Шевченкове, Шевченківський район, Харківська область
Шевченкове (до 1922 р.— Булацелівка) — селище міського типу, районний центр. Розташоване за 95 км на південний схід від Харкова. Залізнична станція Булацелівка на залізниці Харків — Куп’янськ. Через селище проходить автошлях того ж напрямку. Населення 2812 чоловік. Селищній Раді підпорядковані також села: Верхнє Зорянське, Горького, Зорянське, Михайлівка, Огурцівка, Раївка, Сазонівка, Троїцьке.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції село, як і станція, називалось Булацелівкою. Ця назва походить від прізвища поміщиків Булацелів, вихідців з румунських бояр, які десь в середині XVIII ст. приїхали до Росії і прийняли російське підданство. У 60-х роках XIX століття їм належало 10400 десятин землі.
Зокрема, Булацели володіли великими земельними масивами і на території нинішнього Шевченківського району — в селах Волоській Балаклії, Безмятежному, Кашинському та інших.
Виникнення і дальше зростання Булацелівки насамперед пов’язане з будівництвом залізниці Харків — Куп’янськ — Вовчанськ — Бєлгород, яке було закінчене у 1899 році. Навколо залізничної станції Булацелівки на початку XX століття, за свідченням старожилів, простягалися безкраї степи.
На станції Булацелівка спершу з’явилися станційні споруди й інші будівлі, що належали різним торговцям. Так, купець Бабков наприкінці 90-х років придбав у пана Булацела невеличку ділянку землі недалеко від залізничної станції і побудував тут комору для зерна, яке він скуповував у селян. Біля станції почали оселятися й інші спритні ділки, які збудували тут кілька крамниць і складів для дров, залізних виробів, різного сільськогосподарського реманенту. Вже в 1905 році біля станції було 7 комор і чимало крамниць, частина яких безпосередньо розміщувалась у купецьких будинках.
Водночас у селі з’явились дрібні ремісники: ковалі, лимарі, кравці. У 1914 році тут жило близько ста чоловік.
На прилеглих до Булацелівки землях на початку 900-х років виникли хутори Огурцівка і Зорянка. Ці назви походять від прізвищ купців Огурцова і Зоріна, які купили у Булацела земельні ділянки, а потім перепродали їх селянам, що прибули сюди з Полтавщини і Катеринославщини. Однак більшість селян цих хуторів, як і жителі Кашинського і Булацелівки, мали такі невеличкі земельні наділи, що змушені були йти в найми в економію Булацела або до сусідніх поміщиків. Робочий день в економіях тривав 12—14 годин. За надмірну і важку працю робітник одержував лише 30 копійок.
Становище селянства, особливо його біднішої частини, ставало щодалі гіршим. Ціни на зерно та сільськогосподарську продукцію падали, в той же час ціни на товари, необхідні селянам, зокрема на речі широкого вжитку — одяг, гас, сіль тощо,— були занадто високу. Придбання необхідного сільськогосподарського реманенту — плугів, сівалок, кінних молотарок — було під силу лише заможним селянам.
Окремі стихійні виступи й протести селян проти своїх гнобителів жорстоко карались. Та селяни чекали змін у своєму житті, прагнули визволитися з-під гноблення. Особливо ці надії зросли під час першої російської революції. Відомо, що під впливом селянських заворушень, що відбувалися у Старовірівській волості Куп’янського повіту, 50 булацелівських селян і жителів хуторів Огурцівки і Зорянки восени 1906 року приєдналися до виступу селянської бідноти Волоської Балаклії, яка намагалася відібрати землю у поміщика Маркова. Але цей виступ був придушений поліцією.
Сподівання селян одержати землю, визволитися з-під гніту поміщиків і куркулів здійснилися лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Проте селяни не змогли відразу скористатися всіма її здобутками. Настали тяжкі часи іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни, завоювання революції необхідно було захищати зі зброєю в руках.
Навесні 1918 року в Булацелівку вдерлися війська німецьких окупантів і загони українських буржуазних націоналістів. Вони жорстоко розправилися з місцевими активістами, грабували населення, відновили дореволюційні порядки. На боротьбу проти інтервентів і гетьманців піднялася сільська біднота, очолювана комуністами. В місцевому партизанському загоні, що діяв у районі Булацелівки, особливою хоробрістю відзначився партизан В. М. Бойко. Очолював цей загін комуніст, робітник депо станції Куп’янськ-Вузловий Ф. А. Протопопов. Пізніше загін влився в Червону Армію.
Після краху німецької окупації в селі відновлюється Радянська влада. Але влітку 1919 року Булацелівку захопили денікінці, що своєю жорстокістю не поступалися інтервентам.
Великої шкоди населенню і органам місцевої влади після вигнання денікінців завдавали також різні бандитські зграї, зокрема махновці, які раптово нападали на село, вбивали комуністів і безпартійних активістів.
Особливо успішно розгорнулася боротьба з бандитизмом та куркульським засиллям після створення в Булацелівці у 1921 році комітету незаможних селян. Комнезамівці також провадили велику роботу по здійсненню закону про наділення землею і реманентом безземельних і малоземельних селян. Очолював комітет колишній батрак Р. Л. Багнюк.
В цей же час, у 1922 році відбулося перейменування села на Шевченкове.
Активну участь в налагодженні господарства брали комсомольці, які на початку 1922 року об’єдналися в комсомольський осередок села. Його організатором був Микола Чебукін, відряджений у Шевченкове Куп’янським окружкомом комсомолу. Серед перших комсомольців села були Феня Багнюк, Тетяна Кривда, Варвара Рубцова та інші активісти.
Комсомольці проводили велику масово-політичну роботу серед населення. Вони спочатку в хаті-читальні, а згодом в клубі влаштовували вечори, на яких роз’яснювали молоді питання внутрішньої та зовнішньої політики Радянської влади, налагодили випуск «живої газети», в якій дошкульно критикували існуючі недоліки в житті села, підказували шляхи їх усунення, пропагували також нові радянські обряди, зокрема червоні хрестини і одруження, були ініціаторами створення гуртків художньої самодіяльності, організаторами фізкультурно-спортивних змагань.
Місцеві куркулі й торговці розгорнули шалену агітацію проти комсомольців, однак, незважаючи на це, комсомольський осередок весь час зростав. У 1925 році він налічував 45 юнаків і дівчат не тільки з Шевченкового, але й з сусідніх сіл — Кашинського, Раївки та інших.
З ініціативи комнезаму у 1925 році було утворено машинно-тракторне товариство, до складу якого спочатку ввійшло 15 чоловік. Через рік воно перетворилось на товариство спільного обробітку землі, а в 1930 році на основі його виник колгосп «Нове господарство». Головою цього колгоспу обрали Ф. А. Протопопова.
Ще до цього у 1929 році частина селян Іїїевченкового і Кашинського об’єдналися в артіль «Весела праця» — перший колгосп на території сільради.
У 1929—1930 рр. було організовано ще колгоспи: в селах Бабі — «Комінтерн», Раївці — ім. Шевченка і в Балабанівці1 — «Вільний плугатар». Це здебільшого були маломіцні господарства. Так, при утворенні колгоспу ім. Шевченка було усуспільнено 12 коней, 2 пари волів, 3 жатки, кілька сівалок та інший дрібний реманент. Пізніше артіль придбала трактор «Фордзон» і молотарку.
Незважаючи на шалений опір куркулів, які часто вдавалися навіть до бандитських вчинків, знищуючи народне добро (у 1930 році вони спалили стайню і клуню в артілі «Вільний плугатар»), молоді колгоспи росли і міцніли.
Велику допомогу артілям подавала Булацелівська МТС, створена у вересні 1933 року.
Механізатори цієї МТС виконували у 1934 році майже всі основні польові роботи у 26 колгоспах (згодом через надмірну її завантаженість частину колгоспів стала обслуговувати Старовірівська МТС). Високопродуктивною і високоякісною працею серед механізаторів відзначались комбайнери С. Т. Голтв’янський, Г. О. Підопригора та інші. 72 стахановці налічувались серед трактористів і комбайнерів. В цілому МТС перевиконувала завдання по виробітку на кожний 15-сильний трактор.
Напередодні Великої Вітчизняної війни всі колгоспи на території сільради за винятком «Весела праця», об’єднались в одну артіль під назвою «Вільний плугатар».
Одночасно з колгоспами розвивав своє господарство і радгосп «Індустріальний», утворений у 1931 році.
Дальшому розвитку Шевченкового сприяло перетворення його у 1935 році на районний центр. В довоєнні роки тут було споруджено електростанцію, хлібопекарню, нові склади «Заготзерна», понад 30 адміністративних і господарських приміщень.
Для забезпечення населення безплатною медичною допомогою в Шевченковому була відкрита лікарня.
З перших же днів встановлення Радянської влади партія і уряд приділяли велику увагу підвищенню освітнього і культурного рівня народу. Вже у 1925 році
в Шевченковому працювали два лікнепи, чотирирічна школа, яка через два роки була реорганізована в семирічну. У довоєнні роки було споруджено середню школу.
Трудящі проводили своє дозвілля у клубі, бібліотеці або в новозбудованому кінотеатрі.
З кожним роком все більше зростали добробут і культура населення Шевченкового.
Мирну, творчу працю жителів Шевченкового порушив віроломний напад на нашу країну гітлерівських загарбників. З подвоєною енергією в умовах наближення фронту стали працювати трудящі на підприємствах, у колгоспах і радгоспах.
На бойовому поету, пропускаючи через залізничну станцію ешелони для Червоної Армії, загинули майстер К. В. Краснопольський і стрілочник В. С. Ревенко.
Запеклі бої вели радянські воїни з гітлерівцями за станцію Булацелівку. Вона неодноразово переходила з рук в руки. 22 лютого 1942 року станцію захопила дивізія есесівців, яка прибула на фронт з острова Кріт. Створювалася велика загроза Куп’янську — важливому залізничному вузлу, через який тоді постачався Південно-Західний фронт Червоної Армії. Командуючий армією наказав командиру бронепоїзда № 60 капітану Турганову відбити у німецько-фашистських загарбників станцію. Доблесні воїни з честю виконали цей наказ, визволивши не лише станцію Булацелівку, але й найближчі населені пункти. Тільки 22 червня 1942 року гітлерівцям ціною великих втрат вдалося захопити Шевченкове.
Фашистські загарбники встановили тут жорстокий окупаційний режим. Вони розстріляли комсомольців Леоніда Насєдкіна, Миколу Пухова, а Миколу Жовніра, Федора і Миколу Івченків есесівці зацькували собаками і ще живими закопали в землю. Від рук фашистських катів під час окупації загинули 60 жителів. Серед них Ю. А. Онищенко, Г. Т. Гуденко, Г. С. Биков, А. Г. Бакай, Г. Т. Гринько, М. Ф. Онищенко та інші.
У Шевченківському районі під час окупації фашисти знищили 250 чоловік, головним чином комуністів і радянських активістів. До фашистської Німеччини силою було вивезено на каторгу 15 жителів села.
Однак, незважаючи на фашистський терор, радянські люди не корилися ворогові; вони йшли в партизанські загони і боролися проти загарбників.
Перший партизанський загін у Шевченківському районі було створено наприкінці 1941 року. Складався він з 32 чоловік. Командиром його призначили голову райвиконкому М. Ф. Гаврюшенка. Проте цей загін не розгорнув активної діяльності, оскільки Червона Армія не допустила німецькі війська на територію району.
В кінці 1942 і на початку 1943 року на території Шевченківського та прилеглих районів діяв партизанський загін під командуванням І. М. Підлипняка, директора Булацелівської МТС. Ще влітку 1942 року Підлипняк в складі партизанської групи з 9 чоловік на чолі з секретарем Дворічанського райкому партії В. Я. Юрченком був направлений до Москви для спеціальної підготовки. Після закінчення курсів ця група 29 жовтня на парашутах опустилась помилково на території Липецького району біля села Веселиного.
Дізнавшись від місцевих жителів, що його товаришів по десанту майже всіх захопили гітлерівці і розстріляли, Підлипняк продовжував сам виконувати бойове завдання. 15 листопада він прибув до Шевченківського району і організував партизанський загін в складі 50 чоловік.
За час своєї діяльності з кінця листопада 1942 до 1 лютого 1943 року загін Підлипняка знищив чимало фашистів та їх пособників. Особливою хоробрістю в загоні відзначився сімнадцятирічний комсомолець Д. І. Козлов, який лише в одному бою знищив 8 гітлерівців. Крім того, одна з груп загону Підлипняка поблизу станції Щеняче підірвала німецький поїзд, під час аварії загинуло близько 200 окупантів.
4 лютого 1943 року Шевченкове було визволене від німецько-фашистських загарбників. Командир партизанського загону став головою райвиконкому. Згодом І. М. Підлипняка було призначено директором Булацелівської МТС. На цьому посту він був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Тепер І. М. Підлипняк працює керуючим Шевченківським районним об’єднанням «Сільгосптехніка».
Мужньо боролися проти ворога, що зазіхав на завоювання Великого Жовтня, і шевченківці, які з перших же днів Великої Вітчизняної війни пішли на фронт.
Серед них особливо відзначався доброволець В. І. Безмін, який до війни працював співробітником районної газети. Відважний артилерист, вже будучи тяжко пораненим (у нього було перебито обидві ноги), до останнього подиху залишався в строю — командував батареєю, що вела бій проти фашистів за визволення Ростова-на-Дону. За мужність і геройство В. І. Безмін посмертно удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.
Серед воїнів, удостоєних високих нагород за подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни, був учасник оборони Кавказу і битви на Волзі Л. І. Кітченко (тепер працює директором радгоспу «Індустріальний»).
У надзвичайно тяжких умовах почали шевченківці відбудову свого рідного села. За час окупації гітлерівці зруйнували в селі 37 будинків жителів, а також 45 будівель, що належали радянським, господарським, культурно-освітнім установам та підприємствам.
У травні 1943 року в селі було всього 139 будинків, умовно придатних до житла, а число мешканців з 2624 чоловік, які жили тут у 1941 році, зменшилось до 250 чоловік.
Самовіддано працювали шевченківці над відбудовою села, водночас вносячи свій вклад у перемогу над ворогом. На спустошених під час війни полях знову загули трактори відбудованої МТС. Кожний прагнув працювати якнайкраще. Колгосп давав Батьківщині, рідній армії сільськогосподарські продукти. Вже восени 1944 року трактористи Булацелівської МТС П. Кротенко, В. Козир та інші, зобов’язавшись виорати кожним трактором по 110 га, виорали по 150—160 гектарів.
Братня допомога трудящих східних районів країни дала можливість трудящим не тільки в найкоротший строк загоїти рани війни, але й зробити дальший крок в справі зростання і розвитку села.
В селі (з 1 липня 1957 року воно стало селищем міського типу) виник ряд нових промислових підприємств: хлібокомбінат, кукурудзокалібрувальний завод, харчокомбінат, птахівничоінкубаторна станція, «Міжколгоспбуд» та інші. «Міжколгоспбуд» відразу після свого створення у 1956 році зосередив у своїх руках всю будівельну техніку і підприємства по виробництву будівельних матеріалів — два цегельні заводи, майстерню для виготовлення черепиці, відкрив цехи по виробництву залізобетонних конструкцій, столярний, встановив пилораму. В складі колективу чимало досвідчених будівельників, у тому числі 38 інженерно-технічних працівників. За сумлінне ставлення до роботи і перевиконання виробничих завдань бригадири комплексних бригад «Міжколгоспбуду» комуністи Д. М. Каплуненко і П. І. Козир нагороджені значками «Відмінник соцзмагання УРСР».
Руками будівельників колективу «Міжколгоспбуду» з 1956 року споруджено від-годівельний пункт великої рогатої худоби при Куп’янському цукровому заводі, а в колгоспах 65 корівників, 23 телятники, 6 вівчарників і стільки ж птахоферм, 14 складів мінеральних добрив, 43 зерносховища.
Одним з порівняно великих підприємств селища є збудований у 1959 році кукурудзокалібрувальний завод, на якому працює 166 робітників. Проектна потужність заводу спочатку була розрахована на 5 тис. тонн каліброваного насіння на сезон. У 1963 році після реконструкції потужність заводу доведено до 8,1 тис. тонн. Всі процеси обробки насіння кукурудзи механізовані.
Вагомий вклад у перевиконання виробничих завдань підприємством вносять раціоналізатори і винахідники — члени науково-технічного товариства, яке організовано при заводі. Тільки в 1964 році економічний ефект від впровадження раціоналізаторських пропозицій перевищив 3 тис. крб. За пропозицією заводських винахідників було реконструйовано молотарку МКП-12, протруювач ПС-5, сепаратор OKС-4 тощо. В числі кращих раціоналізаторів заводу Б. Ф. Єрецький, В. С. Ковальчук, П. А. Рибальченко та інші.
У післявоєнні роки значних успіхів досягли і трудівники сільського господарства. На полях колгоспу «Україна», що займають площу 2539 га, працюють 23 трактори, 11 комбайнів, багато іншої сільськогосподарської техніки. Господарство спеціалізується на виробництві зернових, цукрових буряків, молочно-м’ясному тваринництві.
В боротьбі за збільшення виробництва зерна колгоспники артілі в 1964 році добились найвищого в області урожаю гречки — по 26,9 цнт з га. Вирощено також непоганий урожай і інших культур: ячменю по 33,7 цнт, по 27,2 цнт вівса, по 209,2 цнт цукрових буряків з га. Добре попрацювали і тваринники.
Організатором соціалістичного змагання за всебічний розвиток громадського господарства виступає партійна організація, яка об’єднує 30 комуністів. Вони своєю працею показують приклад у роботі.
Першість у соціалістичному змаганні міцно тримає бригада на чолі з комуністом В. К. Губіним, яка у 1965 році добилася високих показників по вирощуванню зернових культур і цукрових буряків.
Велику повагу своїх односельчан заслужили передовики колгоспного виробництва, депутати районної Ради депутатів трудящих, доярки Н. І. Білецька і П. С. Максименко. Прославились також і свинарки К. Г. Єрмоленко і Р. П. Кавунова, комбайнер М. В. Штонда.
Збільшення валових зборів зернових і технічних культур, підвищення продуктивності тваринництва і розвиток допоміжних галузей дають можливість колгоспу зміцнювати господарство, краще оплачувати працю колгоспників. Тільки за один 1965 рік грошові надходження до колгоспної каси зросли на 82 210 крб. порівняно з попереднім роком. Від тваринництва доходи перевищили 109 тис. карбованців.
Високі темпи зростання економіки за післявоєнний період і в радгоспі «Індустріальний» (має два відділення — Огурцівське і Зорянське). Він спеціалізується на вирощуванні зернових культур і насіння цукрових буряків, а також на молочно-м’ясному тваринництві. Гітлерівці за час тимчасової окупації вщент зруйнували господарство радгоспу. Досить сказати, що у 1945 році, тобто через 2 роки після вигнання окупантів, радгосп мав лише 2 трактори, 9 коней, 3 пари волів, 13 корів, не було людного житлового будинку.
Здавалося, що господарство вийшло з ладу на тривалий час. Але зусиллями колективу, при великій підтримці держави, радгосп досить швидко загоїв рани, заподіяні війною, і став у число передових. Його угіддя займають площу 2642 га, в тому числі 2440 га ріллі. На тваринницьких фермах — 1860 голів великої рогатої худоби, в тому числі 555 корів, 2400 голів свиней, багато птиці. Завдяки наявній техніці всі трудомісткі процеси як у рільництві, так і в тваринництві механізовані.
Характерно, що трудівники радгоспу не зупиняються на досягнутому, весь час знаходять і приводять в дію резерви дальшого піднесення господарства. У 1964 році, наприклад, радгосп виробив на 100 га угідь по 496 цнт молока, а на 100 га орної землі по 79 цнт м’яса.
Протягом 1965 року радгосп по ряду показників господарської діяльності добився нових успіхів, що безпосередньо зв’язано з реалізацією рішень березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Так, на 100 га сільськогосподарських угідь одержано вже по 577,4 цнт молока і на 100 га орної землі — по 90,4 цнт м’яса. Майже у півтора раза перевиконано планове передбачення по виробництву яєць.
Зобов’язання, взяті працівниками радгоспу на честь XXIII з’їзду КПРС, перевиконані. Так, у першому кварталі 1966 року радгосп здав державі 116 тонн м’яса замість запланованих 60 тонн, 192 тонни молока замість 170 тонн, 169 тис. штук яєць замість 100 тис. штук.
Велику роль у досягненні цих успіхів відіграла партійна організація, яка налічує 48 комуністів. На засіданнях партійного бюро і на відкритих партійних зборах тут систематично обговорюються господарські завдання, які стоять перед колективом. В радгоспі організовані спеціальні семінари агротехнічних знань, відкрито агрохімічний кабінет. Навчання працівників радгоспу дало можливість правильніше використовувати мінеральні добрива, впроваджувати передову агротехніку. Партійна і профспілкова організації забезпечили гласність соціалістичного змагання. В спеціальних бюлетенях популяризується досвід передовиків змагання.
В колективі радгоспу виросло чимало передовиків сільськогосподарського виробництва, які відзначені урядовими нагородами. Високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєний директор радгоспу Л. І. Кітченко. У 1952 році його нагороджено орденом Леніна за високу рентабельність господарства.
Звання Героя Соціалістичної Праці в 1948 році присвоєно Н. О. Макоєдову, тоді керуючому відділенням радгоспу, і К. М. Сивокозу — тоді бригадирові рільничої бригади. Тепер обидва вони пенсіонери. У 1966 році керуючий Огурцівським відділенням радгоспу І. Ф. Горячий був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. По 33 цнт пшениці з кожного га виростили працівники цього відділення.
Ланкова В. Г. Ужик за вирощування високих урожаїв нагороджена двома орденами Леніна. Доярка У. Ф. Костюк також нагороджена орденом Леніна.
За успіхи, досягнуті у розвитку тваринництва, збільшенні заготівель м’яса, молока, яєць та іншої продукції, у березні 1966 року директор радгоспу, делегат XXIII з’їзду КПРС Л. І. Кітченко, доярка Н. О. Відряжко та пташниця О. О. Лубанко нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора; доярка М. М. Свинаренко — орденом «Знак Пошани».
За післявоєнні роки змінився і зовнішній вигляд селища. Збудовано ряд благоустроєних культурно-побутових приміщень, в тому числі широкоекранний кінотеатр на 400 місць. Прокладено водопровід., Вздовж вулиць посаджені дерева. Приємно відпочити і в затінку парку, створеного руками трудящих. Ввечері на вулицях спалахують електричні ліхтарі. Всі будинки електрифіковані і радіофіковані. Підносяться вгору щогли телевізійних антен. До послуг трудящих 12 крамниць, їдальня, чайна. Працюють пошта, телеграф, ощадна каса.
Зроблено новий крок і в справі поліпшення охорони здоров’я трудящих. Після війни збудовано двоповерховий будинок лікарні. Обладнано також поліклініку, що має 20 кабінетів. Крім того, в радгоспі працюють два медпункти. Населення обслуговують 18 лікарів і 69 працівників середнього медичного персоналу. У селищі є дитячі ясла та два дитячі садки.
Почесне місце серед новобудов займає середня школа, в якій навчається майже 850 учнів і працює 48 учителів. Є також заочна середня школа, в якій навчається 315 учнів. Серед учителів — заслужена вчителька школи УРСР Т. П. Іхненко і 5 відмінників народної освіти.
Чимало випускників шкіл здобуло спеціальну освіту і працюють на виробництві та в сільському господарстві. 80 шевченківців мають вищу освіту, 90 — спеціальну середню. Тільки у районному відділенні «Сільгосптехніка» працює 35 інженерно-технічних спеціалістів, які мають вищу та середню освіту.
Значну культурно-виховну роботу провадить місцевий Будинок культури, де працюють гуртки художньої самодіяльності: співочий, драматичний, танцювальний, а також естрадний та духовий оркестри. Особливо популярний драматичний гурток, що виступає і в різних населених пунктах району. На обласних та районних оглядах художньої самодіяльності учасники гуртків Будинку культури відзначені грамотами та подарунками. При Будинку культури організовано університет культури, в якому населення має можливість слухати лекції з літератури, мистецтва, естетики та інших питань. Працюють також колгоспний і 2 радгоспні клуби.
Селище має дві бібліотеки — дитячу та для дорослих, їх книжковий фонд перевищує 36 тис. книг. Крім того, на більшості підприємств і установ є бібліотеки. Чимало жителів селища мають власні бібліотеки. Серед цих книголюбів — робітники С. О. Коваленко, М. П. Божко, І. М. Селіхов, майстер комбайнового збирання М. П. Шариш та інші. Молодий комбайнер М. П. Шариш ще в дитинстві захоплювався малюванням. Не залишив він своєї улюбленої справи і ставши механізатором. Часто у вільні від роботи години можна побачити його з мольбертом то в діброві за селом, то в саду, то у полі. Свої малюнки комбайнер відправив до Москви в заочний народний університет. Він був зарахований на факультет малюнка і живопису. В його власній бібліотеці почесне місце поряд з технічними книгами займає література з питань естетики, живопису, малюнка.
Досить часто книголюби селища збираються до селищної бібліотеки, щоб обговорити якусь нову книгу, обмінятися думками на читацькій конференції.
З великим інтересом слухають односельчани лекції на політичні, педагогічні і літературні теми, з якими виступають вчителі.
Працьовиті і дружні люди живуть в Шевченковому, і кожен з них хоче своєю працею на благо колективу сприяти успішному виконанню завдань, поставлених XXIII з’їздом партії по дальшому розвитку сільського господарства, в справі побудови комунізму в нашій країні.
Ф. О. ЄЩЕНКО