Огіївка, Сахновщинський район, Харківська область
Огіївка — село, центр сільської Ради Сахновщинського району. Розташована за 12 км на південь від районного центру. Населення — 1057 чоловік. До сільської Ради входять населені пункти Гаркушине і Терноватка.
Початок заснуванню села поклало переселення сюди у 1924 році семи бідняцьких господарств з села Нехворощі Полтавської округи. Переселенці з ініціативи комуніста, активного учасника громадянської війни М. С. Решетила об’єдналися в комуну «Трудовий селянин». Радянська влада дала переселенцям не тільки землю, але й допомогла у придбанні машин та реманенту. Зокрема, комунари купили трактор, дві косарки, дві сівалки тощо. Комуна мала також 13 коней і 14 корів. Уже в 1925 році вона обробляла 110 десятин землі.
В 1926 році прибула ще одна велика група сімей з Нехворощі. Тоді ж було створено комітет незаможних селян і правління земельного товариства. Хоч Радянська держава в той час ще була небагатою і лише приступала до розв’язання важкого, але першорядного завдання по створенню соціалістичної індустрії, вона допомагала переселенцям. Протягом трьох років їх звільняли від усіх видів сільськогосподарського податку. Земельне товариство і бідняцькі господарства одержали від держави кредит. Завдяки цьому досить швидко в степу виросло село.
Сучасну назву село дістало в кінці 1927 року. Тоді ж стало центром сільської Ради. Назва села тісно пов’язана з героїчним минулим його жителів, учасників громадянської війни, бійців партизанських загонів. На загальних зборах жителів було висунуто і одностайно прийнято пропозицію назвати село ім’ям партизанського командира Я. Р. Огія.
Жителі села були активними учасниками соціалістичних перетворень, які відбувалися в країні. Особливий інтерес у них викликала перша в республіці МТС, створена на Одещині.
З ініціативи КНС представники земельного товариства Е. Половко, С. А. Підріз і Т. М. Підріз були відряджені до цієї МТС. Ознайомившись з її роботою, представники Огіївки розповіли своїм односельчанам на зборах земельного товариства, як 200 потужних сталевих коней обробляють 40 тис. га усуспільнених селянських земель Одещини, про нові сівозміни, про полегшення праці і високі врожаї.
Збори, що відбулись у грудні 1928 року, прийняли одностайне рішення: перейти до спільного обробітку землі, ліквідувати межі, укласти договір з щойно створеною, першою на Полтавщині і другою на Україні, тракторною колоною про обробіток землі тракторами.
В кінці березня 1929 року в Огіївці відбулося велике свято: всі жителі вийшли зустрічати дорогих гостей — механізаторів тракторної колони, у складі якої було 20 тракторів і всі необхідні сільськогосподарські машини. Ця колона мала обслуговувати Огіївку та інші села.
Поява потужної техніки дала можливість сільській молоді набути нових, невідомих раніше спеціальностей. На курсах механізаторів, які були створені з допомогою полтавських робітників, разом з хлопцями вчились і дівчата. Після закінчення курсів Д. К. Решетило і М. С. Шевченко стали першими трактористами серед своїх односельчан. Як передовики виробництва вони були прийняті в члени КПРС і працювали механізаторами до 1958 року. Т тепер ці літні люди в міру сил допомагають колгоспу. Тоді ж за кермо трактора сіли і перші дівчата-трактористки М. О, Лозова (Селезень) і К. С. Гупало.
Широкого розмаху соціалістичні перетворення на селі набули після XV з’їзду ВКП(б) і X з’їзду КП(б) України, які ухвалили рішення про всебічне розгортання колективізації і рішучий наступ на куркульство. 20 листопада 1929 року селяни Огіївки об’єднались у чотири колгоспи — «Червоний Жовтень», ім. Огія, «Трудова згода», «Трудовий селянин». У населених пунктах Гаркушиному, Терноватці і Шевченковому, що тоді входили до складу Огіївської сільради, були створені колгоспи «Ленінський прапор», «Перше серпня» (пізніше — ім. Богдана Хмельницького) та ім. Шевченка.
Огіївка стала одним з перших сіл суцільної колективізації на Полтавщині.
Члени Огіївського комітету незаможних селян І. А. Пилипенко (він же голова земельного товариства), Ю. Т. Шевченко, В. С. Сипало, І. І. Бабенко та інші проводили велику роботу і серед селян сусідніх сіл. Вони та інші активісти були міцною опорою окружкому КП(б)У. За досягнуті успіхи Полтавський окружний комітет у січні 1930 року нагородив Огіївський КНС радіоприймачем.
Активними учасниками боротьби за зміцнення і розвиток колгоспів були комсомольці. Комсомольський осередок створено на селі наприкінці 1928 року. Комсомольців С. Д. Жовтого, Ф. К. Биковську, Ф. М. Решетило, Д. С. Куліша та Д. К. Решетило можна було тоді бачити і на риштуваннях новобудов громадських приміщень і на сигнальних постах, що були створені для охорони колгоспного майна і врожаю. Найбільш пристрасними агітаторами знову ж таки були комсомольці. Передовикам змагання комсомольський осередок вручав перехідні червоні вимпели, які майоріли на комсомольсько-молодіжних сівалках і косарках.
Колгоспники Огіївки і насамперед колгоспний актив гаряче підтримували заходи Комуністичної партії по організаційно-господарському зміцненню колгоспів. Після червневого (1931 рік) Пленуму ЦК ВКП(б) в артілі «Трудовий селянин», як і в інших колгоспах, у другій половині 1931 року ввели диференційовані норми і оплату праці колгоспників за трудоднями, створили постійні виробничі бригади, за якими було закріплено сільськогосподарський реманент і тяглову силу.
Проведені партією і Радянською державою заходи по організаційно-господарському зміцненню колгоспів, зокрема створення MTС, дали змогу молодим колгоспам Огіївки, як і всієї країни, найшвидше подолати труднощі, розширити посівні площі, добитися високих урожаїв.
В боротьбі за високий урожай у 1932 році вели перед колгоспники-активісти І. С. Шейко, М. В. Сідаш, О. Й. Бурда, І. П. Бурлай та інші. Вже на 1 жовтня вони виробили майже по 400 трудоднів кожний. їх приклад наслідували інші. Як одна з передових артілей області взимку 1933 року колгосп «Трудовий селянин» був представлений на обласному з’їзді колгоспників-ударників соціалістичних полів.
Не відставали й інші колгоспи Огіївської сільради. У 1932 році артіль ім. Шевченка у стислі строки високоякісно і першою в районі закінчила весняну сівбу і була занесена на районну Червону дошку. У цих успіхах велику роль відіграли зльоти передовиків виробництва, що періодично скликалися сільрадою. Так, у лютому 1934 року, заслухавши й обговоривши доповідь голови сільради про підготовку до весняної сівби, зліт активу огіївських колгоспів відзначив, що головне завдання — навчитися по-більшовицькому працювати на колгоспних ланах. Літні колгоспники-активісти Д. І. Шевченко, О. А. Пугач, І. Г. Охмат та інші, поділившись своїм досвідом, оголосили себе ударниками XVII партз’їзду і зобов’язалися за два дні провести ранню сівбу і викликали на змагання їздових інших колгоспів.
На цьому зльоті було укладено договір на соцзмагання між артілями й бригадами. Свої зобов’язання колгоспники виконали з честю. Весняна сівба була проведена в стислі строки і якісно, був вирощений і своєчасно зібраний високий врожай.
У перших п’ятисотенниць М. С. Демченко, М. В. Гнатенко та інших в Огіївці знайшлося чимало послідовниць. У 1936 році тільки в артілі «Червоний Жовтень» було 10 п’ятисотенниць. Серед них — Г. А. Донецька, Г. А. Лутченко, О. М. Сипало, О. П. Сипало, І. А. Яловега та інші. Ланка М. Ф. Діденко виростила по 592 цнт цукрових буряків з гектара. В колгоспі ім. Шевченка середній урожай цукрових буряків на всій площі становив понад 300 цнт з га. Всі артілі Огіївської сільської Ради у 1936 році одержали високий урожай зернових. Колгосп ім. Шевченка виростив тоді по 19,86 цнт озимої пшениці з га на площі близько 90 га, «Червоний Жовтень» — більше як по 15, колгоспи ім. XVII партз’їзду та ім. Петровського — по 16 цнт. По 23 цнт вівса і ячменю з га зібрали артілі «Червоний Жовтень» та ім. XVII партз’їзду.
Вносячи свій гідний вклад у справу будівництва соціалізму, в зміцнення CPСP і цим виконуючи свій патріотичний і інтернаціональний обов’язок, трудівники села одночасно подавали допомогу прогресивним силам інших країн у їх боротьбі проти сил фашизму і війни. Восени 1936 року піонери і школярі Огіївської школи разом з учительським колективом зібрали у фонд допомоги дітям трудящих Іспанії близько 200 крб. Передаючи гарячий привіт іспанським дітям, батьки яких мужньо боролися проти фашистів, піонери і школярі Огіївки у своєму листі писали: «Ми уважно стежимо за подіями в Іспанії і від усього юного серця бажаємо перемоги іспанському народові над фашистськими заколотниками».
Духом міжнародної солідарності пройняте і рішення засідання урочистого пленуму Огіївської сільської Ради, присвяченого 2-й річниці Радянської Конституції, що відбулося 4 грудня 1938 року: «Ми пишаємось своєю країною, в якій народ має всі права, він господар країни і її багатств, і подаємо братерську руку хороброму іспанському та китайському народам і трудящим усіх країн капіталізму, які борються проти рабства і безправ’я».
Активними організаторами соціалістичного змагання за піднесення громадського господарства були депутати сільської і районної Рад. Вони подавали приклад у роботі, допомагали відстаючим. Дійове змагання між бригадами і колгоспами в третій п’ятирічці дало добрі наслідки: у 1939 році колгоспи «Червоний Жовтень», «Ленінський прапор», ім. Шевченка виростили по 19 цнт зернових на кожному гектарі, а рільничі бригади Р. П. Діденка і Ф. С. Затона зібрали зернових більше як по 20 цнт з га на площі 400 гектарів.
За свою працю колгоспники одержали майже по чотири кілограми хліба і по два карбованці на трудодень. М. А. Котенко, Є. І. Здоровець і багато інших «держали на трудодні більш ніж по 200 пудів хліба, 40 пудів картоплі, багато овочів.
Колгоспи «Червоний Жовтень», «Ленінський прапор» та ім. Шевченка, які добилися високих урожаїв і надоїв молока на корову, в 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. їх нагородили медалями Головвиставкому.
В успіхах колгоспів велика заслуга партійної організації. З її ініціативи в усіх артілях сільради широко вивчався багатий досвід учасників Всесоюзної сільськогосподарської виставки. В кожному колгоспі працювали школи передового досвіду для бригадирів, ланкових і передовиків виробництва. У колгоспі «Червоний Жовтень» таку школу відвідувало 40 чол. На заняттях школи учасники виставки 1939 року розповідали про все те, що вони бачили в Москві. У всіх колгоспах були створені постійні ланки.
Майстри високих урожаїв — С. І. Куліш, Я. С. Грицай, В. Я. Сідаш, В. Д. Шевченко, О. І. Тесленко, І. Г. Прудкий, Г. І. Рябоштан і десятки інших, — одержуючи свідоцтва і медалі Головвиставкому, зобов’язались виростити в 1940 році по 25 цнт зернових на кожному гектарі.
Слова трудівників села не розходились з ділами. Своєчасна сівба, старанний обробіток грунту і догляд за посівами дали їм змогу виростити в середньому по 20—25 цнт зернових з га, а на деяких ділянках — по 30 і більше цнт. Всі артілі сільради не тільки достроково виконали свої зобов’язання перед державою, а й продали державі багато надпланового хліба. Так, тільки колгоспи «Червоний Жовтень» та ім. XVII партз’їзду в 1940 році продали державі понад план близько 2 тис. цнт хліба. В 1940 році огіївці знову були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Набуваючи досвіду у вирощуванні високих урожаїв, трудівники Огіївки щедро ділились ним з колгоспниками братніх республік і в той же час самі вчилися в них. Міцна дружба встановилась у огіївців з колгоспниками Махарадзевського району Грузинської РСР. Вони обмінювались делегаціями, вели жваве листування.
В одному з листів члени артілі «Червоний Жовтень» писали своїм грузинським друзям: «…А які величезні багатства в усій нашій країні!.. Серце у кожного з нас наповнюється радістю… Хочеться працювати, творити, щоб новими трудовими подвигами збільшувати багатства Батьківщини,— от наші почуття і думки. Ми від щирого серця звертаємось до вас, дорогі колгоспники Грузії, з просьбою — приїздіть до нас, на Україну, в Сахновщинський район, у наше село Огіївку. Ми з радістю поділимося з вами своїм досвідом… І з вдячністю повчимося тому, що є у вас…». Делегація грузинських колгоспників побувала у 1940 році в Огіївці. Трудівники села разом з представниками братньої Грузії радісно відзначили XXIII річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції, обмінялися досвідом ведення великого соціалістичного господарства, підбили підсумки своєї творчої роботи.
— Зі зміцненням громадського господарства дедалі більше зростав добробут трудівників села. До XXIII річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції стала до ладу теплова електростанція в Огіївці. У хаті кожного колгоспника в день свята засяяла лампочка Ілліча, заговорило радіо.
Потурбувалася громадськість і про підростаюче покоління. У 1931 році в селі було споруджено високе і світле приміщення середньої школи.
До пізнього вечора сяяли електричними вогнями вікна клубу, де відпочивали трудящі. Постійно користувалися послугами бібліотеки сотні сільських трудівників.
Невгамовна юнь на спортивних майданчиках змагалася в спритності, швидкості, силі.
Велика, дружна сім’я народів Радянської країни, очолювана ленінською партією, успішно крокувала по шляху завершення будівництва соціалізму. Але підступний ворог — фашистська Німеччина — несподівано напав на нашу країну. Почалась Велика Вітчизняна війна. Сотні чоловіків призивного віку з Огіївки пішли до лав Радянської Армії, щоб зі зброєю в руках боронити завоювання Великого Жовтня. Всі інші брали участь у будівництві оборонних споруд понад річкою Оріль. Проте вони своєчасно зібрали урожай та достроково виконали план хлібозаготівель. Лише одної пшениці було здано до фонду оборони понад 10 тис. центнерів.
9 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили село. Почалися чорні дні неволі. Але народ не скорився. Вже у жовтні розгорнув свою діяльність зведений районний партизанський загін під командуванням старого комуніста О. К. Кондратьева. В цьому загоні хоробро билося більше як 20 чоловік з колгоспної Огіївки. Серед партизанів були колгоспники Г. С. Душенко, М. А. Іжек, Ф. І. Кривенко, О. Ф. Олешко, М. 3. Сипало та інші.
Партизанський загін одним з перших у жовтні 1941 року перейшов до тактики бойових і диверсійних дій невеликими групами. За вказівкою Харківського обкому КП(б)У в березні 1942 року цей загін був реорганізований. Було створено п’ять диверсійно-партизанських груп, які об’єднувалися тільки для певних дій.
Як показали наступні дії цих груп, така тактика виявилася дуже доцільною. Партизани змогли завдавати дошкульних ударів ворогові. Вони несподівано з’являлися в різних місцях і також несподівано зникали. Одну з багатьох своїх бойових операцій огіївська група партизанів на чолі з комсомольцем Д. С. Кулішем провела в селі Гаркушиному. Удар був настільки раптовим, що гітлерівці опам’яталися лише тоді, коли втратили 10 солдат і офіцерів. Окупанти відкрили вогонь, але народні месники вже встигли відійти.
Цінні розвідувальні дані постачали партизанам жителі села. Вони також забезпечували партизанів одягом, продовольством. Активно допомагали партизанам жителі села С. Г. Зозуля, М. Д. Цибулько та інші.
Німецько-фашистські окупанти намагалися нещадним терором залякати селян, зробити з них покірних рабів. 37 чоловік насильно були вивезені до Німеччини. 17 березня 1942 року вони розстріляли 28 стариків, жінок і дітей, у т. ч. колгоспника О. А. Пугача (1884 року народження), його дружину Гафію Василівну (1885 року народження), X. К. Сипало і її шістьох маленьких дітей та інших. Та ні розстріли, ні масові репресії не змогли зламати опір волелюбних жителів села. Омелян Авксентійович Пугач, коли його вели на розстріл, звернувся до односельчан з такими словами: «Сини мої, соколи, дочки, бийте фашистських гадів нещадно, російський народ непереможний».
В боях з окупантами загинули партизани — комсомолець В. Г. Рябоштан, учень неповної середньої школи Г. С. Зозуля, колгоспники Р. С. Пилипенко, І. Я. Ткаченко, Є. С. Сипало та інші.
Огіївчани бережно шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя за щастя і свободу Вітчизни. В центрі села, на братській могилі воїнів та партизанів, які полягли в боях проти німецько-фашистських загарбників, у 1952 році споруджено пам’ятник.
З сльозами радості на очах жителі Огіївки 17 вересня 1943 року зустріли своїх визволителів — воїнів Радянської Армії. Хоробро боролися огіївчани проти ворога і на фронтах Великої Вітчизняної війни. Близько 100 чоловік за мужність і геройство нагороджено орденами і медалями СРСР.
Німецько-фашистські загарбники вщент зруйнували село. На місці, де був клуб, тваринницькі ферми, електростанція, вони залишили руїни. Окупанти відібрали у населення 335 голів худоби, 324 вівці, близько 300 свиней і 4396 штук птиці.
Після визволення села від фашистських загарбників огіївцям довелося все починати майже заново. Але любов до Вітчизни, бажання внести свій вклад у справу остаточного розгрому ворога, допомога народів братніх республік — усе це надало огіївцям сили подолати розруху. їхня любов до рідної землі, политої кров’ю і потом дідів, батьків та братів, втілилась у практичні діла. Партійна організація села своєю невтомною роботою підняла колгоспників на подолання труднощів, на розв’язання господарських завдань.
Радянська держава, всі братні народи нашої Батьківщини подавали велику допомогу у відбудові зруйнованого господарства. Крім кредиту, держава в 1943— 1944 рр. виділила огіївським колгоспам 70 коней.
Добре налагоджена агітаційно-масова робота в бригадах і ланках сприяла зростанню активності колгоспників. «Наш колгосп зможе добитися того, щоб наша рідна армія мала продукти харчування в такій кількості, яка цілком забезпечить її потреби»,— заявила ланкова Г. А. Донецька на зборах колгоспників. Її ланка зобов’язалась виростити в 1944 році по 20 цнт пшениці з гектара.
Переборюючи труднощі, спричинені війною,— нестачу тяглової сили, машин і робочих рук,— трудівники села і передусім літні колгоспники та жінки з честю виконали свої зобов’язання. В 1944 році артіль «Червоний Жовтень» зібрала озимої пшениці по 24,9 цнт з га, цукрових буряків по 150 цнт, достроково виконала свої зобов’язання перед державою. Це було результатом героїчної праці жителів села, насамперед літніх колгоспників О. С. Ляха, С. Ф. Рибалки, С. В. Маркіної, М. П. Яценко, О. Б. Щербини, Є. В. Затони, М. І. Селіверстова та інших. Допомагали і школярі, які під час канікул працювали разом із старшими в полі.
Трудівники Огіївки подавали велику допомогу Радянській Армії своїми заощадженнями. У 1944 році по Огіївській сільраді було зібрано 425 тис. крб. на будівництво танкової колони, зокрема колгоспники артілі «Червоний Жовтень» здали 113 тис. крб. і 1000 цнт хліба. Колгоспник С. І. Куліш, син якого був партизаном і загинув у бою, вніс у фонд оборони 10 тис. крб. На зібрані кошти трудівників району, в т. ч. огіївців, було також побудовано три літаки. В числі делегатів, що передавали бойові машини радянським воїнам, був і представник від огіївців — Й. Д. Лещенко.
З ініціативи комсомольської організації і вчителів школи в 1944—1945 рр. було проведено кілька зустрічей учнів з пораненими бійцями і командирами, що лікувались у госпіталі.
Самовіддану працю огіївців високо оцінили партія та Радянський уряд. Лише в колгоспі «Червоний Жовтень» близько 60 чол. були нагороджені медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.». Серед них — колгоспниці С. X. Андрущенко, П. О. Балабась, Т. Т. Воротник, Н. Є. Демченко, С. Р. Зозуля і багато інших.
Спрямовуючи зусилля колгоспників на відбудову зруйнованого господарства, партійна організація та сільрада виявили велике піклування про поліпшення умов їх життя. Активісти допомагали в заготівлі палива, ремонті та будівництві жител тощо. Деякі сім’ї були звільнені від податку. Багатьом колгоспникам, зокрема інвалідам Великої Вітчизняної війни, держава надала довгостроковий кредит від 5 до 10 тис. крб. на будівництво житла. Для сімей, що жили в землянках, будівельний матеріал виділявся в першу чергу.
У 1946 році Огіївська сільрада зайняла перше місце в змаганні сільрад району за дострокове виконання плану мобілізації засобів на відбудову господарства. Голова сільради, орденоносець, інвалід Великої Вітчизняної війни, комуніст М. Г. Сологуб був відзначений.
З ініціативи партійної організації було складено і в квітні 1946 року затверджено сесією Огіївської сільської Ради п’ятирічний план відбудови і розвитку села. Цим планом передбачалося, поряд з підвищенням врожайності, відбудовою тваринницьких ферм та інших громадських приміщень, велике житлове будівництво.
Усі добрі діла, кожна цінна ініціатива йшла від комуністів і комсомольців. За їх почином жителі села підхопили заклик ленінградців виконати п’ятирічку за 4 роки. Комсомольці М. О. Пугач, А. С. Костянецька та інші стали ініціаторами створення ланок по вирощуванню високих урожаїв. Уже в 1946 році було створено 22 такі ланки. У 1947 році дві з них, очолювані комсомолками С. П. Лимар і Т. С. Костянецькою, виростили більш як по 50 цнт зерна кукурудзи з кожного гектара, по 300 цнт цукрових буряків і були нагороджені почесними грамотами обкому комсомолу та ЦК ЛКСМУ. Комсомольську організацію було занесено на Дошку пошани обкому ЛКСМУ, протягом кількох років їй присуджували перехідний Червоний прапор райкому комсомолу.
Артіль «Трудова згода» (голова правління — учасник Великої Вітчизняної війни, член КПРС П. Я. Грицай) вийшла переможцем у змаганні серед колгоспів району і кілька років підряд утримувала перехідний Червоний прапор райвиконкому і РК КП(б)У, вручений їй за дострокове і якісне виконання всіх сільськогосподарських робіт, виконання і перевиконання завдань по здачі державі сільськогосподарських продуктів.
Велику агітаційно-масову роботу серед населення проводила агіткультбригада. Культармійці виступали в бригадах з лекціями, допомагали випускати стінні газети, популяризували досвід передовиків.
У 1950 році всі колгоспи сільради об’єдналися в один — «Більшовик». Головою колгоспу обрали одного із засновників першого колгоспу в Огіївці — В. С. Сипала. В укрупненому колгоспі були створені міцні партійна і комсомольська організації.
На 1 липня 1950 року на обліку парторганізації було 25 членів і 9 кандидатів у члени партії. У бригадах були створені партійні групи. Комсомольська організація налічувала 106 чол. Партійна організація розгорнула велику організаційну та ідеологічну роботу по вихованню колгоспників, мобілізації їх на використання всіх можливостей підвищення продуктивності праці. Між бригадами, ланками розгорнулося соціалістичне змагання. Вирішальні ділянки виробництва очолювали комуністи, комсомольці і передові колгоспники. В кожній з чотирьох віддалених бригад були створені червоні кутки. В колгоспі та бригадах встановили спеціальні дошки, на яких висвітлювався хід соціалістичного змагання. В числі перших на Дошку Пошани колгоспу були занесені імена бригадирів-комуністів В. П. Лимаря та В. С. Нестеренка, бригади яких були переможцями в соціалістичному змаганні, ланкових — Д. Д. Шибилист, Т. К. Шевченко та свинарок Г. Я. Шевченко та М. Г. Каракуці. Передовикам змагання також вручалися перехідні червоні прапори.
Перший рік роботи укрупненого колгоспу дав відчутні результати. Річні доходи колгоспу перевищили один мільйон крб. В 1950 році колгоспники збудували електростанцію, цегельний завод, млин, олійницю, спорудили і зарибили 12-гектарний ставок.
У наступному році доходи вже становили 1 мільйон 500 тис. карбованців.
Із зростанням економіки укрупненого колгоспу дедалі поліпшувався і добробут колгоспників. Наприклад, свинарка М. Г. Жук у 1951 році виробила 1134 трудодні і одержала на них близько трьох тонн хліба, а в рахунок додаткової оплати — 13 поросят.
Проте дальший розвиток тваринництва гальмувала недостатня кормова база, не вистачало на фермах і кваліфікованих тваринників.
Після рішень вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС колгоспники спрямували свої зусилля на те, щоб якнайповніше використати резерви і можливості для підвищення врожайності полів і продуктивності тваринництва. В авангарді боротьби за перетворення колгоспу на високорозвинуте, високотоварне господарство йшли комуністи. Для роботи на ферми були послані комуністи О. П. Кущ, А. П. Костянецький і десять комсомольців. У тваринництві стало працювати 4 комуністи і 20 комсомольців. Це дало можливість створити на фермі партійну групу. На фермі стала виходити стінна газета «Соціалістичне тваринництво».
Завдяки вжитим заходам робота на тваринницьких фермах значно поліпшилась. Корми для худоби стали відпускатися відповідно до раціонів, грубі корми здрібнювались, запарювались і здобрювались; було встановлено триразову годівлю худоби.
В кінці 1953 року в колгоспі були створені курси по підготовці майстрів сільського господарства. Ці курси закінчило понад 300 колгоспників.
Найбільші труднощі були викликані відсутністю будівельних матеріалів. На допомогу прийшли місцеві партійні і радянські органи Пермської і Калінінської областей РРФСР, які допомогли двом бригадам колгоспу «Більшовик» заготовити потрібну кількість будівельного матеріалу.
Активніше почала впливати на господарську діяльність колгоспу і сільська Рада. Після обговорення на сесії сільської Ради ходу підготовки до весняної сівби в 1954 році депутата сільради в бригадах і ланках допомагали усунута виявлені недоліки. Партійна організація разом з колгоспним активом забезпечила гласність соціалістичного змагання на сівбі: щодня в рільничих бригадах переможцям вручалися перехідні Червоні прапори.
Це позитивно вплинуло на проведення веснянопольових робіт в 1954 році. Просапні культури: картоплю, кукурудзу і соняшник — посіяли виключно квадратно-гніздовим способом.
Відбулися зміни в оплаті праці. На початку 1954 року колгоспники почали одержувати грошові аванси.
Матеріальне заохочування сприяло підвищенню трудової активності колгоспників, які у 1955 році виростили в середньому по 25 цнт зернових з гектара, а бригада комуніста В. С. Нестеренка — по 29 цнт. Успішно розв’язувалась і кормова проблема. В 1955 році було підготовлено і облицьовано чимало силосних ям і траншей для закладання силосу з кукурудзи в молочно-восковій стиглості. Завершилось будівництво водонапірної башти і підвісної дороги.
Поліпшення кормової бази, механізація ферм дали змогу колгоспу за один рік підвищити надій на фуражну корову на 1000 літрів. Комсомолки-доярки 3. Діденко, Л. Нікітіна та інші в 1956 році надоїли по 2640 літрів молока від кожної з закріпленої за ними корови.
Колгоспники Ф. К. Гайдар, М. Г. Каракуця, В. П. Лимар та інші передовики виробництва у 1956 році завоювали право бути учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Артіль у 1958 році придбала 13 тракторів і 5 комбайнів з необхідним реманентом. Це дало змогу трудівникам села механізувати ще ряд трудомістких робіт на фермах і поліпшити обробіток землі. В наступному році колгосп повністю механізував міжрядний обробіток просапних і технічних культур, збирання зернових провів за 5—6 днів з мінімальними втратами.
Тваринники сьомої комплексної бригади на чолі з комсомолкою М. М. Комаровою (Квашніною) першими включилися в змагання за звання бригади комуністичної праці і добилися хороших наслідків. Доярки — члени бригади М. Г. Павликова і М. Г. Дущенко та ін. у 1959 році надоїли по 3 тис. літрів молока від кожної корови. В бригаді уважно вивчили і впровадили у себе на фермі досвід знатної доярки Сумщини двічі Героя Соціалістичної Праці М. X. Савченко. У серпні 1961 року бригаді М. М. Комарової (Квашніної) присвоєно звання бригади комуністичної праці.
В 1962 році у боротьбу за звання бригади комуністичної праці включились і тваринники з комплексної бригади на чолі з X. П. Гут та ланка механізаторів П. Т. Шийка.
Ударниці комуністичної праці перевиконали план надою молока на кожну корову на 800 літрів і в 1964 році. В бригаді суворо дотримуються розпорядку роботи на фермі. Широко застосовують дріжджування, здобрення кормів розчином солі тощо. Вимоги морального кодексу будівників комунізму стають нормою поведінки кожного члена бригади комуністичної праці. Л. І. Романенко і його дружина Ганна Іванівна — заочники Харківського сільськогосподарського інституту, Н. В. Тюнєєва, М. Г. Павликова та інші члени бригади, що не мали середньої освіти, закінчили вечірню середню школу. Тваринники допомогли побудувати хату своїй подрузі по роботі М. Г. Дущенко.
Високих показників у своїй роботі добилися й інші учасники руху за комуністичну працю. Так, у 1964 році механізована ланка П. Т. Шийка виростила без затрат ручної праці більше ніж по 40 цнт з га зерна і по 320 цнт зеленої маси кукурудзи. Собівартість кожного центнера зерна кукурудзи становила 1 крб. 70 коп. Трудівники села виявили високе довір’я П. Т. Шийку, обравши його депутатом сільської Ради.
Ще більші перспективи розвитку громадського господарства і підвищення матеріального і культурного рівня життя колгоспників відкрили рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦККПРС і квітневого (1965 р.) Пленуму ЦК КП України.
Здійснення заходів партії і уряду по зміцненню колгоспів, героїчна праця всіх колгоспників дали можливість уже в 1965 році зробити новий крок у збільшенні виробництва сільськогосподарських продуктів. Так, наприклад, в артілі вироблено на 100 га угідь по 325 цнт молока, по 59 цнт м’яса і по 10209 яєць (на 100 га посівів зернових). Поголів’я великої рогатої худоби на 100 га угідь зросло до 50,3 голови, в тому числі корів до 18.
Доходи артілі становили 1229,9 тис. крб. проти 520,5 тис. крб. у 1963 році. Зросла і технічна оснащеність господарства. Колгосп має 41 трактор (у 15-сильному обчисленні), 10 комбайнів і багато інших сільськогосподарських машин, електромоторів. Споруджено ряд тваринницьких приміщень, ремонтну майстерню. Неподільні фонди артілі перевищують 1500 тис. карбованців.
Велику роль у розвитку колгоспного виробництва відіграє сільськогосподарська комісія сільської Ради, яку очолює депутат М. Т. Підріз. З ініціативи членів цієї комісії К. І. Русакова, І. В. Борисова та інших в селі створено Університет передового досвіду. У 1965 році в бригадах та па фермах почали працювати депутатські пости, які надають допомогу в проведенні всіх робіт.
Невпинне зростання економіки колгоспу забезпечує підвищення добробуту трудівників села. Середньорічний заробіток колгоспників у 1965 році становив 960 крб. Крім цього, значні кошти виділяються на задоволення культурно-побутових потреб колгоспників. Так, у 1965 році на це було виділено понад 50 тис. карбованців.
Змінилася Огіївка, стало іншим життя її трудівників. Сільські вулиці прикрасилися новими, добротними будинками колгоспників. Тільки за 1958—1965 рр. колгоспниками, робітниками і службовцями споруджено близько 200 нових будинків. Село повністю електрифіковане і радіофіковане.
Населення забезпечено кваліфікованою медичною допомогою. Тут працює 2 фельдшерсько-акушерські пункти.
Для підростаючого покоління створені всі умови, щоб воно зростало здоровим, культурним і освіченим. Наймолодші діти забезпечені яслами, їх у селі 5, дошкільники — дитячими садками. Діти шкільного віку навчаються в середній школі, де працює 35 вчителів. Чимало випускників тепер студенти вузів, а 70 синів і дочок огіївських хліборобів, закінчивши вищі навчальні заклади, працюють в різних кінцях нашої Батьківщини.
Справжнім вогнищем культури на селі став Будинок культури. Тут є зал для глядачів на 600 місць, багато кімнат для роботи гуртків художньої самодіяльності, просторий читальний зал. Трудівники полів і ферм щоденно приходять сюди, щоб подивитися кінофільм чи послухати концерт. Часто влаштовуються тут лекції і вечори відпочинку.
Регулярно з концертами виступають у Будинку культури учасники сільської художньої самодіяльності.
Людно вечорами і в бібліотеках, яких у селі 3. Бібліотечні працівники справжні ентузіасти своєї справи. Вони створили бібліотечки пересувки, які обслуговують колгоспників в бригадах. Книжковий фонд бібліотек села перевищує 10 тис. томів.
Про зрослу культуру населення свідчить і той факт, що на кожний колгоспний двір припадає більше ніж по два примірники газет і журналів. Крім того, в артілі видається багатотиражна газета «Колгоспне життя», яку безплатно одержує кожний колгоспник.
Схвалюючи рішення XXIII з’їзду КПРС, трудівники села обговорили і прийняли на своїх зборах п’ятирічний план розвитку колгоспу на 1966—1970 рр. Цим планом передбачено значно підвищити виробництво зерна, м’яса, молока та інших сільськогосподарських, продуктів. За п’ятиріччя в колгоспі буде збудовано понад 30 виробничих споруд.
Значне місце в плані відведено і розширенню мережі культурно-побутових закладів. Зокрема, в селі буде побудовано їдальню, 2 бригадні клуби, ще одні дитячі ясла, 2 червоні кутки для тваринників тощо.
Трудівники Огіївки, як і всієї країни, живуть одним прагненням — успішно втілити в життя рішення XXIII з’їзду КПРС, що стане новим кроком на шляху побудови комунізму в нашій країні.
М. Г. ПАЛАМАРЧУК, В. Д. ЖОВТИЙ.