Сахновщина, Сахновщинський район, Харківська область
Сахновщина — селище міського типу, районний центр. Розташоване за 150 км на південний захід від м. Харкова. Залізнична станція на залізниці Красноград — Лозова. Населення — 9300 чоловік. Сахновщинській селищній Раді підпорядковане село Германівка.
Селище засноване на початку 90-х рр. XIX століття як хутір Кобелячан. Під час будівництва залізниці Костянтиноград — Лозова (1897—1900 рр.) хутір значно виріс. Пізніше він одержав сучасну назву від прізвища поміщика Сахновського, через маєтки якого було прокладено залізницю.
До Сахновщини прибувають торговці, лихварі, ремісники. На околицях оптові торговці побудували склади для зерна і сільськогосподарського реманенту, було також споруджено 2 парові млини з крупорушками і вальцьовий млин, відкрито кустарні майстерні, пивні склади, заїжджі двори і т. п.
На початку XX століття Сахновщина стала важливим пунктом вивозу зерна та інших сільськогосподарських продуктів з Полтавщини. Як показує статистика Полтавського губернського земства, «хлеб в зерне» вивозився з Сахновщини в різні міста Росії і навіть за кордон. Наскільки значні торговельні операції проводились у селищі, видно з того, що в 1902 році з станції Сахновщина було вивезено 925 тис. пудів хліба і 38,5 тис. пудів олійного насіння.
На заробітки у Сахновщину приходили селяни з багатьох повітів Полтавської губернії, які страждали там від малоземелля і сваволі поміщиків. Значна частина їх осідала в Сахновщині, прагнучи тут налагодити господарство. Але це були марні сподівання. Плата ж за десятину орендованої землі була дуже висока (у 1902 році вона становила 18—25 крб.).
Тяжкі умови життя були і у робітників. На парових млинах, наприклад, зміна тривала з шостої години ранку до шостої години вечора, а платили за цю роботу копійки.
Злиденне життя, нелюдська експлуатація штовхали трудящих на боротьбу. Події революції 1905—1907 рр. в країні знайшли відгук і в Сахновщині. Тут у жовтні — грудні 1905 року відбувалися страйки залізничників та сільськогосподарських робітників, яких підтримували селяни.
За земським переписом 1910 року, в Сахновщині було 877 жителів, яким належало всього 326 десятин землі, що розподілялося досить нерівномірно. Основні ж земельні багатства (до 10 тис. десятин) зосередив у своїх руках поміщик Сахновський.
Тривалий час у Сахновщині не було ні школи, ні лікарні. Лише у 1913 році тут відкрилася церковнопарафіальна школа. Тільки незначна, заможна частина мала можливість вчити своїх дітей. Основна маса населення була неписьменною.
Перша світова війна, що тривала кілька років, вкрай розорила селян. Майже всіх працездатних чоловіків було мобілізовано до армії. Вдома лишалися лише жінки, діти і престарілі. Багато сімей втратило своїх годувальників.
З великою радістю зустріли жителі Сахновщини звістку про повалення ненависного самодержавства. Але буржуазний Тимчасовий уряд, який захопив владу в країні, і не думав припиняти братовбивчу війну, розв’язувати земельне питання. Всі зусилля він спрямовував на зміцнення своєї влади і придушення революційних виступів. У той час, зокрема, було створено ряд нових волостей. У травні 1917 року і Сахновщина стала волосним центром новоствореної волості. Але ніякі заходи не допомогли Тимчасовому уряду утримати владу в своїх руках.
Пролетаріат в союзі з селянством під керівництвом Комуністичної партії здійснив першу в світі Велику Жовтневу соціалістичну революцію.
У січні 1918 року в Сахновщині було встановлено Радянську владу. Тут був створений ревком на чолі з М. К. Власовим. Тоді ж виник і партійний осередок. Комуністи обрали секретарем осередку І. А. Маркіна.
Ревком і комуністичний осередок виступали організаторами здійснення всіх заходів молодої Радянської влади: проводили конфіскацію земель у поміщиків та реманенту, наділяли ними безземельних та малоземельних селян. Ревком встановив контроль за роботою підприємств.
Але на перешкоді соціалістичним перетворенням на селі стала іноземна воєнна інтервенція.
У квітні 1918 року Сахновщину захопили кайзерівські війська. Разом з ними сюди вдерлися і загони буржуазних націоналістів. Вони зігнали населення на збори і на очах у присутніх розстріляли активістів, борців за встановлення Радянської влади — В. Кундинка і П. Синьорукова. Криваві розправи відбувались і по всіх навколишніх селах. Окупанти повернули поміщикам відібрані у них землі, що вже засіяли бідняки, і сільськогосподарський реманент. Загарбники вивозили до Німеччини конфіскований у населення хліб, худобу та інші сільськогосподарські продукти.
Але репресії не зломили волі трудящих. Населення саботувало німецькі порядки, боролося проти окупантів. Щоб придушити революційний рух, окупанти та їхні прислужники — буржуазні націоналісти — обрушили свої удари на більшовиків. Комуністи, які лишилися в тилу ворога, змушені були піти в глибоке підпілля.
Підпільна більшовицька група, що діяла в селищі, підтримувала зв’язок з підпільниками Харкова та ін. міст, а також з партизанським загоном під командуванням П. Д. Руденка, що діяв у повіті. У грудні 1918 року цей загін ущент розбив загін німців і петлюрівців у Хрестовій балці під Дар-Надеждою.
На початку 1919 року регулярні частини Червоної Армії при підтримці партизанських загонів і населення визволили Сахновщину.
18 січня в селищі зібрався волосний сход, на якому був утворений ревком. До його складу ввійшли комуністи, що працювали в підпіллі під час окупації, а також чотири безпартійні товариші. Ревком організовував охорону населення від безчинств і грабежів, реквізовував зброю у підозрілих осіб. Ревком знову очолив М. К. Власов.
Комуністи Сахновщини, які вийшли з підпілля, допомагали селянам навколишніх сіл організовувати комітети бідноти. Партійний осередок займався і питаннями ліквідації неписьменності і підвищенням культури населення. В селищі були організовані бібліотека-читальня, школи, дитячі садки, школи для неписьменних, малописьменних, для грамотних. В цей час тут почало працювати кіно.
Завершити роботу по налагодженню господарства перешкодили денікінці, які в червні 1919 року захопили Сахновщину. На тимчасово окупованій території білогвардійці відновили буржуазно-поміщицький лад, жорстоко розправлялись з революційними робітниками і селянами, переслідували представників української інтелігенції. Було заборонено викладання в школах українською мовою.
У розправі над трудящими білогвардійцям допомагали куркулі. У Сахновщині було створено каральний загін, який заарештовував і розстрілював бідняків та активістів. Старожили ще й досі з гнівом згадують ті страшні часи.
Після розгрому денікінців Червоною Армією в кінці грудня 1919 року тут була відновлена Радянська влада. Створюються волревком і волвиконком, а у 1920 році комітет незаможних селян.
Проти Радянської влади із зброєю в руках виступили куркулі. Вони створювали банди, які жорстоко розправлялися з активістами, тероризували населення. Особливу жорстокість проявляли банди Махна, Іванюка, Брови, Кочубея та інші.
З 1920 року Сахновщинський ревком, до якого входили Ф. Губський, О. Олешко, М. Карпенко, К. Сиволап, В. Гриценко і організований ним загін з активних бідняків — членів комнезаму (КНС) — розгорнули боротьбу проти куркульських банд. Очолив загін О. Г. Гура.
В одній із сутичок бандити захопили відважного командира і після страшних тортурів убили. Після цього загін по боротьбі з бандитизмом очолив В. А. Хоменко. На Сахновщині від рук бандитів загинули — голова ревкому Ф. Губський, волосний продкомісар Лютиков, член КНС І. П. Перець, брати Ф. і І. Охмати, П. А. Олійник (на його честь названо с. Олійники) та багато інших борців за свободу.
Сахновщинський ревком і комнезам допомагали Червоній Армії хлібом, зброєю, обмундируванням і т. п. Біднякам роздавали з колишніх поміщицьких садиб сільськогосподарський реманент і зерно на посів, провадили боротьбу з спекулянтами, багатіями і куркулями.
Бандитські нальоти на села ще були і в 1921 році. Ревком, очолюваний тоді М. А. Бабенком (члени ревкому — райпродкомісар І. Якубовський, голова волвиконкому А. Сербин, особуповноважені Никитський і Чертков, представник військового гарнізону Купцов), організовував відсіч ворожим вилазкам. Зокрема, загонові ревкому вдалось заарештувати багатьох бандитів.
На своєму надзвичайному засіданні 6 вересня 1921 року Сахновщинський ревком прийняв рішення розстріляти цих запеклих ворогів Радянської влади. Активну участь у боротьбі з бандитизмом брали трудящі маси.
Трудящі Сахновщини вели боротьбу проти контрреволюції та іноземної інтервенції за владу Рад не тільки в своєму районі, вони захищали Радянську Вітчизну на всіх фронтах громадянської війни. Прикладом беззавітного служіння народу, Комуністичній партії може бути життя і боротьба А. О. Шишкіна, що народився, виріс, вчився у Сахновщині.
Наприкінці 1917 року його було призначено головою Павлоградського військового гарнізону. Тут Андрій Олександрович брав участь у формуванні червоногвардійських загонів. А під час німецької окупації Шишкін перебував у глибокому підпіллі. Він також був учасником боїв за визволення Харкова від петлюрівців. Потім він формує і очолює 6-й Задніпровський полк.
За героїзм, проявлений в боях за визволення м. Фастова в 1919 році, Радянський уряд нагородив А. О. Шишкіна, на той час вже командира бригади, орденом Червоного Прапора. Бригада А. О. Шишкіна разом з Богунською бригадою Щорса брала участь і у визволенні Києва від петлюрівської Директорії. У бою з білополяками влітку 1920 року А. О. Шишкін загинув смертю героя.
Після завершення громадянської війни становище в Сахновщині було дуже тяжким. Не вистачало палива, сировини і будівельних матеріалів. Представники Радянської влади провадили облік майна і засобів виробництва нетрудових елементів, організовували кустарів в артілі, контролювали виробництво і розподіл. Трудівники селища ремонтували дороги, мости, громадські колодязі, впорядковували вулиці.
З переходом до нової економічної політики мало місце деяке пожвавлення капіталістичних елементів і в Сахновщині. В цей час з’явилося багато кустарів, миловарів, бляхарів, шевців, приватних торговців та інших. Але поряд з цим поступово утворювались і міцнішали соціалістичні підприємства.
Ще в 1919 році в Сахновщині створили державну майстерню «Союз рабочих», яка провадила ремонт сільськогосподарських машин, бричок, коліс та інше. В ній були встановлені тверді ціни за ремонт. Майстерня одержувала від держави залізо, литво, вугілля.
Бойовим штабом, натхненником і організатором мас на переборення труднощів була партійна організація. В 1920 році секретарем партійного осередку в Сахновщині був М. І. Онищенко. А в 1923 році, коли селище стало районним центром, було створено районний комітет партії. Його очолювали А. Т. Василенко, П. М. Бородін, П. Л. Крупченко та інші.
Робітники Харкова та Полтави подавали допомогу трудящим Сахновщини, зокрема виділяли будівельні матеріали. Представники промислових підприємств цих міст також часто виступали на зборах робітників і селян і роз’яснювали завдання, які стояли перед країною, і роль трудящих у відбудові народного господарства. У 1923—1924 рр. у селах району бесіди з селянами провадили працівник Наркомату закордонних справ УРСР О. Г. Шліхтер, діячі Комінтерну тт. У. Хейвуд (із СІЛА) і К. Луканов (із Болгарії). Вони розповідали трудящим про міжнародне становище, про боротьбу пролетаріату капіталістичних країн за революційне перетворення світу, закликали селян самовіддано трудитися і зміцнювати узи інтернаціональної дружби.
Активну участь у відбудові господарства брала молодь. У 1924 році утворилась районна комсомольська організація. Ініціативна група в складі Михайла Болдівського, Петра Дяконова, Федора Долі, Якова Вовченка та інших провела велику роботу по згуртуванню робітничо-селянської молоді району, по підвищенню її політичного рівня і моральної стійкості. Ця група була організатором комсомольських осередків як у Сахновщині, так і в селах Лигівці, Олійниках, Дар-Надежді, Аполоніеці та інших.
Партійна і комсомольська організації провадили велику роботу по зміцненню Рад, КНС, профспілок і кооперативів. За допомогою безпартійного активу партійний осередок викривав і очищав ці організації від ворожих елементів, зміцнював їх надійними кадрами.
Особливо відчутною була робота комуністів у комнезамах. У 1923 році в селах району було 73 організації КНС, до яких входило 1263 чоловіки. Це були здебільшого найактивніші бідняки і наймити. Разом з Сахновщинським райвиконкомом і сільрадою КНС провадив велику роботу в період підготовки виборів до сільської Ради, вів боротьбу з нетрудовими елементами, що експлуатували бідноту, допомагав органам Радянської влади у проведенні соціалістичних перетворень.
Одним із заходів обмеження прав ворожих Радянській владі елементів було складання списків виборців. Так, відповідно до першої Конституції УРСР (1919 рік), до списків виборців при виборах до Сахновщинської сільської Ради у листопаді 1924 року було занесено 1006 громадян, а 166 чоловік, які користувались найманою працею для свого збагачення, та активних прислужників старого буржуазно-поміщицького ладу було позбавлено виборчих прав. Додержання класового принципу під час виборів забезпечило обрання депутатами активних борців за соціалістичну перебудову села. Серед депутатів були комуністи, кандидати в члени партії, комсомольці і безпартійні члени комнезаму. У складі сільської Ради були 4 жінки.
Очолив Сахновщинський райвиконком комуніст М. К. Єлісєєв, за професією ветфельдшер. Членами райвиконкому були робітники, селяни, вчитель. Сільрада і райвиконком займались відродженням економіки селища, створенням умов для його розвитку. Налагоджувалось сільське господарство, відновлювалась торгівля, став до ладу великий вальцьовий млин, націоналізований державою шкіряний завод, маслозавод, крохмальний завод та невеличка електростанція, відновилося залізничне сполучення.
Радянські органи влади займались поліпшенням побуту населення, організацією навчання дітей і дорослих, створювали умови для культурного зростання громадян. У 1922 році в Сахновщині відкрилася початкова чотирикласна школа, з 1925 року вона вже стала семирічкою. В ній навчалися майже всі діти селища шкільного віку. В селищі почав працювати клуб, діяла бібліотека з читальним залом.
У двох великих будинках, конфіскованих у торговців, у 1921 році розмістилася лікарня. Згодом почали працювати поліклініка і пологове відділення.
У 1927 році в житті трудящих селища відбулася знаменна подія — було завершено будівництво районної електростанції, в результаті чого засяяли лампочки Ілліча у Сахновщині та навколишніх селах.
Сахновщинська сільрада об’єднувала тоді, крім Сахновщини, Іваново-Слинківське селище і Ново-Кобеляцькі хутори. Населення тут зростало дуже швидко. Так, за період 1920—1926 рр. воно збільшилось майже в три рази і становило 3933 чоловіки; на території сільради було 965 господарств. Це було результатом того, що сюди переселялися селяни з інших районів. У 1925 році, наприклад, на землях, що прилягали до Сахновщини з півночі і сходу, оселилися селяни з Нехворощанського району Полтавщини. Вони організували комуну «Трудовий селянин», яка незабаром була перейменована на «Нашу згоду». Комуна мала 3007 десятин землі, 2 трактори, 2 молотарки, 7 косарок, 5 сівалок, 40 голів великої рогатої худоби. У 1928 році її було перейменовано на комуну ім. ХV партз’їзду. Активними її організаторами були С. Ф. Сулима, М. І. Касян, Д. X. Пилипенко, С. Ф. Соломко, які протягом тривалого часу очолювали правління, були передовиками виробництва.
Спільний обробіток землі показав значні переваги колективного господарювання над одноосібним. Комунари збирали високі врожаї, розвивали громадське тваринництво.
Неподалік від комуни була розташована артіль «Зоря нового життя». Були організовані комуни в Аполонівці («Світлий труд»), Костянтинівці («Промінь») та інших селах. На початку 1928 року в районі вже було 4 комуни і 116 ТСОЗів. Врожайність зернових в об’єднаних господарствах була на 35 процентів вища, ніж в індивідуальних.
Держава подавала селянам велику допомогу у веденні господарства. У 1928 році в час землевпорядної кампанії бідняки й середняки району одержали кредит — 106 тис. крб., а також 12,8 тис. пудів посівного зерна. Став працювати прокатний пункт, де селяни мали змогу одержувати для польових робіт техніку. Особливо велику допомогу держава подавала колективним господарствам.
З 1929 року комз7ни і ТСОЗи почали перетворюватися на сільгоспартілі. Куркулі чинили шалений опір колективізації. Тоді злісних куркулів з району було виселено, 72 тис. га кращої землі, яка раніше належала куркулям, перейшло у розпорядження колгоспів.
На землях, що прилягали до селища з півдня, у 1929 році був створений радгосп, якому в 1938 році було присвоєно назву ім. 20-річчя Жовтня. На початку 1934 року 97 проц. сільських господарств району було колективізовано. Сахновщина стала районом суцільної колективізації. В цей час в районі було вже три машинно-тракторні станції, одна з них була утворена у 1930 році в селищі Сахновщині. Вона мала 48 тракторів. Для забезпечення колгоспів і МТС кваліфікованими кадрами в Сахновщині були створені спеціальні курси, де провадилась підготовка механізаторів і дворічна агрошкола для колгоспних рільників. Значну допомогу колгоспам надали робітники Харківського тракторного заводу, які взяли шефство над 20 колгоспами району.
Поступово зростали і організаційно зміцнювались сахновщинські колгоспи ім. XV партз’їзду та «Шлях Леніна». У них створювалися постійні бригади і ланки, налагоджувалось нормування праці, облік і контроль, запроваджувалися трудові книжки колгоспників.
Зростали майстри колгоспних ланів. Кращою бригадою в колгоспі ім. XV партз’їзду була друга рільнича бригада Катерини Сергутіної. У цьому ж колгоспі по 500 цнт буряків з гектара зібрала в 1937 році ланка Олени Грицай. Ланкову, активну учасницю громадського життя села в 1939 році було обрано депутатом районної Ради.
Важливу роль у політичному і господарському зміцненні колгоспів і радгоспів району відіграли політвідділи, створені у Сахновщині в 1933 році при МТС і радгоспі. Вони допомагали сільському активові набувати досвід і знання, поліпшувати роботу громадських господарств, виявляти ворожі елементи.
Активну роль в господарському житті колгоспів відігравали партосередки, які значно зросли. Парторганізація сахновщинського колгоспу ім. XV партз’їзду в 1934 році вже налічувала 19 чоловік. Більшість комуністів працювала безпосередньо на виробництві і вела перед на всіх ділянках роботи. Головою артілі колгоспники обрали комуніста Л. Я. Пілатова.
Рільнича бригада О. А. Корінного з цього колгоспу в 1935 році виростила по 48,8 цнт пшениці з гектара. Її бригадир за успіхи у вирощенні високих урожаїв був нагороджений орденом Леніна. Вчені зацікавились досвідом роботи бригади, і Академія сільськогосподарських наук запросила О. А. Корінного до себе в Москву зробити доповідь.
Високих показників добивалися і тваринники. Найбільш відзначився у змаганні колектив молочно-товарної ферми колгоспу ім. XV партз’їзду (завідуючий Д. X. Пилипенко), де кожна корова давала в середньому за рік не менш як 2500—3000 літрів молока.
Серед передових колгоспів району був і колгосп «Шлях Леніна». У 1940 році колгосп першим у районі виконав свої зобов’язання перед державою по здачі хліба державі.
Зростав матеріальний і культурний рівень трудящих. Достаток прийшов у кожну хату, у кожну трудову сім’ю. Якщо в 1936 році на один трудодень у колгоспах в середньому видавалося по 2,5 кг зерна, то в 1937 році — по 4 кг, а в окремих колгоспах навіть по 6—8 кілограмів.
За успіхи, досягнуті в розвитку громадського господарства, колгосп ім. XV партз’їзду неодноразово був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Малі срібні медалі на Всесоюзній сільськогосподарській виставці одержали в 1939 році дільничний агроном МТС А. Ф. Пусан, свинарка колгоспу ім. XV партз’їзду О. С. Соколова та інші.
Змінювався і вигляд селища. Буйною зеленню вкрився створений руками трудящих парк ім. В. І. Леніна. Колгоспники споруджували собі нові добротні будинки.
Великий крок було зроблено в справі охорони здоров’я. У Сахновщині відкрилася лікарня з амбулаторією при ній, де трудящі одержували безплатну медичну допомогу.
Змінилися і люди, зріс їх культурний і освітній рівень. Група культармійців у складі комуністів, комсомольців і сільської інтелігенції допомогла більше 1500 односельчанам ліквідувати свою неписьменність. Всі діти робітників, колгоспників і службовців навчалися в середній, двох семирічних та початковій школах. Чимало дорослих готувалися до вступу у вищі навчальні заклади на робітфаці, який відкрив у селищі в 1929 році Полтавський інститут народної освіти.
Але мирну працю радянських людей перервав віроломний напад німецько-фашистських загарбників. Партійні і комсомольські організації Сахновщини, рай-військкомат з перших же днів війни почали велику агітаційно-масову і організаційну роботу по забезпеченню швидкої мобілізації. Сотні жителів Сахновщини пішли добровольцями до Червоної Армії. Район відправив у Діючу армію вантажні та легкові автомашини, гусеничні трактори, коней тощо, проте сільськогосподарські роботи виконувалися швидко і вчасно. Не залишилось жодного гектара нескошених хлібів, зібрано було городину, соняшник, провадилася сівба озимих.
У зв’язку з наближенням фронту 18 вересня 1941 року почалась евакуація підприємств, МТС, реманенту радгоспів і колгоспів, худоби, хліба.
6 жовтня гітлерівці захопили Сахновщину.
Ще в перші дні війни у Сахновщині був створений винищувальний батальйон, до складу якого ввійшли переважно комуністи і комсомольці. Після захоплення району ворогом він злився з партизанським загоном, очолюваним О. К. Кондратьєвим (керуючий конторою «Заготскот», а раніше голова колгоспу ім. XV партз’їзду).
У жовтні 1941 року партизанський загін із Сахновщини перебазувався до Ізюмського району, вийшовши в тил фашистам для бойових операцій і диверсійних дій. У селищі залишилася невелика група партизанів, яка в ніч на 18 грудня 1941 року підпалила німецький продовольчий склад і базу з бензином.
У січні 1942 року партизани підпалили стайню з кіньми окупантів. Особливу активність партизани проявили під час прориву фронту німецько-фашистських військ Радянською Армією в січні 1942 року. 26 січня партизани напали на штаб німецького підрозділу, знищили до десяти фашистських офіцерів і захопили штабні документи.
Народні месники вели бої проти гітлерівців як у Сахновщині, так і в селах Гаркушиному, Гришівці, Германівці, Максимівці. Разом з розвідкою, а потім з частинами Радянської Армії партизани вели бої проти німецького гарнізону в Сахновщині. 27 січня 1942 року частини Радянської Армії вступили в селище. Прийшов час визволення. Але німецько-фашистські загарбники, зосередивши на цьому напрямку значні сили, 1 березня знову захопили Сахновщину.
У березні 1942 року з загону народних месників, що налічував тоді 124 чол., було створено 5 окремих груп. Серед партизанів, які увійшли до цих груп, було більше 20 учнів, переважно комсомольців. Командирами були місцеві активісти Ю. В. Чернявський (заст. уповнаркомзагу), І. Ю. Сидоренко (працівник райкому партії), І. Н. Сосюрко (робітник млина) та М. П. Лемішко. Народні месники висадили в повітря залізничний міст на річці Оріль, знищували солдатів, офіцерів і військову техніку ворога, нещадно карали зрадників Батьківщини — поліцаїв. Так, за один день — 13 травня — партизани взяли в полон 20 німецьких солдатів і поліцая в Сахновщині.
Жорстокі бої відбулися в районі Сахновщини 15 травня 1942 року, коли частини Радянської Армії при підтримці об’єднаного партизанського загону Сахновщинського і Красноградського районів знову вступили в Сахновщину і утримували селище до 22 травня. В цей час багато партизанів влилось у регулярні частини, решта і далі вела героїчну боротьбу в тилу ворога.
Багато партизанів загинуло у боротьбі за незалежність нашої Батьківщини. Після тривалих тортур 16 червня 1942 року фашисти розстріляли у Сахновщині командира партизанського загону О. К. Кондратьева. У 1946 році його посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни II ступеня.
За участь в антифашистському підпіллі і партизанському русі загарбники повісили комсомольця М. П. Кудрю, закатували секретаря райкому комсомолу А. Д. Коваленко, кіномеханіка Г. К. Паламаря, робітника радгоспу ім. 20-річчя Жовтня Г. Я. Коваленка, колгоспника I. С. Сіренка і багатьох інших безстрашних патріотів.
У період тимчасової окупації району гітлерівці всіляко знущалися над радянськими людьми, грабували населення, відбирали в них худобу, продукти харчування, особисті речі, розстрілювали ні в чому не винних людей, катували, вішали, чинили наругу і над мертвими. Вже 16 листопада 1941 року гітлерівці розстріляли за селищем 18 радянських громадян. 18 березня 1942 року вони заарештували ще 30, переважно з сім’ями — дітьми і старими. їх розстріляли на колишньому буряко-приймальному пункті, а трупи кинули у ями з-під вапна. Після війни останки розстріляних були знайдені також на колишньому аеродромі. Сюди гітлерівці звозили військовополонених, а також колгоспників з навколишніх сіл і розстрілювали їх. Загарбники вивезли на фашистську каторгу з району 966 юнаків і дівчат, в тому числі з Сахновщинської сільради 78 чоловік.
Проте, хоч як скаженіли фашисти, їм не вдалося зломити опір народу, його прагнення до свободи, його любові і відданості Вітчизні і Комуністичній партії. Населення всією душею було з героїчною Радянською Армією, чекало на неї, вірило в перемогу. Трудящі району ховали від гітлерівців хліб, виводили з ладу сільгосптехніку, допомагали партизанам, переховували поранених бійців. Так, у Сахновщині М. Д. Бойко переховувала радянського льотчика-офіцера, а комсомолець В. Т. Бойченко подавав допомогу пораненим військовополоненим радянським солдатам, за що гітлерівці його закатували.
Чимало сахновщинців героїчно боролися в рядах Радянської Армії. Найвищої нагороди — звання Героя Радянського Союзу — удостоєні ст. сержант М. В. Остапченко і рядовий М. А. Завірюха.
17 вересня 1943 року Радянська Армія визволила селище Сахновщину від фашистських окупантів.
У селищі фашисти спалили і зруйнували всі промислові підприємства, 133 житлові будинки, школи, лікарню, Будинок культури, залізничний вокзал, пошту, телеграф, мости. Нелегко було загоїти рани війни. Але при допомозі всіх братніх народів нашої Батьківщини своєю самовідданою працею населення Сахновщини підняло селище з руїн і згарищ.
На найважчих ділянках на виробництві і в колгоспах працювали комуністи і комсомольці. У колгоспі ім. XV партз’їзду рільничу бригаду знову очолила комуніст К. Д. Сергутіна і досить скоро бригада відродила свою довоєнну славу.
Були відбудовані всі колгоспи, МТС, промислові підприємства і культурно-побутові заклади. В цьому чимала заслуга райкому партії, який очолював тоді 3. Ф. Новохатський.
На відбудову жилого фонду селища у 1944 році держава відпустила 105 тис. крб. За короткий строк у Сахновщині було відбудовано і споруджено 422 будинки. Упорядковувались сади. Молодь розчистила алеї парку, розбила клумби, впорядкувала братську могилу воїнів, що загинули в боях за селище. Методом народної будови були споруджені школа і лікарня.
Росли і набиралися сил колгоспи, розміщені на території селища. У 1950 році відбулося об’єднання сахновщинських колгоспів «Шлях Леніна» та ім. XV партз’їзду. Потім у 1958 році до укрупненого господарства «Шлях Леніна» приєдналася артіль ім. XX партз’їзду (с. Германівка). Об’єднаний колгосп — багатогалузеве господарство з загальною площею сільськогосподарських угідь 3779,6 гектара.
Значно виросла і партійна організація артілі. Якщо до об’єднання в колгоспі «Шлях Леніна» було лише 4 комуністи, то після об’єднання стало 18, а в 1962 році —41 чоловік. У трьох комплексних бригадах і на тваринницьких фермах створені були партгрупи. Поліпшив свою роботу агітколектив, у складі якого було 20 чоловік; щоденно почала виходити стінна газета «За комунізм».
Завдяки організаційному зміцненню, а головне — натхненній і творчій праці людей, колгосп «Шлях Леніна» став одним з передових господарств району. В артілі у 1965 році було 33 трактори (в 15-сильному обчисленні), 10 автомашин, 14 комбайнів різних типів; чимало техніки одержали і тваринницькі ферми. Трудівники колгоспу зібрали в середньому в 1964 і 1965 роках по 19 цнт зернових, по 234 цнт цукрових буряків і по 18,6 цнт соняшника з гектара. Серед передовиків виробництва В. А. Кінько, Ю. С. Клименко, Ф. П. Дяченко, І. О. Хорішко та інші.
Колгосп відомий також своїми успіхами у тваринництві. На 1 січня 1965 року поголів’я великої рогатої худоби на 100 га сільськогосподарських угідь становило 49,6 голови, в тому числі корів — 17,1; свиней — 51,4 (на 100 га орної землі), птиці — 125 штук (на 100 га посівів зернових). У 1965 році на 100 га угідь колгосп одержав по 287 цнт молока, по 54,9 цнт м’яса, по 9,9 тис. яєць (на 100 га посівів зернових). У цих досягненнях велика заслуга передовиків колгоспного виробництва А. І. Ливенця, Г. І. Мокляк, В. А. Пахущого, М. П. Шарафан та інших.
Підвищення врожайності і продуктивності тваринництва, розвиток усіх галузей колгоспного виробництва забезпечують збільшення грошових доходів (в 1965 році вони перевищили 748,7 тис. крб.) та підвищення оплати трудодня колгоспників.
Хлібороби артілі «Шлях Леніна» ось уже третій рік як перейшли на грошову оплату праці. Середній місячний заробіток колгоспника становив близько 100 крб. Так, наприклад, Н. X. Вакуленко, яка працює свинаркою, одержує щомісяця 100—120 крб., колгоспник М. І. Шульга — 110—125 крб., комбайнер І. О. Хорішко — 120—130 крб. Артіль щороку виділяє значні кошти на культурно-побутові заходи.
Одним із кращих господарств району є і сахновщинський радгосп «20-річчя Жовтня», який має 3126 га сільськогосподарських угідь і спеціалізується на виробництві зерна та на розвитку м’ясо-молочного тваринництва. У 1964 році радгосп зайняв перше місце в районі по виробництву продуктів тваринництва і був удостоєний перехідного Червоного прапора райкому КП України і райвиконкому.
У 1965 році радгосп на кожні 100 га сільськогосподарських угідь виробив по 383 цнт молока і по 63,9 цнт м’яса; виростив по 21 цнт зернових з га, в тому числі по 21,9 цнт озимої пшениці.
Партійна, комсомольська і профспілкова організації радгоспу — застрільники боротьби за збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Тривалий час тваринництво було відсталою ділянкою. Партійна організація направила на роботу на ферми комуністів, створила партійну групу. Прийшли сюди працювати і комсомольці. З ініціативи партійної групи тваринницького містечка радгоспу в трьох корівниках були встановлені транспортери для очищення приміщень, обладнано кормоцех, механізовано також навантаження та приготування кормів. Комуністи подбали і про створення червоного кутка, його добре обладнали, і він став улюбленим місцем відпочинку тваринників. На фермах є дошки показників соціалістичного змагання, провадиться вивчення передового досвіду. Переможцям у змаганні вручаються вимпели і цінні подарунки.
Серед передовиків радгоспного виробництва — бригадир бригади комуністичної праці Б. П. Золочевський, П. Б. Вітковська, М. М. Слатіна, М. Ф. Баландіна, Г. В. Федюк та інші.
У Сахновщині е консервний завод по переробці овочів (заснований у 1957 році як цех райспоживспілки), районне об’єднання «Сільгосптехніка», машинно-тракторна ремонтна майстерня, завод будматеріалів, міжколгоспна будівельна організація.
Успішно розвивається місцева промисловість. У селищі працюють маслозавод, побуткомбінат, в складі якого швейний і взуттєвий цехи, прокатний пункт, слюсарна майстерня та майстерня по ремонту годинників. При «Міжколгоспбуді» діють столярні, черепичні, деревообробні цехи і майстерні.
Славиться Сахновщина своїми людьми трудової слави. За почесне звання колективу комуністичної праці бореться 5 підприємств, 11 бригад і цехів. Бригаді буряко-приймального пункту, токарному цехові майстерні «Сільгосптехніка», цехові по виробництву масла маслозаводу і бригаді побуткомбінату присвоєно високе звання колективів комуністичної праці. На центральній вулиці, що носить ім’я великого Леніна, встановлено Дошку пошани. 60 імен передовиків колгоспів, радгоспів, підприємств і установ району представлені тут. Поряд з Дошкою пошани — Галерея слави, де виставлено портрети найдостойніших. Серед них велике місце посідає молодь, завзята, трудолюбива комсомолів.
Зростає житловий фонд селища. Лише в 1963—1965 рр. тут було збудовано 6994 кв. м житлової площі. Збудовано 5 двоповерхових будинків на 16 квартир кожний.
Добротні білі будинки Сахновщини потопають у зелені. Рівні вулиці обсаджені тополями. Майже на всіх центральних вулицях дбайливими руками сахновщан вкриті асфальтом або вимощені білою цеглою пішохідні доріжки, проведений водопровід, всі будинки і вулиці радіофіковані і електрифіковані.
Разючі зміни відбулися в галузі медичного обслуговування населення. Районна лікарня є однією з кращих у Харківській області. Велику роботу по охороні здоров’я трудящих проводить тубдиспансер і санітарна станція. У медичних закладах райцентру працюють 30 лікарів і 132 чоловіки середнього медичного персоналу.
Великий Жовтень, Комуністична партія і Радянський уряд створили всі умови для того, щоб діти всіх трудящих мали змогу вчитися.
У 1963 році в Сахновщині було зведено триповерховий будинок для школи-інтернату — одну з кращих споруд райцентру.
Її численні кабінети добре обладнані наочними посібниками і приладами. Крім того, на території селищної Ради діють дві середні, дві восьмирічні та дві початкові школи. В селищі працює 118 вчителів з вищою та середньою освітою.
У вічність пішли темрява і неосвіченість. В селищі тепер є багато сімей, в яких всі діти за роки Радянської влади здобули вищу і середню освіту.
Взяти для прикладу сім’ю колишньої батрачки Є. М. Бречко, яка залишилася вдовою з п’ятьма маленькими дітьми. Держава, колгосп допомогли їй, і всі діти здобули освіту. Її дочки Галя і Варя після закінчення інститутів вчителюють, Наталія — закінчила 3 курси Полтавського педінституту, Марія — Красноградську фельдшерську школу — медсестра, Оля після закінчення школи працює в колгоспі.
Великий потяг до знань радянських людей. Щоб його задовольнити, в Сахновщині відкрито вечірню школу робітничої молоді, функціонують університет культури, університет для батьків, університет здоров’я.
До послуг трудящих селища — районний Будинок культури, два профспілкових і чотири колгоспних клуби, районна і чотири відомчі бібліотеки з книжковим фондом близько 50 000 томів.
Майже в кожній сім’ї є власна бібліотека.
На території селищної Ради діє п’ять стаціонарних кіноустановок. Споруджено широкоекранний кінотеатр.
Швидкими темпами зростає добробут трудящих. Майже половина жителів селища є вкладниками ощадної каси. Тільки у першому півріччі 1966 року трудящі селища придбали 127 телевізорів, 318 радіоприймачів та радіол, чимало інших культурно-побутових предметів.
Ще кращою стане Сахновщина. Люди праці помножать славу свого краю в ім’я високих ідеалів комунізму. Вони сповнені рішучості докласти всіх зусиль, щоб перетворити в життя намічені плани, внести достойний вклад в успішне здійснення історичних рішень XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України.
М. П. ФОМІЧЕВА, В. Ф. СВІДЧЕНКО.