Червоний Маяк, Бериславський район, Херсонська область

Підготовлено: Admin. Розділ: Бериславський район

Червоний Маяк — селище, центр сільської Ради. Розташований на березі Каховського водосховища, за 25 км від районного центру і за 66 км від найближчої залізничної станції Каховка. Населення — 2013 чоловік. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Крупиця, Новокаїри, Республіканець, Ударник.

Про давнє заселення території, де тепер розташовані села Червоний Маяк і Республіканець, свідчать виявлені тут неолітичний могильник, курганні поховання доби бронзи, а також два скіфо-сарматські городища й могильник.

У 1781 році на місці сучасного Червоного Маяка, біля Пропасної балки, царський уряд виділив землю для заснування монастиря. Перші ченці створеної 1783 року Софронійової пустині жили в печерах, видовбаних у кручах (їх залишки збереглися до наших днів). Через 20 років сюди з Смоленської губернії переведено Бізюків монастир, і відтоді він дістав офіційну назву — Григоріє-Бізюків чоловічий монастир. Серед народу поширилася назва — Пропасний монастир (за гідронімом). Наприкінці XVIII ст. монастиреві належало 4854 десятини землі, в т. ч. 2584 орної; під сіножатями було 786, лісом — 830 та непридатної — 622 десятини. Його багатства зростали, і в першій половині XIX ст. земельна площа становила вже 25 964 десятини — 1,5 проц. всієї площі землекористування в Херсонському повіті. Крім зернового господарства, тут розвивалися садівництво, бджільництво і скотарство. Багаті рибальські угіддя монастир за великі гроші віддавав в оренду.

Після реформи 1861 року Григоріє-Бізюків монастир залишався власником усіх своїх земельних угідь. На його величезних ланах висівалися озимі жито і пшениця, а також яра пшениця й овес; вирощувалися просо, льон і кукурудза; закладалися виноградні плантації. Врожаї зернових на монастирських землях значно перевищували середню врожайність на Херсонщині і становили залежно від погодних умов від 40 до 70 пудів з десятини. 1887 року в монастирському господарстві налічувалося 145 голів робочої худоби, 420 голів великої рогатої худоби, чимало овець і свиней.

Монастир був власником багатьох промислових підприємств: млинів, олійниць, виноробні, вапнярні, слюсарсько-ковальських, цегельно-черепичних і гончарних майстерень. Працювала електростанція, застосовувалася тогочасна техніка, в т. ч. локомобіль. Підприємства були досить прибутковими. Чималі гроші давали млини та олійниці, куди з усіх навколишніх сіл привозили зерно і соняшникове насіння. Наживався монастир і на здачі землі в оренду. Орендарі-куркулі брали великі ділянки в довгострокову оренду по 2,8—5 крб. за десятину, а безземельні селянські господарства орендували на рік невеликі клаптики, за які з них здирали по 10 крб. за десятину. З селян-бідняків, які не могли сплачувати гроші, монастир брав плату натурою: за орну землю — третину врожаю, за сіножаті — від трьох п’ятих до двох третин скошеного сіна. Були й інші джерела надходження грошей: кілька разів на рік ченці й семінаристи йшли на села збирати пожертвування; багаті парафіяни часто відказували монастиреві великі капітали й землю, щоб «братія» замолювала їхні гріхи. Отже, Григоріє-Бізюків монастир, прибутки якого на початку, XX ст. перевищували 500 тис. крб. на рік, був одним з найбагатших на півдні України. У ньому налічувалося 70 капітальних кам’яних споруд: собор, дві церкви, дзвіниця, братський корпус на три поверхи і 76 кімнат, будинок архімандрита на 43 кімнати, будинок намісника на 12 кімнат, дитячий притулок на 5 кімнат, дворянський і загальний готелі, заїжджі двори для простого люду та багато різних служб. У монастирі були фельдшерський пункт, який обслуговував лише ченців і семінаристів, духовна семінарія та церковнопарафіяльна школа. Поблизу обителі розміщувалися саманні хатини сімейних селян-бідняків, які працювали в монастирському господарстві. На численних хуторах, розкиданих по степу, мешкали селяни, які обробляли монастирську землю, доглядали монастирських коней (хутір Кінський Завод), овець (хутір Кошара), вирощували льон (хутір Лляний). Жили вони в злиднях, працювали тяжко, під палючим сонцем, часто без води (хутір Безводний). Монастир жорстоко експлуатував також сільських бідняків, які, не маючи землі і грошей, щоб її купити або орендувати, наймалися в строковики, з ранку і до вечора орали монастирські лани, збирали урожай, одержуючи за каторжну працю жалюгідні копійки.

Не було меж ненависті трудящого населення навколишніх сіл до монастиря, якого в народі називали кровососом. Коли почалася перша російська революція 1905—1907 рр., біднота захопила і поділила між собою 15 тис. десятин монастирських угідь, заявивши при цьому: «Монахи повинні богу молитися, а не торгувати землею». Та вже навесні 1906 року царські війська повернули землю монастиреві, який через суд добився відшкодування селянами збитків. У роки революції з амвонів монастирських церков священики проклинали тих, хто боровся за визволення народу від експлуатації поміщиків і капіталістів, проголошували «многая лета» кривавому самодержцю всеросійському Миколі II, а з початком першої світової війни благословляли «російське воїнство» вмирати за збільшення прибутків вітчизняних і західноєвропейських капіталістів. Під час війни монастир наживався на постачанні казні зерна. Збільшення потреби в робочих руках у зв’язку із зростанням монастирського господарства спричинювало приплив нових жителів. У 1916 році в монастирі й селищі, що до нього примикало, мешкало 910 чоловік проти 145 — у 1894 році.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року селяни монастирських хуторів, сільська біднота навколишніх сіл і дрібні орендарі почали більш організовано добиватися землі. В Григоріє-Бізюковому монастирі було створено комітет економії, що складався з робітників і службовців. Хоч комітет і підтримував зв’язки з Херсонською Радою робітничих та солдатських депутатів, але діяв нерішуче, бо його керівники, й зокрема голова — учитель церковнопарафіяльної школи, перебували під есерівським впливом.

Монастирські землі були реквізовані тільки після встановлення в селищі у січні 1918 року Радянської влади. Однак обрана трудящими Рада селянських депутатів розподілити їх серед хліборобів тоді не встигла. Наприкінці березня австро-німецькі окупанти зайняли територію монастиря. Вони повернули ченцям землю, дали їм зброю, і «служителі бога» стали служителями іноземних загарбників, а після краху австро-німецького окупаційного режиму — буржуазно-націоналістичної контрреволюції. В січні 1919 року селянський партизанський загін з Великої Лепетихи на чолі з К. Івденком потрапив у засідку, яку влаштували озброєні ченці монастиря. Під час перестрілки загинули 12 партизанів і командир загону. 12 лютого 1919 року радянські партизанські загони зайняли монастир. Монахів було обеззброєно, більшість їх розбіглася.

Відновила роботу Рада селянських депутатів. На базі монастирського господарства в квітні створено радгосп. На його орних землях (1,5 тис. десятин) почалися роботи по створенню насінницького господарства, впорядкуванню старих і закладці нових виноградників; було організовано сільськогосподарську школу. Та вже у травні 1919 року сюди вдерлися грйгор’євці, а в серпні — денікінці. Пограбовані ними жителі залишали хутори; поля, виноградники і сади не оброблялись, будівлі руйнувалися. І тільки навесні 1920 року, після того, як в січні Червона Армія вигнала денікінців, радгосп було відновлено. Йому виділили 600 десятин орної землі, 400 десятин цілини, 1000 десятин плавнів. Зменшення орних площ пояснювалося тим, що значну кількість колишніх монастирських земель віддали безземельним і малоземельним селянам Старошведської та сусідньої Качкарівської волостей.

Масово-політичну роботу в колективі радгоспу очолив створений на початку 1921 року партосередок, що складався з трьох комуністів. Тоді ж виникла і профспілкова організація, яка об’єднувала 70 робітників. Навесні засіяли значну площу, але жахлива посуха згубила посіви. Почався голод, і робітники з сім’ями переселялися в села. 1922 року в колишньому монастирському селищі лишилося 70 чоловіків і 48 жінок. Протягом цих тяжких років радгосп фактично не діяв і тільки в 1923 році почав поступово відроджуватися. .Щоб не пустували землі, добру половину їх здавали в оренду. Так, артілі «Селянська культура», організованій емігрантами з Америки, було здано 1 тис. десятин цілини, плавнів, а також орної землі. Решту обробляли самі. І хоч у господарстві не вистачало робочих рук й тягла, радгосп, використовуючи всю наявну робочу худобу — 18 коней, 65 волів, а також 21 корову, успішно провів весняну сівбу 1923 року. Чималу допомогу йому подавали бідняки й наймити з навколишніх сіл, червоноармійці військових частин. Так, на збиранні врожаю з Горностаївки прибуло 70 чоловік. Того року одержано високий урожай: робітники намолотили по 41 пуду жита й 43 пуди пшениці з десятини. Радгосп розрахувався з державою, забезпечив себе насінням, людей — продовольством. До Москви на першу Всеросійську сільськогосподарську виставку 1923 року надіслали робітника Г. С. Бородія. Повернувшись звідти, він виступив перед робітниками, розповів про досягнення перших колективних господарств країни, представлених на виставці.

На початку 1924 року радгосп і селище були перейменовані на «Червоний Маяк». Бериславський райком партії затвердив партійний осередок радгоспу, що налічував 6 комуністів. Того ж року створено і комсомольський осередок, який об’єднав 18 юнаків і дівчат. Партійний і комсомольський осередки допомагали дирекції радгоспу зміцнювати господарство. Основна увага приділялася зерновим — сіяли пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу; з технічних культур вирощували льон (180 десятин) і кенаф (20 десятин). Радгосп мав 63 десятини лісу.

У 1924 році «Червоний Маяк» об’єднано з сусіднім радянським господарством ім. Горького. Земельна площа збільшилася до 4,9 тис. десятин. У 1924/25 господарському році в радгоспі налічувалося 2 трактори, а також 35 волів і 23 коней, але машини через відсутність запасних частин і недосвідченість трактористів більше простоювали, ніж працювали, робоча худоба була виснаженою. Відчувалася гостра нестача робітників. Тому радгосп власними силами зміг зорати і засіяти тільки 630 десятин; 728 десятин обробляв спільно з селянами; 620 десятин, у т. ч. 63 десятини виноградників, здавав в оренду.

Комісія окружкому профспілки робітників землі і лісу, яка 1925 року обстежувала радгосп, відзначила, що завдяки самовідданій праці колективу урожай зернових проти 1923 року зріс у півтора-два рази, але виробничі успіхи були б значно більшими, коли б господарству асигновували достатньо коштів. Це дало б можливість розв’язати проблему робочих рук, відмовитися від здачі орної землі та виноградників в оренду, відновити сад, частина якого загинула в посушливі роки, розвивати племінне тваринництво, відремонтувати господарські і житлові приміщення.

. Бюджетні асигнування радгоспу були значно збільшені, і це сприяло зміцненню його економіки. Впроваджувалися шестипільні сівозміни, сівба провадилася чистосортним насінням. Закладалася база розвитку племінного тваринництва, створено парувальний пункт племінної худоби. У 1926 році на полях господарства працювало 12 тракторів. Вирощене тут високосортне насіння озимої пшениці «Кооператорка» одержували господарства Миколаївщини, Кубані та інших областей. Того року радгосп мав чистого прибутку 31 тис. крб., а це дало можливість спорудити кілька виробничих приміщень і житлових будинків, відремонтувати електростанцію. Червоний Маяк став першим селом на Херсонщині, де почали широко використовувати електрику в господарстві та побуті.

Більше уваги приділялося охороні здоров’я трудящих, розвитку народної освіти і культури. Фельдшерський пункт Червоного Маяка обслуговував, крім своїх мешканців, населення сусідніх сіл. На центральній садибі радгоспу працювала початкова школа, де навчалися діти місцевих робітників, жителів сіл Куцої Балки, Нових Каїр, Рогули. Для дорослих організували школу ліквідації неписьменності. В приміщенні колишнього монастирського собору обладнали робітничий клуб, який став центром культурно-освітньої й політичної роботи. Тут проводилися концерти й вистави, читалися лекції про будівництво нового, соціалістичного ладу, працювала бібліотека.

У 1928 році до селища Червоного Маяка приїхав журналіст газети «Наддніпрянська правда», в майбутньому відомий український письменник Юрій Дольд-Михайлик. Всебічно ознайомившись з господарством радгоспу і життям робітників, він розповів читачам газети, як на руїнах монастиря зростав радгосп «Червоний Маяк» та змінювалося ставлення селян до нього і до колективного господарювання. «Якої кращої агітації за колективи й радгоспи ще треба,— писав журналіст,— коли через межу — два врожаї: один — на селянській ниві — 15 пудів з десятини, а другий — на радгоспівській — 60 …Радгосп «Червоний Маяк» є тим маяком, що вказує правильний шлях для нашого сільського господарства».

Радгосп допомагав біднякам в оранці й сівбі. З ініціативи комуністів усі 36 тракторів у недільні дні виїздили на ділянки одноосібників і за 5—6 годин зорювали стільки, скільки бідняки не підняли б і за тиждень. Чималий вклад вніс радгосп «Червоний Маяк» в успішне проведення колективізації, у зміцнення артільних господарств району. Навесні 1930 року він зорав і засіяв у сусідніх колгоспах 300 га землі, підняв 250 га пару. В радгоспній школі механізаторів готували для колгоспів і МТС трактористів, агротехніків, механіків. Радгосп був основним постачальником племінного молодняка великої рогатої худоби і свиней сільськогосподарським артілям.

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років у селищі Червоному Маяку зросли й зміцніли партійна та комсомольська організації. У 1930 році з 32 комуністів 27 працювали безпосередньо на виробництві. Не відставали від них і 50 комсомольців. 1933 року в радгоспі створено політвідділ, який провадив велику організаторську і виховну роботу. Було відкрито школу, що готувала керівні партійні кадри для радянських господарств України. Політвідділ радгоспу, партійна, комсомольська і профспілкова організації добилися того, що «Червоний Маяк» став одним з передових господарств на Херсонщині. Після того, як у 1932 році за рішенням загальних зборів колгоспників було ліквідовано слабку сільськогосподарську артіль у с. Крупиці, а її члени — жителі сіл Крупиці, Куцої Балки і Рогули — перейшли працювати до «Червоного Маяка», було розв’язано проблему кадрів.

У передвоєнні роки радгосп займався вирощуванням зернових культур, а також тваринництвом. Сіяли озиму пшеницю і ячмінь, а також овес, просо та ін. Тільки озимою пшеницею засівали понад 1,4 тис. га. 1939 року з усієї площі посіву зібрали по 19,4 цнт з га цієї цінної культури. Того року план здачі державі зерна виконано на 137 проц., м’яса — на 108 проц. Прибутки господарства перевищили 155 тис. крб. За високі виробничі показники радгосп напередодні Великої Вітчизняної війни тричі занесено до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Разом з господарством зростало і розвивалося селище Червоний Маяк. З каменю, який видобували у кар’єрах, що знаходились неподалік від центральної садиби, споруджувалися нові будинки. Тільки за один 1939 рік житлова площа зросла на 2 тис. кв. метрів і становила 8,3 тис. кв. метрів. У селищі діяли електростанція, водогін. Жителів обслуговували хлібопекарня, їдальня; працювали готель, амбулаторія, клуб. Діти навчалися у семирічній школі, для малюків відкрили дитячий садок. Селище Червоний Маяк було підпорядковане Новокаїрській сільраді, але фактично воно залишалося господарським і культурним центром на території цієї сільради.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, в Червоному Маяку все було перебудовано на військовий лад. Для боротьби з фашистськими десантниками і диверсантами створено винищувальну групу, бійці якої охороняли селище і достиглий урожай. У серпні 1941 року в зв’язку з наближенням фронту почалась евакуація майна, худоби, техніки. 886 голів великої рогатої худоби було відправлено до радгоспу ім. 8 Березня Саратовської області. Частину майна і хліб у скиртах сховали або знищили, щоб не дісталися ворогу.

20 серпня 1941 року гітлерівці вдерлися до Червоного Маяка і почали встановлювати «новий порядок» з розстрілів мирних жителів. Фашистські недолюдки схопили і прилюдно стратили дружину та двох малолітніх дітей робітника-комуніста Н. Г. Шкуропата, дружину робітника Сухини та багатьох інших. Майже 32 місяці безчинствували загарбники в Червоному Маяку. Вони насильно відправили на каторжні роботи до Німеччини понад 20 юнаків і дівчат, більшість з яких там і загинула. Гітлерівці пограбували господарство радгоспу і населення: вивезли з ферм 90 корів, 102 коней, 51 голову молодняка, забрали у жителів 140 корів. Окупанти запровадили рабську працю: всіх мешканців, включаючи підлітків і старих, по 12—14 годин примушували працювати у т. зв. общинному господарстві, створеному в селищі. Але ні нагаї поліцаїв, ні загроза смертної кари не могли зламати опір населення. В результаті організованого саботажу протягом 1941—1943 рр. на полях під снігом залишалися сотні га пшениці, ячменю і соняшнику.

На початку березня 1944 року фронт наблизився до селища Червоний Маяк. Перед відступом гітлерівці спалили й зруйнували більшість житлових будинків і майже всі виробничі споруди, намагалися забрати з собою населення. Та навальний наступ частин 10-го гвардійського стрілецького і 2-го гвардійського механізованого корпусів перешкодив цьому. 10 березня жителі з сльозами радості на очах, з хлібом-сіллю зустрічали своїх визволителів, а вже наступного дня вони взялися за розчистку вулиць від битої цегли, каміння, обгорілих балок. Готуючись до весняно-польових робіт, відремонтували чотири уцілілі трактори і деякий дрібний інвентар. Того року далеко не всю площу було зорано і засіяно; не вистачало ні робочих рук, ні насіння, ні тягла._ Навіть корів на все селище лишилося всього вісім. Після повернення худоби з саратовського радгоспу справи пішли на краще.

За постановою Ради Народних Комісарів УРСР від 27 червня 1944 року «Про відбудову і дальший розвиток виноградарства та виноробства в УРСР», радгосп «Червоний Маяк» перетворено на спеціалізоване виноградарське господарство. За ним закріплено 4,3 тис. га земельних угідь, з них лише 13 га займав виноградник і 15 га — сад. Починаючи з передостаннього воєнного року провадилися інтенсивні роботи щодо відродження господарства і відбудови селища, освоєння земель, насадження виноградників, закладки нових садів. Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни в цю роботу включилися й демобілізовані воїни. Зі зброєю в руках захищали соціалістичну Вітчизну понад 300 жителів Червоного Маяка, з них 257 нагороджено бойовими орденами і медалями. Комуніст І. С. Криворучко, який до війни працював робітником радгоспу, пройшов шляхами війни від Сталінграда до столиці Чехословаччини. Його груди прикрашає орден Червоної Зірки. З Червоного Маяка пішов він добровольцем на фронт, сюди ж і повернувся, як і багато інших воїнів.

Правильно використовуючи державну допомогу, зокрема кредити, техніку, колектив радгоспу під керівництвом партійної організації наприкінці 40 — на початок 50-х років збільшив площу родючих виноградників до 263 га, саду — до 37 га. Крім того, тут вирощувалися чубуки подвійних лоз, проводилося прищеплення кореневласних саджанців. У ті роки було відбудовано центральну ремонтну майстерню, електростанцію, водогін.

Велику допомогу радгосп подав 52 родинам переселенців із західних областей України, які прибули сюди на початку 1946 року. їх забезпечили квартирами, городами, держава виділила кредити на придбання корів, овець тощо. Вдячні новосели працювали не покладаючи рук. У 1949 році за високі показники в розвитку конярства високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно одного з перших переселенців, старшого конюха радгоспу П. А. Веремка. З 1946 року доглядав він радгоспних коней, які через нестачу тракторів були основною тягловою силою. П. А, Веремко, що дуже любив коней, плекав їх, добре годував і лікував, рік у рік одержував пересічно по 93 лошат від ста конематок і всіх їх зберігав. Та високу нагороду П. А. Веремку не довелося одержати. За кілька днів до оголошення Указу Президії Верховної Ради CPСP про присвоєння йому звання Героя він загинув, рятуючи високопородного жеребця, який тонув у річці.

Після закінчення відбудови господарства, економіка радгоспу швидко міцніла. Великою мірою сприяло цьому одержання селищем та радгоспом електроенергії від Каховської ГЕС. Протягом 1953—1962 рр. середня врожайність зернових підвищилася з 9,8 до 17 цнт, винограду — з 47,8 до 63,2 цнт. По 70 цнт винограду з га щороку вирощувала і збирала бригада кавалера двох орденів Леніна І. С. Криворучка. Чудовим майстром виноградних плантацій односельці поправу вважають Т. І. Паталах, нагороджену орденом Леніна.

У селищі і радгоспі широко розгорнулося змагання за комуністичне ставлення до праці. 1966 року першими вибороли почесне звання колективів комуністичної праці винзавод, бригада № 3 першого відділку радгоспу та городня бригада третього відділку. Звання ударника комуністичної праці присвоєно 118 робітникам. Почесне звання урочисто присуджується на спільному засіданні робітничого комітету з представниками партійних, комсомольських організацій, сільської Ради та дирекції радгоспу. Ударники комуністичної праці одержують посвідчення і значки. До 50-річчя Радянської влади кращих працівників радгоспу відзначено Почесними грамотами Херсонського обкому КП України і облвиконкому та Бериславського райкому партії і райвиконкому.

Наприкінці 60-х років виноградники було розширено до 1380 га, сад — до 778 га. Великі площі займали такі сорти, як Рислінг, Аліготе, Каберне, Лідія та ін. Радгосп «Червоний Маяк», оснащений досконалою першокласною технікою, має свої ремонтні і механічні майстерні. Широко застосовується механічне відкривання виноградників. Значно розширено цехи винзаводу. 1967 року він виробив 592,5 тис. декалітрів продукції проти 196 тис., у 1962 році. Заводські винороби представили на Виставку досягнень народного господарства СРСР новий сорт вина «Бериславське десертне», яке удостоєне золотої медалі. В селищі побудовано холодильник для зберігання 600 тонн овочів і фруктів, пункт переробки фруктів та ягід потужністю десять тонн на добу (він виробляє фруктові соки та виноматеріали), потужну насосну станцію, два корівники і два свинарники.

Комуністичне ставлення трудівників Червоного Маяка до праці, висока енергетична та механічна озброєність радгоспу, зростання капіталовкладень, які у восьмій п’ятирічці становили близько 3,4 млн. крб., дали можливість перевиконати п’ятирічний план. Збільшилося виробництво зерна, фруктів, м’яса, молока. Тільки врожаї винограду через пилові бурі й морози 1969—1970 рр. були менші за звичайні.

Сторіччя з дня народження В. І. Леніна, XXIV з’їзд КПРС та XXIV з’їзд КП України колектив радгоспу «Червоний Маяк» зустрів великими виробничими успіхами. Внаслідок широкого розвитку соціалістичного змагання підвищені соціалістичні зобов’язання, взяті на честь знаменних дат, були перевиконані. Добре працювали трудівники радгоспу і в першому році дев’ятої п’ятирічки. З кожного га посіву вони зібрали по 33,3 цнт зернових, виробили 1261 цнт яловичини і свинини. У 1972 році цей колектив трудиться під гаслом — «До 50-річчя утворення Радянської держави — сотні центнерів надпланової сільськогосподарської продукції!»

1970 року за визначні трудові здобутки 117 робітників і службовців були нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Наступного року 10 передовиків радгоспу удостоєно високих урядових нагород. Бригадиру садівників М. П. Савченку вручено орден Леніна.

Душею і організаторами трудових перемог колективу є комуністи, об’єднані у 8 цехових парторганізацій — винзаводу, відділків, ферми. Парторганізацію створено при середній школі. На початок 1972 року в селищі налічувалося 111 членів КПРС. У своїй повсякденній роботі комуністи спираються на профспілкову організацію — одну з найстаріших в області, що налічує 1216 чоловік, а також на 188 комсомольців.

Велику роль у господарському і культурному житті робітничого селища Червоного Маяка відіграє сільська Рада, центр якої перенесено сюди з Нових Каїрів у 1960 році. Серед її депутатів робітників — 39, представників інтелігенції — 15. Навколо постійних комісій Ради — сільськогосподарської, фінансової, соціально-культурної, по роботі серед молоді та ін.— згуртувався міцний актив. З свого бюджету, який 1971 року дорівнював 74 тис. крб., Рада асигнує чималі кошти на задоволення побутових і культурних потреб населення та впорядкування селища.

За післявоєнний час селище Червоний Маяк значно зросло, покрасивішало. Наприкінці 1962 року до нього приєднано с. Куцу Балку. Сім’ї робітників і службовців живуть у гарних і затишних будинках. Лише протягом 1959—1970 рр. за рахунок держави зведено 532 одно- і двоквартирні будинки. На їх спорудження витрачено понад три мільйони крб. Крім того, 130 сімей з допомогою державних кредитів побудували власні домівки. Чепурні котеджі потопають у зелені садів і виноградників. На вулицях висаджено понад десять тисяч дерев. На центральній садибі, у третьому і четвертому відділках побудовано хороші їдальні, дитячі садки, магазини. Прокладено водопровід, поступово здійснюється газифікація селища. 1960 року радгосп збудував власну АТС на 50 абонентів. Телефонізовано всі населені пункти сільської Ради, відділки радгоспу та селищні установи.

У Червоному Маяку працюють лікарняний пункт і аптека, а на 3-му і 4-му відділках — фельдшерські пункти. Хворих обслуговують лікар і 7 фельдшерів та медсестер. 1966 року в мальовничому місці біля Дніпра для робітників радгоспу споруджено профілакторій на 50 ліжок. На охорону здоров’я населення з радгоспного та місцевого бюджетів щороку витрачається пересічно 45 тис. карбованців.

У селищі діє середня школа, в якій 1971 року навчалося понад 500 учнів. На відділках радгоспу є дві початкові школи на сто учнів. У Червоному Маяку відкрито консультаційний пункт Бериславської середньої заочної школи і філіал Бериславської музичної школи по класу баяна і фортепіано. 1970 року в школах працювало 37 педагогів, у т. ч. заслужений вчитель Української РСР Г. Ф. Соловей.

З часу заснування Червономаяцьку середню школу закінчило понад 400 юнаків і дівчат. Більшість випускників трудиться у радгоспі; чимало вихованців школи здобуло вищу і середню спеціальну освіту у вузах і технікумах країни й повернулось до селища. Вони працюють учителями, медпрацівниками, спеціалістами сільського господарства тощо. На 1 січня 1970 року в Червоному Маяку налічувалось спеціалістів з вищою освітою 47 чоловік, з середньою — 196.

За післявоєнні роки розширилася мережа культурно-освітніх закладів. 1967 року зведено великий будинок культури, який має кінозал на 450 місць, лекційний і читальний зали, кімнати для гурткової роботи. В селищі побудовано літній кінотеатр на 600 місць.

У третьому і четвертому відділках радгоспу відкрито клуби й бібліотеки.

Організаторами спортивної роботи є комсомольці. Вони були ініціаторами спорудження стадіону на 2 тис. глядачів. Крім нього, в Червоному Маяку є спортивний та два волейбольні майданчики, а в школі — спортивний зал. Футбольна, волейбольна і баскетбольна команди в районних змаганнях не раз завойовували кубки, нагороджувалися почесними грамотами.

Під керівництвом комуністів, депутатів сільської Ради в Червоному Маяку активно працюють добровільні громадські організації. Організація ДТСААФ щороку готує мотоциклістів, шоферів, радистів. 1970 року молодь Червоного Маяка здійснила мотопробіг по місцях бойової слави за маршрутом: Червоний Маяк—Бери-слав—Нова Каховка—Каховка. Учасники пробігу знайомилися з пам’ятниками громадянської і Великої Вітчизняної воєн. Плідну роботу проводять товариства — науково-технічне, винахідників та раціоналізаторів, місцеве відділення товариства «Знання», а також добровільна народна дружина й інші громадські організації.

У побут населення дедалі ширше входять нові звичаї й обряди: урочиста реєстрація шлюбів та новонароджених, вручення перших паспортів, проводи до лав Радянської Армії. На центральній площі селища, біля пам’ятника В. І. Леніну, відкритого 22 квітня 1965 року, проводяться демонстрації і мітинги трудящих, піонерські лінійки, вручення комсомольських квитків. 9 травня 1965 року відбулося відкриття пам’ятника воїнам, які загинули, захищаючи і визволяючи селище в роки Великої Вітчизняної війни. Золотом викарбувані на надмогильній плиті їхні прізвища — українські, російські, білоруські, азербайджанські та інші.

Жителі Червоного Маяка, вдячні Комуністичній партії, народам-братам за визволення від фашистського рабства, за допомогу в будівництві світлого, щасливого життя, натхненно працюють на благо багатонаціональної соціалістичної Вітчизни, в ім’я її прекрасного комуністичного майбуття.

У. М. ІГНАТЕНКО, В. О. КАМКІН, Я. Я. КИР’ЯН , У. Д. РАТНЕР