Лебедівка, Сахновщинський район, Харківська область
Лебедівка (до Великої Жовтневої соціалістичної революції — Куцо-Ганебнівські хутори, а до 1945 року — Куцо-Ганебне) — село, центр сільської Ради Сахновщинського району. Розташована на рівнині, за 8 км від районного центру. Населення — 781 чоловік. Лебедівській сільській Раді підпорядковані села: Веселе, Гайдарівка, Красноярка, Миколаївка, Нагірне, Нововолодимирівка, Тельмана і Шевченкове.
Село виникло в 1902 році як хутір, де оселилися переселенці переважно з села Ганебного Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, які придбали землі вздовж Куцої балки. Тому поселення і дістало назву Куцо-Ганебнівських хуторів. Серед поселенців були люди різного достатку. Одні з них придбали по 2, інші по 25 і більше десятин землі. Незабаром найбідніша частина переселенців, не маючи змоги платити високий процент за позичку, одержану з Селянського земельного банку, і податки, змушена була продати свої наділи куркулям. Під час столипінської реформи частина куркулів виділилася на хутори — Береберівка і Веселий. В 1910 році на Куцо-Ганебнівських хуторах із 94 господарств, що були при їх заснуванні, лишилося тільки 61. їм належало 795 десятин землі, в т. ч. ріллі — 702. З загальної кількості господарств одне зовсім не мало землі, чотири — до 3 десятин, 23 — від 3 до 9, 26 — від 9 до 25, сім — по 25 і більше десятин землі.
Землі навколо Куцо-Ганебнівських хуторів належали поміщикам Бішлеру і Іванову. Зосередивши у своїх руках великі земельні багатства, поміщики і куркулі нещадно експлуатували безземельних та малоземельних селян.
Біднякам було закрито шлях до освіти. В початковій школі, що існувала в селі до Великої Жовтневої соціалістичної революції, навчалося всього 22 дітей, переважно заможних верств населення.
Великий Жовтень відкрив перед трудящими шлях до нового, щасливого життя. Тому сільська біднота з великою радістю зустріла звістку про перемогу пролетаріату в Петрограді. А сільські багатії всіма силами підтримували петлюрівців і німецьких окупантів, які захопили село. Після краху німецької окупації, куркулі та їх прибічники збиралися в банди, які діяли спільно з денікінцями.
Наприкінці 1919 року, коли Червона Армія визволила село від денікінців, був створений ревком, а пізніше — Куцо-Ганебнівська сільська Рада. Головою обрали Д. Волоху, секретарем — Г. К. Кривегу, який працював на цій посаді протягом 15 років.
Куцо-Ганебнівська сільська Рада разом з трудящим селянством і при підтримці Сахновщинського волвиконкому, на чолі якого стояли комуністи, приступила до ліквідації відновленого денікінцями поміщицького землеволодіння. Під час здійснення закону «Про землю» від 5 лютого 1920 року одним із організаторів конфіскації і розподілу землі та майна поміщиків серед найбіднішого селянства був Т. М. Яценко. Активну участь у боротьбі проти куркульського бандитизму брав Д. І. Лимар, який загинув у 1921 році під час сутички з бандою Матвійчука. Наприкінці 1920 року в Куцо-Ганебному утворюється комнезам. Головою КНС був П. М. Півень.
Незважаючи на шалений опір куркулів, сільська Рада разом з членами комнезаму реквізувала у них землі нетрудового користування. Так, лише у Малика було відібрано 85 десятин, у Манойленка і Мусієнка — по 80 десятин. Цю землю розподілили між селянською біднотою. Селяни, між якими розподілили реквізовану в поміщика Бішлера землю, в 1923—1925 рр. побудували хати і утворили хутір Лебедівку з 22 дворів.
У 1926 році Куцо-Ганебнівській сільраді були підпорядковані село Куцо-Ганебне і Куцо-Нестеренківські хутори.
Бідняцьким і маломіцним середняцьким господарствам надавались пільги. Основний тягар як податку, так і самооподаткування було покладено на куркульські господарства.
Чинячи опір політиці Радянської влади, куркулі намагалися проникнути до складу сільської Ради, щоб використати її в своїх цілях. Проте трудівники села завжди були на сторожі. Не змогли куркулі проникнути до сільської Ради і в лютому 1927 року. Всіх їх позбавили виборчих прав. До складу сільської Ради обрали 13 чоловік, з них бідняків — 7, середняків — 4, робітників — 1, службовців — 1. Серед обраних було 4 члени КНС.
Активізувала свою діяльність і молодь. У селі Куцо-Ганебному у 1928 році створюється комсомольський осередок. Першими комсомольцями були В. І. Матяш, O. Я. Човгай — жителі села та наймити І. В. Мальченко і І. Ф. Долінський.
Комсомольці разом з членами комнезаму допомагали сільській Раді у проведенні всіх господарсько-політичних кампаній, зокрема у виконанні плану хлібозаготівель, збиранні сільськогосподарського податку тощо. Одночасно проводилась робота по обмеженню експлуататорських тенденцій куркульства. Було взято на облік усіх наймитів у куркульських господарствах і зареєстровано 44 договори про найм.
Озброєні рішеннями XV з’їзду ВКП(б), який взяв курс на колективізацію сільського господарства, члени сільської Ради та комнезаму при участі комсомольців, під керівництвом районної партійної організації та Сахновщинського райвиконкому, ламаючи куркульський саботаж, проводили роботу по колективізації. Куркулів розкуркулили. їх земля і реманент були передані колгоспу «Червоний Жовтень», організованому наприкінці 1929 року. До артілі вступили, крім хліборобів села Куцо-Ганебного, селяни хуторів Береберівки, Лебедівки, Гаслівки, Гайдарівки, Куцо-Нестеренківки, Матяшівки та Іващенківки. Головою колгоспу було обрано одного з ініціаторів створення артілі Г. Т. Куліша. Він очолював колгосп до кінця 1954 року.
Артіль тоді мала 2403 га землі; 228 коней, 27 косарок, 4 молотарки та інший реманент.
У 1933 році в селі утворилась територіальна кандидатська група, яка стала організатором колгоспників у боротьбі за розвиток громадського господарства. Самовіддана праця колгоспників забезпечила артілі першість у міжколгоспному змаганні. Артіль «Червоний Жовтень» завоювала районний перехідний Червоний прапор і була занесена до «Списку пошани».
В наступні роки вона міцно утримувала першість у змаганні колгоспів по вирощуванню зернових і виконанню першої заповіді перед державою. Лише в 1936 році артіль продала державі 7 800 пудів хліба понад план.
Одночасно з рільництвом колгосп розвивав і тваринництво. Порівняно з 1931 роком поголів’я свиней у 1935 році зросло більше, ніж у 4 рази, а кількість свиноматок — втроє. Приплод від 25 свиноматок становив 406 поросят. За високі показники в розвитку громадського тваринництва завідуючого колгоспною свинофермою P. М. Колотила було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
У 1939 році колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві і нагороджений дипломом 1-го ступеня, премійований 10 тис. крб. та легковою автомашиною. Завідуючий свинофермою Р. М. Колотило і свинарка В. Г. Пахуща були удостоєні Малих срібних медалей.
Далеко гірше було в колгоспах ім. Горького1 та ім. Петровського. Тут у 1939 році зібрали всього по 9 цнт зернових з гектара. Такий стан справ у цих колгоспах: викликав занепокоєння у Сахновщинського РК КП(б)У, який разом з територіальною партійною організацією значно посилив масово-політичну роботу серед трудівників села. Це відразу позначилось на господарській діяльності відсталих колгоспів.
Уже в 1940 році середня врожайність зернових по колгоспах сільради зросла до 14 цнт, цукрових буряків до 305 цнт з га проти 133 цнт в 1939 році. Першість знову завоював колгосп «Червоний Жовтень». Зміцнювались громадські господарства артілей і в 1941 році. Всі весняні польові роботи були виконані вчасно і високоякісно.
Зміцнення громадського господарства артілей забезпечувало невпинне піднесення добробуту колгоспників. У селі з’явилися десятки нових благоустроєних будинків, чимало громадських споруд. Усі будинки колгоспників були радіофіковані.
Назавжди відійшла в минуле неписьменність. До 1936 року в селі працювало дві загальноосвітні школи, а в 1937 році побудовано ще одну.
Трудящі проводили своє дозвілля у клубі, де періодично виступали лектори, пропагандисти, організовувались вечори художньої самодіяльності, збори. При клубі працювала бібліотека.
Мирне і радісне життя трудящих було перерване нападом німецько-фашистських полчищ на Радянський Союз. Разом з усім народом піднялись на Вітчизняну війну проти німецько-фашистських загарбників і колгоспники села Куцо-Ганебного. Більше 200 чоловік з сільської Ради пішли на фронт, щоб зі зброєю в руках громити ворога. Понад 100 юнаків і дівчат з села будували оборонні укріплення, інші в зв’язку з наближенням до Куцо-Ганебного ворожих військ евакуювали худобу в глибинні райони країни.
10 жовтня 1941 року село Куцо-Ганебне було окуповане німецько-фашистськими загарбниками. Гітлерівці всіляко знущалися з радянських людей, відбирали у них майно і продукти, катували і розстрілювали активістів. Однак жителі села не скорилися.
Вони переховували радянських бійців, що тікали з фашистського полону, постачали партизанам продовольство і одяг, допомагали радянським розвідникам. Особливо активно допомагали партизанам колгоспники Т. С. Кучерявенко, П. М. Півень і М. Г. Тютька, вчительки О. А. Леонова, П. О. Турченко, учениця-комсомолка Ганна Доценко. Всі вони були закатовані гітлерівцями.
Гітлерівці вивезли з села на роботу до Німеччини 25 жителів.
Але як не скаженіли фашисти, доблесна Радянська Армія 17 вересня 1943 року визволила Куцо-Ганебне від фашистських окупантів. У боях за село загинуло 33 радянські воїни. На братській могилі встановлено пам’ятник воїнам-героям.
Окупанти заподіяли селу великої шкоди. Вони зруйнували громадські споруди, житлові будинки, пограбували колгоспи.
Після визволення в колгоспах не вистачало робочих рук. У колгоспі ім. Горького лишилося всього 11 працездатних чоловіків і 78 жінок. На колгоспному полі працював один трактор. Але пройняті єдиним бажанням зробити все для перемоги над ворогом, колгоспники працювали, не покладаючи рук.
Чимало жителів села хоробро боролися проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни. 27 з них за виявлену мужність і відвагу удостоєні орденів і медалей Союзу РСР. В їх числі водій танку І. Д. Проскурня, нагороджений двома орденами Червоної Зірки і двома медалями.
Самовіддана праця трудівників села вже в перший рік відбудови дала хороші результати. З засіяних 360 га зернових у 1944 році своєчасно і без втрат було зібрано високий урожай. Шляхом контрактації молодняку худоби відновлювались тваринницькі ферми. Вже на кінець року на фермах було 76 голів великої рогатої худоби, 8 робочих волів.
Велику допомогу подала держава. У 1945 році на полях колгоспу вже працювало 2 трактори Сахновщинської МТС.
У відбудові громадського господарства лебедівцям допомагали і трудящі східних районів нашої країни, зокрема Казахстану.
Партія і уряд високо оцінили працю трудівників села. 50 колгоспників і колгоспниць артілей «Червоний Жовтень», ім. Горького та ім. Петровського було нагороджено медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 років».
Активну участь у відбудові і розвитку колгоспного виробництва брали комсомольські організації колгоспів. Комсомольці були прикладом для колгоспної молоді, показували зразки в роботі. На збиранні врожаю 1947 року відзначився комсомолець колгоспу «Червоний Жовтень» М. В. Моренко, за що був нагороджений Грамотою ЦК ЛКСМУ. У 1948 році Грамотою Харківського обкому ЛКСМУ нагороджені комсомольці колгоспу ім. Горького — М. О. Матяш, Л. М. Коробцова, О. Т. Лимар. У 1949 році своєю самовідданою працею комсомольці і молодь сприяли тому, що артіль ім. Горького здала понад план державі 766 цнт зерна.
Комсомольці брали участь також у спорудженні свинарника на 200 голів і стайні. Під час підготовки до весняної сівби 1950 року вони працювали на очищенні насіння, проводили снігозатримання. А коли розтанув сніг, в поле вирушив молодіжний агрегат. Комсомольці щодня перевиконували норми на сівбі. Особистим прикладом, пристрасним словом агітатора вони піднімали колгоспників на нові трудові подвиги.
У 1950 році три колгоспи Лебедівської сільради: ім. Горького, ім. Петровського і «Червоний Жовтень» — об’єднались в одну артіль ім. Горького. Головою артілі колгоспники обрали Г. Т. Куліша.
Перед колгоспниками укрупненого господарства постали нові складні завдання. Партійна організація, до складу якої входило 10 комуністів, і правління артілі мобілізовували колгоспників на боротьбу за розвиток громадського господарства. Масово-політичну і культурно-виховну роботу партійна організація зосередила у рільничих бригадах і на тваринницьких фермах. Це дало можливість артілі ім. Горького вже у 1951 році успішно завершити сільськогосподарський рік, а в наступному році вийти в число кращих колгоспів Сахновщинського району за надоями молока і виростити у середньому по 18 цнт зернових з гектара.
Проте артіль виробляла тваринницької продукції далеко менше, ніж могла. В 1953—1954 рр., наприклад, на 100 га угідь у колгоспі було вироблено всього по 106 цнт молока і по 22 цнт м’яса, в т. ч. свинини на 100 га ріллі лише по 7 цнт. На тваринницьких фермах в артілі було 498 голів великої рогатої худоби, в тому числі 198 корів; 140 свиней. Дальший розвиток тваринництва гальмувала слабка кормова база. Не вистачало тваринницьких приміщень. Не досить широко колгосп застосовував і такий важливий стимул підвищення продуктивності праці, як додаткова оплата.
В кінці 1954 року до села прибув посланець партії, тридцятитисячник — комуніст К. Г. Гура. Колгоспники обрали його головою правління артілі. Партійна організація і нове правління переглянули структуру посівних площ і вирішили розширити посівну площу під кормовими культурами, ширше застосовувати матеріальне заохочування колгоспників. Для утримання свинопоголів’я колгосп спорудив з місцевих матеріалів тимчасові свинарники. Створення запасів кормів та інші заходи дали можливість артілі вже на кінець 1955 року збільшити кількість корів на фермах на 15 проц. В цьому ж році колгосп ім. Горького першим у районі приступив до масової відгодівлі свиней. В 1955 році колгосп одержав від тваринництва близько 1,3 млн. крб. доходу, в той час як у 1953—1954 рр. річний доход від усіх галузей господарства не перевищував 1 млн. 255 тис. крб. Це відбилось і на грошовій оплаті трудодня. На кожний вироблений трудодень в артілі було видано по 10 крб. 80 коп.
Підсумки господарювання мали важливе значення для розвитку колгоспного виробництва і в наступні роки. Якщо в 1951—1953 рр. середньорічний валовий збір зерна становив 24 тис. цнт, то в 1955—1957 рр. він зріс до 33 тис. цнт. Доход колгоспу в перші три роки становив 4 млн. крб., а в наступні три роки — 11 млн. 760 тис. крб. Розподілено на трудодні в 1951—1953 рр. 11 тис. цнт хліба, в 1955— 1957 рр.— 20 тис. цнт хліба, що значно поліпшило добробут колгоспників.
Партія і уряд високо оцінили успіхи колгоспників. У лютому 1958 року голові колгоспу К. Г. Гурі було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці, кращу свинарку М. П. Колотило нагороджено орденом Леніна, свинарку М. А. Василенко — орденом «Знак Пошани».
В наступні два роки колгосп ім. Горького добився нових успіхів у розвитку громадського господарства. У 1958—1959 рр. він купив у Сахновщинській МТС 14 тракторів та іншу техніку. Розвиток рослинництва, зміцнення кормової бази дали можливість збільшити у 1959 році кількість великої рогатої худоби на 242 голови (в т. ч. на 50 корів), а свиней на 500 голів.
На початку 1960 року колгосп ім. Горького був укрупнений. До нього приєднали сусідню Красноярську сільськогосподарську артіль ім. Фрунзе. Тепер площа сільськогосподарських угідь у колгоспі становить 4737 га, з яких орної землі — 3979 га, сіножатей і пасовищ — 531,8 га, садів і виноградників — 127 га.
Велику роль у розвитку і зміцненні громадського господарства відіграє партійна організація, яка поповнює свої ряди за рахунок кращих виробничників. В кінці 1960 року парторганізація артілі ім. Горького мала в своєму складі 37 членів і кандидатів у члени партії, з яких 8 працювало на керівній роботі, 6 механізаторами, 3 — на свинофермі, інші — у рільництві.
Партійна організація і правління колгоспу зосередили свою увагу на тому, щоб ліквідувати відставання 4-ї бригади (колишній колгосп ім. Фрунзе), де дисципліна була не на належному рівні, внаслідок чого порушувались агротехніка, строки проведення польових робіт, раціони годівлі тварин, розпорядок дня на фермах. У цій бригаді була посилена агітаційна робота, проводились індивідуальні бесіди; в ряді випадків до 4-ї бригади приходили на допомогу колгоспники інших бригад, які шляхом практичного показу добивались впровадження передового досвіду. Чітка, цілеспрямована робота партійної організації позначилась на результатах господарювання. Вже в 1961 році 4-а бригада зібрала по 28—32 цнт зернових з гектара — майже стільки, скільки й інші бригади. Значно зросла і продуктивність тваринництва.
Рішення XXII з’їзду партії і нова Програма КПРС викликали нове трудове піднесення серед трудівників Лебедівки. 4 листопада 1961 року питання «Про підсумки роботи XXII з’їзду КПРС і завдання партійної організації колгоспу» обговорювалось на відкритих партійних зборах. Комуністи і безпартійні колгоспники, що виступили на зборах, палко вітали рішення XXII з’їзду партії і брали на себе підвищені соціалістичні зобов’язання на 1962 рік. Відкриті партійні збори звернулись до всіх колгоспників з пропозицією — при здійсненні соціалістичних зобов’язань у 1962 році керуватись принципами морального кодексу будівника комунізму і включитись у боротьбу за почесне звання колективу комуністичної праці.
6 листопада 1961 року це звернення обговорювалось на загальних зборах колгоспників артілі ім. Горького і було одностайно схвалено.
Бюро Сахновщинського РК КП України підтримало почин лебедівців і рекомендувало партійним організаціям колгоспів і радгоспів району наслідувати їх приклад.
В артілі ім. Горького ще ширше розгорнулося соціалістичне змагання між бригадами за збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення культури землеробства, розвиток тваринництва.
Партійна організація очолила змагання, широко висвітлювала його хід в стінній пресі та за допомогою наочної агітації. Для посилення партійного впливу і активізації колгоспників у тракторній і 4-й рільничій бригадах були створені партійні групи. Поліпшилась агітаційна робота і лекційна пропаганда. Двічі на місяць проводились заняття школи агітаторів. Головну увагу партійна організація приділила вихованню людей на кращих прикладах і зразках праці, впровадженню у виробництво досягнень науки і передового досвіду. Те, що застосовувалось окремими передовиками і передовими бригадами, ставало надбанням всіх колгоспників.
Партійне бюро посилило керівництво комсомольською організацією, що складалася з 97 членів. Немало з них прославили себе високими показниками в роботі. Так, секретар комсомольської організації тракторист В. К. Дацун разом із своїм напарником М. Г. Якименком виростив механізованим способом у 1962 році на площі 60 га найвищий по колгоспу врожай зерна кукурудзи — по 50 цнт з гектара.
На жнивах правління колгоспу вміло застосовувало принцип матеріального заохочування. Якщо механізатори збирали за день комбайном «Херсонець» не 6, як визначено за нормою, а 7 гектарів, їм нараховувалось додатково до 5 ще 1,5 трудодня, за восьмий і кожний наступний понаднормовий гектар — уже по 2 трудодні. Злагоджено працювали механізатори. Сприяла успіху і групова робота комбайнів.
Серед комбайнерів найбільших успіхів добився Г. П. Якименко, який своїм «Херсонцем» спочатку скошував по 7, а потім по 12 гектарів кукурудзи за день. До 24 вересня на рахунку механізатора Г. П. Якименка вже було 230 гектарів зібраної кукурудзи — найбільше по Сахновщинському виробничому управлінню. За високі показники в соціалістичному змаганні районні організації преміювали Г. П. Якименка наручним годинником і вручили йому перехідний Червоний вимпел.
У соціалістичному змаганні між колгоспами району артіль ім. М. Горького в 1962 році вийшла на перше місце і по виробництву молока та м’яса. На 100 га сільськогосподарських угідь тут було надоєно молока по 347,6 цнт, вироблено м’яса в забійній вазі но 58,2 цнт, в тому числі по 48,9 цнт свинини на 100 га ріллі. Незважаючи на несприятливі погодні умови 1962 року, артіль успішно виконала свої зобов’язання і по вирощуванню зернових та технічних культур.
При підведенні підсумків боротьби за звання колективу комуністичної праці в 1962 році на початку квітня 1963 року високого звання були удостоєні колективи кількох бригад і ферм.
Велику роль у своєчасному виконанні всіх сільськогосподарських робіт, у підвищенні урожайності полів і продуктивності тваринництва відіграло правильне застосування принципу матеріального заохочування на всіх ділянках громадського господарства. Так, наприклад, у 1962 році свинарці К. П. Петренко, яка передала на дорощування і відгодівлю 454 поросят, крім 1966 крб. основної оплати (в переведенні на гроші) в додаткову оплату було видано 11 поросят. Більше як по 400 крб. додаткової оплати одержали і свинарки Л. Ф. Гуртенко, Г. 3. Балла, М. О. Човган та інші. У грошовому обчисленні середньомісячний заробіток свинарки досягав 150—200 крб. Доярки А. М. Буш та Г. І. Пархоменко в додаткову оплату одержали по 1 тонні молока.
В житті і праці колгоспники керуються принципом комуністичної моралі: товариська взаємодопомога, висока відповідальність перед колективом за доручену справу, висока трудова дисципліна, дружба. Трудівники артілі ім. Горького неодноразово допомагали своїм сусідам — колгоспникам артілей «Червоне село», «Зоря комунізму», ім. Котовського, ім. Чкалова — у збиранні врожаю, піднятті зябу та на інших роботах, щедро ділились високосортним насінням.
За досягнуті успіхи в збільшенні виробництва сільськогосподарських продуктів у 1962 році і успішне виконання завдань по продажу державі продуктів тваринництва в першому кварталі 1963 року, за проведену значну роботу по впровадженню в працю і побут трудівників артілі принципів морального кодексу будівника комунізму рішенням бюро партійного комітету Сахновщинського виробничого колгоспно-радгоспного управління і виконкому районної Ради депутатів трудящих колгоспу, ім. М. Горького 8 квітня 1963 року першому в Сахновщинському районі було присвоєно почесне звання колективу комуністичної праці.
Ця радісна звістка сповнила лебедівців ще більшого ентузіазму. Особливістю в роботі колгоспу ім. М. Горького в 1963 році була ще більш чітка організація праці. Партійна організація колгоспу основну увагу зосередила на роботі з людьми, забезпечивши авангардну роль комуністів у боротьбі за збільшення виробництва продуктів рільництва і розвиток тваринництва. На них рівнялися всі хлібороби. Самовіддано і чесно працювали на полях і фермах артілі в 1963 році колгоспники І. І. Яровий, В. А. Зінченко, М. Г. Якименко, В. В. Балковий, О. І. Карпенко, В. Т. Лойко, Т. І. Артеменко, Г. Ф. Черкас та багато інших.
Добре попрацювали горьківці у 1964 році. Партійна організація робила все можливе, щоб забезпечити високі показники господарської діяльності артілі. Важливе значення в цьому мала правильна розстановка комуністів. Із 52 членів КПРС механізаторами працювало 19, у рільничих бригадах — 17, у тваринництві — 7. Партійна організація забезпечувала гласність змагання. Систематично підбивались підсумки змагання в бригадах, на фермах і в цілому по колгоспу. Переможців нагороджували червоними вимпелами і цінними подарунками.
Правління колгоспу і партійна організація залучає широкий актив до вирішення всіх завдань, що стоять перед колгоспом.
Наполеглива праця всіх колгоспників дала результати. Валовий збір у колгоспі ім. Горького в 1964 році становив 76 219 цнт проти 49 906 цнт у 1960 році. Борючись за виконання рішень березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 р.), колгосп, незважаючи на несприятливі погодні умови, і в 1965 році зайняв перше місце в районі по вирощуванню зерна. Нових успіхів горьківці добились і у вирощуванні цукрових буряків, зібравши по 280 цнт з гектара.
Систематично зростають грошові доходи колгоспу. В 1964 році вони становили близько 1100 тис. карбованців (з них 442 тис. від тваринництва), а в 1965 році грошові доходи зросли до 1242 тис. карбованців. Висока доходність господарства дає змогу артілі не тільки поповнювати машинно-тракторний парк, але й провадити велике будівництво, високо оплачувати працю колгоспників. В артілі за останній час збудовано 13 типових механізованих корівників, 6 телятників, 9 типових свинарників, 11 відгодівельних приміщень, 2 вівчарні, 7 стаєнь, 6 кормоцехів, 3 зерносховища, сепараторний пункт тощо.
Серед тих, хто своєю працею звеличує славу артілі,— десятки колгоспників, удостоєних високих урядових нагород. Бригадирові тракторної бригади Г. Н. Хребту присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, завідуючого фермою Д. І. Лимаря нагороджено орденом Леніна, доярку Т. І. Артеменко і ланкову В. І. Матьяш — орденами «Знак Пошани».
Колгосп комуністичної праці ім. Горького — велике механізоване господарство. На 1 січня 1966 року тут було 33 трактори, 27 різних типів комбайнів, 15 вантажних автомашин. В колгоспі є велика кількість і іншої сільськогосподарської техніки, працює дві дизельні електростанції потужністю 180 кіловат, дві колгоспні бригади одержують електроенергію від державної високовольтної лінії.
Рік у рік стає благоустроєнішим село Лебедівка. Все більше виростає тут сучасних будинків, критих шифером або залізом. За післявоєнний період у селі збудовано близько 100 нових житлових будинків. Правління колгоспу допомагає забудовникам транспортними засобами, у придбанні цегли, шлакоблоків, дерева та інших будівельних матеріалів. Село повністю радіофіковане.
Велику роль у піднесенні колгоспного виробництва відіграє постійне навчання колгоспників, які підвищують свої знання у загальноосвітніх школах, а також на курсах і у фахових школах.
Одним із показників зростання матеріального добробуту колгоспників є підвищення їх купівельної спроможності. Якщо в 1961 році вони купували щомісячно різних товарів у магазинах Лебедівки на суму 10—12 тис. карбованців, то в 1965 році ця сума становила вже 18—21 тис. карбованців.
В житті трудящих села велику роль відіграє сільська Рада. Її депутати допомагають жителям села розвивати колгоспне виробництво, провадять велику роботу по благоустрою, регулярно провадять збори громадян, на яких розглядаються питання господарського і культурного будівництва на селі.
Депутати сільради добиваються виконання всіх наказів виборців. Зокрема, жителі Лебедівки у 1964 році одержали нове приміщення фельдшерсько-акушерського пункту.
Значно зріс культурний і освітній рівень населення. У Лебедівці працює 147 спеціалістів з вищою і середньою освітою. Крім того, 28 вихідців з села після закінчення вищих навчальних закладів працюють у різних галузях народного господарства в інших містах і селах країни.
Діти трудящих мають можливість навчатися у восьмирічній школі, що працює в селі. Її випускники вступають до Сахновщинської середньої школи.
До послуг трудящих — колгоспний і сільський клуби, бібліотека з книжковим фондом 9 тис. томів. Багато трудівників села мають власні бібліотеки. Колгоспники передплачують сотні газет і журналів.
Сільський парк — одне з найулюбленіших місць відпочинку. Часто в гостях у лебедівців бувають артисти харківських театрів. Учасники клубної самодіяльності з успіхом виступають і в сусідніх селах району.
Натхнені історичними рішеннями XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України, колгоспники, жителі села ведуть наполегливу боротьбу за високі виробничі показники в новій п’ятирічці, яка стане важливим кроком уперед у справі побудови комунізму в нашій країні.
С. В. БОСИЙ, Я. Я. ТИМОФІЄНКО