Відбудова народного господарства на Харківщини
На Харківщині почалося відновлення Радянської влади. Партійна організація губернії розгорнула величезну роботу по здійсненню рішень VIII Всеросійської партійної конференції, по зміцненню союзу робітничого класу і селянства.
З 3 по 30 грудня 1919 року в усіх повітових центрах, а протягом січня 1920 року в усіх волостях були створені революційні комітети. У березні — квітні 1920 року успішно пройшли вибори до Рад. Делегатами на з’їзди Рад трудящі Харківщини посилали переважно комуністів. Так, наприклад, на Ізюмському повітовому з’їзді Рад, який відкрився 15 квітня 1920 року, з 210 делегатів було 107 комуністів і 15 співчуваючих, на Богодухівському — з 175 делегатів було 110 комуністів і 65 співчуваючих. Так проходили вибори і в інших повітах губернії. Вони показали, що трудящі цілком схвалюють політику Комуністичної партії і Радянської влади. До волосних і сільських Рад були обрані переважно бідняки та середняки.
На з’їздах ревкомів та Рад трудящі губернії всіляко схвалювали зміцнення найтіснішого союзу і дружби з братнім російським народом. «Щоб наблизити мир, щоб примусити буржуазію і поміщиків усього світу відмовитися від боротьби з пролетарською революцією, необхідно залізною стіною, дружною сім’єю трудящих України згуртуватися навколо Радянської Росії»,— писали трудящі Ізюмщини.
Незабаром після визволення Харківщини відновила свою діяльність губернська рада народного господарства, яка керувала всім економічним життям губернії. Особливу увагу рада приділяла підприємствам, що виробляли продукцію для фронту. Було розширено, наприклад, швейне виробництво. Швейні підприємства в 1920 році виготовили для армії 2 277 000 одиниць обмундирування. Значно зросла роль профспілок губернії, особливо після 1-го губернського з’їзду профспілок (лютий 1920 р.), на якому до губпрофради було обрано більшість комуністів. Під керівництвом губернської партійної організації профспілки брали участь у боротьбі з розрухою в промисловості і на транспорті, в здійсненні продовольчої політики Радянської влади, організовували допомогу фронтові, боролися за зміцнення союзу робітничого класу з селянством.
Активізувалась робота комсомольських організацій. На час відкриття 1-го губернського з’їзду комсомолу на початку квітня 1920 року в губернії налічувалось 4000 комсомольців, з них 2500 в повітах.
Однією з ударних ланок в діяльності Харківської партійної організації, органів Радянської влади і профспілок у 1920 році було забезпечення продовольством армії і населення міст. Активну участь у цій важливій справі взяли робітники і сільська біднота Харківщини. На продовольчу роботу профспілкові організації відрядили 887 чол., з них 91 комуніста.
Тільки за перший тиждень продмісяця, що провадився в губернії з 15 червня, для фронту і промислових центрів країни було заготовлено 220 тисяч пудів хліба. Продармійці — комуністи та безпартійні робітники, відряджені в села, разом з місцевими партійними організаціями розгортали культурно-освітню та організаційно-політичну роботу.
Важливим фактором у зміцненні Радянської влади на селі стало здійснення земельного закону Всеукраїнського революційного комітету від 5 лютого 1920 року. За цим законом селянам передавалися майже всі поміщицькі землі, а також переважна більшість земель цукроварень. «Визнаючи, що Радянська влада, яка видала закон про землю, виражає інтереси трудового селянства, ми перед лицем всіх заявляємо, що для нас немає і не може бути іншої влади, ніж влада Рад»,— писали делегати Куп’янської безпартійної конференції у своєму рішенні по земельному питанню. Такі резолюції схвалювалися багатьма зборами та конференціями трудящих. Внаслідок здійснення перших аграрних законів Радянської влади безземельне і малоземельне селянство Харківської губернії одержало 750 тис. десятин поміщицької і куркульської землі, багато реманенту та худоби. В ході земельних перетворень почали виникати також господарства соціалістичного типу. В 1920 році на Харківщині налічувалося 50 колгоспів та 82 радгоспи.
Велику роль у здійсненні революційних перетворень на селі відіграли комітети незаможних селян, створені за законом ВУЦВК від 9 травня 1920 р. До 1-го Всеукраїнського з’їзду КНС — 15 жовтня 1920 року — в Харківській губернії було створено 1149 КНС, які об’єднували 80 775 чоловік. Комнезами провадили роботу по очищенню місцевих Рад від куркулів, разом з виконкомами та земельними комісіями брали участь у вилученні в куркулів надлишків землі, хліба, худоби, реманенту, допомагали продорганам і продзагонам виконувати продрозверстку. Нещадно боролися незаможники Харківщини і проти куркульських банд. Тільки в 1920 році в ліквідації куркульського бандитизму брали участь 1137 членів КНС. Комнезами були також активними пропагандистами й ініціаторами організації сільськогосподарських колективів.
Серйозним екзаменом для комуністів і всіх трудящих Харківщини була кампанія по мобілізації сил на боротьбу проти білополяків і Врангеля.
В усіх містах і селах формувалися загони добровольців, робітники і селяни збирали продовольство та одяг для червоноармійців. Тільки профспілки Харківщини в цей час послали на врангелівський фронт 800 чоловік. Губернський з’їзд комсомолу, який відбувся в другій половині вересня 1920 року, прийняв рішення мобілізувати і послати на врангелівський фронт 25 проц. свого складу. Гаряче підхопили лозунг ЦК КП(б)У «Незаможнику, на куркульського коня — проти Врангеля!» члени КНС. В листі «До незаможних селян України» В. І. Ленін писав: «Хай же всі і кожен стане грудьми на захист проти Врангеля! Хай усі комітети незаможних селян напружать, як тільки можна, свої сили, допоможуть Червоній Армії добити Врангеля…». У відповідь на лист В. І. Леніна до незаможників України делегати Харківського губернського з’їзду КНС на спільному засіданні з делегатами безпартійної робітничої конференції дали урочисту клятву стати на захист Країни Рад. «Союз робітників і селян — писали вони,— переможе і голод, і холод, і Врангеля, і польського пана і приведе Радянську Україну до вільного, світлого, свідомого життя». Комнезами Харківщини послали на врангелівський фронт 1480 добровольців-кавалеристів, 300 добровольців-піхотинців. Для потреб фронту було відправлено 1407 коней, 957 сідел, 698 гвинтівок, багато іншої зброї. Це був значний вклад трудящого селянства Харківщини у справу оборони Радянської країни.
Після завершення громадянської війни трудящі Харківщини, як і всієї республіки, приступили до мирного будівництва в умовах серйозних економічних і політичних труднощів — глибокої розрухи, ще не ліквідованого куркульського бандитизму, ворожої діяльності решток розгромлених націоналістичних партій.
За роки імперіалістичної і громадянської воєн народне господарство губернії зазнало великої шкоди. На початку 1921 року понад 40 проц. підприємств не працювали, а діючі заводи й фабрики були завантажені тільки на 10—20 проц. Випуск будівельних матеріалів у цей час становив менш як 10 проц. довоєнного рівня, а виробництво цукру скоротилося майже на 95 проц. Ще тяжчим було становище на залізничному транспорті. Південна і Донецька залізниці були вщент зруйновані. Дуже розореним було сільське господарство. Посівні площі в 1920 році становили тільки 64 проц. довоєнних 4, сільськогосподарський реманент спрацювався і вийшов з ладу більш як на 50 проц. За цей же час урожай зернових і круп’яних культур знизився в середньому на 64,3 проц., а валовий збір основних зернових культур становив тільки 36,9 проц. довоєнного рівня. Набагато зменшилась кількість робочої і продуктивної худоби.
Рішення X з’їзду РКП(б) про перехід до нової економічної політики були з ентузіазмом зустрінуті партійною організацією, всіма трудящими Харківщини. Було здійснено організаційну перебудову управління народним господарством на основі наказу Раднаркому «Про проведення засад нової економічної політики», схваленого ЦК РКП(б) 9 серпня 1921 року, за яким усувалась надмірна централізація управління, впроваджувався госпрозрахунок тощо. Органами безпосереднього керівництва промисловими підприємствами стали трести, які об’єднували споріднені фабрики і заводи. Вони самостійно вирішували всі виробничі питання на місцях. Найважливіші підприємства губернії ввійшли до складу республіканських трестів, 236 підприємств лишилися у підпорядкуванні губраднаргоспу, з яких на 1 жовтня 1921 року 99 входили до 16 губернських трестів. Трестування промисловості в основному було закінчено до травня 1922 року. Крім того держава здала в оренду кооперативним організаціям і приватним особам 709 невеликих підприємств, з них 112 у Харкові, а решта — в повітах. Одночасно здійснювалося об’єднання дрібних виробників у артілі. На 1 жовтня 1921 року було створено 977 артілей кустарів.
Вживаючи заходів до відбудови народного господарства, партійна організація губернії велику увагу зосередила на піднесенні ролі профспілок та їх активізації. На цей час профспілки Харківщини налічували в своїх рядах 176 тис. членів. Використовуючи надані їм широкі права, профспілки брали діяльну участь у регулюванні зарплати, в складанні виробничих програм і контролі над їх виконанням, у підготовці кваліфікованих кадрів. Новою і надзвичайно важливою ділянкою роботи профспілок було залучення трудящих до управління промисловістю, основною формою якого з 1924 року стали виробничі наради. У 1925 році ними вже було охоплено не менш як 15 проц. робітників, що працювали на підприємствах Харківщини. На виробничих нарадах обговорювались питання організації, раціоналізації і механізації виробництва, боротьби за режим економії тощо. Виробничі наради сприяли підвищенню продуктивності праці. На підприємствах Харківщини у відбудовний період продуктивність праці в середньому за рік зростала на 19,8 процента.
Ентузіазм робітничого класу в боротьбі за відбудову народного господарства яскраво виявився в недільниках і суботниках, ініціаторами, організаторами й активними учасниками яких були комуністи і комсомольці.
У 1922/23 господарському році було досягнуто 32 проц. довоєнного випуску продукції, у той час як по республіці в цілому — тільки 23 проценти. Рік у рік збільшувалась кількість робітників на підприємствах, поліпшувалось їхнє матеріальне становище. На 1 жовтня 1924 року на всіх цензових підприємствах працювало 30 983 чол., а весною 1925 року — вже 35 322 чоловіки. Якщо в 1922 році в губернії налічувалось близько 10 тис. безробітних, то на 1 червня 1924 року їх лишилось 3362.
Темпи відбудови промисловості значно прискорилися з другої половини 1924 року, коли в основному було ліквідовано кризу збуту та її наслідки. Провідні підприємства важкої промисловості Харківщини (паровозобудівний завод, ХЕМЗ, «Серп і молот») наприкінці 1925 року значно перевищили довоєнний рівень виробництва. 32 проц. усієї продукції республіки випускала в той час місцева промисловість Харківщини.
Відбудова промисловості проходила під знаком розвитку і зміцнення соціалістичного сектора. На 1 жовтня 1925 року 116 великих і середніх підприємств (цензових) із загальної кількості 161 належали державним організаціям (73,5 проц.)у 30 — кооперативним (17,3 проц.) і 15 (9,2 проц.) експлуатувалися приватними підприємцями. У 1925 році продукція державної і кооперативної промисловості становила 96,4 проц., в той час як на приватні підприємства припадало 3,6 проц. загальної продукції.
Дедалі міцніші позиції завойовував соціалістичний сектор і в дрібній промисловості.
У 1924—1925 рр. всі фабрики і заводи, які можна було відбудувати, стали до ладу, продуктивність праці на більшості з них досягла довоєнного рівня. Це була велика трудова перемога робітників Харківщини в боротьбі за соціалізм.
Поряд з промисловістю відроджувалося сільське господарство. Відбудова його була нерозривно пов’язана з такими заходами Радянської влади, як проведення землеустрою, розвиток кооперації, агро- і зоотехнічна допомога селянам, а також надання їм кредитів, забезпечення сільськогосподарськими машинами і реманентом тощо. Вже на початок 1925 року внутріселищний землеустрій було проведено на площі 843 тис. десятин, що становило близько 3/4 усієї придатної площі.
Велику допомогу селянству подавала Радянська держава через прокатні пункти. Протягом одного тільки 1922 року 680 прокатних пунктів Харківської губернії були поповнені 63 тисячами різних машин і сільськогосподарських знарядь. Значна кількість машин і реманенту надходила в сільське господарство через кооперативні і торговельні організації. З 1921 по 1925 рік кількість таких важливих сільськогосподарських знарядь, як плуги і сівалки, збільшилась відповідно на 30 і 95 процентів. Відчутну матеріальну допомогу подавала Радянська держава трудящому селянству в посушливі роки.
Значний крок уперед у ці роки було зроблено в кооперуванні селянства. У 1924 році сільськогосподарська кооперація охоплювала 13,5 проц. селянських господарств, а споживча — 17 процентів. У квітні 1921 року в губернії було 125 артілей і 3 комуни, а в 1924 році — 320 артілей і 22 комуни. Крім того, 18 450 господарств об’єднувалися в товариства спільного обробітку землі.
Завдяки регулюючій ролі і всебічній допомозі держави трудящі селяни Харківщини успішно відбудовували сільське господарство. В 1925 році посівні площі становили 107 проц. довоєнних. Тваринництво не тільки досягло довоєнного рівня,, а й значно його перевищило. В 1924 році порівняно з довоєнним 1913 роком поголів’я великої рогатої худоби збільшилось на 18,8 проц., свиней — на 7,8 проц., овець — на 101 проц. і тільки поголів’я коней становило 75,1 проц. довоєнного. Прогресивні зміни відбулися у структурі посівних площ. Значно зросли посіви озимої пшениці. Розширились посівні площі під технічними культурами.
Успіхи у відбудові народного господарства були результатом багатогранної діяльності партійних організацій, спрямованої на розвиток ініціативи трудящих мас, зміцнення органів Радянської влади, профспілок, KHC, комсомолу.
Своєю політичною та організаторською роботою комуністи Харківщини внесли великий вклад у справу зміцнення братерського союзу Радянської України з РРФСР та іншими радянськими республіками. Виявляючи волю робітників і селян, УІІ з’їзд Рад Харківської губернії (9 грудня 1922 року) гаряче схвалив ідею створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і запропонував делегації Харківщини всемірно підтримувати її на Всеукраїнському з’їзді Рад.
На численних мітингах і зборах, що відбувалися після Першого з’їзду Рад Союзу РСР, трудящі Харківщини висловлювали велику радість з приводу створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і давали урочисту клятву невпинно зміцнювати союз соціалістичних націй.
Виявом високої свідомості трудівників міст і сіл Харківщини була їх готовність виконати заповіти і накреслення В. І. Леніна. Тяжко переживаючи величезну втрату — смерть В. І. Леніна, вони заявляли про своє палке бажання вступити до лав ленінської партії. У відповідь на ленінський призов, оголошений ЦК РКП(б) після смерті В. І. Леніна, від робітників Харківщини надійшло 7809 заяв з просьбою прийняти їх до партії. Тисячі трудівників стали в ці дні членами Комуністичної партії.
Після відбудови народного господарства комуністи Харківщини, керуючись ленінським планом побудови соціалізму, мобілізували трудящих, насамперед робітничий клас, на створення фундаменту соціалістичної економіки. Вже в перші роки реконструктивного періоду промисловість Харківщини розвивалася високими темпами. Широким фронтом здійснювалися розширення, реконструкція, переустаткування промислових підприємств. З року в рік зростав випуск промислової продукції. В 1926/1927 р. валова продукція цензової (державної і кооперативної) промисловості Харківщини зросла до 207 млн. крб. проти 110,7 млн. крб. у 1924/ 1925 р. Її питома вага у всьому випуску валової продукції збільшилась відповідно до 97,7 проти 96,4 процента. Питома вага приватних цензових підприємств зменшилася з 3,6 до 2,3 проц., що свідчило про неухильне зростання соціалістичного сектора в промисловості.
Поряд з реконструкцією і розширенням старих підприємств почалося будівництво таких важливих промислових об’єктів, як Харківська районна електростанція (Есхар), завод «Поршень» та інші. На початок першої п’ятирічки промисловість Харківщини займала значне місце у народному господарстві УРСР. Наприклад, машинобудівні підприємства давали 34 проц. продукції всієї машинобудівної промисловості України.
В боротьбі за побудову соціалізму партійна організація Харківщини, всі трудящі захищали генеральну лінію Комуністичної партії проти всіляких антипартійних груп. При обговоренні тез ЦК ВКП(б) до XV з’їзду партії на Харківській окружній і районних партійних конференціях не знайшлось жодного голосу на підтримку троцькістсько-зінов’євської опозиції. Таке ж становище було в Куп’янському та Ізюмському округах. Одностайно підтримували комуністи Харківщини партію у боротьбі проти правого ухилу в період колективізації.
Величезне будівництво розгорнулося на Харківщині в роки першої п’ятирічки. У травні 1929 року XII окружний з’їзд Рад схвалив п’ятирічний план розвитку економіки Харківського округу. Державним планом передбачалося капіталовкладення на реконструкцію діючих промислових підприємств в сумі 152,8 млн. крб. і на будівництво нових підприємств (без тракторного) — 79 млн. крб. Планувалося збільшити випуск промислової продукції в 3,7 раза, а продукції машинобудування — в 5,5 раза. За першу п’ятирічку передбачалося побудувати такі велетні соціалістичної індустрії, як тракторний і турбогенераторний заводи. В Куп’янському та Ізюмському округах планувалися будівництво і дальший розвиток підприємств по переробці сільськогосподарської сировини та виробництву будівельних матеріалів.
Величні плани соціалістичного будівництва викликали піднесення творчої енергії трудящих Харківщини, які включилися в активну боротьбу за їх здійснення. Колективи підприємств з ініціативи парторганізацій розгорнули соціалістичне змагання за виконання і перевиконання планових завдань. За прикладом робітників ленінградського заводу «Красный выборжец» робітники Харківщини укладали договори про соціалістичне змагання. Активно відгукнулися трудящі області і на заклик XVI Всесоюзної партконференції (квітень 1929 р.) до робітників і селян Радянського Союзу про розгортання масового соціалістичного змагання не тільки між окремими робітниками, а й цілими підприємствами, районами. Масового поширення набули в цей період ударні бригади. На підприємствах Харківського округу кількість ударників наприкінці 1929 року зросла до 3520 чол., а на початку 1930 року ударники становили 68 проц. загального числа робітників підприємств. Перші чотири ударні бригади на Ізюмському паровозо-вагоноремонтному заводі, наприклад, з’явилися в липні 1929 року, а в жовтні цього ж року тут було вже 50 бригад, які об’єднували 376 чоловік. У січні 1930 року на заводі налічувалося 127 ударних бригад, в яких працювало більше тисячі робітників. У перших рядах ударників йшли комуністи. Активну участь у розгортанні соціалістичного змагання брали також комсомольські та профспілкові організації.
Переборюючи величезні труднощі, трудящі Харківщини, керовані комуністами, разом з усім радянським народом самовіддано боролися за побудову фундаменту соціалізму. Значний вклад внесли вони у виконання планів першої п’ятирічки — у 1931 році, за 3 роки і 3 місяці виконали п’ятирічний план по промисловості.
У 1932 році валова продукція промислових підприємств зросла проти 1927/1928 р. більш ніж у 5 разів. Машинобудівні заводи збільшили випуск виробів майже в 7 разів.
Велику роль мала відіграти промисловість Харківщини, зокрема машинобудування, в завершенні технічної реконструкції всього народного господарства країни, тобто у розв’язанні основного господарського завдання другої п’ятирічки (1933— 1937 рр.). За планом промислового розвитку області в ці роки передбачалося збільшити продукцію тракторобудування в 2,14 раза, електротехнічного машинобудування в 3,23 раза, транспортного — в 3,31 раза, гірничого — в 5—6 разів, сільськогосподарського машинобудування — у 2 рази. Намічалося також значне зростання легкої і харчової промисловості, промисловості будівельних матеріалів тощо.
У боротьбі за виконання завдань другої п’ятирічки партійна організація Харківської області зосередила головну увагу на підготовці і вихованні кадрів, масовому технічному навчанні робітників, на розвитку раціоналізаторства і винахідництва, розгортанні соціалістичного змагання. Яскравим показником зростання свідомості та культурно-технічного рівня робітничого класу був стахановський рух. У грудні 1935 року на підприємствах області з загального числа робітників 104 596 чол. стахановців було 6942. Через півроку, в червні 1936 року, стахановців було 26 347 чол. з загальної кількості робітників 112 031і. Важливу роль у розгортанні масового стахановського руху відіграли стахановські зміни, доби, декади, місячники, що сприяли впровадженню передових методів на окремих дільницях, у відділах, цехах. У 1936 році та на початку 1937 року на підприємствах Харківщини розгорнувся рух стахановців-двохсотпроцентників.
Достроково завершивши виконання плану другої п’ятирічки, трудящі Харківщини внесли гідний вклад у справу соціалістичної реконструкції народного господарства країни. Великі можливості для індустріального розвитку області відкривав третій п’ятирічний план розвитку народного господарства країни (1938— 1942 рр.).
В роки довоєнних п’ятирічок промисловість Харківщини невпинно розвивалася, а її центр — м. Харків — перетворився на один з великих індустріальних і культурних центрів країни. В 1940 році випуск валової продукції важкої промисловості області збільшився проти 1913 року в 27,4 раза. Провідною галуззю промислового виробництва області стало машинобудування, питома вага якого в машинобудуванні України становила близько 40 проц., а Радянського Союзу — 5 процентів.
В багато разів порівняно з дореволюційним періодом зросла легка промисловість області. Значно розвинулась харчова промисловість. Всього за роки Радянської влади на Харківщині було створено 1250 підприємств союзної, республіканської та кооперативної промисловості. Була завершена технічна реконструкція залізничного транспорту, введено в експлуатацію сотні кілометрів нових залізничних колій.
Однак у розвитку промисловості та залізничного транспорту мали місце і серйозні недоліки: не на всіх підприємствах успішно впроваджувалися нова техніка і технологія. Багато підприємств працювали неритмічно, допускали штурмівщину тощо. Партійні організації підприємств зосереджували головну увагу на мобілізації зусиль робітничих колективів для подолання цих недоліків.