Чорнобаївка, Білозерський район, Херсонська область
Чорнобаївка (до 1923 року — хутори Чорнобаєві, Гусакові й Степанові) — село, центр сільської Ради. Розташована біля автошляху Херсон—Миколаїв— Одеса. Через село проходить залізниця Херсон—Миколаїв. Відстань до районного центру — 17 км, до Херсона — 7 км. Населення — 10 367 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Крутий Яр.
Найбільш давніми археологічними пам’ятками, розкопаними на території Чорнобаївки, є курганні поховання доби бронзи та скіфів (IV ст. до н. е.)1.
Чорнобаївка заснована наприкінці XVIII ст. на землях Херсонської міської управи. Спочатку тут виникло кілька хуторів, один з яких — хутір купця Дофіно — був вже відомий 1790 року. Чорнобаєві хутори розміщувалися на західному схилі Вірьовчиної балки. Степанові — на її східній стороні, а Гусакові — на розвилці балки. Наприкінці 50-х років всі три хутори налічували 172 двори, в яких проживало 957 мешканців, у т. ч. 477 чоловіків і 480 жінок.
За становою приналежністю жителі херсонських приміських хуторів були міщанами. Вони займалися сільським’ господарством, головним чином садівництвом і городництвом. Проте хуторяни з 1842 року могли одержати не більше 1 десятини землі для розведення садів і виноградників. Господар мав висадити на ній не менше 100 фруктових дерев або 1200 кущів винограду. За користування землею він мав щороку сплачувати певний грошовий податок. Більш заможні поселенці, які володіли достатньою кількістю сільськогосподарського реманенту й тягла, орендували у міської управи на тривалі строки великі масиви вільної землі, по 400— 500 десятин.
Після реформи 1861 року Херсонська міська управа почала здавати землю в оренду з торгів, і земля, як правило, потрапляла до багатіїв. У Чорнобаєвих хуторах, наприклад, Мойсеєв користувався 160 десятинами, Макаров — 148; на Гусакових хуторах Осадчий мав 63 десятини. Середняки, не кажучи вже про бідноту, поодинці не могли орендувати міську землю. Робилися спроби об’єднатися і наймати її колективно, але власних коштів не вистачало, а міський банк за позичку грошей хуторянам брав 10 проц. У разі несплати оренди або банківського боргу орендарі втрачали землю разом з посівом. 1878 року було продано з торгів фруктовий сад міщанина Ф. Харченка. Значного поширення набрали суборенди відносини: заможна верхівка, орендуючи великі масиви міської землі, чималу частину її здавала дрібними ділянками і за високу ціну біднякам та середнякам.
Вигідне географічне розташування хуторів поблизу губернського центру сприяло розвитку в них виробництва товарного зерна. В зв’язку з цим головна увага зверталася на розведення робочої худоби. У 1887 році на хуторах налічувалося 1507 волів і коней, більшість яких належала багатіям. Продуктивне тваринництво мало допоміжне значення: хуторяни тримали всього 502 голови великої рогатої худоби, 205 свиней і 100 овець.
Основним заробітком бідняків, крім наймитування в глитаїв, було добування вапняку в кар’єрах Вірьовчиної балки. Робочий день тривав від зорі до заходу сонця, а найбідніші часто працювали і вночі при світлі каганця. Видобували камінь переважно хуторяни, що не мали тяглової сили. Ті ж, хто мав хоча б одного вола або коня, транспортували камінь до Херсона.
Ніяких торговельних підприємств, крім винних крамниць, на хуторах на той час не було. Медичне обслуговування перебувало на низькому рівні. Тільки 10 проц. жителів були забезпечені кваліфікованою лікарською допомогою. 1883 року на території Степанових хуторів відкрилась Херсонська психоневрологічна лікарня.
Перша школа відкрилася наприкінці XIX ст. на Гусакових хуторах. Її відвідувало 26 хлопчиків та 6 дівчаток. Початкову школу, розраховану на невелику кількість учнів, відкрито 1902 року на Чорнобаєвих хуторах. Переважна ж більшість дітей залишилася, як і раніше, поза школою.
На початку XX ст. на Чорнобаєвих, Степанових і Гусакових хуторах налічувалося 307 дворів і 1809 жителів. Мешкали хуторяни в саманних хатах під солом’яною стріхою. Тільки багатії ставили муровані будинки, вкриті залізом або черепицею.
У роки першої російської буржуазно-демократичної революції класові суперечності особливо загострилися. Виступи бідноти проти глитаїв відбулися і в Чорнобаєвих хуторах. Заворушення тривали також у наступні роки на знак протесту біднішого населення проти запровадження столипінської аграрної реформи. Так, з 13 по 21 серпня 1909 року селяни-бідняки Чорнобаєвих і Музикіних хуторів чинили збройний опір землемірам, що проводили обмір громадських пасовищ і орних земель3.
Столипінська реформа, підтримуючи куркульські господарства, прискорювала дальше зубожіння бідняцьких. У постанові Херсонських повітових земських зборів від 1910 року вказувалося на те, що мешканці Чорнобаєвих хуторів М. Данник, А. Нещеретова, І. Шепель, П. Кольцов, Г. Малий та багато інших через свою крайню бідність не мали чим виплатити недоїмку й пеню. Більшовицька газета «Правда» 12 березня 1913 року повідомляла, що в херсонських «приміських хуторах голодує 553 чол., в тому числі 35 дітей». Через два тижні газета знову писала: «голод серед хуторян досяг величезних розмірів».
Звістка про повалення царизму дійшла до жителів приміських хуторів на початку березня 1917 року. Від більшовиків Херсона селяни дізналися, що Лютнева революція є буржуазно-демократичною, а тому необхідна дальша боротьба за владу народу.
Від кабали, злиднів і темряви визволив трудящих Великий Жовтень. В січні 1918 року в Чорнобаївці встановлено Радянську владу, яку представляв революційний комітет, очолений матросом І. П. Парпицьким. Ревком приступив до обліку землі і наділення нею бідняцьких сімей з розрахунку по дві десятини на їдця.
Але соціалістичним перетворенням перешкодив напад на Україну австро-німецьких військ. У газеті «Солдат и рабочий» повідомлялося, що в селах поблизу Херсона селяни організовуються у загони і йдуть до міста, щоб захищати країну Рад від німців і гайдамаків. Ці загони брали участь у повстанні, що спалахнуло в Херсоні проти загарбників.
4 квітня австро-німецькі окупанти захопили Чорнобаївку. Почалися тяжкі дні окупації. Військові власті відбирали у селян хліб, худобу, коней. Чорнобаївці організували партизанський загін з 16 чоловік, який очолив А. О. Дяченко. Партизани нападали на окупантів, забирали зброю, награбовані продовольчі товари і роздавали біднякам. Наприкінці 1918 року австро-німецькі війська залишили Чорнобаївку. Наступного року село опинилося в зоні, захопленій англо-франко-грецькими військами, і лише в березні 1919 року частини Червоної Армії визволили Чорнобаївку від інтервентів. Почав діяти ревком.
Наприкінці травня разом з населенням Херсона трудящі селяни Чорнобаївки допомагали Червоній Армії громити григор’євські банди, що вчинили заколот проти Радянської влади. В серпні 1919 року до села вдерлися денікінці. Вони відібрали в селян землю і відновили старі порядки. В середині січня 1920 року Чорнобаївку визволили від білогвардійців частини Червоної Армії.
В селі утвердилась Радянська влада. Почалася боротьба з господарською розрухою. Бідняки одержали землю. Майно колишніх власників економій Осадчого та Савченка перейшло у розпорядження сільської Ради. 1920 року створено Чорнобаївський комітет незаможних селян, головою якого обрано комуніста Б. Токарьова. Того ж року в селі організовано осередок профспілки Всеробітземлісу, що захищав інтереси наймитів. У 1923 році він налічував 42 члени.
Для зміцнення бідняцьких господарств місцеві органи влади розподілили серед них лишки куркульської землі. 1920 року трудящі Чорнобаївки і Гусаківки засіяли 3293 десятини землі. Значну допомогу бідноті подала Чорнобаєво-Гусаківська прокатна станція, яка в 1920 році одержала від Музиківської волосної прокатної станції борони, сівалки, плуги. В 1921 році обрано єдину Чорнобаєво-Гусаківську сільраду, організовано єдиний комітет незаможних селян. Роком пізніше жителі Гусаківки, Чорнобаївки і Степанівки на сільських сходах обрали дві сільради: Гусаківську і Чорнобаєво-Степанівську.
На початку 20-х років у Степанівці сформувався партійний осередок, до якого входили і чорнобаївські комуністи. Комуністи проводили велику ідейно-виховну роботу, залучаючи бідноту до участі в будівництві нового життя.
Відбудова господарства проходила у важких умовах, 1921 року голод лютував у всьому повіті. Для поліпшення становища найбіднішого населення продовольчим податком на користь голодуючих обклали куркульські господарства, вилучили хлібні надлишки, організували 2 їдальні для дорослих і дітей.
Налагодженню мирного життя заважали куркульсько-бандитські недобитки, що піднімали голову. В січні 1922 року населення Чорнобаєво-Гусаківських хуторів змушене було просити волвиконком видати зброю для самозахисту від бандитів. Наступного року партійно-радянський актив Чорнобаївки з активною допомогою жителів назавжди покінчив з ворожими вилазками.
У відбудовний період значні зрушення відбувалися в культурному житті Чорнобаївки. 1922 року тут організовано хату-читальню і при ній бібліотеку. Місцеві активісти проводили з селянами бесіди на теми: «Що таке Радянська влада?», «Що дає Радянська влада народу?». Тяжкою спадщиною минулого була неписьменність. В 1920 році серед 2017 мешканців Чорнобаївки і Гусаківки було 1134 неписьменних. За постановою сільської Ради в селі відкрилася школа лікнепу.
1925 року в Чорнобаївці створено партійний, а двома роками раніше — комсомольський осередки. 1924 року в селі вже було 16 комсомольців. Вони разом з комуністами, депутатами сільської Ради, членами KHС брали активну участь у проведенні громадсько-політичних заходів, зокрема «тижнів міліції», під час яких допомагали знешкоджувати прихованих ворогів Радянської влади; карних елементів. У «тиждень транспорту» збиралися і перевозилися продукти, призначені для червоноармійців і робітників. Систематично організовувалися суботники і недільники. З ініціативи комсомольців у 1925 році побудовано сільський клуб, комсомольці організовували драматичний та хоровий гуртки. Гуртківці часто виступали перед односельцями, а також виїжджали в сусідні села. Кошти від спектаклів йшли у фонд безпритульних дітей, а також 45-му полку Червоної Армії, шефом якого була Музиківська волость.
Наприкінці 20-х років трудящі під керівництвом комуністів приступили до здійснення суцільної колективізації одноосібних селянських господарств. Не вистачало досвіду, знань, здібних організаторів, заважали дрібновласницькі інтереси середняків. Але, незважаючи на труднощі, процес створення колективних господарств, перші з яких почали організовуватися відразу після закінчення громадянської війни, планомірно продовжувався. Протягом 1928—1929 рр. у Чорнобаївці на базі колишнього товариства «Незаможник» організовано ТСОЗ «Добра воля», який мав 240 га землі, 9 коней, 7 корів, в сусідній Степанівці — ТСОЗ «Інтенсивник». 1930 року ТСОЗ «Добра воля» перетворено на «Червону зірку», а наступного року виникли ще дві артілі: «Червоний маяк» та реорганізований з ТСОЗ’у «Інтенсивник». Комуністи і сільські активісти, очолювані секретарем партійного осередку Б. Токарьовим й головою сільради Ф. Р. Овчаренком, проводили велику організаторську та виховну роботу серед селян, дбали про господарське зміцнення колгоспів.
Значний вклад у колективізацію одноосібних селянських господарств вніс КНС, що у 1927 році налічував 64 чоловіка, серед них — 4 комуністи, 11 комсомольців. Активно допомагали організовувати колгоспи херсонські робітники заводу ім. Петровського та працівники Херсонського педінституту. Шефи виступали полум’яними агітаторами за нові соціалістичні перетворення на селі. Поступово селяни, порівнюючи показники власних господарств і колгоспів, переконувалися в перевагах колективного господарювання. Так, 1930 року на артільних ланах зібрали з десятини озимої пшениці 119 пудів, жита — 106, ячменю — 84, тоді як одноосібники відповідно — 80 пудів, 82 і 78 пудів. Колгоспи Чорнобаївської сільради вели перед у хлібозаготівлях. Комуністи зуміли мобілізувати всю громадськість, підпорядкувати роботу всіх організацій села цій справі. План хлібозаготівель 1930 року перевиконано.
Для організаційно-господарського зміцнення артілей в колгоспах «Червона зірка» й «Червоний маяк» у 1932 році були утворені первинні парторганізації. Вони перш за все подбали про поліпшення організації праці, її механізацію. Вже 1932 року на полях колгоспу «Червоний маяк» працювало 4 виробничі бригади. Артіль мала 150 робочих коней, 35 однолемішних плугів, 28 букерів, 11 кінних зернових сівалок, 20 борін. Важливу роль в озброєнні колгоспів району технікою відігравала спочатку машинно-прокатна станція Арнаутського куща, а пізніше — Білозерська МТС. 1933 року колгоспи вже одержали від Херсонської паротурбінної електростанції електроенергію, яку почали використовувати для зрошення землі. Постійно вирощуваною культурою в господарстві став бавовник. У роки передвоєнних п’ятирічок зростали лави передовиків сільського господарства. Такі ентузіасти як М. І. Устименко, Г. К. Конякова збирали по 13 цнт бавовнику з гектара.
Зміцнення економіки чорнобаївських колгоспів дало змогу споруджувати виробничі приміщення та житлові будинки. Якщо у перший рік третьої п’ятирічки в селі налічувалося 299 житлових будинків, то в 1940 році їх стало 479. Працювали нові магазини, клуб, пошта. Поліпшилось медичне обслуговування населення. Зріс культурно-освітній рівень трудящих. Багато жителів села здобули вищу освіту. Всі діти шкільного віку навчалися у Чорнобаївській школі-семирічці.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, разом з усією країною на захист здобутків Великого Жовтня зі зброєю в руках стали й чорнобаївці. У серпні 1941 року колгоспники вивезли в глибокий тил цінні машини і худобу. 18 серпня фашисти вдерлися в село і почали грабувати населення: обкладали кожен двір податком — 400 літрів молока на корову, половина м’яса з кожної зарізаної свині тощо. Навіть за собаку у дворі брали податок. Гітлерівці створили в Чорнобаївці т. зв. общинне господарство, в якому примушували по-рабському працювати населення. За саботаж розстрілювали, били дубинками. Але жителі під будь-яким приводом уникали праці на ворога. Влітку 1942 року фашисти покарали 27 чоловік. Почалося масове вивезення молоді до Німеччини. За роки окупації загарбники відправили на каторжні роботи 242 чоловіка.
Навесні 1944 року під час відступу фашисти спалили багато хат колгоспників, знищили залізничну колію, міст на автошляху Херсон — Миколаїв, пошкодили телефонний зв’язок, громадські та господарські. будівлі всіх трьох колгоспів, знищили сільськогосподарські машини, вирубали сади. Гітлерівські недолюдки розграбували майно психоневрологічної лікарні, а 900 душевнохворих розстріляли в каменоломнях.
14 березня 1944 року після визволення обласного центру підрозділи 295-ї стрілецької дивізії зав’язали бій за Чорнобаївку і визволили її того ж дня. В бою смертю хоробрих полягли 52 воїни. їх поховано в центрі села, на могилі встановлено пам’ятник, на якому викарбувано імена загиблих. Поруч — меморіальні стели з 130 прізвищами односельців, полеглих на фронтах Великої Вітчизняної війни, серед них — комісара дивізії Г. В. Журби, що загинув, захищаючи Ленінград. У розгромі гітлерівських загарбників брали участь понад 400 жителів Чорнобаївки.
Одразу після вигнання з села фашистських окупантів трудящі Чорнобаївки під керівництвом районної партійної організації та сільської Ради, що невдовзі відновили свою роботу, приступили до відбудови зруйнованого господарства. Самовіддано працювали жінки-колгоспниці. В березні 1944 року чорнобаївці внесли у фонд оборони 200 тис. крб., а через два місяці — ще 250 тис. на побудову танкової колони. Колгоспниці артілі «Червоний маяк» Є. С. Ярова та К. Ю. Савченко віддали із власних заощаджень по 2 тис. крб. Трудівники Чорнобаївки також шили для червоноармійців рукавиці, теплий одяг.
Незважаючи на величезні труднощі — відсутність машин, нестачу робочих рук — трудівники, включившись у змагання на честь 27-ї річниці Великого Жовтня, вчасно закінчили всі польові роботи. Активну участь вони брали у відбудові залізниці, мостів та шосейних доріг. Колгоспники відбудували лінію електропередачі, яка на початку 1951 року подала першу енергію на зрошувані землі і тік.
Поступово економічне життя села налагоджувалося. Вже на 1950 рік колгоспи «Інтенсивник», «Червоний маяк» та «Червона Зірка» досягли довоєнного рівня врожайності. Тоді ж відбулися важливі організаційно-господарські зміни — артілі об’єдналися в один колгосп, який хлібороби назвали ім. Кірова. З того часу за господарством закріплено 5470 га землі, в т. ч. 4485 га .орної землі, 474 га випасів. За рахунок кращої енергетичної оснащеності, збільшення кваліфікованих робітників зміцнювалось господарство об’єднаної артілі.
На весь район здобув славу колгосп-мільйонер. 1955 року при плані 15,5 цнт озимої пшениці з кожного га було зібрано 18,9 цнт. У колгоспі налічувалось понад 500 голів великої рогатої худоби, близько 1000 свиней та 550 овець, 163 коней. На трудодень у 1952 році колгоспники одержали по 3 кг хліба, а в останній рік другої післявоєнної п’ятирічки — по 3,5 кг зерна й 5,5 крб. Розташований під Херсоном і зв’язаний з ним автошляхом, колгосп спеціалізувався на виробництві і постачанні міському населенню м’ясо-молочних продуктів, овочів, винограду. У 1958 році на кожні 100 га орної землі вироблено 320 цнт молока, 76 цнт м’яса, 14 тис. штук яєць. Колгоспне стадо мало на той час 1886 голів великої рогатої худоби. Всі роботи на фермах механізовані: автонапування, електродоїння, електрочистка. Прибуток колгоспу досяг 21 млн. крб. У господарстві проводилося капітальне будівництво. Було споруджено три конюшні, шість корівників, три свинарники, великий телятник, 4 птахоферми, автогараж, протягнуто електромережу, прокладено водопровід. На цей час колгоспники побудували 400 житлових будинків. 1958 року в селі налічувалось 927 дворів і 2684 жителів. Артіль укомплектовувалася кадрами спеціалістів. Якщо 1953 року тут працювало всього два фахівці, то у 1958 році їх було 19, у т. ч. 11 — з вищою освітою.
Про славні діла хліборобів колгоспу ім. Кірова знають далеко за межами області. 1958 року артіль перетворено на опорно-показову і на її досвіді розроблено систему наукового ведення господарства в степових районах півдня України. Того ж року за визначні успіхи у розвитку господарства голову колгоспу Й. І. Піонтковського удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Неодноразово колгосп і його передовики були учасниками ВСГВ, а потім ВДНГ СРСР.
У наступні роки в колгоспі створено спеціалізовані ділянки. За першою ділянкою — богарного землеробства — закріплено понад 2,4 тис. га земель, на яких вирощуються зернові й технічні культури, зокрема соняшник, кукурудза. На ділянці— дві тракторні бригади, що мали всі необхідні машини та реманент. Майже всі роботи тут механізовано. Другу виробничу ділянку — зрошуваного землеробства — обслуговують дві овочівницькі й одна кормова бригади. У третій — виноградарсько-садівницькій — було 552 га багаторічних насаджень, у т. ч. 471 га виноградників, близько 80 га саду та 1,5 га ягідників. В артілі також створено допоміжні виробничі підприємства. Так, на колгоспному винзаводі перероблявся виноград. 1965 року це дало господарству понад 350 тис. крб. чистого прибутку. Чорнобаївський консервний цех (нині завод), побудований у 1964 році, переробляє овочі. Його річна потужність — 1,2 млн. умовних банок. Місцевий млинокомбінат виробляє борошно, олію, крупи, комбікорми. Став до ладу хлібопекарський цех комбінату.
У 1965 році колгосп ім. Кірова виборов почесне звання колективу комуністичної праці. Господарство колгоспу ведеться на науковій основі. В ньому працюють 40 спеціалістів з вищою освітою, які керують виробничими дільницями, бригадами, допоміжними підприємствами. Головний агроном колгоспу П. І. Ломоносов, досліджуючи різні сорти озимої пшениці, здобув вчений ступінь кандидата сільськогосподарських наук. Дослідницькою роботою займається головний зоотехнік колгоспу І. Є. Григорович, якому присвоєно звання заслуженого зоотехніка Української РСР. Під керівництвом головного інженера П. Н. Васильєва колгоспні умільці виготовляють пристрої до машин. Ними зроблений роторний гноєрозкидач, що значно підвищив продуктивність праці.
Відомий в області ще з передвоєнних років бригадир-овочівник О. І. Данник розробив наукові норми внесення добрив, режим поливів, терміни висадження розсади та її проривки. Його метод дає змогу одержувати високі врожаї городини навіть за несприятливих погодних умов. Так, 1969 року, незважаючи на чорні бурі, очолена ним бригада виростила на кожному га пересічно 340 цнт помідорів та 481 цнт огірків, а бригада В. Н. Василенка —по 590 цнт ранньої капусти. У 1966 році за плідну дослідницьку роботу О. І. Данника удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Того ж року високе звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно Д. К. Моторному, який у 1963 році очолив колгосп імені Кірова. Протягом семирічки 32 колгоспники нагороджені орденами й медалями. В соціалістичному змаганні за ефективне використання зрошуваних земель, за високий рівень виробництва і заготівель овочево-баштанних культур, а також продуктів тваринництва колгосп ім. Кірова в 1968 році посів перше місце серед господарств області, а в лютому наступного року був занесений на обласну Дошку пошани.
Великих виробничих успіхів трудівники артілі добилися у 1970 році. Вони зібрали по 38,1 цнт зернових культур з га, в т. ч. озимої пшениці по 45,4 цнт, та по 342 цнт овочів. Доярка Є. Д. Ільків одержала від кожної корови більше як 5 тис. кг молока і нагороджена золотою медаллю ВДНГ. Срібної медалі виставки за надої молока понад 5 тис. кг від корови удостоєна доярка Н. X. Лесик. У галузі тваринництва великі прибутки колгосп одержав від реалізації племінного молодняка.
За підсумками восьмої п’ятирічки виручка від його продажу перевищила два млн. карбованців.
Завдання восьмої п’ятирічки виконали з честю. Цьому великою мірою сприяло соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя Радянської влади, 50-річчя Радянської України, 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, що розгорнулося під керівництвом партійної та комсомольської організацій, виконкому сільської Ради. В цьому змаганні активна роль належала колгоспній багатотиражній газеті «Кіровець», яка виходить з 1957 року. Газета систематично інформувала колгоспників про виконання взятих зобов’язань. На її сторінках друкувалися рішення партійного бюро та правління колгоспу, які спрямовували зусилля колгоспників на виконання завдань п’ятирічки.
Трудові звершення, досягнуті у восьмій п’ятирічці, принесли колгоспові ім. Кірова найвищу нагороду — орден Леніна та пам’ятний Червоний прапор ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Республіканської Ради профспілок.
Високими трудовими здобутками завершили трудівники колгоспу ім. Кірова перший рік дев’ятої п’ятирічки. Колгосп одержав 6 млн. крб. прибутку. З кожного гектара зібрано по 36,6 цнт зернових, 39 цнт озимої пшениці, городини — по 480 цнт, а в бригаді О. І. Данника—602 цнт помідорів з га. Урожай приніс господарству 1 млн. крб. чистого прибутку. 1971 року кіровці виробили на 100 га сільськогосподарських угідь 960 цнт молока, 116 цнт м’яса; надій молока на кожну корову доведено до 3800 кг. Колектив колгоспу успішно виконав народногосподарські плани. Завданням дев’ятої п’ятирічки передбачено збільшити виробництво сільськогосподарських продуктів на 25 процентів.
Багато працює над виконанням поставлених виробничих завдань партійна організація, яка налічує 110 членів КПРС. Активну роботу серед молоді проводить комсомольська організація, яка охоплює 134 чоловіка. З них 19 працюють в тваринництві. За ініціативою комсомольців у 1971 році було проведено серед доярок конкурс на краще виконання виробничих завдань року. Перемогу здобули комсомолки II. П. Костюк та С. Г. Садовіна, які надоїли від кожної корови молока відповідно по 5,2 тис. кг та 4,6 тис. кілограмів.
Рік у рік розквітає життя колгоспників, підвищується їх добробут. Проти 1963 року середньомісячний заробіток трудівника зріс з 62 крб. до 127 крб. Додатково до заробітної плати колгоспники щодня одержують безкоштовно пшеничний хліб, молоко. Для тих, хто працює в полі чи на фермі, організовано громадське харчування. 1971 року за громадський рахунок 210 трудівників відпочили в колгоспному пансіонаті, 47 — у санаторіях, десятки колгоспників одержали туристські путівки.
Змінився вигляд і самої Чорнобаївки. За післявоєнні роки тут споруджено понад тисячу добротних будинків, дитячий комбінат на 150 місць, висаджено сквер, озеленено вулиці та дороги, вирито 2 ставки. За рахунок колгоспу завершується будівництво нового приміщення середньої школи, палацу культури, побутового комбінату. Крім того, в селі працюють восьмирічна, середня школи, восьмирічна школа-інтернат та середня школа робітничої молоді, в яких налічується 2 тис. учнів. Для обдарованих дітей відкрито філіал музичної школи.
Неухильно втілює в життя політику партії, радянської влади Чорнобаївська сільська Рада, до складу якої обрано 120 депутатів трудящих. Протягом 1971 року бюджет сільради становив понад 180 тис. крб., з яких на охорону здоров’я використано 27 тис. крб., освіту— 125 тис. крб., культосвітню роботу—понад 6 тис. крб. та благоустрій села — 12 тис. карбованців.
Зростає культурний рівень трудівників колгоспної Чорнобаївки. Близько 11 тис. примірників газет і журналів одержують її жителі. Послугами двох бібліотек користуються сільські мешканці. У вільний від роботи час колгоспна молодь має можливість тренуватися у спортивному залі. Своє дозвілля чорнобаївці проводять в будинку культури, парку культури і відпочинку. При будинку культури, працівники якого завоювали звання колективу відмінної роботи, працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, музичний, агіткультбригада. Чорнобаївці часті гості драматичного театру, філармонії та палаців культури обласного центру.
Натхненною працею, радістю і щастям сповнене життя трудівників села.
А. Е. ВІРЛИЧ, В. Г. КУДЛАЙ, Л. Ю. ЛІВШИЦЬ, І. Д. РАТНЕР, О. В. СЛІПЧЕНКО