення бідноти. Рябокобилка і його охорону побили мало не до смерті.
Надія селянства на одержання землі здійснилась лише в результаті перемоги Великого Жовтня.
Як тільки звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції докотилася до Багатої Чернещини, відразу ж, за сигналом дзвону, що бив на сполох, на мітинг зібралося все село. Посеред площі поставили стіл, на щоглі закріпили червоний прапор. До столу підійшов учитель-більшовик М. М. Двоїн і в короткій промові повідомив, що здійснилася соціалістична революція, до влади прийшли більшовики на чолі з В. І. Леніним. Усі присутні, затамувавши подих, уважно слухали оратора. Після його слів: «Хай живе Радянська влада, влада робітників і селян!»,— пролунав грім оплесків.
Першим головою Ради селянських депутатів обрали селянина П. І. Березу. Наступного дня з сусіднього села прибув загін червоногвардійців на чолі з Г. М. Козирем, який обеззброїв усіх куркулів та ізолював найбільш активних з них.
Чернещани взялися за поділ земель та майна поміщицького маєтку генерала Стрюкова. Бідняки й середняки одержали землю, почали налагоджувати господарство. Але внутрішня контрреволюція та іноземні інтервенти нав’язали молодій Радянській республіці громадянську війну. Багато жителів села пішли в загони Червоної Армії відстоювати землю і волю.
У вересні 1918 року з місцевих жителів сформувався загін червоних партизанів під керівництвом селянина-бідняка П. Д. Руденка. У лютому 1919 року загін увійшов до складу 15-го Українського радянського полку, яким командував селянин-бідняк з сусіднього села Багатого Катеринославської губернії М. О. Козирєв (пізніше полк дістав назву 55-й Український радянський стрілецький полк 46-ї дивізії). У складі цього полку близько ста чернещан (серед них П. Д. Черняк, П. Г. Семка, М. І. Тертишний, О. К. Личко, І. Г. Рябуха, Н. І. Стовба та ін.) відважно воювали з білогвардійцями та іноземними інтервентами на півдні України. Зокрема, цей полк біля станції Березівка (Одеська область) розгромив грецькі окупаційні підрозділи. У червні 1919 року чернещани в складі полку брали участь у бою з денікінцями біля станції Моспине (Донбас).
У червні 1919 року денікінці захопили і Багату Чернещину. Вони грабували населення, забирали коней, худобу, одяг, палили будинки. Білогвардійці спалили 17 хат, вбили більш як 20 чоловік, серед яких були діти та старики, заарештували і розстріляли голову сільської Ради П. І. Березу.
Після вигнання денікінців у січні 1920 року на зборах селян Великобучківської волості, з участю представників від Багатої Чернещини, було обрано волосний ревком. Головою став чернещанин А. Д. Сохарєв. Ревком провів велику роботу по зміцненню Радянської влади на селі.
Великі труднощі, пов’язані з розрухою, спричиненою світовою і громадянською війнами, ускладнювались тим, що на території волості в 1920—1923 рр. населення тероризували бандити, підтримувані куркулями Багатої Чернещини, Великих Б у чо к та інших сіл.
Створений на селі комітет незаможних селян на чолі з П. Т. Прокопенком відіграв велику роль у допомозі бідняцьким господарствам по землеустрою, обробці землі, забезпеченні посівним матеріалом та реманентом. З ініціативи комітету незаможних селян організувалось Товариство взаємодопомоги та сільськогосподарської кооперації, яке в лютому 1926 року налічувало 340 членів. Кооперація заготовляла сільськогосподарські продукти і продавала селянам сільськогосподарський реманент.
В результаті здійснення ленінського Декрету про землю безземельні селяни одержали наділи, значно зросло число середняцьких господарств. У 1926 році їх було вже 3503.
Відбулися великі зрушення і в галузі культури. Комсомольці виступили ініціаторами багатьох цінних починань. Сільський комсомольський осередок виник у 1926 році. Його секретарем став П. Я. Тертишний. Тоді ж силами молоді було збудовано сільбуд, в якому працювали музичний, драматичний, хоровий та інші гуртки. Комсомольці разом з учителями провадили роботу по ліквідації неписьменності серед населення. В 1926/27 навчальному році в селі було три лікнепи, в яких навчалося 120 селян. Своїми ділами комсомольці Багатої Чернещини здобули добру славу в усьому Великобучківському районі.
Партійний осередок було створено на селі в 1927 році. До його складу увійшли П. Г. Дем’янов, П. М. Кривко, С. Л. Черняк, М. П. Буря.
Під керівництвом партійного осередку бідняки й середняки розгорнули боротьбу проти куркулів, які чинили опір заходам Радянської влади. Осередок провів велику роботу по підготовці умов для масової колективізації. Були організовані екскурсії до комуни ім. XV партз’їзду (в с. Сахновщину).
Велике враження на селян справила поява у Сахновщинському районі тракторної колони з 48 тракторів, що обробила в 1928 році 10 тис. га землі.
У підготовці до масової колективізації значну роль відіграло Товариство спільного обробітку землі, засноване навесні 1928 року. Його організаторами були Д. Є. Яременко, П. Д. Черняк, Я. А. Кривенко, П. В. Мироненко та Ф. С. Пилипенко. Вони ж стали фундаторами першого в селі колгоспу «Іскра комунізму», створеного восени 1929 року. Пізніше виникли артілі «Вільний орач» та «День колективізації». На початку 1934 року з артілі «Іскра комунізму» виділився колгосп ім. Постишева (перейменований у 1938 році в артіль ім. Паризької комуни).
Велику допомогу в зміцненні молодих колгоспів подавали селянам робітники. Двадцятип’ятитисячний С. П. Корягін протягом кількох років очолював артіль «Іскра комунізму». Колгоспникам допомагали шефи — робітники Харківського трамвайного тресту.
Намагаючись перешкодити успішному розвитку колективного господарювання, куркулі вдавались до терористичних актів проти колгоспних активістів. У листопаді 1932 року пострілом куркуля був тяжко поранений активний борець за колективізацію голова артілі «Вільний орач» М. X. Зенич. Прикидаючись прихильниками колгоспного ладу, окремі куркулі та їх прихвосні проникали в правління артілей, аби шкодити громадській справі. Але й ці підступні дії викривалися. В 1932 році в правлінні артілі «Іскра комунізму» було викрито куркульську групу, яка намагалась саботувати хлібозаготівлі, знищувала кінське поголів’я тощо.
Вже в перші роки свого існування колгоспи Багатої Чернещини добилися значних успіхів. У 1932 році вони зайняли перше місце в районі по виконанню сільськогосподарських робіт. Комуністи, яких у селі було 9, стали бойовими організаторами мас, сім з них працювали безпосередньо в бригадах.
З’явилися справжні ентузіасти колгоспного виробництва — С. П. Шарафан, П. О. Кізка, П. М. Бутенко, X. Ф. Поставна, Ю. Р. Васько, П. В. Рудня, Я. М. Буря. Кожен з них у 1932 році виробив по 300—370 трудоднів.
Швидко зростала економіка чернещинських колгоспів у передвоєнні роки. Підвищувалась культура землеробства. На колгоспних ланах з’явилась потужна техніка MTС — 9 тракторів, 2 комбайни, багато різного сільськогосподарського реманенту. Колгоспники в тісній співдружності з механізаторами вирощували високі врожаї зернових і технічних культур. Особливо великих успіхів досягла артіль ім. Паризької комуни, яка в 1939 році була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Її нагородили дипломом 2 ступеня, премією — 5 тис. крб. та мотоциклом; малими срібними медалями було відзначено ланкову цієї артілі А. С. Кінько, що з своєю ланкою у 1938 році зібрала по 22 цнт соняшника з га, та Я. С. Семко, бригадира рільничої бригади, яка виростила по 19 цнт соняшника з гектара.
В 1940 році всі колгоспи Багатої Чернещини вийшли в число передових у районі й завоювали право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці.
Особливо великих успіхів добилися колгоспи в розвитку громадського тваринництва. За поголів’ям великої рогатої худоби і овець колгоспи перевищили планові завдання на 8—10 процентів. Передова колгоспниця артілі ім. Паризької комуни М. О. Панасенко в 1939 році одержала від кожної свиноматки по 22,6 ділових поросят.
Поряд з землеробством і тваринництвом розвивались і допоміжні галузі колгоспного виробництва. Напередодні війни у селі вже було 3 цегельні заводи, 2 олійниці, 2 млини з механічними двигунами і три вітряки.
Досягнення колгоспного виробництва створили необхідні умови для заможного і культурного життя. Уже в 1932 році всі колгоспники артілі ім. Постишева мали власних корів та іншу худобу.
Земля щедро відплачувала трудівникам за їхню сумлінну працю. В 1940 році колгоспник артілі ім. Паризької комуни Петро Овсійович Панасенко з своєю сестрою Марфою Овсіївною на вироблені трудодні одержали 57 цнт хліба, 17 цнт картоплі та 1730 карбованців.
Населення було забезпечене безкоштовною медичною допомогою. В селі працювала лікарня і пологовий будинок.
У роки довоєнних п’ятирічок невпинно зростала культура села. Назавжди було ліквідовано тяжку спадщину минулого — неписьменність. «За Радянської влади мене навчили грамоти, поставили командиром колгоспної бригади,— писав колгоспник К. Г. Дубина.— Мабуть, так би я і лишився неписьменним, якби не Радянська влада, яка мене навчила і виховала з мене політично свідомого громадянина… Ми відчуваємо повсякденне піклування про нас нашої партії».
Перед війною в селі були неповна середня школа, в якій навчалося до 300 дітей, бібліотека. В будинках колгоспників засвітилися лампочки Ілліча. У колгоспі ім. Паризької комуни було споруджено Будинок культури, де працювало 12 гуртків художньої самодіяльності, в роботі яких брали участь 285 колгоспників.
В 1941 році на селі не лишилось жодної родини, яка б не передплачувала газет і журналів. І це там, де до революції єдиною людиною, що одержувала газету («Епархиальные ведомости»), був піп. Крім того, виходило 4 загальноколгоспні стінгазети, 2 щоденні гумористичні, 12 бригадних стіннівок. В активі редакційних колегій цих газет налічувалось 187 чоловік. Сількори стінної газети «Ударник» колгоспу ім. Паризької комуни в 1938 році виступили з цікавою ініціативою — написати історію рідного села. «Щаслива радянська молодь,— писали сількори,— мало знає про жахливе і підневільне життя своїх батьків, дідів і прадідів. А знати це минуле дуже важливо, щоб краще оцінити щасливе сучасне. Ось чому ми, сількори колгоспу ім. Паризької комуни, вирішили створити історію нашого села Багата Чернещина, розповісти про його минуле і сучасне».
Сесія Багаточернещинської сільської Ради, що відбулася 18 листопада 1938 року, прийняла рішення підтримати ініціативу сількорів і «широко розгорнути роз’яснювальну роботу серед населення щодо значення написання «Історії села Багатої Чернещини». Було обрано спеціальну редакційну колегію з 7 чоловік. Сахновщинський райком партії виділив на допомогу редколегії групу товаришів з районного партактиву, а райвиконком асигнував на цю справу спеціальні кошти.
Почин сількорів Багатої Чернещини, про який повідомили Всесоюзне радіо і періодична преса, знайшов відгук в інших селах країни.
Багато праці вклав у написання історії села редактор стінної газети «Ударник» М. Г. Сологуб. Як редактор стінної газети у 1941 році він був затверджений учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Та не довелося М. Г. Сологубу та багатьом його односельчанам побувати на виставці. Віроломний напад фашистської Німеччини на нашу країну порушив мирне життя. На захист завоювань Великого Жовтня піднялись і чернещани. Багато з них було мобілізовано до лав Червоної Армії. Інші працювали з подвоєною енергією в колгоспі, постачаючи воїнам і країні продовольство.
Підступний ворог захопив село у жовтні 1941 року. Почалися тяжкі дні окупації. Гітлерівці відбирали майно і продовольство у населення, намагалися всіляко принизити його людську гідність.
Фашисти жорстоко розправлялися з населенням, зокрема вони розстріляли М. О. Кізку, А. І. Кізку, П. Ф. Давиденка, М. М. Сухова. Із села силою вивезли на каторжні роботи до фашистської Німеччини 61 чоловіка.
Та народ не скорився. В партизанському загоні, що діяв у Сахновщинському районі, хоробро боролися проти ворога і жителі села Багатої Чернещини П. Я. Кривенко, В. К. Родін та інші. У селі також створилася підпільна група. До її складу, крім жителів села І. Г. Рябухи, М. Я. Кізки та інших, ввійшли червоноармійці — втікачі з німецького полону П. Г. Омеляненко (з м. Красний Луч, Донбас) і А. Г. Томілін (за національністю зирянин, викладач інституту з м. Балашихи під Москвою). Тесляр П. Г. Омеляненко виготовляв з твердих порід дерева клини, які використовувались для диверсій на залізниці. П. Г. Омеляненко і А. Г. Томілін підробили печатки Сахновщинської і Перещепинської комендатур і «завіряли» ними написані німецькою мовою перепустки, які давали можливість партизанам і втікачам з німецького полону вільно проходити до лінії фронту. Група здійснювала і окремі диверсії.
Багато чернещан героїчно боролися на фронтах проти німецько-фашистських загарбників. В боях з гітлерівцями особливо відзначилися старший сержант М. Г. Сологуб, танкіст Г. Н. Тертишний, офіцер О. С. Кобець та багато інших.
Відомий український письменник Семен Скляренко написав нарис про парторга М. Г. Сологуба. У зворушливих рядках змалював він почуття героя свого нарису в ті хвилини, коли той ішов на фронт: «…Микола Сологуб стояв посеред хати і думав: ,,Що ж найцінніше, найголовніше взяти з собою на фронт? Ось що візьму,— вирішив він і витяг із скрині зошит, у якому була записана історія рідного «села.— В цьому зошиті описане все наше життя»».
З своїм зошитом Микола Сологуб не розлучався на фронтових дорогах. «Партійна організація, де парторгом був тов. Сологуб,— писала фронтова газета „На боевом посту»,— є справжнім помічником командира підрозділу… Сологуба часто називають батьком. Тепло, душевно, щиро. Коли бій,— дивись на парторга: досвідчений він воїн, орден Червоної Зірки на грудях. Якщо тяжко на душі,— йдуть до Сологуба. Витягне він з планшета заповітний зошит: — Ось яке життя в нас було. Дослухай лишень.— Сяде серед бійців і читає їм історію рідного села».
Героїчна Радянська Армія визволила Багату Чернещину від окупантів 17 вересня 1943 року. Руїни на місці квітучого села побачили воїни. Німецько-фашистські загарбники знищили 11 громадських будівель, чимало будинків колгоспників.
3 перших же днів після визволення трудівники колгоспів узялися за відродження громадського господарства.
Переборюючи великі труднощі, вони успішно відбудовували артілі. Вже в 1944 році колгоспи повністю освоїли довоєнні посівні площі. Але не вистачало посівного матеріалу. І от колгоспники артілі «Іскра комунізму» вирішили за рахунок власних запасів поповнити насіннєвий фонд. До цього фонду вони внесли 180 пудів зерна.
В першу річницю визволення Харківщини відбулась обласна сільськогосподарська виставка. Па ній широко демонструвались досягнення ланки колгоспу «Іскра комунізму», очолюваної Л. М. Тертишною; ця ланка в 1944 році виростила стопудовий урожай жита та озимої пшениці з га 3. Високий урожай одержала артіль «День колективізації». Це дало їй можливість здати додатково у фонд Радянської Армії 2404 пуди хліба.
Включившись у всесоюзне соціалістичне змагання за розвиток тваринництва, трудівники села енергійно взялися за відродження тваринницьких ферм. Велику братерську допомогу в цьому подали їм трудящі Башкирської АРСР.
У 1946 році артіль ім. Паризької комуни вже мала 389 голів великої рогатої худоби. Було збудовано і відремонтовано 12 тваринницьких приміщень.
Цих успіхів було досягнуто завдяки героїчній праці всіх колгоспників. Навіть люди похилого віку і інваліди активно допомагали заліковувати рани війни. Вісімдесятирічний коваль X. С. Безкачко з артілі «Іскра комунізму» навесні 1944 року відремонтував майже всі машини та реманент до збирання врожаю. І. Л. Удовенко втратив на фронті ноги, але й він працював у кузні і навесні 1945 року відремонтував 5 лобогрійок, 2 сіножатки, троє кінних грабель та 12 культиваторів.
Самовіддано працювали в полі Т. Я. Васько, В. П. Сохар, Т. М. Кобець, 3. П. Мартусь, які виконували щоденні норми виробітку на 150—160 процентів.
У 1950 році колгоспи «Іскра комунізму» і «День колективізації» об’єдналися в один колгосп «Іскра комунізму», а в 1951 році колгоспи «Вільний орач» та ім. Паризької комуни об’єдналися в артіль ім. Паризької комуни.
Незабаром після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС відбулися партійні збори, на яких особлива увага приділялась питанню зміцнення кадрами вирішальних ділянок колгоспного виробництва. Крім комуністів, на відповідальні ділянки було рекомендовано комсомольців. Комуністи і комсомольці особистим прикладом запалювали трудівників на боротьбу за високі врожаї й швидке зростання колгоспного тваринництва.
У 1959 році колгосп «Іскра комунізму» об’єднався з артіллю ім. Паризької комуни. Об’єднана артіль стала великим багатогалузевим господарством, щорічний доход якого перевищує мільйон карбованців. Це дає можливість не тільки високо оплачувати працю колгоспників, але й провадити велике будівництво. Тільки за 1963 рік витрати на капітальне будівництво становили 244 тис. карбованців.
Про розмах будівництва в колгоспі свідчить те, що лише за 1963—1964 роки збудовано корівник, телятник, свинарник, склад мінеральних добрив, механічну майстерню і гараж. У 1965 році на колгоспні новобудови витрачено 186 тис. крб.
У колгоспі є 7 корівників, 6 свинарників та інші приміщення.
В 1964 році через територію колгоспу було проведено державну високовольтну лінію, від якої електрифікували ферми, механічну майстерню, будинки колгоспників.
Артіль повсякденно відчуває допомогу своїх шефів — підприємств Харкова. Так, завод тютюнового машинобудування допоміг механізувати трудомісткі роботи у тваринництві, комбінат допоміжних підприємств збудував зерносховище, а інструментальний та монтажно-заготівельний заводи обладнали зрошувальну установку. Шефи встановили в механічній майстерні верстати, забезпечили її інструментом та матеріалами.
Значно зросла технічна оснащеність колгоспного виробництва. Артіль має 15 автомашин, 24 трактори, понад 20 комбайнів різних марок.
Завдяки широкій механізації та запровадженню досягнень сучасної агротехніки колгосп після укрупнення добився значного підвищення врожайності зернових та технічних культур. Це забезпечило створення міцної кормової бази для розвитку громадського тваринництва. В 1964 році кількість великої рогатої худоби на фермах зросла до 2215 голів, у т. ч. 826 дійних корів.
Рік у рік зростає виробництво тваринницької продукції. В 1964 році на кожні 100 га угідь було вироблено по 30,2 цнт м’яса і по 250,9 цнт молока. У цьому ж році колгосп продав державі м’яса 1350 цнт, молока — 1094 цнт, яєць — 57 тис. штук.
Ці успіхи стали можливими завдяки самовідданій праці колгоспників і великій організаторській роботі правління і партійної організації колгоспу. Головою правління артілі працює I. С. Киричок.
У самовідданій боротьбі за створення достатку сільськогосподарських продуктів виростають герої праці. Безперебійно, чітко працював агрегат комуніста І. Л. Прудкого під час польових робіт 1964 року. Разом з своїм напарником, комсомольцем І. Ю. Васьком, він щозміни засівав по 50 га зернових замість 30 га за нормою. Високопродуктивною працею відзначаються комуністи-механізатори Г. Т. Васько, І. Ф. Жигир, В. Ф. Кропивка та інші. Комбайнер Г. А. Жигир під час жнив 1964 року зібрав 370 га зернових.
Серед тваринників веде перед доярка 3. М. Бондаренко. Після закінчення середньої школи Ліда Миколаєнко пішла працювати на ферму дояркою. Сумлінною працею вона також добилась високих показників у роботі. Ліда не тільки передовик виробництва, але й хороший ватажок молоді. Комсомольці обрали її секретарем комітету комсомолу. Виробничу і громадську роботу вона поєднує з навчанням на заочному відділенні зоотехнічного інституту.
Невпинне зростання економіки колгоспу забезпечує підвищення добробуту сільських трудівників. Артіль щороку виділяє значні кошти на культурні потреби колгоспників. Зокрема, в 1964 році по цих статтях було витрачено 54 204 крб. Трудівникам, зайнятим на постійних роботах, надаються оплачувані відпустки. На це в 1964 році було виділено 6498 крб. За рахунок артілі колгоспники щороку відпочивають і лікуються у санаторіях і будинках відпочинку.
Проведено велику роботу по благоустрою села. Трудящими споруджено понад 130 нових будинків. Силами колгоспу збудовано водопровід, що забезпечує водою ферми, громадські будівлі, населення.
Постанови березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС і квітневого (1965 р.) Пленуму ЦК КП України вказали шляхи подолання недоліків, які мали місце в роботі колгоспів, відкрили великі перспективи в розвитку всіх галузей сільськогосподарського виробництва. У відповідь на рішення Пленумів члени артілі «Іскра комунізму» подвоїли свої зусилля в боротьбі за високі врожаї, підвищення продуктивності тваринництва, зниження собівартості одиниці сільськогосподарської продукції. Вони успішно виконали соціалістичні зобов’язання, взяті на честь XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України.
За досягнуті успіхи по виробництву м’яса, яєць та розвиток вівчарства напередодні XXIII з’їзду КПРС голова колгоспу І. С. Киричок був нагороджений орденом «Знак Пошани», зоотехнік К. Д. Гусар, пташниця П. К. Жигир, вівчар Г. Д. Материнський — медалями «За трудову доблесть» і «За трудову відзнаку».
Сільська Рада, до роботи якої, крім депутатів, залучено понад 70 чоловік активу села, постійно займається питаннями господарської діяльності колгоспів, роботою шкіл, лікарні та культурно-освітніх установ. Так, Рада добилася того, що сільська лікарня стала однією з кращих у районі. Її кабінети обладнані найновішою апаратурою.
Великі зміни сталися в культурному житті села. Тут є середня школа, яку за останні 14 років закінчило 380 юнаків і дівчат. У школі працюють 18 вчителів. Тільки за післявоєнні роки понад 50 чернещан одержали вищу і спеціальну середню освіту і працюють в усіх кінцях Радянської країни в різних галузях народного господарства.
Для трудящих створені всі умови, щоб вони культурно проводили своє дозвілля. У трьох сільських клубах часто демонструються кінофільми, влаштовуються вечори відпочинку, трудової слави. З інтересом слухають колгоспники і лекції на науково-популярні теми, з якими виступають представники інтелігенції села. Багато в селі книголюбів. До їх послуг бібліотека з книжковим фондом 10 тис. томів. Населення села передплачує понад 920 примірників газет і журналів.
Великі перспективи для розвитку села відкриває нова п’ятирічка. Планом на 1966—1970 рр. передбачено значне зростання економіки артілі «Іскра комунізму», а також матеріального і культурного рівня колгоспників. Так, валовий збір зерна, виробництво молока і м’яса у 1970 році має зрости на 50 процентів проти 1965 року.
За роки нової п’ятирічки у селі намічено збудувати приміщення нової середньої школи, дитячих ясел, буде створено комбінат побутового обслуговування. Чернещани збудують собі понад 100 нових житлових будинків.
Трудівники села разом з усім радянським народом впевнено прямують у світле комуністичне майбутнє. Заможно, культурно живуть у Багатій Чернещині сьогодні. Ще краще житимуть вони завтра.
М. І. ЛУЦЕНКО, В. С. СИДОРЕНКО.