Великий Бурлук, Великобурлуцький район, Харківська область
Великий Бурлук — селище міського типу (з 1963 року), центр Великобурлуцького району і Великобурлуцької селищної Ради, якій підпорядковані населені пункти Вадбольське, Великобурлуцьке, Глушкове, Гнилиця, Голубівка, Жуків Яр, Лебедівка, Малахове, Манцівка, Михайлівка, Новоселівка, Підсереднє, Плоске, Пролетарка, Сірий Яр, Сіроярське, Старохутірське, Яєчне. До 1923 року Великий Бурлук належав до Вовчанського повіту, а з 1923 року став центром Великобурлуцького району. Селище розташоване на річці Великому Бурлуку (басейн Дону), за 3 км від залізничної станції Бурлук і за 108 км від Харкова. З багатьма районами області, а також м. Харковом селище має автобусне сполучення. Крім того, з Харковом — авіазв’язок. Чисельність населення — 9,5 тис. чоловік.
Перші згадки про Великий Бурлук припадають на 70—80-і рр. XVII століття. Село виникло як укріплений пункт для захисту південних кордонів Російської держави від нападу татар. У 1680 році значна частина земель навколо слободи стала власністю полковника Харківського полку 6. Г. Донця. В 1698 році Великий Бурлук був зруйнований татарами. У 1699—1700 рр. село було відбудоване. Воно тоді входило до складу Ізюмського слобідського полку.
Жителі Великого Бурлука брали участь у Північній війні — проти шведських загарбників, зокрема в боях під Ерестфером в 1701 році.
Переважну частину жителів Великого Бурлука становили козаки, українські та російські селяни, які тікали від кріпосної неволі. Після ліквідації полкового устрою значна частина козаків і селян була закріпачена.
Основним заняттям населення було землеробство. Тут вирощували пшеницю, жито, гречку, з другої половини XVIII століття — картоплю, а також займалися городництвом і баштанництвом. Розвинуті були скотарство і бджільництво, а також деякі ремесла, зокрема гончарне. На річці Великому Бурлуку було побудовано водяний млин, а на початку XIX століття — винокурний завод, продуктивність якого 7200 відер алкогольних напоїв на рік г. Щороку у селі відбувалось чотири ярмарки.
Вигідне географічне положення, розвиток ремесла і промислів сприяли швидкому зростанню села. Якщо в 1750 році у Великому Бурлуку налічувалося 1760 жителів, то в 1850 році — 4237 чоловік.
Важким було життя трудівників-селян за умов самодержавно-кріпосницького ладу. Неврожай, голод, епідемічні хвороби були постійними супутниками життя селян. У 1822 році загинули посіви ярих, люди голодували. Неврожайним був і 1832 рік. В 1830 році спалахнула епідемія холери, від якої загинуло 30 чоловік, в 1847 році — 40, а у 1848 році — ще понад 160. У 1849 році від цинги померло понад 70 чоловік.
Не поліпшилося становище селян і після реформи 1861 року. Всі кращі землі належали поміщикам і куркулям. Лише у володіннях землевласниці Задонської було 34 тис. десятин землі. Селяни змушені були орендувати землі у Задонських, Вадбольських, Ребіндера та інших поміщиків на кабальних умовах. Нестатки примушували їх найматися на важку роботу в економії поміщиків або йти на заробітки до Харкова чи на Донбас, часто назавжди залишаючи рідне село. Ось яка доля спіткала селянина А. Сковороду. Великобурлуцький старшина куркуль І. Лелюк, купивши за безцінь невелику ділянку землі у А. Сковороди, який остаточно розорився, ще й вчинив наругу над гідністю цього селянина. Куркуль вигнав Сковороду з оселі на шлях, глузливо примовляючи: «Ну, Андрію, дарую тобі увесь цей шлях, аж до Вовчої. Оце тепер твій наділ».
У другій половині XIX століття у Великому Бурлуку, крім винокурні, діяли ще селітроварня, кінний та вівчарський заводи.
На початку XX століття через Великий Бурлук прокладено залізницю, що з’єднала Бєлгород з Куп’янськом. Це сприяло пожвавленню господарської діяльності в селі, зростанню торговельного обороту на ярмарках.
Ніяких культурно-освітніх закладів у Великому Бурлуку не було. Газети передплачували тільки багатії. Більшість селян у дореволюційні часи була неписьменною. Першу школу у селі відкрито в 1864 році. Але навчалися в ній в основному діти заможних селян.
У роки першої російської революції у Великому Бурлуку набирає широких розмірів селянський рух. У середині листопада 1905 року селяни розгромили кілька маєтків найбільш ненависних їм поміщиків. 27 листопада 1905 року вони захопили і поділили між собою близько 100 тис. пудів хліба. Цей виступ був жорстоко придушений. Кількох його учасників було вбито, багатьох поранено. Виступи велико-бурлучан відбулися також в 1906 і 1907 роках.
Трудівники села радо вітали падіння кривавої династії Романових. З нагоди перемоги Лютневої революції у Великому Бурлуку відбулася багатолюдна демонстрація. Люди вийшли на вулицю святково одягнені, з червоними прапорами, співали революційних пісень. Але й після буржуазно-демократичної революції становище трудівників села не поліпшилося. Тимчасовий уряд всіляко відтягував розв’язання земельного питання. Селяни не мирилися з цим, розгортали боротьбу проти поміщиків. Одним з проявів була масова відмова селян сплачувати орендну плату.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі утворили у Великому Бурлуку перший орган народної влади — революційний комітет.
Його було обрано 8 січня 1918 року на багатолюдному мітингу. Головою революційного комітету став І. П. Застьола, а членами — селяни-бідняки: В. К. Єфременко, М. П. Скидан та інші. Ревком звернувся до трудівників-селян з відозвою, в якій закликав їх не допускати знищення майна, що належало поміщикам. Відозва закінчувалася словами: «Геть поміщиків! Геть їх ставлеників! Хай живе народна влада! Нехай те добро, яке нажито нашою спиною, не грабується чорними воронами. Товариші! Ми взяли маєтки й поставили довірених від народу керувати ними, ми ухвалили, щоб нічого не було взято без волі народу». Ревком організовував селян на боротьбу проти куркулів, які намагалися саботувати заходи Радянської влади, домігся вилучення зброї в антирадянських елементів.
Під керівництвом ревкому в селі було розгорнуто роботу по розподілу землі серед селян: складено породинні списки, визначено середню кількість землі на кожного їдця. Для охорони громадського майна були призначені народні контролери.
В умовах жорстокої класової боротьби трудівники села переходили до мирного будівництва. На початку 1918 року вороги Радянської влади живим закопали в землю члена ревкому М. П. Скидана, вбили радянського активіста Д. Д. Ракшу, вчинили замах на народного контролера Я. К. Єфременка.
У квітні 1918 року Великий Бурлук було окуповано військами німецьких імперіалістів та Центральної ради, що запродала Україну. На території Великобурлуцької волості відбулися запеклі бої радянських військ проти окупантів.
Радянську владу у Великому Бурлуку було відновлено в листопаді 1918 року. В лютому 1919 року Вовчанський повітовий комітет партії затвердив рішення про створення в селі партійного осередку. Він налічував 17 чоловік.
У червні 1919 року село захопили денікінці. Окупувавши його, вони вчинили жорстоку розправу над народним контролером Д. Т. Долею. В грудні цього ж року Великий Бурлук було визволено від денікінців. Комуністи села, радянські активісти почали рішучу боротьбу проти внутрішніх ворогів. У селі було організовано збройний загін, який боровся проти бандитів.
На початку 20-х років у Великому Бурлуку створено кілька колективних господарств. Одним із перших таких господарств у селі була комуна ім. Петровського, яку організували наймит І. В. Зелінський, колишній партизан Ф. Кіршов, селяни-бідняки К. Рубан, О. Попирайко, О. Пшенник та інші. В комуні спочатку працювало 63 чол. Дружно й сумлінно трудилися комунари. На конкурсі сільськогосподарських об’єднань у 1924 році в Куп’янському окрузі комуна за своєчасний і старанний обробіток землі, зразковий догляд за садом та за організацію плодового розсадника нагороджена грошовою премією. У Великому Бурлуку в 1922 році засновано сільськогосподарську артіль «Труд», а в 1924 році — комуну «Вільна праця». У травні 1926 року тут організовано перше машинно-тракторне товариство.
У 1925—1926 рр. до комуни ім. Петровського вступило багато бідняків і середняків. У цей час її земельний фонд становив понад 1000 га, а на кінець 1930 року — досяг 5300 га. Господарство мало 170 коней, 40 пар волів, 220 корів тощо. Комуна з кожним роком економічно міцніла. Силами її трудівників було споруджено нові тваринницькі приміщення, а також млин, олійницю, клуб. Про діяльність великобурлуцьких комунарів стало відомо далеко за межами району. Сюди приїздили за досвідом з багатьох сіл Харківщини.
Президія Куп’янського окрвиконкому в спеціальній постанові від 1 березня 1930 року оголосила комуну зразковою і відзначила багатьох членів комуни, які своєю наполегливою працею подавали приклад селянам і вказували шлях до соціалістичного господарювання.
Велику роль у переході селян на шлях колективного господарювання відіграла створена у квітні 1929 року Великобурлуцька МТС, про яку газета «Комуніст» писала: «Розгортає свою роботу Бурлуцька кооперативна машинно-тракторна станція. Глитай відразу ж побачив, що станція — його ворог. Вона об’єднує бідняцькі господарства, через що глитай втрачає грунт, щоб визискувати бідняків».
У МТС налічувалося 54 трактори, багато причіпних знарядь. Лише за перший весняний сезон 1929 року машинно-тракторна станція обробила близько 3 тис. га земель у колективних та індивідуальних господарствах. Оранка одного гектара коштувала 6 крб. 50 коп., а сівба — 2 крб., тоді як куркулі за оранку землі їх знаряддям брали з селян 12—15 крб., а за сівбу — 4—5 карбованців.
Зачинателями колгоспного руху в селі були комуністи Д. М. Богдан, М. О. Герасимов, С. І. Кривуля. Велике значення для успішного проведення колективізації мала діяльність місцевого комнезаму, головою якого на початку 30-х рр. був активіст бідняцько-середняцької частини жителів села І. В. Щербак. Справами колективізації в селі, діяльністю молодих сільгоспартілей часто цікавився секретар ЦК КП(б)У та секретар Харківського обкому П. П. Постишев, який відвідав Великий Бур лук у лютому 1934 року. Протягом двох днів він знайомився з станом артільних господарств, їх підготовкою до весняної сівби, дав ряд цінних порад. Разом з П. П. Постишевим у селі побувала бригада політосвітніх працівників і спеціалістів, яка провела в колгоспах району значну масово-політичну роботу, а спеціалісти-механіки допомогли Beликобурлуцькій МТС краще підготувати техніку до наступних робіт.
З кожним роком зростали й міцніли колгоспи. Так, у 1934 році трудівники артілі «Нове життя» одержали по 25 цнт зернових і по 300 цнт цукрових буряків з гектара. У 1939 році бригада цієї артілі (бригадир А. Ф. Келеберда) виростила по 20 цнт проса і по 17,8 цнт соняшнику з га. За досягнуті успіхи вона була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У 1935 році ланкова радгоспу, що розташований на території Великобурлуцької сільради, М. С. Удод за одержання високого врожаю цукрових буряків — 500 цнт з та нагороджена орденом Леніна. Марія Удод — одна з перших п’ятисотенниць на, Україні. По 400—450 цнт коренів з га одержували в довоєнні роки ланкові бурлуцьких колгоспів Є. О. Дерев’янко, Г. І. Ларіонова, Г. В. Псюрник.
З розвитком колгоспного виробництва у Великому Бурлуку було створено кілька підприємств по переробці сільськогосподарської сировини, а також підприємства побутового обслуговування трудящих. У -1936 році збудовано електричну станцію потужністю 25 кіловат, яка дала енергію для освітлення і: задоволення деяких виробничих потреб.
У Великому Бурлуку за роки Радянської влади відбулися і значні зміни в культурному житті, побуті, галузі охорони здоров’я. До 10-х роковин Великого Жовтня у селі було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Провадилась велика робота по здійсненню загальної семирічної освіти. На початку 1930 року у селі було відкрито дві нові школи, в яких працювали висококваліфіковані педагоги.
Значно розширилась мережа культурно-освітніх закладів. Тут працювали клуб, бібліотека, червоні кутки. У 1930 році почав діяти радіовузол на 500 абонентів, а з 1931 року виходить районна газета «Прапор колгоспника».
В центрі Великого Бур лука виросли нові громадські будівлі: телефонна станція, книгарня, універмаг, житлові будинки.
Медичну допомогу трудівникам надавали кваліфіковані лікарі, які працювали у поліклініці. Тут були зуболікарський кабінет, дитяча консультація, з 1927 року почав діяти протитуберкульозний диспансер.
У перші ж місяці Великої Вітчизняної війни багато жителів Великого Бурлука пішли в ряди Червоної Армії, щоб із зброєю в руках захистити Вітчизну від фашистського поневолення.
На початку червня 1942 року лінія фронту наблизилася до Великого Бурлука і фашистські загарбники піддали село, варварському бомбардуванню, скинувши сотні авіабомб. Було вбито і поранено понад 50 мирних жителів. 14 червня німецько-фашистські варвари захопили Великий Бурлук. Але трудівники села не мирилися з фашистським поневоленням. Тут під керівництвом комуністів було утворено кілька партизанських груп. Діяла в селі і підпільна комсомольська організація, яку створила О. М. Руденко. До її складу входили М. С. Бичко, Н. В. Величко, Г. Н. Земляна, Д. М. Кобзарьов, Л. Ю. Марченко, М. Л. Шапка, М. О. Шпиль. Народні месники проводили масово-політичну роботу серед населення, читали селянам радянські газети, які одержували з інших підпільних організацій, писали і поширювали антифашистські листівки. Комсомольці-підпільники закликали населення не виконувати наказів окупантів, визволили 46 військовополонених г. Підпільну роботу в селі провадила також вчителька Г. Пархоменко, яка після закінчення спеціальної школи у Москві була доставлена радянським літаком в тил ворога.
В період окупації шестидесятилітній колгоспник В. В. Корнійчук з дружиною F. А. Корнійчук переховували тяжко пораненого радянського танкіста В. 3. Лопату. На допомогу хороброму воїну, що потрапив у біду, прийшли й інші мешканці села.
На початку лютого 1943 року, коли радянські війська розгорнули наступ на південно-західному напрямі, відбулися запеклі бої за Великий Бурлук. Частини 303-ї стрілецької дивізії, якою командував полковник К. С. Федоровський, 3 лютого визволили більшу частину села. Тільки північна околиця лишалася ще в руках ворога, яку фашисти дуже укріпили. Звідси можна було спостерігати майже за всією місцевістю Великого Бурлука, а також контролювати залізницю в напрямі до станції Приколотив. Кілька днів за цю висоту йшли запеклі бої, в яких загинуло багато радянських бійців і командирів. Жителі Великого Бурлука свято бережуть пам’ять про своїх визволителів. Братська могила в центрі селища старанно доглядається.
У дні урочистих свят трудівники приходять сюди, щоб вшанувати тих, хто віддав своє життя за світле майбутнє радянського народу.
За бойові заслуги на фронтах Великої Вітчизняної війни багато воїнів — уродженців села — відзначені урядовими нагородами. Підполковник І. О. Келеберда за вміле командування бойовим підрозділом під час форсування Дніпра у 1943 році удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Це високе звання присвоєне також уродженцю Великого Бурлука генерал-майору Ф. В. Чайці за успішне виконання операції по форсуванню річки Одер та успішне просування на підступах до Берліна
Фашистські окупанти завдали селу великої шкоди.
Вони спалили і зруйнували 180 будинків. Збитки, завдані тільки Великобурлуцькій МТС, становили 13,5 млн. крб. Цілком зруйновано було школи. Після визволення села районна газета «Прапор колгоспника» писала: «До війни Великий Бурлук був красивим районним центром. Посеред села розкинувся густий зелений парк. Обабіч його вишикувалися будинки громадських організацій. Збудовано було нове двоповерхове приміщення середньої школи, двоповерховий житловий будинок. Був у селі клуб, кінотеатр, бібліотека,. універмаг. Тепер нічого цього нема… Знищено парк, спалені школа, кінотеатр, будинки громадських організацій. Багато колгоспників лишилося без хат».
У таких умовах трудівники села почали відбудовувати господарство. Уже в лютому 1943 року під керівництвом партійної організації почалась робота в колгоспах Великого Бурлука. В артілях відбувалися збори колгоспників, на яких вони брали зобов’язання працювати наполегливо, докладати всіх зусиль, щоб відбудувати господарство. Особливо слід відзначити старанну працю по ремонту сільськогосподарського реманенту колгоспника артілі ім. Димитрова — К. О. Мулика. Хоч йому було 70 років, він трудився, не покладаючи рук. 72-річний колгоспник сільгоспартілі ім. Комінтерну І. П. Доля був прикладом у роботі для будівельників, які споруджували тваринницькі приміщення. Завдяки старанній праці всіх хліборобів артілей, колгоспні поля були засіяні в строк. З нагоди 25-х роковин Червоної Армії трудівники села організували збір коштів на побудову танкової колони «За Радянську Україну». Вони подали також допомогу військовому госпіталю, брали участь у відбудові залізниці Куп’янськ — Бєлгород тощо.
У 1946 році господарства сільгоспартілей були відбудовані повністю. А вже в наступному році вирощено високий урожай. В 1947 році 16 кращих буряководів колгоспу ім. Димитрова були нагороджені орденами і медалями за одержання по 350 цнт цукрових буряків з кожного гектара.
У Великому Бурлуку в 1952 році проведено укрупнення колгоспів.. Замість 11 артілей, що існували раніше, створено чотири сільгоспартілі. Після вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 р.) колгоспи були зміцнені кваліфікованими кадрами спеціалістів сільського господарства. З Харкова на постійну роботу в МТС і колгоспи села перейшли чотири інженери, ветлікар, зоотехнік. Значну допомогу артілям і Велйкобурлуцькій МТС подавали підприємства Харкова. Робітники тракторо-складального заводу у 1955 і на початку 1956 року допомогли колгоспникам артілі «Шлях Леніна» збудувати силосні ями і траншеї, забезпечили МТС потрібними запчастинами та інструментом.
У 1958 роді після прийняття закону «Про дальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машинно-тракторних станцій» артіль ім. Димитрова придбала у Великобурлуцькій МТС техніки на 350 тис. крб. (за старим масштабом цін), сільгоспартілі «Шлях Леніна» та ім. Леніна — майже на 320 тис. крб. кожна, «Україна» — на 323 тис. крб. Сільськогосподарські артілі Великого Бурлука придбали 43 трактори, 19 зернових комбайнів, 39 сівалок і багато інших машин та знарядь.
На базі Великобурлуцької МТС було створено районне об’єднання «Сільгосптехніки», яке здійснює продаж сільськогосподарської техніки, запасних частин та інших матеріально-технічних засобів, мінеральних добрив, організацію ремонту і використання машин у сільськогосподарському виробництві.
Механізатори районного об’єднання «Сільгосптехніки» з перших днів реорганізації розгорнули змагання за високі показники у роботі, щоб створити трудівникам села всі умови для дальшого піднесення артільних господарств. Свої зобов’язання вони підкріплюють конкретними ділами. Бригада моторного цеху (бригадир Г. Н. Немченко) за високі виробничі показники першою в районі була удостоєна у 1962 році звання колективу комуністичної праці. Ця бригада систематично виконує виробничі завдання на 150—170 проц., домагається відмінних показників на ремонті тракторних і комбайнових двигунів.
За роки семирічки колгоспи селища домоглися деяких досягнень в економічному зміцненні громадського господарства. Колгосп «Україна», наприклад, збудував нові корівники, свинарники, шість приміщень для телят, цегельний завод, який щорічно виробляє понад 500 тис. штук цегли, а також інші виробничі будівлі. Артіль поповнилася новою технікою. У 1964 році вона налічувала 19 тракторів, 4 комбайни, 10 автомашин.
Новий п’ятирічний план на 1966—1970 рр. розкриває перед трудівниками сільгоспартілі перспективи дальшого розвитку всіх галузей господарства. У найближчі 2—3 роки всі виробничі процеси в рільництві та тваринництві будуть повністю механізовані та електрифіковані. Вже тепер на багатьох ділянках виробництва в артілі використовується електроенергія. Тільки в 1965 році на виробничі потреби витрачено понад 143 тис. квт.-годин, а в 1966 році — понад 220 квт.-годин електроенергії.
Тільки завдяки широкому використанню машин колгосп «Україна» з кожним роком підвищує врожайність всіх сільськогосподарських культур, підносить продуктивність громадського тваринництва, збільшує прибутки, грошову оплату праці колгоспникам.
В 1964 році хлібороби колгоспу виростили по 27,3 цнт озимої пшениці, по 28,8 цнт жита з га. На фермах артілі в цьому ж році налічувалося 1450 голів великої рогатої худоби. Неподільний фонд колгоспу становив 877 тис. карбованців.
У сільгоспартілях селища працює багато хліборобів, які є передовиками виробництва. Далеко за межами району відомі імена майстрів високих врожаїв Великого Бурлука С. Я. Курочки, А. О. Пивоварової, Н. Д. Колісник, К. І. Сіренко.
В економічному розвитку Великого Бурлука значну роль відіграють промислові підприємства. Тут почала розвиватися, зокрема, харчова промисловість, яка працює на місцевій сільськогосподарській сировині. Кондитерські вироби, безалкогольні напої, олію, м’ясні вироби та інші продукти постачає населенню харчокомбінат. На маслосирзаводі, який оснащено найновішим устаткуванням, виробляються вершкове масло, сир, кефір, сметана, морозиво та інші молочні продукти.
Важлива роль у забезпеченні населення будівельними матеріалами належить цегельному заводові.
У 1963 році Великий Бурлук віднесено до категорій селищ міського типу. Систематичний ріст бюджетних асигнувань дає можливість рік у рік провадити значні роботи по впорядкуванню і озелененню вулиць селища, по житловому та культурному будівництву. Тільки за останні 2 роки тут споруджено двоповерховий корпус середньої школи, готель на 40 місць, побутовий комбінат, автоматичну телефонну станцію на 400 номерів, автовокзал, продовольчий магазин, перукарню, типову майстерню для райоб’єднання «Сільгосптехніки», чотири 16-квартирних житлових будинки та інші будівлі.
Значно впорядковано вулиці, площі і сквери селища, на яких посаджено понад. 20 тис. декоративних та плодових дерев, багато квітів. За останні 5 років споруджено 7,4 км доріг з твердим покриттям, прокладено 5,3 км тротуарів, заасфальтовано центральну площу, яку освітлено люмінесцентними світильниками; побудовано два залізобетонні мости через річку Великий Бурлук.
У селищі ведуться роботи по спорудженню першої черги водопроводу. Уже встановлено понад 80 водорозбірних колонок на вулицях. Протяжність водопроводної лінії становить 9,6 кілометра.
Неухильно зростає добробут трудівників. Одним з показників цього є збільшення товарообороту. В 1960 році в роздрібній торгівлі було реалізовано товарів на 1,7 млн. крб., а в 1965 році — на 3,2 млн. крб. Тільки у 1965 році торговельні організації Великого Бурлука — універмаг, магазини промтоварів і культтоварів — продали 116 телевізорів, 65 пральних машин, 51 холодильник і багато інших товарів культурно-побутового призначення. На початку 1966 року кожний третій житель селища був вкладником ощадкаси.
В селищі працюють 13 шкіл, в яких здобувають освіту 1548 учнів. їх навчають 109 вчителів. З 1950 року працює вечірня школа робітничої та сільської молоді, яка об’єднана в 1960 році з районною заочною загальноосвітньою середньою школою. В цій школі здобувають освіту без відриву від виробництва 930 юнаків і дівчат.
До послуг тих, хто вчиться і любить книгу, працюють дві бібліотеки, укомплектовані різноманітною літературою,— для дорослих і для дітей. Крім того, є ще кілька бібліотек у колгоспах і на великих підприємствах. За прикладом передових бібліотек України бібліотеки селища перейшли на нову систему обслуговування читачів — шляхом відкритого доступу до книг.
У багатьох мешканців села є власні бібліотеки. Трудящі передплачують понад 6 тис. примірників періодичних видань. У районному Будинку культури працює 10 гуртків художньої самодіяльності, в яких бере участь понад 100 аматорів. Культурно-освітні заклади провадять велику роботу по комуністичному вихованню трудящих, особливо молоді.
При районному Будинку культури працює університет технічних знань. Слухачі його — робітники, колгоспники та інтелігенція. Для них читаються лекції про розвиток вітчизняного тракторобудування, перспективи створення машин нових конструкцій, оснащення найновішою технікою колгоспів і радгоспів у новій п’ятирічці та на інші теми. Лекції читають провідні спеціалісти Харківського тракторного заводу.
Серед трудівників селища великою популярністю користується хоровий гурток, яким керує місцевий композитор М. В. Улибкін. Репертуар гуртка завжди цікавий і різноманітний. Постійне місце в ньому займають пісні «Ланкова-бурлучаночка», «Мій Бурлук» на слова і музику Улибкіна.
Партійні організації підприємств і колгоспів, селищна Рада депутатів трудящих борються за дальше піднесення матеріального добробуту і культурного рівня життя трудящих. Найбільшою партійною організацією на території селищної Ради є парторганізація радгоспу, який підпорядкований до складу Великого Бур лука у жовтні 1963 року. В складі цієї парторганізації налічувалось у січні 1966 року 128 комуністів. У п’яти відділеннях цього господарства працює 870 робітників і службовців. У чотирьох колгоспах селища трудиться понад 150 членів КПРС. Вони є організаторами багатьох цінних починань, ведуть першість у соціалістичному змаганні. Ось один із прикладів. Бригадир рільничої бригади колгоспу ім. Леніна Б. І. Носач палким словом і особистим прикладом запалює колгоспників на нові трудові успіхи. Бригада Б. І. Носача у 1964 році виростила по 29,2 цнт зернових культур з га на площі 400 га. Активним помічником комуністів є молодь. Комсомольська організація селища налічує 688 членів ВЛКСМ.
Докорінні соціальні перетворення відбулися у Великому Бурлуку за роки Радянської влади. Трудівники села під керівництвом партійних організацій наполегливо працюють над тим, щоб ще вище піднести рівень промислового і сільськогосподарського виробництва, виконати рішення історичного XXIII з’їзду КПРС та XXIII з’їзду КП України.
У селища чудові перспективи. В новій п’ятирічці намічено здійснити великі роботи по дальшому впорядкуванню Великого Бурлука. Буде споруджено чимало багатоквартирних житлових та культурно-побутових будинків. Вже тепер ведеться будівництво приміщення для редакції та друкарні, районних установ, кінотеатру на 400 місць. Значно розшириться площа під зеленими насадженнями, з’являться нові сади, сквери, парки.
К. Г. ТОРБАТЬКО, В. П. ТЕРЕНТЬЄВ