Козачі Лагері, Цюрупинський район, Херсонська область
Козачі Лагері — село, центр сільської Ради. Розташовані на кам’янистому березі річки Конки, притоки Дніпра. Відстань до районного центру — 25 км, до найближчої залізничної станції Раденське на лінії Херсон—Джанкой — 18 км. Село має автобусне сполучення з Каховкою та Цюрупинськом, річкове — з Херсоном. Населення — 4009 чоловік. Сільській Раді підпорядковані селище Кудасове та село Кринки.
На території села люди жили здавна. Підтвердженням цього є рештки поселення, курганний могильник доби пізньої бронзи та скарб сарматського часу.
Село засноване близько 1785 року. Його першими поселенцями були кріпаки — втікачі з Правобережної України та колишні запорожці. Назва села пов’язана з перебуванням 1783 року на території його тимчасового табору донських козаків.
Державне село Козачі Лагері зростало досить швидко. Цьому насамперед сприяло його зручне географічне положення — тут пролягав шлях на Крим, яким чумаки возили сіль з Сиваша (шлях, що веде з Козачих Лагерів на Раденськ і досі називають «солевозним»). 1799 року в селі проживало 334 чоловіки (кількість жінок невідома). 1822 року в 202 дворах Козачих Лагерів мешкало 1139 жителів (у т. ч. 609 чоловіків і 530 жінок). Напередодні реформи в селі, що стало центром волості, проживало 2,5 тис. чоловік. У ньому налічувалося 250 будинків, у т. ч. 2 муровані, діяло дві крамнички, була церква
Населення в основному займалося рибальством, судноплавством, добуванням очерету і перевезенням солі, а також хліборобством і скотарством. Через Козачолагерську пристань на рубежі 50—60-х років XIX ст. щорічно вивозилося близько 180 тис. пудів різних товарів.
За селянською реформою 1861 року жителі одержали в наділ за викуп 11 780 десятин придатної землі та 9292 десятини непридатної. Родючі грунти становили лише п’яту частину виділених земель, решта були піски. Непосильним тягарем лягали на плечі козачолагерців різного роду платежі. Община мала щорік сплачувати 4279,2 крб. викупу за землю, а разом з іншими казенними, земськими, волосними і громадськими платежами сума щорічних виплат досягала 12 130 карбованців.
У 1867 році частину сінокосної і орної землі біля села занесло пісками. До того ж поміщики відібрали плавні вздовж річки Конки, де селяни косили сіно, комиш, випасали худобу, ловили в озерах рибу. 20 лютого 1868 року жителі подали з цього приводу прохання, в якому вказувалося, що на всю громаду залишилося 1260 десятин орної землі за 30—42 км від-села і лише 630 — поблизу нього, що становило 1,5 десятини на душу. «Дехто залишився з осені без озимого,— писали селяни,— а весною всі залишимося без ярового посіву». Таке становище примушує господарів «кидати житлові будинки… навіть без-продажу». Тому козачолагерці просили в уряду допомоги і переселення. Наприкінці 1869 року власті дали дозвіл на переселення 85 родинам. Але на виділеній їм землі не було води, тому селяни відмовилися переселятися і залишилися в Козачих Лагерях.
Реформа посилила розшарування селянства. 1885 року в Козачих Лагерях налічувалося 511 дворів, з них 37 — зовсім не сіяли, 155 — сіяли до 5 десятин. Водночас 105 господарств обробляли наділи до 25 десятин, 7 — до 50 десятин землі. Значна частина жителів села змушена була наймитувати. Багато з них працювало в поміщицьких економіях за 30—40 км від села. Наймалися і до місцевих багатіїв. Робочий день наймита тривав від зорі до зорі, а заробітки були мізерні. На оранці чоловіки заробляли по 50 коп., жінки — по 30, підлітки — по 20 коп. Вартість робочого одягу, купленого господарем, вилучалась із зароблених грошей. Недарма серед козачелагерців ходила приказка: «Найнявся, як продався».
Дедалі більшого значення в куркульських господарствах набувало вирощування і продаж баштанних культур, насамперед кавунів, які високо цінилися на ринках Херсона, Одеси, Києва і навіть Варшави.
Швидко розвивалася торгівля. 1897 року в селі, де проживало понад 4 тисячі чоловік, було 15 невеликих крамничок. Двічі на рік відбувалися ярмарки. Розвинутою була і борошномельна промисловість — діяло 37 вітряків.
У роки першої російської революції 1905—1907 рр. біднота Козачих Лагерів піднялася на боротьбу проти експлуататорів. Вона, зокрема, брала участь у розгромі поміщицьких економій, розташованих неподалік села.
Столипінська аграрна реформа прискорила руйнування селянської общини, зміцнила позиції куркулів. Козачолагерські багатії, одержавши кращі землі, виходили на хутори й відруби. Значна частина жителів переселилася на нове місце,— так виникло нове село — Козачі Лагері (тепер Горностаївського району), а також до села Чорнянки. Внаслідок цього в селі зменшилася кількість дворів і жителів. 1917 року в ньому налічувалося 752 двори (проти 1010 — у 1902 році) і 3200 чоловік населення. Становище бідноти не поліпшилося, навпаки, багато її зовсім обезземелилося.
На початку 90-х років XIX ст. село мало дві довгі вулиці, що простяглися упродовж берегів річки Конки. В центрі височіла церква. Типовим житлом селян були побілені саманні хати з очеретяним дахом і глинобитною долівкою. Двори здебільшого обгороджувалися плетеними тинами. Село мало досить для цієї місцевості зелені: на березі річки росли верби й осокори.
Злидні, епідемічні захворювання, неписьменність були постійними супутниками бідноти. Населення всієї Козачолагерської волості обслуговував лише один фельдшер. Першу школу відкрито в 1860 році. Діти бідняків часто не могли закінчити школу, бо з 8—10 років їм доводилося допомагати по господарству або навіть іти в найми. 1885 року в селі знали грамоту лише 188 чоловіків і 9 жінок. 1902 року в місцевій школі навчалося 139 дітей з села і навколишніх хуторів, у т. ч. 12 дівчаток. Школа утримувалася за рахунок сільської общини, в ній працювало 3 вчителі.
Багато лиха завдала Козачим Лагерям імперіалістична війна. Чоловіки пішли на фронт, у селян реквізовували тягло і вози, запаси продовольства. Господарства бідноти занепадали, розорювалися, в селі появилося багато вдів і сиріт.
Палко вітали трудящі села перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Радянську владу в Козачих Лагерях проголошено в січні 1918 року. 75 жителів села добровільно поповнили лави щойно створеної Червоної Армії, більшість з них становили колишні фронтовики.
В березні 1918 року, коли австро-німецькі війська наблизилися до Дніпра, в Козачих Лагерях було створено загони для боротьби проти загарбників. Один з них, очолюваний П. С. Кудасом, виступив на допомогу трудящим Херсона. Цей загін захищав від ворогів рідне село, бився під Олешками, поблизу села Солонців, але під натиском переважаючих сил ворога відступив за межі України. П. С. Кудас брав участь в боях під Царицином, після вигнання німецьких окупантів повернувся в рідні місця.
Наприкінці 1918 року австро-німецькі загарбники залишили село, але у січні 1919 року воно опинилося в зоні англо-франко-грецької інтервенції, тут шастали і білогвардійські банди. В лютому частини Червоної Армії визволили Козачі Лагері. Мирний перепочинок тривав недовго: у липні того року село захопили денікінці. В боротьбі проти ворогів відзначився партизанський загін козачолагерців, що входив до складу партизанського з’єднання П. І. Тарана. 28 липня 1919 року цей загін брав участь у сміливому рейді через Дніпро, в тил олешківського гарнізону денікінців. Відзначився в боях виходець з села, 18-річний партизан В. Фоменко. Він перевозив через Дніпро розвідників-червоноармійців, які двічі чинили успішні напади на штаб денікінців, розташований в Козачих Лагерях.
У січні 1920 року, після вигнання денікінців, у селі відновилася Радянська влада. Розгорнув діяльність волосний ревком. Та пройшло небагато часу і знову загриміли бої: у червні 1920 року село захопили враягелівці. В ході тривалих боїв село кілька разів переходило з рук у руки. Героїчно билися за Козачі Лагері червоні моряки із загону чорноморських суден. Флагманський артилерист штабу дивізіону канонерських човнів М. І. Подколзін і флаг-секретар штабу П. І. Михайлов за хоробрість, виявлену в цих боях, були нагороджені орденом Червоного Прапора.
Білогвардійці встановили режим жорстокого терору — спалили 20 хат козачолагерців за зв’язок з партизанами, розстріляли 16-річного розвідника — партизана Ф. Іванова, закатували Іллю і Пелагею Зелінських. Але народні месники, базуючись у дніпровських плавнях, завдавали відчутних ударів ворогу, активно допомагали частинам Червоної Армії, що займали оборону на правому березі Дніпра. 31 липня 1920 року один з жителів Козачих Лагерів переправився через Дніпро і розповів червоноармійцям про сили ворожого гарнізону, вказав розташування вогневих точок. Це допомогло їм здійснити успішну операцію проти врангелівців.
Остаточно Козачі Лагері від врангелівців визволено 28 жовтня 1920 року. Вже 1 листопада почав діяти волосний революційний комітет на чолі з Г. П. Сироті-ним. У своєму першому наказі ревком закликав населення до творчої праці і боротьби проти правопорушень. Подолання господарської розрухи, придушення опору ворогів радянського ладу стали головними завданнями ревкому. Опорою його у вирішенні цих завдань був сільський комітет незаможних селян, створений у листопаді 1920 року. Комнезам виступав активним захисником інтересів бідноти, провадив боротьбу проти бандитизму, організовував збирання хліба для Червоної Армії і населення міст, заготівлю дров для Херсона, сіна для потреб армії тощо. У травні 1921 року КНС налічував 22 члени.
Волосний виконавчий комітет, обраний в лютому 1921 року, вже через місяць передав повноту влади волревкому для боротьби з рештками банд, які знову підняли голову. Вибори до Рад відбулися влітку. Головою волосного виконкому став П. І. Крамаренко, учасник революційних подій 1917 року в Москві.
1922 року в Козачих Лагерях проведено перерозподіл землі з розрахунку 2 десятини на їдця. На піщаних грунтах селяни почали насаджувати виноград і фруктові дерева.
Але економічне становище трудящих все ще було нелегким. Скоротилася кількість худоби. Значна частина населення голодувала через неврожай в зв’язку з засухою 1921 року. Спеціальний сільський комітет для боротьби з голодом вживав енергійних заходів, щоб підтримати найбідніше населення. Велику допомогу надала й держава. В селі почали працювати пункти харчування для дітей і дорослих. Вчителі, комсомольці (осередок виник у травні 1921 року) організовували концерти, вистави, кошти від яких поступали у фонд допомоги голодуючим. На їх користь йшов і урожай з спеціально відведених земельних ділянок, які оброблялися спільними зусиллями жителів.
Саме в цей важкий час куркулі й недобитки білогвардійських загонів розгорнули шалену контрреволюційну агітацію. Використовуючи труднощі, спричинені голодом, вороги відкрито погрожували комуністам і членам комнезаму, пророкували швидкий кінець Радянської влади. Для встановлення порядку навіть виникла необхідність розмістити в селі 40 червоноармійців з кавалерійського полку. Але найбільш переконливим фактором для трудового селянства стала допомога держави. Навесні 1922 року, коли все ще лютував голод, для Козачолагерської волості виділили лише кукурудзи 1500 пудів. І незаможники підтримали свою владу. Вони повністю виконували продподаток, надавали всіляку допомогу в роботі волвиконкому.
Та вороги не заспокоювалися. Місцеві куркулі та бандитська зграя Палатая намагалися зірвати виконання продовольчого податку, чинили збройні напади на Козачі Лагері й навколишні хутори. У серпні 1923 року на загальних зборах жителів села з ініціативи комуністів і комнезамівців створено загін з 50 чоловік для організованої боротьби проти бандитів1. Завдяки рішучим діям та активній підтримці населення до грудня 1923 року з бандитизмом було докінчено.
В умовах гострої класової боротьби зростала політична активність незаможних селян. У селі широко відзначалися революційні свята. Так, 1 Травня 1920 року відбулися масова демонстрація й урочисті збори, резолюція яких засуджувала звірства міжнародного капіталу і висловлювала підтримку світовому пролетаріату. Козачолагерці вносили кошти на будівництво повітряного флоту і червоних казарм.
Душею всіх нових починань у селі були комуністи — голова сільради С. Левицький, С. Коршун, Я. Синько, А. Ситник, а також члени партії — робітники, направлені для роботи в село: Я. Муравйов, В. Богаткін, В. Гориславський та інші. Допомогу селу надавали й шефи — робітники Херсонського порту. Вони надсилали для бідноти вугілля, промислові товари, налагодили роботу парового млина, а також часто виступали з лекціями.
Багато уваги приділялося в селі й культурному будівництву. Заняття в школі розпочалися вже в листопаді 1920 року — через кілька днів після визволення Козачих Лагерів від врангелівців. 20 членів волосного відділу спілки працівників освіти, створеного наприкінці того року, вважали основним своїм обов’язком ліквідацію неписьменності серед населення. Лише протягом травня — червня 1921 року в селі було поставлено 9 вистав, проведено 2 концерти. Почала працювати хата-читальня. Діяло 5 пунктів ліквідації неписьменності і школа малописьменних. До 1924 року з 3584 жителів у селі вміли читати й писати 2311 чоловік. Працювали вперто, не покладаючи рук. Лише один з комуністів, Ф. Бакалинський, в минулому одеський робітник, навчив грамоти майже всіх жителів Кудасових хуторів. Добре працювала в селі спілка войовничих безвірників. 1924 року відбулося відкриття сельбуду, де відразу почали діяти драматичний і хоровий гуртки.
Нові відносини дедалі глибше проникали в життя села. Створений на загальних зборах жителів у квітні 1923 року комітет взаємодопомоги організував допомогу сім’ям червоноармійців, інвалідам, вдовам, піклувався про дітей-сиріт. Дещо раніше виникло кілька кооперативних товариств. Під контроль партійної організації було взято діяльність споживчого товариства, пайовиками його 1925 року було 88 селян, у т. ч. 41 бідняк і 16 незаможників.
Злагоджено працювали члени товариства виноградарів і виноробів. Підводячи підсумки господарювання, вони наприкінці 1923 року звернулися з сердечним листом до В. І. Леніна, в якому вітали вождя, бажали йому швидшого видужання. Діяли в селі й артілі мукомелів «Зоря» і «Робоча сила».
Таким чином, на 1926 рік комуністи, члени Ради селянських депутатів домоглися значних успіхів у справі нормалізації всіх сфер життя. Але дальший розвиток села був неможливий без колективізації одноосібних селянських господарств і повного подолання опору куркулів, які, незважаючи на обмеження з боку Радянської влади, застосовували різноманітні способи експлуатації бідняків. 1925 року загальні збори жителів села ухвалили, що наймати робочу силу можна лише через робітничий комітет. Крім того, створена на зборах трійка уповноважених мала взяти на облік усіх наймитів, які працювали у куркулів. Однак і після цих заходів куркулі порушували угоди, платили наймитам за важку працю копійки. Так, у 1927 році один з місцевих куркулів мав 4 наймитів, а угоду склав лише на двох. Платив він їм по 15—20 копійок за день, інколи ж — лише харчував.
Перший TСОЗ було організовано в Козачих Лагерях у серпні 1928 року. Він об’єднав 20 незаможницьких господарств. Значну допомогу ТСОЗу, а також бідноті надали сільські комсомольці. Вони організували супряги, очищували й протруювали зерно, ремонтували інвентар.
Восени 1929 року в Козачих Лагерях виникла перша артіль. їй дали символічну назву — «Пробудження». Вже через рік колгосп об’єднував понад 300 членів. Слідом за цим господарством виникли артілі «Червоний інтенсивник», «Культурна перемога», «Переможна хвиля». Всі артілі на початок 1930 року об’єднували 758 господарств, що становило 66,2 проц. їх загальної кількості.
Незважаючи на перешкоди, колгоспники добивалися організаційного зміцнення господарств. Колективізація в селі завершилася 1934 року. Того року середняки, що утримувалися від вступу до артілі, переконавшись у перевагах колгоспів, створили ще одне господарство — ім. Чапаева.
Основними галузями колгоспного виробництва в Козачих Лагерях були садівництво, виноградарство та городництво. Так, на 1936 рік артіль «Переможна хвиля» мала 112 га виноградників, 42 га саду, 34 — городу і баштанів, велике парникове господарство, пасіку. Колгосп «Культурна перемога» засіяв зерновими 280 га, мав 54 га саду і 60 га виноградників.
По-ударному працювали колгоспники. Натхненна праця давала чудові наслідки. Члени городньої бригади артілі «Переможна хвиля» В. Поповиченко, М. Панюшкін, Є. Іванченко зібрали високий врожай’ овочів — по 420 цнт з га. 1936 року вони були учасниками зльоту колгоспників-ударників у Москві. 1940 року колгосп «Культурна перемога» за високий врожай винограду (по 97,8 цнт з га) та артіль «Пробудження» за успіхи у розвитку свинарства були занесені до Книги пошани ВСГВ.
Велику пропагандистську, організаційну роботу провадила партійна організація. 1940 року вона налічувала 32 чоловіка. Комуністи, зокрема, підтримали цінну ініціативу комсомольців: створити передові комсомольські ланки — заспівувачі боротьби за підвищення продуктивності праці. Лекції, бесіди регулярно провадилися в колгоспних клубах, хатах-читальнях, червоних кутках, бібліотеках. Стінна газета колгоспу «Переможна хвиля» була представлена на ВСГВ 1940 року.
Комсомольці, сільська молодь багато зробили для впорядкування й озеленення села. їхніми руками збудовано стадіон. У передвоєнні роки Козачі Лагері були електрифіковані і радіофіковані. Розгорнулася робота в колгоспних клубах.
1934 року закінчено спорудження приміщення середньої школи. Всі діти шкільного віку навчалися, працювало 50 учителів. За передвоєнні роки середню освіту здобули 120 жителів села. 26 випускників продовжували навчання у вищих навчальних закладах.
Почалася Велика Вітчизняна війна. На захист Батьківщини у лави Червоної Армії пішло понад 400 чоловіків села. Жінки, старики, підлітки працювали не покладаючи рук: адже вся робота в колгоспах лягла на їх плечі. Фашисти все ближче підходили до Дніпра. Тому колгоспники почали евакуацію громадської худоби.
Гітлерівці окупували Козачі Лагері 11 вересня 1941 року. Ворог запровадив «новий порядок» — колгоспні клуби перетворив на стайні, школу — на табір для радянських військовополонених, де від голоду і хвороб щодня вмирало 3—5 чоловік. Окупанти розстріляли 12 активістів — людей, які встановлювали в селі Радянську владу, були зачинателями колгоспного руху. 350 юнаків і дівчат примусово вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Багато з них загинуло на чужині. Жорстока розправа чекала козачолагерців за найменші «провини». Біля сільської управи завжди стояла діжка з розсолом, де тримали шелюгові різки.
1943 року в селі діяла розвідувально-диверсійна група «Журналіст» у складі 6 чоловік під керівництвом М. В. Смілевського. Групу в район Козачих Лагерів направлено штабом 2-го Українського фронту для встановлення зв’язку з партизанами області, підготовки місць для висадки інших диверсійних груп.
4 листопада 1943 року підрозділи 2-ї гвардійської армії 4-гоУкраїнського фронту визволили Козачі Лагері від фашистських загарбників. Через село понад чотири місяці проходила лінія фронту. Під час форсування Дніпра тут точилися запеклі бої. Місцеве населення активно допомагало військовим частинам. Сміливим розвідником зарекомендував себе місцевий житель комсомолець І. В. Калайда. Він разом з армійськими розвідниками переправлявся через Дніпро, ходив «за язиком», здобув цінні відомості про дислокацію ворожих військ. Юнак удостоєний високої урядової нагороди — ордена Червоної Зірки. Мужньо боролися на фронтах війни радянські воїни — вихідці з Козачих Лагерів. 280 з них загинули смертю хоробрих, їх прізвища викарбувані на стелі, встановленій 1969 року в центрі села.
В нелегких умовах розпочалася відбудова господарства. Гітлерівці завдали артілям величезних руйнувань. Лише у колгоспі «Переможна хвиля» вони зруйнували 27 господарських будівель, млин, водокачку, вивезли або знищили 160 голів великої рогатої худоби, 529 овець, понад 80 коней, близько 100 свиней. Всі козачолагерські артілі зазнали збитків на суму понад 25,5 млн. карбованців.
За відродження села взялися всі жителі. Добре пройшла підготовка до весняної посівної кампанії 1944 року, в цей період було відремонтовано 56 га виноградників. Тяжко доводилося жінкам, підліткам: вони орали землю, запрягаючи у плуги корів, косили, заготовляли сіно для худоби. 15-річний юнак В. Левченко, готуючи грунт під озимину, щоденно зорював однолемішним плугом 2 га. Люди похилого віку, які вже не могли працювати в полі, теж знаходили собі роботу — вони правили косарям коси.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни, коли до села повернулися фронтовики, темпи відбудови прискорилися. Велику допомогу колгоспам насінням, племінною худобою подала держава. Поступово заліковувалися рани, завдані війною. Було освоєно всі довоєнні посівні площі. Розгорталося житлове будівництво, спорудження громадських будівель, приміщень для худоби. Жителі відремонтували шкільні приміщення, що збереглися, і вже 1 вересня 1944 року розпочалися заняття в школі. А в 1946 році закінчено відбудову приміщення середньої школи.
Протягом 1946—1947 рр. трудящі села на кошти, виділені колгоспами, відремонтували клуб. Відновили роботу гуртки художньої самодіяльності — драматичний, хоровий, художнього читання^ демонструвалися кінофільми. Розгорнула роботу сільська бібліотека.
Дальшому розвиткові економіки артілей сприяло об’єднання 1951 року 6 козачо-лагерських колгоспів в одне господарство ім. Мічуріна. За колгоспом закріплено близько 9 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1,7 тис. га орної землі, 683 га виноградників і садів, 170 га було зайнято під городніми культурами.
Держава надала новоствореному господарству довготерміновий кредит для завершення будівництва місцевої зрошувальної системи, виділила 200 тонн мінеральних добрив для виноградників і овочевих культур. Для обробітку садів, городів, виноградників створено спеціалізовану тракторну бригаду, яку забезпечили необхідною технікою. 1955 року вступило в дію 10 дощувальних установок. Площу під баштанними культурами розширили до 400 гектарів.
1957 року на базі колгоспу створено винрадгосп ім. Мічуріна — господарство, що спеціалізується на виноградарстві і садівництві, хоч має добре розвинуті й інші галузі: тваринництво (зокрема вівчарство), бджільництво. Незабаром виявилися позитивні наслідки цього заходу, насамперед в прискореному розвитку сільськогосподарського виробництва. Цьому великою мірою сприяло й зміцнення технічної бази. За станом на 1 січня 1969 року винрадгосп мав 55 тракторів, 6 потужних дощувальних установок нової конструкції, екскаватор, 19 автомобілів, багато інших агрегатів. У 1965 році село підключили до державної електромережі. Тепер електрика приводить у рух потужну водонапірну станцію, яка дає для поливу 1200 кубометрів води на годину. Крім того, за допомогою електромоторів подається-на поля вода з 9 свердловин. Значна частина винограду, збір якого в 1968 році досяг 2600 тонн, у радгоспі переробляється на виноматеріали для сухих, напівсолодких і шампанських вин. У 1968 році радгосп випустив валової продукції на 281 тис. карбованців.
Виробничим успіхам козачолагерців значною мірою сприяють чітка організація праці та широкий розмах соціалістичного змагання між бригадами і відділками радгоспу. Велику увагу цим питанням приділяє партійна організація, яка 1972 року налічувала 104 члени і кандидати у члени КПРС. Наслідки змагання систематично обговорюються на засіданнях партійного бюро. Широкого застосування в радгоспі набуло матеріальне заохочення працівників. Так 1971 року 34 передовики виробництва були премійовані путівками — туристськими і до будинків відпочинку. Кілька тваринників одержали грошові премії та цінні подарунки.
Комуністи Козачих Лагерів виступили ініціаторами змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та за достойну зустріч XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. Трудівники радгоспу з честю виконали взяті зобов’язання. Трудомістку роботу щодо укриття виноградників закінчено 20 листопада 1970 року — на 5 днів раніше терміну, передбаченого зобов’язанням. Робітники провели достроково реконструкцію карантинного питомника. Річний план виробництва молока виконано до 5 грудня.
Успішно завершено виконання восьмого п’ятирічного плану. У виноробному цеху за п’ятирічку виготовлено товарної продукції на 6,5 млн. крб. при плані 5,65 млн. План виробництва валової продукції виконано на 103,6 проц. Значно зросла продуктивність тваринництва. Урядовими нагородами відзначені високі трудові досягнення 10 робітників радгоспу.
В лавах сільської комсомольської організації 1972 року налічувалося 98 чоловік. 55 з них працюють .безпосередньо на виробництві, у т. ч. 21 — трактористами й комбайнерами. Профспілкова організація радгоспу налічує 1115 чоловік.
Комуністи, комсомольці, профспілковий комітет радгоспу разом з Радою депутатів трудящих і дирекцією радгоспу 1964 року накреслили план будівництва і впорядкування Козачих Лагерів. Згідно з цим планом в 1967 році завершилося спорудження хлібопекарні, наступного року розширено робочі кімнати будинку культури, добудовано корпус лікарні. За роки дев’ятої п’ятирічки планується спорудити торговий центр, середню школу на тисячу місць, 2 дошкільні дитячі заклади, клуб Із залом на 400 місць, колгоспний будинок відпочинку на 180 місць. Буде збудовано три радгоспні вівчарні, автогараж.
З ініціативи сільської Ради жителі упорядкували пляж, висадили тисячі фруктових і декоративних дерев на вулицях; упорядковано проїжджі шляхи. Але Козачолагерська сільрада не обмежує свою діяльність справами благоустрою і побуту. В центрі уваги виконкому — питання виробничої діяльності. Депутати вирішують питання механізації трудомістких процесів виробництва, роботи тваринницьких ферм, пропагування досвіду передовиків. Вони ведуть перед у соціалістичному змаганні. Так, для робітника радгоспу, депутата П. М. Глущака стало правилом виконувати норми виробітку на 150—180 процентів.
Єдність дій партійної організації, сільради і дирекції радгоспу, трудові звершення козачолагерців забезпечили великі зміни в житті села. Помітно поліпшилися побутові умови жителів. Протягом 1951—1970 рр. у селі споруджено 802 житлові будинки. 1965 року став до ладу будинок побутових послуг, де працюють швейна та взуттєва майстерні, перукарня, фотоательє, провадиться ремонт годинників, телевізорів, радіоприймачів. На кошти радгоспу побудовано три дитячі садки. 1970 року завершено спорудження двоповерхового приміщення сільської Ради депутатів трудящих.
В селі діє 20 торговельних точок з товарооборотом в 2 млн. крб. В особистій власності селян є 14 легкових автомобілів, 95 мотоциклів, 953 пральні машини, 410 газових плит. У недалекому майбутньому Козачі Лагері одержать природний газ.
Медичне обслуговування трудящих села здійснюють 24 працівники з вищою і середньою спеціальною освітою, які працюють в амбулаторії, лікарні на 25 ліжок, пологовому будинку. В селі Кринках розташований республіканський будинок відпочинку ім. Остапа Вишні.
Близько 900 учнів навчається у середній та восьмирічній школах Козачих Лагерів. Тут працює 50 вчителів. Діє вечірня школа сільської молоді.
Шанувальники книги мають змогу користуватися 3 бібліотеками — сільською, радгоспною, шкільною. Активно працює сільський будинок культури, де регулярно провадяться лекції, організовуються усні журнали, диспути, тематичні вечори тощо. При ньому діють жіноча рада, батьківський університет. Традиційними стали новорічні карнавали. 5 гуртків художньої самодіяльності об’єднують 127 самодіяльних акторів.
Добре працює місцева організація товариства «Знання», яка налічує 40 членів. Це — вчителі, лікарі, агрономи.
За роки Радянської влади село Козачі Лагері перетворилося на одне з найкрасивіших сіл Херсонщини. Добробут і культура, радість і щастя стали постійними супутниками життя населення.
В. І. КУТКОВА, 3. В. ПОЛІЩУК