Строганівка, Чаплинський район, Херсонська область
Строганівка — село, центр однойменної сільської Ради. Розташована на узбережжі Сиваша, за 30 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Вадим Одесько-Кишинівської залізниці 25 км. Населення — 1297 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Іванівна.
Перші писемні відомості про Строганівку, що спочатку звалася Джайпа, датуються 1820 роком. На той час у ній проживало 252 чоловіка. Сюди прибували нові групи переселенців з інших губерній України, селяни-втікачі з різних місць Росії. 1832 року в Джайпі налічувалося 155 чоловік ревізьких душ. З 1860 року село відоме під назвою, яку має й досі,— Строганівка.
За сільською общиною було закріплено 8032 десятини землі, у т. ч. придатної для оранки— 6839 і непридатної — 1193 десятини. Спочатку першопоселенці землею користувалися на правах займанщини. Заможні селяни, маючи достатню кількість тягла й сільськогосподарських знарядь, поступово прибрали до своїх рук значну частину землі. У 1869 році з цього приводу виникли суперечки. Тоді ж провели розподіл землі, що належала общині, між 470 ревізькими душами.
Після царських указів про поземельний устрій державних селян жителі Строга-нівки почали сплачувати казні державну оброчну подать в сумі 1778 крб. 3 них стягали ще й податки: земський, волосний, мирський та інші, загальна сума яких становила 5437 крб., що складало 11 крб. на ревізьку душу. Нерідко траплялося так, що селяни не мали потрібних коштів, і община змушена була просити відстрочити сплату платежів. Так сталося, зокрема, у 1871 році.
Землі поблизу Сиваша були малопридатними для ведення зернового господарства. Добрий урожай тут збирали раз у 10—15 років. Низька культура землеробства, часті посухи, брак тягла й реманенту, непосильні податки ще більше погіршували тяжке становище селян. Коли ж вони звернулися до таврійського губернатора з проханням дозволити займатися скотарством, то дістали відповідь, що їх клопотання не варте уваги.
У 1874 році жителі села прийняли до общини 20 чоловік з Чаплинки, а в 1875 році — стільки ж із с. Маслівки Дніпровського повіту. Але добре тут набідувавшись, прибулі селяни відряджали своїх ходаків до губернатора, щоб їм дозволили повернутися на попереднє місце, або ж переселитися до іншого повіту. Зокрема, в одному з таких прохань переселенці писали, що живуть у Строганівці вже 12 років, «… але при всьому нашому старанні, скільки не вкладали праці ми в сільське господарство, це не винагороджувало нас урожаєм». При цьому вони просили переселити їх у Бердянський повіт. Найчастіше подібні прохання не задовольнялися і ходаки поверталися ні з чим. Селяни не могли прогодувати навіть власну сім’ю і, щоб не померти з голоду, кидали свої наділи, вирушали на нові землі, сподіваючись на кращу долю. До 1875 року в Строганівській общині залишилось 103 наділи, якими ніхто не хотів користуватися. Тому наступного року було проведено переділ землі. На кожну душу припало по 8 десятин. Після закінчення строку оренди на 1021 десятину землі, яку община здавала місцевим багатіям, її включили до загальної надільної площі і 1884 року здійснили третій переділ 3670 десятин на 367 ревізьких душ, з розрахунку 10 десятин на душу.
В селі налічувалося 45 господарств (18,9 проц. від усіх дворів Строганівки), що не мали робочої худоби і були неспроможні обробити надільну землю, яку її власникам доводилося здавати в оренду місцевим багатіям, а самим вирушати на заробітки. На початку 1885 року із села до Бессарабії виїхало 34 ревізькі душі.
Під час першої буржуазної демократичної революції 1905—1907 рр. на вулицях села нерідко з’являлися листівки антиурядового змісту. Ряд місцевих жителів, які входили до гуртка, організованого активним учасником революційного руху на Херсонщині П. А. Герасимовим із молоді навколишніх сіл, розповсюджували у Строганівці та сусідній Іванівці листівки, закликали селян відбирати в поміщиків землю, не сплачувати податків і уникати служби в царській армії.
Столипінська аграрна реформа ще більше посилила зубожіння бідноти і зміцнила становище заможних селян. Куркулі, одержавши «відруби», селилися на них, утворюючи хутори. Вони засівали по 50 і більше десятин кращої землі, мали по 8—10 коней, багато корів, отари овець. Широке використання найманої праці, впровадження сільськогосподарської техніки примножували багатства куркулів. Тим часом 360 середняцьких господарств мали в своєму користуванні 5370, а 165 бідняцьких — 1480 десятин землі.
Село, як і в попередні роки, забудовувалося невеликими мазанками або складеними із саману хатинами, безладно розкиданими вздовж вузьких вулиць. Селяни мусили вдовольнятися саморобними меблями, носили домотканий одяг і власного виготовлення взуття.
Майже сто років у селі не було жодного медичного закладу. Серед жителів поширювалися різні епідемічні хвороби. Земську лікарню на 11 ліжок тут відкрито лише в 1912 році. Працювали в ній лікар і 2 фельдшери. Лікарня обслуговувала дільницю з населенням близько 24 тис. чоловік.
Не краще було і з народною освітою. У 1875 році в селі відкрито земське сільське однокласне училище. 1889/90 навчального року його відвідувало 76 хлопчиків та 16 дівчаток. А тим часом у селі налічувалося понад 300 дітей шкільного віку. На утримання училища виділялося лише 414 крб., з них 330 крб. — на оплату двох учителів і місцевого священика, який втлумачував дітям «закон божий». Напередодні першої світової війни в селі також працювало однокласне земське училище, у якому навчалося 98 хлопчиків і 18 дівчаток. 1913/1914 навчальний рік закінчило лише 5 хлопчиків.
Лютнева буржуазно-демократична революція не принесла селянам сподіваних миру й землі, і їх виступи набирали дедалі більшої політичної гостроти. В селі відбувалися мітинги, на яких мешканці Строганівки засуджували антинародну політику буржуазного Тимчасового уряду, вимагали припинити ненависну їм війну.
Тільки-но звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді дійшла до села, бідняки, зібравшись на сільську сходку, палко вітали ленінські декрети про мир та землю, почали одмежовувати надлишки куркульської землі — облікували нетрудові землі, лишки реманенту, призначали своїх довірених для охорони майна. У січні 1918 року в селі було проголошено Радянську владу. Земельна комісія, створена при Раді селянських депутатів, ухвалила розподілити лишки землі з розрахунку 1,5 десятини на їдця.
Але у квітні 1918 року село захопили австро-німецькі війська., Вони грабували селян, забирали хліб і худобу. Та протрималися тут недовго. У зв’язку з наступом Червоної Армії і вибухом революції в Німеччині, наприкінці листопада 1918 року окупанти залишили село. В Строганівці відновилася Радянська влада. Проте становище залишалося напруженим. На село нападали білогвардійські банди, які проривалися сюди з Криму. Вони забирали хліб, фураж. Тоді селяни-бідняки А. С. Бараненко та І. С. Смолій організували з місцевих жителів загін самооборони, який охороняв село від нападів білогвардійців. Згодом він влився до загону, створеного братами В. Ю. та І. Ю. Гірськими у с. Нововолодимирівці. Пізніше цей загін приєднався до Громівського партизанського загону, що діяв у районі сіл Громівки, Павлівки, Строганівки. Іноді загін об’єднувався для спільних дій з Каланчацьким та Чаплинським. Так, у лютому 1919 року вони знищили великий загін білогвардійців поблизу с. Першокостянтинівки і встановили тут Радянську владу.
Коли наприкінці травня 1919 року білогвардійці перейшли у наступ, бригада Махна, що входила до складу Задніпровської дивізії, по-зрадницькому залишила свою ділянку фронту і відкрила ворожій кінноті шлях у тил радянських військ. У червні денікінці захопили село і були тут до лютого 1920 року. Вони забирали у населення хліб, худобу, коней, проводили мобілізацію, а за опір жорстоко карали. Ризикуючи життям, жителі села уникали мобілізації до білої армії, ховали продукти, коней. Коли Строганівку в лютому визволили частини Червоної Армії, до її лав вступило 30 добровольців, а селяни віддали червоноармійській частині приховані від денікінців запаси продовольства. Відразу ж після визволення села тут утворився ревком. Він організував допомогу червоноармійським сім’ям, а повесні — під час проведення сівби— супрягу бідняцьких дворів. Протягом січня — березня тут ще тривали запеклі бої з білогвардійцями. Весною 1920 року, коли війська буржуазно-поміщицької Польщі вторглися на територію молодої Радянської республіки, у Строганівці з партизанів було сформовано і відправлено на Південно-Західний фронт загін у складі 130 чоловік. На польському фронті він діяв у складі 522-го стрілецького полку 58-ї дивізії 12-ї армії.
На початку червня 1920 року, прорвавшись у північну Таврію, врангелівці захопили Строганівку. Жорстоких знущань зазнали тоді жителі села. На все життя залишились сліди катування у Марфи Коваленко. Довідавшись про те, що вона брала активну участь у боротьбі за Радянську владу, білогвардійці побили жінку нагаями і забрали до штабу. Під час допиту вимагали виказати, де переховуються партизани та їх сім’ї. Нічого не дізнавшись, били ногами, кололи тіло шомполами, а потім знепритомнілу жінку викинули на подвір’я.
Після успішного наступу військ Південного фронту на початку листопада 1920 року Строганівку було визволено від врангелівців. Тут розташувалася 15-а стрілецька дивізія, яка разом з іншими частинами мала брати Крим через Сиваш. 5 листопада в Строганівку прибув командуючий Південним фронтом М. В. Фрунзе, щоб на місці перевірити готовність військ до успішного проведення цієї важливої операції.
В ніч з 7 на 8 листопада 1920 року розпочався героїчний похід червоних бійців 15-ї стрілецької дивізії через Сиваш. У штурмовій групі йшли комуністи й комсомольці. їхнім провідником був І. І. Оленчук. З сусіднього села Володимирівни червоні частини повів убрід А. Т. Петренко. У штабі 15-ї стрілецької дивізії М. В. Фрунзе доповіли, що вода в Сиваші почала прибувати, і другі ешелони військ ударної групи 6-ї армії переправляються вбрід. Досить було воді піднятися ще трохи і тоді полки 15-ї і 52-ї дивізій будуть відрізані по той бік Сиваша. М. В. Фрунзе віддав наказ — негайно атакувати Перекопський вал частинами 51-ї дивізії, усім жителям сіл Строганівки і Володимирівни вести роботи, пов’язані із забезпеченням переправ від загрози дальшого затоплення, 7-й кавалерійській дивізії терміново почати переправу через Сиваш для підкріплення 15-ї і 52-ї стрілецьких дивізій.
Над Сивашем стелився густий туман, холодний вітер погнав у затоку воду з Азовського моря. Цієї ночі в селі майже ніхто не спав, все доросле населення, всі місцеві сили й ресурси були напоготові. До Сиваша везли солому, хмиз, дерево. Селяни, озброєні лопатами, копали рови, насипали дамби, робили все, щоб затримати воду і дати можливість переправити через Сиваш війська. Жінки допомагали пораненим, доглядали їх. На кілька годин вдалося затримати воду, завдяки чому переправили й артилерію. Жодна гармата не залишилася на Сиваші. Цілу добу працювали селяни й повернулися до села лише тоді, як під натиском червоних бійців наступного дня впали ворожі укріплення. Під час легендарного переходу загинуло 283 червоноармійці. їх поховали в братській могилі, де 1923 року комсомольці села спорудили тимчасовий пам’ятник. У 1960 році тут споруджено новий пам’ятник полеглим у роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн.
Коли село знову стало радянським, тут організувався ревком. Його очолив місцевий бідняк А. І. Литвиненко. Було налагоджено посильну продовольчу допомогу червоноармійським сім’ям, а бідноті — посівним матеріалом. Тривала війна значно підірвала економіку села. Порівняно з 1913 роком посівні площі зменшилися майже в 1,5 раза. До того ж, у 1921 році через посуху загинула більша частина посівів. Держава не залишила в біді селян. Для дітей та голодуючих селян відкривалися їдальні.
Бідняки одержали насіннєві позички й значні податкові пільги.
Населенню Дніпровського повіту, в т.ч. й Строганівки, 1922 року було роздано 110 тис. пудів зерна. Завдяки допомозі держави, весняна кампанія 1922 року пройшла добре. Хоч врожай був низький, та голод уже не загрожував.
Важливу роль у зміцненні економічного становища селянства відіграв X з’їзд РКП(б). Заміну продрозкладки продподатком жителі села зустріли схвально. Але місцеві куркулі всіляко ухилялися виконувати продподаток. Тоді спеціально утворена комісія спільно з комнезамом повели проти них рішучу боротьбу. В куркулів було виявлено й вилучено 2417 пудів надлишків хліба.
1921 року в селі виник комсомольський осередок, який об’єднав 11 юнаків та дівчат. Секретарем обрали бідняка В. Я. Ніколенка. Комсомольці відкрили хату-читальню, де провадили бесіди на революційні і антирелігійні теми, організували драматичний та хоровий гуртки.
Партійний осередок, створений 1922 року, був одним з найбільш дійових серед сільських партосередків Першокостянтинівської волості.
Наприкінці жовтня 1922 року відбулися вибори сільської Ради, до складу якої обрали 11 членів та кандидатів у члени партії. Головою сільради став комуніст О. Т. Обідний. Під керівництвом сільради та комнезаму працювало кредитне товариство, що налічувало 274 члени. Воно надавало селянам позику на пільгових умовах, постачало їх сільськогосподарським реманентом, будівельним матеріалом.
У 1922 році селяни-незаможники організували спільне вирощування овочів. Під обробіток відвели балку, яка поділяла село на дві частини. Вони виростили і зібрали багато помідорів, буряків, капусти, що для цих місць ще вважалося рідкістю. Але то була лише перша спроба. 1928 року в селі виникли товариства спільного обробітку землі «Строганівський незаможник» та «Індустрія». Тоді ж ТСОЗ «Індустрія» на кредити, одержані від держави, придбав першого трактора.
Держава дбала й про охорону здоров’я та налагодження роботи шкіл. У селі відкрили лікарню й аптеку. Населення обслуговували лікар, фельдшер і акушерка. 1926 року на території Строганівської сільської Ради було 2 школи, в яких навчалося 178 дітей, у трьох гуртках лікнепу вивчали грамоту 65 чоловік.
Комуністи, депутати сільради приділяли особливу увагу підготовці селянства до масової колективізації. Восени 1929 року на базі ТСОЗів виникла сільськогосподарська артіль ім. Фрунзе, наступного — «10-річчя взяття Перекопу». Вони об’єднували 323 господарства, обробляли 4111 га усуспільненої землі. Головою артілі ім. Фрунзе обрали місцевого селянина комуніста О. Р. Гнатенка.
Проведення суцільної колективізації зустріло жорстокий опір з боку куркулів, які одних відвертали від колгоспів підкупами, інших — погрозами, ховали хліб, ухилялись від здачі його державі. Для подолання опору куркулів у селі з комуністів, комсомольців, незаможників та активістів були створені групи, до яких входило по кілька чоловік. Вони займалися заготівлею та вилученням надлишків хліба в глитаїв, вели роз’яснювальну роботу серед селян, щоб послабити ворожий вплив.
Велику допомогу в організації колгоспів та ремонті, техніки подав строганівцям робітник Дніпропетровського металургійного заводу — двадцятип’ятитисячний Микола Семенов. Він працював у селі до 1932 року.
Завдяки невтомній праці колгоспників і вмілому керівництву партійної організації дедалі міцніло господарство артілей. Так, 1937 року артіль ім. Фрунзе виконала план хлібоздачі, вчасно завершила осінню посівну кампанію, продала кооперації 1050 цнт хліба. Колгоспники мали на трудодень по 6 кг зерна. Добре йшли справи і в колгоспі «10-річчя взяття Перекопу», працівники вівцеферми якого протягом 1937— 1938 рр. одержували по 136 ягнят від кожних 100 вівцематок. Напередодні Великої. Вітчизняної війни тут зібрали зернових по 11,8 цнт з га на площі понад 3 тис. гектарів. У 1940 році артіль ім. Фрунзе досягла ще більших успіхів і стала учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Її нагородили дипломом 1-го ступеня, грошовою премією та автомашиною. За організаторську роботу в розвитку сільського господарства голову артілі Ф. О. Степаненка було удостоєно Малої золотої медалі, а конюха Ф. П. Карпова — срібної медалі.
Добре трудилися хлібороби — добре й заробляли. У кожну селянську хату прийшов достаток. Колгоспники купували в крамницях кооперації добротний одяг та взуття, меблі, велосипеди і радіоприймачі.
Значні зміни сталися і в зовнішньому вигляді села. Колгоспники споруджували нові будинки, майже в кожній садибі насадили фруктові сади, а обабіч вулиць — декоративні дерева й чагарники.
Сільрада і партійна організація піклувалися про поліпшення медичного обслуговування населення, розвиток культури та здійснення всеобучу. Було розширено сільську лікарню, при колгоспах відкрилися дитячі ясла.
На базі початкової школи 1931 року тут розгорнула роботу семирічка, в якій навчалося 300 дітей. Напередодні Великої Вітчизняної війни Строганівка стала селом суцільної письменності.
Велику масово-політичну роботу—серед жителів села провадив сільський клуб. Тут працювали гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися художні й документальні кінофільми. Бібліотека мала понад тисячу книжок, кількасот трудівників села були її активними читачами.
У перші ж дні Великої Вітчизняної війни чоловіки пішли захищати Батьківщину. Основний тягар у проведенні всіх робіт випав на жінок, підлітків, стариків. Вони збирали врожай, а коли наблизився фронт, відправили на схід 400 голів великої рогатої худоби, 1200 овець, 300 свиней, 38 тракторів і 10 комбайнів. Червоній Армії було передано 22 автомашини.
13 вересня 1941 року німецько-фашистські окупанти захопили Строганівку. Фашисти запровадили режим терору і насильства. Окупанти по-звірячому вбили комуністів Д. Ф. Журбенка і Я. М. В’юненка. За тимчасової окупації вороги вивезли на каторжні роботи до Німеччини 143 чоловіка, переважно молоді. Гітлерівці спалили будинок-музей М. В. Фрунзе, який мав відкритися 7 листопада 1941 року, зруйнували приміщення лікарні, школу, відібрали в населення 200 голів худоби.
В ніч на 31 жовтня 1943 року частини 51-ої армії 4-го Українського фронту визволили Строганівку від гітлерівських загарбників. Продовжуючи наступ, радянські війська захопили Перекопський перешийок і, зламавши опір ворога на укріпленнях Турецького валу, рушили на Армянськ. Коли частини 51-ї армії вийшли до Сиваша, командування вирішило здійснити цю операцію, як у 1920 році: форсувати водну перепону і зайти ворогові у тил. Вночі бійці мали пройти в крижаній солоній воді близько трьох кілометрів в’язким дном Сиваша, подолати опір ворога, що закріпився на протилежному березі, і захопити цей важливий плацдарм у Криму. Шлях переходу через Сиваш, як і в громадянську війну, почався знову від Строганівки. Серед провідників був і радянський патріот І. І. Оленчук. Колишній начальник штабу 4-го Українського фронту С. С. Бірюзов у своїх спогадах писав: «Мокрий, промерзлий до кісток, ледве піднімаючи ревматичні ноги і часто падаючи у воронки, він уперто йшов уперед».
Помер І. І. Оленчук 1952 року в Криму, але перед смертю заповів, щоб поховали в рідній Строганівці. Його могила — поруч із братською могилою 283 червоноармійців, що загинули, форсуючи Сиваш у 1920 році. На місці, звідки частини 51-ї армії почали похід через Сиваш, відкрито меморіальну дошку.
Під час Великої Вітчизняної війни проти ворога боролося 146 жителів села, з них 75 удостоєно урядових нагород. По війні у Строганівці створено меморіальний комплекс, до якого входять пам’ятники полеглим у роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн.
Одразу ж після визволення села його мешканці взялися відбудовувати зруйноване господарство. У дуже важких умовах відроджувалося господарство колгоспів. Не було приміщення школи, діти спочатку вчилися у селянських хатах. Не вистачало робочих рук, техніки, коштів, бракувало посівного матеріалу. На обробітку землі використовувались коні, яких залишила військова частина, кілька волів, а також уцілілі корови колгоспників. Сіяли і збирали врожай вручну. Незважаючи на труднощі, колгоспники у 1944—1945 рр. зібрали зернових пересічно 7,3 цнт, а пшениці — 10 цнт з гектара. Наступного року артіль ім. Фрунзе освоїла довоєнні посівні площі, урожайність зернових зросла до 10 цнт.
Не краще було й з тваринництвом. Так, в артілі ім. Фрунзе налічувалося всього одна корова, сім свиней, 17 овець. Подібне становище склалося і в артілі «10-річчя взяття Перекопу». Допомогу подала держава. Артілі села забезпечили посівним матеріалом, дали 50 коней, кредити на придбання худоби та матеріалів для будівництва громадських приміщень.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни до села повернулося 68 демобілізованих воїнів. У січні 1946 року комуністи об’єдналися у партійну організацію. На початку малочисельна, вона стала справжнім штабом у боротьбі за відродження села й господарства артілей.
У 1950 році дві артілі об’єдналися в одне господарство — ім. Фрунзе. За ним закріпили 7127 га земельних угідь, у т. ч. 5417 га орної. Тут було 257 коней і волів, 116 корів, 1400 овець, понад 400 свиней. З року в рік збільшувалася врожайність, зростало поголів’я худоби, підвищувалася її продуктивність. На кінець п’ятої п’ятирічки в господарстві одержали зернобобових по 14,7 цнт, пшениці — 18,5 цнт з гектара. За високі показники на збиранні зернових в колгоспі ім. Фрунзе комбайнерові Новопавлівської MTС В. Я. Івановеькому, що народився і жив у Строганівці, 28 березня 1953 року було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Завдяки невпинному зростанню технічної оснащеності господарства, поліпшенню агрономічної культури і невтомній праці колгоспників тут рік у рік підвищуються врожаї. Протягом 1955—1958 рр. врожайність зернових становила 15,8 цнт з га. У півтора раза збільшилося поголів’я худоби, вдвічі — свиней. Надої молока на кожну фуражну корову збільшилися до 2 тис. кг, а передові доярки надоїли 2360—2670 кг молока від кожної із закріплених за ними корів. За успіхи, досягнуті в збільшенні виробництва продукції сільського господарства, групу передовиків артілі було удостоєно урядових нагород. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено комбайнерів І. Ф. Зіміна та М. О. Степаненка, орденом «Знак Пошани» — доярку А. С. Бондаренко.
У боротьбі за втілення в життя рішень березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС і , XXIII з’їзду партії партійна організація й правління колгоспу постійно піклувалися про дальше удосконалення артільного виробництва. Було переглянуто структуру посівних площ, приділено увагу розстановці кадрів спеціалістів. Між виробничими колективами широко розгорнулося соціалістичне змагання, розроблено чітку схему матеріального й морального заохочення. Роки восьмої п’ятирічки стали періодом дальшого зміцнення економіки колгоспу та підвищення культури господарювання. Зокрема, в 1969 році тут пересічно зібрали по 24 цнт зернових з га. Ще кращих успіхів досягли ланки, які працювали на зрошуваних ділянках. Так, ланка очолювана В. І. Дрібноходом, на площі 73 га зібрала по 47,4 цнт озимої пшениці з га, ланка В. І. Зелінського — по 45,2 цнт на площі 54 гектари. Щороку збільшується площа зрошуваних земель. У 1970 році вона досягла близько 1 тис. гектарів. Прибутки колгоспу зросли до 2,2 млн. крб. Великі кошти витрачаються на капітальне будівництво, зокрема на спорудження тваринницьких приміщень. Лише протягом 1965—1970 рр. споруджено сім добротних корівників, свинарників, телятників. Це створює сприятливі умови для збільшення поголів’я худоби.
Колгосп має майстерню для ремонту сільськогосподарських машин, гараж. Повністю електрифіковані всі трудомісткі процеси. 1970 року на ланах господарства працювало 50 тракторів, 15 комбайнів, 30 вантажних автомашин, сім дощувальних установок. Є близько 200 електродвигунів. Найважливіші галузі колгоспного виробництва очолюють спеціалісти з вищою й середньою спеціальною освітою, комуністи. За високі показники, досягнуті у виробництві сільськогосподарської продукції, 54 колгоспників у 1970 році було відзначено ювілейною медаллю.
Господарським успіхам сприяла організаторська й виховна робота партійної організації, яка налічує 33 члени й кандидати в члени КПРС. Більшість з них працює в сфері матеріального виробництва. З ініціативи комуністів розгорнулося соціалістичне змагання за піднесення культури землеробства та найповніше використання техніки. Постійна увага приділялася поширенню досвіду новаторів, застосовувалося матеріальне й моральне стимулювання праці.
Під керівництвом комуністів працює комсомольська організація, яка об’єднує 54-х юнаків і дівчат. Комсомольці створили ланки і своєю працею стали прикладом для інших. Значну увагу вони приділяють також комуністичному вихованню сільської молоді.
Велику й важливу роботу ведуть сільська Рада, до складу якої обрано 35 депутатів — колгоспників, робітників і службовців та її постійні комісії. Вона творчо вникає в усі ділянки виробничого й культурного життя, допомагає виконувати народногосподарські завдання, поставлені перед трудящими села дев’ятим п’ятирічним планом.
Сьогодні Строганівка — заможне, красиве, впорядковане село. На одній з околиць з’явилась вулиця ім. Гагаріна, обсаджена декоративними деревами. Вздовж неї красуються нові будинки новосельців. Прокладається ще одна вулиця. За післявоєнні роки в селі споруджено понад 130 житлових будинків. У квартирах — газові плити, водопровід, електричне освітлення. В центрі села на 6 га розкинувся парк, який став місцем відпочинку трудящих. Потрібні промислові й продовольчі товари жителі Строганівки можуть придбати у 3-х крамницях, товарооборот яких на рік становить 390 тис. карбованців.
Певних успіхів досягнуто у дальшому поліпшенні медичної допомоги трудящим. Відкрито лікарню на 25 ліжок, є машина швидкої допомоги, стоматологічний та рентгенологічний кабінети. Про охорону здоров’я піклуються 2 лікарі і 13 медичних працівників з середньою спеціальною освітою.
У селі працює восьмирічна школа, розміщена в новому типовому приміщенні. Вона має добре обладнані навчальні кабінети, майстерню для виробничого навчання, спортивний зал, їдальню. Для учнів молодших класів працюють групи продовженого дня. 1971/72 навчального року тут здобували знання 240 дітей. Серед 17 вчителів — три відмінники народної освіти.
Після трудового дня до будинку культури поспішають мешканці села, щоб подивитися новий кінофільм, побачити виставу, послухати лекцію. Кожний знайде тут заняття до душі: при будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, які відвідує понад 200 юнаків і дівчат, є спортивні секції, проводяться тематичні вечори.
Сільською бібліотекою, яка налічує 10 тис. примірників книжок і має читальний зал на 50 місць, користуються не тільки дорослі, а й юні жителі села.
Члени сільської первинної організації товариства «Знання» — спеціалісти сільського господарства, вчителі, лікарі — читають для трудівників села лекції з різної тематики.
За революційні заслуги трудівників Строганівки, їх мужність і стійкість у боротьбі проти ворогів у роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн село Строганівка 10 вересня 1968 року нагороджено пам’ятною настільною медаллю «На відзнаку 50-річчя Української Радянської Соціалістичної Республіки».
Трудящі села, включившись у соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, наполегливо борються за здійснення планів, накреслених Комуністичною партією, за досягнення дальших успіхів у будівництві нового життя.
П. Д. БРЯКОВА, К. М. СКОРОЇД