Львове, Бериславський район, Херсонська область
Львове — село, центр сільської Ради. Розташоване на правому березі Дніпра, в місці злиття основного русла ріки з її рукавами Козаком і Коканню. Відстань до Берислава — 27 км, до найближчої залізничної станції Матросівка —- 20 км. Водним шляхом село сполучене з Херсоном, Новою Каховкою та іншими прибережними населеними пунктами. Населення — 2618 чоловік. Сільраді підпорядковані села Вірівка, Ольгівка.
Ця місцевість була заселена з давніх-давен. Поблизу Львового 1966 року досліджено сарматське поселення (II ст. до н. е.—III ст. н. е.) із залишками багатокамерних кам’яних будівель, зерновими й рибозасолювальними ямами. Неподалік Ольгівки виявлено скіфські кургани.
Львове утворене 1956 року з двох населених пунктів — Червоного Бургуна і Львового. Перше село засноване у 1816—1818 рр. переселенцями з Полтавщини. У 1841 році поблизу Червоного Бургуна було оселено євреїв з Вітебської та Могилівської губерній і засновано колонію Львове. На Херсонщині подібних колоній було 11. Царський уряд почав переселяти сюди євреїв ще на початку XIX ст. їм надавали у безстрокове оброчне користування казенні землі, на 25 років звільняли від подушної податі, на 10 — від земського податку і на 50 — від рекрутської повинності. Вся влада в колоніях фактично належала призначеним губернатором наглядачам з колишніх унтерофіцерів. Торгувати і переселятися до міст і містечок колоністам заборонялося. Незважаючи на чималі пільги, єврейські колонії на Херсонщині дедалі занепадали. Не було винятком і Львове.
Під час його заснування тут налічувалося 119 господарств, 447 колоністів чоловічої статі, які одержали 4759 десятин родючої землі з розрахунку 40 десятин на родину. Наділ призначався для сім’ї в 6 душ, тому штучно створювалися «ревізькі» або зведені сім’ї. Для скорочення витрат їх оселяли у «двійчастих» будинках з спільною кухнею, сіньми, виходом і подвір’ям. На кожні чотири родини видавали один плуг, і за користування ним точилися нескінченні сварки. З такого ж розрахунку євреї-поселяни забезпечувалися й іншими знаряддями землеробства. Все це, а також посухи, недороди, падежі худоби призводили до розорення багатьох господарств. На початку 60-х років XIX ст. етнограф О. С. Афанасьев (Чужбинський) так описував Львове: «Колонія ця розташована над Дніпром… Місцевість чудова… Колонія Львове за зовнішнім виглядом більш занедбана й обдерта, ніж Ново-Бериславська, та й взагалі поступається в усьому першій. Тут значно більше будинків без дахів, майже немає дерев… Багато родин збідніло, залишилося без робочої худоби і взагалі без певних засобів прожиття… Становище колонії Львове — невтішне. Все населення настроєно проти наглядача і скаржиться вищому начальству на утиски».
Важко жилося й селянам Червоного Бургуна, чимало з них було кріпаками поміщиці Ульянової. Після скасування кріпосного права землевласниця не укладала, з ними викупної угоди аж до травня 1870 року. Отже, селяни дев’ять років лишалися тимчасовозобов’язаними. Вони відробляли тяжкі повинності, сплачували поміщиці щороку великий оброк за присадибні ділянки. У викупній угоді зазначалося, що наділи по 5,5 десятини одержували 47 ревізьких душ, а всього — 258,5 десятини. Держава надала селянам кабальну позику, яку вони мали виплачувати з 1 лютого 1871 року протягом 49 років по 338 крб. 40 коп. на рік. Крім того, вони повинні були сплатити поміщиці 1,2 тис. крб. з розстрочкою на 8 років. Ульянова залишила за собою 957 десятин землі, якими її нащадок володів і наприкінці XIX ст. А кількість землі в селянських господарствах через зростання населення невпинно зменшувалася. Минуло сорок років після реформи, і вже не на ревізьку душу, а на селянський двір припадало пересічно 5 десятин.
В колонії Львове у пореформений період також сталися істотні зміни. За час з 1859 по 1887 рік число господарств зросло з 119 до 182, населення збільшилося з 1060 до 1359 чоловік, а кількість землі залишалася незмінною. Середній наділ на душу чоловічої статі зменшився з 10 до 6 десятин. Але й ця земля оброблялася не повністю — не вистачало реманенту, худоби. 1886 року колоністи здавали в оренду сусідньому поміщику 500 десятин орної землі й сіножатей. Що ж до податків і повинностей, то більшість колоністів давно вже не користувалася пільгами, а обкладалася нарівні з селянами подушним по 1 крб. 80 коп. з ревізької душі, оброчним — 2 крб. 85 коп., державним подушним збором — 34 коп., державним поземельним податком — 3—4 коп. з десятини, а також зборами на утримання колоністського управління — 21 коп. з ревізької душі, казенним позичковим податком — по 1 крб. 43 коп. з родини та іншими. Крім того, існувала підводна повинність, а в 1885 році було введено і військову повинність.
Відчувши на собі всі тяготи колоністського життя, чимало сімей, незважаючи на всілякі перепони, кидали Львове, внаслідок чого з 1887 по 1894 рік кількість господарств зменшилася з 182 до 1362. Однак царський уряд, виселяючи євреїв з центральних губерній за межу осілості, час від часу поповнював склад колонії. 1906 року в ній налічувалося вже 272 господарства, на кожне з них в середньому припадало 15 десятин землі. Але розподілялась вона, так само, як і худоба, нерівномірно. 46 господарств (17 проц.), що належали до куркульських, мали пересічно по 40 десятин, 6 коней, 5—6 голів великої рогатої худоби. На 51 господарство середняцької групи (18,7 проц.) припадало в два рази менше і землі, і коней, і худоби; на 175 бідняцьких господарств (64,3 проц.)—пересічно 7 десятин, один кінь, менше однієї корови. У 73 родин не було ні робочої худоби, ні інвентаря.
Поглибилося розшарування селян і в Червоному Бургуні. Так, у 1906 році з 50 дворів села куркульських було 6, середняцьких 18, бідняцьких 26. На кожний двір першої групи припадало пересічно 6 коней, 5 голів великої рогатої худоби, 15 десятин землі; на середняцький — 3—4 коней, 2 голови великої рогатої худоби, 7 десятин землі; на бідняцьке господарство — один кінь, 0,5 корови, 2—3 десятини землі.
Столипінська аграрна реформа сприяла збагаченню куркульської верхівки. Якщо на 59 селянських дворів у Червоному Бургуні в 1909 році припадало 258,3 десятини, то в багатія Давиденка було 120 десятин купленої землі. Куркулі виходили з общини, селилися на відрубах, в їх господарствах широко застосовувалася наймана праця. Збагачуючись, чимало з них вкладали свої капітали не тільки в розширення сільськогосподарського виробництва, а й у промисловість, торгівлю. До революції у Червоному Бургуні і Львовому було 11 промислових підприємств, що виробляли масло, сир, 9 крамниць, лісовий склад, а також кустарні майстерні, кузні. У неділю відбувалися базари, весною й восени — ярмарки. Розвиток торгівлі посилився після спорудження у Львовому наприкінці XIX ст. пристані. В 1913 році через неї пройшло понад 175 тис. пудів вантажів, у т. ч. 136,1 тис. пудів хліба.
Напередодні першої світової війни Львове вважалося одним з найбільших населених пунктів Тягинської волості, але ні в ньому, ні у Червоному Бургуні не було лікарні, лише фельдшерський пункт і приватна аптека. Першу школу в Львовому відкрито майже через тридцять років після заснування колонії, у 1869 році. Навчалося в ній 107 дітей. 1880 року засновано другу школу, яку відвідувало 52 хлопчики і 34 дівчинки. У наступні п’ятнадцять років кількість учнів різко зменшилася. Так, у 1895 році у Львовому працювала лише одна школа на 90 місць. 1907 року з 230 дітей шкільного віку в ній навчалось 124, майже половина дітей лишалася неписьменною. Тоді ж в Червонобургунській земській школі, відкритій 1898 року, було 32 учні.
В роки імперіалістичної війни через мобілізацію чоловіків до царської армії кількість жителів в обох населених пунктах зменшилася і 1916 року становила 1909 чоловік проти 2796 чоловік у 1912 році. Багато коней і волів було реквізовано, тому значна частина земель не оброблялася, селянські господарства занепадали.
На початку березня 1917 року до Червоного Бургуна і Львового дійшла звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію. Селяни розігнали старі органи влади, поліцію і в червні — липні обрали Ради селянських та солдатських депутатів. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі розгорнули боротьбу за встановлення в селах Радянської влади. У січні 1918 року Червонобургунську і Львівську Ради було переобрано, і вони стали дійсними виразниками інтересів народних мас. Багато селян Львового й Червоного Бургуна брали безпосередню участь у боротьбі за перемогу Радянської влади. В загонах Червоної гвардії в Херсоні навесні 1918 року билися з ворогом А. Я. Шандиба, С. Ю. Касьяненко, К. Д. Євдокименко та інші. Ці загони вели боротьбу проти австро-німецьких загарбників. Під час іноземної окупації у серпні—жовтні 1918 року у Львовому діяла підпільна група, що перевозила зброю та політичну літературу в лівобережні придніпровські села. Керівником групи був один з перших комуністів села Б. Латко.
Коли у листопаді—грудні австро-німецькі окупанти мусили залишити Україну, в Червоному Бургуні й Львовому почали хазяйнувати українські буржуазні націоналісти, які тяжкими поборами, нескінченними реквізиціями, знущанням з населення викликали до себе ненависть жителів.
На початку березня 1919 року петлюрівців було вигнано, і в селах відновлено Радянську владу. Але в травні Львове і Червоний Бургун пограбували банди Григор’єва, а в серпні захопили денікінські війська. Білогвардійці влаштовували єврейські погроми, нескінченними поборами розоряли селян. Для боротьби проти ворога у Львовому створюється підпільна група на чолі з петроградським робітником-комуністом М. А. Богомоловим. До неї входило 12—14 чоловік, які поширювали серед населення листівки, прокламації, агітували жителів уникати мобілізації до денікінської армії, не сплачувати податки, не давати ворогу хліб, худобу. Після розгрому військ Денікіна М. А. Богомолов деякий час працював головою Дніпровського повітового ревкому, а по закінченні громадянської війни повернувся до Петрограда.
26 січня 1920 року з відновленням Радянської влади в Червоному Бургуні був організований сільський ревком на чолі з Н. І. Марченком, а 8 лютого створено Львівський революційний комітет, який очолив Ф. Парадиз. При ревкомах організовано відділи: земельний, продовольчий, соціального забезпечення, освіти, управління, охорони здоров’я, які безпосередньо вживали заходів до наділення селян землею, забезпечення бідноти продуктами харчування, паливом, відкриття амбулаторії.
Для боротьби проти банд і спекулянтів було організовано сільську міліцію. За постановою зборів селян Тягинської волості від 28 січня 1920 року в селах проведено «тиждень фронту», протягом якого населення збирало для Червоної Армії продовольство, теплі речі.
Дальша діяльність місцевих органів влади у Львовому здійснювалася під керівництвом створеного того року партійного осередку, до складу якого входили 8 чоловік. На початку травня відбулись вибори до сільських Рад. Проте вже у серпні коли розгорнулася боротьба проти врангелівської армії, їх реорганізували в рев-коми. В Тягинській волості було запроваджено воєнний стан, У районі Львового дислокувалися частини 15-ї стрілецької дивізії (13-ї армії), якою командував П. А. Солодухін. Дивізія тримала оборону на правому березі Дніпра від гирла ріки Інгульця до села Козацького. Вночі 7 серпня частини Червоної Армії почали форсування Дніпра і на кінець наступного дня 15-а дивізія міцно закріпилася на Каховському плацдармі. Селяни Львового подавали велику допомогу Червоній Армії, постачали коней, брички, збрую; в рахунок продрозкладки — велику рогату худобу, зерно; для поранених бійців заготовляли картоплю, цибулю, помідори та інші продукти. За виконання продрозкладки, свідоме ставлення до потреб фронту Львове було занесено на волосну Червону дошку пошани.
На різних фронтах громадянської війни билися проти ворога 18 чоловік з Червоного Бургуна і 35 — з Львового. Великий бойовий шлях пройшов А. Я. Шандиба, який у 1918 році юнаком вступив до лав Червоної гвардії, що формувалася в Херсоні. Пізніше він воював під командуванням П. Ю. Дибенка, в 58-й дивізії І, Ф. Федька, був поранений під Києвом. Потім вів боротьбу проти басмачів у Середній Азії. За активну участь і бойові заслуги в громадянській війні А. Я. Шандиба в 1967 році нагороджений орденом Червоного Прапора.
З 1918 і до кінця 1920 року в районі Львового — Червоного Бургуна воєнні дії майже не припинялися. Іноземні інтервенти, петлюрівці, денікінці, махновці — всі по черзі грабували населення. Влітку і восени 1920 року, коли села опинилися на лінії врангелівського фронту, посіви були знищені, багато будинків і господарських приміщень зруйновано ворожими снарядами. Після закінчення громадянської війни багато господарств лишилось без насіння, коней та інвентаря. Влітку 1921 року весь урожай загинув на пні від посухи. Восени вдалося посіяти тільки 258,5 десятини озимих культур. Через голод і холод спалахнули епідемії. Протягом зими 1921— 1922 рр. від голоду і тифу померло 169 чоловік. Для врятування дітей бідноти у Львовому відкрили два пункти громадського харчування і дитячий садок. У 1922 році селяни Червоного Бургуна й Львового одержали від держави близько 9,4 тис. пудів насіння, понад 2,5 тис. пудів жита і пшениці, що дало їм можливість засіяти 500 десятин озимого клину.
В ці тяжкі роки партійний осередок Львового, Ради, комнезами, утворені 1920 року в обох селах, продовжували роботу щодо наділення селян землею за споживчо-трудовою нормою, встановленою у жовтні 1920 року Херсонським повітовим з’їздом Рад. Для Тягинської волості, куди входили Львове й Червоний Бургун, норма на їдця для безземельних і малоземельних родин була 2 десятини 2100 кв. сажнів, для трудових господарств, що мали робочу худобу і могли обробити більше
землі,— 3 десятини 2330 кв. сажнів. Норму саду і городу на їдця встановлено у три чверті десятини, виноградників — чверть десятини. Для подання технічної і ветеринарної допомоги селянським господарствам у Львовому створюється кузня, прокатний і ветеринарний пункти. Прокатний пункт, укомплектований машинами, інвентарем з конфіскованих поміщицьких маєтків, видавав реманент насамперед колективним господарствам, а також сім’ям червоноармійців. Перші сільськогосподарські артілі у Львовому виникли в 1922—1923 рр. їх було 5: «Трудівник-4», «Перша зразкова сільгоспартіль», «Хлібороб», «Червоний орач» і «Культурний хлібороб». Вони об’єднували невелику кількість найбідніших господарств. Так, «Перша зразкова сільгоспартіль» мала 10 членів і 40 десятин орної землі.
Більш чисельними були споживче й кредитне кооперативні товариства, засновані 1922 року. Наприклад, Львівське сільське споживче товариство в 1925 році мало 413 пайовиків, у т. ч. бідняків і незаможників — 238, середняків — 105, робітників і службовців — 70 чоловік. Сільськогосподарське кредитне товариство мало 566 членів. Борючись проти спроб куркулів протягти до товариств своїх людей, партійний осередок посилив контроль за діяльністю кооперативів, зміцнив їх керівні органи комуністами. Товариство виноградарства й бджільництва, засноване у Львовому ще 1916 року як господарство капіталістичного типу, після Великої Жовтневої соціалістичної революції стало трудовим селянським. У 1928 році до нього входило 43 господарства, з них середняцьких — 30, бідняцьких — 13. Вони обробляли близько 30 десятин виноградників.
Партійний осередок Львового багато уваги приділяв зміцненню місцевих органів влади. Під час виборчих кампаній він провадив велику роз’яснювальну й агітаційну роботу, результатом якої було підвищення політичної активності мас. Так, 1928 року у виборах до сільської Ради брало участь 90,4 проц. населення (6,3 проц. було позбавлено виборчих прав). До складу сільради трудящі обрали 22 депутатів, у т. ч. 5 комуністів, 2 члени ВЛКСМ і 13 членів КНС. Дійову допомогу партосередку і місцевим Радам у здійсненні політики партії на селі подавали комітети незаможних селян Червоного Бургуна й Львового. Вони вели боротьбу з куркулями, спекулянтами і шахраями, які ховали хліб, скуповували у селян худобу і продавали все це за спекулятивними цінами. КНС контролював власників млинів та олійниць, примусив їх припинити саботаж. У Львовому в період непу працювало близько десяти невеликих приватних підприємств: 3 млини з 15 робітниками, 2 олійниці, сироварня, цегельний завод, почало розвиватися виноробство.
У Львівському лісництві діяла профспілкова організація, яка здійснювала контроль за укладанням і виконанням куркулями трудових договорів з наймитами, вела виховну роботу серед трудівників сіл. Активну участь в культурному будівництві брав комсомольський осередок, заснований у Львовому 1920 року. У 1923— 1924 рр. в селі було відкрито дві початкові школи, школу лікнепу на 32 чоловіка, сельбуд, бібліотеку. У 1925 році створюється агрономічна профшкола з дворічним строком навчання. В ній набували знання 70 чоловік, всі комсомольці. 1927 року сельбуд об’єднував три червоні кутки, хату-читальню. Тут читалися лекції, провадилися вечори відпочинку, працювали драматичний і агрономічний гуртки.
Протягом відбудовного періоду економічне становище селян помітно поліпшилося. Це позначилося, насамперед, на зростанні кількості середняцьких і зменшенні бідняцьких господарств. Так, у 1928 році середняцьких дворів у Львовому було 40 проц., Червоному Бургуні — 41,3 проц. Однак все ще залишилося багато бідняцьких сімей — відповідно 51 і 56 проц. Основна маса селян починала усвідомлювати, що докорінного поліпшення життя можна добитися на основі колективного господарювання. В січні 1929 року в Червоному Бургуні, у колишньому поміщицькому маєтку, засновано комуну «Червоний партизан», за якою закріплено 520 га землі; через два місяці виникло товариство спільного обробітку землі «Нове життя», в якому було 19 членів і 214 га землі. Того ж року дрібні сільськогосподарські артілі, що існували в селах з 1922 року, об’єдналися з комуною і ТСОЗом і утворили два великі колективні господарства: в Червоному Бургуні — колгосп ім. Будьонного, що об’єднав 123 двори, у Львовому — колгосп «Перемога Ілліча», до складу якого увійшло 160 родин. В процесі колективізації було розкуркулено сільських багатіїв, а їхнє майно і землю передано колгоспам.
В технічному й організаційному зміцненні сільськогосподарських артілей дедалі більшу роль відігравала МТС, яка спочатку містилася в Тягинці, а 1931 року переведена до Львового. Вона обслуговувала 18 колгоспів. Завдяки наполегливій праці колгоспників і механізаторів поступово зростала урожайність ланів, розвивалося тваринництво. Артіль ім. Будьонного мала ферму каракулевих овець, де на кожні 100 вівцематок одержували по 127 ягнят, чотири стайні, шість корівників й телятників, свинарник. Прибутки від рільництва й тваринництва у 1940 році перевищили 970 тис. крб. В артілі «Перемога Ілліча» теж успішно розвивалося тваринництво, особливо вівчарство. Напередодні Великої Вітчизняної війни поголів’я овець у господарстві дорівнювало 12704.
Зростало колгоспне виробництво, поліпшувалися матеріальне становище і побут колгоспників. Протягом 1937—1940 рр. вони одержували на трудодень в середньому по 7—8 кг зерна і 3 крб. грішми. В селі працювали дві семирічні школи, сільськогосподарський технікум; відкрилися лікарня, аптека. З культурно-освітніх закладів були клуб і бібліотека.
Війна, розв’язана гітлерівською Німеччиною проти СPСP, завдала радянським людям величезних страждань. 24 серпня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Червоний Бургун й Львове. У Львовому лишилися переважно жінки і діти, бо близько 200 чоловік пішло до лав Червоної Армії, близько 300 — евакуювалися в глибокий тил. У вересні окупанти розстріляли комуніста Т. Д. Доценка, якого залишено в селі для організації підпільної роботи, передових колгоспників Я. У. Балабу, Т. Д. Ардатьєва, X. А. Банзгера, Н. І. Кенігфеста. Гітлерівські кати вивели за село 160 мирних жителів і розстріляли їх з кулеметів. На місці загибелі радянських людей після війни встановлено пам’ятники жертвам фашизму.
Восени 1943 року, коли почався наступ Червоної Армії на півдні України, фашисти перетворили правий берег Дніпра в сильно укріплений рубіж. Гармати і кулемети ворога вдень і вночі обстрілювали переправу біля Львового. 2 листопада командир 2-го гвардійського механізованого корпусу 2-ї гвардійської армії гвардії генерал-лейтенант К. В. Свиридов віддав наказ військам форсувати Дніпро й захопити плацдарм у районі Тягинки, Ольгівки, Садового, а також попередити можливі контратаки ворога з боку Львового, Бургунки. 4 листопада 1943 року передовий загін радянських гвардійців на чолі з молодшим лейтенантом Д. Г. Пановим пройшов із с. Кринок плавнями, швидко переправився на правий берег Дніпра біля Львового і, блискавичною атакою вибивши фашистів з траншей, закріпився тут. Гітлерівці відступили, але незабаром на підмогу їм підійшли танки. Загін комуніста Панова вступив у нерівний бій з ворогом, намагаючись будь-що утримати плацдарм. В цьому бою загинули 27 бійців та їх командир. Герої поховані в одній з братських могил в центрі села, на пам’ятнику викарбувані імена росіян Д. Г. Панова, В. К. Токарева, Л. С. Бєлкіна, українців — Г. І. Єременка, I. G. Бойка та інших.
Переправа головних сил радянських військ через ріку намічалася на 5 листопада. Але із стратегічних міркувань операцію по розгрому гітлерівських військ було перенесено в район Великої Лепетихи, й захоплені на правому березі Дніпра плацдарми довелося залишити. Форсування Дніпра почалося 10 березня 1944 року. Наступ радянських військ був стрімким. Протягом 10—12 березня на правобережжі від Берислава до Херсона наші воїни визволили близько 300 населених пунктів, 12 березня було вибито ворога і з Львового та Червоного Бургуна. З 240 жителів цих сіл, які воювали з гітлерівськими загарбниками на різних фронтах, 98 чоловік загинуло, 123 — нагороджено орденами і медалями.
Відступаючи, фашисти зруйнували всі господарські будівлі колгоспів, пункт «Заготзерно», магазини, лікарню, дві школи, технікум, три клуби; знищили посіви, забрали худобу. Багато мешканців залишилися без даху над головою, втратили особисте майно. Загальна сума матеріальних збитків, заподіяних гітлерівськими загарбниками колгоспам ім. Будьонного й «Перемога Ілліча», а також населенню, становила понад 13,5 млн. карбованців.
Важко було відроджувати зруйноване господарство колгоспів. В артілі «Перемога Ілліча» налічувалося всього 89 працездатних, а тяглова сила складалася з 8 коней і 3 корів. Таке ж становище було і в колгоспі ім. Будьонного. І все ж таки восени 1944 року трудівники артілей виконали план сівби озимих культур, посіявши 867 га жита і 600 га пшениці. Весняну сівбу 1945 року фактично теж було проведено вручну, бо хоч МТС і відновила роботу, але через брак запасних частин трактори багато простоювали.
Переборюючи величезні труднощі, сільські трудівники відроджували господарство артілей. Довоєнні посівні площі було відновлено в 1947 році. Протягом 1946— 1950 рр. валовий збір зерна зріс з 2160 до 9273 цнт. Важче доводилося з відтворенням стада. План відновлення поголів’я худоби господарства виконали через чотири роки по закінченні війни. В колгоспі ім. Будьонного в роки першої післявоєнної п’ятирічки на придбання худоби з державних кредитів витрачено близько 150 тис. крб. У цей же період за рахунок державних асигнувань були заново споруджені колгоспні ферми, майстерня МТС, лікарня, школа, повністю відновлено житловий фонд. За успіхи, досягнуті у відбудові села і колгоспу, бюро Херсонського обкому КП(б)У і облвиконком у 1946 році присудили Львівській сільраді третю премію. У зміцненні економіки артілей провідну роль відіграла партійна організація Львового, що відновила роботу в 1944 році у складі 4 чоловік. Вона подавала повсякденну допомогу правлінням колгоспів, проводила політмасову роботу, керувала агітколективами. В 1946 році була створена первинна парторганізація в артілі ім. Будьонного, а через два роки і в колгоспі «Перемога Ілліча». Комуністи обох парторганізацій були поставлені на найважливіші ділянки громадського виробництва.
У 1948—1949 рр., незважаючи на несприятливі погодні умови, артілі Львового й Червоного Бургуна виконали свої зобов’язання перед державою. У 1950 році обидва колгоспи об’єдналися в одне господарство, за яким залишили назву ім. Будьонного. Виконуючи рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, партійна організація і правління колгоспу ім. Будьонного накреслили і втілили в життя важливі заходи, спрямовані на дальше піднесення колгоспного виробництва. Було значно збільшено посівні площі під пшеницею, а її врожайність за роки п’ятої п’ятирічки зросла з 11 до 19,8 цнт з га. Колгосп добився кращих результатів в районі щодо продуктивності тваринництва.
В ході соціалістичного змагання передовики сільського господарства брали підвищені зобов’язання і з честю їх виконували. При плані 20 цнт озимої пшениці з га ланкова колгоспу ім. Будьонного В. П. Костюк у 1955 році зібрала по 28,6 цнт, доярка Р. М. Терьохіна надоїла від кожної корови по 3387 кг молока. У 1955—1956 рр. артіль ім. Будьонного була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
У другій половині 50-х років сталися важливі адміністративні й економічні зміни. Указом Президії Верховної Ради УРСР 1956 року села Червоний Бургун і Львове були об’єднані. Наступного року на базі місцевої MTС і колгоспів сіл Львового, Отрадо-Кам’янки, Бургунки, Миколаївки, Ольгівки, Високого створено радгосп «Львівський», за яким закріплено 12,8 тис. га землі, у т. ч. 10,5 тис. га орної, 200 га виноградників, 73 га саду. Організація великого державного господарства цілком виправдала себе. Так, якщо 1953 року з розрахунку на сто га сільськогосподарських угідь всі артілі виробляли м’яса в середньому 11 цнт, молока 60 цнт, то в 1958 році радгосп відповідно — 42,6 і 164,3 цнт. За успіхи в розвитку сільського господарства, заготівлі зерна, молока і м’яса того ж року директора радгоспу «Львівський» С. G. Гончарова нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, вісім чоловік — медалями «За трудову відзнаку».
Протягом семирічки радгосп добився нових успіхів: виробництво молока і м’яса збільшилося майже в півтора раза, яєць — в 7,5 раза. План виробництва й продажу державі зерна та продуктів тваринництва було перевиконано по всіх показниках. Чимала заслуга в цих досягненнях належить партійній організації радгоспу і її партійному комітету, створеному в квітні 1959 року. Партком і робітком багато уваги приділяли організації соціалістичного змагання і його вищої форми — руху за комуністичне ставлення до праці. Першими почесного звання ударників комуністичної праці удостоєні комбайнер М. В. Мелещенко, який збирав зернові з 300 га і намолочував по сім тис. цнт зерна; доярки Л. Я. Ващенко і Н. Ф. Астаніна та інші. 1966 року М. В. Мелещенко нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. 1965 року з казахстанського радгоспу «Цілинний» до рідного села повернувся комбайнер І. М. Тахтай. На його грудях виблискували орден Трудового Червоного Прапора, медалі «За трудову доблесть», «За освоєння цілинних земель». Цих нагород, а також двох медалей ВСГВ його удостоєно за одинадцятирічну самовіддану працю на цілинних землях. Кокчетавський обком ЛКСМ Казахстану присвоїв І. М. Тахтаю почесне звання кращого бригадира комсомольсько-молодіжної бригади, а газета «Казахстанська правда» 14 серпня 1963 року писала: «І. М. Тахтай один з найшанованіших людей радгоспу… Його бригада за минулі дев’ять років дала державі понад два мільйони пудів пшениці. Якщо весь хліб, одержаний цією бригадою, навантажити в тритонки, то довжина колони становитиме 70 км». Не гірше працює комбайнер І. М. Тахтай і в радгоспі «Львівський».
Протягом восьмої п’ятирічки завдяки трудовим зусиллям колективу радгосп перетворився на велике спеціалізоване підприємство м’ясо-молочного напряму. За цей час поголів’я великої рогатої худоби збільшилося майже на тисячу і в останньому році п’ятирічки перевищило чотири тисячі голів. У радгоспі є птахокомбінат на 100 тис. курей, качина ферма. Всі трудомісткі роботи на тваринницьких фермах і птахокомбінаті механізовані, що сприяє підвищенню продуктивності праці. В середньому тваринники щороку виробляли 3,4 тис. тонн молока, 500 тонн м’яса, з нього половину пташиного, близько семи млн. штук яєць. Загальний обсяг тваринницької продукції за п’ятирічку збільшився вдвоє. За цей же час валовий збір зерна зріс у 1,6 раза. Добре завершили трудівники радгоспу перший рік дев’ятої п’ятирічки. Вони зібрали 13,2 тис. тонн зерна, понад 1,4 тис. тонн винограду, багато фруктів й городини. Державі продано 445 тис. качок і курчат. Прибутки господарства, переведеного на повний госпрозрахунок, у 1971 році перевищили 1,3 млн. крб. Набагато підвищилася культура землеробства, зокрема, широко застосовується хімічний обробіток ланів з допомогою сільськогосподарської авіації, запроваджується зрошування посушливих земель. Коштом держави трест «Бериславсільбуд» спорудив місцеву зрошувальну систему, яка дала життєдайну воду 400 га. У дев’ятій п’ятирічці почато будівництво нової зрошувальної системи на 2 тис. гектарів.
Своїми успіхами в господарській діяльності радгосп великою мірою зобов’язаний партійній організації. Вона об’єднує 116 комуністів, більшість яких зайнята безпосередньо в галузі матеріального виробництва. Понад 15 років працює телятницею комуністка О. П. Мацієвська. Вона — майстер тваринництва першого класу, одна з кращих телятниць району, ударниця комуністичної праці. Мацієвська добилася стопроцентного збереження телят і високого приросту ваги молодняка. Її портрет протягом багатьох років прикрашає радгоспну і районну Дошки пошани, а нині ім’я трудівниці назавжди занесено до Книги пошани радгоспу. Односельці не раз обирали її депутатом районної і сільської Рад.
Вірними помічниками комуністів є 103 члени ВЛКСМ, об’єднані в комсомольську організацію. У 1968 році за трудові успіхи комсомольсько-молодіжна бригада пташниць відділку № 5 нагороджена вимпелом ЦК ЛКСМУ. Комуністи й комсомольці вели перед у соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Радянської влади, 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. 1972 року парторганізація очолила змагання за дострокове виконання плану другого року дев’ятої п’ятирічки на відзначення 50-річчя утворення СРСР.
Єдиною дружною сім’єю живе й трудиться багатонаціональний колектив радгоспу. В ньому є українці, росіяни, молдавани, комі, вірмени. Сумлінна праця в радгоспному господарстві добре винагороджується. У 1970 році, наприклад, середньомісячна заробітна плата робітників становила 86 крб., а передові виробничники одержують значно більше. Так, передова доярка радгоспу, кавалер ордена Леніна Л. Я. Ващенко, яка надоює на кожну корову своєї групи близько трьох тис. кг молока, заробляє щомісяця понад 280 крб., телятниці О. П. Мацієвська і Р. М. Терьохіна — від 200 до 220 крб., тракторист В. В. Гноєвий — 188 крб. Значні кошти одержують трудівники радгоспу з фонду матеріального заохочення, який 1971 року перевищував 200 тис. карбованців.
Кожного року поліпшується життя трудівників радгоспу, кращим стає їхній побут. У Львовому, яке після війни відроджене з руїн і попелу, побудовані нові цегляні і кам’яні будинки під шифером, залізом. Простяглися нові вулиці з двоповерховими будинками, обсаджені декоративними й фруктовими деревами. Всі житла електрифіковано, прокладено водопровід, понад 300 сімей мають газ. У затишних, добре умебльованих будиночках вечорами світяться голубі екрани телевізорів, грає радіо. Чимало родин мають холодильники, пральні машини, велосипеди, мотоцикли. Майже всі необхідні промислові й продовольчі товари мешканці Львового купують у магазинах і крамницях села. 1970 року для малят збудовано дитячий комбінат на 180 місць.
В селі працюють дільнична лікарня на 20 ліжок, аптека. В кожному з п’яти відділків радгоспу — медпункт. Медичну допомогу хворим подають 3 лікарі, 11 працівників із середньою спеціальною освітою.
Понад п’ятдесят учителів з вищою і двадцять із спеціальною середньою освітою трудяться в двох середніх школах, одна з яких — школа-інтернат. В них навчається близько тисячі учнів. У рік славного півстоліття Великого Жовтня загальноосвітня школа переїхала до триповерхового приміщення на 640 місць із зручними класними кімнатами, кабінетами, лабораторіями, майстернями. За школою закріплено земельну ділянку, де учні посадили близько двох тис. фруктових і декоративних дерев та кущів. У школі багато різних аматорських гуртків. Піонери обладнали кімнату бойової і трудової слави, листуються з учасниками боїв за визволення села від німецько-фашистських загарбників. Біля пам’ятника загиблим воїнам кожного року відбувається урочистий прийом до піонерів, на якому юні ленінці дають клятву вірності справі батьків і відданості соціалістичній Батьківщині.
Школа-інтернат займає приміщення і територію колишнього сільськогосподарського технікуму. В ній навчається чимало дітей з віддалених сіл, які перебувають на повному державному утриманні.
При сільському клубі працюють гуртки художньої самодіяльності: хореографічна група, хоровий колектив, які дають концерти і в сусідніх селах. На клубній сцені часто виступають артисти Бериславського народного театру, будинку культури с Козацького, Херсонського обласного й Одеського лялькового театрів. За ініціативою і безпосередньою участю комсомольців у Львовому споруджено літній кінотеатр на 700 місць. Велику роль у господарському і культурному будівництві в селі поряд з парткомом і робіткомом радгоспу відіграє Львівська сільська Рада. Вона складається з 49 депутатів, переважна більшість їх є робітниками радгоспу. Серед них — орденоносці Л. Я. Ващенко і А. А. Очаковський та ін. 1971 року з свого бюджету, який дорівнював 93,1 тис. крб., Рада витратила на освіту й культуру 80,8 тис. крб., решту — на будівництво доріг, впорядкування села тощо.
У перспективному плані розвитку села передбачається до 1980 року перетворити Львове на селище міського типу з високорозвинутим сільськогосподарським виробництвом.
В. І. ПОЗДИШЕВ, В. В. ПОРТУГАЛЬСЬКИЙ