Білозерка, Білозерський район, Херсонська область
Білозерка — селище міського типу, центр району. Розташована біля озера Білого, від якого походить і назва селища. Відстань до Херсона — 14 км. Населення — 6,2 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Дніпровське та Янтарне.
В районі Білозерки розкопані кургани доби міді-бронзи, знайдено 3 антропоморфні стели. Тут також виявлено скіфське городище й курганні поховання IV— III ст. до н. е., сарматські поховання та дві кам’яні баби кочівників XI — XIII століть.
Білозерка виникла як маєток генерал-поручика І. А. Ганнібала — одного із засновників міста Херсона, дядька матері О. С. Пушкіна. 1780 року він одержав у цій місцевості 12 тис. десятин землі. Першопоселенцями Білозерки, що за ім’ям Ганнібала ще називалася Іванівною, були колишні запорожці з зимівника, розташованого поблизу села, біля кургану Кебихи. Від них і пішли прізвища Кабузани, Гончарі, Тарани, Нечаї. Однак основну масу жителів становили переселенці з Правобережної України, яких було закріпачено. У 1784 році Ганнібал продав свій маєток за 3 тис. крб. разом з кріпаками. 1798 року маєток придбав багатий землевласник Скадовський, за прізвищем якого село здобуло свою третю назву — Скадовки, але в офіційних документах продовжувало називатись Білозерною. На кінець XVIII ст. його населення складалося з 205 мешканців (в т. ч. 126 чоловіків і 79 жінок).
Протягом першої половини XIX ст. за рахунок нових придбань кількість землі Білозерського маєтку дедалі зростала. Провідне місце тут належало зерновому господарству, садівництво мало допоміжний характер. Значного розвитку набуло тваринництво, особливо вівчарство. На заснованому в 1840 році заводі розводили рисистих коней, а пізніше — коней степової породи. Поміщику належали також винокурний завод, великі рибальські угіддя.
Кріпаки обробляли поля Скадовського, пасли його величезні отари, виконували всі роботи в економії, а поміщикові все було мало. Він примушував їх працювати і в святкові та недільні дні, відбирав у них пасовиська, орні землі. Кріпаки скаржилися властям, що поміщик і управитель нещадно їх катують. Скадовський бив селян палицею по голові, за найменшу провину їх сікли різками, кількох чоловіків покарали 700 ударами батога. Жінок-кріпачок, навіть вагітних, примушували нарівні з чоловіками виконувати важкі роботи. Частими були випадки народження мертвих дітей. Нестерпно тяжке становище змушувало кріпаків тікати від поміщика. Про це свідчить, зокрема, ревізький реєстр 1850 року, де проти багатьох прізвищ зазначено: «втік в 1829 р.», «втік в 1831 р.», «втік у 1847 р.».
Напередодні селянської реформи в Білозерці, яка в 1847 році стала містечком, налічувалося 107 дворів, 719 жителів. З 356 чоловіків, що мешкали в селі, кріпаків було 306, з них 20 дворових. За реформою 1861 року кріпаки формально вважалися особисто вільними, але їхня залежність від поміщика тривала ще кілька років. У травні 1863 року Скадовський запропонував селянам підписати уставну грамоту, за якою наділи по 5,5 десятини на ревізьку душу мали одержати 281 селянин, бо дворових позбавляли надільної землі, а 5 колишніх кріпаків самі від неї відмовилися. Всього селянській громаді Білозерки належало одержати 1545,5 десятини, за які вона мала виплачувати поміщикові аж до виходу на викуп по 2529 крб. щороку або відробляти панщини 19 670 чоловічих і жіночих днів, а також сплачувати за присадибні ділянки оброку 421 крб. 50 коп. Переходячи на викуп, селяни повинні були виплатити поміщикові «за всю осілість» 7025 крб. Жителі Білозерки вважали умови, зазначені в уставній грамоті, неприйнятними і відмовилися її підписати. Тоді місцеві власті вдалися до сили. В грудні 1864 року головна викупна установа затвердила викупну угоду Скадовського з тимчасовозобов’язаними селянами Білозерки і виділила позику — 33 720 крб., яку селяни мали виплачувати державі протягом 49 років, починаючи з 1 лютого 1865 року. Обтяжені величезними платежами, селяни мусили шукати додаткових заробітків: улітку наймитували в економії поміщика, а коли закінчувалися сільськогосподарські роботи — плели кошики з рогози, комишеві мати, робили кінську збрую, постоли. Вироби возили до Херсона, продавали на двох щорічних ярмарках в Білозерці, на які з’їжджалися селяни, ремісники й торговці навіть з віддалених місць.
Зростало населення, тому душові наділи селян Білозерки дедалі зменшувалися. Якщо в 1887 році тут мешкало 1183 чоловіка, то 1907 року — 1761 чоловік, а землі налічувалося всього 1536 десятин. Білозерна була одним з небагатьох сіл Херсонщини, де селяни зовсім не мали купленої землі. Вони орендували невеликі клаптики в поміщика, якому належало 13,5 тис. десятин, а дехто з селян брав землю в оренду у заснованого в 1883 році Благовіщенського монастиря. Через нестачу коштів з 290 селянських господарств Білозерки в 1906 році 157 орендували за гроші лише 106 десятин землі, а з копи — 655 десятин. Той, хто орендував з копи, мав віддавати власникові землі від третини до половини зібраного врожаю, а з сіножатей — від половини до трьох четвертей сіна. За випас корови й вола на поміщицьких луках селяни сплачували по 3 крб. за голову, коня — 1,5 крб., вівці — 60 коп. Отже, не всі селянські родини могли тримати худобу. 66 господарств не мали ні робочої, ні продуктивної худоби, 146 — володіли 1—2 головами. Тим часом кожному з трьох куркульських господарств належало від 8 до 15 голів лише робочої худоби. В руках куркулів зосереджувався в основному і сільськогосподарський реманент, що був у містечку,— 10 плугів, 2 молотарки, 38 жаток, 115 букерів та ін. Після використання на своїх полях багатії віддавали інвентар і тягло в оренду бідноті, коли вже кращі строки робіт минули. Це,-звичайно, не могло не позначитися на врожаях. Якщо пересічна врожайність озимої пшениці й жита в господарствах Білозерки дорівнювала 33,5 пуда з десятини, то бідняки збирали значно менше.
В 90-х роках XIX ст. революційну роботу серед селян Білозерки провадив учень Херсонського сільськогосподарського училища О. Д. Цюрупа. Під час виробничої практики в Білозерському маєтку він організував друкування на гектографі нелегальної літератури. Було надруковано близько 500 примірників брошури «Нарис революційного руху в Росії», видано «Промову В. Лібкнехта», «Промови робітників 1 травня 1891 р. в Петербурзі», а також листівки й прокламації, звернені до селянства Херсонщини.
В роки першої російської революції класова боротьба в містечку особливо загострилася. Революційно настроєні селяни відкрито висловлювали своє невдоволення існуючим ладом, за що були побиті нагаями. У липні 1905 року в містечку сталося селянське заворушення, жорстоко придушене карателями.
Столипінська аграрна реформа посилила розшарування селян. Занепадали господарства бідняків. Наприклад, селянин Ільвачов у 1910 році мав сплатити різних недоїмок разом з пенею 45,8 крб. Навіть херсонські повітові земські збори відзначили, що «Ільвачов — людина вкрай бідна, тому сплатити одночасно таку велику суму не може». Численні грошові побори та недоїмки були причиною зубожіння більшості селянських господарств.
У Білозерці — адміністративному центрі волості — 1912 року мешкало 2046 чоловік, налічувалося 339 житлових будівель. Бруківка зв’язувала містечко з Херсоном, куди жителі їздили по медичну допомогу, бо в селищі був лише фельдшер.
Діти багатіїв навчалися в губернському центрі, а бідноти — один-два роки відвідували земську і церковнопарафіяльну школи, де 1894 року налічувалося 98 учнів (мешкало в Білозерці 1284 чоловіка).
Значного розвитку набула народна творчість. Талановиті умільці гаптували вбрання й рушники, використовуючи різні мотиви рослинного орнаменту. На початку XX ст. однією з найбільш відомих і обдарованих місцевих вишивальниць була Г. І. Полова.
Білозерські селяни свято зберігали пам’ять про героїчне минуле українського народу, відбите в історичних піснях та думах. Український історик і письменник Д. І. Яворницький, що 1886 року брав участь в археологічних розкопках поблизу містечка, записав від місцевого селянина Д. І. Чумака такі пісні, як «А в городі та в Тамані…» (про козака Нечая), «Запорожці, ви добрі молодці…», «Ой у Січі, у Самарі, там був козак Чалий…». Д. І. Яворницький видав ці творив збірнику, що вийшов 1906 року.
З Білозеркою пов’язана наукава діяльність одного з основоположників вітчизняної протистології Л. С. Ценковського. В 1884 році він удосконалив методи щеплення овець проти сибірки.
Перша імперіалістична війна завдала трудовому селянству великого лиха. Почалась мобілізація на фронт, населення Білозерки значно зменшилося. 1916 року тут проживало 867 чоловіків і 1080 жінок. Нестача робочих рук призвела до занепаду багатьох селянських господарств. Становище трудящих дедалі гіршало, а Білозерський маєток під час першої світової війни забезпечував поміщикові великі доходи. Так, 1916 року чистий грошовий прибуток економії становив 134,2 тис. карбованців.
Поворотним етапом у житті Білозерки стала Велика Жовтнева соціалістична революція. Трудящі містечка в січні 1918 року взяли владу до своїх рук. Була створена Рада селянських депутатів та обраний наприкінці січня сільський ревком у складі І. С. Забари (голова), С. П. Різниченка та І. Н. Царюченка. Але вже в другій половині березня сюди посунули австро-німецькі загарбники, що наступали на Херсон. Багато жителів Білозерки разом з робітниками обороняли місто від іноземних окупантів.
Білозерці допомагали захисникам Херсона продовольством і кіньми. Населення та революційні війська міста 31 березня висловили подяку Білозерському сільському революційному комітету за подану допомогу.
На початку квітня 1918 року австро-німецькі війська окупували Білозерну, населення якої не скорилося. Воно продовжувало боротися проти ворога разом з селянами Херсонського повіту. Наприкінці—1918 року окупанти залишили Білозерну. Але вже в січні 1919 року Херсон, а разом з ним і містечко захопили англо-франко-грецькі інтервенти. В березні 1919 року частини Червоної Армії визволили ці населені пункти від поневолювачів. Та в травні Білозерну пограбували григор’євські банди. В середині серпня 1919 року після майже півторамісячної боротьби територію Херсонського повіту захопили денікінці. В Білозерці, як і по інших містах і селах, безчинствували каральні загони білогвардійців, жорстоко розправляючись з борцями за Радянську владу, силою мобілізуючи селян до лав «добровольчої армії».
У партизанському русі проти денікінців, що дедалі ширився на території Херсонщини, взяли участь і селяни Білозерки. Восени 1919 року Херсонський підпільний комітет організував тут партизанський загін, який негайно розгорнув свої операції проти ворога. Під час однієї з них на початку січня 1920 року партизани затримали в районі Кізомису денікінський корабель. Того ж місяця Білозерка була остаточно визволена від денікінців. 24 січня на загальних зборах жителів створено волосний ревком. Одночасно в селі відновив роботу сільревком, а в квітні 1920 року трудящі Білозерки обрали сільську Раду. Органи Радянської влади і трудящі села використали мирний перепочинок для посилення допомоги Червоній Армії. Коли влітку контрреволюція вдалася до нового наступу, селяни Білозерки стали здавати державі безплатно по півпуда зерна з десятини. Крім того, до липня вони зібрали у фонд Червоної Армії 28 тис. пудів хліба. Висока свідомість трудящих підтверджується і таким фактом: члени організованої у квітні того року садово-городньої артілі зобов’язалися здавати Херсонській повітовій військово-продовольчій комісії більшу частину свого зерна, залишаючи для власних потреб лише 50 пудів фруктів і 100 пудів картоплі.
Трудящі Білозерки всіма силами й засобами допомагали регулярним радянським військам захищати територію краю від врангелівців. 13 червня 1920 року сільський сход ухвалив резолюцію про сформування Білозерського ударного батальйону. Селяни закликали його бійців не шкодувати життя для захисту влади трудящих. Чимало білозерців, у т. ч. М. М. Науменко, А. К. Бойко, П. І. Кравченко та інші вступили до лав червонокіннотників.
Трудове селянство Білозерки відіграло не останню роль у розгромі куркульського заколоту, організованого в селі врангелівськими офіцерами. Наприкінці липня спільними зусиллями моряків військового катера Усть-Дніпровської флотилії та місцевої бідноти заколот було ліквідовано. У ці тяжкі місяці боротьби проти врангелівців сільську Раду в Білозерці на деякий час було замінено ревкомом (голова В. Спориш). У серпні 1920 року в Білозерці створено комсомольський осередок, а у вересні — комуністичний, що налічував 11 членів. Активно допомагали будувати нове радянське життя волосний та сільський комітети незаможних селян. За рішенням Херсонського повітового з’їзду Рад, що відбувся на початку жовтня 1920 року, Білозерська Рада й КНС наділяли землею безземельних і малоземельних селян з розрахунку 2 десятини 600 кв. сажнів, тяглих господарств — 3 десятини 2330 кв. сажнів на їдця. Для практичної допомоги бідноті в обробітку одержаної землі було відкрито прокатну станцію.
Частина землі передавалася під культурні радянські господарства. У колишньому маєтку Скадовського ще в квітні 1919 року було створено таке господарство.
2,5 тис. десятин у ньому виділено для організації молочної ферми, показової агрономічної ділянки та сільськогосподарської школи. Але через наступ денікінців радгосп припинив свою діяльність. На землях Благовіщенського монастиря в 1920 році теж виникло радянське культурно-показове господарство, яке мало 300 десятин, худобу та сільськогосподарський реманент.
Одночасно здійснювалось кооперування одноосібних селянських господарств. Успіхи садово-городньої артілі, які демонстрували переваги колективної форми господарювання, сприяли тому, що протягом 1921—1923 рр. в Білозерці виникло кілька нових колективів — Друга Білозерська сільськогосподарська артіль, «Білозерський сніп», «Успіх», «Хлібороб», «Дніпро», «Червона долина», ім. Карла Маркса та інші. Важко доводилося хліборобам у перші мирні роки: це був час післявоєнної розрухи. Новостворені колективи відчували гостру нестачу реманенту, тягла, худоби. Так, у 1921 році сільгоспартіль «Білозерський сніп» мала 1 локомобіль, 2 плуги, 4 борони, 8 коней та 2 воли.
Колективні господарства і селяни-одноосібники віддали багато сил, щоб засіяти одержану від Радянської влади землю, але посуха згубила посіви на площі 4,5 тис. десятин, тобто загинуло майже все, що було засіяно. Для подолання продовольчих труднощів у жовтні того ж року було конфісковано зерно в куркулів всієї Білозерської волості й передано у фонд допомоги голодуючим, 3 цією метою в селі відкрили їдальню, біднякам видавали продовольчі позики.
Місцеві органи Радянської влади допомагали економічно слабким колективним господарствам посівним матеріалом, реманентом, довгостроковими кредитами. У березні 1923 року за постановою повітового земельного управління вони одержали 558,5 пуда посівного матеріалу.
Будівництво нового життя, зміцнення Радянської влади в селі натрапляли на шалений опір куркулів. Ворожі банди тероризували населення, вбивали комуністів, радянських активістів. У грудні 1920 року від рук злочинців загинув один з перших комуністів Білозерки Р. І. Вдовиченко. У розгромі банд Піскуна, що лютували 1922 року в районі Білозерки, активну участь разом з старшими товаришами-комуністами взяли й комсомольці села. Наприкінці того ж року, завдяки рішучим діям радянських і партійних органів, населення, з бандитизмом на території волості було покінчено.
У відбудовному періоді в Білозерці поступово відроджується місцева промисловість. Став до ладу колишній поміщицький млин, переданий комітету незаможників, створено ковальсько-слюсарну майстерню.
Значні зміни сталися і в матеріальному та культурному житті трудящих села. В 1919 році тут відкрили дитячий садок, а в 1921 — трудову дитячу колонію. Колонія мала господарство, в якому було 20 десятин землі, 8 коней. Приділялась увага медичному обслуговуванню та оздоровленню трудящих: 1921 року була створена лікарня, а на території колишнього Благовіщенського монастиря в 1922 році прийняв сільських трудівників будинок відпочинку. Партійно-радянський актив дбав і про підвищення культурного рівня населення, створення гуртків лікнепу. Розпочала роботу трудова школа першого ступеня, в якій 1920 року викладали 6 учителів. Три рази на тиждень в Білозерці працювала школа ліквідації неписьменності, яку відвідувало понад 40 учнів, та 7 гуртків для позашкільного навчання з неписьменними.
1921 року в Білозерці, як і в ряді інших сіл Херсонщини, відкрилися короткотермінові сільськогосподарські курси, на яких читались лекції з основ ветеринарії, тваринництва, грунтознавства й землеробства. На початку 20-х років у селі працювали клуб ім. Луначарського, бібліотека, театр. З жовтня 1921 року в Білозерці існувало культосвітнє товариство, яке мало драматичну секцію.
Завдяки великій політичній і культурно-освітній роботі комуністів підвищувалася класова свідомість трудящих Білозерської волості. Так, у січні й лютому 1923 року на загальних зборах селян Білозерки, Новодмитрівки, Арнаутки та інших, а також на безпартійній конференції хліборобів Білозерської волості було ухвалено резолюції, в яких трудящі гаряче вітали декларацію і договір про утворення Союзу РСР, прийняті Першим всесоюзним з’їздом Рад, і зобов’язувалися виконувати всі постанови союзного уряду, боротися з розрухою, за відбудову сільського господарства.
Друга половина 20-х років у Білозерці характеризується подальшим розвитком господарства, створенням нових колективних об’єднань та укрупненням вже існуючих. У 1928 році товариства спільного обробітку землі «Хлібороб», «Червоний сівач» та машинно-тяглове товариство «Піонер» об’єднались в ТСОЗ під назвою «Червоний куток». Наступного року воно мало в своєму розпорядженні 453 га землі, 17 голів робочої та 33 голови продуктивної худоби, 2 трактори, 2 сівалки та інший інвентар. Робітники Херсона подавали колективним господарствам шефську допомогу. Так, у 1928 році комсомольський осередок Херсонського робітничого кооперативу надіслав новоствореному Білозерському товариству «Рільник» трактор «Інтернаціонал» і забезпечив пальним. За допомогою шефів товариство засіяло озиминою 60,5 десятини землі. У 1929 році почався масовий вступ селян до колгоспів. У 30-і роки тут створюється кілька нових колективів: ім. Будьонного, ім. Кірова, «15 років Жовтня».
Важлива роль у розвитку та зміцненні молодих місцевих колгоспів належала створеній у листопаді 1930 року Білозерській машинно-тракторній станції. З кожним роком неухильно зростала її матеріально-технічна база. Якщо в 1930—1932 рр. вона мала 14—16 тракторів, то 1937 року — 97 тракторів, 37 комбайнів, багато сівалок, молотарок тощо. Для підвищення ролі партійних організацій в соціалістичній перебудові села у 1932 році в ряді сіл Херсонщини були створені міжколгоспні партійні осередки, в т. ч. й у Білозерському колгоспі «Батрак». Це сприяло активізації роботи комуністів. Вже в травні того ж року при партосередку Білозерської MTС відбувся семінар комуністів, парторганізаторів рільничих, тваринницьких і городницьких бригад по обміну досвідом роботи.