Боротьба херсонців проти німецької інтервенції і банд Денікіна і Врангеля
В першій половині березня до південних воріт України—Одеси, Херсона, Миколаєва — вже наближалися австро-німецькі окупанти. Військово-революційний штаб Херсона звернувся до населення з закликом стати на захист міста. 19 березня, захопивши місто, німецьке командування видало наказі про здачу робітниками і революційними солдатами зброї. Почались обшуки, арешти і розстріли. Наступного дня повстали робітники й солдати місцевого гарнізону. Повсталих підтримали моряки вогнем з військових кораблів. Запеклі бої розгорнулися поблизу вокзалу, заводу сільськогосподарських машин, будинку міської думи та в районі фортеці. На кінець дня окупанти втекли з міста. Штаб Центрофлоту повідомляв, що «в Херсоні німці розбиті наголову». 21 березня, перекинувши з Миколаєва батальйон німецьких солдатів, окупанти намагались знову захопити Херсон. Вони прорвалися на робітничі околиці — Військове, Забалку, Сухарне. Але просунутись далі не змогли. На допомогу учасникам Херсонського збройного повстання підійшли червоногвардійці — російські солдати й матроси, які відступали від Одеси і Миколаєва, з Криму прибув загін чорноморських матросів під командуванням О. В. Мокроусова. Серед захисників Херсона був командир повстанського загону, матрос Балтійського флоту Дідов, російський моряк Волков, уродженець Орловської губернії Бровкін та сотні інших бійців революції. З Таврії в цей час наспів селянський партизанський полк І. І. Матвеева, в якому налічувалось близько тисячі бійців. Для організації оборони Херсона і керівництва бойовими операціями червоногвардійців, революційних солдатів і матросів у місті були створені «Рада п’яти» і оперативний штаб, до складу якого входили головним чином більшовики. 17 днів тривала збройна боротьба робітників Херсона. Тільки 5 квітня ціною значних втрат військам інтервентів вдалося захопити Херсон. В ці дні місцева газета «Солдат и рабочий» писала: «Херсон — маленьке, незначне містечко — зробив величний, прекрасний жест протесту проти насильства з боку німецьких загарбників і імперіалістів. Хтозна, можливо, цей жест назавжди лишиться на сторінках історії». Повстання робітників і солдатів Херсона мало велике значення, бо своїми діями вони від-тягли на себе значні сили окупантів і тим самим затримали їх просування вглиб країни.
Захопивши непокірне місто, окупанти встановили суворий режим. Комендант міста видав наказ про те, що німецька адміністрація забороняє будь-які збори. Почалося масове пограбування народного добра. 25 червня з Херсонського порту на пароплаві «Арарат» вивезено 38 тисяч пудів пшениці, 7 тисяч пудів ячменю, 1618 пудів борошна; 15 липня на пароплаві «Мрія» — 8,6 тис. пудів борошна, 4,5 тис. пудів овечих шкур, 7 тис. пудів вовни тощо. Число безробітних у місті влітку 1918 року зросло до 25 тисяч чоловік.
Вже в перші дні окупації Херсонський підпільний комітет партії на чолі з Б. 3. Михайловичем організував нелегальну друкарню. Влітку — восени 1918 року в місті розклеювались сотні більшовицьких прокламацій, які закликали до боротьби з окупантами та гетьманцями, викривали контрреволюційну роль українських буржуазних націоналістів, меншовиків та есерів. Більшовики закликали робітників-українців до єднання з братнім російським народом. В серпні 1918 року херсонські більшовики створили підпільний військово-революційний комітет для підготовки і керівництва збройним повстанням проти окупантів. 28—29 листопада в Херсоні відбувся загальний політичний страйк, в якому взяв участь весь пролетаріат міста, службовці. Страйк був спрямований проти окупантів, гетьманців. Закрились магазини, хлібопекарні, театри, цирк. Керували ним херсонські більшовики й ревком. Наприкінці листопада 1918 року місто і вся територія Херсонщини були визволені від німецьких загарбників. Але 24 січня 1919 року в Херсонський порт прибув англійський міноносець «Бріск», а 2 лютого там висадилися французькі й грецькі війська.
Тимчасовий робітничо-селянський уряд України в ноті урядові Франції від 25 лютого 1919 року рішуче протестував проти захоплення м. Херсона французькими військовими силами, які повалили встановлену там Радянську владу. В ноті протесту відзначались факти насильства з боку т. зв. союзницького війська. Інтервенти грабували місто. Загальна шкода, заподіяна англо-франко-грецькими інтервентами Херсонському округу (за даними на 1925 р.) становила понад 126 млн. крб. золотом.
27 січня 1919 року в Херсоні почалось збройне повстання проти інтервентів і Директорії. Влада перейшла до рук більщовицького військово-революційного комітету. Важливу роль у ньому відіграв більшовик М. Є. Ярин (Ярошевський). Три дні влада в Херсоні була в руках робітничих загонів, але 30 січня інтервенти й петлюрівці знову захопили місто.
Під керівництвом Одеського обкому КП(б)У херсонські комуністи скерували свою роботу на політичний розклад всередині окупаційних військ Антанти, розгортаючи усну і друковану агітацію та пропаганду. Серед солдатів масовими тиражами розповсюджувалися листівки і більшовицькі газети. Це підривало боєздатність частин та екіпажів іноземних військових кораблів. Так, 4—9 березня 1919 року солдати одного з підрозділів 176-го французького полку і загін військових моряків відмовилися воювати проти Радянської влади.
1 березня радянські частини перейшли в наступ у напрямі Херсона, де було близько 2 тисяч грецьких і 800 французьких солдатів. Останніх підтримувала артилерія англійських кораблів, що стояли в порту. Почались уперті й тривалі бої, що продовжувалися з 1 по 9 березня. Велику допомогу Червоній Армії подали робітники Херсона. Командуючий військами антантівських інтервентів французький полковник Ланшон загрожував розстрілом більшовикам і всім, хто буде затриманий зі зброєю в руках. Незважаючи на це, підпільний більшовицький ревком організував у робітничих районах збройні виступи проти інтервентів. Штаб червоних військ 5 березня повідомляв, що в «Херсоні греки зазнали великої поразки… серед французьких військ розлад». 9 березня французькі солдати відмовились воювати і з революційними піснями відступили до самого порту, вимагаючи відправки додому.
Залишаючи Херсон, інтервенти вчинили одне з найтяжчих злодіянь. 10 березня їх військові кораблі, вже відпливаючи від міста, піддали артилерійському обстрілу портові склади, де знаходилось близько тисячі заарештованих мирних жителів Херсона. Закриті склади спалахнули, 500 чоловік, у т. ч. багато жінок і дітей, загинули. Тих, хто намагався втекти, розстрілювали з корабельних кулеметів. Вранці 10 березня радянські частини, яких підтримали робітники міста, визволили Херсон.
Перемога радянських військ під Херсоном була надзвичайно важливою подією. Це змушені були визнати навіть вороги. У доповідній записці одного з денікінських полковників про крах французької інтервенції на півдні України 1919 року зазначалося: «Падіння Херсона мало величезне значення. Воно ясно показало всім низам населення силу більшовиків і слабкість союзників… французьке командування одержало наочний урок більшовизму на власних військах…»3. 12 березня 1919 року Раднарком України поздоровив трудящих Херсона з визволенням міста від інтервентів. Через кілька днів відновила роботу Херсонська міська Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.
Відновлювалась діяльність промислових підприємств і радянських установ, встановлювався 8-годинний робочий день. Органи Радянської влади приступили до реформи шкільної справи: створювалась єдина трудова школа з основами політехнізації. Ще в жовтні 1917 року в зв’язку з загрозою німецької окупації з Прибалтики до Херсона евакуйовано Тартуський (Юр’ївський) учительський інститут. 25 червня 1919 року розпочались заняття в Херсонському сільськогосподарському інституті (колишнє земське сільськогосподарське училище). У робітничих клубах міста влаштовувались лекції, театральні вистави. Розпочались заняття в Херсонській партійній школі з відділенням волосних і повітових інструкторів.
Радянським будівництвом, що розгорнулося, керували партійні комітети й міська Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. На робітничих околицях створюються Забалківський і Військово-Млинний районні комітети партії. З 24 березня 1919 року губпартком почав видавати газету «Херсонская правда».
12 квітня 1919 року відбулися збори членів Соціалістичної спілки молоді, скликані Херсонським комітетом більшовиків, де було перейменовано організацію в Комуністичну Спілку Молоді.
В травні 1919 року спалахнув куркульський контрреволюційний заколот Григор’єва. 12 травня ЦК КП(б)У звернувся до всіх партійних комітетів із закликом мобілізувати всі сили для ліквідації авантюри Григор’єва. З 25 по 29 травня 1919 року в місті безчинствували григор’євці. Бандити грабували квартири жителів, вбивали партійних і радянських працівників. ВУЦВК, виражаючи волю народу, оголосив авантюриста Григор’єва поза законом. В операціях по розгрому григор’євських банд брав участь 2-й Кримський полк окремої Кримської бригади, який складався в основному з робітників херсонських заводів, і ударний комуністичний батальйон Херсонського губкому партії.
Своїм виступом заколотники допомогли буржуазно-поміщицькій контрреволюції, особливо денікінцям, зайняти Донбас і Лівобережну Україну. Виникла безпосередня загроза захоплення денікінцями Херсона. Постановою Ради робітничо-селянської оборони УРСР 28 червня 1919 року в Херсоні створено районний комітет оборони у складі голів виконкому, парткому, військового комісара (голова С. Д. Кириченко). В місті формувались комуністичний батальйон та інтернаціональний залізний полк захисту пролетарської революції, що складався з румунських, угорських і чеських солдатів, які добровільно перейшли на бік Радянської влади. На боротьбу з денікінцями виступив 1-й Дніпровський селянський полк. Майже всі комсомольці міста стали добровольцями. За повідомленнями Одеського губвійському від 29 червня 1919 року з Херсона на Південний фронт відправились три ешелони — всього 1100 чоловік. 7 липня Рада оборони оголосила Херсон у стані облоги. В ході боротьби 47-а стрілецька дивізія, що захищала узбережжя Чорного моря до Херсона, зазнала великих втрат. Під натиском переважаючих сил противника 13 серпня 1919 року радянські війська змушені були залишити місто.
Білогвардійці, по-звірячому розправлялися з робітниками, насамперед з більшовиками. Денікінськими шаблями був порубаний юний підпільник, студент Херсонського сільськогосподарського інституту Ф. Солонар, розстріляний за поширення листівок молодий робітник — друкар Л. Хаєнко. В січні 1920 року в катівнях Одеської контррозвідки загинули юні херсонські комунари, що виконували важливе партійне доручення по створенню комуністичних молодіжних організацій у Вознесенському повіті — Борис Михайлович, Василь Петренко, Дора Любарська, Їда Краснощокіна та інші. Денікінці не тільки вбивали безневинних людей, але й повністю позбавляли трудящих економічних і політичних прав, завойованих Великим Жовтнем.
У складних умовах денікінського терору довелося розгортати роботу Херсонському підпільному комітету партії і підпільному ревкому. Ревком мав підпільну друкарню і розповсюджував листівки, що несли народові ленінську правду і закликали до боротьби проти ворога. Як видно з доповіді тов. Лаврентія (Л. Й. Картвелішвілі) в ЦК КП(б)У, для організації підпільної боротьби в Херсоні були направлені працівники Одеського парткому. Взимку 1920 року Червона Армія завдала ряд нищівних ударів по білогвардійських військах Денікіна. Наприкінці січня 1920 року частини 14 армії під командуванням І. П. Уборевича визволили Херсон.
Після визволення міста від білогвардійських банд Денікіна тут знову розгорнулось радянське будівництво.
Створена Рада народного господарства керувала роботою промислових підприємств. Відновили роботу заводи, фабрики, млини тощо. Робітничі комітети стежили за тим, щоб продукція підприємств не розкрадалась.
За участю міського комітету партії відновлювалась діяльність профспілок, налагоджувалась масово-виховна робота серед населення. В цей час Херсону велику допомогу надавали партійні та радянські працівники братньої Росії. Активними помічниками партійної організації була міська організація Комуністичної Спілки Молоді, яка на 20 лютого 1920 року відновила роботу. Разом з комуністами комсомольці організовували ніколи, клуби, бібліотеки, читальні, влаштовували мітинги, лекції тощо.
25 квітня відбувся перший комуністичний недільник, в якому взяло участь близько 1200 чоловік. Його учасники заготовили дрова для лікарень і дитячих установ, очистили двори підприємств від металобрухту, рейок тощо.
В травні відбулися вибори до міської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Переважна більшість виборців голосували за комуністів. Телеграмою від 12 червня 1920 року голова губвиконкому повідомляв ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У про те, що «організаційна робота по відновленню Радянської влади в Херсонській губернії закінчена».
Але 7 червня 1920 року почався наступ Врангеля, війська якого зайняли Дніпровський повіт і рухались на Херсон. Перед місцевими партійними і радянськими органами постало бойове завдання — укріпити узбережжя, захистити місто, підсилити найближчий тил. Знову було створено повітовий ревком.
Командування Південного фронту вжило енергійних заходів для припинення дальшого просування ворога, а потім і для розгрому його військ на правому березі Дніпра. Для оборони міста було створено Херсонську бойову дільницю, яка пролягла від села Станіслава да Миколаєва. На допомогу Червоній Армії з Херсона відправили кілька загонів кінноти, які складалися з комуністів і комсомольців. Виняткову роль у зміцненні оборони міста відіграли голова повітового ревкому М. Ф. Доброхотов та голова Надзвичайної комісії М. А. Червоний. На початку листопада 1920 року завершилася бойова операція радянських військ по розгрому білогвардійських військ Врангеля у Північній Таврії.