Фрунзе, Генічеський район, Херсонська область
Фрунзе (до 1937 року — Юзкуї) —село, центр сільської Ради. Розташоване на північно-західному узбережжі Утлюцького лиману Азовського моря, за 12 км від міста і залізничної станції Генічеськ. Населення 3310 чоловік. Сільській Раді підпорядковано село Придорожнє.
Село Юзкуї засноване на початку XIX століття. Сюди переселилося 70 сімей державних селян з села Черненського Тамбовської губернії. Вони займалися землеробством, скотарством, меншою мірою — рибальством. Цьому сприяли неосяжні степові простори і близькість моря. Нове поселення швидко зростало. У 1822 році тут було 894 жителі. Переселенцям нарізали по 11,2 десятини землі на ревізьку душу. Але дальше зростання села за рахунок природного приросту населення та нових груп переселенців позначалося на земельних ділянках, які дедалі подрібнювалися. В 1874 році община провела перший перерозподіл землі між наявними душами чоловічої статі, яких за переписом 1858 року в селі налічувалося понад тисячу. Наступний переділ община ухвалила здійснити через 10 років.
Наприкінці 1861 року Юзкуї стали центром волості й були одним з великих сіл Мелітопольського повіту. Село забудовувалося складеними з саману хатами. Тут торгувало чотири приватні крамниці, були цегельня, дві колісні майстерні та бондарня. Щороку відбувався великий ярмарок. Відкрили парафіяльну школу.
З 1866 року, згідно з царським указом про поземельний устрій державних селян, община с. Юзкуїв сплачувала щорічно 12 633 крб. різних платежів. На ревізьку душу припадало по 12 крб. Бідняки й переважна частина середняків неспроможні були сплачувати таку суму, і незабаром заборгували казні 2 тис. крб. Тяжке матеріальне становище жителів села погіршало ще й через епідемію чуми, від якої загинуло дві третини великої рогатої худоби.
Проникнення капіталізму в сільське господарство з кожним роком поглиблювало класове розшарування села. За подвірним переписом 1884 року в Юзкуях було 518 дворів, налічувалося 3535 жителів (у т. ч. 1780 осіб чоловічої статі). Вони мали в користуванні 5510 десятин орної землі та 2670 десятин толоки. І хоч община купила ще 8900 та орендувала 889 десятин, за розподілом на кожну душу чоловічої статі припадало 8,6 орної землі і 1,41 десятини толоки. А в умовах частих посух та низьких врожаїв, примітивної культури землеробства для прогодування багатодітної сім’ї потрібно було мати не менше 16—18 десятин орної землі. Проте в селі 60 господарств засівали до 5 десятин, 97 — від 5 до 10 десятин, 12 господарств не сіяли зовсім. Не мали робочої худоби — 61 господарство, плугів — 244, а взагалі ніяких грунтообробних знарядь — 193 двори. Щоб остаточно не розоритися, чоловіки із 179 сімей постійно ходили на заробітки. Біднота й чимало середняків змушені були вдаватися до супряги та найму.
У праці «Нові господарські рухи в селянському житті» В. І. Ленін, посилаючись на книгу російського економіста В. Ю. Постникова «Південноросійське селянське господарство», наводить опис супряги. Тут, зокрема, говориться: «В селі Юзкуях… супряжники часто букерують за день не більш як 1 дес., тобто вдвоє менше проти норми». Цілком зрозуміло, що врожайність у зв’язку з цим була низькою. У Юзкуйській волості вона становила в середньому 50 пудів зернових з десятини.
У той же час міцніли куркульські господарства, яких у селі налічувалося понад 30. Вони мали 40—50 і більше десятин землі на двір, достатню кількість інвентаря, по кілька пар коней і волів. Куркульські наділи збільшувалися й за рахунок оренди та прикупної землі. Місцеві багатії лише в селян, що не мали інвентаря, орендували 290 десятин орної землі. У 1906 році ще 30 бідняцьких сімей віддали в оренду свої наділи і рушили шукати заробітків у порту Генічеська та на соляних промислах.
Селяни неодноразово піднімалися на боротьбу за поліпшення свого економічного становища, вимагали перерозподілу землі, зменшення податків, запровадження безплатного навчання у школах.
Жителі Юзкуїв практично були позбавлені кваліфікованої медичної допомоги. Єдиний фельдшер, що працював тут, обслуговував й інші села волості.
Земську школу на дві класні кімнати відвідувало 123 учні (у т. ч. 34 дівчинки) з 103 найбільш заможних сімей. В Юзкуях було лише 418 чоловік, які вміли сяк-так писати.
Великі надії на поліпшення свого становища покладали селяни, коли дізналися про повалення самодержавства. Проте дуже швидко вони переконалися в марності своїх сподівань, зрозуміли, що Тимчасовий уряд відстоює інтереси багатіїв. У селі виникла група прихильників більшовиків. Під впливом її агітації найбідніші селяни самовільно захоплювали землі місцевих куркулів, їх садиби, відмовились сплачувати борги з орендної плати. На початку червня 1917 року в Юзкуях була створена Рада селянських депутатів.
Радо зустріли жителі села звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. 9 січня 1918 року Радянська влада була проголошена в Юзкуях. У селі відразу утворили революційний комітет, до складу якого тоді ввійшли: більшовик М. К. «Цінник, бідняк «Л. В. «Тінник, ремісник Г. Г. Сажнєв. Члени ревкому здійснили перерозподіл землі та виділили селянам частину конфіскованого в багатіїв інвентаря.
З піднесенням почали готуватися хлібороби до весняної сівби, але в квітні 1918 року село захопили австро-німецькі загарбники. Ревком перейшов на підпільне становище і керував боротьбою селянства проти окупантів. У листопаді жителі села нарешті позбулися загарбників, та в грудні 1918 року до Юзкуїв вдерлися частини денікінського генерала Тілло.
У цих складних умовах сільський революційний комітет, який залишався на нелегальному становищі, продовжував діяти. Він спрямував роботу на зрив усіх заходів ворога. В лютому 1919 року, коли білогвардійці оголосили мобілізацію селян у «Добровольчу армію», в Юзкуях з 142 осіб, що підлягали призову, з’явилось на пункт тільки 17. Зазнала провалу й друга спроба провести мобілізацію на початку березня. Це викликало лють у ворогів. Кількох селян прилюдно було покарано нагаями.
16 березня 1919 року в Юзкуях спалахнуло повстання проти білогвардійців, підготовлене підпільним ревкомом. Повстанці утворили військово-революційну Раду, до складу якої увійшло 12 чоловік. Її головою обрали «Г. В. «Тінника, командиром партизанського загону — М. К. «Тінника. Чисельність загону вже першого дня досягла 200 чоловік. На вулицях села повстанці робили завали, щоб не пропустити ворожу кінноту. З боку залізничної станції Рикове просувався загін денікінців. Під час перестрілки було вбито трьох офіцерів, у т. ч. полковника. Тиждень трималися повстанці. Але не змогли протистояти карателям: не вистачало зброї і боєприпасів. Увірвавшись до села, білогвардійці жорстоко розправилися з повстанцями. Близько 30 будинків було спалено, 20 активістів, які не встигли покинути село, замордовано. Ватажка сільської бідноти К. Т. Шликова разом з сім’єю кати живцем спалили в хаті.
Однак М. К. «Тінник зумів вивести з села основну частину загону. Коли через кілька днів білопогонники вирушили з села, на них напали повстанці і майже повністю знищили ворогів. Після цього загін влився до лав Червоної Армії, яка вела бої з денікінцями у Північній Таврії.
Відразу після визволення села частинами 5-го Задніпровського полку (29 березня 1919 року) військово-революційна Рада вжила заходів, щоб постачати Червоній Армії хліб та інші продукти. У квітні 1919 року за перевиконання плану поставок зерна у фонд Червоної Армії с. Юзкуї в числі небагатьох занесено до «Золотої книги» Мелітопольського повітового комітету партії.
Та мирний перепочинок тривав недовго. На світанку 29 травня до берега наблизилося кілька ворожих самохідних барж з десантниками. Командир загону самозахисту М. К. Лінник, уміло розподіливши сили, контролював усю берегову лінію. Однак на одній з ділянок ворогові вдалося прорватися на околицю села. Поранений М. К. Лінник продовжував керувати боєм. У критичний момент на допомогу селянам прибув робітничий загін з Генічеська. Не витримавши спільного удару, білогвардійці відступили до баржі, залишивши на полі бою понад 150 чоловік вбитими і пораненими. Загін розгромив також велику банду, що безчинствувала в Приазов’ї, захопивши при цьому дві гармати, кілька кулеметів, багато гвинтівок і обоз.
Наприкінці червня 1919 року село захопили денікінці. Неодноразові їх спроби провести мобілізацію до білої армії та заготовити хліб виявилися марними. У січні 1920 року Юзкуї визволили радянські частини, що входили до 13-ї армії.
Відважно билися бійці загону самозахисту і проти врангелівців, зірвавши кілька спроб ворога висадити десант. У березні 1920 року з ворожих кораблів, що курсували поблизу узбережжя, обстріляли село. Червоноармійці відкрили вогонь з гармат і змусили противника відійти. У квітні в районі села місцевим властям здався ворожий катер з командою, у травні — 60 матросів противника, які привезли з собою замки гармат з тральщика.
На початку червня 1920 року врангелівці, що висадилися в тилу 13-ї армії у районі с. Кирилівки, захопили Юзкуї. Почалися грабежі населення, вороги забирали коней, худобу, хліб, одяг. Хто чинив опір, того знищували.
Коли розпочався вирішальний наступ проти Врангеля, радянські війська — 5-ї кавалерійської та 2-ї Донської дивізій 2 листопада 1920 року з боєм оволоділи селом.
Оцінюючи заслуги керівника юзкуйської бідноти М. К. Лінника в боротьбі проти ,ворогів Радянської влади, Реввійськрада СPCP у 1928 році нагородила його Почесною грамотою.
Скінчилася громадянська війна. Створений у 1921 році комнезам, очолюваний Л. В. Лінником, почав перерозподіляти землю. Куркулі всіляко перешкоджали цьому. Так, на хуторі Панков утворилася банда, яка зі зброєю в руках охороняла наділи глитаїв. Зусиллями селян ворогів знешкодили. Бідняцькі господарства того року засіяли 4 тис. дес. озимини. Окупація, громадянська війна та військова інтервенція завдали великих руйнувань, внаслідок посухи і неврожаю посилився голод, який охопив Приазов’я. Тільки з 15 травня до 1 червня 1922 року в Юзкуях було зареєстровано понад 2300 голодуючих. Партійний осередок, сільська Рада, комнезам організували допомогу потерпілим. Для дітей відкрили чотири їдальні. Чималу увагу приділяла населенню й держава. Поступово голод відступив. Налагоджувалось мирне життя села. У 1923 році почав працювати медичний пункт. Наприкінці червня 1925-го вступила в дію сироварня, на якій за півроку переробили близько 2,4 тис. цнт молока.
У листопаді 1924 року в селі створюється комсомольський осередок. Його членами стало 12 юнаків і дівчат. В одній з куркульських клунь комсомольці влаштували червоний куток. Тоді ж за кошти громади спорудили сільський клуб. Працювали хоровий і драматичний гуртки, в яких брали участь всі 12 комсомольців, а також близько 20 літніх селян. У червоному кутку двічі на тиждень гуртківці влаштовували вистави.
Партійний осередок, сільська Рада і члени КНС вели серед бідноти роз’яснювальну роботу, на прикладах вже існуючих колективних господарств показували їхні переваги перед одноосібними. У 1926 році в селі створюється перший ТСОЗ, наступного року відкрили прокатний пункт, який організував допомогу селянам реманентом та інвентарем. Перебудувати життя на соціалістичних засадах селянам допомагали посланці Комуністичної партії — робітники Катеринославського металургійного заводу (нині Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського) М. В. Агеєв і Р. П. Сухорябов. Вони позмінно працювали на тракторі, готуючи місцеві кадри трактористів. Коли в жовтні 1930 року Р. П. Сухорябов орав тсозівські ниви неподалік садиби місцевого куркуля, останній кинувся на нього з ножем і поранив. Видужавши, тракторист продовжував працювати у селі.
В 1929—1930 рр. на базі ТСОЗу в Юзкуях виникли перші сільськогосподарські артілі «Червоний маяк» і «ХІІ-річчя Жовтня». Незабаром артілі поділилися на сім колгоспів, найбільшими з них були: ім. Леніна, ім. Блюхера, ім. «Крестьянской газеты», «Червоний маяк». В артілі ім. Фрунзе (до 1937 року — ім. Блюхера) впровадили науково обгрунтовані сівозміни, завдяки чому значно зросла врожайність. У 1939 році тут зібрали по 19,8 цнт зернових з гектара. Надої молока становили 3392 кг на кожну фуражну корову. За досягнуті успіхи артіль у 1940 році було удостоєно ордена «Знак Пошани».
Добре працювали комуністи артілі. Вони вели організаторську й виховну роботу, підтримували та впроваджували досвід передовиків. Завдяки цим заходам та старанності людей з’явилися свої ударники праці. Тракторист О. В. Демидов довів виробіток на тракторі ЧТЗ до 1150 га умовної оранки, городник І. І. Кабуров зібрав по 263 цнт овочів з га. Вони стали учасниками ВСГВ, були нагороджені Великою золотою медаллю та цінними подарунками.
Зміцнення економіки артілей сприяло піднесенню матеріального добробуту й культурного рівня трудівників. У 1939 році в господарствах села видали на трудодень по 4,6 кг хліба і по 5 крб. 66 копійок грішми.
За довоєнні роки село значно змінилося. Його забудували заново. На місці землянок часів дореволюційних Юзкуїв з’явилося багато добротних будинків. У 1937 році в будинках колгоспників засяяли лампочки Ілліча. Присадибні ділянки й вулиці села прикрасили фруктові й декоративні дерева. 1937 року на честь видатного діяча Комуністичної партії і Радянської держави М. В. Фрунзе село Юзкуї названо його ім’ям.
На кошти артілей побудували пологовий будинок, відкрився фельдшерсько-акушерський пункт.
Неповну-середню школу, відкриту на початку 30-х років, у 1939-му реорганізовано в середню. Працювали також 3 початкові школи, вечірні загальноосвітні курси для трудящої молоді.
Своє дозвілля жителі села проводили в колгоспному клубі. Тут демонструвалися кінофільми, відбувалися аматорські вистави, влаштовувалися концерти художньої самодіяльності. Працювала бібліотека, в якій налічувалося 3 тис. книжок.
Після нападу гітлерівської Німеччини на СРСР чоловіки призовного віку села пішли на фронт, щоб зі зброєю в руках відстоювати рідну Радянську Батьківщину. За штурвали тракторів і комбайнів сіли жінки. Вони разом з підлітками й стариками заступили чоловіків на колгоспних ланах. У стислі строки було зібрано весь урожай зернових і повністю виконано хлібоздачу. Коли наблизився фронт, почалася евакуація до Грузії та Азербайджану колгоспної худоби і техніки. Разом з ними в далеку дорогу вирушило понад сто колгоспників і механізаторів.
16 вересня 1941 року фашисти захопили село. З перших днів окупації вони запровадили режим терору і насильства, розстріляли 184 активістів. На примусові роботи до Німеччини фашисти вивезли 613 юнаків і дівчат. Проте звірства гітлерівців не зламали патріотизму населення. Кількох червоноармійців, що втекли з полону, переховувала в своєму будинку Є. Ф. Кучерова. Вороги дізнались про це, і її було страчено.
29 жовтня 1943 року 993-й полк 263-ї стрілецької дивізії 51-ї армії 4-го Українського фронту визволив село від німецько-фашистських загарбників.
У роки Великої Вітчизняної війни близько 900 жителів села боролися проти ворога в лавах Червоної Армії. 265 чоловік нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. На братській могилі радянських воїнів, які полягли в боях за село, встановлено пам’ятник. Відступаючи, гітлерівці зруйнували 180 житлових будинків і господарських будівель, пам’ятник В. І. Леніну, вирубали фруктовий сад і парк, вивели з ладу 2 артезіанські свердловини. Загальна сума збитків, завданих окупантами, становила 3 млн. карбованців.
Одразу ж після визволення села відновили діяльність усі вісім колгоспів: ім. Леніна, ім. Фрунзе, ім. Суворова, «Більшовик», ім. Челюскінців, ім. «Крестьянской газеты», ім. Тельмана та «Червоний маяк». У відбудові господарства артілей були значні труднощі, бо німецько-фашистські окупанти заподіяли йому великої шкоди. Не було тягла, насіння, реманенту. На допомогу прийшла держава. Колгоспи села одержали кошти для придбання насіння зернових культур, сільськогосподарського реманенту, лісоматеріал для будівництва тваринницьких приміщень і житлових будинків. Відповідаючи на турботу партії і уряду, трудящі самовіддано працювали. Вони у найкоротший строк провели весняну сівбу, вчасно зібрали зернові культури.
Вживалися заходи для відтворення поголів’я продуктивної худоби. Колгоспники зберегли під час окупації 120 корів і 263 вівці. Вони й стали основою майбутніх великих тваринницьких ферм. У 1944 році за рішенням Херсонського облвиконкому для колгоспів села було виділено з радгоспу «Артаташ» (колишнього Сиваського району) 18 племінних корів і 26 свиней. Руку братньої допомоги подали трудящі Ставропольського краю і Дагестанської АРСР, звідки прибуло 320 тонкорунних овець. Отари поповнювались також вівцями з Грузинської РСР і Ростовської області. До села почали повертатися й колгоспники з евакуйованою худобою і технікою.
Поступово розв’язувалася проблема підготовки механізаторів. Уже восени 1943 року на курси трактористів, що відкрилися при МТС, колгоспи направили 20 юнаків та дівчат. Після закінчення курсів молоді спеціалісти повернулися до своїх господарств, подавши хліборобам значну допомогу у відродженні артільного господарства.
Завдяки героїчній праці всіх колгоспників у 1946 році артілі села освоїли близько 90 проц. посівних площ, насадили 200 га садів і виноградників, почали впроваджувати зрошення полів. На фермах утримувалося 1700 голів великої рогатої худоби, 816 свиней, близько 3 тис. овець. Виробництво сільськогосподарської продукції майже досягло довоєнного рівня. Добра слава йшла про сім’ю М. Г. Скрипки. Незважаючи на свої 80 років він очолив рільничу ланку, в якій працювали його син і два онуки. За рішенням бюро райкому КП(б)У і райвиконкому, керованій ним ланці за вирощення високого врожаю вручили перехідний Червоний прапор і грошову премію.
Дружно працювали колгоспники, їм допомагала держава — виробництво м’яса та молока значно зросло. У 1952 році в артілях села зібрали пересічно 15,5 цнт зернових з га. Сільські трудівники здобули перемогу у змаганні за високий урожай серед колгоспів району. Постійне підвищення рівня механізації та культури обробітку землі забезпечили в роки другої післявоєнної п’ятирічки врожайність зернових — 19 цнт з кожного га посіву. Ще вагомішими стали ці успіхи після того, як 1949 року вісім колгоспів села об’єдналися в три, а 1960 — злилися в одну артіль — ім. XXI з’їзду КПРС. За нею закріпили 12 тис. га землі. У співдружності з науковцями Генічеської дослідної станції Всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи колгоспники впровадили у виробництво позакореневе підживлення зернових культур. У 1967 році кожний гектар озимої пшениці вже дав пересічно 27,5 цнт зерна, в 1970-му врожайність зернових зросла до 34,7, а озимої пшениці — до 36,4 цнт з гектара.
Справжніми бійцями за неухильний розвиток сільськогосподарського виробництва виступають комуністи. В партійній організації колгоспу ім. XXI з’їзду КПРС 64 члени й кандидати у члени партії, 49 з них працюють безпосередньо у сфері матеріального виробництва. Партійний комітет приділяє велику увагу розстановці й вихованню кадрів. Бригади очолили спеціалісти з сільськогосподарською освітою і значним стажем практичної роботи. Як-позитивно позначається це на виробництві, можна простежити на прикладі комплексної бригади № 4. Тривалий час бригада була відстаючою. У вересні 1966 року за рекомендацією парткому її очолив комуніст В. А. Гайдамака. Він згуртував колектив, чітко визначив завдання бригадної ради. Всі роботи, пов’язані з доглядом посівів зернових культур, бригада провела в оптимальні строки і на високому агротехнічному рівні. Завдяки цьому тут зібрали в середньому по 28,2 цнт зерна з га на площі 1810 га. Бригада продовжує утримувати першість у змаганні.
Протягом восьмої п’ятирічки збільшувалися виробництво й продаж державі продуктів рільництва й тваринництва, поліпшувався добробут трудящих. У порівнянні з показниками семирічки виробництво зерна зросло у 2,6, молока — в 1,6, м’яса — в 1,8 раза. Грошові прибутки збільшилися за цей час з 615 тис. до 1 млн. крб. Це допомогло значно перевиконати планові завдання, більше продати сільськогосподарської продукції державі.
Уряд високо оцінив трудові успіхи колгоспників с. Фрунзе. Нагороди Батьківщини прикрашають груди 120 трудівників. Комбайнера М. І. Борисовича, який у ювілейному 1970 році з площі 240 га намолотив 9766 цнт зерна, удостоєно ордена Леніна, комбайнера В. М. Іщенка — ордена Жовтневої Революції. Чабана С. К. Попова (він доглядає отару в кількості 1200 овець і добився середнього настригу вовни на кожну вівцю 4,8 кг) нагороджено орденом «Знак Пошани». Понад десять років колгосп очолює Г. Н. Мещеряков. За досягнуті господарством успіхи його удостоєно ордена «Знак Пошани».
У восьмій п’ятирічці, коли колгосп зміг виділяти на будівництво більше коштів, почалося спорудження консервного цеху для переробки овочів і фруктів потужністю 2 млн. умовних банок, здано в експлуатацію 8 нових приміщень на тваринницьких фермах (корівники, телятники, пташники), 4 вівчарники (на 1000 голів кожний). Вони повністю механізовані. На кожній фермі є будинок для відпочинку тваринників , профілакторій.
На 1 січня 1972 року ферми артілі утримували понад 3700 голів великої рогатої худоби, 1380 свиней, 8 тис. овець. На колгоспних ланах працює 62 трактори, 22 зернові та кукурудзозбиральні комбайни, 32 автомашини, багато іншої техніки. Загальна потужність енергетичних джерел, що їх має господарство, перевищує 7 тис. кінських сил.
Добре працює і колектив Фрунзенського відділення «Сільгосптехніки». Ще у 1961 році (тоді відділення PTC) одним з перших серед споріднених підприємств України його колектив завоював право називатися комуністичним. Відтоді ремонтники зберігають за собою це почесне звання. Протягом ювілейного 1970 року в майстернях відремонтовано 179 тракторів, 91 зерновий комбайн та багато іншої техніки. Силами робітників відділення в колгоспах змонтовано понад 10 км магістралей для водопостачання тваринницьких ферм, введено в дію 13 установок для механічного доїння корів, змонтовано транспортерні стрічки на фермах, виконано багато інших робіт.
Успіхи в розвитку економіки господарства стали надійною запорукою дальшого підвищення життєвого рівня хліборобів, в широких масштабах здійснюється капітальне й житлове будівництво. Середньомісячний заробіток колгоспника в 1970 році становив 110 крб., механізатора — 137, чабана —понад 200 карбованців.
Велику роль у мобілізації трудящих на виконання накреслень XXIV з’їзду КПРС відіграють 4 первинні партійні організації села, що об’єднують 130 комуністів. Під їх безпосереднім керівництвом працює три комсомольські організації, які налічують у своїх лавах 250 юнаків та дівчат. Партійна організація колгоспу ім. XXI з’їзду КПРС разом з правлінням артілі розробили перспективний план розвитку колективного господарства на 9-у п’ятирічку, яким передбачено завершити спорудження консервного цеху, зросити 1100 га землі, повністю механізувати трудомісткі процеси на всіх тваринницьких фермах, щороку зводити 30—35 житлових будинків для переселенців, прокласти під’їзні шляхи з твердим покриттям до тваринницьких ферм.
Відрадні зміни сталися й у загальному вигляді села. Замість невеликих хатинок, якими забудовувалося воно в перші повоєнні роки, з’явилося багато нових будинків, критих шифером і черепицею. Майже в кожному — газові плити, пральні машини, холодильники, телевізори. Спорудили три будинки для вчителів, проклали 20 км водопроводу і встановили 32 водозабірні колонки, завершили електрифікацію й радіофікацію села, висадили 4,2 тис. фруктових і декоративних дерев, 2 тис. кущів винограду.
Ще більших розмірів набрало будівництво в роки восьмої п’ятирічки. У селі спорудили двоповерховий будинок культури, універмаг, дитячий садок, їдальню, будинок побуту, два медпункти, пологовий будинок. Заасфальтовано кілька вулиць, до автошляху Москва—Сімферополь прокладено 9 км бруківки. Комсомольці села заклали сквер, якому присвоєно ім’я 50-річчя Жовтня. Щороку новосілля справляють 30 сімей колгоспників. Забудовується нова вулиця, на якій житимуть переселенці, що переїжджають на роботу до колгоспу. На площі біля будинку культури встановлено пам’ятник визначному партійному і радянському діячеві М. В. Фрунзе, чиїм ім’ям названо село.
Питаннями господарського і культурного життя села займається сільська Рада, до якої обрано 39 депутатів, при ній діє дев’ять постійних комісій. За їх ініціативою електрифіковано с. Придорожнє, відкрито новий пришкільний інтернат, а на березі Азовського моря — колгоспний піонерський табір. Більшу частину свого бюджету сільська Рада спрямовує на освіту, культурно-побутові потреби й охорону здоров’я населення. Так, у 1971 році з 130 980 крб. на освіту витрачено 96 820, охорону здоров’я — 15 150, культурно-масову роботу — 8600 карбованців.
У селі є пологовий будинок, фельдшерський та два медичні пункти (безпосередньо на виробництві). Лікарську допомогу населенню подають вісім кваліфікованих медичних працівників.
Діти трудящих вчаться у середній школі. Вона має добре обладнані навчальні кабінети, виробничі майстерні, дослідні ділянки. 1971/72 навчального року в ній навчалося 559 дітей і працювало 40 учителів.
Увечері, після робочого дня, молодь і літні люди йдуть до будинку культури. Тут демонструються художні й науково-популярні кінофільми, відбуваються концерти художньої самодіяльності, проводяться вечори трудової слави. Працюють ще три клуби, два літні кінотеатри.
Жителі села — активні читачі трьох бібліотек, де налічується близько 16 тис. томів. Понад 300 родин мають власні бібліотеки.
У селі діє первинна організація Товариства охорони пам’ятників історії та культури.
Добре працює сільська організація товариства «Знання». У її складі 20 лекторів — учителі, агрономи, інженерно-технічні та медичні працівники.
Щасливе сьогодні в нащадків колись знедолених юзкуйських супряжників. Ще щасливішим буде їх завтрашній день. Задля цього трудівники оновленого села Фрунзе, не шкодуючи сил, працюють над втіленням у життя накреслень Комуністичної партії, спрямованих на дальший розвиток народного господарства, піднесення добробуту й культурного рівня народу.
В. Я. ВОЛОШИНОВ, Я. Д. КОВАЛЬ, К. А. КОЛОСОВ, І. X. РОЙ