Старий Салтів, Вовчанський район, Харківська область
Старий Салтів — село, центр Старосалтівської сільської Ради Вовчанського району, якій підпорядковані населені пункти Березники, Лужки, Металівка, Петрівське. З 1923 по 1963 рр. Старий Салтів — центр Старосалтівського району. Розташований в лісовій місцевості на правому березі річки Сіверського Дінця, за 28 км від райцентру і за 45 км від Харкова. З північного заходу село омивають води Печенізького водоймища, спорудженого в 1964 році. В Старому Салтові проживає 2242 чоловіка.
Село засноване на початку 18 століття, коли в 1705 році з Салтова (тепер Верхній Салтів) за грамотою Петра І було переселено українських козаків (670 переселенців з-за Дніпра). Вони оселилися вздовж Дінця і заснували слободу Нижній або Новий Салтів, який у цьому ж столітті було перейменовано на Старий Салтів. У грамоті також було зазначено, щоб віддати новим поселенцям землі в урочищах річки Гнилушки…
Землі Старого Салтова належали полковникові П. Куликовському, який у 1713 році продав їх генералові А. Апраксіну. За переписом 1732 року, в Старому Салтові налічувалося 142 двори.
Після ліквідації в 1765 році слобідських козацьких полків Старий Салтів входив до складу Слобідсько-Української губернії, в 1780—1796 рр.— Харківського намісництва, а з 1797 року став слободою Вовчанського повіту.
Землі Старого Салтова напередодні реформи 1861 року належали поміщикам Кузіним, яким належало тут 12 тис. десятин. Значна частина жителів села були державними селянами, які мусили виконувати різні повинності, сплачувати податки. Але в найтяжчому становищі перебували кріпаки. Не поліпшилось їхнє життя і після скасування кріпосного права. Всі кращі землі захопили поміщики та куркулі. Селянам доводилось найматися до них і майже за безцінь продавати свої робочі руки. Багато знедолених жителів села залишало рідні оселі і йшло у пошуках заробітку до міста. З розвитком капіталістичних відносин дедалі більше посилюється розшарування села. Після реформи 1861 року у Старому Салтові починають діяти цегельний та винокурний заводи, млин. На цегельному заводі виробляли за рік 200 000 штук цегли.
Голод і безземелля, експлуатація з боку куркулів та власників підприємств, непосильні податки викликали серед селян невдоволення, заворушення. Але найбільших розмірів селянський рух у Старому Салтові набрав у 1905—1907 роках.
Поштовхом до революційних виступів селян Старого Салтова в період першої російської революції була звістка про події 9 січня 1905 року в Петербурзі. У березні 1905 року жителі села подали петицію, в якій вимагали свободи зборів, слова і друку. Ці вимоги, звичайно, не були задоволені, і на знак протесту селяни провели кілька масових мітингів.
У червні 1905 року в Старому Салтові були розкидані революційні листівки. Група селян у липні цього ж року, працюючи на молотьбі в економії Ротермунда на хуторі Мар’янівка, виступила з вимогою підвищити їм поденну плату від 60 копійок до 1 крб., а також поліпшити харчування.
Восени 1905 року селянські виступи набрали більш масового характеру. Одним з найрішучіших був виступ проти купця Стрекалова, який нещадно грабував і розоряв селян. 22 листопада 1905 року вони підпалили його господарські будівлі, а худобу, зерно поділили між собою. 23 листопада селяни розгромили садибу купця О. Кир’янова. Проти повсталих харківський губернатор послав козаків, які вчинили жорстоку розправу. Карателям допомагав озброєний загін місцевих куркулів.
Козаки і куркулі вбили лікаря Познанського, ветлікаря Постникова і фельдшера Лазуркова, селян С. Захарченка, П. Саєнка і Л. Малька. Чотирьох повстанців було поранено, 22 — заарештовано.
Великий вплив на розгортання в Старому Салтові революційних подій мав робітничий рух, що відбувався у Харкові. Харківські робітники приїжджали в село, привозили з собою революційні листівки і газети, закликали селян до революційних виступів проти самодержавства.
Про такі зв’язки свідчить один з рапортів жандарма Харківському губернському жандармському управлінню, в якому він повідомляв, що в травні 1907 року «…у Старий Салтів з Харкова приїжджав промовець робітничої партії, який перебував у будинку селянина Л. І. Галушки, вночі таємно збирав селян, читав прокламації і всякого роду нелегальні видання від революційного комітету». В іншому рапорті зазначено, що жителі збираються ночами в будинку селянина Лимана, де читають заборонену літературу з Харкова.
Напередодні першої світової імперіалістичної війни Старий Салтів досяг деякого культурного піднесення. Тут був фельдшерський пункт. У 1913 році відкрилось народне училище. У цьому ж році в приміщенні нової школи сільськогосподарське товариство організувало виставку сільськогосподарської і кустарної промисловості. Від Старосалтівської волості було представлено понад 800 різних експонатів. Багато господарств — учасників виставки — відзначено грошовими винагородами та медалями.
Після повалення царизму селяни, переконавшись у тому, що Тимчасовий уряд, який обстоював інтереси капіталістів і поміщиків, не розв’язує питання про землю, почали самочинно захоплювати її, косити посіви, рубати для своїх потреб ліс. У вересні і жовтні 1917 року в Старому Салтові відбувалися масові мітинги, на яких представники харківських більшовиків викривали реакційну суть буржуазного Тимчасового уряду, закликали селян боротися за його повалення. На мітингу 29 жовтня 1917 року було схвалено резолюцію з вимогою передачі влади Радам, а землі — селянам. В резолюції говорилося: «Ми вимагаємо: 1) негайно припинити грабіжницьку війну, яку ведуть капіталісти, поміщики і банкіри; 2) негайно оголосити всі землі — поміщицькі, церковні, монастирські, удільні, кабінетські — власністю народною, передати їх у повне розпорядження волосних і сільських комітетів зовсім без усякого викупу, а також і весь мертвий та живий інвентар, що є на таких землях, вважати народним добром; 3) ми вимагаємо негайного контролю над фабриками і заводами самими робітничими організаціями».
Радянську владу в Старому Салтові було встановлено у грудні 1917 року. Село стало волосним центром Вовчанського повіту. В ньому було створено волосну Раду селянських депутатів, яка практично розв’язувала питання розподілу між селянами поміщицької землі, радянського, господарського і культурного будівництва. Волосна Рада націоналізувала невеликі підприємства, що існували до революції в селі,— млин, дві маслоробні, цегельний завод.
У період громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції багато жителів села активно захищали завоювання соціалістичної революції, зокрема в партизанському загоні, який діяв у Вовчанському повіті під час окупації його кайзерівськими військами. В ніч на 17 жовтня 1918 року 200 партизанів вступили в бій з німецькими військами і завдали їм значних втрат. Активну участь у партизанській боротьбі брали уродженці Старого Салтова Ф. Є. Зінченко, А. І. Кисельов, Ф. П. Батулін, К. М. Кушнар, К. М. Харламов та інші. З наближенням наступу денікінських військ улітку 1919 року було створено Вовчанський окремий військово-революційний батальйон. Його бійцями стало чимало жителів Старого Салтова. Начальником штабу батальйону був селянин Старого Салтова І. Н. Шевченко. Батальйон вів жорстокі бої з білогвардійцями в районі с. Білий Колодязь, а пізніше брав участь у визволенні Донбасу, Кубані, Криму.
Старий Салтів та його околиці були місцем кровопролитних боїв Червоної Армії проти денікінців. Про один з них розповідає учасник громадянської війни Ол. Вольський у своїй книзі «1919 рік». Влітку 1919 року білогвардійці, скориставшись зрадою Махна і прорвавши фронт, загрожували Харкову. В Харкові тоді було сформовано робітничий червоний загін, який виступив назустріч ворогові і зупинився на ніч у Старому Салтові. Дізнавшись про це, денікінці раптово напали на село. Загін відійшов, але швидко повернувся і завдав ворогові нищівного контрудару. Білогвардійці відступили, залишивши обоз та спорядження. Підступи до Харкова на цій ділянці фронту були зміцнені.
Після розгрому денікінців в кінці 1919 року у Старому Салтові був створений волосний партійний осередок, першим секретарем якого став М. П. Дубина. Член партії з 1917 року М. В. Циганков, уродженець Старого Салтова, харківський робітник, в 1919 році був головою Старосалтівської волосної Ради селянських депутатів. Головою ревкому працював Я. І. Бірюков. Комуністи проводили велику роботу по зміцненню органів Радянської влади в селі, мобілізували жителів на допомогу Червоній Армії. За рішенням Старосалтівської волосної безпартійної конференції 29 лютого 1920 року було проведено «Тиждень червоного фронту», протягом якого збирались продукти харчування і різні речі для воїнів, заготовлялися і підвозилися до залізниці дрова.
Створена в квітні 1920 року комсомольська організація Старого Салтова була активним помічником партійного осередку в боротьбі з розрухою, у допомозі фронту. Сільські комсомольці оточили піклуванням сім’ї червоноармійців і бідняків. Вони допомагали їм орати землю, збирати врожай, проводили комуністичні суботники по заготівлі дров для шкіл та дитячих будинків, налагоджували культурно-освітню роботу на селі, відкрили клуб.
Опорою партійної організації і сільської Ради був також волосний комітет незаможних селян, організований у 1920 році.
У 1920 році в Старому Салтові вперше засяяла лампочка Ілліча. Місцевий кооператив асигнував 70 тис. крб. на електрифікацію села. Першим будинком, де загорілися електричні вогні, була школа. У селі побудували клуб, який став центром культурно-освітньої роботи. Тут була бібліотека, читались лекції, працював драматичний гурток, музей.
В березні 1922 року в Старому Салтові створено волосний партійний комітет.
Партійна організація, сільрада, КНС очолили роботу по здійсненню ленінського кооперативного плану та культурної революції на селі. Вони роз’яснювали трудящим переваги кооперативного шляху розвитку сільського господарства, організували гуртки ліквідації неписьменності серед дорослих. 27 грудня 1920 року в селі було створено товариство спільного обробітку землі «Діброва», в 1922 році — артіль «Червоний плугатар, в 1924 році — ще одне колективне господарство —«Багнувате» — 48 сімей. Не всі перші колективи були міцними, деякі з них розпались. Найбільш стійким виявилось товариство «Діброва» (головою був І. 3. Глянько), яке проіснувало до початку масової колективізації. В ньому був запроваджений обробіток землі за допомогою машин, придбаних через кредитне товариство. В 1929 році на базі товариства «Діброва» створено артіль «Прогрес», яка об’єднала близько 300 селянських господарств. Першим головою артілі було обрано комуніста О. I. Лимана. В організації колгоспу «Прогрес» активну участь брали також І. І. Носик, А. І. Кисельов, М. Л. Колесник, Ф. С. Кушнар та інші. До 1931 року колгосп «Прогрес» об’єднував уже близько 700 селянських господарств. Згодом в селі було організовано артіль «Червона зірка», яку очолив І. О. Шевченко.
Важливу роль в будівництві і зміцненні колективних господарств відіграла створена в 1932 році Старосалтівська МТС. Взимку 1933 року при МТС було організовано політичний відділ, який провів велику організаційну роботу по зміцненню колгоспів, вихованню кадрів, підвищенню трудової активності селян.
Значну допомогу жителям Старого Салтова в справі соціалістичної перебудови господарства подали робітники промислових підприємств Харкова. Вони проводили на селі політично-масову роботу, брали участь у діяльності сільських громадських організацій, виділяли бригади для ремонту сільськогосподарського інвентаря, допомагали у придбанні складних машин.
Колектив робітників Харківського тракторного заводу, який шефствував над Старосалтівським районом, надіслав своїх кращих робітників у села на постійну роботу головами і парторгами колгоспів. ХТЗ допоміг МТС і колгоспам в ремонті тракторів та інших машин. За кілька років Старосалтівська МТС перетворилась у велике підприємство. В 1941 році вона мала 115 тракторів (у 15-сильному обчисленні), 32 комбайни, 70 тракторних плугів, 35 сівалок, 37 культиваторів, 164 косарки-самоскиди, 25 автомашин.
Під впливом стахановського руху в промисловості розвивалося соціалістичне змагання на селі. В колгоспі «Прогрес» на початку 1938 року налічувалося 12 стахановців. В їх числі був і завідуючий свинофермою В. Д. Кравцуренко, який за високі показники у підвищенні продуктивності тваринництва в 1939 році брав участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві.
У лютому 1939 року в цьому колгоспі було створено первинну партійну організацію. Парторгом обрали В. Є. Юзвенковича, який раніше працював головою промартілі «Красная заря». Партійна організація добилась того, що колгосп «Прогрес» став передовим господарством району.
У передвоєнний період в селі повністю ліквідовано неписьменність. Якщо до революції 80 проц. жителів були неписьменними, то в 1940 році Старий Салтів став селом суцільної грамотності. Тут працювали школа, клуб, бібліотека та інші культурно-освітні заклади.
Під час Великої Вітчизняної війни багато жителів Старого Салтова пішло на фронт. Мешканці села допомагали частинам Червоної Армії у спорудженні оборонних об’єктів.
За постановою Харківського обкому КП(б)У, у вересні 1941 року в Старому Салтові створено підпільний райком партії і партизанський загін для боротьби проти німецько-фашистських загарбників. До складу райкому входили: 3. С. Підлубний (до війни завідував відділом агітації і пропаганди райкому партії), О. М. Щербак (секретар РК ЛКСМУ) та інші. Секретар Старосалтівського райкому партії І. О. Корзін був членом Харківського підпільного обкому КП(б)У, а О. М. Щербак— секретарем другого підпільного обкому комсомолу. Підпільники створили три партизанські групи, які базувались у селах Старому Салтові, Хотімлі та Гонтарівці. Харківський підпільний обком партії призначив комуніста І. Р. Яковлева командиром, а 3. С. Підлубного — комісаром Старосалтівського партизанського загону.
Партизани широко розгорнули диверсійну роботу, доставляли «язиків», збирали й передавали розвідувальні дані для штабу 300-ї дивізії, здійснювали напади на ворожі гарнізони. 24 листопада 1941 року в селі Новодонівці партизани знищили 10 гітлерівців. 25 грудня народні месники, разом із бійцями Червоної Армії, атакували гітлерівський штаб та вогневі позиції ворога в селах Новодонівці та Хотімлі.
Під час цієї операції вони вбили 250 гітлерівських солдатів та офіцерів. Через тиждень загін.допоміг дивізії розгромити ворожий штаб у Хотімлі і знищити 350 фашистів1. Відважні патріоти, які внесли великий вклад у завоювання перемоги над гітлерівськими загарбниками, І. Р. Яковлев, А. К. Панченко та інші удостоєні урядових нагород.
Героїчно боровся проти німецько-фашистських окупантів комуніст О. М. Щербак. В одному з боїв його було поранено. Після лікування, в серпні 1942 року, він виїхав до Москви, де вчився у спеціальній школі, яка готувала кадри для підпільної роботи. В жовтні 1942 року за завданням ЦК ЛКСМУ О. М. Щербак був направлений у тил ворога, в Старосалтівський район для зв’язку з партизанами. Як одному з керівників підпільного обкому комсомолу, О. М. Щербаку було доручено тримати тісний зв’язок з молоддю, створювати підпільні групи, поширювати листівки. Олександр разом із своїми друзями піднімав людей на боротьбу з окупантами. Фашистам вдалося дізнатися про місце перебування партизанського загону. 26 листопада підтягнули вони свої сили — кілька сот солдатів — в села Старицю, Тернову, Рубіжне. Відступати було пізно. 16 сміливців прийняли нерівний бій. Вони вирішили поділити загін на дві частини: одна мала прорвати вороже кільце і вийти з лісів Старого Салтова, друга на чолі з Щербаком — прикрити відхід партизанів. В цьому бою Олександр був поранений, але продовжував битися з ворогом до останнього подиху. Бойові друзі прочитали в його записній книжці сповнені мужності і палкої любові до Вітчизни слова: «Смерть мені не страшна, коли в мені і в кожному з нас палає любов до Батьківщини і велика, сильніша від смерті, ненависть до ворога… Я буду битися до останньої краплі крові».
За заслуги в керівництві підпільною організацією, мужність і героїзм, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, О. М. Щербаку напередодні 20-річчя перемоги радянського народу над фашистською Німеччиною Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а партизанів і підпільників Ф. 6. Зінченка, І. О. Корзіна, А. К. Панченка, 3. С. Підлубного і П. С. Русанова нагороджено медаллю «За відвагу».
386 уродженців Старого Салтова удостоєні урядових нагород за участь у Великій Вітчизняній війні. Серед них — І. Н. Шевченко, що став, заступником командира механізованого корпусу Червоної Армії. За мужність і відвагу, за бойові заслуги перед Вітчизною генерал-майор І. Н. Шевченко нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни першого ступеня, багатьма медалями Радянського Союзу.
На початку серпня 1943 року Старий Салтів остаточно був визволений від окупантів. Село лежало у руїнах. Гітлерівці спалили 142 будинки, розграбували все майно колгоспів і МТС. Старосалтівський райком КП(б)У, виконком районної Ради депутатів трудящих, які відразу ж після визволення відновили свою роботу, мобілізували трудящих на відбудову господарства. Заново створювалися колгоспи «Прогрес» і «Червона зірка». Становище було надзвичайно важким: в селі не лишилося жодного трактора, автомашини, коня, корови, посівного матеріалу. На плечі жінок, старих і підлітків ліг тягар робіт в колгоспах. Якщо частка трудоднів, вироблених жінками, до війни становила 39—40 проц., то в 1944 році — 77 процентів.
Господарства східних районів країни допомагали колгоспам Старого Салтова худобою, насінням, інвентарем. Зростав машинний парк заново організованої МТС. Уже в 1944 році вона мала понад 50 тракторів, 2 комбайни, 2 вантажних автомобілі тощо. При МТС було організовано підготовку механізаторів з числа жінок і сільської молоді. В червні 1944 року при машинно-тракторній станції створено первинну партійну організацію в складі 4 членів і 2 кандидатів у члени КПРС.
Розгортались роботи по відбудові села. В 1944 році були збудовані або відремонтовані приміщення районних установ, 2 магазинів, їдальні, клубу, парткабінету, лікарні, кінотеатру, радіовузла і т. д. Споруджено в цьому ж році 28 житлових будинків для робітників і службовців.
За даними на 1 грудня 1944 року, населення Старого Салтова становило 2218 чол., з них 1089 колгоспників, 1083 робітники і службовці та 46 одноосібників.
У 1946 році в колгоспі «Прогрес» було створено первинну партійну організацію в складі 4 членів і 3 кандидатів у члени партії та комсомольський осередок у складі 7 чоловік. Ці організації постійно зростали за рахунок передовиків виробництва. В серпні 1955 року було обрано партійне бюро, а в серпні 1957 року — комсомольський комітет колгоспу. Колгоспна первинна партійна організація очолювала роботу по відбудові і зміцненню господарства артілі, організувала соціалістичне змагання в бригадах і ланках, боролась за зміцнення трудової дисципліни, здійснювала контроль за господарською діяльністю правління колгоспу. Комуністи колгоспу працювали на всіх відповідальних ділянках колгоспного виробництва. Так, наприклад, Ф. С. Кушнар очолював колгосп, А. В. Потитков — рільничу бригаду, Г. А. Чорнобай — тваринницьку ферму, М. Ф. Гончарова працювала дояркою, М. М. Фадеева — обліковцем, М. С. Кислова — артільним комірником, їх організаторська діяльність, повсякденна робота з людьми значною мірою сприяли зростанню артільного господарства, підвищенню культури землеробства. .Але найголовніші досягнення парторганізації — зростання свідомості людей, які працювали з подвоєною енергією, щоб піднести економіку артільного господарства.
В мобілізації трудівників села на виконання поставлених завдань, ліквідації недоліків, у поліпшенні трудової дисципліни значну роль відіграла стінна преса. У всіх бригадах регулярно випускалися стіннівки, а в ланках — польові листки, «Перчики» та інші гумористичні листівки, в яких висвітлювалися питання економіки колгоспного виробництва, організації праці, гостро критикувалися бракороби, ледарі, спекулянти. Передові методи праці популяризувалися в листках слави, «блискавках». Випуск стінної преси в колгоспі організовували комуністи та комсомольці, які редагували їх, добирали цікаві матеріали.
До активної участі в колгоспному виробництві було залучено і молодь. В питанні трудової діяльності молодих колгоспників партійна організація опиралася на комсомольську організацію. Комсомольці всюди показували приклад у роботі. В 1958 році з 49 комсомольців 9 працювали механізаторами, 18 — на тваринницьких фермах, решта — в городній, рільничій та будівельній бригадах.
Незважаючи на великі зусилля партійної організації і членів артілей, зростання колгоспного виробництва після війни йшло повільно. Протягом ряду років у сільгоспартілях Старого Салтова серйозно відставали тваринництво, городництво, садівництво. Колгоспи одержували низькі надої молока і врожаї картоплі, овочів та фруктів. Старосалтівський райком партії в 1950 році разом з партійними організаціями, керівниками і спеціалістами колгоспів, МТС розробили і здійснили ряд заходів для подолання цих недоліків. На допомогу артілям і МТС прийшли шефи — колектив робітників та інженерно-технічних працівників Харківського тепловозобудівного заводу. Вони спорудили в колгоспах системи централізованого водопостачання для подачі води у тваринницькі приміщення, пробурили свердловини, виконали великі роботи по механізації трудомістких процесів.
Були збудовані підвісні дороги на фермах, обладнані кормокухні тощо.
Завод допоміг колгоспам у будівництві тваринницьких приміщень і млинів-вентиляторів для одержання сінного борошна, в спорудженні траншей для силосу, в механізації очистки зерна і транспортуванні соломи.
Особливо діяльну допомогу харківські тепловозобудівники подали MTС у її технічному оснащенні.
Завод виділив кілька верстатів, відремонтував і передав їх MTС.
Шефи допомогли сільським механізаторам освоїти передові методи праці. Для обміну досвідом в MTС приїздили передові виробничники заводу.
Партійна, комсомольська і профспілкова організації заводу багато зробили в організації масово-політичної і культурно-виховної роботи. Шефи читали в селі лекції, доповіді, допомагали проводити семінари агітаторів, виступали з концертами, поповнювали книгами бібліотеки колгоспів і бібліотечки тракторних бригад МТС.
В артілі виросли хороші кадри, особливо механізаторів, збільшились неподільні фонди і грошові доходи, підвищився матеріальний добробут колгоспників. У 1958 році грошові доходи артілі «Прогрес» становили 2 420 605 крб., колгоспу «Червона зірка» — 1 287 651 карбованець.
У 1962 році в колгоспах Старого Салтова в зв’язку з будівництвом Печенізького водоймища відбулась реорганізація. За рішенням загальних зборів колгоспників обох артілей від 17 серпня 1963 року було утворено одне об’єднане господарство — сільгоспартіль «Прогрес».
Навесні 1964 року в колгоспі розпочато будівництво зрошувальної системи, яка в 1966 році почала діяти. В 1964 році артіль «Прогрес» мала 4068 га землі, в т. ч. 3218 га земельних угідь; 963 голови великої рогатої худоби, з них 509 корів; 2478 свиней. Її машинний парк складався з 18 тракторів, 15 комбайнів, 16 автомашин та іншої техніки. У сільгоспартілі є ремонтна майстерня, 3 електростанції загальною потужністю 140 квт, 5 корівників, 2 телятники, 3 свинарники, кормокухня, З зерносховища, 2 овочесховища та інші приміщення і споруди, працює 65 спеціалістів.
У серпні 1964 року колгоспи «Прогрес» (с. Старий Салтів) та ім. XVIII з’їзду ВКП(б) (с. Петрівське) об’єдналися в спеціалізований овоче-молочний радгосп «Салтівський», який постачає населенню Харкова овочі, картоплю та молоко. Цьому господарству передано 6497 га землі, в т. ч. 4190 га орної 121 га саду. На 1 січня 1967 року радгосп мав 2106 голів великої рогатої худоби, 1320 свиней, 66 тракторів, 14 комбайнів, 33 автомашини. У радгоспі створено партійну організацію, яка об’єднує понад 100 комуністів, а також комсомольську (68 чоловік) і профспілкову організації.
Трудівники села рік у рік добиваються дедалі вищих показників у соціалістичному змаганні за збільшення виробництва зерна, м’яса, молока, картоплі, овочів, фруктів та інших сільськогосподарських продуктів. За досягнуті успіхи у виконанні семирічного плану орденом Леніна нагороджена ланкова Старосалтівського лісництва Н. Я. Журба; іншими урядовими нагородами — бригадир П. Курилов, доярка Я. Ф. Рибалко, ланкова М. І. Білько, доярка М. Д. Олійник.
В селі розташовані відділення «Сільгосптехніки», будівельна дільниця «Міжколгоспбуду», рембудконтора, маслозавод, електростанція, харчовий і побутовий комбінати тощо. Тут споруджується новий житловий масив на 500 будинків, з них 400 — вже заселено. Село повністю електрифіковано; на більшості вулиць прокладено тротуари. Воно має постійне автобусне сполучення з Харковом і Вовчанськом, курсують також таксі. Працюють пошта, телеграф, телефон, радіовузол, що обслуговує 1500 радіоточок, 19 магазинів, 3 їдальні, чайна тощо.
Поліпшилося медичне обслуговування населення. Якщо до революції в селі була невелика платна лікарня, то тепер діє лікарня на 100 ліжок, яка обладнана сучасною медичною апаратурою. У селі є аптека, дитячий садок і ясла.
В Старому Салтові є 2 середні школи, одна з них заочна, для дорослих. У них працює 40 вчителів. Усього в селі є 60 спеціалістів з вищою освітою.
У 1961 році в Старому Салтові споруджено Будинок культури з стаціонарною широкоекранною кіноустановкою, в якому проводиться культурно-виховна робота. Молодь бере участь у хореографічному, драматичному та інших гуртках художньої самодіяльності. При Будинку культури працюють духовий і естрадний оркестри, музична студія, агітбригада, яка обслуговує радгосп, навколишні колгоспи і будинок відпочинку в с. Верхній Писарівці. У Старому Салтові п’ять бібліотек із загальним фондом понад 64 тис. книжок. Читачами бібліотеки є 2910 чоловік.
Старий Салтів потопає в зелені садів і декоративних насаджень. Мальовнича місцевість, зручне розташування села,— все це створює хороші умови для заснування тут здравниць. Перспективним планом у новій п’ятирічці в Старому Салтові передбачено спорудити 2 будинки відпочинку, 2 туристські бази, побутовий комбінат, заасфальтувати всі шляхи, озеленити вулиці та господарства декоративними та плодовими деревами. Зростає Старий Салтів, молодіє з кожним роком.
І. М. КОВАЛИК, І. Ф. ОЛІЙНИК