Генічеськ, Генічеський район, Херсонська область (продовження)
Районний комітет партії і райвиконком дбали про підготовку кадрів для села. З 1932 року почала працювати районна колгоспна школа, де готували бригадирів рільничих і тракторних бригад, ланкових, тваринників. Забезпеченість кадрами, високе трудове піднесення мас сприяли збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції. Так, у 1938 році врожайність озимої пшениці у колгоспі «Хвиля революції» становила 14,2 цнт з га, а валовий збір її перевищив 21 тис. цнт. Розвивалося і громадське тваринництво.
За роки довоєнних п’ятирічок Генічеськ перетворився на значний промисловий і культурний центр з майже десятитисячним населенням. Тому 1938 року його віднесено до категорії міст районного підпорядкування (протягом 1932—1939 рр. Генічеськ входив до Дніпропетровської, а в 1939—1944 рр.— до Запорізької областей). Місто прикрасилося новими гарними будинками, скверами, парком, мало електричне освітлення, тротуари, водопровід.
Щороку зростали асигнування на охорону здоров’я трудящих, завдяки чому розширювалася мережа лікувальних закладів. Діяла лікарня на 75 ліжок, добре оснащена необхідним обладнанням. Вона мала рентгенологічний кабінет. Ще до революції тут почав працювати лікарем І. І. Казаков. За роки своєї діяльності він багато зробив у справі медичного обслуговування населення, особливо під час боротьби з пошесними хворобами. Відзначаючи його заслуги, у 1932 році одну з вулиць Генічеська названо іменем Казакова.
Дальшого розвитку набула народна освіта. У місті працювало 2 семирічні і 3 початкові школи. 1935 року семирічки реорганізовано в середні школи. Відкрилася вечірня школа робітничої молоді. В цих школах на той час навчалося понад 1300 учнів. Завдяки плодотворній роботі лікнепів до 1937 року в основному ліквідовано неписьменність серед дорослого населення.
Значного розвитку набула художня самодіяльність. У міському театрі разом з приїжджими акторами-професіоналами грали драмгуртківці. З 1930 року в місті почала виходити районна газета «Комуна степу».
З перших днів нападу на Радянську країну німецько-фашистських орд усе життя міста визначалося гаслом: «Все для фронту, все для перемоги!». Партійні і радянські органи спільно з первинними парторганізаціями налагодили чітку роботу трудящих на будівництві оборонних споруд, що велася в районі Чонгарського півострова та Арабатської Стрілки. Сюди щоденно протягом червня— липня 1941 року виїжджало 800—1100 робітників, службовців і колгоспників Генічеська. Перед окопами і траншеями, виритими ними, у вересні — жовтні більш як на місяць було затримано полчища гітлерівців, які наступали на Кримському напрямку. Наприкінці червня 1941 року в місті сформувався і виїхав на фронт польовий госпіталь, майже повністю укомплектований медпрацівниками лікувальних закладів Генічеська. Особливою сміливістю відзначився персонал цього госпіталю в боях за Сталінград, коли медпрацівники обладнали операційну неподалік від передової і в ній щодоби подавали необхідну допомогу 180—200 пораненим. Самовіддано трудилися радянські люди. На підприємствах Генічеська не було робітника, який би не виконував змінних норм.
Але під натиском переважаючих сил ворога наші війська залишили місто. На світанку 16 вересня 1941 року фашисти вдерлися в Генічеськ. Почалися масові розстріли радянських патріотів, грабежі, насильства. У листопаді 1941 року в протитанковому рові на околиці міста окупанти розстріляли 500 стариків, жінок і дітей.
Масове знищення повторилося у лютому 1942 року, коли в тому ж рові було розстріляно 300, а через деякий час ще 175 чоловік, у т. ч. 100 дітей віком від 2 до 10 років.
Для підпільної роботи у місті були залишені радянські активісти — директор млина В. Г. Хмизенко, вчитель Т. К. Патаман, голова колгоспу «Хвиля революції» X. У. Гайдамака та інші. Але вони були схоплені окупантами й страчені. В застінках жандармерії загинули також лікар Л. Д. Тарасов, який подавав медичну допомогу пораненим радянським воїнам, що опинилися на окупованій території, директор універмагу М. М. Сухова, агроном К. І. Булана. Однак терор загарбників не міг зламати волю радянських людей до опору. Секретар комсомольської організації середньої школи № 2 О. X. Арюпін малював і поширював серед населення карикатури на окупантів. Вороги схопили і закатували сміливого юнака. Ризикуючи життям, домогосподарка Г. М. Великолуг у березні 1942 року переховала і забезпечила цивільним одягом 10 радянських солдатів, які втекли з ворожого полону. В листопаді 1942 року почалося масове вивезення юнаків і дівчат на каторжні роботи до Німеччини. Багато жителів міста потрапили у фашистську неволю. Під час облав, що їх влаштовували окупанти у місті, заарештовано 120 чоловік, які намагалися уникнути вивезення. їх піддали катуванню, внаслідок чого багато з них стали інвалідами.
30 жовтня 1943 року бійці 993-го стрілецького полку 263-ї стрілецької дивізії 51-ї армії визволили Генічеськ. На честь воїнів-визволителів у сквері ім. Пушкіна встановлено пам’ятний камінь. Разом з частинами Червоної Армії до міста повернулися представники партійних і радянських органів. Відновили роботу райком партії та райвиконком.
Після вигнання окупантів Генічеськ ще п’ять місяців жив напруженим життям прифронтового міста. Німецько-румунські війська закріпилися на Арабатській Стрілці. Взимку 1943—1944 рр. під час боїв за визволення цієї території радянським воїнам допомагали генічеські рибалки. Через протоку Тонку вони доставляли на передову боєприпаси і продовольство. У квітні 1944 року рибалки на 12 баркасах переправили у тил ворога — на Арабатську Стрілку — десант радянських воїнів з острова Бирючого. Багато десантників загинуло смертю хоробрих. У повоєнні роки на їх честь трудівники рибоколгоспу «Революційна хвиля» на острові Бирючому спорудили пам’ятник. За участь у висадці десанту багатьох рибалок удостоєно урядових нагород. Відважно боролися проти фашистських загарбників жителі міста, близько 1 тис. чоловік нагороджено орденами й медалями СРСР. В. М. Курасова удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
Одразу ж після визволення райком партії, райвиконком і міська Рада спрямовували зусилля трудящих на швидку відбудову промислових підприємств, колгоспів, культурно-освітніх і медичних закладів, торговельної мережі, житлового фонду тощо. Нелегко було відроджувати господарство. Відступаючи під ударами радянських військ, фашисти піддали Генічеськ варварському руйнуванню. Вони висадили в повітря два найбільші млини, цехи бавовноочисного заводу, приміщення промартілі «Виробничник», зруйнували залізничну лінію Генічеськ—Новоолексіївка, вокзал, депо, школи, багато житлових будинків.
Жителі міста розчищали від завалів вулиці, ремонтували житлові й адміністративні будинки. Налагодилось випікання хліба, відкрилося кілька магазинів, почала працювати школа. Промартіль «Гарантія» займалася ремонтом і пошиттям одягу. Великий обсяг робіт довелося виконати під час відбудови депо та залізничного вокзалу. Поступово відроджувалася промисловість міста, нарощувалися виробничі потужності, вводилися в дію цехи, яких не було до війни. Так, на бавовноочисному заводі у 1944—1945 рр. спорудили ще один джинолінтерний цех. В наступні роки на базі приймального пункту, з якого ще до війни відвантажували рибу для інших підприємств, виник рибоконсервний цех продуктивністю 3 млн. банок консервів на рік, який став основою майбутнього рибоконсервного заводу.
У грудні 1946 року колектив депо звернувся до всіх працівників підприємств міста із закликом розгорнути змагання за економне витрачання сировини і матеріалів. Виконуючи взяті зобов’язання, машиністи Т. В. Корольов, В. Я. Мишляковський, П. П. Сорокін, які працювали на одному локомотиві, заощадили протягом 1947 року 46,5 тонни вугілля. Самовіддана праця робітників промислових підприємств міста сприяла тому, що вже у 1947 році обсяг виробленої продукції у 1,5 раза перевищив довоєнний рівень.
Широкого розмаху в ті роки набув рух раціоналізаторів і винахідників. Так, робітник рибозаводу Я. Г. Томулевич сконструював штампувально-маркерувальний верстат, а В. Г. Андрющенко — верстат-відбирач. За рахунок впровадження технічних удосконалень, запропонованих робітниками підприємств міста, тільки у 1948 році заощаджено 3,5 млн. карбованців.
Відбудовуючи підприємства, трудівники промисловості Генічеська допомагали і сільському господарству. В 1946 році промартіль «Виробничник» із заощадженого металу виготовила і передала артілям та МТС 5,5 тис. деталей для тракторів і тисячу запасних частин для сільськогосподарських машин,. Робітники бавовноочисного заводу передали колгоспникам труби для відбудови артезіанської свердловини. Завдяки цьому артіль «Хвиля революції» у 1945 році вже мала зрошувану ділянку, на якій вирощувала городину.
До вересня 1946 року відбудували більшу частину комунального житлового фонду міста, дала струм електростанція, почав діяти водопровід. Партійні і радянські органи приділяли велику увагу відновленню роботи шкіл, лікувальних і культурно-освітніх закладів. 1945 року на охорону здоров’я трудящих з міського бюджету витрачено 1,6 млн. крб., що дало можливість відкрити лікарню на 100 ліжок з поліклінічним відділенням і дитячою консультацією, два диспансери, санітарноепідеміологічну станцію. В них працювало 17 лікарів і 85 медичних працівників середньої ланки.
Завдяки збільшенню асигнувань на потреби народної освіти стало можливим не лише зміцнити матеріально-технічну базу шкіл, а й приступити до будівництва приміщення середньої школи.
Подолавши труднощі відбудовного періоду, трудящі Генічеська ще з більшою енергією взялися за дальше піднесення економіки і культури міста. В роки післявоєнних п’ятирічок докорінно реконструювалися діючі підприємства, оснащувалися сучасною технікою, а трудомісткі процеси механізувалися, провадилося будівництво нових об’єктів. 1953 року поряд з консервным цехом рибоконсервного заводу споруджено будівлі жерстяно-баночного цеху, холодильників, ремонтних майстерень. У консервному цеху модернізовано обладнання, що дало змогу наступного року збільшити випуск продукції до 10 млн. умовних банок консервів у рік. Продукція з маркою Генічеського заводу йде також на експорт у соціалістичні країни. Її випуск у ювілейному 1970 році перевищив 12 млн. банок. Завод має свій флот з п’яти прийомно-транспортних суден.
Колектив заводу не раз виборював у змаганні перехідні Червоні прапори Міністерства рибної промисловості СРСР та ЦК профспілки працівників харчової промисловості, а також Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. У 1964 році Генічеському рибоконсервному заводові, одному з перших серед споріднених підприємств півдня України, присвоєно звання колективу комуністичної праці. З нагоди 50-річчя Радянської влади за досягнуті успіхи йому передано на вічне зберігання пам’ятний Червоний прапор Херсонського обкому КП України, облвиконкому і облпрофради. Рибу постачає заводові місцева рибоартіль «Революційна хвиля». Щороку з глибин Азовського моря вона піднімає 40—50 тис. цнт бичків, камбали, оселедців. Артіль оснащена потужними моторними суднами й сучасними знаряддями лову.
Великі зміни сталися на бавовноочисному заводі, який наприкінці червня 1956 року реконструйовано в прядильно-ткацьку фабрику. Спочатку вона випускала вовняні хустки, які не раз демонструвалися на Брюссельській міжнародній виставці. Згодом підприємство освоїло випуск вовняних байкових ковдр з начосом. Продукція фабрики здобула великий попит у трудящих країни. За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Радянської’влади колективові вручено на вічне зберігання пам’ятний Червоний прапор Генічеського райкому КП України та виконкому районної Ради депутатів трудящих. Ткалі Н. П. Мірошниченко, В. П. Свириденко, В. А. Шликова, майстер обробного цеху В. К. Мартинець і токар А. І. Трон, які добилися високих показників у змаганні, нагороджені орденами й медалями СРСР.
За плодотворну організаторську роботу, спрямовану на відбудову і розвиток народного господарства міста й району, секретареві райкому партії О. В. Прилипку у 1957 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а голову райвиконкому Ф. І. Радзієвського нагороджено орденом Леніна.)
У 1963 році став до ладу виноробний завод — один з найбільших у Херсонській області. Він оснащений сучасним технологічним устаткуванням, автоматичними лініями для розливу вина, електронними бракеражними автоматами тощо. 550— 600 тис. декалітрів вин 18 найменувань відвантажується щороку до багатьох республік нашої країни.
Добрим словом згадують на новобудовах Донбасу і Далекого Сходу, Риги і Єревана, Вільнюса і якутського міста Мирного продукцію Генічеського арматурного заводу. В багатьох висотних будинках Москви, корпусах Московського державного університету ім. Ломоносова, на гідроелектростанціях та інших промислових об’єктах країни встановлено вентилі з маркою «Генічеськ».
Могутня хода технічного прогресу відчутно позначилася і на солепромислі. Сьогодні — це високомеханізоване підприємство. Чіткі квадрати басейнів красиво виділяються на фоні озер, то — «цвіте» сіль. Двигуни нагнітають ропу в басейни, сонце випаровує вологу, солекомбайни «жнивують», стрічки транспортерів виносять сіль на майданчик, екскаватори навантажують. На початку 1969 року став до ладу автоматизований завод, який випускає фасовану харчову сіль усіх фракцій помелу. Багато технічної солі відвантажується на металургійні заводи Придніпров’я і Криворіжжя. За сезон на Генічеському солепромислі видобувають 10—12 тис. тонн солі.
У 1961 році різні майстерні і цехи райпромкомбінату реорганізовано в завод будівельних матеріалів, де основні виробничі процеси повністю механізовано. Підприємство виробляє цеглу, черепицю, будівельне вапно. Дрібні харчові підприємства промислової кооперації були об’єднані в харчокомбінат, у цехах якого виготовляється найрізноманітніша продукція — від хлібних виробів до ковбас, овочевих та м’ясних консервів. Вартість продукції, яку випустив комбінат у 1970 році, становила 2,5 млн. карбованців.
У місті працюють також будівельна організація «Генічеськсільбуд», комбінат побутового обслуговування, автопідприємство. Провадиться будівництво хлібозаводу (добова випічка хліба — 43 тонни), цегельного заводу потужністю 24 млн. штук випаленої цегли щороку, автозаправочної станції та фільмобази.
Партійні, профспілкові, комсомольські організації та міська Рада разом з адміністрацією підприємств очолили соціалістичне змагання за дострокове виконання восьмої п’ятирічки. Промислові підприємства міста п’ятирічне завдання за обсягом випуску і реалізації валової продукції виконали у жовтні 1970 року. Понад план вироблено промислової продукції на 1250 тис. карбованців.
На підприємствах впроваджуються передові методи праці, раціоналізаторські пропозиції та винаходи. Наприклад, в одному з цехів рибоконсервного заводу встановлено сконструйовані робітниками та інженерно-технічними працівниками конвеєрні стрічки, модернізовано обжарювальну піч і автоклави. Завдяки цьому на тих же виробничих площах збільшено випуск продукції до 12 млн. банок на рік, значно більше проти проектної потужності.
Справжньою фабрикою виробництва сільськогосподарської продукції став колгосп «Хвиля революції», з яким у 1958 році об’єдналася артіль ім. Кірова Червонопрапорної сільради. За господарством закріпили 5,7 тис. га орної землі, з них 465 — поливної. Вже 1960 року трудівники артілі пересічно зібрали по 19,2 цнт озимої пшениці з га, виробили на 100 га сільськогосподарських угідь 218 цнт молока. Партійна організація, що налічувала 68 комуністів, очолила боротьбу колгоспників за успішне виконання восьмого п’ятирічного плану. У бригадах, ланках,
на фермах ширилося соціалістичне змагання за збільшення виробництва продукції сільського господарства. Все це дало добрі наслідки. 1967 року вирощено пересічно 29,3 цнт озимої пшениці з 1 га, одержано на 100 га сільськогосподарських угідь 229 цнт молока і 64,2 цнт м’яса. Валовий доход господарства становив 1,3 млн. карбованців. Трудові здобутки колгоспників гідно відзначені партією і урядом. 23 червня 1966 року 18 чоловік удостоєно урядових нагород, зокрема голову колгоспу І. І. Рибкіна нагороджено орденом Леніна. У жовтні 1967 року колгоспу вручено Пам’ятний прапор ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Відповідаючи на піклування партії та уряду, трудящі завершили восьму п’ятирічку достроково. За 1966—1970 рр. урожайність зросла в 1,6 раза, виробництво молока — в 1,3, м’яса — в 1,2 раза, валовий доход — в 1,4 раза. На тваринницьких фермах у 1970 році утримувалося 1828 голів великої рогатої худоби (у т. ч. 544 корови), 2580 овець, близько 3 тис. свиней.
У дні підготовки до святкування 100-річного ювілею В. І. Леніна трудівники Генічеська брали підвищені зобов’язання і успішно їх виконували. 132 передовикам виробництва були вручені ювілейні медалі за «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Трудящих міста в їх наполегливій боротьбі за перетворення в життя рішень XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України очолюють 52 первинні партійні організації. На кінець 1971 року вони налічували 1553 комуністи, переважна більшість яких працює безпосередньо в сфері матеріального виробництва. Під їх керівництвом велику роботу провадять первинні комсомольські організації, які об’єднують 2755 юнаків і дівчат.
Важлива роль у житті міста належить міській Раді, до якої обрано 70 депутатів — 28 робітників і 42 службовці. Всі депутати, а також понад 190 чоловік активу працюють в 11 постійних комісіях. Завдяки їхньому повсякденному піклуванню не тільки про розвиток економіки, а й про благоустрій Генічеська він за роки Радянської влади став сучасним і впорядкованим містом. У побут трудящих все ширше входять газ, холодильники, пральні машини, телевізори. З 1966 року діє телевізійна ретрансляційна вежа, завдяки чому жителі регулярно дивляться передачі центральної та республіканської студій. З’явилися нові житлові масиви з вулицями, названими іменами двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака, а також Героїв Радянського Союзу І. П. Казинця й В. М. Дровника, кавалера ордена Слави трьох ступенів В. Я. Лободи, червоноармійця-розвідника Г. С. Шабовти, які загинул» в роки Великої Вітчизняної війни. З 70 вулиць 10 забруковано, а центральні — заасфальтовано. Місто потопає в зелені садів, скверів, парків. Уздовж проспекту Миру тягнеться парк, засаджений кленом і акацією. На вулиці ім. Леніна встановлено пам’ятник В. І. Леніну, скульптуру «Достаток». Центральна частина міста — зелений мікрорайон з громадськими і торговельними будинками. Увечері вона залита електричним сяйвом ламп денного світла.
З кожним роком розширюється торговельна мережа. У 1970 році працювало 59 магазинів, річний товарооборот яких перевищував 15 млн. крб. Працюють ресторан, кафе, 6 їдалень. Населення широко користується послугами побутового комбінату. На вулицях міста курсують автобуси.
Про охорону здоров’я трудящих піклується 58 лікарів і 200 працівників з середньою медичною освітою. Тут працює заслужений лікар УРСР Т. Ф. Омельяненко. Лікарня має 125 ліжок, є поліклініка, дитяча консультація, 2 диспансери, станція переливання крові та санітарно-епідеміологічна станція. Лікувальні заклади оснащені сучасною медичною апаратурою. Вони мають шість рентгенівських апаратів, 50 приладів для фізіотерапевтичних процедур, 10 автомашин невідкладної медичної допомоги. На великих підприємствах діють 4 медичні пункти. Закінчено будівництво нового лікувального комплексу, який споруджено з врахуванням останніх досягнень медицини. Для малят і дітей дошкільного віку відкрито ясла і дитсадки. Як місце відпочинку і лікування давно відоме узбережжя Азовського моря. Чисте повітря, лікувальні грязі, піщані пляжі тощо все більше підвищують значення Генічеська як курорту.
Набагато зросла мережа навчальних закладів. Вона складається з 7 загальноосвітніх (у т. ч. 4 середніх) шкіл, а також школи робітничої молоді. В них здобувають освіту понад 4 тис. учнів. Серед вчителів — 12, що нагороджені значком «Відмінник народної освіти». М. 3. Чубаря за високу педагогічну майстерність нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У 1967 році відкрито музичну школу-семирічку, на чотирьох відділеннях якої оволодівають основами музичних знань 300 дітей трудящих.
У місті є два професійно-технічні училища. Одне з них готує механізаторів широкого профілю, інше — будівельників масових професій. З 1963 року в Гені-чеську діє медичне училище. Його випускники набувають фаху фельдшерів та медсестер. В розпорядженні майбутніх медпрацівників добре обладнані аудиторії, кабінети та лабораторії, актовий і спортивний зали. Медичне училище щороку випускає 120 фахівців.
Працюють районний будинок культури, три кінотеатри (два з них широкоекранні) на 1500 місць, гуртки художньої самодіяльності, які діють при будинку культури. Кожне підприємство має свій клуб. На республіканському фестивалі художньої самодіяльності, присвяченому 50-річчю Радянської влади, хоровому колективу присвоєно звання народної хорової капели. Срібної медалі і звання народного танцювального колективу удостоївся танцювальний ансамбль. Лауреатом цього фестивалю стала також самодіяльна співачка, вихователька одного з дитячих садків — Г. Д. Карпачова.
— У репертуарі самодіяльних колективів, поряд з творами російських та українських композиторів-класиків і сучасних митців, є твори місцевих авторів. Зокрема, популярність здобула пісня «Місто біля моря», присвячена Генічеську. Її текст написав місцевий журналіст К. А. Колосов, музику — викладач дитячої музичної школи В. Ф. Чекамов. До програми танцювального ансамблю включено хореографічні мініатюри «Вас вітають генічевці». При будинку культури працює кіностудія. Знятий нею короткометражний документальний фільм «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» одержав першу премію на обласному огляді любительських фільмів.
Починаючи з 1956 року, переможцем зональних і республіканських оглядів серед колективів шкільної художньої самодіяльності не раз виходив дитячий хор Генічеського будинку піонерів.
Плідна діяльність організатора цього хору диригента В. І. Кузнецова високо оцінена Радянським урядом, він нагороджений орденом «Знак Пошани».
Велику культурно-освітню роботу провадять дві районні бібліотеки, що налічують 59 тис. томів політичної, художньої й технічної літератури. Крім того, є 16 бібліотек на промислових підприємствах і в навчальних закладах. Трудящі мають змогу придбати необхідну літературу в міській книгарні, кіосках «Союз-друку».
Молодь Генічеська захоплюється спортом. Ще 1954 року робітник риболовецької артілі «Революційна хвиля» А, М. Міщенко став призером першості СPСP з веслування на байдарці і був включений до Олімпійської збірної команди Радянського Союзу. У спортивних колективах підготовлено 12 майстрів і 18 кандидатів у майстри спорту. Свою майстерність спортсмени удосконалюють на стадіоні, у 18 спортивних залах і майданчиках. Працює тут і дитяча юнацька спортивна школа.
У місті виходить газета «Приазовська правда» (до 1962 року — «Комуна степу»).
1956 року відкрився історико-краєзнавчий музей, у залах якого зібрані матеріали, що розповідають про минулу й сучасну історію міста, розвиток його економіки та культури за роки Радянської влади. Багато експонатів відображають дружбу українського і грузинського народів. Понад тридцять років тому трудящі Генічеського району Української РСР та Махарадзевського району Грузинської PСP уклали між собою договір на соціалістичне змагання. Трудящі обох районів періодично обмінюються делегаціями, щоб підбити підсумки змагання, обмінятися досвідом, накреслити плани для досягнення нових трудових успіхів. У яскраву демонстрацію монолітної єдності радянських народів перетворилися в жовтні 1968 року торжества з нагоди 30-річчя підписання договору на соціалістичне змагання. Тоді ж, на святі, на центральній площі Генічеська встановлено величний триметровий пам’ятник засновникові Радянської держави В. І. Леніну. Цей монумент — своєрідний символ єдності народів СPCP. За проектом двох грузинських скульпторів — Б. Сахвадзе і С. Урушадзе — скульптуру відлито з уральського металу на ленінградському заводі «Монументскульптура», а полірований граніт для п’єдесталу видобуто робітниками Коростишівського кар’єру на Житомирщині.
Одну з центральних вулиць Генічеська названо іменем П. І. Махарадзе — професійного революціонера, радянського державного діяча. Обабіч неї зеленіють незвичайні для цих місць дерева — самшит, платани, туя, кавказькі ялинки — дарунок сонячної Грузії. А на розі вулиць Леніна і Махарадзе встановлена скульптурна група: міцно тримаючись за руки, стоять поруч українець і грузин. Це також подарунок грузинських друзів. Автор його — заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР С. Урушадзе.
Про дружбу українського і грузинського народів, яка ще більше загартувалася в грізні роки Великої Вітчизняної війни, розповідається в документальній повісті голови колгоспу ім. Орджонікідзе с. Шрома Героя Соціалістичної Праці М. П. Орагвелідзе. Там є й такі рядки: «…як рідних, прийняли ми у свої сім’ї колгоспників, евакуйованих з України. Побудували для них будинки, забезпечили роботою, допомогли придбати необхідний домашній скарб. Окремі сім’ї так і лишилися жити у нашому колгоспі й лосі. Після війни ми допомогли українським друзям відбудувати зруйноване ворогом господарство».
У місті діють 13 первинних організацій товариства «Знання», які об’єднують 170 лекторів, що виступають перед трудівниками Генічеська. 1966 року створено районну організацію Товариства охорони пам’ятників історії та культури.
В Генічеську міститься управління Азово-Сиваського заповідно-мисливського господарства, створеного у 1957 році на базі заповідника, що існував з 1927 року. Господарство розташоване на островах Азовського моря і Сиваша (Бирючий, Куюк-Тук, Чурюк, Мартинячий, Китай), його завдання — охороняти й вивчати флору та фауну островів, розводити цінних і рідкісних тварин, а також створювати резерв мисливських тварин.
До Генічеська часто приїздить народний художник Союзу РСР М. В. Куприянов. Мальовнича природа, неповторна Арабатська Стрілка, море надихали майстра живопису на створення цілої серії картин. Тут він створив художні полотна «Генічеськ. Причал», «Генічеськ. Вечір», «Два баркаси», «Генічеськ. Відблиск місяця» та інші. На його персональній виставці 1964 року експонувалося 15 картин, написаних у Генічеську. Один з його творів «Коса. Генічеськ» експонується у Третьяковській картинній галереї.
Колективи промислових підприємств Генічеська, включившись у соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, наполегливо працюють, щоб завершити річний план до 25 грудня, успішно виконати історичні рішення XXIV з’їзду КПРС і завдання дев’ятої п’ятирічки.
Я. Д. КОВАЛЬ, М. О. МУЗИЧЕНКО, М. Л. ЩЕРБИНА
Натка
| #
Про останні 47 років Генічеська нічого не написано.
Reply