Цюрупинськ, Цюрупинський район, Херсонська область (продовження)
Налагоджувалася мережа закладів народної освіти. Уже 1921 року працювали 4 трудові загальноосвітні школи. В лютому відкрито школу для дорослих, а в листопаді — професійно-технічну школу. Широко розгорнулася боротьба з неписьменністю. З січня 1921 року діяли курси підготовки вчителів для шкіл лікнепу. Були проведені повітові з’їзди вчителів і лікарів. Працювати доводилося в надзвичайно складних умовах. Та потяг до знань, до освіти перемагав. Учасники батьківських зборів 4-ї Олешківської трудової школи, що відбулися 26 вересня 1921 року, відзначаючи важкі умови роботи вчителів, «…визнали за потрібне надати їм безповоротну одноразову допомогу грішми…».
В травні 1921 року в Олешках відкрито музей Революції, почав працювати комуністичний клуб «Перше травня». У клубі організовувалися лекції, бесіди, влаштовувалися спектаклі, концерти, працювали пропагандистські гуртки. З 20 по 26 грудня в Олешках проходив «тиждень книги». Серед населення розповсюджувалися спеціально виготовлені листівки, плакати: «Час ліквідувати народну темряву». Бібліотеки поповнювалися книгами. Проведено роботу щодо створення нових бібліотек і хат-читалень, яких у повіті 1921 року було 796.
Активну участь брали комсомольці й молодь у роботі гуртків художньої самодіяльності. Для підготовки організаторів культурно-масової роботи, лекторів у Олешках діяли гуртки, школи, студії тощо. 1924 року відкрито художньо-історичний музей.
Олешки ще в березні 1923 року стали центром району Херсонського округу Одеської губернії (з 1925 — по липень 1928 року належали до Херсонського округу, потім знову стали центром району і були до 1963 року, коли його ліквідовано. У 1965 році район відновлено). Визначною подією в історії міста було перейменування його 1928 року на Цюрупинськ на честь видатного партійного і державного діяча, соратника В. І. Леніна — О. Д. Цюрупи, який народився і провів дитячі роки в Олешках.
Ім’ям О. Д. Цюрупи названо першу сільськогосподарську артіль, що організувалася в місті у червні 1928 року. Слідом за нею утворилися колгоспи «Червона Україна», ім. Котовського, ім. Жовтневої революції, «Нове життя». Колгосп «Червона Україна» згодом очолив комуніст-двадцятип’ятитисячник А. Є. Рябущенко. Першим головою артілі ім. Жовтневої революції став М. Шепель, Велику роль в організації і розвитку колгоспів відіграли жінки. Вони домоглися організації дитячих ясел, створили жіночу сількорівську бригаду. Фундаторами артілі «Червона Україна» стали М. А. Добужинська, Н. А. Гуренок, Л. І. Полякова та інші. Вони й дотепер проживають у місті, продовжують трудитися у радгоспі.
Колективна форма господарювання швидко показала свої переваги над одноосібною і до 1930 року у Цюрупинську закінчилася суцільна колективізація сільського господарства. Для підготовки колгоспних кадрів були організовані курси агрономів, ветфельдшерів, бухгалтерів, бригадирів, овочівників. При райземвідділі діяла технічна рада, яка займалася пропагандою передового досвіду, організацією лекцій, екскурсій на зразкові виноградні плантації. Агропропаганда велася з допомогою фахівців державної сортодослідної дільниці овочевих культур.
Особливі грунтові умови (сипучі Олешківські піски) спричинялися до вкрай низької врожайності зернових культур, тому колгоспи сконцентрували зусилля на розвитку овочівництва та виноградарства, домігшись у цьому значних успіхів. У числі відзначених на Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1940 року були колгосп ім. Цюрупи, Цюрупинська сортодослідна дільниця овочевих культур, науково-дослідна станція по освоєнню Нижньодніпровських пісків.
З розвитком господарства помітно зростали прибутки колгоспів і їх членів. 1939 року прибуток колгоспу ім. Цюрупи перевищив 1 млн. крб., а оплата трудодня досягла 17 крб. 70 коп. В артілі «Нове життя» річний прибуток перевищив 530 тис. карбованців, а оплата трудодня досягла 15 крб. 20 копійок в грошовому виразі, а в колгоспі ім. Котовського — 9 карбованців.
Певні зрушення відбулися і в промисловому розвитку Цюрупинська 30-х років. Промкомбінат і три промислові артілі виготовляли господарсько-побутові товари і будівельні матеріали. Одна з артілей — «Трудлозовик» спеціалізувалася на виробництві легких і зручних меблів з лози, що мали великий попит серед населення. Харчокомбінат забезпечував жителів хлібними, м’ясними і молочними виробами, безалкогольними напоями. На винному заводі харчокомбінату здійснювалася первинна переробка місцевого винограду. Поблизу міста велася розробка торфу.
Медичне обслуговування населення здійснювали 28 лікарів, які працювали у районній лікарні з поліклінічним відділенням. Усі діти шкільного віку навчалися в трьох середніх і одній семирічній школах, педагогічний, колектив яких налічував понад 120 учителів. У 1935 році до Цюрупинська з Нововоронцовки переведено ветеринарний технікум, який протягом 1935—1941 рр. підготував близько 400 фахівців. З 1934 року в місті працював радіовузол. Діяли кінотеатр, і будинок культури.
Та насунулося грізне лихо — 22 червня 1941 року на країну Рад вчинили напад німецько-фашистські загарбники. На захист Вітчизни пішло понад 1600 цюрупинців. У липні створено винищувальний батальйон, який здійснював охорону військових об’єктів і підприємств. У зв’язку з наближенням фронту колгоспи Цюрупинська евакуювали на схід худобу і сільськогосподарський реманент.
10 вересня 1941 року німецько-фашистські війська окупували Цюрупинськ. За короткий час від рук гітлерівців загинуло 2160 мирних жителів міста і сусідніх населених пунктів, 2 тис. військовополонених радянських солдатів і офіцерів. За час окупації вороги вивезли до Німеччини 356 молодих цюрупинців.
Трудящі піднялися на боротьбу проти ненависного ворога. На території району протягом вересня 1941 року — лютого 1942 року діяв партизанський загін на чолі з учасником громадянської війни О. Ю. Гірським і головою виконкому Херсонської міськради депутатів трудящих О. К. Ладичуком. В окупованому місті діяла молодіжна підпільна організація «Юнармія». Члени організації — юнармійці О. О. Фомін (керівник організації), О. Г. Бендерський, Л. П. Сергієнко, С. В. Пономаренко, В. В. Пономаренко, С. М Проценко, В. М. Таран, М. І. Ясинський, Г. Т. Іванов, К. К. Глущенко, В. П. Фоміна та Б. О. Бабенко дали письмову клятву: «Ми, учні Цюрупинської середньої школи № 1 ім. С. М. Кірова, нині — підпільники-партизани Великої Армії народних месників, вступаючи в загін «Юної Армії», клянемося сміливо боротися з фашистськими окупантами за визволення Батьківщини». Юні патріоти писали і розповсюджували листівки, псували телефонно-телеграфний зв’язок, виводили з ладу техніку ворога, організували втечу військовополонених, яких німецько-фашистські окупанти тримали у приміщенні школи. Після визволення Цюрупинська юнармійці продовжували боротьбу зі зброєю в руках у лавах Радянських Збройних Сил. В боях на Дніпровській заплаві смертю хоробрих загинув розвідник Г. Т. Іванов. На польській землі ворожа куля обірвала життя кулеметника С. В. Пономаренка. Командир загону «Юнармія» О. О. Фомін у складі Донського козачого кавалерійського корпусу з боями пройшов шлях від Цюрупинська до Австрії. Юнармійці нагороджені медаллю «Партизану Великої Вітчизняної війни», О. О. Фомін — 1-го ступеня, інші — 2-го ступеня, а за бойові заслуги на фронтах — іншими орденами й медалями.
Визволили Цюрупинськ від фашистів 4 листопада 1943 року бійці 87-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням полковника К. Я. Тимчика з 13-го гвардійського стрілецького корпусу 2-ї гвардійської армії. Червоноармійці здійснили стрімкий наступ на місто не зі сходу, де були споруджені міцні укріплення, а з півдня. Через бездоріжжя гвардійці на руках доставили до сусіднього села Костогризового полкову і дивізійну артилерію. Раптовий вогонь захопив фашистів зненацька. Багато ворожої техніки потрапило до рук червоноармійців, було взято у полон багато гітлерівців.
Проте бої в районі Цюрупинська на цьому не закінчилися. Ворогам вдалося утримати поблизу залізничної станції Цюрупинськ передмостове укріплення площею близько 100 кв. км. Цей плацдарм мав велике стратегічне значення, бо він прикривав підступи до пониззя Дніпра. Плацдарм було укріплено чотирма рядами траншей з багатьма дзотами та бліндажами, які мали по 6—8 накатів рейок. 16 грудня 1943 року війська гвардійських 2-го механізованого та 13-го стрілецького корпусів почали штурм передмостового укріплення. В ніч на 20 грудня впав останній, головний опорний пункт ворога. Над залізничною станцією замайорів червоний прапор.
Навіки рідним став Цюрупинськ для багатьох його визволителів. Після закінчення війни в ньому оселилися М. І. Шевцов, І. П. Саєчкін, М. Ю. Бутін та інші. Вони й зараз живуть у місті, часто зустрічаються з молоддю, розповідають про дні героїчних боїв.
На фронтах Великої Вітчизняної війни сотні цюрупинців проявили мужність і відвагу в боротьбі проти ворога і були нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу. Не повернулося до рідного міста близько 500 чоловік. їх імена викарбувані на гранітних плитах меморіального комплексу в міському парку. Там же, у двох братських могилах поховані 3,5 тис. бійців і командирів, які загинули в районі Цюрупинська. В пам’ять про полеглих у боях за Батьківщину палає вічний вогонь. В селі Бубяй Шауляйського району Литовської РСР стоїть пам’ятник жителю Цюрупинська, гвардії рядовому П. Л. Литвинову. Виконуючи наказ командування затримати наступаючих фашистів, він разом з товаришами протягом двох з половиною годин утримував позицію прицільним вогнем з автоматів. І атака гітлерівців захлинулася. Але сім «тигрів» рушили проти відважних бійців. П. Л. Литвинов зв’язав кілька гранат і кинувся під головний танк. «Тигр» запалав, а інші повернули назад. За цей подвиг П. Л. Литвинову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У важких умовах довелося відбудовувати господарство. Окупанти завдали місту великої шкоди — пограбували підприємства і колгоспи, зруйнували приміщення школи, райвійськкомату, багато житлових будинків. Збитки, заподіяні фашистами, перевищували 10 млн. крб. Організаторами і керівниками трудящих у боротьбі за відродження економіки міста були комуністи. З перших після визволення днів відновила роботу міська Рада депутатів трудящих.
Напружена праця незабаром дала перші наслідки. На кінець 1944 року в місті розпочали роботу промкомбінат, винзавод, харчокомбінат. Без втрат зібрано урожай. 1945 року відновили діяльність міський радіовузол, районний будинок культури. У двох бібліотеках міста налічувалося понад 5 тис. книг.
Після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни до рідного міста повернулися демобілізовані воїни. їм надавалася всіляка допомога: в районі було відремонтовано 509 будинків, де проживали солдатські сім’ї, надано матеріальну допомогу 452 родинам бійців, що загинули на фронті. Держава надала колишнім фронтовикам довгострокові кредити на будівництво і ремонт жител, їм допомагали у трудовлаштуванні.
Вчорашні воїни приступили до роботи. їх успішна праця сприяла тому, що колгосп ім. Цюрупи у жовтні 1945 року достроково виконав план хлібозаготівель. Вже 1949 року артіль ім. Котовського вийшла в число передових.
Трудящі поступово долали труднощі післявоєнного часу. В галузі сільськогосподарського виробництва цьому сприяло проведене 1950 року об’єднання цюрупинських артілей в одне велике господарство — ім. Цюрупи. Партійна організація артілі, вміло поєднуючи політичну й організаційно-господарську роботу, швидко добилася дальшого піднесення виробництва. У 1954 році колгосп одержав високий урожай городніх культур: по 400 цнт огірків з га, по 108 цнт помідорів. Непоганих успіхів досягли й тваринники. 1958 року колгосп став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Наступного року на базі артілі створено радгосп «Цюрупинський» — велике багатогалузеве господарство, за яким закріплено 6,2 тис. га землі, з них 640 га зайнято під садами і виноградниками. Значного розвитку в господарстві набуло тваринництво, насамперед вівчарство. Радгосп має винзавод.
Передових трудівників радгоспного виробництва знають далеко за межами району. Це — керівник першої у радгоспі ланки комуністичної праці Н. А. Гуренок і ланкова Г. І. Пулинець (обидві нагороджені орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора); знатний чабан Херсонщини П. П. Зелінський. За успішну працю у роки восьмої п’ятирічки його нагороджено орденом Жовтневої Революції, він був делегатом XXIV з’їзду КП України.
Але економічна характеристика Цюрупинська з кінця 50-х років у все більшій мірі стала визначатися розвитком промисловості. У 1958 році розпочалося спорудження целюлозного заводу — сучасного підприємства високої технічної культури. Завод було оголошено всесоюзною ударною комсомольською будовою. Тут працювали представники багатьох братніх республік: росіяни й українці, білоруси й молдавани, казахи й латиші. Самовіддано трудилася на будові бригада бетонників, керована комуністом М. Ф. Федоровим — перша в районі бригада комуністичної праці.
15 грудня 1962 року колектив заводу провів дослідну варку целюлози. Наступного року завод першим в СРСР освоїв виробництво біленої целюлози з очерету, а ще через рік — з осики. У 1964—1965 рр. продукція його експонувалася на Виставці досягнень народного господарства СРСР. Колектив заводу нагороджений дипломами 1-го і 2-го ступенів, а 6 працівників — 2 золотими, срібною і 4 бронзовими медалями виставки. Виробнича потужність заводу — 25 тис. тонн високоякісної відбіленої продукції на рік. В 1968 році розпочато будівництво другої черги заводу, де буде виготовлятися фільтрувальний папір для очистки моторного палива.
Підприємство першим у районі включилося у змагання на честь 50-річчя встановлення Радянської влади і вийшов переможцем, одержавши на вічне зберігання ювілейний прапор обкому партії та облвиконкому. До 1968 року 210 передовиків виробництва завоювали звання ударників комуністичної праці. Організатором змагання виступає партійна організація, яка налічує понад 180 комуністів. Не відстають і комсомольці. Свідченням їх трудового ентузіазму є ювілейний прапор райкому комсомолу, вручений заводській комсомоли на вічне зберігання за першість у змаганні на честь 50-річчя ВЛКСМ.
Цєлюлозники виступили заспівувачами змагання за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, за дострокове виконання восьмого п’ятирічного плану. Вони домоглися підвищення продуктивності праці за роки п’ятирічки на 30 проц, виконали план до 20 грудня 1970 року, виробивши додатково 861 тонну високоякісної целюлози. Трудові успіхи у восьмій п’ятирічці кращого варщика целюлози О. В. Лукичова відзначені орденом Леніна, ветерана заводу С. Й. Козлова — орденом Жовтневої Революції. На честь XXIV з’їзду КПРС трудівники заводу достроково завершили будівництво нового цеху лігновуглецевих плит. Першу продукцію цех випустив 28 березня 1971 року, сировиною для неї стали відходи основного виробництва.
У Цюрупинську є також завод металовиробів, харчокомбінат з цехами консервним і безалкогольних напоїв. 1969 року став до ладу молокозавод, який переробляє за добу 75 тонн молока. Комбінат побутових підприємств, що має свої філіали у всіх великих населених пунктах району, щорік збільшує обсяг послуг населенню. Є в Цюрупинську рибоводний завод, об’єднане господарство залізничного транспорту, автоколона, річкова пристань, риболовецька бригада, шовкобаза, кілька будівельних організацій. Таким став промисловий Цюрупинськ, на підприємствах якого працює близько 1,2 тис. робітників (у довоєнні роки — 300). У місті діє 32 торговельні підприємства.
Цікава історія столітнього Цюрупинського лісу, нині улюбленого місця відпочинку трудящих. У дореволюційний час тисячі гектарів рухомих пісків, що оточували місто, наступали на ниви й виноградники, ховали під собою посіви і насадження. 1834 року царський уряд відпустив 5 тис. крб. для закріплення пісків. Але ці роботи обмежувалися лише насадженням шелюги й осокорів, тому великих наслідків не дали. Згодом пробували насаджувати дуб, ясен, березу, сосну, акацію, але вони приживалися лише частково, більшість зелених насаджень гинула. Широко, на науковій основі розгорнулися ці роботи лише за Радянської влади, особливо після того, коли у Цгорупинську організували Нижньодніпровську науково-дослідну станцію залісення пісків і виноградарства. Істотний внесок у розв’язання цієї проблеми доктора сільськогосподарських наук В. М. Виноградова, кандидата сільськогосподарських наук Д. П. Топогрицького, який вивів новий сорт швидкоростучої «тополі Топогрицького», та інших. Близько 45 тис. га лісів і виноградників вирощено з їх допомогою на сипучих пісках. На станції створено чудову колекцію винограду, яка налічує 1020 сортів. У 1970 році закладено нову колекцію, де вже буде 1500 сортів винограду. До цюрупинських науковців часто приїздять вчитись їхні радянські, а також зарубіжні колеги. У вересні 1968 року тут було проведено науковий семінар для працівників лісу Азії, Африки і країн Латинської Америки. Влітку 1971 року на станції відбулася виїздна сесія ВАСГНІЛу по темі: «Залісення пісків Європейської частини CPСP».
У Цюрупинську діє механізований лісгоспзаг. Працівника підприємства ланкову М. Г. Реуцьку за самовіддану працю нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Трудівники міста готуються до гідної зустрічі 50-річчя утворення СPСP. На трудову вахту за право носити звання колективу ім. 50-річчя СPCP стали робітники промислових підприємств. Оголошено конкурс-огляд наочної агітації. Райком КП України провів теоретичну конференцію на тему: «Утворення і розвиток CPСP — торжество ленінської національної політики». Міцніють дружні зв’язки трудящих Цюрупинського району і Ачхой-Мартанівського району Чечено-Інгушської APСP.
Чудові перспективи міста в дев’ятій п’ятирічці. На будівництво і розширення виробничих потужностей заплановано виділити 46 млн. крб. (у восьмій п’ятирічці освоєно 7 млн. крб.). Удвоє зросте випуск валової продукції. 1972 року завершиться спорудження другої і розпочнеться будівництво третьої черги целюлозного заводу, розпочато спорудження великого вантажного порту. До кінця п’ятирічки у місті з’являться завод силікатної цегли, рибокомбінат, торговельний центр, завершиться реконструкція цехів комбінатів харчового та побутового обслуговування. Наближається до кінця будівництво нових приміщень районної лікарні і поліклініки, палацу культури. Передбачено спорудження мосту через Дніпро і прокладення тролейбусної лінії, що зв’яже місто з Херсоном.
Активно працює міська Рада депутатів трудящих, що складається з 55 чоловік. Очолює виконком міськради колишній фронтовик, учасник визволення Херсонщини від фашистських загарбників О. В. Лук’янов. При Раді діє 6 постійних комісій. Витрати за бюджетом 1970 року становили 161,1 тис. крб. З них на впорядкування використано 80 тис. крб. (на 1972 рік заплановано 125 тис.), на розвиток народної освіти — 4,2 млн. крб. 1971 року на розвиток культури асигновано 20,6 тис. крб., охорони здоров’я— 57,4 тис. карбованців.
В місті ведеться широке житлове будівництво. Поблизу целюлозного заводу виросли нові квартали сучасних багатоповерхових будинків, з’явилися нові вулиці. Незабаром, після закінчення спорудження дільниці газопроводу Херсон— Крим, жителі зможуть користуватися природним газом.
Добре поставлена у Цюрупинську справа охорони здоров’я трудящих. Діють лікарня на 150 ліжок, поліклініка з численними кабінетами, пропускна спроможність якої 300 чоловік на добу. Є протитуберкульозний диспансер. На околиці міста, поблизу лісу, розташований протитуберкульозний санаторій ім. Фрунзе. На варті здоров’я населення стоять 48 лікарів і 119 чоловік з середньою медичною освітою. Діють 4 дитячі садки, ясла.
Молоді цюрупинці здобувають освіту у двох середніх і восьмирічній школах, в яких навчаються понад 2,5 тис. дітей. Діють спецшкола-інтернат, середня школа робітничої молоді, дитяча музична школа, дитячий будинок. 207 вчителів працюють у школах міста. І серед них немало справжніх майстрів педагогічної справи. Одна з найдосвідченіших вчительок Цюрупинська — В. М. Бедзіо за багаторічну працю нагороджена орденом Леніна. Н. М. Курінна відзначена орденом Трудового Червоного Прапора. Дзвенить дитячими голосами районний будинок піонерів. Працює ветеринарний технікум.
В центрі Цюрупинська височить красива триповерхова споруда середньої школи № 1. Багата її історія. Заснована в Олешках понад 150 років тому, вона була третім навчальним закладом у Таврії. Один вчитель, двадцять учнів. Приміщення — підсліпувата хатина. Тепер це одна з найбільших шкіл у районі, де 62 вчителі навчають понад 1 тис. дітей. Колектив школи свято шанує і примножує кращі традиції, по праву гордиться здобутками навчального закладу.
Великого поширення набули нові форми роботи з молоддю і підлітками. Під час літніх канікул у місті діє комуна школярів ім. Цюрупи. Члени її вивчають радіосправу, розшукують нові матеріали про О. Д. Цюрупу, листуються з сином видатного земляка, який подарував учням середньої школи № 1 цікавий документ: проект першої Радянської Конституції, на титульному листі якої О. Д. Цюрупа зробив напис: «Моїм дітям — замість заповіту».
В дитячій спортивній школі загартовують своє здоров’я 250 учнів. З золоті, срібну і 2 бронзові медалі здобули протягом 1968—1970 рр. на республіканських змаганнях з веслування на байдарках О. М. Степанова, майстер спорту Т. М. Синєпольська, Т. П. Альохіна та інші цюрупинські спортсмени.
У місті є будинок культури, 2 широкоекранні і 2 літні кінотеатри, меморіальний музей О. Д. Цюрупи, 11 бібліотек, у т. ч. районна бібліотека для дорослих — заклад відмінної роботи.
Багата талантами цюрупинська земля. Це переконливо продемонстрували самодіяльні митці під час фестивалів, присвячених 50-річчю Радянської влади та 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. З великою насолодою слухають любителі пісні виступи хорових колективів районної лікарні, санаторію ім. Фрунзе, кількох шкіл. Чудовий драматичний колектив створено і на целюлозному заводі. Місцеві аматори готуються до обласного фестивалю самодіяльного мистецтва на честь 50-річчя утворення СРСР.
Широке визнання в місті дістали «ленінські п’ятниці», на яких керівники партійних і радянських установ району зустрічаються з цюрупинцями. Районний комітет партії, 39 первинних партійних організацій, які об’єднують 900 комуністів і кандидатів у члени партії, великого значення надають формуванню комуністичної свідомості трудящих. Для цього при райкомі партії регулярно провадяться заняття шкіл партійного активу і лекторської майстерності. 33 комсомольські організації міста налічують 1760 членів ВЛКСМ. Передовик виробництва комсомолець Г. С. Соколенко, робітник целюлозного заводу, був делегатом XVI з’їзду ВЛКСМ.
Влітку до цюрупинського причалу один за одним прямують швидкі річкові трамваї. Сюди їдуть туристи і відпочиваючі з різних місць Радянського Союзу.
Екскурсанти звичайно прямують до пам’ятника О. Д. Цюрупі, встановленого 1960 року на площі біля пристані (скульптор — І. Г. Шапко), знайомляться з експозицією музею, відкритого в будинку, де народився і жив О. Д. Цюрупа. На міському кладовищі поховані два його брати — М. Д. і Л. Д. Цюрупи, які були в числі організаторів транспортування нелегальної літератури через Александрію на початку XX ст. В радянський час М. Д. Цюрупа став заслуженим діячем науки, професором Московського інституту хімічного машинобудування ім. Менделєєва. Помер 1954 року в Цюрупинську. Л. Д. Цюрупа після революції працював на відповідальних посадах у народному господарстві. Помер 1933 року. Неподалік від них поховано талановитого російського винахідника Ф. А. Пироцького, який 1880 року збудував і випробував перший у Росії трамвай. Уродженцями Цюрупинська є російський радянський письменник К. Г. Кудієвський, скульптор А. С. Шаталов.
Цюрупинськ став одним з улюблених місць відпочинку багатьох ленінградців, москвичів, рижан. Тут є все, що потрібне для зміцнення здоров’я: щедре сонце, чисте повітря, прозора вода, п’янкий хвойний ліс, овочі, виноград, кавуни. З Цюрупинська можна поїхати автодорогою до Краснознам’янського зрошувального каналу і на власні очі побачити, як Дніпрові води оживляють споконвічно спраглі землі сонячної Таврії.
Трудящі Цюрупинська люблять своє зелене місто, гордяться його героїчним минулим і славетним сучасним, докладають усіх сил для того, щоб ще прекраснішим стало воно в майбутньому.
Я. О. ЄЛЬЧАНІНОВА, Є. Я. ПОЛІЩУК