Зачепилівка, Зачепилівський район, Харківська область
Зачепилівка — село, центр Зачепилівського району. Розташована на річці Берестовій, притоці Орелі, за 127 км від м. Харкова. Населення — 5000 чоловік.
Кілька курганів періоду бронзи, розташованих в околицях Зачепилівки свідчать про те, що ці місця були заселені ще в III—II тис. до н. е. Точної дати заснування тут села не встановлено. За одними відомостями, Зачепилівка виникла в першій половині XVII століття в результаті запорізької колонізації; за іншими — заснування села припадає на більш пізній час — кінець XVII — початок XVIII століття, коли вихідці з Полтавського полку осіли хуторами по річках Орчику, Берестовій та Орелі. Серед селищ на річці Берестовій згадується і Зачепилівка.
В перші десятиліття свого існування село зростало повільно. У 1764 році тут налічувалося 734 чол., а через 20 років — у 1784 році — 759 чоловік.
Основним господарським заняттям населення було землеробство і скотарство; багато хто чумакував. Займалися жителі села також рибальством та полюванням.
Після визволення Північного Причорномор’я від турецько-татарського панування село почало зростати значно швидше. У 1802 році, після створення Полтавської губернії, Зачепилівка стала волосним центром Костянтиноградського повіту. На той час тут проживало 1068 чоловік 5, часто відбувалися ярмарки, на які їздили жителі з навколишніх сіл.
Напередодні реформи 1861 року в селі було 296 дворів і 1800 чоловік населення, більшість якого становили державні селяни.
За відомостями 1889 року, населення Зачепилівки становило 3290 чоловік х. З них 3236 колишніх державних селян, 21 селянин-власник (колишні кріпаки), 33 — міщани.
Про майнове становище населення свідчать такі факти. У 1889 році 510 господарств (колишні державні селяни) мали 356 дес. присадибної та 3390 дес. орної землі; але розподіл цих земель був дуже нерівномірним: 20 господарств не мали зовсім посіву, 132 господарства засівали по 1—3 дес.; 238 господарств — 3—6 дес.; 80 господарств засівали від 6 до 9 десятин.
Не маючи ніяких засобів до існування, 28 жителів села постійно батракували та ходили на далекі заробітки.
Не кращим було становище і в забезпеченні худобою: своїм тяглом обробляли землю 184 господарства; 207 господарств вдавалися до супряги і 99 обробляли свої наділи, наймаючи худобу у заможних селян. Навіть на кінець XIX століття основним знаряддям обробітку землі була соха. У 1900 році Зачепилівська сільська громада, яка налічувала 600 господарств, сплачувала державі 3950 крб. викупних платежів; 2253 крб. припадало на державний поземельний податок, губернські та повітові земські збори, 5747 крб. — на т. зв. мирські (волосні та сільські) збори та страхові платежі.
З кожним роком в селі зростав прошарок бездомних і безземельних батраків, які за наймом працювали в поміщицьких та куркульських господарствах. Особливо зміцніли куркульські господарства після столипінської аграрної реформи. Вийшовши на хутори і відруби, куркулі скуповували за безцінь землю бідноти, яка не мала змоги обробити свої ділянки. У 1910 році 184 господарства мали до 3 дес. землі кожне, від 3 до 9 дес.— 316 господарств, від 9 до 25 дес.— 61 господарство, а понад 25 дес.— 13 господарств. Багато селян-бідняків, не маючи змоги обробити свої ділянки, змушені були здавати їх в оренду куркулям.
Ще у 1905 році при сприянні повітового земства в селі було засновано сільськогосподарське товариство, метою якого, як зазначалося в його статуті, було підвищення рівня господарювання та створення культурно-показових ділянок на землях, що належали членам товариства. Проте бідняцькі та середняцькі господарства фактично були позбавлені можливості користуватися його допомогою. В 1912 році воно налічувало лише 94 чоловіки. Це були великі землевласники, як-от: член третьої Державної думи Шейдеман та «міцні господарі» — куркулі.
Напередодні першої світової війни село мало 4444 чол. населення. На цю кількість жителів було тільки 3 школи — земська та 2 церковно-парафіальні. Навіть земські статистики підкреслювали, що потяг до навчання в селі дуже великий, але письменних надзвичайно мало. Так, у 1889 році, наприклад, з усіх 3290 жителів села читати й писати вміли тільки 111 чоловік, серед них не було жодної жінки.
В ще гіршому стані перебувало медичне обслуговування трудящих. Тільки в 1859 році в селі було відкрито приймальний покій на два ліжка, де працював один фельдшер, який мав обслуговувати всі населені пункти, що входили до Зачепилівської волості. Тяжке економічне становище, беззаконня властей — все це сприяло революціонізуванню основної маси трудящих, штовхало на боротьбу проти гнобителів. Свою віковічну мрію про землю і кращу долю трудяще населення Зачепилівки пов’язувало з ліквідацією класу поміщиків та конфіскацією їх земель. Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції бідняки та середняки села під впливом солдатів, що поверталися з фронту, почали рішуче вимагати поділу земель сусідніх поміщицьких економій. Але ця вимога була втілена в життя тільки після встановлення в селі на початку січня 1918 року Радянської влади. Зачепилівську Раду селянських депутатів очолив у ці дні бідняк К. М. Бречко. Члени виконкому Ради брали на облік і ділили поміщицьку землю, вилучали в куркулів лишки продовольства, дбали про школи. Ці перші кроки по налагодженню господарського і культурного життя доводилося здійснювати в запеклій боротьбі проти куркульства. Особливо активізувалося куркульство під час наступу німецько-австрійських військ.
З приходом німецьких окупантів почалися масові грабежі, з селян стягували величезні контрибуції. Каральний загін поміщика Зінов’єва лютував у всіх селах волості, відбираючи у населення землю та майно. Йому всіляко допомагав розправлятися з трудящими начальник гетьманської варти Горинович.
Трудящі села активно виступили на захист Радянської влади. Ще в січні 1918 року багато молоді вступило до червоногвардійського загону П. В. Єгорова, що наступав на Полтаву. Серед них були І. П. Бутенко, С. Т. Голуб, К. М. Запорожець, І. Є. Нестеровський та інші. Після загарбання села німецькими окупантами в березні 1918 року почала формуватися партизанська кінна сотня. Своїм командиром партизани обрали В. І. Литуса. Ця група партизанів влилась у загін, організований у селі Сомівці Зачепилівської волості колишніми молодшими офіцерами царської армії більшовиками Я. 3. Покусом, уродженцем с. Сомівки, та М. Є. Козирєвим. Штаб партизанського загону спочатку розміщувався недалеко від села Семенівки. Загін швидко поповнювався бійцями. Вже у квітні в загоні налічувалося понад 500 чоловік.
До загону йшли не тільки трудящі Зачепилівської волості, а й інших районів. Багато тут було жителів сіл Катеринославщини — батьківщини М. Є. Козирєва.
Хоробро боролися з ворогом у складі загону К. М. Бречко, І. М. Бречко, П. Ф. Гирман, П. А. Галій, А. Є. Ковальов, М. Ф. Мацько, А. С. Товстий, В. Я. Швецов, П. С. Покус. Активну боротьбу з німецько-австрійськими окупантами та з націоналістичними бандами загін розпочав у квітні 1918 року в районі Костянтинограда, коли група партизанів — усього 16 чоловік — ліквідувала недалеко від Бердянки і хутора Олексівки великий загін гетьманців. Часто партизани діяли окремими групами в різних районах Полтавщини, а наприкінці листопада 1918 року загін Козирєва, разом з іншими партизанськими загонами, брав участь у визволенні від гетьманців Полтави. Зайнявши місто, повстанці визволили з тюрми політичних в’язнів — більше 3000 чоловік. Активно боровся партизанський загін і з петлюрівцями. Пізніше в складі Червоної Армії колишні зачепилівські партизани громили інтервентів на півдні України, визволяли Одесу, а в листопаді 1920 року штурмували Перекоп. За участь у штурмі Перекопу командирові кінної сотні розвідників В. І. Литу су було вручено іменний годинник з написом «Командирові хороброї сотні від робітників Петрограда».
Не одну славну сторінку в історію Зачепилівки вписали і ті, хто боровся за зміцнення Радянської влади в селі. У цій боротьбі влітку 1919 року від рук дені-кінців загинув голова сільського виконавчого комітету М. Д. Безчасний. З глибокою любов’ю згадують зачепиляни і К. М. Бречка. У грудні 1919 року, вже після визволення села від денікінців, він очолив революційний комітет. Ревком негайно приступив до роботи — наділяв сільську бідноту землею, відбираючи лишки в куркулів.
Енергійну діяльність розгорнув він серед селян у зв’язку з виборами до Ради. Але одного зимового вечора на село зненацька напали банди Іванюка та Матвієнка. До їх рук потрапили всі члени ревкому. Довго знущалися бандити з ревкомівців. Босих і роздягнутих, їх били ціпами і шомполами, топтали ногами, а потім розстріляли за селом. Від рук бандитів загинули влітку 1920 року начальник волосної міліції І. П. Бутенко, який тільки-но повернувся до села з рядів Червоної Армії, Я. Д. Галайдич, М. Ф. Мацько.
Для боротьби з бандитами в село було відряджено групу червоних курсантів.
Навесні 1920 року в селі оформився партійний осередок, який спочатку об’єднував 8 чоловік. Під керівництвом комуністів здійснювалося радянське та господарське будівництво на селі. Міцною опорою партійної організації в її боротьбі за зміцнення Радянської влади став комітет незаможних селян, створений у червні 1920 року. До складу КНС спочатку входили Г. М. Пилипенко, Д. М. Бречко, Ф. А. Хижняк, П. А. Галій. У вересні 1920 року членами КНС були 15 незаможників села. Вони розподілили серед трудящих селян 1100 дес. поміщицької та куркульської землі, забезпечували бідноту посівним матеріалом, допомагали сім’ям червоноармійців обробляти поля, збирали продовольство для Червоної Армії, налагоджували культурно-освітню роботу.
Після успішного завершення громадянської війни і ліквідації куркульського бандитизму трудящі Зачепилівки, очолювані комуністами, розгорнули боротьбу за відбудову сільського господарства. Для зміцнення партійної організації та органів Радянської влади на селі велике значення мало перетворення Зачепилівки в 1923 році на районний центр Красноградського округу. До складу новоствореного району ввійшов 21 населений пункт. Досвідчені працівники, які очолювали райком партії, виконком районної Ради депутатів трудящих та інші організації,— П. О. Зеленський, Г. К. Мотієнко, Ю. Ф. Сергієнко, Г. Ю.. Кащеєв, П. І. Рудько, О. Д. Захарченко — вели систематичну роботу серед бідноти та наймитів району, залучали їх до роботи в сільських Радах та КНС.
У 1926 році партосередок села об’єднував 15 членів та 16 кандидатів у члени партії, з них 3 робітники, 23 селянина, 5 службовців.
КНС села об’єднував на цей час 208 чоловік, які брали діяльну участь у роботі сільської Ради, споживчого товариства, в залученні бідняків та середняків до різних форм кооперації. Ця робота провадилася під лозунгом: «Бідняче! Кооперація є твоїм спільником проти куркульської кабали! Записуйся до кооперативу, будь активним пайщиком у ньому».
Багато працювали комуністи села з молоддю, залучаючи кращих юнаків і дівчат до комсомолу і партії. Комсомольський осередок на селі створений у 1923 році. Організаторами його були А. П. Бутенко, його брат Г. П. Бутенко — тепер заступник Голови Ради Міністрів УРСР, А. Ф. Хижняк — нині відомий український письменник та Степан Богданов. На початку 1924 року комсомольський осередок налічував 15 комсомольців.
З сільських дівчат першою до комсомолу вступила М. Я. Злидень. Її приклад наслідували Г. Г. Лебединець та О. М. Запорожець. Під керівництвом комуністів комсомольці нещадно боролися проти куркулів, брали активну участь у роботі МОДРу. Ще й тепер жителі села згадують перший комсомольський недільник у 1924 році. Незважаючи на погрози та кепкування куркульських синків, комсомольці в перший день великодня приступили до спорудження артезіанського колодязя. Цей колодязь і досі називають комсомольським. А в центрі Зачепилівки, де колись був пустир, комсомольці заклали великий парк. Тоді ж була створена в селі і комсомольська пожежна дружина, нагороджена згодом ВУЦВК за відмінну роботу Червоним прапором.
Під керівництвом директора школи комуніста С. Д. Пахно комсомольці почали активну боротьбу за ліквідацію неписьменності. Вже в 1925 році з їх участю було організовано 5 гуртків лікнепу. Тільки у наступному році комсомольці навчили читати і писати 967 чоловік.
Велику виховну роботу серед сільської молоді провадив у цей час Л. С. Первомайський, який працював завідуючим бібліотекою при Зачепилівському районному будинку селянина. Комсомольці організували по літгурток, до якого залучали молодь села. Вечорами всі збиралися в райбуді, засиджувалися допізна — читали газети, журнали, випускали стіннівку. Організували також драматичний та хоровий гуртки. З виставами та концертами часто виїздили і в сусідні села. Навколо комсомольців згуртувався актив молоді, за рахунок якої швидко зросла організація. На посаді секретаря райкому комсомолу тоді працював П. К. Зінченко, нині член редакційної колегії газети «Радянська Україна».
В складних умовах приступали комуністи та комсомольці до здійснення колективізації. Давалася взнаки відсутність досвіду, знань, вмілих організаторів. Ці труднощі посилювалися гострою класовою боротьбою. Куркулі вдавалися до різних провокацій, щоб відвернути середняцькі маси від колгоспів.
Важливим кроком у залученні селянства на шлях колективного господарювання було створення в Зачепилівці у 1925 році кредитного товариства та прокатного пункту, які постачали біднякам та середнякам сільськогосподарський реманент.
Того ж року під керівництвом партійної організації створено товариство спільного обробітку землі ім. Ф. Е. Дзержинського. Організаторами і першими членами товариства стали К. М. Запорожець, Ф. А. Хижняк, І. А. Швецов, І. Н. Кочерга. Всього в товаристві об’єдналося 30 бідняцьких сімей. Воно мало трактор «Фордзон», снопов’язалку, молотарку, кілька плугів і борін. Головою товариства був обраний брат першого голови ревкому комуніст Д. М. Бречко. В 1929 році на основі цього товариства була організована артіль ім. Ф. Е. Дзержинського. Її теж очолив Д. М. Бречко. В цьому ж році в селі виник другий колгосп «Зірка життя», головою якого був обраний комуніст Г. А. Бондаренко.
На початку 1930 року в селі створили ще один колгосп «Заповіт Леніна». Його організаторами були М. П. Дубина, М. Ф. Дубина та А. С. Товстий. Незважаючи на шалений опір куркульства і помилки, допущені під час колективізації, в Зачепилівському районі на 1 квітня 1930 року було організовано 86 колгоспів, які охоплювали 8541 селянське господарство. Тільки в Зачепилівці було 6 колективів. У передовій статті газети «Соціалістична перебудова» від 7 лютого 1931 року говорилося, що майже всі села Зачепилівського району зустрічають другу більшовицьку весну суцільною колективізацією та ліквідацією куркульні. На 5 лютого в районі було колективізовано 82 проц. всіх бідняцько-середняцьких господарств. Та крім того, було подано 258 заяв до колгоспів.
Ці показники — результат тієї величезної організаторської та політичної роботи, що її провадили комуністи в селах району. Ось як писав, наприклад, пізніше один з жителів Зачепилівки Семен Сулима про діяльність в ті роки Г. П. Бутенка: «Особливо запам’ятався мені Григорій Прокопович у перші роки колективізації. Багато селян тоді ще вагалися, де буде краще — в- артілі чи в одноосібному господарстві. А він щиро вірив у переваги колгоспного ладу і цю віру вселяв у людей. Він не тільки палко говорив на зборах, але й заходив у кожну хату, терпляче пояснював, переконував. І ми вірили т. Бутенку».
В перевагах колективного господарювання селяни переконувалися, порівнюючи свої господарські показники з показниками колгоспів. Так, у 1930 році в колгоспах села на 1 дес. було зібрано озимої пшениці 115 пудів, жита — 100, ячменю — 80, вівса — 98, тоді як одноосібники зібрали озимої пшениці 82, жита — 70, ячменю — 50 пудів.
Восени 1934 року на районному зльоті колгоспників-ударників, в якому взяло участь 300 делегатів, підбивалися перші підсумки колективного господарювання. Делегати зльоту, розповідаючи про хід колективізації, підкреслювали, що опорою партійних організацій в цій справі були комітети незаможних селян та комсомольські організації, які згуртували навколо себе бідняцькі і середняцькі маси села і переконали їх у перевазі колгоспного ладу. При активній участі КНС та комсомольців у районі було організовано 108 колгоспів. На зльоті відзначалися кращі господарства — колгоспи Зачепилівки «Червоний партизан» та «Заповіт Леніна».
Важливу роль у зміцненні колгоспів району відіграли працівники Зачепилівської машинно-тракторної станції, створеної у 1932 році на базі прокатного пункту. Вже в серпні 1932 року, за рішенням Харківського обкому КП(б)У, до МТС було направлено 50 трактористів і інших спеціалістів. Кадри для МТС готувалися також у Краснограді. В кінці 1932 року до МТС прибули 80 трактористів, 30 шоферів, 12 бригадирів тракторних бригад. На той час МТС уже мала 25 тракторів, а в 1933 році — 32 трактори. В політвідділі МТС працювали досвідчені працівники, які провадили величезну роботу серед сільського населення. Очолював МТС здібний організатор комуніст С. Ф. Токар. При МТС були побудовані гуртожитки для трактористів, клуб, де демонструвалися кінофільми, влаштовувались концерти. Трактористи розбили квітники, вимостили двір, посадили тополі. І тепер шумлять ці тополі, розповідаючи молодому поколінню про діла перших механізаторів села.
Дружний колектив МТС першим у районі виступив застрільником стахановського руху. Навесні 1936 року в цей рух включилися 136 трактористів та 27 комбайнерів МТС. Стахановськими стали всі шість колгоспів села.
В боротьбі за високі врожаї зростали ряди передовиків сільського господарства. Багато трудівників Зачепилівки за самовіддану працю були відзначені в ці роки високими урядовими нагородами. Так, наприклад, за високі врожаї цукрових буряків ланкова колгоспу «Зірка життя» А. Є. Тимошенко в 1938 році нагороджена медаллю «За трудову доблесть», завідуючий вівцефермою колгоспу імені Г. І. Петровського М. П. Петренко — удостоєний ордена Леніна, медаллю «За трудову доблесть» був нагороджений також вівчар колгоспу ім. XVII партз’їзду Я. В. Люткін.
У передвоєнні роки всі колгоспи села добилися великих успіхів у розвитку господарства. Це не могло не відбитися і на добробуті колгоспників. У 1940 році вони одержали на трудодень по 7 кілограмів хліба та по 1 карбованцю грошей в цінах того часу. В селі було споруджено нову лікарню, пологовий будинок, пекарню, лазню. При клубі була встановлена стаціонарна кіноустановка.
Зріс культурно-освітній рівень трудящих. Так, наприклад, з тих 45 учнів, які прийшли до школи ще в 1926 році, вищу освіту здобули 40 чоловік.
Вже в кінці 30-х років були надруковані перші твори колишніх зачепилівських комсомольців — українських радянських письменників А. Ф. Хижняка та Л. С. Первомайського. З перших комсомольців села вийшли здібні вожаки колгоспів Ю. К. Голуб та П. Л. Курінний. Тривалий час головою Берестовеньківської сільради працювала одна з перших комсомолок Зачепилівки М. Я. Кривко.
Народним комісаром землеробства УРСР, а потім заступником Голови Ради Народних Комісарів УРСР працював напередодні Великої Вітчизняної війни один з активних організаторів комсомольського осередку на селі Г. П. Бутенко.
В грізні дні війни тисячі трудівників села із зброєю в руках захищали свою соціалістичну Вітчизну. Активно допомагало Червоній Армії все населення села вже з перших днів війни — рили окопи, протитанкові рови, збирали хліб. У липні 1941 року був створений винищувальний батальйон із 150 чоловік під командуванням начальника міліції району А. К. Єрмолича. Пізніше за завданням Харківського обкому КП(б) України А. К. Єрмолич був залишений для організації підпільної роботи в тилу ворога.
З цією ж метою в Зачепилівці залишалися секретар райкому партії В. К. Вовченко та партизани часів громадянської війни М. В. Тютюнник, Г. М. Пилипенко, А. С. Товстий, В. І. Литус і П. А. Галій. В районі був створений партизанський загін, до складу якого входили дві групи: одна базувалася в селі Залінійному, друга — в Зачепилівці. Командиром партизанської групи в селі Залінійному був П. Ю. Коркіш, голова сільської Ради Залінійного, комісаром — М. В. Амелін, місцевий учитель. Командиром партизанської групи, створеної в Зачепилівці, був призначений К. М. Запорожець. До складу цієї групи входило 17 жителів села — комуністи і безпартійні, колгоспники і службовці, робітники, працівники партійних та радянських організацій району.
19 вересня 1941 року зачепилівські партизани приєдналися до групи П. Ю. Коркіша і перебазувалися в Ізюмські ліси. Більшість їх у цей час влилася в регулярні війська, а решта партизанів увійшла до складу Кегичівського партизанського загону № 6. Командиром загону став К. І. Баклагін, а комісаром — М. В. Амелін. Секретарем партійної організації загону партизани обрали жителя Зачепилівки М. В. Тютюнника.
Село було окуповане німецькими загарбниками 7 жовтня 1941 року. За час тимчасової окупації гітлерівці зруйнували всі будівлі колгоспів, забрали худобу і хліб, пограбували і спалили склади й магазини райспоживспілки та споживчого товариства, знищили вокзал і залізничні споруди, спалили школу, лікарню, а також багато хат колгоспників. За роки окупації з району насильно вивезено до Німеччини 1570 чоловік; 149 чол. фашистські недолюдки розстріляли.
В самій тільки Зачепилівці було заарештовано 86 учасників громадянської війни і жоден з них не повернувся додому 1 2. В розбої і насильствах німецько-фашистським загарбникам допомагали зрадники Батьківщини, поліцаї М. Дубина та Ф. Красников, які замучили багатьох жителів села і багатьох насильно відправили на каторгу до Німеччини. Під час відступу фашистів у вересні 1943 року ці бандити підпалювали хати колгоспників, засипали землею колодязі, вбивали людей. Вони закатували комуністів М. М. Амеліна, Я. П: Баклагіна, Т. І. Доценка, У. М. Тищенка, П. П. Туму, орденоносця М. П. Петренка, якого схопили в селі Олександрівці і в лютий мороз босого привели до Зачепилівки.
Проте і в умовах кривавого терору гітлерівців та їх пособників жителі села допомагали партизанам. Комсомольсько-молодіжна група, до складу якої входили Б. Г. Костенко, П. А. Субачев, П. П. Орлов, І. Т. Корнєєв, О. М. Кизима та Ф. Й. Поздняков, забезпечувала партизанів продовольством і зброєю. Мужньо боролися з ворогом у складі Кегичівського партизанського загону жителі Зачепилівки К. М. Запорожець, М. В. Тютюнник, Ф. В. Рибалко та інші.
Партизани добували для частин Червоної Армії дані про розташування гітлерівських військ, порушували лінії зв’язку ворога, руйнували шляхи та мости.
Перший бій партизанського загону з фашистськими загарбниками стався наприкінці жовтня 1941 року на території с. Червоний Шахтар Ізюмського району. В цьому бою партизани знищили 60 ворожих солдатів. В лютому 1942 року, під час бою в с. Чорнолозці Сахновщинського району, вони захопили в полон гітлерівського офіцера штабу з цінними оперативними документами та картами.
Виконуючи бойове завдання командування 6-ї армії, в березні 1942 року партизани зустрілися поблизу сіл Гришівки та Лигівки Сахновщинського району з каральним гітлерівським загоном. Протягом трьох днів тривав жорстокий бій, у якому перемогли партизани. У квітні 1942 року група партизанів у складі 18 чол. під керівництвом К. І. Баклагіна та М. В. Амеліна, за завданням командування 6-ї армії, прибула в с. Залінійне для виконання нового бойового завдання. Але зрадники виказали партизанів ворогові. В нерівному бою загинули 11 партизанів, серед них і М. В. Амелін. У братській могилі в с. Залінійному поховані зачепиляни X. О. Гадяцький та його син Л. X. Гадяцький, В. Т. Чурсинов, М. М. Лактіонов, Ф. С. Лук’янчиков.
Група партизанів з 5 чоловік — К. М. Запорожець, М. В. Тютюнник, Ф. В. Рибалко, М. В. Петренко та Г. В. Удовиченко,— що мали прикривати групу М. В. Амеліна, була виявлена поліцаями і обстріляна в Семенівській балці. В с. Миколаївці М. В. Тютюнник, М. В. Петренко та Г. В. Удовиченко були схоплені фашистами і закатовані. Із цієї групи партизанів залишилися в живих тільки двоє — Ф. В. Рибалко та К. М. Запорожець,— які перепливли ріку Орель і, перейшовши лінію фронту, в районі Дону приєдналися до частин Червоної Армії. За рішенням Центрального штабу партизанського руху К. М. Запорожець і Ф. В. Рибалко були відправлені командуванням Червоної Армії до Москви, а потім у складі групи з 46 партизанів направлені в розпорядження Харківського обкому партії. Багато жителів села, не шкодуючи життя, боролися з ворогами на фронтах війни. За мужність і відвагу, проявлені в боях з ворогом, багато зачепилян були нагороджені орденами і медалями, а І. М. Сипало, А. І. Кизима, П. Д. Коваленко, В. А. Бурмака, М. Г. Нечипоренко удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Нині в парку села трудящі Зачепилівки поставили пам’ятник воїнам-землякам. На меморіальній дошці викарбувано майже 400 прізвищ героїв, що віддали своє життя за Батьківщину. На бойовому посту загинули командир полку А. П. Швецов, політпрацівник П. К. Запорожець; захищаючи місто Леніна, загинув командир бойового корабля І. А. Кононихін.
19 вересня 1943 року в село увійшли частини Червоної Армії. Після визволення від фашистських окупантів трудящі Зачепилівки під керівництвом районної партійної організації, відновленої вже в перший день визволення, приступили до відбудови зруйнованого господарства. Незважаючи на величезні труднощі — відсутність тягла, машин, недостатню кількість робочих рук,— трудівники сільського господарства взяли на себе зобов’язання закінчити всі польові роботи до 26-ї річниці Великого Жовтня. Активну участь брали вони у відбудові залізниці, станції, мостів, грунтових доріг. Самовіддано працювали в ці тяжкі роки жінки — Євдокія Довбиш, Євдокія Дудка, Катерина Довбиш, Олександра Полив’яна, Варвара Литус, Ганна Козина, Анастасія Рибакова, Поліна Шаповал.
Велику допомогу у відбудові колгоспів подавав колектив Зачепилівської МТС, яку знову очолив С. Ф. Токар. Уже в 1943 році на курсах при МТС було підготовлено 150 бригадирів польових бригад, 302 ланкові, 43 ковалі, 59 рахівників, 66 бригадирів тваринницьких ферм, 49 доярок, 11 свинарок. Кваліфіковані кадри забезпечували успішне відродження народного господарства.
Колгоспники систематично допомагали Радянській Армії. У 1944 році до фонду оборони трудящі всього району здали 44 417 цнт зерна. Трудящі Зачепилівки першими на Харківщині відгукнулись на заклик саратовського колгоспника Ф. Головатого і розпочали збір коштів у фонд оборони. Так, колгоспник артілі ім. XVII партз’їзду Д. 3. Косенко з своїх трудових заощаджень вніс 25 тисяч карбованців, Я. П. Сипало — 15 тисяч карбованців, П. А. Галій і М. М. Гончаренко — по 10 тисяч карбованців, В. Я. Люткін і Д. Я. Крутько — по 5 тисяч карбованців, В. Я. Злидень і М. П. Дубина — по 3 тисячі карбованців. Усі ці гроші були внесені готівкою. Члени артілі «Червоний партизан» на своїх зборах 13 лютого 1944 року прийняли рішення внести у фонд оборони 373 тисячі карбованців. Тут же на зборах колгоспник В. С. Сахненко вніс готівкою 15 тисяч карбованців, X. П. Крутоголов — 8 тисяч карбованців. На 15 лютого 1944 року у фонд оборони було внесено 5 мільйонів карбованців, а на 12 квітня в державний банк від колгоспників району надійшло понад 6 мільйонів карбованців. Колгоспники району просили Державний Комітет Оборони направити ці кошти на побудову танкової колони «Від колгоспників Зачепилівського району». 23 лютого 1945 року в районній газеті була вміщена телеграма Державного Комітету Оборони, в якій сповіщалося, що прохання зачепилян задоволене, танкову колону побудовано і передано в розпорядження військ генерал-полковника П. С. Рибалко. В цій телеграмі Державний Комітет Оборони дякував зачепилянам за допомогу Червоній Армії.
Разом з тим трудящі Зачепилівки та інших сіл району брали активну участь у підготовці подарунків для бійців фронту. Жителі села у ці дні взяли шефство над евакогоспіталем. Вони побілили приміщення, заготовили паливо, відремонтували вікна і двері, доглядали хворих, читали їм книги і газети, писали листи. 59 квартир для інвалідів Вітчизняної війни відремонтувала молодь села. У фонд допомоги інвалідам Вітчизняної війни комсомольці зібрали також 140 цнт картоплі, 25 тис. крб. грошей. Крім того, трудівники села відрахували для допомоги інвалідам Вітчизняної війни 2400 трудоднів.
Напружено працювали жителі села в перші післявоєнні роки. Комуністи та комсомольці очолили боротьбу трудящих за найшвидше освоєння довоєнних площ та високі врожаї сільськогосподарських культур. Добре працювали механізатори. Вже у 1945 році Зачепилівська МТС мала 60 тракторів та 17 комбайнів.
У стислі агротехнічні строки було засіяно озимину майже у всіх колгоспах. На колгоспних полях працювали тракторні бригади Івана Бойка та Михайла Ромашина. За успішне виконання планів першої післявоєнної п’ятирічки чабан Я. В. Люткін, доярки Анастасія Тріскун, Уляна Іващенко з колгоспу ім. XVII парт-з’їзду, свинарки колгоспу «Зірка життя» Н. С. Халаїм, Д. К. Філенко були нагороджені медаллю «За трудову доблесть». За високі показники в розвитку тваринництва багато колгоспників були нагороджені значком «Відмінник соціалістичного сільського господарства». Медаллю «За трудову доблесть» був нагороджений бригадир тракторної бригади Зачепилівської МТС А. Г. Дикун. Було нагороджено також багатьох комсомольців, серед них Галину Глобу, Григорія Гирмана, Анатолія Галія з колгоспу імені XVII партз’їзду.
Залікувавши рани війни, колгоспники боролися за дальші успіхи в розвитку сільського господарства і у відбудові села. У 1950 році колгоспи освоїли всі довоєнні орні площі. В тому ж році у Зачепилівці з 6 дрібних колгоспів було створено три великі: колгосп ім. XVII партз’їзду, головою якого був обраний комуніст М. А. Безчасний, колгосп імені Дзержинського на чолі з комуністом М. П. Швецовим і «Червоний партизан», який очолював Б. О. Ковальов, а потім В. Я. Злидень. Тоді ж у Зачепилівці було споруджено 20 будинків, відбудовано електростанцію, радіовузол, лазню, маслозавод, зерносховище, вокзал, радіофіковано всі будинки колгоспників.
Успішно виконали трудящі Зачепилівського району і в 1952 році взяті ними на честь XIX з’їзду КПРС зобов’язання — виростити по 20 центнерів зернових з га, по 250 центнерів цукрових буряків, надоїти від кожної фуражної корови по 1700 літрів молока. Одним з перших в області Зачепилівський район закінчив збирання врожаю і здав державі на 10 800 пудів більше пшениці і жита, ніж у 1951 році. Понад план було здано також 719 тисяч літрів молока.
За сумлінну працю високого звання Героя Соціалістичної Праці в цьому році в районі удостоєно 14 колгоспників, серед них і житель Зачепилівки, тракторист A. Г. Дикун; орденом Леніна нагороджені трактористи П. М. Галій, І. М. Литус, B. І. Мудрац та інші.
Велику роботу провела партійна організація в наступні роки. У всіх трьох колгоспах на важливі ділянки роботи були поставлені комуністи. В селі було споруджено електростанцію на 50 кіловат, що дало можливість механізувати і автоматизувати трудомісткі роботи на тваринницьких фермах. За допомогою шефів з ХЕМЗу та інших заводів м. Харкова, на фермах колгоспів були збудовані шлакоблочні приміщення для утримання тварин. Багато було зроблено для вивчення і поширення досвіду передовиків виробництва. При клубах і хатах-читальнях діяли гуртки по агрономії і тваринництву, де молодь поповнювала свої знання, вивчала передовий досвід.
У 1955 році середній урожай ранніх колоскових по району дорівнював 24,8 цнт з га. За перевиконання державного плану продажу хліба державі зачепилівська артіль «Червоний партизан» одержала в премію три вантажні автомашини. Зачепилівська МТС за високий урожай зернових і цукрових буряків була відзначена дипломом 2-го ступеня та нагороджена перехідним Червоним прапором Ради Міністрів CPСP і премією в сумі 25 тисяч карбованців та вантажною автомашиною. У 1957 році, незважаючи на несприятливі погодні умови, всі 3 колгоспи села провели сівбу в короткі агротехнічні строки. У всіх колгоспах одержано на 100 гектарів по 174,7 цнт молока та 36,4 цнт м’яса, врожай зернових з гектара у кожному колгоспі у середньому становив 23 центнери.
В лютому 1959 року колгоспники всіх трьох артілей прийняли рішення об’єднатись в один колгосп імені XXI з’їзду КПРС. Колгосп мав 7287 га землі, в т. ч. орної — 4879,-багаторічних насаджень — 224, садів — 115, тутових дерев — 29, полезахисних смуг — 78, сіножатей — 323, лісу — 11 і пасовищ — 849 га. На полях працювало 25 тракторів, 20 автомашин і 13 комбайнів. У 1959 році колгоспники домоглися високого врожаю і зібрали по 24 центнери зернових з кожного гектара. В авангарді боротьби за піднесення громадського виробництва йшли тракторна бригада комуніста В. Р. Греся, ланки Т. Я. Литус та Н. П. Хамової, доярки М. С. Фесенко, О. Ф. Погоріла, В. Д. Станкова та багато інших.
Колгоспники одержали високий урожай зернових і в 1963 році. Доходи колгоспу становили понад 7 мільйонів карбованців. З цієї суми було відраховано в неподільний фонд більше 106 тисяч карбованців, видано на трудодні більше 366 тисяч карбованців, витрачено на пенсії для колгоспників 11 600 карбованців, на культурні потреби 9573 карбованці.
Значними успіхами зустріли трудівники села 1965 рік — вони зібрали у 1964 році 54 328 центнерів зернових, продали державі 18 191 цнт хліба, 66 660 цнт цукрових буряків, 2062 цнт м’яса та понад 10 640 цнт молока.
За п’ять років у колгоспі було збудовано 16 тваринницьких ферм, склад для мінеральних добрив, гараж на 22 автомашини.
На будівництво житлових будинків тільки в 1964 році витрачено 78 985 крб., дитячих ясел — 5208 карбованців.
На передовій лінії боротьби за високий урожай — тракторна бригада комуністичної праці, яку очолює В. Р. Гресь. Добре працюють члени цієї бригади А. Г. Злидень, М. X. Курінний, Д. X. Курінний, В. Я. Хижняк, Г. Ф. Товстий, М. Й. Дорошенко, В. К. Черненко та багато інших.
Цей колектив механізаторів — один з найкращих і найбільших на Харківщині. В ньому налічується майже 100 чоловік. У бригаді є партійна організація, яку очолює тракторист П. Д. Гирман. 25 комуністів і 10 комсомольців — така основа колективу бригади, на рахунку якого багато хороших справ. Ручну працю в рослинництві механізатори майже зовсім витіснили. На долю машин та механізмів припадає 97 проц. сільськогосподарських робіт. За останні три роки кваліфікацію підвищили більше половини механізаторів бригади. Всі агрегати укомплектовані кадрами для двозмінної роботи. У соціалістичному змаганні тракторних бригад району в 1964 році бригада В. Р. Греся завоювала перше місце.
На колгоспній Дошці пошани — і хлібороби, і механізатори, і тваринники; серед них: Н. П. Хамова, О. А. Чернатенко, П. І. Педаш, Г. В. Литус, Г. Г. Остапенко, Т. А. Крутоголов та багато інших.
За рішенням бюро Красноградського райкому КП України та виконкому районної Ради депутатів трудящих на районну Дошку пошани були занесені весь колектив тракторної бригади колгоспу ім. XXI партз’їзду; В. Р. Гресь, комбайнер цього колгоспу, депутат Верховної Ради УРСР І. П. Сулима, ланкова колгоспу О. А. Чернатенко, голова колгоспу М. Д. Веклич, робітниця хлібоприймального пункту Л. Д. Безчасна, робітниця маслозаводу О. І. Попова та багато інших. Керуючись рішеннями березневого 1965 року Пленуму ЦК КПРС, працівники сільського господарства невпинно дбають про зміцнення економіки колгоспу. З кожним роком колгосп збільшує витрати на капітальне будівництво. В артілі механізовано всі ферми, побудовано сотні нових господарських приміщень.
За сумлінну працю і успіхи у виробництві зернових та городніх культур» У дальшому розвитку тваринництва в 1966 році багато жителів села відзначені високими урядовими нагородами. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєний комбайнер колгоспу І. П. Сулима, орденом Леніна нагороджені колгоспники М. О. Голуб та В. В. Васильєв, орденом «Знак Пошани» — В. І. Гирман, медаллю «За трудову відзнаку» — К. П. Довбиш та секретар партійного комітету колгоспу П. К. Хукало.
В селі зведені красиві будинки готелю, пошти, харчокомбінату. Розпочато будівництво моста через річку Берестову, нещодавно збудовано автостанцію.
Із своїх заощаджень зачепиляни збудували понад 100 будинків. 71 сім’я в селі живе у комунальних квартирах. В кожній третій комунальній квартирі є газ.
Зараз жителі села мають 172 телевізори, 270 радіоприймачів; усі будинки колгоспників, робітників і службовців електрифіковані і радіофіковані. Тільки за 1964 рік населення села придбало в магазині 93 телевізори, 90 радіоприймачів.
Багато уваги приділяється медичному обслуговуванню. В селі є лікарня на 130 місць, поліклініка, аптека.
Особливе піклування виявляє громадськість села про виховання підростаючого покоління. Зараз у Зачепилівці чотири школи: одна середня та три початкові. Тільки в середній школі навчаються 765 учнів та працюють 55 учителів. Учні зачепилівської школи, наслідуючи кращі традиції старшого покоління, беруть активну участь у виробничому та культурному житті села.
Сприймаючи рішення XXII та XXIII з’їздів КПРС як свою кровну справу, все населення Зачепилівки самовіддано трудиться, щоб внести гідний вклад у справу побудови в нашій країні комуністичного суспільства.
Г. М. СОЛОГУБ