Нова Маячка, Цюрупинський район, Херсонська область
Нова Маячка (дореволюційна паралельна назва — Велика Маячка) — селище міського типу, центр селищної Ради. Відстань до пристані Британи — 16 км, до залізничної станції Брилівка — 22 км, до районного центру — 56 км. Населення — 8550 чоловік. Селищній Раді підпорядковані селище Щасливе, села Марченка і Привільне.
Територія, на якій розташоване село, заселена з давніх часів. Про це свідчать археологічні знахідки, у т. ч. поховання з конем IV—V ст. н. е., де виявлено залізну зброю, кінські вудила, прикраси з золота, срібла, бронзи.
Нова Маячка заснована десь між 1805 і 1810 рр. кріпаками з Курської, Чернігівської, Полтавської губерній, котрі, рятуючись від кріпацького ярма та безземелля, тікали в таврійські степи. Село зростало досить швидко: вже 1822 року воно мало 370 дворів з 2100 жителями (1060 чоловіків та 1040 жінок).
За державним поселенням Новою Маячкою закріпили 21,3 тис. десятин землі. Жителі села займалися хліборобством, сіяли озиму і яру пшеницю. Значного розвитку досягло скотарство. 1822 року в селянських дворах налічувалося 2085 голів великої рогатої худоби, 3000 овець. Першопоселенці користувалися землею на правах займанщини до першого переділу 1845 року, після чого землю почали розподіляти за кількістю ревізьких душ. Починаючи з 1860 року, через кожні 4 роки провадилися т. зв. переверстки, під час яких відбиралася земля у боржників на строк до чотирьох років, що по суті призводило до обезземелення селян.
Селянська реформа 1861 року сприяла дальшому посиленню диференціації селянства. 1885 року в Новій Маячці, яка стала волосним центром, у 1286 дворах проживало 6,6 тис. чоловік. Щорічна сума викупних і інших платежів у поре-формений період становила 23,2 тис. карбованців.
Наприкінці XIX ст. чітко визначилося розшарування селянства у Новій Маячці. В руках 126 куркульських господарств перебувала основна частина земель, тягла і худоби. Лише 1884 року понад 30 куркулів купили у таврійських поміщиків більше ніж 5,5 тис. десятин землі. Свої земельні площі вони розширювали і за рахунок оренди. В заможних господарствах села постійно працювало близько 60 наймитів. Водночас 25 родин зовсім не мали землі. Крім того, налічувалося 111 господарств, які не обробляли польових наділів, у 109 дворах не було ніякої худоби.
Шукаючи виходу із скрутного становища, біднота наймитувала, йшла на сезонні заробітки. Сотні наймитів у період сільськогосподарських робіт гнули спини в маєтку графа Мордвинова. За виснажливу працю чоловіки одержували не більше 35—40 копійок за день, жінки — 25—30 копійок. Восени до села приїздили представники економій, які наймали людей для стрижки овець. Підрядчики заробляли на цьому великі суми грошей.
Частина незаможних селянських господарств вдавалася до оренди. Плата за користування клаптиками землі, які біднота брала у заможних господарів, щорік збільшувалася. Якщо наприкінці 80-х років XIX ст. селяни сплачували за оренду десятини землі 4,23 крб., то 1905 року ця плата досягла 14 крб. Розповсюдженою була здольщина, коли селяни віддавали землевласникові 2/5, третину, навіть половину врожаю. Недостатняя кількість землі, відсутність тягла, реманенту, висока орендна плата і, як наслідок цього, невилазні борги — у таких умовах жила біднота Нової Маячки. Селяни відчували й гостру нестачу пасовищ для худоби.
На початку XX ст. в селі налічувалося близько півсотні невеликих крамничок.
2 рази на рік збиралися ярмарки. Був паровий млин, 45 вітряків. Усі ці підприємства належали місцевим багатіям. Значного розвитку набула торгівля хлібом, який по Дніпру вивозився до Херсона, а звідти за кордон.
Трудящі Нової Маячки брали активну участь у революції 1905—1907 рр. У листопаді та грудні 1905 року почалися заворушення та виступи бідноти, яка спрямувала свій гнів проти поміщиків і куркулів. Вона разом з селянами навколишніх
сіл громила економії Скадовського, Штрома. Управитель маєтку Скадовського просив З грудня 1905 року таврійського губернатора направити каральний військовий загін для придушення виступів у Новій Маячці та в інших населених пунктах, де селяни, озброєні «рушницями і револьверами, більшість — тупою зброєю», громили поміщицькі маєтки. Ці виступи були ще неорганізованими, і поміщики силою зброї швидко розправлялися з учасниками аграрного руху. Багато селян було заарештовано і кинуто до олешківської в’язниці.
У роки революції в селі неодноразово з’являлися листівки, які закликали до повалення царизму, передачі землі селянству. Одним з розповсюджувачів їх був член РСДРП, житель Нової Маячки М. І. Михайленко, якого після поразки революції заслали на каторгу до Сибіру. Повернувся він до села лише в роки першої світової війни. М. І. Михайленко захищав владу Рад у партизанському загоні, боровся проти білогвардійців на Кубані. Загинув смертю хоробрих у 1919 році.
Далі поглибила розшарування селянства столипінська аграрна реформа. У 1908 році новомаячківська громада ухвалила рішення про розподіл землі і виділення на відруби. Це рішення не задовольнило куркулів: через два роки справу було вирішено на їх користь. 43 жителі села подали скаргу до комітету землевпорядних справ міністерства землеробства з проханням відмінити розподіл землі «за незаконним приговором». Скарга ця залишилася без відповіді. Зубожіння і розорення най-біднішої частини населення тривало. Користуючись цим, куркулі за безцінок скуповували землі у бідноти. Внаслідок цього 1915 року в селі з 2392 дворів налічувалося 605 безземельних господарств. Частина селян у пошуках кращої долі переселилася до Оренбурзької губернії та Казахстану. Але й на нових місцях їх чекали тяжкі випробування. Тому деякі переселенці повернулися до Нової Маячки. Не маючи власного господарства, вони заробляли на хліб наймитуванням у куркулів і в економіях. Революційні настрої в селі настільки посилилися, що власті для «підтримання порядку» тримали тут 20 поліцаїв і 25 кінних охоронників.
До 80-х років XIX ст. в селі не було жодного лікаря. Багатії користувалися лікарнями Херсона і Сімферополя. Відкриття 1885 року лікарні на 22 ліжка внесло деяке поліпшення у медичне обслуговування населення, однак у 1904 році на 23,7 тис. жителів волості припадав один лікар та акушерка. Зрозуміло, вони не могли охопити велику кількість хворих і, хоч при лікарні існувало інфекційне відділення, в селі поширювалися епідемічні захворювання.
Першу початкову школу в селі відкрито 1850 року, другу — через 15 років, а з 1883 року почала діяти земська реміснича школа. 1885 року на 8644 жителі письменних було 465. Того ж року в двох земських та церковнопарафіяльній школах навчалося 233 дітей, в т. ч. 33 дівчинки. Навчання велося лише російською мовою. Учням з бідняків через нестатки рідко вдавалося закінчити школу.
Понад 800 чоловіків — жителів Нової Маячки мобілізували на фронт у роки першої світової війни. Багато
їх під впливом більшовиків зрозуміли загарбницьку суть війни й включилися у революційну діяльність. Саме солдати-фронтовики принесли в село звістку про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року.
Прибулі з фронту С. Десна, Є. Алієв, П. Фесина, О. Горенко, В. Д. Крамаренко та інші створили більшовицьке ядро, навколо якого гуртувалися революційно настроєна молодь та найбідніше селянство. 28 квітня 1917 року в Новій Маячці створено Раду робітничих депутатів. Під керівництвом більшовиків, обурені продовольчою політикою Тимчасового уряду, жінки-солдатки в березні та вересні 1917 року підняли продовольчі заворушення, вимагаючи збільшення пайків, зниження цін на хліб. Для їх придушення у березні в село прибула військова каральна частина на чолі з повітовим комісаром Тимчасового уряду.
Революційно настроєні жителі Нової Маячки, з великою радістю зустрівши звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді, розгорнули боротьбу за встановлення Радянської влади, ^лютого 1918 року з ініціативи більшовиків у селі відбувся великий мітинг бідноти, учасники якого обрали ревком. Очолив його І. В. Леоненко. Ревком з допомогою найбідніших селян провадив розподіл худоби, реманенту і зерна, конфіскованих в нетрудових господарствах. Куркулі сплачували контрибуцію. Для забезпечення революційного порядку в селі ревком організував загін Червоної гвардії у складі 50 селян-бідняків. Бійці були озброєні гвинтівками, револьверами та гранатами. Комісаром загону став місцевий житель І. П. Кондратцев. Навесні 1918 року загін, очолюваний ним, увійшов до Дніпровського червоногвардійського загону, яким командував І. І. Матвеев. І. П. Кондратцев став заступником командира 4-го Дніпровського полку, сформованого у травні в Єкатеринодарі. Полк брав участь у боях за Новоросійськ, Ставрополь.
У лютому 1918 року в Новій Маячці виникла одна з перших на Херсонщині соціалістична спілка молоді, що об’єднувала 24 чоловіка. Молодь стала надійним помічником більшовиків у побудові нового життя.
У березні 1918 року Нову Маячку захопили австро-німецькі окупанти. Ревком перейшов на нелегальне становище. Для боротьби проти ворога більшовики Нової Маячки організували партизанський загін, на чолі його стали І. В. Леоненко і С. І. Десна. Кілька членів ревкому залишилися в селі для підпільної роботи. На допомогу підпільникам більшовики Олешок прислали уродженця Нової Маячки А. Я. Недождія. Він налагодив т/існі зв’язки з підпільниками Каховки і Олешок. З його участю влітку 1918 року веселі створено підпільну більшовицьку організацію. Партизани здійснили успішний напад на німецький гарнізон, дислокований у Новій Маячці. Окупанти навіть змушені були на деякий час відступити з села. В серпні—вересні з ініціативи та з допомогою Херсонського військово-революційного комітету в Новій Маячці організувався підпільний ревком у складі 5 чоловік.
Члени ревкому, більшовики виступали організаторами боротьби трудящих проти німецьких окупантів, яка посилилася восени 1918 року. Новомаячківські партизани координували свої дії з месниками сусідніх сіл.
Вигнали австро-німецьких окупантів з Нової Маячки у листопаді 1918 року. А вже на початку 1919 року розгорнулася боротьба трудящих проти англо-франко-грецьких інтервентів, у зоні окупації яких опинилася й Нова Маячка. Біднота поповнювала партизанський загін на чолі з А. Я. Недождієм, який розгорнув боротьбу проти інтервентів і білогвардійців. Навесні 1919 року в село вдерся кінний білогвардійський загін в складі 150 чоловік, що прямував на Перекоп. Новомаячківські підпільники через зв’язкового Г. Лященка сповістили про це чаплинців, які влаштували засаду і майже повністю знищили ворожий загін. Незабаром діяльність загону поширилася за межі волості.
В кінці лютого — на початку березня 1919 року в селі було відновлено Радянську владу. Підпільні волосний та сільський ревкоми легалізувалися. Члени ревкомів провадили велику роботу щодо зміцнення Радянської влади, організували запис добровольців до Червоної Армії, заготовляли та відправляли для червоноармійців продукти і одяг. Ці заходи знаходили всебічних підтримку трудового селянства. Представники від Нової Маячки брали участь у роботі першого повітового з’їзду Рад, що відбувся в Олешках у березні 1919 року. Мирний перепочинок тривав до літа 1919 року, коли цю територію захопили денікінці. Партизанські загони розгорнули активні бойові дії проти них. 29 липня народні месники зненацька наскочили на Олешки, захопивши 3 нові англійські гармати, великі запаси спорядження та обмундирування. Партизани визволили з тюрми більшовиків, а також жителів навколишніх сіл, заарештованих денікінською контррозвідкою.
Партизани Нової Маячки влилися до Дніпровського червоного стрілецького полку ім. Леніна, створеного за наказом повітового штабу у військових справах № 66 від 26 червня 1919 року. До складу полку як ескадрон увійшов партизанський загін Нової Маячки. Згодом полк реорганізували в 517-й стрілецький полк 58-ї дивізії. В ньому перебувало близько 200 жителів Нової Маячки.
У січні 1920 року червоноармійські частини 13-ї армії визволили село від денікінців. Ревком, створений тут, приступив до відбудови господарства, здійснення розподілу нетрудових земель. 6 травня 1920 року відбулися вибори до Ради селянських депутатів. Але на перешкоді мирного будівництва знову стали вороги — на початку червня 1920 року Нову Маячку захопили врангелівці. Знущання, терор, грабежі принесли населенню білогвардійці. 28 жовтня частини 51-ї дивізії та 8-й полк Латиської дивізії визволили село.
Закінчився період іноземної інтервенції і громадянської війни. Нова Маячка вступила в період мирної праці, відбудови і розвитку зруйнованого ворогами народного господарства. В селі відновила роботу сільська Рада. 85 проц. загальної кількості її депутатів становили бідняки. Почав працювати волревком. Боротьбу трудящих за побудову нового життя очолював партійний осередок, секретарем якого тривалий час був С. М. Шепель. Вже через три роки після закінчення громадянської війни робота осередку відзначалася як краща в районі. Активним помічником комуністів став комітет незаможних селян, що виник наприкінці 1920 року. Влітку наступного року він вже об’єднував 725 членів, у т. ч. 95 жінок.
У травні 1921 року здійснено перерозподіл землі, якою наділялися насамперед безземельні селяни, колишні партизани і сім’ї червоноармійців. Завдяки зрівняльному розподілу зовсім не стало господарств з наділами 50 і більше десятин, значно зменшилася кількість дворів, що мали по 20—25 і більше десятин землі (їх налічувалося 55). Водночас 377 господарств мали від 1 до 3 десятин землі, 438 — 3—6 десятин, 400 дворів — по 6—9 десятин, решта 332 господарства мали по 10—20 десятин. Здійснювалася націоналізація млинів, деяких крамниць. В будинки найбільш заможних господарів села поселялася біднота. У травні 1921 року почала працювати кузня, де ремонтували відібраний у куркулів реманент, виготовляли борони та інші сільськогосподарські знаряддя. На куркульські господарства було перекладено й основний тягар продовольчого податку. Наприкінці 1923 — у січні 1924 року за активною участю комнезамівців у селі заготовлено близько 52 тис. пудів хліба.
З ініціативи комнезамівців у грудні 1920 року в Новій Маячці відкрили селянський будинок, бібліотеку, почав діяти культурно-освітній гурток; було організовано медичний огляд інвалідів. Усі активісти села залучалися до вирішення питання про охоплення навчанням дітей шкільного віку. Почали роботу 5 трудових шкіл. Самовіддано працювали місцеві вчителі. Ні на день не припинилося навчання в ту голодну зиму 1921 року. Вчителі .допомагали в обладнанні та роботі 4 хат-читалень, 3 клубів, бібліотеки, народного театру. А коли в січні 1924 року сільрада відкрила першу школу ліквідації неписьменності серед дорослого населення, вчителі почали активно працювати й тут. У перший після закінчення війни час вони організували збір подарунків для поранених і хворих червоноармійців; допомагали збирати продовольчий податок. Вчителі читали лекції для населення, поставили виставу, збір від якої пішов на користь дітей місцевого дитячого будинку. У березні 1922 року на своєму волосному з’їзді вчителі вирішили щомісяця відраховувати 2 проц. зарплати для голодуючих дітей.
Радянська влада наділила незаможників землею, але для обробітку її не вистачало реманенту, тягла. Тому селяни на час сільськогосподарських робіт об’єднувалися в супряги (в Новій Маячці в перші мирні роки налічувалося 27 т. зв. двадцяток). У 1923 році виникло Новомаячківське сільськогосподарське кредитне кооперативне товариство. Товариство надавало у тимчасове користування незаможників сільськогосподарський реманент, допомагало й грішми. Значні кредити товариству виділила держава. Так, лише у квітні 1925 року воно одержало 1 тис. крб. для кредитування 54 господарств, 7060 крб. виділялося 276 господарствам для придбання корму худобі, 900 крб.— на племінну справу. Навесні 1923 року в Новій Маячці створено агроцентр, насіннєву ділянку. Організоване наступного року меліоративне товариство «Винсад» розпочало насадження винограду і плодових дерев на 121 га піщаних грунтів. У селі періодично діяли сільськогосподарські курси. У квітні 1925 року їх відвідувало 69 чоловік. На кінець 1926 року різними формами кооперації було охоплено 1217 селянських господарств Нової Маячки, переважно незаможних. Значно розширився оборот сільськогосподарського кредитного товариства.
Перша сільськогосподарська артіль створена в селі навесні 1921 року. їй відвели землі колишнього хутора Обревка з усіма будівлями й реманентом. Артіль об’єднувала 148 членів. Великою подією стала поява у господарстві першого трактора, за кермо якого сів житель села П. І. Руднєв. З жовтня 1924 року артіль називалася «Пам’ять Ілліча». Господарство досягло значних успіхів.
Добрий приклад населенню у справі кооперування сільського господарства показували комуністи і комсомольці. Вони першими вступали до кооперативних об’єднань, вели за собою незаможне селянство. 30 вересня 1928 року вони влаштували суботник — протруїли за день 500 пудів зерна, допомогли підготуватися до сівби кільком червоноармійським родинам.
Партійна організація та сільська Рада широко залучали до участі в колективізації сільського господарства жінок. Зокрема, на 15 жовтня 1928 року жінки становили абсолютну більшість у Новомаячківському птахівничому товаристві.
1928 року в селі виникли кілька сільгоспартілей і ТСОЗів — «Вільна Україна», «1-е Жовтня», «Світова зоря», «Нова громада», «Червона нива», «Червона зірка», «Червоноармійський». Ці господарства були ще маломіцними, економічно слабкими. Так, колгосп «1-е Жовтня» мав 82,5 десятини землі, 4 воли і 4 корови. Таке ж становище було і в інших господарствах. Всі сільськогосподарські роботи провадилися вручну.
Суцільна колективізація сільського господарства розгорнулася в Новій Маячці 1929 року. Тоді створено ще кілька колгоспів: «Маяк соціалізму», ім. Петровського, ім. 12-річчя Жовтня та ін. Всі господарства села обробляли 2840 га землі. Під озимою пшеницею було зайнято 883 га. Засівали поля переважно сортовим насінням. Вже в ті роки колгоспи збирали непогані врожаї. Так, у колгоспі «Червоноармійському» врожай озимої пшениці становив 49 пудів з десятини, а в одноосібних господарствах — 18. На 15 вересня 1929 року колгоспи здали державі 645 тонн хліба.
Зміцненню економіки колгоспів сприяло створення 1929 року Новомаячківської МТС. На перших порах вона мала 15 тракторів, 7 молотарок, автомашину. Через два роки на станції вже було 44 трактори. Широко розгорнулося соціалістичне змагання серед трактористів за зниження вартості обробітку грунту, економію пального, підвищення продуктивності праці. Трактористи Новомаячківської МТС, наприклад, 1931 року домоглися перевиконання норм виробітку в два-три рази. Впровадження техніки, передових форм обробітку землі сприяло підвищенню врожаїв. 1930 року в артілях врожайність озимої пшениці становила 7,1 цнт з га, ячменю— 6,1 цнт, вівса — 6,5 цнт, в одноосібних господарствах — відповідно 5,9 цнт, 4,9 цнт. 5,1 центнера.
Перешкодою на шляху колективізації сільського господарства був опір куркулів. Проникаючи до колгоспів, вони розвалювали їх роботу, агітували проти контрактації сільськогосподарської продукції, намагалися вороже настроювати перших колгоспників проти робітничого класу. Куркулі чинили й відверті терористичні акти. Були випадки підпалювання будинків, скирт соломи, отруювання худоби. Підстерігши якось увечері комсомолку Ірину Масюткіну, куркулі побили її, а потім кинули у колодязь. Дівчина випадково врятувалася, зачепившись за баддю, що висіла в колодязі.
Класова боротьба у селі завершилася перемогою колгоспного селянства: най-запекліших ворогів виселили за межі району, конфіскувавши їхнє майно.
павло
| #
ПРОКОМУНІСТИЧНИЙ БРЕД!
Reply