Шипувате, Великобурлуцький район, Харківська область
Шипувате — село, центр Шипуватської сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Веселе, Мале Шипувате, Нова Андріївна, Тарасове, Шляхове, Зелений Гай, Канівцеве, Куп’єваха, Нова Олександрівка, Цицорине, Червона Хвиля. Село розташоване за 16 км від Великого Бурлука, за 2 км від залізничної станції Шипувате. Населення — 1770 чоловік.
Шипувате виникло близько 1716 року. Вважають, що назва села походить від того, що місцевість, на якій воно засноване, була колись густо вкрита шипшиною. Населення Шипуватого сформувалося з представників двох братніх, спільних за походженням народів — українського і російського, втікачів від кріпосницького гніту.
У 1732 році в Шипуватому проживало понад 290 чоловік, а через 40 років — 880 (447 чоловіків і 433 жінки). Жителі, які займалися хліборобством і тваринництвом, перебували в залежності від козацької старшини. Ще наприкінці XVII століття землі, де було згодом засноване поселення, уряд передав у власність нащадкам харківського полковника Г. Дінця. Вони і примушували козаків та селян працювати на себе.
Закріпачення селян було юридично завершено указом Катерини II від 1783 року. Тоді в Шипуватому хазяйнували поміщики Донець-Захаржевські. Тільки сама поміщиця Захаржевська володіла 487 кріпаками.
Важким було життя трудівників села в умовах самодержавно-кріпосницького ладу. Низький рівень сільськогосподарської техніки і агротехніки, жорстокий поміщицький гніт призводили до напівголодного існування, безпросвітної темноти трудового селянства. Великої шкоди завдавали селянам стихійні лиха, перед якими вони були безпорадні. У 1822 і 1832 рр. у Шипуватому був голод: посуха і сарана знищили посіви хліба.
Багато людей вмирало від епідемічних захворювань. Так, у 1830 і 1848 рр. в селі лютувала холера, в 1849 році — цинга. Лише в 1914 році відкрили першу лікарню.
Майже не дбало повітове начальство і про розвиток народної освіти. Тільки в 1865 році у Шипуватому було відкрито трирічну школу. В 1892 році в ній все ще був лише один вчитель, який навчав 63 учнів. Зате власті всіляко сприяли організації «закладів» іншого типу — у селі було 4 шинки.
Після скасування кріпосного права в 1861 році у селі набули розвитку селянські промисли, розширилися торговельні зв’язки. Шипувате стало волосним центром. У 1864 році в ньому працював винокурний завод. Побудова в 1901 році залізниці Бєлгород — Куп’янськ, що пройшла поблизу села, сприяла пожвавленню господарського життя.
Економічне становище трудового селянства не поліпшилось і після реформи 1861 року. Поміщики, як і раніше, володіли величезними масивами кращої землі. Так, поміщикам Задонським на території Шипуватської волості належало 3600 десятин, Козляникову — 3000 десятин землі. Поміщики зробили все для того, щоб селяни якомога менше одержали землі. Вони відібрали у них випаси, луки, низинні зволожені ділянки, якими вони користувалися до реформи. Селяни змушені були орендувати поміщицьку землю, віддаючи поміщикові більшу частину врожаю, або відробляти оренду працею на панських угіддях. Майже третина жителів села після реформи не мала робочої худоби. Селянські наділи по Шипуватській волості становили у середньому 2,4 десятини.
За землю селяни сплачували викупні платежі. Річна сума їх для 757 ревізьких душ Шипуватого становила в пореформений період 5450 крб. 40 коп. Крім цього, селяни сплачували численні податки, що зростали швидше, ніж прибутки від їхнього господарства. За першу половину 1866 року Шипуватська сільська община повинна була сплатити 948 крб. 56 коп. різних податків та ще борг за минулі роки 779 крб. 82 коп. Через 28 років (за станом на 1 лютого 1894 року) заборгованість перевищила вже 11 тис. крб. Селяни розорялись, йшли на заробітки в міста, на Донбас, в станиці Дону.
Жорстоке гноблення, злидні штовхали їх на боротьбу проти самодержавно-поміщицького ладу. У донесеннях шипуватського волосного старшини і земського начальника Вовчанського повіту неодноразово відзначалися факти відмови селян платити податки, «незаконної» порубки поміщицьких лісів, самовільного використання панських пасовищ.
Під час революції 1905—1907 рр. у Шипуватому відбулось кілька селянських виступів. У 1905 році грудневим ранком жителі села великими групами рушили до панських маєтків. Перелякані поміщики поспішили роздати біднякам кілька десятків пудів зерна і кілька копиць сіна. Однак одну з економій — Земборського було вщент зруйновано. Через кілька днів після цієї події загін поліції жорстоко розправився з повсталими. Багатьох побили шомполами, найбільш активних учасників заарештували і конфіскували їхнє майно. Новий виступ відбувся восени 1907 року, коли вони підпалили господарські будівлі поміщика Козляникова.
Тільки Великий Жовтень приніс трудящим масам справжнє визволення від експлуатації, зробив їх єдиним володарем усіх багатств країни. Перед жителями Шипуватого вперше за всю історію села відкрились широкі шляхи до нового щасливого життя. На початку грудня 1917 року в селі створюється Рада селянських депутатів. До її складу було обрано: членів більшовицької партії Д. Ю. Мойсеева, що користувався великим авторитетом серед бідноти довгий час вів на селі агітаційну роботу (голова Ради), Ф. Ходику (секретар Ради), безпартійних С. Житника, Г. Чепіля, В. Кашу та інших відданих справі революції селян. Рада здійснювала перші земельні закони Радянської влади. Біднякам і середнякам було передано поміщицькі землі, зерно, худобу, майно з панських економій.
Та дуже скоро молодій Радянській республіці довелося вступити у смертельну битву з силами іноземних інтервентів і внутрішньої контрреволюції. У квітні 1918 року в село вдерлися німецькі окупанти. Кайзерівські загарбники та їх спільники — українські буржуазні націоналісти — повернули поміщикам власність, жорстоко розправились з тими, хто став на бік революції і Радянської влади. В перший же день окупації до рук ворога потрапили Ф. Ходика, С. Житник, Г. Чепіль. Окупанти потай вивезли їх з села і по-звірячому вбили в Мартовицькому гаю. Д. Ю. Мойсєєв довгий час перебував у підпіллі, керуючи рухом народного опору. З його ініціативи жителі забрали великі запаси зерна з економії Бекарюкова. Незадовго до визволення Мойсєєва вислідили і схопили гайдамаки. Спроба групи селян визволити його не вдалася. Гайдамаки стратили Мойсєєва за кілька днів до приходу частин Червоної Армії.
В листопаді 1918 року в Шипуватому було відновлено Радянську владу, обрано новий склад волосного виконавчого комітету Ради, який почав здійснювати конфіскацію поміщицьких маєтків, вилучення лишків землі у куркулів. Проведення цих заходів було перерване наступом денікінців, які захопили Шипувате в червні 1919 року.
Щоб дати відсіч білогвардійській контрреволюції, багато бідняків та середняків села пішли до лав Червоної Армії відстоювати незалежність першої в світі держави трудящих. Вони організували загін з 200 чоловік і, забравши з собою коней, щоб не дістались ворогові, попрямували до Вовчанська, а там приєдналися до частин Червоної Армії і воювали до кінця громадянської війни. У грудні 1919 року село було визволено від денікінців. Проте розгортанню мирного будівництва перешкоджали куркульські банди, що орудували в цих краях.
У липні 1920 року в Шипуватому був створений волосний партійний осередок, що складався спершу з 4 членів. Велику увагу приділяли комуністи боротьбі з бандитизмом. Було введено всевобуч, в якому активну участь брали комсомольці і молодь. Чимало жителів Шипуватого навесні 1921 року добровільно вступили до Вовчанського ескадрону незаможних селян. Вовчанський і Куп’янський ескадрони були об’єднані в Другий Харківський кавалерійський дивізіон по боротьбі з бандитизмом. Штаб дивізіону протягом тривалого часу розташовувався у Шипуватому. Жителі села всіляко допомагали добровольцям-кавалеристам: поповнювали запаси продовольства, віддавали в розпорядження бійців своїх коней і т. д. 19 квітня 1921 року у вирішальному бою на околиці Шипуватого червоні кіннотники розбили об’єднаний бандитський загін.
По закінченні боїв волосний партійний осередок очолив боротьбу бідняцько-середняцьких верств селянства за подолання розрухи, розвиток сільськогосподарської кооперації та реалізацію інших заходів, пов’язаних із втіленням у життя нової економічної політики. У своїй роботі комуністи села спиралися на підтримку сільської бідноти. Про відданість трудящих Радянській владі красномовно свідчить телеграма учасників волосного з’їзду Рад, що відбувся на початку листопада 1922 року, В. І. Леніну: «Шипуватський волосний з’їзд Рад Вовчанського повіту на Харківщині,— говориться в ній,— поздоровляє Вас з видужанням і шле палкий привіт дорогому вождю пролетаріату. З’їзд клянеться дружно справитися з відбудовою народного господарства».
Найбідніші селяни Шипуватого згуртувалися навколо волосного комнезаму. Комнезам під керівництвом комуністів сприяв перемозі над інтервенцією і внутрішньою контрреволюцією, допомагав відбудовувати сільське господарство. Члени КНС виявляли, збирали і розподіляли посівний матеріал, організовували спільний обробіток землі і збирання врожаю, допомагали ліквідовувати неписьменність. Значне місце в діяльності КНС посідала атеїстична робота. Питання про боротьбу з релігійною пропагандою розглядалось на волосному з’їзді 5 лютого 1922 року.
В житті і побуті населення Шипуватого поступово стверджувалися паростки нового: вживалися заходи щодо організації шкіл, лікнепів, культурного відпочинку трудівників. У квітні 1927 року відбулася знаменна подія в культурному житті села — було проведено радіо.
Визначну роль у формуванні нових, соціалістичних відносин відіграли виробничі успіхи першого на території сільради соціалістичного підприємства — насінницько-зернового і тваринницького радгоспу «Червона хвиля», заснованого в березні 1922 року на колишніх землях Задонського. На той час це було досить велике і економічно міцне господарство. В 1925 році радгосп мав 2 трактори, 5 сівалок, кілька молотарок. Користуючись перевагами великого господарства, робітники радгоспу ефективно використовували наявну техніку, застосовували передові агротехнічні заходи, добивались високих урожаїв зернових культур. На весь район славився своїми ^врожаями радгоспний фруктовий сад. Працівники радгоспу допомагали навколишньому трудовому селянству обробляти землю, на пільгових умовах відпускали їм високосортний посівний матеріал. Шипуватські селяни-одноосібники з інтересом стежили за роботою радгоспу, поступово переконуючись у доцільності і необхідності об’єднання у артілі.
12 серпня 1925 року — пам’ятна дата для жителів старшого покоління Шипуватого — в цей день створено виробниче товариство, в якому об’єднались кілька селянських господарств. Організаторами його були комуністи А. В. Удовик, згодом секретар Великобурлуцького райкому партії, О. В. Гунченко, який і тепер працює лісником колгоспу, а також 3. 3. Гонтар, нині пенсіонер. На території сільради створено великий, оснащений технікою насінницький бурякорадгосп «Канівцеве» (відділення радгоспу «Підсереднє»).
Бідняцькі маси, які не мали тяглової сили і мусили здавати землю в оренду або відробляти у куркулів за оранку, охоче пішли на об’єднання в колгоспи, коли партія проголосила курс на суцільну колективізацію сільського господарства. На селі почалась масова колективізація.
Бідняки й середняки Шипуватого створили чотири сільськогосподарські артілі. У двох з них були первинні партійні і комсомольські організації, які очолили боротьбу за господарське зміцнення молодих господарств, за подолання опору куркульства. Першими секретарями парторганізацій були В. В. Удовик і В. Д. Терентьев, а комсомольськими ватажками — М. Балик та О. Бондар.
Колгоспники Шипуватого під керівництвом партійних організацій розгорнули боротьбу за подолання труднощів, що постали перед молодими колективними господарствами. Особливо важко було подолати куркульський саботаж. Пробравшись у колгоспи, ворожі елементи всіляко намагалися підірвати їх економіку. Одним з наслідків шкідництва куркулів був падіж робочої худоби на початку 1932 року. Щоб покласти край діяльності ворожих елементів, колгоспники створили громадський суд, який суворо карав винних за недбайливе поводження з робочою худобою — стягував штрафи, призначав на примусові роботи.
Багато уваги приділяли партійні організації і правління колгоспів вчасному і без втрат збиранню перших артільних урожаїв. Значну допомогу колгоспникам у цій справі подавали піонери, учні Шипуватської семирічної школи. Через районну газету «Прапор колгоспника» у серпні 1932 року вони звернулись до школярів району із закликом піти на поля, не допустити втрати жодного колоска. У рейді «За соціалістичний колосок» взяли участь учні майже всіх шкіл району.
У 1934 році почала працювати Шипуватська машинно-тракторна станція з політичним відділом, що подавав велику допомогу в організаційно-господарському зміцненні радгоспів і колгоспів.
Для підвищення загальноосвітнього і агротехнічного рівня знань колгоспників у Шипуватому було організовано чотири вечірні школи, в яких навчалось до 150 чол. Викладали тут учителі семирічної школи, колгоспні трактористи, агрономи, зоотехніки. При Шипуватській МТС працювали курси підготовки трактористів.
Успіхи соціалістичного будівництва, величезні зміни в житті трудящих, усвідомлення ними цих змін породжували небачене трудове піднесення, яке знайшло свій вияв у соціалістичному змаганні. В господарствах Шипуватого з’являються свої передовики праці. Імена буряководів Г. Нестеренко, О. Пустоварової та інших послідовниць Марії Демченко відомі були далеко за межами району.
Зразковим доглядом за технікою, використанням її на повну потужність, систематичним перевиконанням норм виробітку славились у районі трактористи Шипуватської МТС Ф. Тимошенко, М. Поваров, П. Різниченко. Трудові зусилля колгоспників давали хороші наслідки. В 1940 році середня врожайність зернових у господарствах Шипуватого становила 20 цнт з гектара.
У передвоєнні роки у селі було збудовано електростанцію, що давала струм для виробничих потреб господарства і для освітлення будинків колгоспників.
Величезні зрушення відбулися в культурному житті трудящих Шипуватого. Працювали середня, семирічна і початкова школи. У 1935 році відкрилась автошкола республіканського значення, що існує і тепер. Готуючи шоферів високої кваліфікації, вона зробила село відомим серед працівників автотранспорту всієї країни. В 1930—1935 рр. в Шипуватому був зоотехнікум, що готував молодших зоотехніків.
Важливу роль у культурному житті села, в розвитку художньої самодіяльності відіграв сільський клуб. З незмінним успіхом виступали на районних олімпіадах духовий та струнний оркестри радгоспу «Червона хвиля».
22 червня 1941 року мирне життя та соціалістичне будівництво в нашій країні порушив віроломний напад фашистської Німеччини. Багато колгоспників Шипуватого з перших днів війни пішли до лав Червоної Армії. Старики, жінки, підлітки замінили в господарствах тих, хто пішов на фронт. У надзвичайно важких умовах першого року війни вони зуміли виростити і вчасно зібрати врожай, внести свою частку в забезпечення фронту продовольством.
На початку червня 1942 року гітлерівські загарбники окупували село, вони встановили режим кривавих насильств та необмеженої сваволі щодо мирного населення. Але ні терор, ні переслідування не похитнули прагнення жителів села боротися за визволення. Вони створили бойову партизанську групу. Очолював її комуніст І. І. Кизим, який раніше працював головою Великобурлуцької сільради. До складу групи входили місцеві комуністи М. О. Курдупов, І. І. Муковоз, І. В. Росляк, безпартійний П. М. Безхутрий. П’ятеро відважних, спираючись на підтримку і допомогу односельчан, здійснили ряд сміливих диверсійних операцій. Партизани підірвали кілька фашистських ешелонів, зруйнували залізничну колію. Вони не раз порушували телефонний зв’язок, влаштовували засідки на шляхах, знищуючи живу силу і техніку ворога. У серпні 1942 року п’ятеро шипуватських партизанів загинули смертю героїв. Комсомолець Петро Нестеренко, робітник Шипуватської МТС, провадив серед селян активну агітаційну роботу, спрямовану проти фашистських загарбників. Його розстріляли окупанти. Володимир Яновський слухав передачі з Москви, а потім розповідав населенню про події на фронті і в тилу.
Багато мешканців села боролося з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни і мають урядові нагороди. В селі глибоко шанують пам’ять свого земляка прославленого льотчика, Героя Радянського Союзу І. М. Заболотного.
5 лютого 1943 року радянські воїни визволили Шипувате від фашистського ярма. Завдяки самовідданій праці колгоспників і робітників радгоспу «Червона хвиля» протягом трьох років були повністю відновлені посівні площі, відбудовані господарські споруди, а також культурно-побутові заклади села. Переборюючи післявоєнні труднощі, а також тяжкі наслідки посухи 1946 року, працівники радгоспу у 1947 році добилися великих господарських успіхів. За одержання високих врожаїв п’яти кращим робітницям: В. 3. Сіренко, Т. С. Лідовській, В. П. Житник, Г. В. Пасмур, К. Г. Колісник присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
В червні 1950 року .було проведено укрупнення колгоспів. Замість чотирьох артілей утворено дві — «Зоря» і «Комінтерн». Об’єднання господарств дало змогу повніше використовувати сільськогосподарську техніку, краще розставити працівників, збільшити результативність їх праці.
Багато зробила для підвищення рівня виробництва в артільних господарствах Шипуватська МТС. У 1954—1957 рр. працівники машинно-тракторної станції значно поліпшили якість сільськогосподарських робіт, механізували трудомісткі процеси на тваринницьких фермах колгоспів, допомогли господарствам у заготівлі кормів, налагодженні зоотехнічної роботи.
Господарства, розташовані на території Шипуватого, з кожним роком зростають, добиваються дедалі кращих показників у роботі, міцніє їх матеріально-технічна база. На земельних угіддях господарств, що становлять 6,6 тис. га, працюють 33 трактори, 25 комбайнів, 19 вантажних автомашин. Значно зросло капітальне будівництво. В колгоспах «Зоря» і «Комінтерн» збудовано 9 тваринницьких ферм, 2 механічні майстерні, цегельний завод (при колгоспі «Зоря»), 2 електростанції. На фермах обладнано електроосвітлення, автопоїлки. Рік у рік збільшуються неподільні фонди колгоспів — основа їх економічного зміцнення. Так, у 1961 році в неподільні фонди колгоспу «Комінтерн» відраховано близько 35 тис. крб., а в 1965 році 113,5 тис. крб. Його доходи в останньому році семирічки становили 435 тис. крб. Того ж року колгосп «Зоря» одержав 488 тис. крб. доходу. У 1964 році в артілях на великих площах було посіяно нові високоурожайні зернові культури, що дало можливість одержати пшениці по 21 цнт з га, ячменю по 18 цнт, соняшнику — по 15 центнерів.
Партійні організації села приділяють велику увагу дальшому удосконаленню організації колгоспного і радгоспного виробництва, вишукують шляхи найбільш повного використання його резервів. Майже на всіх виробничих ділянках у господарствах застосовано госпрозрахунок. Запроваджено контроль за виконанням місячних завдань. Підсумки роботи систематично обговорюються на розширених засіданнях правлінь колгоспів, на загальних зборах колгоспників і працівників радгоспів. Одним із важливих напрямів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є дальше розширення зрошуваних ділянок. У Шипуватому ця робота провадиться з активною допомогою шефів — працівників ДРЕС № 4 м. Харкова.
Колгоспники і працівники радгоспів активно включились у рух за комуністичну працю. У 1964 році за право називатись колективами і ударниками комуністичної праці боролися бригада кукурудзоводів з радгоспу «Червона хвиля», робітники сирзаводу та багато інших трудівників села. На Харківщині добре відомі прізвища знатних шипуватських кукурудзоводів О. Т. Замлєлого і А. Є. Клейна, які збирають по 60—70 цнт зерна кукурудзи з гектара. Повчитись у передовиків, одержати цінні поради — з такою метою приїздять у Шипувате численні гості з усіх кінців Харківщини і навіть з інших областей України. А повчитись е чому. Високі врожаї кукурудзи вони одержують завдяки продуманій системі агрозаходів — затриманню снігів на всій площі посіву, своєчасному боронуванню і культивуванню, раціональному добору органічних і мінеральних добрив, міжрядному обробітку, систематичному прополюванню рослин, дотриманню потрібної густоти посівів і т. д. У червні 1966 року за високі показники у вирощуванні кукурудзи О. Т. Замлєлому було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Шанують в області доярок радгоспу «Червона хвиля» М. Н. Гайчук, Г. І. Бондаренко, кращих свинарок М. П. Митник, Н. І. Путієнко, М. П. Зозулю, що одержують від кожної свиноматки по 25—30 поросят, механізатора І. В. Нестеренка і багатьох інших. Чабан колгоспу ім. Комінтерна П. І. Куценко в 1965 році одержав понад 190 ягнят від 100 вівцематок. Він був делегатом XXIII з’їзду КП України.
Активно бореться за розвиток громадського господарства і «стара гвардія», яка брала безпосередню участь у здійсненні колективізації. Незважаючи на похилий вік, продовжують працювати в колгоспах Г. О. Кизим, Й. О. Павленко, Т. П. Шкарупета, К. Д. Пристенський. Їхнє ставлення до своїх обов’язків, сумлінна праця — чудовий зразок для молодих трудівників села.
Нині Шипувате — велике, добре впорядковане село. На його широких вулицях стоять добротні, криті шифером будинки колгоспників. Тільки за роки семирічки їх споруджено 139.
Село має лікарню на 35 ліжок, 3 ясел. У середній і початковій школах навчаються 534 учні, працюють 32 вчителі. Жителі Шипуватого пишаються багатьма вихованцями шкіл: генералом Г. К. Гунченком, агрономом Ніною та інженером Олександром Кузниченками та іншими. За роки Радянської влади більш ніж 120 юнаків та дівчат з села закінчили вищі учбові заклади. У Шипуватому працює 37 чоловік з вищою і 178 — з середньою освітою. На хуторі Канівцевому народився український письменник Олекса Андрійович Слісаренко (справжнє прізвище — Снісар Буц Омелько; 1891—1937), автор кількох збірок оповідань («Сотні тисяч сил», «Сліди бурунів» тощо;, багатьох повістей («Бунт», «Страйк») і романів («Чорний ангел», «Хлібна ріка» тощо).
Село має чотири клуби, з яких центральний вміщує до 300 чоловік. Усі вони обладнані стаціонарними кіноустановками. Тут регулярно виступають лектори, працюють драматичні і хорові гуртки. Колгоспники, особливо молодь, люблять книгу. Завжди багато відвідувачів у 5 бібліотеках, де до їх послуг близько 9 тис. книжок. У селі немає жодної сім’ї, яка б не передплачувала газети і журнали. До послуг жителів — 8 продуктових і промтоварних магазинів та ларків.
Невпинно посилюється громадська активність трудящих: постійно діють 4 добровільні народні дружини, стільки ж добровільних пожежних дружин, кілька груп сприяння народному контролю, товариські суди, жіночі ради. Керівною силою громадського і господарського життя є 4 первинні партійні організації, що налічують у своєму складі 80 членів КПРС. Помічниками комуністів є комсомольці, об’єднані в 5 комсомольських осередків.
Партійна організація села, спираючись на творчу ініціативу комуністів і безпартійних, мобілізує трудівників Шипуватого на боротьбу за перетворення в життя великих завдань, накреслених у Програмі КПРС, у рішеннях XXIII з’їздів КПРС і КП України.
С. М. КРЯЧУН, О, Г. СТЕЦЕНКО