Відбудова народного господарства Харківа
Під час переможного наступу Червоної Армії, 11 грудня 1919 р., Харків був визволений від білогвардійців. Сюди переїхав уряд, і Харків став столицею Української РСР. У цей день створено Всеукраїнський Революційний Комітет — надзвичайний орган, до якого перейшла законодавча і виконавча влада на Україні. Головою Всеукрревкому був обраний Г. І. Петровський. Під керівництвом Комуністичної партії України Всеукраїнський Революційний Комітет здійснив заходи по мобілізації трудящих на допомогу Червоній Армії для завершення розгрому Денікіна, по створенню органів Радянської влади у визволених районах України, по ліквідації відновленого денікінцями поміщицького землеволодіння і передачі землі трудовому селянству, а також по здійсненню націоналізації промисловості і розвитку культурного будівництва. Відновили свою діяльність партійні і радянські органи. 21 грудня приступив до роботи Харківський губком КП(б)У, який виступив організатором трудящих у їх боротьбі за відбудову господарства.
Однією з форм залучення трудящих до активної участі в господарському будівництві були комуністичні суботники. Палкий відгук у серцях харків’ян знайшло звернення ЦК КП(б)У до всіх робітників, робітниць, червоноармійців, селян із закликом взяти найактивнішу участь у трудових комуністичних суботниках, які проводилися по всій країні за почином комуністів депо Москва-Сортувальна.
За перші три місяці після визволення міста від денікінців було проведено 11 суботників і недільників. Особливо масовим був загальноміський недільник 14 березня 1920 року, присвячений пам’яті Т. Г. Шевченка. В ньому взяло участь 11 тис. робітників підприємств і 3 тис. залізничників. У цей день, зокрема, було розвантажено 690 вагонів з продовольством і 200 вагонів з паливом. На одному з суботників у березні 1920 року з харків’янами працювали М. І. Калінін і Г. І. Петровський.
Разом з партійними організаціями велику роботу по залученню трудящих до активної участі в господарському будівництві здійснювали профспілки.
Завдяки наполегливій праці вже на початку 1920 року були досягнуті перші успіхи у відродженні промисловості Харкова і залізничного транспорту. Цьому значною мірою сприяла Українська трудармія, Рада якої була утворена 21 січня 1920 року за угодою між Раднаркомом РРФСР і Всеукрревкомом.
Допомога трудармії місту була особливо важлива, якщо врахувати, що чисельність кадрових робітників у Харкові набагато зменшилася за роки революції і громадянської війни. Адже з робітників-комуністів формувалися Харківський комуністичний полк, більшовицьке підпілля, партизанські загони і частини особливого призначення для боротьби з бандитизмом.
В ході боротьби за відбудову народного господарства трудящі Харкова ще тісніше згуртовувалися навколо Комуністичної партії. Думи і почуття десятків тисяч харків’ян були висловлені в написі на прапорі, який подарували VI конференції КП(б)У безпартійні робітники депо станції Харків Південної залізниці: «Ми, безпартійні робітники, віримо Комуністичній партії і сміливо підемо за нею на боротьбу за соціалізм!».
Харків’янам, як і всьому радянському народу, доводилось і працювати біля верстатів, і братися до зброї, щоб подолати ворогів молодої республіки Рад. І на польському фронті, і в боротьбі проти Врангеля брали участь харківські робітники. З ініціативи губкому КП(б)У провадилися тижні допомоги фронту, під час яких трудящі працювали понад робочий час одну — дві години і відраховували у фонд допомоги фронту одноденний заробіток. Велику роботу в цей період у Харкові провадив командуючий збройними силами України, заступник голови Раднаркому УРСР М. В. Фрунзе.
Молодь пролетарського Харкова не відставала від загартованого в боротьбі за владу Рад старшого покоління робітничого класу. Петинський РК КОМУ в 1920 році виступив ініціатором створення комсомольського бронепоїзда. Цей «Бронепоїзд № 93 Комуністичної Спілки Молоді України» після короткочасного навчання його молодіжної команди було направлено на польський фронт.
Після закінчення громадянської війни відбудова економіки і культури міста значно прискорилась.
Вирішальною умовою відбудови народного господарства стала боротьба за підвищення продуктивності праці. Робітники виявляли неабияку ініціативу. Ось один з багатьох прикладів! власними силами колектив Харківського паровозобудівного заводу розпочав переобладнання нового тракторного цеху. Партійна організація заводу очолила змагання за успішне налагодження тракторобудування — надзвичайно важливого і ударного завдання в справі забезпечення потреб сільського господарства. Завдяки творчій ініціативі й ентузіазму робітників та інженерно-технічних працівників було досягнуто успіху. 1 травня 1924 року ХПЗ випустив перший трактор «Комунар».
Робітники заводів міста працювали, не шкодуючи сил, їх трудовий героїзм сприяв тому, що в 1926 році продуктивність праці зросла: на ХПЗ — на 22 проц., на заводі «Серп і молот» — на 25, на ХЕМЗі — на 14 процентів і т. д. Тільки на ХПЗ економія від раціоналізації виробництва становила понад мільйон карбованців.
Свідомість того, що кожний працює тепер на себе, на свою рідну державу, щоденно породжувала все нових і нових героїв праці. Громадськість, партія і уряд оточували робочу людину пошаною та увагою. У травні 1921 року в театрі «Міссурі» в урочистій обстановці відзначено роботу 312 ветеранів промислових підприємств, 43 з них вручено урядові атестати Героїв праці. Сотні передовиків фабрик і заводів Харкова були занесені на заводські Дошки Пошани, нагороджені грамотами й преміями та трудовими дипломами.
За досягнення високої продуктивності праці 7-а тютюнова фабрика була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора УСРР. Тоді ж високі урядові нагороди — ордени Трудового Червоного Прапора УСРР — були вручені кращій робітниці канатного заводу Н. П. Ткачовій та передовику депо станції Основа І. Я. Корольову.
Захоплюючись досягненнями трудящих Радянського Союзу, які за короткий період підняли з руїн промисловість, представник норвезької робітничої делегації Фосс на мітингу, організованому колективом ХПЗ на честь приїзду групи робітників зарубіжних країн, сказав: «Ми бачимо, як ви відбудовуєте свою промисловість. На такі героїчні вчинки здатний тільки робітничий клас, який взяв владу в свої руки». Японський робітник Кавасі, що виступив після норвежця, підкреслюючи міжнародне значення трудових успіхів робітничого класу СРСР, заявив: «Ваші заслуги перед революцією великі не тільки тим, що ви визволили себе, але й тим, що ви працюєте для визволення інших країн».
Допомагаючи вишукувати засоби підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції, партійні організації виступали проти тих, хто намагався вийти з господарських труднощів, спричинених кризою збуту, шляхом скорочення виробництва. Так, на пленумі Петинського райкому 23 лютого 1923 року секретар Харківського губкому КП(б)У К. О. Кіркіж та інші гостро критикували відповідальних працівників «Укртрестсільмашу» за їхні шкідливі розмови про необхідність згорнути виробництво і навіть закрити такий великий завод сільськогосподарського машинобудування, як «Серп і молот».
У складній і напруженій обстановці відбудовного періоду до труднощів, пов’язаних з розрухою в народному господарстві, наприкінці 1920 року додалися ще й внутріпартійні. В цей важкий час проти ленінської лінії в питанні про роль профспілок у побудові соціалістичного суспільства виступили троцькісти і нав’язали партії дискусію.
Рішучу відсіч троцькістам дала Харківська партійна організація, яка з самого початку дискусії виступила на захист генеральної лінії партії.
XIII конференція РКП(б), що відбулася 16—18 січня 1924 року, підбивши підсумки дискусії, прийняла постанову залучити до партії протягом року не менш як 100 тис. нових членів з числа корінних пролетарів. Таке рішення диктувалося необхідністю «збільшити що б то не стало кількісно пролетарське ядро партії і питому вагу його в усій політиці партії».
Встановлений конференцією строк був скорочений у зв’язку з подією, яка вразила весь світ. 21 січня 1924 року помер В. І. Ленін. Глибокий сум охопив усіх трудящих, які втратили свого великого вчителя і вождя. Проте смерть Леніна не викликала серед народу нашої країни паніки, на яку розраховували її вороги. На траурних мітингах і зборах, що відбувалися в ті дні на підприємствах, робітники, висловлюючи від усього серця свою відданість Комуністичній-партії, давали клятву не шкодувати сил для виконання заповітів Ілліча.
Особливо характерною щодо цього є резолюція, прийнята 23 січня 1924 року на траурних зборах робітників паровозобудівного заводу. «Фізично Ленін помер,— сказано в ній,— але він живе у наших серцях, в серцях усіх трудящих, і жити він буде вічно. Великого вождя ніхто окремо не замінить, зміна йому — ми всі, наші дужі руки, наша колективна воля, наша зростаюча молодь. Нашому авангардові — славній, героїчній Комуністичній партії, побудованій генієм Ілліча,— ми говоримо: „Жодної секунди сумнівів і вагань не повинно бути у вашому середовищі, як сталева стіна, ви повинні бути тверді і неухильно здійснювати великі заповіти нашого і вашого вчителя. Нехай наша клятва пролунає по всьому світу і сколихне революційний гнів і героїзм усіх робітників, усіх селян, усіх знедолених”».
Виявом великої любові до Ілліча, відданості пролетарській справі, випестуваній Леніним Комуністичній партії був масовий вступ робітників харківських заводів до лав партії у дні ленінського призову. По місту було прийнято 2706 робітників, що становило 77,2 проц. усіх нових членів партії по губернії. Тісно згуртувавшись навколо партійних організацій, робітники харківських підприємств виявили велику творчу енергію в боротьбі за виконання заповітів великого Леніна.
Важливою умовою успішної діяльності промисловості міста у відбудовний період був дальший розвиток трудового героїзму, творчої ініціативи і підвищення культурно-технічного рівня робітничого класу. Велику роль в активізації мас відіграли збори і виробничі наради трудящих провідних підприємств Харкова. У березні 1924 року почала працювати виробнича нарада в котельному цеху паровозобудівного заводу. Через два місяці тут уже функціонувало шість цехових виробничих нарад, причому в роботі кожної з них брали участь до 200 чоловік. Стільки ж цехових виробничих нарад було в цей час і на заводі «Світло шахтаря». Робота виробничих нарад на паровозобудівному заводі «Серп і молот» та деяких інших заводах міста розгорталась успішно, і Харківська губпрофрада вирішила організувати виробничі наради на всіх інших підприємствах. Така лінія губпрофради була одностайно схвалена проведеною в середині червня 1924 року загальноміською конференцією фабзавкомів та профделегатів-активістів.
Питанню підвищення продуктивності праці був присвячений розширений Пленум ЦК КП(б)У, який відбувся в Харкові 27 вересня 1924 року. З доповіддю про хід відбудови народного господарства і дальші завдання виступив голова Раднаркому УРСР В. Я. Чубар.
Високі темпи зростання випуску продукції особливо яскраво видні на прикладі провідних підприємств міста. Якщо паровозобудівний завод на кінець 1922 року дав країні 17 нових паровозів, що становили третину продукції, випущеної в 1911 році, то за 1925/26 народногосподарський рік — 95 паровозів. Вартість продукції заводу «Серп і молот» на кінець відбудовного періоду більш як у три рази перевищила довоєнний рівень. Підприємство зайняло друге місце серед заводів сільськогосподарського машинобудування в Радянському Союзі.
Значно збільшилась питома вага валової продукції промисловості Харкова в республіканському виробництві. Продукція машинобудівних і металообробних підприємств міста на кінець відбудовного періоду становила 20 проц. загальнореспубліканського виробництва.
Ще більшу роль у загальносоюзній і республіканській промисловості у випуску відповідної продукції відігравали окремі великі заводи — ХПЗ, ХЕМЗ, «Серп і Молот», канатний та деякі інші.
IX з’їзд КП(б)У, який відбувся в Харкові 6—12 грудня 1925 року, відзначив, що на Україні, як і в цілому по Радянському Союзу, закінчувалась відбудова народного господарства.
З’їзд одностайно схвалив лінію партії на соціалістичну індустріалізацію країни і намітив заходи щодо посилення розвитку важкої індустрії в республіці. Харківська партійна організація, яка на кінець 1926 року налічувала у своїх рядах 20 тис. комуністів, відігравала важливу роль у боротьбі трудящих міста за соціалістичну індустріалізацію.
На підприємствах створювалися цехові партійні осередки і партійні групи. Боротьба за режим економії, за підвищення продуктивності праці на основі раціоналізації виробництва, зміцнення трудової дисципліни, поширення передового досвіду були в центрі уваги первинних, районних, міської та окружної партійних організацій.
Дальшому розвитку сприяло проведення грошової реформи 1922—1924 рр. Для впорядкування торгівлі важливе значення мали товарні біржі, зокрема харківська товарна біржа. У місті функціонувало багато магазинів Всеукраїнського пайового товариства «Ларьок», яке виникло у 1922 році. Чималу роль у пожвавленні товарообміну відігравали харківські ярмарки. У зв’язку з відкриттям харківського Хрещенського ярмарку була видана пам’ятка Хрещенського ярмарку, на обкладинці якої писалось: «Тісний союз селянина і робітника — оплот Радянської влади».
Активно сприяло зміцненню союзу міста з селом Харківське товариство змички міста з селом. Воно проводило конференції, допомагало розгортанню шефської роботи в селах області.
Дружно провели харків’яни передплату на першу позику «Індустріалізації народного господарства СРСР» у 1927 році. Реалізація позики в місті проходила в обстановці великого політичного піднесення під лозунгом: «Позика Дніпрельстану».
У 1929 році було прийнято перший п’ятирічний план розвитку народного господарства СРСР. Харків став однією з важливих ділянок соціалістичного будівництва на Україні, а згодом перетворився на великий центр передового радянського машинобудування.
У роки індустріалізації та довоєнних п’ятирічок у місті будувались нові і реконструювалися всі’ старі підприємства. Скрізь відчувався наростаючий пафос великої будови, де вирувало творче життя, сповнене трудового героїзму десятків тисяч робітників і передової частини інженерно-технічної інтелігенції. 24 липня 1927 року харків’яни урочисто відзначили день закладення фундаменту електростанції Харківського району (див. Есхар), яка повинна була постачати електроенергію промисловості міста. Її проектна потужність становила 91 тис. квт. (першої черги — 44 тис. квт.). Перший струм електростанція дала в березні 1930 року.
У травні 1930 року розгорнулося будівництво первістка першої п’ятирічки —тракторного заводу. Харківському тракторобуду подавалась всенародна допомога. Понад 100 підприємств країни виготовляли для нього устаткування. На ленінградському заводі «Красный путиловец» і на Сталінградському тракторному заводі навчались майбутні технічні кадри ХТЗ. Велику допомогу в будівництві ХТЗ подали трудящі міста. Лише в серпні 1930 року в суботниках і недільниках на тракторобуді брало участь понад 20 тис. харків’ян.
15-тисячний колектив будівників ХТЗ в боротьбі за своєчасний пуск заводу демонстрував зразки трудового героїзму. Бригада мулярів комсомольця А. Л. Мікуніса досягла рекордної швидкості кладки цегли — 9500 штук на кожного робітника за зміну при нормі 700 штук. Це був світовий рекорд. Бригади бетонярів Г. Г. Марусіна, Осокіна і Місягіна восени 1930 року давали по 120—130 бетонозамісів (замість 30—40). Весною і влітку 1931 року вони почали видавати по 661, 801, нарешті по 937 замісів бетону за зміну, перекривши найвищі світові показники.
Залізним виконробом називали на будівництві ХТЗ старого більшовика, члена партії з 1917 року, Д. О. Мельникова, який у неймовірно важких умовах у великі морози, перевиконуючи виробничі завдання, достроково провів усі роботи по монтажу залізних конструкцій в ремонтно-механічному, механо-складальному та інших цехах. Бригадир-ударник монтажу Яковлев з членами своєї бригади на честь 2-ї конференції тракторобуду 30 годин без перерви стояв на трудовій вахті в ковальському цеху, поки не було встановлено 10-тонне мостове склепіння.
Спільними зусиллями всіх народів-братів за 15 місяців було завершено будівництво другого тракторного гіганта в СРСР. День пуску заводу — 1 жовтня 1931 року — перетворився на велике свято. У привітанні ЦК ВКП(б) високо оцінювалась робота тракторобудівників: «Харківський тракторний — це сталева фортеця колективізації сільського господарства України, будівники його — авангард, що веде мільйони українських селян шляхом соціалізму. Будівництво Харківського тракторного заводу, що вступає в сім’ю тракторобудівних підприємств, залишиться в історії соціалістичної індустрії нашої країни зразком справжніх більшовицьких темпів».
За самовіддану працю на будівництві ХТЗ, швидке освоєння виробничого процесу і дострокове доведення виробництва до 100 тракторів на добу Президія Центрального Виконавчого Комітету Союзу РСР у травні 1932 року нагородила Харківський тракторний завод ім. Орджонікідзе орденом Леніна. Одночасно була нагороджена велика група робітників та інженерно-технічного персоналу заводу орденами і медалями СРСР та Почесними Грамотами Президії ЦБК СРСР. Серед нагороджених орденами Леніна — П. I. Свистун, начальник будівництва і перший директор ХТЗ, А. Д. Брускін, технічний директор заводу, колишній головний інженер на будівництві ХТЗ, Ф. С. Семенов, ударник будівництва, потім майстер ливарного цеху, Г. Г. Марусін, бригадир бетонярів, і багато інших — всього 52 чоловіки.