Станіслав, Білозерський район, Херсонська область (продовження)
Зростання культурного рівня пробуджувало у людей потяг до знань. 1924 року станіславці передплачували 66 примірників газет, у т. ч. «Правду», «Известия», «Херсонський комунар», «Красный Николаев» та інші. Тут створено гурток вивчення історії партії, в роботі якого брали участь усі члени партосередку. Зросла й кількість культосвітніх закладів. 1921 року розпочали роботу бібліотека, клуб молоді, сельбудинок. Значною подією в культурному житті Станіслава було відкриття народного театру ім. Т. Г. Шевченка, яким з 1921 року керував Ю. В. Шумський, згодом відомий український радянський актор, що на той час завідував відділом народної освіти волвиконкому. Під його керівництвом сільський театр у складі 65 аматорів став одним з кращих у повіті. В репертуарі театру були твори української, російської класики та п’єси радянських авторів. Гроші, одержані від вистав, йшли у фонд Червоної Армії, для допомоги голодуючим Поволжя, на потреби дитячого будинку та їдальні. Театру особливо вдавалась постановка сатиричних сценок, частівок на місцеві теми — «Станіславських болячок», які складав сам Ю. В. Шумський. Це була уїдлива сатира на недоліки в роботі деяких закладів Станіслава та окремих громадян. Театр виїжджав і в сусідні села — Широку Балку, Софіївку та інші. 1922 року Станіславський волревком ухвалив резолюцію про «вшанування героїв культурно-освітньої роботи з видачею їм кожному по 20 фунтів кукурудзи». 8 листопада 1922 року в Станіславі було відкрито пам’ятник Т. Г. Шевченку, один з перших на Херсонщині.
Наприкінці 20-х років у Станіславській волості почалась масова колективізація. 1927 року тут організувався ТСОЗ «Серп», у 1928 році — «Вільний українець», а на початку 1929 року — ім. Шевченка. До цього тут існували створені на початку 20-х років артілі «1-а Станіславська» і «Вірменський колектив». Перша з них досягла добрих показників у господарюванні і була великим переконливим агітаційним прикладом для селян. Артіль у 1929 році мала 259 га землі, 15 голів робочої і 12 продуктивної худоби, 2 трактори, 4 букери, 7 борін, 3 сівалки, 4 косарки, молотарку. Отже, в червні 1929 року в Станіславі було 5 сільськогосподарських об’єднань. У липні 1932 року в колгоспах «Серп і молот» (колишній ТСОЗ «Серп»), ім. XVI партз’їзду (кол. ТСОЗ ім. Шевченка) та комуні ім. Чубаря (колишній ТСОЗ «Вільний українець») за постановою Одеського обкому КП України утворені колгоспні партійні осередки.
Велику роль в економічному і політичному зміцненні колгоспів села відіграли машинно-тракторні станції — спочатку Білозерська, що обслуговувала й колгоспи Станіслава, потім — Станіславська, утворена 1936 року, та політвідділ МТС. При МТС постійно працювали курси підготовки трактористів, комбайнерів, ремонтників. Багато станіславських хлопців і дівчат оволоділи професією механізатора. Трактористками стали М. Манченко, Г. Гончарова, Н. Пупенко, Є. Вашина та інші.
Серед одноосібників широко пропагувався колективний спосіб господарювання. Для цього організовувалися виставки, колгоспників знайомили з стахановськими методами праці. Виховна робота, яку провадили політвідділ МТС, комуністи й комсомольці села, дала певні наслідки. Зросли ряди стахановців. 6 вересня 1934 року газета «Наддніпрянська правда» повідомила про виконання плану державних поставок Станіславською комуною ім. Чубаря. Одним з передових господарств Херсонського району у 1935 році став колгосп «Серп і молот», який виконав план урожайності та провів усі польові роботи в стислі строки.
У 1935 році Станіслав входив до Херсонського району Одеської області, з вересня 1937 року — Миколаївської області. 1939 року утворений Білозерський район, до якого увійшло село Станіслав. Хороших показників у вирощуванні нової для Херсонщини культури — бавовни досягли у 1937 році передовики колгоспу ім. Політвідділу (колишній колгосп ім. Чубаря) ланкові П. Біла, Л. Ляшенко, Н. Таран. За високі трудові здобутки кращі виробничники Станіслава були затверджені учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року. Телятницю В. М. Лохматову відзначено Великою срібною медаллю. За самовіддану працю орденом Трудового Червоного Прапора нагороджений колгоспний агроном К. І. Вінник.
У передвоєнні роки колективні господарства села економічно зміцніли. Це в свою чергу сприяло підвищенню добробуту населення. За двадцять радянських літ Станіслав став селом високої культури Тут працювала середня школа, в якій навчалось 640 дітей. При школі були обладнані фізичний та хімічний кабінети, піонерський клуб, гуртожиток. Відкритий 1930 року робітфак Херсонського сільськогосподарського інституту давав можливість сільській молоді готуватися до вступу у вуз. В сільському клубі із залом на 300 місць проводилася цікава культмасова робота. Як і в 20-і роки, продовжували працювати драматичний, хоровий, музичний та інші гуртки. З 1930 року діяв кінотеатр.
Війна обірвала мирну працю трудівників Станіслава. Переважна більшість чоловіків призовного віку пішла на фронт, а ті, що лишилися в тилу, постачали армії продовольство, будували оборонні укріплення. У липні 1941 року для боротьби проти гітлерівських десантників та диверсантів з активістів села були створені два винищувальні загони — на чолі-3-учителем І. П. Макаренком та комсомольський, очолений секретарем комсомольської організації Д. Бригадою.
24 серпня 1941 року загарбники окупували село. За роки окупації фашисти вивезли з села усі хлібні припаси, понад тисячу голів великої рогатої худоби, свиней та овець. Матеріальні збитки, заподіяні гітлерівцями селу, становили понад 28 млн. крб. Фашистський «новий порядок» супроводився терором — розстрілами, облавами й арештами. У вересні 1941 року гітлерівці розстріляли Д. Бригаду, комуністів Л. Середу, Я. Карпенка, Ф. Білого, Л. Тищенка. На каторжні роботи до Німеччини вони насильно відправили 290 чоловік. Під час окупації в Станіславі діяла підпільна молодіжна група у складі 10 чоловік. Підпільники розповсюджували серед населення зведення Радінформбюро. Група мала радіоприймач, була зв’язана з підпільниками Миколаєва.
Тікаючи під натиском Червоної Армії у березні 1944 року, фашисти вигнали людей в степ, спалили багато хат колгоспників. 14 березня підрозділи 1-го гвардійського стрілецького полку 28-ї армії вибили гітлерівців з села.
Понад 300 станіславців хоробро билися проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни, звідки не повернулося додому 198 чоловік. 190 жителів, колишніх бійців Радянської Армії, що зараз трудяться у народному господарстві, нагороджено бойовими орденами та медалями Радянського Союзу. Посмертно удостоєні урядових нагород О. М. Гребенюк, В. О. Підопригора, О. М. Іващенко, М. С. Курлянд, П. Й. Голобородько, К. С. Калюжний та інші.
Після визволення села станіславці під керівництвом парторганізації, яка відновила роботу в травні 1944 року у складі 17 чоловік, та сільської Ради приступили до відбудови народного господарства. Сумлінно працювали трудівники колгоспів «Серп і молот», ім. Політвідділу, ім. XVIII партз’їзду (з 1939-го року) та рибар-тілі «Шлях Леніна».
У проведенні посівної кампанії 1944 року велику допомогу колгоспникам подали воїни Червоної Армії. Вони очищали поля від бомб і мін, допомогли відремонтувати техніку, виділяли коней тощо. 1944 року колгоспи Станіслава одержали понад 1,5 млн. крб. прибутків.
Партійна організація, сільська Рада мобілізували населення на збирання деталей до тракторів, комбайнів, плугів, сівалок. У примітивних майстернях, з допомогою Білозерської МТС, а частково власними силами, колгоспники відремонтували для кожного з трьох колгоспів Станіслава по два-три трактори і комбайни. Став до ладу паровий млин, були відбудовані ферми, приміщення-для польових бригад. Члени рибартілі «Шлях Леніна» взялися за відновлення риболовецького флоту, який спочатку налічував кілька баркасів.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни до села повернулися демобілізовані воїни. Поповнилася сільська партійна організація, що відновила свою роботу в 1944 році. Демобілізовані зразу включилися у відбудову господарства. Наполеглива праця трудівників села дала відчутні наслідки. 1949 року колгоспи села досягли довоєнного рівня розвитку економіки.
Неоціненну допомогу у відбудові господарства подали братні народи країни. 1944 року з Молдавії прибуло кілька десятків коней, з Узбекистану станіславці одержали насіння бавовни і завдяки цьому з 1948 року знову почали вирощувати бавовну. За успіхи у вирощуванні цієї культури А. Н. Кислиця нагороджена орденом Леніна, М. Т. Біла, Н. П. Юшко, трактористи Г. П. Кобець та Т. С. Кобець — орденом Трудового Червоного Прапора.
1949 року в селі розгорнула роботу станція ремонту сільськогосподарської техніки, яка згодом перетворилась на машинно-тракторну. Це сприяло кращому використанню земельних угідь, підвищенню врожаїв. 1950 рік, завершальний у відбудові народного господарства після тяжкої війни, був особливо показовим для станіславців. Врожайність зернових зросла від 5,2 цнт до 17 цнт з га. Механізація на оранці досягла 95—98 проц., а на сівбі — 75—80 проц. У колгоспах повністю механізували збирання і обмолот колоскових. Господарства також успішно виконали в 1950 році плани розвитку тваринництва — перевершили довоєнні досягнення майже в півтора раза. У 1950 році колгосп ім. XVIII партз’їзду став колгоспом-мільйонером, отримавши за рік 1383 тис. крб. прибутку. Він зібрав 16 012 цнт зернових і був одним з передових у районі.
Подальший розвиток колгоспів відбувався ще більш швидкими темпами. У 1952 році артілі в середньому зібрали по 20 цнт озимої пшениці та по 30 цнт кукурудзи з га, а бригада Т. Ф. Пижа — по 35 цнт зернових з кожного га. Певних успіхів досягли тваринники. Того року від кожної корови надоєно по 2 тис. кг молока. Станіславські колгоспи того року здали державі 500 тис. пудів хліба.
Зростання доходу господарств позитивно позначилося і на добробуті кожної сім’ї. 1952 року колгоспники одержали на трудодень лише однієї пшениці по 8 кг. Значно зросла їх купівельна спроможність. Протягом року місцеві крамниці продали меблів та культурно-побутових товарів на 1200 тис. карбованців.
Нових успіхів у розвитку економіки досягли колгоспи після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Перед цим артіль ім. XVIII партз’їзду та колгосп ім. Політвідділу об’єдналися в один. Через рік до них приєдналася артіль «Серп і молот». Після об’єднання земельний фонд колгоспу ім. XVIII партз’їзду становив 8240 га. Якщо у перші післявоєнні роки провідною галуззю господарств було виробництво зерна, то в новоствореному колгоспі почало інтенсивно розвиватися тваринництво. Господарство мало 696 голів великої рогатої худоби, 790 свиней, 1175 овець, на птахофермах було 3098 голів птиці.
З кожним роком колгосп економічно міцнів. 1956 року врожай ранніх колоскових досяг 24,6 цнт з га. В артілі вирощувались виноград, городні та технічні культури, розвивалося садівництво. У 1958 році артіль, що з 1957 року дістала назву ім. 40-річчя Жовтня, мала 8 млн. крб. валового прибутку. Цьому досягненню сприяв рівномірний розвиток всіх галузей господарства, в т. ч. і найбільшої в області кролеферми на 5 тис. голів. Збільшення прибутків від рослинництва і тваринництва дало змогу споруджувати господарські приміщення та індивідуальні будинки, артіль допомагала забудовникам лісоматеріалом, черепицею, шифером тощо. Того року село повністю електрифікували.
Ще в роки першої післявоєнної п’ятирічки було чимало зроблено для культурного розвитку села. В місцевій середній школі навчалося близько 800 учнів. Бібліотека мала понад 10 тис. томів. В селі працював клуб, на сцені якого учасники художньої самодіяльності ставили п’єси української і російської класики та сучасних радянських драматургів. Працювали хоровий, танцювальний гуртки та художнього читання. Кілька вихованців клубного оркестру стали учнями музичних шкіл та студентами консерваторії.
1962 року на поля колгоспу ім. 40-річчя Жовтня прийшла вода з Інгулецької зрошувальної системи. Нею зрошено 1800 га землі. У 1964 році колгосп ім. 40-річчя Жовтня реорганізовано в радгосп «Лиманський». Багатогалузеве господарство очолив здібний організатор, спеціаліст з вищою агрономічною освітою Л. Т. Смутченко. Провідне місце в радгоспній економіці посідає рільництво. Під посіви озимої пшениці щороку відводиться близько 4 тис. га, під кормові культури — 739 га, городину — 364 га, садами та виноградниками зайнято 214 га. Пасіка радгоспу налічує 120 вуликів. Радгосп 1968 року побудував допоміжні підприємства, консервний і цегельний, цехи, теплицю, хлібопекарню.-Для ремонту техніки обладнано майстерні. Тут також розташовані майстерні місцевого відділення «Сільгосптехніки». В радгоспі понад 200 механізаторів, шоферів. Цілорічно працює будівельна бригада у складі 150 чоловік.
Керівництво радгоспу виявляє постійне піклування про підготовку кадрів. Щороку до технікумів і вузів радгосп посилає найбільш здібну молодь. Професіями механізаторів, шоферів, меліораторів та будівельників юнаки і дівчата оволодівають на місці. Адже є кому їх навчати. В господарстві — 7 інженерів, архітектор, 12 фахівців з вищою агрономічною. та зоотехнічною освітою.
За останні роки значні зрушення сталися в тваринництві. Куплено понад 800 корів, 1860 голів молодняка великої рогатої худоби, кількість свиней зросла до 3200 голів, кролів — до 5 тис. Щороку трудівники радгоспу «Лиманський» збирають півмільйона пудів зерна, кілька тисяч тонн городини, фруктів, одержують багато м’яса з кролеферми, молока, яєць тощо. У завершальному році восьмої п’ятирічки радгосп «Лиманський» зібрав з кожного га зернових культур по 24,1 цнт, в т. ч. озимої пшениці — по 34,3 цнт, овочів — 198 центнерів.
Добрими трудовими успіхами трудівники радгоспу «Лиманський» завершили перший рік дев’ятої п’ятирічки. Вони зібрали з кожного гектара по 26,4 цнт зернових при плані 24,7 цнт. Дев’ятим п’ятирічним планом передбачено збільшити вироблення сільськогосподарської продукції на 15 проц. Рибартіль «Шлях Леніна» заготовляє сотні тонн риби. Її риболовний флот налічує кілька сейнерів, десятки моторних човнів, обладнаних найновішим устаткуванням.
Станіслав повністю радіофіковано та електрифіковано. У багатьох квартирах встановлено телефон. Центральні вулиці села вкриті асфальтом, мають електричне освітлення. Тільки в 1968 році станіславці висадили на вулицях понад 8 тис. плодових і декоративних дерев, проклали 16 км водопроводу. На благоустрій села щорічно витрачається близько 300 тис. крб. Швидкими темпами розгортається комунальне та житлове будівництво. У роки восьмої п’ятирічки зведено приміщення середньої школи, будинок, де розміщені адміністративно-управлінські установи села, універмаг, побутовий і дитячий комбінати, аптеку. За останні п’ять років споруджено понад 200 нових індивідуальних будинків і котеджів.
У роки восьмої п’ятирічки зріс добробут трудівників. Збільшився попит населення на красивий одяг, взуття, зручні сучасні меблі, побутові речі. Річний товарообіг місцевої торгівлі зріс до 2,5 млн. карбованців.
В селі добре поставлена охорона здоров’я трудящих. Тут є лікарня на 50 ліжок з поліклінічним відділенням, в якій працюють 4 лікарі і 18 працівників з середньою медичною освітою. В обладнаних сучасною апаратурою кабінетах лікарі-хірурги Є. Г. Лисогоров та інші мають змогу проводити складне лікування, в т. ч. хірургічні операції.
Партійна організація радгоспу, яка об’єднує 93 комуністи (секретар парткому А. Д. Трифонов), сільська Рада та профспілкова організація велику увагу приділяють розвитку культури. У фондах сільської бібліотеки налічується понад 22 тис. книжок. У двох кінотеатрах, один з яких широкоекранний, щоденно демонструються кінофільми. Змістовна робота провадиться в будинку культури ім. Ю. В. Шумського, спорудженому до 50-ї річниці Радянської влади. Це двоповерховий будинок, що має чудовий зал для глядачів на 700 місць, велику сцену, просторі фойє, зали й кімнати для роботи гуртків, у яких беруть участь понад 300 чоловік. На другому поверсі в одному з залів розмістився сільський краєзнавчий музей, експонати якого розповідають про історію села, а в фойє першого поверху — картинна галерея. Адміністрація та профспілкова організація радгоспу взяли на себе утримання штату будинку культури. Тут працюють директор, художній керівник народного хору, керівник дитячого сектору — всього 12 чоловік. Люблять станіславці свій будинок культури. Майже кожного вечора тут при повному залі відбуваються вистави, концерти, виступи приїжджих концертних бригад і драматичних колективів.
В центрі Станіслава височить пам’ятник В. І. Леніну, виготовлений у 1940 році, але не встановлений тоді. Місцеві активісти заховали скульптуру і в лихоліття гітлерівської окупації свято зберігали її. Після визволення пам’ятник урочисто встановлено в центрі села.
Станіславці шанують пам’ять тих, хто поліг у боях за їх щастя. 1946 року, першими в області, вони спорудили пам’ятник загиблим воїнам. На гранях постаменту викарбувано 198 прізвищ полеглих. Відтоді тут щорічно відзначається День перемоги.
Добрі традиції має сільська середня школа. За час свого існування з 1936 року школа дала путівки в життя 1259 вихованцям, більшість з яких здобули вищу освіту: 198 з них — вчителі, 92 — лікарі, 84 — інженери, 102 — агрономи і зоотехніки, 64 — офіцери Армії і Флоту. Уродженцями села і вихованцями школи є доктор філологічних наук С. П. Самійленко, заслужена вчителька УРСР 3. С. Яник, заслужений артист УРСР В. Г. Авраменко, генерал-майор бронетанкових військ І. Н. Гаркуша та генерал-майор артилерії Г. С. Атаманенко. Зараз в селі трудяться понад 50 працівників з вищою освітою.
Розташоване на високому березі Дніпровського лиману, село щороку приймає на відпочинок багато трудящих з різних областей і республік Радянського Союзу. Познайомитися з селом приїздять туристи з братніх республік та країн соціалістичної співдружності.
Дирекція радгоспу, партійна, комсомольська організації всіляко сприяють розгортанню спортивної роботи. Радгосп придбав 7 яхт, які стали основою для організації місцевого яхт-клубу. Навчити місцеву молодь яхтовій справі влітку 1972 року приїздили запрошені з Москви яхтсмени.
Станіславці самовіддано трудяться, щоб примножити багатства своєї рідної Батьківщини, внести гідний вклад у виконання планів, накреслених Комуністичною партією.
А. Е. ВІРЛИЧ, Я. Й. ГОЛОБОРОДЬКО, Л. М. ГРУДЄВА, Л. І. КОСТЮК