Чаплинка, Чаплинський район, Херсонська область
Чаплинка — селище міського типу, центр однойменного району. Розташована за 141 км від Херсона, на перехресті автошляхів Асканія-Нова — Каланчак та Каховка — Перекоп. Відстань до залізничної станції Каланчак 16 км. Населення 6638 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Нове і Червоний Яр.
Про заселення цієї місцевості в давні часи свідчать досліджені скіфські курганні поховання IV—II ст. ст. до н. е., а також античні вироби (амфори і буси) цього періоду.
Чаплинка виникла в 1794 році на чумацькому шляху від Каховки до Перекопу. Її заснували 25 родин турбаївських селян, висланих у степи північної Таврії за участь у повстанні 1789—1793 рр. Походження сучасної назви села пов’язано з Великим Чапельським подом, біля якого воно розташоване. Поступово село зростало. 1822 року в ньому налічувалося 135 дворів та 790 жителів1. За сільською общиною було закріплено 22 737 десятин землі, але селяни не могли її обробити, бо не мали достатньої кількості тягла й реманенту. Збереглися перекази про особливо тяжкі перші роки, коли не було колодязів і переселенці возили воду з Дніпра на волах. Вони сіяли пшеницю, жито, ячмінь, овес, займалися скотарством, розводили, головним чином, овець та іншу худобу.
Під час Кримської війни 1853—1856 рр. Чаплинка стала одним з перевалочних пунктів постачання російських військ. Селяни кіньми і волами транспортували провіант і снаряди з Каховки в Сімферополь і Севастополь, а звідти вивозили поранених.
Село, яке стало волосним центром, весь час зростало. На початку XX ст, тут налічувалося близько 5 тис. жителів, були млин та 27 вітряків, які належали місцевим багатіям, торгувало 10 приватних крамниць, річний товарооборот їх не перевищував 100 тис. крб. Відбувалось кілька великих ярмарків на рік, кожного тижня — базари. Діяли також поштово-телеграфне відділення й поштова станція. Проте ні місцеві, ні повітові власті не дбали про впорядкування села, розвиток охорони здоров’я, освіти й культури. В селі переважали низенькі глинобитні хатини. Напівголодне існування, антисанітарні умови життя спричинювали різні захворювання та епідемічні хвороби. Переважна більшість дітей шкільного віку не вчилася, бо в селі тільки 1860 року з’явилось сільське початкове училище. Навіть через 26 років після його відкриття з 4445 чоловік населення письменних налічувалося лише 172 чоловіка, в т. ч. — 4 жінки. 1890 року тут навчалося 114 дітей.
За указом 1866 року жителі Чаплинки, які належали до колишніх державних селян, мусили щорічно вносити до казни викупні платежі — 5,2 тис. крб. за земельні ділянки, які вони одержали в безстрокове користування. Крім того, селяни сплачували 9790 крб. різних податків, що непосильним тягарем лягали на їх плечі.
За переписом 1884 року в Чаплинці налічувалося 516 господарств. З цієї кількості 46 зовсім не мали посівів (в них було лише 11 коней), 17 сіяли до 5 десятин, 72 двори — 5—10 десятин, 219 середняцьких господарств обробляли 10—25 десятин. Переважна більшість з них мала 1—2 голови робочої худоби. 135 куркульських сімей засівали 30—50 десятин, 27 найбагатших родин села прибрали до своїх рук понад 50 десятин кожна, їм належало близько ста коней, жниварки, плуги та інший інвентар. Вони орендували значно більше землі, ніж одержали надільної. А тим часом у селі було 175 господарств, що не мали знарядь для обробітку землі.
Селяни, які не могли обробити землю, здавали її в оренду місцевим багатіям, шукали заробітків у поміщицьких економіях та куркульських господарствах. Тривалість робочого дня залежала від сваволі поміщика й куркуля. Наймити працювали від зорі до зорі по 16—18 годин на добу. Жили в бараках і землянках. Тяжка праця оплачувалася дуже низько: в літній час чоловіки одержували 10 крб., жінки — 6 крб. на місяць.
Тяжке економічне становище, посилення соціального гніту породжували невдоволення селян існуючим ладом. Особливо гострого характеру набув селянський рух
у Дніпровському повіті в роки першої російської революції 1905—1907 рр. Під час заворушень, в яких брали участь і селяни Чаплинки, вони забирали в маєтках поміщика Фальц-Фейна і розподіляли між собою зерно, худобу, сільськогосподарський інвентар.
Столипінська аграрна реформа прискорила процес збагачення купки глитаїв і зубожіння основної маси селян. Наприкінці 1906 року недалеко від Чаплинки виникло два великі хуторські господарства куркулів Гришків, які згодом стали найбільшими у волості — мали 660 десятин кращої землі, 110 коней, 60 корів, 200 свиней. Протягом сезону в них працювало 80—100 наймитів. Основна ж маса селян обробляла від однієї до чотирьох десятин землі. Майже третина селян постійно перебували на заробітках поза межами села.
З початком першої світової війни більшість працездатного чоловічого населення мобілізували до армії. Нестача робочих рук призвела насамперед до значного скорочення посівних площ і занепаду селянських господарств.
На початку березня 1917 року селяни дізналися про повалення самодержавства. Але невдовзі вони переконалися, що між політикою царизму й буржуазного Тимчасового уряду різниці, власне, немає.
Тому з великою радістю зустріли трудящі маси звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді. В січні 1918 року в селі проголошено Радянську владу, створено Раду селянських депутатів. Куркулів позбавляли нетрудових земель, тягла й реманенту. Все це розподілялося між біднотою. Але в квітні 1918 року австро-німецькі війська захопили село.
Дуже активні бойові операції здійснювали партизанські загони Дніпровського повіту. У Чаплинці виник великий партизанський загін, який об’єднав повстанців сусідніх сіл та містечок: Володимирівки, Хорлів, Олешок, Каланчака, Громівки, Чалбас, Бугаївки. У загоні, чисельність якого доходила до 2 тис. чоловік, були піхота і кавалерія, кулеметна команда. До Чаплинки прибув і Олешківський партизанський загін, очолений членом підпільного більшовицького комітету Поповицьким.
Повстанці одразу ж почали готуватися до бою з ворогом. Навколо села день і ніч копали окопи, населення допомагало кіньми, фуражем, продовольством. І коли спостерігачі, що чергували на дзвіниці, побачили ворожу кавалерію, «Чаплинський повстанський фронт» прийшов у рух. Розгорівся запеклий бій, у якому карателі були розгромлені. Понад тридцять коней з сідлами, багато гвинтівок і патронів — такі трофеї партизанів. Через два дні нові ворожі сили знову підійшли до села і повели наступ на повстанців. Кілька разів ворог підіймався в атаку, все ближче підбираючись до переднього краю оборони повстанців. Тоді комуніст Л. В. Баржак повів у контратаку кінноту. Вона зім’яла фланги ворогів і захопила їх гармати.
За постановою Одеського підпільного обкому партії усі сили придніпровських більшовиків мобілізовувались на підтримку чаплинських повстанців. Комуністи Херсонщини були відряджені в села Дніпровського повіту для подання допомоги чаплинцям та створення нових партизанських загонів. Херсонський підпільний комітет КП(б)У направив на допомогу чаплинцям робітничу дружину на чолі з більшовиком О. Гончаровим.
Коли війська ворога були відкинуті за межі повіту, тоді повернувся в Олешки й загін підпільного повіткому. В селі створюється волосний ревком. Але незабаром білогвардійський загін, що прибув з Криму, зайняв район Армянська — Перекопа— Чаплинки. Проти ворога знову розгорнулася повстанська боротьба.
Ще наприкінці 1918 року в Каланчак нелегально прибув П. І. Таран, згодом обраний командиром об’єднаних партизанських сил Дніпровського повіту, які завдали кілька поразок білогвардійцям. 21—22 січня 1919 року партизани розгромили в районі Олешок—Чаплинки великий загін ворога під командуванням генерала Аджієва, який покінчив самогубством. До Перекопа з 500 білогвардійських офіцерів дісталося близько 100.
Активні бойові операції партизанів у районі Чаплинки перешкоджали денікінцям проводити мобілізацію у т. зв. добровольчу армію, відволікали частину сил білогвардійців і перешкоджали їх з’єднанню з інтервентами Антанти в районі Каховки— Херсона. Наприкінці лютого 1919 року партизани визволили від білогвардійців ряд населених пунктів, у т. ч. й Чаплинку. 16 березня 1919 року денікінський полковник Коновалов повідомляв у свій штаб, що «в районі Дніпровського повіту повстанські загони з кожним днем зміцнюються і набувають військової організації… Головне в цьому районі і, мабуть, в усьому Дніпровському повіті — це село Чаплин-ка, яке є вогнищем і базою. місцевих більшовицьких організацій».
Наприкінці травня 1919 року загони Махна по-зрадницькому залишили фронт І відкрили дінікінській кінноті шлях у тил радянських військ, які були змушені відступити. Наприкінці червня Чаплинський повстанський загін під натиском переважаючих сил денікінців залишив Чаплинку. Командир загону більшовик Л. В. Бар-жак повів бійців у напрямі с. Чалбасів для з’єднання з іншими загонами, що відходили до Херсона.
Для роботи у тилу ворога залишилася група активістів на чолі з більшовиком Д. Л. Толочним. Проте необізнаність з формами й методами підпільної роботи призвела до провалу групи. Денікінці схопили Д. Л. Толочного і його товаришів. Без слідства й суду в катівнях білогвардійської контррозвідки були замучені, зарубані шаблями або розстріляні сільські активісти С. С. Байбуза, С. А. Грабко, К. Є. Козуб, І. П. та С. П. Мальченки, Н. М. Романенко, Т. К. Тетюха, та інші.
За постановою Одеського обкому КП(б)У, 2 червня 1919 року партизанський загін Придніпров’я, куди влився і загін чаплинців, був перетворений на 1-й Дніпровський селянський полк, реорганізований потім у 517-й стрілецький полк 58-ї стрілецької дивізії. Полк налічував 800 багнетів і два кінні ескадрони.. В складі групи військ Й. Е. Якіра він зробив героїчний багатокілометровий похід і, об’єднавшись з північними частинами Червоної Армії, брав участь у визволенні Києва від денікінців, громив білополяків під Києвом, Коростенем і на р. Бузі у 1920 році.
У боях проти ворогів Радянської влади геройськи загинули славні командири Дніпровського полку, чаплинці Л. В. Баржак та П. М. Кулик, багато бійців колишнього Чаплинського партизанського загону. Командира батальйону Н. М. Кострикова за мужність і відвагу нагороджено в 1920 році орденом Червоного Прапора.
Від денікінців Чаплинка була визволена Червоною Армією в грудні 1919 року. Протягом січня—березня 1920 року тут точилися бої з білогвардійцями, що засіли за Перекопським укріпленням. 11 березня денікінці, зламавши опір частин Перекопської групи, що йшла на Джанкой, ударили в тил і фланги радянських військ, а наступного дня захопили Чаплинку.
Запеклі бої з білогвардійцями йшли в районі села та Першокостянтинівки в кінці березня. Близько 500 ворожих вершників почали обходити фланг частин естонської дивізії, що тримала тут оборону. На допомогу їм прийшли кіннотники В. М. Примакова. В розпал бою сюди наспіли частини 1-ї та 3-ї кавалерійських бригад під командуваннями. О. Сметанникова. Втративши близько 200 вершників і 50 підвід, ворог панічно відступив за Перекоп.
13 квітня 1920 року почався наступ Перекопської групи 13-ї армії на укріплення врангелівців. Того дня над Чаплинкою стався повітряний бій, під час якого ворожі літаки скинули на село кілька бомб. Щоб вийти у тил Перекопської групи червоних військ, ворог на світанку 17 квітня висадив у районі Хорлів десант. Йому вдалося вийти на лінію Чаплинка — Преображенка. Тут червоні козаки, підтримані броньовиками вдарили по білогвардійцях і примусили їх відступити до Перекопу. На початку червня переважаючі сили противника, незважаючи на великі втрати, стали тіснити радянські війська i 11 червня зайняли Чаплинку.
Готуючись до остаточного розгрому білогвардійців, війська Південного фронту групувалися на визначених командуванням ділянках. Лівобережна група 13-ї армії розташувалася на лінії Славгород—Мечетня—Чаплинка і далі на південь. З початком контрнаступу Червоної Армії проти Врангеля, у жовтні окрема кавалерійська бригада 6-ї армії просувалася на Чаплинку. Сюди мала підійти і 4-а кавалерійська дивізія Першої Кінної армії.
Після успішних боїв частини Каховської групи радянських військ 29 жовтня оволоділи населеними пунктами Анциферовим, Балтазарівкою, Маслівкою, Волковським і продовжували просування на Чаплинку, де зосереджувались залишки розгромлених ворогів. 30 жовтня 1920 року Чаплинка була визволена. В будинку колишньої волосної управи розмістився штаб 51-ї стрілецької дивізії під командуванням В. К. Блюхера. 9 листопада 1920 року Червона Армія оволоділа укріпленнями Перекопу. В 1967 році, на честь 50-річчя Радянської влади, в Чаплинці відкрито пам’ятник героєві громадянської війни В. К. Блюхеру, якого за штурм Перекопу було нагороджено орденом Червоного Прапора.
Після переможних боїв Червоної Армії і визволення села у Чаплинці відновилася Радянська влада. На початку листопада виник волревком, який став організатором продовольчої допомоги сім’ям червоноармійців, а біднякам — посівним матеріалом і тяглом. З величезними труднощами селяни засіяли свої ділянки, адже в пограбованому інтервентами й білогвардійцями селі майже не лишилося худоби та інвентаря. В грудні 1920 року створено партійний осередок, до якого входило 13 членів і кандидатів у члени партії. В цей же час утворилась спілка молоді, що об’єднала 30 юнаків і дівчат. Було відкрито сельбуд і 6 хат-читалень. Під керівництвом партійного осередку селяни повели наступ на розруху, почали відбудову сільського господарства, яке зазнало великих збитків у роки громадянської війни.
Влітку 1921 року багато посівів зернових загинуло від посухи. Люди залишилися без хліба. На допомогу прийшла Радянська влада. В селі відкрили пункт громадського харчування, хліборобам допомогли насінням. КНС (створений наприкінці 1920 року) організував супряги. Вжиті заходи сприяли тому, що більша частина земель, у т. ч. бідняцьких та сімей червоноармійців, була засіяна.
Дбаючи про якнайшвидшу відбудову бідняцьких і середняцьких господарств та поступовий перехід до виробничої кооперації, комуністи з допомогою волвиконкому і членів КНС створювали кооперативні товариства. Протягом 1920—1922 рр. в селі виникли сільськогосподарське кредитне товариство, каса взаємної допомоги, членами якої було 250 селян, відновило роботу споживче товариство, діяла майстерня для ремонту сільськогосподарського інвентаря. Через них селяни діставали допомогу в ремонті сільськогосподарських знарядь, грошові та насіннєві позички тощо. Завдяки наполегливій роз’яснювальній роботі комуністів серед бідноти, 1921 року на базі ліквідованих куркульських господарств створюється сільськогосподарська трудова артіль «1-а Новопокровська», згодом перейменована на комуну ім. Воровського. Вона мала 450 десятин землі, 19 коней, 21 корову, 14 свиней, 30 овець, вітряка, 3 букери, жниварку, молотарку та інший реманент. їй передали також десять будівель, в т. ч. три житлові.
Приділялася увага розвитку промисловості. В селі стали до ладу невеликі підприємства, на яких було зайнято 38 робітників, діяло два парові млини.
Під керівництвом партійного осередку працював комсомольський. Його в 1922 році очолив молодий комуніст М. Ф. Скаба. Комсомольці організовували недільники, під час яких було споруджено народний будинок, у центрі села розбито парк. Комсомольці і молодь брали активну участь у художній самодіяльності, допомагали виявляти надлишки хліба у куркулів, разом з уповноваженим по боротьбі з бандитизмом—комсомольцем I. С. Нечаєм виходили на охорону села.
Радянські органи влади багато робили для налагодження охорони здоров’я трудящих, дбали про розвиток освіти та культури. В березні 1921 року відбулися вибори до волосного відділення профспілки працівників освіти й соціалістичної культури, обрано культосвітню комісію. У листопаді 1922 року відбувся волосний з’їзд працівників шкіл, де вони звітували про перші успіхи своєї роботи. В селі на той час працювало три початкові школи, бібліотека, хата-читальня, самодіяльний театр та народний будинок.
У роки відбудовного періоду в Чаплинці серед дорослих ще налічувалося понад 600 чоловік, які не знали грамоти. Для ліквідації неписьменності партосередок створив комісію, залучив до цієї роботи всіх учителів, партійний і комсомольський актив. При трудовій школі № 1 відкрився лікнеп, а при школі № 3 гурток для малописьменних. В них навчалося одночасно 358 чоловік.
У 1923 році створено Чаплинський район Херсонського округу. Село стало районним центром. В ньому налічувалося 1098 дворів, проживало 5295 чоловік. Перетворення Чаплинки на районний центр сприяло впорядкуванню й розвиткові села, посиленню діяльності партосередку, комнезаму і сільської Ради, до складу якої у 1924 році було обрано 2 робітників та 22 бідняків, 11 середняків. Серед депутатів було п’ять комуністів і комсомольців. Районний земельний відділ допоміг земельній комісії сільради в переділі землі, організації курсів і гуртків для підвищення знань з агротехніки.
Коли в січні 1924 року до села дійшла сумна звістка про смерть В. І. Леніна, в сельбуді відбулося траурне засідання, на якому трудящі Чаплинки поклялися виконати заповіти вождя. У ці дні 75 незаможників об’єдналися в ТСОЗ «По шляху Леніна», 25 інших господарств утворили ТСОЗ «Червоний хлібороб». їх організаторами були комуністи І. А. Зінченко, І. Й. Мальченко, Г. Д. Руль.
Партія і Радянський уряд подавали першим колективним об’єднанням всебічну допомогу — першочергово забезпечували молотарками та іншими сільськогосподарськими машинами. З трьох машинно-тракторних товариств, створених у районі, одне розмістилося в Чаплинці. Допомагали незаможникам і радгоспи. Так, до початку осінньої сівби радгосп ім. Карла Маркса с. Балтазарівки обробив біднякам с. Чаплинки 75 десятин землі.
З метою пропаганди переваг колективних форм господарювання у Чаплинці організовувались районні сільськогосподарські виставки. Перша відбулася наприкінці серпня 1924 року. За кращі досягнення вручалися похвальні листи та премії натурою. Успіхи, здобуті в розвитку народного господарства, демонструвалися на виставці в червні 1926 року. На ній були представлені коні, велика рогата худоба, свині й вівці. Переможцям тоді вручили 50 похвальних листів і 36 премій.
Велика роз’яснювальна робота і організаторська діяльність партійних й радянських органів, спрямована на створення колективних господарств, дала добрі наслідки. Протягом 1927—1929 рр. 130 селянських дворів Чаплинки об’єдналися в 7 колективних господарств і ТСОЗів — «Згода», «Селянин», «Червоний плугатар», «Червоний трудовик», ТСОЗ ім. Сталіна тощо. У червні 1929 року чотири ТСОЗи було перетворено на сільськогосподарські артілі, які об’єднали 79 селянських господарств, за ними було закріплено 1116 га землі, вони мали 26 коней, 3 трактори. А за станом на 31 березня 1931 року на території села господарювало 14 колгоспів. Найбільшими з них були: «По шляху Леніна», ім. Сталіна, «Шлях до комуни», «Червоний хлібороб».