Берислав, Бериславський район, Херсонська область
Берислав — місто районного підпорядкування, центр району. Розташований на правому березі Каховського водосховища; є річкова пристань. Відстань до обласного центру — 75 км, до найближчої залізничної станції Козацьке — 12 км. Населення — 14 888 чоловік. Міській Раді підпорядковане селище Шляхове.
Територія сучасного Берислава була заселена з давніх часів. Поблизу нього знайдено скарб бронзових речей (сокири тощо) II тисячоліття до н. е., а на околиці виявлено залишки поселення доби пізньої бронзи. У перших століттях н. е. на цьому ж місці виникло скіфо-сармато-слов’янське поселення, на якому розкопано залишки 6 великих житлових і культових кам’яних будівель. На могильнику досліджено 4 поховання черняхівської культури.
На початку XV ст. на місці сучасного Берислава стояла литовська митниця, відома під назвою Вітовтової. У XVI ст. татари і турки, що захопили цю територію, спорудили замість митниці фортецю Кизикермен («Дівоча фортеця»), яка стала їх плацдармом для нападів на лівобережні українські землі і одночасно мала не пропускати запорізькі чайки униз по Дніпру. Запорожці раз у раз влаштовували засідки біля острова Тавані, розташованого напроти фортеці, і громили татарські орди. Ця героїчна боротьба козаків проти ворога оспівана в народних піснях, зокрема в пісні «Оврамиха, стара мати, а три сина мала».
Під час Кримського походу 1689 року російсько-українське військо, яким командував князь В. Голіцин, дійшло до Кизикермена і почало бій з його гарнізоном. Та лише в 1695 році російській армії й українським козацьким полкам після облоги фортеці вдалося оволодіти нею. Коли ці землі відійшли до Росії, на руїнах Кизикерменської фортеці 1784 року було засновано місто Берислав. Наприкінці XVIII ст. в ньому мешкало 640 жителів, переважно державних селян, переселених сюди з Полтавської і Чернігівської губерній. 1824 року населення міста зросло до 2,9 тис. чоловік.
Розташований біля важливої переправи на шляху до Криму, Берислав у першій половині XIX ст. стає значним перевалочним пунктом на Дніпрі і набуває дедалі більшого значення в торгівлі хлібом. За рік через Берислав на Каховку й далі на Крим переправлялося до 100 тис. підвід та від 50 до 75 тис. голів рогатої худоби. Чумаки приїздили сюди весною і на міському вигоні тижнями чекали черги на переправу. «Коли прибули,— скаржилися вони генерал-губернатору, — то одуд саме гніздо мостив, а зараз уже одуденята повилітали». О. СЯ Афанасьєв-Чужбинський писав, що «Бериславська переправа була однією з гірких кричущих незручностей чумацького стану».
Під час Кримської війни через місто рухалися війська, проходили транспорти зі зброєю та продовольством; сюди евакуювали поранених та хворих захисників Севастополя. Спеціальних госпіталів у Бериславі не було, поранених розміщували в приватних будинках. Через незадовільне медичне обслуговування багато людей вмирало. І по сьогодні стоїть на бериславському цвинтарі хрест в пам’ять померлих і похованих тут російських воїнів.
У 1857 році в місті налічувалося 6,3 тис. жителів. Воно поділялось на 3 частини: центральну й південну (Забалку) заселяли вихідці з Полтавської губернії, північну (Пойдунівку) — чернігівці. Паралельно Дніпру йшли чотири вулиці довжиною 2 версти, їх перетинали 12 поперечних вулиць. У Бериславі було 809 будинків, у т. ч. 714 кам’яних і 95 дерев’яних; 42 крамниці, 18 винних льохів і шинків, трактир. У другій половині XIX ст. в місті з’являються перші невеличкі промислові підприємства. 1861 року працював свічковий завод, а через три роки в Бериславі вже було 2 свічкові і 4 маслоробні заводи. У місті щороку відбувалися три ярмарки. Сюди в 1864 році привезено товарів майже на 31,5 тис. карбованців. Хоч Берислав був вже значним торговельним центром Херсонщини, бюджет міста на початку 60-х років становив лише 3,1 тис. крб. З цієї суми 784 крб. призначалось на утримання щойно відкритої невеликої лікарні, яка могла обслужити на рік пересічно 130 хворих.
Медичну допомогу населенню, що перевищило 6,6 тис. чоловік, подавало всього два лікарі; працювала казенна аптека. У місті було лише одне парафіяльне училище, в якому 1864 року навчалося 190 хлопчиків і 78 дівчаток.
У пореформений період, коли почався швидкий розвиток капіталізму, Берислав досить швидко зростає. На кінець XIX ст. в ньому проживало 13,2 тис. чоловік, було 1542 двори. Більшість населення займалася дрібного торгівлею, ремеслом. Частина мешканців жила з хліборобства, орендуючи землю міської думи, яка мала 3390 десятин. Багато бериславців наймитувало в поміщиків, куркулів, заможних міщан, працювало на 28 хлібних складах і пристані. 1897 року з Бериславської пристані відправлено понад 700 тис. пудів хлібних вантажів. Місто залишалося важливим перевалочним пунктом, де зерно з дрібних суден перевантажували на морські баржі, що піднімалися сюди з Херсона.
Наприкінці 90-х років XIX ст. у Бериславі налічувалося понад 100 майстерень і невеликих підприємств напівкустарного типу, у т. ч. два цегельні заводи, завод переробки риби, чимало ковальських, слюсарських, бондарських, колісних та ін. майстерень. Тут працювало 156 робітників. У 1901 році на базі невеликої майстерні, відкритої 1896 року, засновано завод ремонту сільськогосподарських машин. По 10—12 годин на день працювали робітники в темних задушливих цехах, а зароблених грошей не вистачало навіть на хліб.
. Нещадна експлуатація, тяжкі умови життя й праці викликали стихійний протест робітників. Поступово під впливом соціал-демократичної агітації зростала класова свідомість трудящих мас. У січні 1904 року департамент поліції надіслав Херсонському жандармському управлінню повідомлення про те, що в Бериславі «утворено гурток, у якому займаються читанням нелегальної літератури». Могутнє відлуння революції 1905—1907 рр. докотилося й до Берислава. Як доповідав чиновник міністерства внутрішніх справ, місто, «дуже неспокійне в розумінні революційного руху», разом з Каховкою відіграло велику роль у широкому розмаху селянських виступів восени і взимку 1905 року. Наступного року серед населення Берислава проводили революційну роботу приїжджі соціал-демократи.
Напередодні першої світової війни Берислав був досить великим містом. Тут проживало 16 тис. чоловік, налічувалося 1858 будівель, переважно одноповерхових. Центральні вулиці освітлювалися гасовими ліхтарями, а решта вночі потопала в темряві. Не було ні водогону, ні каналізації. На їх спорудження у міської думи бракувало коштів, а ось на будівництво другої тюрми вони знайшлися. Лікарня на 32 ліжка, де працювало три лікарі, 17 фельдшерів та акушерок, не могла обслужити всіх хворих, бо в ній лікувалися не лише жителі міста, а й багатьох навколишніх сіл. Діти заможних родин навчалися в гімназії, морехідному класі, а для дітей трудящих земство спромоглося відкрити лише чотири початкові школи, які 1910 року відвідувало 1065 хлопчиків і дівчаток. В роки війни більшість учнів залишила школи.
Імперіалістична війна тимчасово послабила революційний рух, який у 1910— 1914 рр. знов набрав у Херсонському повіті і, зокрема у Бериславі, досить великого розмаху. Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції щодалі зростала революційна й політична активність народних мас. Трудящі міста в березні 1917 року обрали Раду робітничих і селянських депутатів. Бериславська Рада налагодила зв’язки з Херсонською Радою робітничих і солдатських депутатів, яка керувала її діяльністю.
Активною революційною силою в місті стали солдати-фронтовики, серед них особливим авторитетом користувався О. І. Мануйленко. Уродженець Берислава, він з 1914 року перебував на фронті, в липні 1917 року вступив до лав РСДРП(б), тоді ж був обраний заступником голови та секретарем дивізійного виконкому Ради 125-ї піхотної дивізії. Приїхавши до рідного міста, він разом з більшовиком О. П. Ясменком почав згуртовувати робітників на боротьбу за владу Рад.
Населення Берислава палко вітало перемогу Жовтневого збройного’ повстання пролетарів та солдатів Петрограда і створення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним. Трудящі міста виступали за ліквідацію буржуазної міської думи та управи, вимагали передати всю повноту влади Раді, в якій дедалі більшу роль відігравали члени ленінської партії. У грудні 1917 року до складу Ради були обрані і увійшли до її виконкому більшовики О. І. Мануйленко, О. П. Ясменко, І. І. Детиненко та інші. 6 січня 1918 року вийшов перший номер газети «Известия Бериславского Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов», яка закликала трудящих придушити опір буржуазії і взяти владу в свої руки.
Того ж місяця у місті було встановлено Радянську владу. Але наприкінці березня 1918 року Берислав захопили австро-німецькі війська. Австрійське командування зажадало від жителів сплати великої контрибуції; загарбники вивозили з міста і навколишніх сіл зерно, худобу. Пограбоване населення голодувало. Навіть херсонський губернський староста мусив доповісти у вищестоящі інстанції, що в Бериславі не вистачає хліба та інших продуктів.
Більшовики з перших днів окупації піднімали трудящих на боротьбу проти ворога. Під час повстання херсонців проти австро-німецьких загарбників, що спалахнуло 20 березня 1918 року, загін бериславців пароплавом прибув до губернського центру і подав значну допомогу повсталим. Активну участь у захисті Херсона брали П. А. Кучеренко, Ф. О. Кравцов та інші.
Налякані подіями в Херсоні, окупанти посилили свої військові гарнізони і в інших населених пунктах. У Бериславі було розквартировано 22-у австрійську піхоту дивізію, а десь у червні і 1-й курінь 410-го піхотного полку гетьманців.
Та місцеві більшовики, щодня ризикуючи життям, готували населення міста й навколишніх сіл до збройного виступу проти загарбників. Вороги схопили і закатували О. Смеречинського, І. О. Титаренка; в серпні гетьманці затримали і передали австрійському командуванню бериславського жителя М. Щочку, який вів більшовицьку агітацію серед робітників економії Фальц-Фейна. Незважаючи на великі втрати, лави більшовиків невпинно зростали. Восени 1918 року підпільна група більшовиків і співчуваючих їм об’єднувала 18—20 чоловік. До неї входили О. І. Мануйленко, І. Д. Радченко, В. С. Гейко та інші. Група мала зв’язки з Херсонським підпільним окружним військово-революційним комітетом, через який одержувала зброю та літературу. У Бериславі теж було створено підпільний ревком, його очолив О. І. Мануйленко.
Ревком керував розгортанням народної боротьби проти окупантів, подавав допомогу зброєю й людьми партизанському загону, що з квітня діяв у плавнях у районі Берислава і робив кінні рейди по селах Херсонського повіту.
У вересні німці й їхні гетьманські прислужники заарештували в Бериславі зв’язкових І. Альошину та Л. Мураховську, але партизани захопили біля с. Львового пароплав, яким заарештованих перевозили до Херсона, і звільнили їх.
У листопаді 1918 року австро-німецькі окупанти залишили Берислав, та владу в ньому захопили петлюрівці. У лютому 1919 року частини Задніпровської дивізії визволили місто від буржуазних націоналістів. Відновив роботу ревком, який почав налагоджувати в Бериславі революційний порядок. Багато доводилося працювати і Бериславській надзвичайній комісії. У німецькій колонії Старошведське, розташованій за 15 км від міста, спалахнуло повстання куркулів. Підвели голови й місцеві багатії. Для боротьби проти заколотників Бериславський ревком створив спеціальний загін добровольців — «Червону роту», яка і придушила заколот.
У другій половині березня 1919 року за наказом командування Червоної Армії у районі Херсона — Берислава почалося формування окремої бригади для наступу на Крим, який був захоплений білогвардійськими загонами. У Бериславі формувався 3-й Кримський полк. Сюди прибуло 30 командирів, здебільшого з колишніх офіцерів. Серед рядового складу теж переважали вихідці із заможних селянських родин. Ось чому, коли в травні 1919 року спалахнув григор’євський заколот, колишнім офіцерам вдалося підняти полк проти Радянської влади. Бериславські комуністи, своєчасно попереджені відданими людьми, уникли арешту і переправилися на лівий берег Дніпра до Каховки, де дислокувались значні сили Червоної Армії. Діставши підкріплення від каховських комуністів та червоноармійського загону, вони вночі перепливли човнами ріку і, раптово атакувавши заколотників, обеззброїли їх. Остаточно григор’євські банди були розбиті в Бериславі наприкінці травня.
Та не встигло населення міста оправитися після пограбування григор’євцями, знову постала нова небезпека: наступ армії Денікіна. На своїх зборах 21 червня 1919 року бериславські комуністи ухвалили всім членам партії, здатним тримати зброю, вирушити на денікінський фронт. Майже 70 проц. членів партійного осередку влилося до складу 58-ї та 45-ї стрілецьких дивізій, які вели тяжкі бої проти переважаючих сил ворога.
1 серпня 1919 року денікінці захопили Берислав. Настали чорні дні білогвардійського терору, від якого особливо потерпіли сім’ї комуністів. У серпні були розстріляні батьки К. М. Проховської, двоє малолітніх дітей І. Г. Копитіна та інші. За завданням губкому партії бериславський комуніст О. І. Мануйленко працював на підпільній роботі в Одесі. Денікінська контррозвідка натрапила на його слід. Білогвардійський суд виніс О. І. Мануйленку смертний вирок, і тільки швидке визволення Одеси Червоною Армією врятувало йому життя.
Наприкінці січня 1920 року частини 46-ї стрілецької дивізії вибили денікінців з Берислава. 4 лютого в місті було утворено ревком. Трудове населення активно підтримувало Радянську владу. На безпартійній конференції у Бериславі робітники міста й селяни волості у прийнятих резолюціях висловили цілковите довір’я КП(б)У як справжній виразниці інтересів трудящих мас України. Велику допомогу комуністам і ревкому подавала комсомольська організація, створена в березні 1920 року. Загальні збори молоді міста, де були присутні близько 200 чоловік, обрали міський комітет комсомолу та делегатів на Миколаївський губернський з’їзд КОМУ.
Найбільше уваги ревком приділяв продовольчому питанню, допомозі трудящим промислових центрів. Близько 3 тис. пудів жита було відправлено пролетарям Петрограда, Москви й Брянська. Місто достроково, ще влітку, виконало план продрозкладки, за що наказом Миколаївської губернської військової продовольчої наради Берислав занесено на Червону дошку. Здійснювалися перші кроки в радянському будівництві: взято на облік ремонтний завод, майно поміщика Фальц-Фейна, млини. Ще з весни 1919 року в районі Берислава переважно на базі колишніх поміщицьких економій створювалися сільськогосподарські комуни й артілі. У квітні наступного року тут уже було 20 колективних господарств, які одержали 28,8 тис. десятин землі. Відкрилися 2 майстерні ремонту сільськогосподарських знарядь.
Вживалися заходи для поліпшення медичного й культурного обслуговування населення. Міську лікарню розширили до 75 ліжок. Створили загін для боротьби У тифом, спорудили холерний барак, націоналізували приватні аптеки; площі, вулиці, сади очистили від сміття. Запрацювали школи. Будинок, що належав одному з колишніх торговців, перетворили на шкільний клуб, а поміщицька садиба стала дитячим майданчиком. Почала виходити газета «Известия» — орган Бериславського революційного комітету. На її шпальтах друкувалися численні резолюції колективів трудящих міста на підтримку широкого народного руху за зміцнення між радянськими республіками військового й економічного союзу. В одній з таких резолюцій, прийнятій 26 березня 1920 року безпартійною селянською конференцією Бериславської волості, говорилося: «1. Необхідний найтісніший союз всіх радянських республік у їхній боротьбі проти ще сильної світової буржуазії. Робітники й трудяще селянство вважають, що форми цього союзу будуть остаточно визначені самими українськими робітниками і трудовим селянством на IV Всеукраїнському з’їзді Рад.
2.Ми вважаємо за потрібне дальший розвиток української мови й культури, для чого має бути запроваджено українську мову в школах, державних установах, причому російська мова також користується правом громадянства».
У червні 1920 року, коли корпус генерала Слащова вдерся до Каховки, Берислав став прифронтовим містом. Для розгрому ворога в район Берислава стягувалися великі сили Червоної Армії. Основний удар намічалося завдати з-під Берислава на Велику і Малу Каховку. Ширина Дніпра тут становила лише 400 метрів. До того ж стрімкий правий берег, на якому розкинувся Берислав, був зручним для спостереження за ворогом і розміщення артилерії. На початку серпня частини Латиської і 52-ї стрілецької дивізій форсували Дніпро біля Берислава, захопили плацдарм у районі Каховки й закріпилися на ньому. Берислав був найближчим тилом військ, що утримували Каховський плацдарм, звідки .28 жовтня Перша Кінна армія під командуванням С. М. Будьонного і К. Є. Ворошилова завдала нищівного удару білим військам. Почався розгром Врангеля.
Після переможного закінчення громадянської війни трудящі Берислава спрямували свої зусилля на відбудову зруйнованого господарства. Цю роботу очолили ревком, міський партійний комітет і райпартком, створений влітку 1920 року. Було завершено розподіл між селянами колишньої міської і поміщицької землі. Трудові господарства, які мали тягло й реманент, одержали по 3,2 десятини орної землі на їдця, а малоземельні і безземельні, що не мали чим обробити таку площу, по 2,5 десятини. Норми розподілу саду, городу становили три чверті десятини, виноградників — чверть десятини на їдця. Щоб допомогти бідноті і сім’ям червоноармійців упоратися з роботою в полі, проводилися суботники й недільники. У вересні 1920 року ревком створив прокатну станцію, яка надавала безреманентним селянам за невелику плату букери, сівалки, борони тощо.
Важкими для трудящих міста були посушливі 1921—1922 рр. робітники й селяни голодували. Тільки допомога пролетарської держави дала їм змогу протриматися до осені 1923 року, коли було зібрано непоганий урожай. Про згубні наслідки війни, розрухи й голоду свідчать такі дані: якщо 1913 року в місті мешкало 17,2 тис. чоловік, було 58 торговельних підприємств, то на кінець 1923 року лишилося 7,5 тис. чоловік, працювало 7 крамниць. З 1923 року відбудова і дальший розвиток господарства міста, що стало центром однойменного району, пішла Досить швидкими темпами. У вересні того року відновив роботу ремонтний завод, якому на прохання робітників присвоєно назву «Червоний хлібороб». У місті успішно розвивалася також кооперативна торгівля. Партійні і радянські органи приділяли велику увагу організації медичних закладів, народної освіти й культури. 1924 року в місті були лікарня, 3 загальноосвітні школи з 586 учнями, 3 школи лікнепу, сельбуд, 2 бібліотеки, кінотеатр.