Генічеськ, Генічеський район, Херсонська область
Генічеськ — місто районного підпорядкування, центр району. Розташований у південно-східній частині Приазовської низовини, на узбережжі Утлюцького лиману Азовського моря і протоки Тонкої, яка з’єднує лиман з Сивашем. Відстань до Херсона — 216 км. Залізнична станція і порт. Населення 20031 чоловік.
Найдавнішими слідами заселення території, на якій розкинулося сучасне місто, є курганні поховання епохи пізньої бронзи (друга половина II — початок І тисячоліття до н. е.). До більш пізнього часу належить знайдена на Арабатській Стрілці (поблизу Генічеська) вапнякова антропоморфна стела II—III ст. н. е. з сарматським знаком. Під містом збереглися до наших днів великі підземні ходи. їх виникнення не з’ясоване. Деякі з них простяглися на 4—5 кілометрів.
Перша згадка про місто належить до 1784 року, коли на берегах Азовського моря та Сивашу виникло невелике поселення Генічеськ. Назва його походить від слова «дженіче», що означає у перекладі з тюркської «тонкий». Перші поселенці називали його Усть-Азовськом. Назви Генічеськ і Усть-Азовськ деякий час існували паралельно. Жителі Генічеська займалися хліборобством, вівчарством та рибальством. Тут містилася також контора солепромислу, якій належали соляні склади.
У 1835 році від Генічеська по Арабатській Стрілці прокладено поштовий тракт до Феодосії. Розташований на шляху, Генічеськ незабаром став одним з центрів, через який з Приазов’я за кордон експортували хліб, сіль, вовну. Тоді ж з’явилися і перші споруди майбутнього порту. Генічеськ, що 1837 року дістав статус містечка, до березня 1918 року входив до складу Мелітопольського повіту Таврійської губернії.
Під час Кримської війни 1853—1856 рр. Генічеськ був одним з найближчих тилів російської армії, де зосереджувалися резервні війська, ополченці, а також запаси продовольства для армії, що захищала Севастополь. У травні 1855 року кораблі ворожої ескадри прорвалися в Азовське море і підпалили 130 човнів з продовольством, котрі стояли в протоці, а також зерно і кам’яне вугілля на березі. Значних руйнувань зазнало і саме місто. 1885 року Генічеськ мав уже 321 двір, пошту, 2 заїжджі двори, 3 винні склади, трактир, працювали невеликий цегельний завод, столярна і бондарна майстерні, торгували 42 невеличкі крамниці. Тричі на рік відбувалися ярмарки, а кожної неділі — базар.
Головним заняттям населення, більшість якого за своїм станом належала до державних селян, було хліборобство. До 1875 року закріплену за общиною землю ділили лише на ревізькі душі, хоч насправді чоловічого населення було значно більше.
У пореформений час відбувається процес розшарування селянської громади на бідняків і багатіїв. За даними земської статистики, щоб вести самостійно селянське господарство у Таврії, потрібно було мати не менше 4 голів робочої худоби і 15—16 десятин землі. Та не всі селяни мали змогу обробляти свої наділи, бо не вистачало робочої худоби і сільськогосподарського реманенту. Так, 138 дворів не мали плугів, 126 — ніякого реманенту, 118 — потрібної кількості робочої худоби, 73 господарства засівали менше 10 десятин, а 47 — зовсім не мали посівів. Бідняцькі господарства змушені були або зовсім залишати свої наділи, або за безцінь здавати землю в оренду заможним селянам. Місцеві куркулі (30 дворів) зосередили у своїх руках понад 1,3 тис. десятин землі. В той же час бідняцькі верстви були приречені на пошуки випадкових заробітків. 118 чоловік з 97 сімей постійно вдавалося до них. Тільки на соляних промислах Генічеська, де щороку видобувалося близько 5 млн. пудів солі, працювало понад 2 тис. сезонників, що збиралися сюди з різних місць Росії. Робочий день тривав 12—14 годин. Під нестерпно палючим сонцем возили робітники шестипудові тачки, згинаючись від натуги, сіль до крові роз’їдала шкіру на долонях рук. Навесні кілька робітників впрягалися у кам’яний коток і вирівнювали дно басейну. Буртували сіль і навантажували її у вагони вручну.
Багато розорених селян Генічеська шукали заробітків у порту, обсяг перевезень в якому помітно зростав, особливо з 1876 року, коли від новозбудованої залізниці Лозова—Сімферополь проклали залізничну вітку до Генічеська. З порту щороку відправлялося близько 4 млн. пудів зерна на експорт. На зовнішньому рейді кидали якорі судна під прапорами багатьох країн світу. У містечку осідали представники торговельних контор з різних країн. З’явилися й місцеві купці. Незабаром німець-колоніст спорудив п’ятиповерховий млин, один з найбільших на півдні України.
Проте Генічеськ ще довгий час лишався звичайним заштатним містечком. За описом, складеним 1882 року, в ньому налічувалося 427 будинків, проживало 1330 чол., у т. ч. 72 іноземці. Працювала поштова контора, торгувало 20 приватних крамниць, було 10 трактирів, горілчаних і винних складів. У центрі височів кам’яний собор. Навколо нього курний майдан — «привоз». Варто було проїхати возом, як услід підіймалися клуби пилу, котрий годинами тримався в повітрі й повільно осідав на покрівлі будинків. Не вистачало питної води. Єдине джерело було за 5 верстов від Генічеська. У нічні години містечко поринало у темряву, бо крім однієї вулиці, де жили місцеві багатії, жодна не освітлювалась.
На початку 90-х років XIX ст. в Генічеську відкрито митну і лоцмейстерську дільниці, відділення Петербурзького міжнародного комерційного банку. Крім порту та соляних промислів, працювали також чавуноливарні майстерні, два цегельні заводи, млин, невеликі рибокоптильні, шість лісних і рибний склади, бондарня, столярня, фабрика зельтерської води. Зростала й кількість населення. За переписом 1897 року в Генічеську вже налічувалося 8,1 тис. жителів. У 1903 році він одержав статус міста.
Революційний рух в країні та активізація діяльності соціал-демократичних організацій сприяли залученню до політичної боротьби широких верств населення. У Генічеську виникає і розгортає свою -діяльність соціал-демократичний гурток. З травня 1904 року на вулицях міста з’явилися прокламації антиурядового-змісту. Поліції вдалося заслати до гуртка провокатора, за доносами якого в липні—серпні почалися арешти. У листопаді, після недовгої перерви, гурток знову поновив свою діяльність. До кінця 1905 року він вважався відділенням Мелітопольської організації РСДРП, а з початку 1906-го діяв як самостійна організація РСДРП. Вона об’єднувала 50 членів, мала невелику бібліотеку. З п’яти членів комітету один відповідав за роботу серед селян. Організація влаштовувала мітинги й масовки, проводила збирання коштів, головним чином для допомоги безробітним, керувала профспілками через своїх членів, що входили до цих спілок. Збираючись на мітинги, їх учасники ставили вимоги не тільки економічного характеру, а й про надання політичних свобод. Так, у наказі членам Державної думи, прийнятому на багатолюдному мітингу 29 травня 1906 року, жителі Генічеська заявили про свою підтримку і готовність добиватися негайного скасування смертної кари, «…амністії усім без винятку борцям за народну справу, віддання до суду катів народу і насильників…», конфіскації поміщицької землі тощо.
В ніч з 28 на 29 травня група робітників захопила приватну друкарню і надрукувала 5 тис. листівок «Люди добрі!», які закликали селян ставати до боротьби проти самодержавства. В популярній форм^ в листівці давалася оцінка реакційних позицій Думи в аграрному питанні. Закінчувалась вона закликом готуватися до боротьби за кращу долю трудящих. Соціал-демократична організація мала великий вплив на портових робітників. Вона розпропагувала також військову команду, що перебувала в місті, внаслідок чого помічник начальника таврійського губернського жандармського управління просив якнайшвидше замінити її іншою.
У період реакції економічне становище трудящих міста погіршилося. Власники підприємств знижували заробітну плату робітникам, відновили систему штрафів, збільшили тривалість робочого дня.
Дореволюційний Генічеськ був типовим окраїнним містом царської Росії. Протягом тривалого часу тут упорядковувалися, головним чином, лише ті вулиці, де мешкали привілейовані верстви населення. Місцеві багатії жили в цегляних будинках у центрі, а на околицях міста тулилися убогі хатини трудового люду. Тільки центральні вулиці освітлювалися гасовими ліхтарями. Але ні водогону, ні каналізації у Генічеську не було. Переважна більшість населення жила в антисанітарних умовах. Це призводило до поширення різних пошестей і високої смертності, особливо серед дітей. Земська лікарня на 10 ліжок та фельдшерський пункт, де працювали лікар і 2 фельдшери, не могли забезпечити медичної допомоги населенню.
Ще 1884 року в місті відкрилася земська школа, в якій навчалося 109 дітей, переважно із заможних родин. Проте 75 проц. населення лишалося неписьменним. Місто зростало, але турбот про істотне поліпшення народної освіти місцева влада не виявляла. Приватна гімназія і дві земські школи (одна з них відкрилася на початку XX ст.) не могли охопити навчанням дітей шкільного віку. З 8320 жителів Генічеська понад 6 тис. були неписьменними.
Місто тривалий час не мало жодного культурно-освітнього закладу. Лише у 1910 році відкрилися приватна бібліотека (платна), де налічувалося близько 1000 книжок, та кінотеатр з гучною назвою «Ренесанс».
Влітку 1913 року в Генічеську побував Д. І. Ульянов. На той час він працював земським лікарем у Феодосії. Його поїздки часто були пов’язані з підпільною роботою.
Важким тягарем на плечі трудящих лягла перша світова війна. Понад 500 робітників і селян з Генічеська мобілізували до царської армії. Скорочення чисельності працюючих вплинуло на рівень промислового і сільськогосподарського виробництва. Так, видобуток солі зменшився проти 1913 року в 1,5 раза. Знизилася врожайність, скоротився обсяг переробки зерна, занепала торгівля хлібом. Зате зросли ціни на товари й продукти першої необхідності. Все це ще більше погіршило і без того важке становище робітників і селян.
Звістку про повалення самодержавства трудящі Генічеська сприйняли як здійснення своїх прагнень до свободи й кращого життя. На початку березня тут виникла Рада робітничих депутатів, у якій переважали меншовики та есери. Вони намагалися вести її шляхом угодовства з буржуазією. Одночасно з Радою діяв т. зв. громадський комітет, до складу якого увійшли представники місцевої буржуазії. Це викликало обурення в населення. Зібравшись 8 березня на мітинг, його учасники обрали селянський комітет і сформували тимчасовий виконавчий комітет у складі 18 чоловік.
У березні—квітні в Генічеську створюються професійні спілки харчовиків, робітників солепромислів, вантажників порту, теслярів, рибалок тощо. Утворювалися вони не за виробничим принципом, а за професіями, а це до деякої міри роз’єднувало робітничі колективи, перешкоджало об’єднанню зусиль на захист їх правових та економічних інтересів.
З виникненням у вересні в Генічеську більшовицької організації розпочалася наполеглива боротьба за переобрання Ради. У жовтні до Ради дообрано вісім робітників солепромислу і порту, три з них — більшовики. Про політичне зростання впливу більшовиків свідчило й те, що до міської думи обрали також трьох більшовиків.
Після липневих подій 1917 року в Петрограді, почалися заворушення в Генічеську і навколишніх селах, спричинені антинародною політикою буржуазного Тимчасового уряду. 23 вересня по всій країні розпочався страйк залізничників, до якого приєдналися і генічеські залізничники. Тоді ж у місті спалахнув продовольчий бунт — солдатки вимагали збільшити пайок і відновити старі ціни на хліб.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції у Генічеську наприкінці листопада 1917 року встановлено Радянську владу. У грудні місцеві контрреволюціонери зробили спробу вчинити заколот. Генічеська Рада звернулася по допомогу до Таврійського центрального виконкому Ради. Звідти прибув озброєний загін. У місті сформувався загін Червоної гвардії, виник військово-революційний комітет, головою якого обрали О. В. Птахова.
Першими практичними кроками діяльності ревкому і новообраної Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, перевибори якої відбулися на початку січня 1918 року, були: націоналізація соляних промислів і млина, встановлення контролю за роботою підприємств, які ще залишалися у приватній власності, введення 8-годинного робочого дня на всіх підприємствах. Працювати доводилося у дуже важких умовах. На Генічеськ нападали банди Мацкевича, Марусі та інші. Так, одна з банд у лютому 1918 року захопила залізничний вокзал, увірвалась до міста, але була розгромлена зусиллями червоногвардійців, робітників і міліції. Нищівного удару було завдано і банді Мацкевича, яка зробила спробу захопити місто в березні 1918 року.
У квітні 1918 року Генічеськ захопили австро-німецькі війська. Члени ревкому, Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів, а також загін Червоної гвардії відступили на Арабатську Стрілку в напрямку до Керчі. У тилу ворога розгорнулася партизанська війна. В районі Генічеська, Новоолексіївки, Юзкуїв діяв партизанський загін, яким керував більшовик Ф. М. Дорофєєв. На початку листопада окупанти залишили Генічеськ, але незабаром до міста вдерлися білогвардійці. Вони забирали в населення продовольство, одяг, зробили спробу провести мобілізацію до своєї армії. Населення всіляко чинило опір цій мобілізації. Багато чоловіків пішло до партизанського загону. В січні 1919 року виник ще один загін під командуванням І. Г. Новицького.
На початку весни під натиском частин Червоної Армії білогвардійці почали відступати до Криму. 23 березня 5-й Задніпровський полк визволив с. Юзкуї і зав’язав бій на підступах до Генічеська. Робітники міста разом з червоними бійцями виступили проти білогвардійців, що зосередилися біля мосту через протоку Тонку.
Тут ворогові було завдано великих втрат. В той же час червоноармійські частини зав’язали бої в районі станції Салькове. 25 березня вони оволоділи першою лінією укріплень. Опір білогвардійців було зломлено і частини 1-ї Задніпровської дивізії визволили Генічеськ. На Арабатській Стрілці проти білогвардійців наступали гені-чеський і мелітопольський партизанські загони. В Генічеську створено ревком і партійний осередок. У квітні відбулися вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.
Мирне життя Генічеська в першій половині 1919 року проходило в складних прифронтових умовах. Тривали бої. Ворог ще утримував Керченський півострів. Ревкомові і Раді робітничих, селянських та червоноармійських депутатів не вдалося відновити роботу солепромислу, млинів та інших підприємств. Головна турбота ревкому і Ради в той час спрямовувалась на підтримання у місті революційного порядку, на проведення агітаційно-виховної роботи серед населення. У травні почала виходити газета «Генічеський комуніст».
Влітку 1919 року денікінці зробили кілька спроб захопити Генічеськ з моря, щоб вийти у тил частинам Червоної Армії. З червня на рейді поблизу міста з’явилося 9 білогвардійських кораблів і 19 самохідних барж. Після кулеметного і артилерійського обстрілу почалася висадка десанту. Однак підрозділи 5-го Задніпровського полку і робітничий загін міста відбили атаку ворога і скинули десант у море. Та надовго затримати переважаючі сили противника вони не змогли. Наприкінці червня червоноармійські частини залишили Генічеськ і з боями відійшли до Каховки. З ними евакуювалися працівники ревкому, виконкому Ради, частина робітників. 269 чоловік стали бійцями 58-ї стрілецької дивізії, якою командував І. Ф. Федько.
На зайнятій території денікінці встановили режим кривавого терору й насильства. У Генічеську в перші ж дні було вбито 14 чоловік. Вони розстріляли родину чекіста М. І. Сомова, закатували секретаря ревкому, робкора Є. Г. Величенка, а також братів К. О. та П. О. Коваленків, Є. В. Сапегу, надісланих для підпільної роботи у ворожий тил. Подвиг борців за революцію увічнений у назвах вулиць міста.
23 січня 1920 року частини Червоної Армії визволили Генічеськ від денікінців. Створений на початку лютого ревком організував допомогу червоноармійцям продовольством, взуттям тощо. 28 лютого на загальних міських зборах членів партії обрано партком. Разом з ревкомом партійний комітет спрямував свої зусилля на швидшу нормалізацію життя у місті. Відновилася робота лікувальних закладів. Вживали заходів для налагодження роботи промислових підприємств. Створений у лютому раднаргосп взяв на облік підприємства, які треба було відбудувати насамперед. Вже наприкінці березня один з млинів почав діяти, але в одну зміну. Робітники в колективній заяві до ревкому висловили свої пропозиції щодо організації тризмінної роботи підприємства. їх пропозиції були прийняті і млин почав працювати на повну потужність. Для потреб міста налагодили виробництво будівельних матеріалів, виділили кошти на придбання медикаментів та ремонт колодязів.
Мирний перепочинок і цього разу був коротким. У Криму з недобитих денікінських частин сформувалася білогвардійська армія генерала Врангеля. У березні 1920 року військові кораблі ворога наблизилися до Генічеська і відкрили вогонь по місту. Артилеристи-червоноармійці кількома залпами примусили противника відійти. Зазнала невдачі спроба 13 квітня захопити Генічеськ з Арабатської Стрілки. Наступного ранку місто обстріляв канонерський човен, а в районі с. Кирилівки висадився білогвардійський десант. Зустрівши опір, частина десантників повернулася на судна, інша узбережжям Азовського моря пробилася до Генічеська і 17 квітня під прикриттям вогню десяти військових кораблів вдерлася в місто. Рішучою контратакою червоноармійців і робітників противника було вибито.
6 червня 1920 року 2-й армійський корпус Врангеля з допомогою англо-французького флоту висадився в тилу червоних військ (13-ї армії) у районі с. Кирилівки на північний схід від міста. Наступного дня розпочався наступ на Перекопському перешийку. Захопивши Генічеськ, врангелівці встановили в місті військову диктатуру. У населення проводилися постійні реквізиції, які являли собою неприховані грабунки. На початку жовтня з Генічеського порту до Марселя відплив пароплав, у трюмах якого було 275 тис. пудів награбованого зерна. Пізніше такі ж транспорти відправлялися і в інші іноземні порти. Командування радянських військ вживало заходів до припинення розкрадання народного добра. Так, винищувальний загін суден Азовської флотилії несподівано для противника зробив наліт і знищив 3 пароплави, які стояли під навантаженням.
Наприкінці жовтня 1920 року розпочався вирішальний наступ проти Врангеля. Під натиском Червоної Армії врангелівці відступали. За 5 км на північ від Генічеська, зустрівши впертий опір противника, радянські війська — частини 2-ї Донської і 5-ї кавалерійської дивізій змушені були зупинитись, а надвечір, зазнавши значних втрат, відійти до Юзкуїв. З листопада 25-а бригада 9-ї стрілецької дивізії після Запеклого бою визволила Генічеськ. Артилерія ще кілька днів вела бій з трьома крейсерами противника, котрі обстрілювали місто з важких гармат.
Після розгрому врангелівщини жителі міста приступили до мирного будівництва. Партійна організація (на початку 1921 року в ній налічувалося 60 комуністів)6 та міська Рада, обрана в січні 1921 року, очолили боротьбу трудящих за відбудову промисловості й сільського господарства. При цьому доводилося долати багато труднощів. Врангелівці зруйнували перемички у басейнах, під’їзні шляхи, вивезли увесь лісоматеріал, використавши його для будівництва укріплень. На майданчиках солепромислу лежало без руху близько 6 млн. пудів солі. Для очистки майданчиків було виконано значний обсяг робіт. Це дало змогу відправити в центральні губернії Росії багато солі, у якій відчувалася гостра потреба. З 1922 року промисли почали працювати на повну потужність. Нового лиха завдав голод, викликаний посухою та неврожаєм 1921 року. З березня 1922 року в місті почала діяти комісія для допомоги голодуючим. Вона взяла на облік всі продовольчі товари, що були на складах і в магазинах, встановила контроль за їх розподілом, для дітей відкрила дві їдальні, в яких вони одержували безплатні обіди.
Заснована наприкінці грудня 1921 року Генічеська спілка сільськогосподарських кооперативів приступила до відбудови млина з крупорушкою та олійницею при ньому. Зацікавлені у якнайшвидшому пуску підприємства, жителі міста при активній участі робітників млина до початку березня ввели його в експлуатацію.
Наступного року тут перероблено близько 150 тис. пудів зерна. Згодом спілка взяла під свій контроль 7 млинів, 2 олійниці, 2 крупорушки. У її ж віданні перебували цегельний завод і сільськогосподарська майстерня. В 11 селах Генічеського повіту (утворений постановою ВУЦВК від 26 жовтня 1921 року) вона відкрила пункти прокату реманенту, зосередивши тут 187 різних сільськогосподарських машин, у 1923 році — магазин, завдавши тим удару власникам приватних крамниць. Останні змушені були запровадити ціни, встановлені спілкою. Тільки за жовтень 1923 року товарооборот магазину досяг 15,5 тис. крб., і був вищим, ніж у будь-якому з приватних. Того року відкрилось відділення для продажу книжок і підручників.
Активна участь у відбудові зруйнованого війною господарства, перші кроки по шляху нормалізації життя ще більше зміцнили віру трудящих у більшовицьку партію і Радянську владу. 14 листопада 1922 року учасники пленарного засідання виконкому повітової Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів надіслали на ім’я В. І. Леніна телеграму: «Дорогий Володимир Ілліч! Пленарне засідання Генічеського повітового виконкому з робітничими організаціями вітає Вас в день п’ятирічного існування Робітничо-Селянської республіки і висловлює упевненість, що Ви і надалі, як гігант-граніт, будете твердо вести пролетаріат світу до великого і славного майбутнього. Хай живе пролетаріат і його вождь товариш Ленін!».
1923—1924 рр. були періодом дальшого розвитку промисловості міста. На базі приватних чавуноливарних майстерень виникла промислова артіль «Виробничник», яка випускала деталі для сільськогосподарських машин та предмети побутово-господарчого призначення. Кустарі-шевці об’єдналися в артіль «Гарантія», робітники млинів і олійниць — в артіль «Прогрес». Виникли також артілі кустарів-кравців, дрібних ремісників та інші. Об’єднали свої зусилля і рибалки. 1922 року в місті утворилося товариство «Прибій», яке подавало допомогу рибалкам у придбанні знарядь лову. В 1928—1929 рр. на базі цього товариства організувалися риболовецька артіль «Революційна хвиля» і державне підприємство для засолу та коптіння риби — «Рибпром».
Партійна організація та виконком Ради приділяли велику увагу відбудові й налагодженню роботи медичних і культурно-освітніх закладів. У 1921 році на охорону здоров’я трудящих було асигновано близько третини міського бюджету. Розгорнули роботу лікарня, амбулаторія, аптека. У лікарні працювало 3 лікарі. Вони не тільки вели прийом хворих, а й регулярно, тричі на тиждень, провадили профілактичні огляди робітників на промислових підприємствах.
На кінець 1922 року в Генічеську вже діяли дві семирічні школи, профшкола, педагогічні курси. З ініціативи сільгоспспілки 1923 року відкрились курси рахівників, де навчалося 39 чоловік. Багато уваги приділялось ліквідації неписьменності серед дорослих, працювало дві школи лікнепу. Ще у 1920 році ревком прийняв рішення відкрити у Генічеську кінотеатр. Тоді цього зробити не вдалося — перешкодили врангелівці, які захопили місто. Кінотеатр відкрився тільки в грудні 1921 року.
Широку діяльність розгортали клуб робітничої молоді, якому передали приміщення колишнього Азовсько-Донського банку, народний будинок і клуб профспілки працівників млинів. При народному будинку діяв самодіяльний театр, який згодом було перетворено на професійний. Чільне місце у його репертуарі займали твори революційної тематики. Трупа давала вистави не тільки в Генічеську, а й виїздила у навколишні села.
Під керівництвом повітового військкома С. А. Ковпака — в роки Великої Вітчизняної війни уславленого командира партизанського з’єднання — понад 800 юнаків і дівчат вивчали стрілецьку справу в гуртках, які діяли на підприємствах міста.
З проведенням на Україні адміністративно-територіальної реформи (1923 р.) Генічеськ стає районним центром Катеринославського (з 1926 року — Дніпропетровського) округу. Новостворені райком партії і райвиконком доклали багато сил для будівництва фундаменту соціалістичної економіки міста й району. У 1926 році рівень промислового виробництва майже на 25 проц. перевищив показники передвоєнного 1913 року, а валовий збір і заготівля зерна перевищили 1,4 млн. пудів.
На промислових підприємствах Генічеська зростала продуктивність праці, розширювався асортимент виробів, збільшувався обсяг виробництва продукції. Колектив промислової артілі «Виробничник», цехи якої поповнилися новим устаткуванням, освоїв випуск поршнів для тракторів, запчастин до сільськогосподарських машин. Свою продукцію вони надсилали також до Мелітополя, Бердянська та інших міст. 1933 року у зв’язку з дальшим нарощуванням виробничих потужностей артіль освоїла виробництво водяної арматури (вентилі, крани), яка відвантажувалася на підприємства чорної і кольорової металургії та нафтової промисловості. У цехах артілі працювало 470 робітників, 173 з них були ударниками. Значно зріс помел зерна і випуск олії у млинах та олійницях промислової артілі «Прогрес». У 1929 році тут виготовили близько 400 тис. пудів борошна. Випуск рослинного масла перевищив 3 тис. пудів.
Того року почала діяти невелика електростанція (один дизельгенератор), яка забезпечувала електроенергією промислові підприємства, медичні, навчальні і культурно-освітні заклади. У 1934 році, коли потужність електростанції зросла, місто було повністю електрифіковане. Почалися роботи щодо розчистки і поглиблення замуленого каналу. Через рік порт знову почав приймати судна. Поряд з нарощуванням потужностей на діючих підприємствах у роки перших п’ятирічок створювалися й нові галузі промисловості. У 1931 році стала до ладу перша черга бавовноочисного заводу. Проектної потужності завод досяг у 1934 році — на рік раніше планового строку. У риболовецькій артілі «Революційна хвиля» парусний і весловий флот поступово замінявся моторним. До 1936 року половину промислових суден оснастили двигунами. Це сприяло збільшенню вилову риби до 50 тис. цнт за сезон.
Генічеськ був центром досить великого сільськогосподарського району. Навіть у самому місті близько половини населення займалося сільським господарством. У 1929 році селяни-одноосібники міста об’єдналися в артіль «Хвиля революції», за якою держава закріпила 2300 десятин землі. Становлення і зміцнення артілі проходило в умовах запеклої боротьби з куркулями та їх поплічниками. Сім’ї місцевих глитаїв, які провадили шалену агітацію проти вступу до колгоспу, розкуркулили і вислали з міста, їх майно передали колективному господарству.
Районна партійна організація, що об’єднувала 200 комуністів, подавала всебічну допомогу трудовому селянству, яке стало на шлях провадження колективного господарства. Широко здійснювалось шефство промислових підприємств міста над колгоспами. Промартіль «Виробничник», порт, залізничне депо створили бригади, які відремонтували дві третини сільськогосподарського інвентаря в колгоспах Генічеська, Новогригорівки, Юзкуїв. Надійними помічниками комуністів були комсомольці міста й району, яких налічувалося понад 2 тис. Вони створили в селах комсомольські бригади, організували 17 артілей, залучивши до них близько 1 тис, бідняцько-середняцьких господарств.