Асканія-Нова, Чаплинський район, Херсонська область
Асканія-Нова — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташована в зоні низовинного степу, що простягається вздовж північного берега Чорного та Азовського морів. До районного центру 25 км. Населення 3625 чоловік. Селищній Раді підпорядковані селища Бакир, Іллінка, Комиш, Кругле, Маркеєв, Молочне, Новий Етап, Олександрине, Ониськине, Питомник, Роздольне, село Веселе Друге.
Територія Асканії-Нової була заселена ще в давні часи. Тут знайдено мідні прикраси доби пізньої бронзи. Виявлено поховання кочівника з конем, кілька кам’яних баб XI—XIII ст. н. е.
Асканія-Нова колись називалась «Чаплі», бо розташована на схилах Великого Чапельського поду. Неподалік від сучасного селища пролягав один із чумацьких шляхів. Чумацькі валки, вирушаючи з хлібом у Крим чи повертаючись з сіллю на Україну, зупинялись на ночівлю там, де шлях проходив схилом Великого Чапельського поду. Саме в цьому місці чумацький шлях перетинався з поштовою дорогого, що йшла з Мелітополя на Чорнодолинську станцію і далі на Олешки. На перехресті цих шляхів і виникло поселення Чаплі, яке вперше згадується в документальних матеріалах 1822 року.
Після того, як Російська держава закріпилася на узбережжі Чорного й Азовського морів, наприкінці XVIII ст. почалося заселення південних районів України. Царський уряд роздавав землі цього необжитого краю не лише російським поміщикам, а й іноземним. У 1828 році німецький герцог Ангальт-Кетенський придбав за безцінь 42,3 тис. десятин землі в районі нинішньої Асканії-Нової і 6 тис. десятин на березі Чорного моря.
Через 13 років у степу поблизу поселення Чаплі виріс хутір, названий герцогом на честь свого маєтку Асканія у Німеччині — Асканією-Новою. На широких просторах південних українських степів герцог почав розводити мериносових овець. У 1834 році його стадо налічувало 24 тис. голів. Однак з часом господарство занепало, зрештою Асканію-Нову її власник здав в оренду, а 1856 року продав маєток, понад 49 тис. овець, 640 коней, 549 голів великої рогатої худоби та 297 кіз іншому колоністу — Фейну. Новий власник більш уміло повів господарство. Особливо він розбагатів, розводячи мериносових овець, вовна яких дуже цінилась на західноєвропейському ринку. Згодом Фейн поріднився з іншим німецьким колоністом — Фальцем. Так виник поміщицький рід Фальц-Фейнів. Скуповуючи навколишні землі, ці поміщики швидко стали «королями вівчарства» півдня України. В маєтку налічувалося близько 200 постійних робітників, а всього тут проживало 312 чоловік. Працювала школа, відкрита 1831 року, де навчалося 30 дітей.
Наживаючись з експлуатації робітників, Фальц-Фейни багато грошей витрачали на обладнання свого маєтку. В степу спорудили добротні приміщення, викопали ставки. Крім Асканії-Нової, їм належали: Доренбург, Іванівка, Гаврилівка, Михайлівка (на Дніпрі), Чирик, Дарівка, Максимівка і багато інших населених пунктів. Землі Фальц-Фейнів порівняно добре забезпечувались сільськогосподарською технікою. У праці «Розвиток капіталізму в Росії» В. І. Ленін, говорячи про величезні за розмірами приватновласницькі маєтки в степових районах, писав: «В Таврійській губ. Фальц-Фейн має 200 000 дес. . . . Про розміри господарства може дати уявлення той факт, що, наприклад, у Фальц-Фейна працювало в 1893 р, на косовиці 1100 машин…».
Крім постійних, щороку на літніх польових роботах в маєтку працювали сотні сезонних робітників. За сезон (з 15 травня до 1 жовтня) чоловікам платили 60— 65 крб., жінкам — 35—45 крб. У договорі найму робітників був і такий пункт: «Коли ж хто захворіє, то лягає в лікарню за власний рахунок, а по видужанні від-лежаний час мусить відробити. Якщо вмре і за ним буде значитись заборгованість економії, то борг стягається з майна винного». У маєтках Фальц-Фейна більшість постійних робітників і частина сезонників (у 1912 році їх було понад 2 тисячі) з сім ями жили у великих казармах з цегляною підлогою та двоповерховими нарами по 15—16 сімей у кімнаті. Основна маса сезонників розміщувалась у куренях на польових станах, стайнях, що звільнялись на літній період. Сільськогосподарським робітникам давали найдешевші, недоброякісні страви. Наймач турбувався не про якість їжі, а про те, щоб робітники менше з’їдали.
Власник Асканії-Нової Фрідріх Фальц-Фейн зацікавився дикими тваринами. 1874 року було споруджено невелику вольєру для утримання місцевих диких птахів. Нагляд за ними здійснював селянський хлопець К. в. Сіянко. З урахуванням становища розподілилися й обов’язки між нащадком «королів вівчарства» і бідняком. Перший учився, подорожував, скуповував цінні види тварин, а син наймита гнув спину в зоологічному парку. Асканійський зоопарк багато чим зобов’язаний цьому талановитому самородку, що відзначався допитливим розумом і спостережливістю. Він самотужки оволодів основами зоології, засвоїв відповідну латинську термінологію. Протягом десятків років працював робітником і завідуючим зоопарком, успішно приручав і одомашнював диких тварин, вів регулярні записи спостережень. З року в рік розширювалися вольєри, в яких поселяли не лише птахів, а й ссавців з інших країн світу. 1887 року з донських степів завезли байбаків, з Астраханської губернії— антилоп сайга. З далекої Африки і Австралії були доставлені страуси, з Монголії — кінь Пржевальського, Тібету — яки, Кавказу й Західної Європи — фазани, з Індії— зебу і антилопа нільгау, Південної і Східної Африки — антилопа канна та антилопа гну голуба, з Північної Америки — бізони, Біловезької пущі — зубри, з Уссурійського краю — олені. Тварини розміщалися у великих вольєрах, поступово акліматизувались, деякі види почали нормально розмножуватись. Штучні озера, створені руками людей, зарості й болота стали місцем гніздування диких перелітних птахів.
Велику цінність являє і ботанічний парк. До його створення (1887 р.) в Асканії-Новій, крім кількох плодових дерев, білої акації та деяких ягідників, інших насаджень не було. Спочатку під парк відвели 70 га степу. На 27 га було закладено дендропарк, де висадили 220 різних видів дерев і чагарників, у т. ч. з Азії, Південної Європи, Північної Америки, Австралії, Кавказу та інших країн і континентів. Посадками керував відомий український садівник І. В. Падалка. Пізніше початковий проект змінив художник-пейзажист Орленко.
Наприкінці XIX ст. в Асканії-Новій відкрився невеликий музей, де було зібрано 250 чучел птахів і тварин, а також колекцію яєць та археологічну колекцію. За короткий час Асканія-Нова стала широко відомим мальовничим куточком природи у посушливому степу. Особливої популярності вона набула після показу екземплярів різних тварин і птахів на ювілейній всеросійській акліматизаційній виставці у Москві 1908 року та одеській сільськогосподарській і промисловій виставці 1911 року. Цей оазис природи, створений працьовитими руками людей, привернув до себе увагу дослідників. У зоопарку велися наукові спостереження, окільцьовували перелітних птахів. Особливий інтерес до Асканії-Нової виявляв ботанік Й. К. Пачоський. Він збирав колекції комах і хребетних тварин, рослин, мінералів, робив чучела птахів, був одним із зачинателів охорони природного комплексу цілинного степу. Професор І. І. Іванов очолив створену 1910 року зоотехнічну станцію, де провадилися досліди з штучного запліднення тварин. Дирекція станції змушена була платити Фальц-Фейну за приміщення, квартири працівників, навіть за фураж для дослідних тварин. Через брак коштів довелося припинити роботу.
Наукова робота в Асканії-Новій залежала від особистих уподобань господаря маєтку. Інколи сюди запрошувались вчені. Створюючи парк, Фальц-Фейни найменше дбали про наукові інтереси. Він був задуманий як незвичайна окраса маєтку і мав вражати гостей екзотикою рослин і тварин, зібраних з усього світу.
У роки першої російської революції, коли в селах Дніпровського повіту почалися виступи проти місцевих поміщиків, занепокоєний Фальц-Фейн у листопаді 1905 року звернувся до таврійського губернатора з проханням призначити на постій в Асканію-Нову козаків, яких він обіцяв утримувати за власний кошт, і просив зробити це якомога швидше, щоб захистили маєтки від розгромлення. За розпорядженням командуючого військами Одеського військового округу близько сотні солдатів було розміщено в маєтку Фальц-Фейнів. У лютому 1906 року в Асканії-Новій перебували солдати 4-ї роти Ставучанського піхотного полку та 14 козаків 6-ї сотні Донського козачого полку.
На початок XX ст. Асканія-Нова була невеликим поселенням з однією вулицею. 1890 року тут відкрили двокласне земське сільське училище, в якому навчалося 30 дітей.
За рік до Лютневої революції Петровська сільськогосподарська академія відкрила тут відділ дослідної станції вівчарства, керівником його став професор М. Ф. Іванов.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції робітники маєтку відмовилися виконувати розпорядження управителя, залишеного Фальц-Фейном перед від’їздом з Асканії-Нової, і створили комітет, з яким підтримувала зв’язок Херсонська Рада.
Час справжнього розквіту для Асканії-Нової настав тільки після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. У січні 1918 року в селищі замість комітету економії було створено Раду робітничих депутатів. Рада взялася налагоджувати управління великим господарством Фальц-Фейнів у нових умовах. Було вжито необхідних заходів, щоб зберегти зоопарк, який мав велику наукову цінність. З цією метою весною 1918 року керувати його охороною доручили мандрівникові й досліднику Центральної Азії П. К. Козлову.
У квітні 1918 року Асканію-Нову захопили австро-німецькі війська. Окупанти вивозили звідси зерно, худобу, сільськогосподарські машини, грабували населення. Проти них у селах повіту розгорталися виступи селян. Агітаційну роботу в селищі провадили жителі с. Нововоскресенського І. Мальченко та І. Шимчак. Вони закликали не визнавати існуючої влади, не виходити на роботу. Було заарештовано М. Щочку, який вів агітацію серед робітників економії, а під час встановлення Радянської влади був членом місцевих органів влади.
Після того як наприкінці листопада 1918 року під ударами радянських військ окупанти залишили Асканію-Нову, в селищі відновилася Радянська влада. Незабаром тут виник ревком, організувався загін для охорони села від нападу рештків банд, які лютували по селах повіту.
В складних умовах громадянської війни П. К. Козлову доводилося вести нелегку боротьбу за збереження заповідника. 8 квітня 1919 року до Раднаркому України від ВРНГ з Москви надійшла телеграма з проханням вжити найекстреніших заходів до охорони зоопарку Асканія-Нова, що має величезну наукову цінність.
У квітні 1919 року декретом Раднаркому УСРР акліматизаційний парк і ділянку цілинного степу оголошено національним парком. У телеграмі на ім’я Дніпровського повітового виконкому було сказано: «охорона заповідних ділянок, а також тварин, що там розводяться, доручається комісарові національних парків «Асканія-Нова» та «Єлизаветфельд» П. К. Козлову. Місцевим радянським установам пропонується вжити всіх заходів до врятування безцінних пам’яток природи та представників тваринного й рослинного світу. Військовим частинам категорично забороняється розташовуватися в районі заповідника, ні в якому разі не реквізовувати запаси фуражу, призначеного для тварин акліматизаційного парку».
Розташована поблизу Перекопу, Асканія-Нова опинилася у вихорі подій громадянської війни. Денікінці, врангелівці, різні бандити, котрі тоді шугали по селах повіту, завдали великої шкоди заповідному господарству.
В ході наступальних боїв радянські війська у районі Берислава переправилися на лівий берег Дніпра. Переслідуючи розбиті під Каховкою врангелівські війська, Особлива кавалерійська бригада 29 жовтня 1920 року визволила Асканію-Нову. Перебуваючи цього дня в селищі, С. М. Будьонний видав наказ про охорону й недоторканність зоопарку, а коли Перша Кінна армія пішла далі, тут залишився ескадрон для його охорони. Деякий час в селищі перебував штаб командуючого Південним фронтом М. В. Фрунзе. На будинку, де містився штаб, встановлено меморіальну дошку.
Сумну картину являло собою в той час господарство Асканії-Нової. За роки громадянської війни не стало загалом 3/4 цінних тварин зоопарку, знищено чудовий гербарій. У господарстві залишилося всього 4500 овець, кілька голів великої рогатої худоби. В селищі уціліла лише частина жител робітників та службовців. Більшість будівель була дуже занедбана й потребувала капітального ремонту.
В організації ревкому, партійного і комсомольського осередків та тимчасового управління заповідником велику допомогу подала Реввійськрада Південного фронту, відрядивши до Асканії-Нової політичного працівника Першої Кінної армії Детистова, а в розпорядження наркомзему України — Б. К. Фортунатова, згодом призначеного завідуючим науковою частиною заповідника. Незабаром тут виник партійний осередок. 20 грудня 1920 року перші 8 комсомольців об’єдналися у свій осередок. Його очолив місцевий житель В. Л. Голубничий.
На початку 1921 року на загальних зборах громадян Асканії-Нової було обрано сільську Раду. Спираючись на активну допомогу трудового селянства, Рада організувала допомогу бідноті посівним матеріалом і тяглом, оскільки в пограбованому інтервентами, білогвардійцями і різними бандами селі майже не лишилося худоби та інвентаря. Вона також сприяла швидшій відбудові заповідного господарства, якому в роки громадянської війни було завдано великих збитків.
Комісія Кримського товариства дослідників природи, прибувши до Асканії-Нової, після ознайомлення із господарством визнала, що навіть у такому стані воно не втратило своєї світової цінності і потребує якнайбільшої уваги. 8-го лютого 1921 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла декрет про оголошення Асканії-Нової Державним степовим заповідником УСРР, на який покладалося завдання зберігати й досліджувати природу цілинного степу, а також акліматизовувати та вивчати тварин і рослини, які мають народногосподарське значення. Було створено науково-степову й зоотехнічну станцію та інші наукові установи.
Одночасно із здійсненням невідкладних завдань, що постали перед Радянською республікою після закінчення громадянської війни, уряд робив усе можливе, щоб швидше відродити заповідник, створити належні умови для роботи вчених. Нелегка це була справа. І в перші роки господарство заповідника «Чаплі» (Асканія-Нова) відчувало чималі труднощі: науково-степова станція не могла виконати всього обсягу робіт через брак коштів і нестачу устаткування. Зоопарк був напівзруйнований. Не вистачало води: колодязі виявились пошкодженими. Активізувалися відбудовні роботи в Асканії-Новій 1925 року. Організацію дослідної і племінної справи було доручено професору М. Ф. Іванову, тут створили зоотехнічну й фітотехнічну дослідну станцію, відкрили кілька відділів наукової степової станції, залучивши сюди найбільш досвідчених фахівців. Збільшилися асигнування на розвиток наукової роботи. У 1928 році вони становили понад 100 тис. крб., у т. ч. 40 тис. за рахунок допоміжного господарства і 61058 крб.— з державного бюджету.
Протягом 1924—1928 рр. значно збільшилася кількість овець (у 1928 році їх було понад 23 тис. голів), поголів’я великої рогатої худоби, поліпшилась породність, свинарство стало переважно племінним. Господарство мало кращу техніку.
Значну допомогу одержував колектив працівників Асканії-Нової від комуністів та комсомольців. Партійний осередок 1924 року об’єднував 17 комуністів. Комсомольський — налічував 90 юнаків та дівчат. Комуністи й комсомольці особистим прикладом показували зразки самовідданої праці, йшли в авангарді боротьби за швидшу відбудову заповідника й селища, проводили велику громадську й культурну роботу.
На той час тут вже працювали школи — соцвиховання і батрацької молоді, дитячий садок. У 1927 році уряд виділив на дальший розвиток заповідного господарства 250 тис. крб. Для екскурсантів побудували готель, будинки для робітників, відбудували клуб на 400 місць, організували автобазу.
У січні 1932 року на базі наукових установ, що були на той час у селищі (науково-степова станція, зоопарк, зоотехнічна станція, фітотехнічна станція і музей), створюється Всесоюзний науково-дослідний інститут гібридизації і акліматизації тварин «Асканія-Нова», якому в 1940 році присвоєно ім’я академіка Мі Ф. Іванова. В 1931—1933 рр. до складу заповідника входили також острови й коси на Чорному й Азовському морях та Сиваш. Згодом вони стали окремими заповідниками — Чорноморським та Азово-Сиваським.
Вчені інституту працювали над проблемами великого народногосподарського значення. Під керівництвом М. Ф. Іванова було виведено нову породу овець — асканійський рамбулье і нову породу свиней — українська степова біла. Методику виведення порід тварин, опрацьовану вченим, було покладено в основу роботи зоотехніків усієї країни. За праці в галузі тваринництва інститут дістав право бути широко представленим на Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 і 1940 рр. Експериментальне господарство інституту передавало щороку колгоспам і радгоспам сотні високоякісних племінних тварин нових асканійських порід.
Значно розширився зоологічний парк. Він налічував 100 видів тварин і птахів, з яких 47 — розмножувалися. Під керівництвом академіка М. Ф. Іванова і професора О. О. Браунера було проведено досліди з метою вивчення біології розмноження, акліматизації і гібридизації тварин. У цій роботі різного часу брали участь академіки П. К. Козлов, А. С. Серебровський, М. М. Заводовський, В. М. Заводовський, професори С. Н. Боголюбський, В. В. Станчинський, Б. К. Фортунатов. Було одержано гібриди від зубри й бізона, бізона і свійської худоби, бантенга, зебу і місцевої худоби, зебри, коня Пржевальського і домашнього коня та багатьох інших. Дослідники одержали єдиний у світі гібрид від зебри й коня Пржевальського. Асканійський зоопарк мав найбільше в світі стадо зубробізонів (57 голів). Вони паслися у відкритому степу під наглядом пастуха. Збагачуючи досвід професора І. І. Іванова, академік В. К. Милованов з групою працівників чимало зробили для опрацювання методів і техніки штучного запліднення сільськогосподарських тварин.
В ботанічному парку й заповідному степу під керівництвом професорів Й. К. Пачоського, Г. Н. Висоцького, А. А. Янати, М. С. Шалита та інших учених вивчалося питання акліматизації мінливості степової рослинності та грунтотворних процесів.
Зростав інститут — поліпшувалися умови життя мешканців Асканії-Нової — науковців, службовців, робітників. Швидкими, темпами йшла забудова селища. Було споруджено 25 житлових будинків, електростанцію, середню школу, їдальню. На виробничих відділках і в зоопарку за цей час побудували 20 великих приміщень для тварин, будинки для робітників. На віддалених пасовищах, де були самі колодязі, щоб напувати овець, та подекуди стояли землянки, виросли добротні будинки для сімей чабанів. Так, на місці нинішнього відділку Молочне за Фальц-Фейна була лише одна землянка, а напередодні війни тут уже виникло селище, в якому налічувалось 15 житлових будинків, діяла ремонтна майстерня на 10 трактор омісць.
В селищі працювала лікарня на 25 ліжок. При середній школі відкрили інтернат для учнів з навколишніх відділків. Велику роботу здійснював клуб, де працювали гуртки художньої самодіяльності, духовий оркестр.