Новогригорівка, Генічеський район, Херсонська область
Новогригорівка — село, центр сільської Ради. Розташована за 31 км від райцентру. До найближчої залізничної станції Сокологірне 12 км. За 9 км від села проходить автошлях Москва—Сімферополь. Населення—3276 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Зелений Гай та Рози Люксембург.
Новогригорівку засновано 1861 року на місці колишнього ногайського аулу Ялнич—Агач (на татарській мові — місце, де багато гадюк), в якому 1822 року вже налічувалося 896 жителів. Вони займалися, головним чином, скотарством. Царський уряд намагався прилучити до землеробства й осілого життя ногайців, які кочували в приазовських степах і вели примітивне скотарське господарство. Однак умови осілого життя здалися їм обтяжливими. І коли у 1860—1861 рр. частина кримських татар вирушила до Туреччини, слідом за ними подалися також і ногайці. Щоб поповнити кількість жителів на залишених землях, уряд почав переселяти людей з старих населених пунктів Північної Таврії, а також державних селян. У 1861 році сюди прибули перші переселенці — державні селяни з Курської, Орловської, Полтавської та Харківської губерній і заснували на місці залишеного ногайцями аулу сучасну Новогригорівку.
Спочатку земля, надана Новогригорівській общині, розподілялася між ревізькими душами з розрахунку 13,1 десятини на кожну. За указом 1866 року державні селяни Новогригорівки мали сплачувати казні щорічний оброчний податок, а з 1887 року — викупні платежі. Щорічні державні поземельні, земські, волосні та мирські податки общини перевищували 12 тис. крб. На душу чоловічої статі припадало 10—12 крб. Ці податки важким тягарем лягали на найбідніші верстви населення і зрештою призводили до повного занепаду значної частини селянських господарств. Уряд змушений був подати їм допомогу грошовою позичкою, але життя селян від цього не стало кращим. Община не змогла повернути позичку навіть через двадцать років. Борги значно перевищили розмір річних податків і становили 17,5 тис. карбованців.
За даними перепису 1884 року, в селі налічувалося 488 дворів, проживало 2782 чоловіка. Общині належало 9,8 тис. десятин орної землі та 3,3 тис. десятин толоки. З усієї кількості дворів 25 — зовсім не сіяли, 56 (в них налічувалося лише 14 коней) — засівали до 5 десятин, 104 — від 5 до 10 десятин. Отже, майже 38 проц. дворів були бідняцькими. Крім того, 214 дворів не мали будь-яких знарядь для обробітку землі.
У 1887 році селяни Новогригорівки за прикладом сусідніх сіл уперше здійснили розподіл землі, враховуючи наявність чоловічих душ, що призвело до значного подрібнення наділів. Припало по 9,6 десятини на душу. Нестача землі, реманенту й тягла спричинювалися до зубожіння основної маси населення. Освоюючи цілинний степ, долаючи труднощі, селяни об’єднували свої сили, щоб гуртом протистояти нелегкій долі. Землю обробляли супрягою чи наймом уже після того, як з польовими роботами упоралися заможні селяни. У Новогригорівці до супряги вдавалися 209 господарств.
Верховодили на селі куркулі. 99 господарств (мали 384-х робочих коней) засівали по 30—50 десятин кожне. А 16 глитайських сімей, крім надільної землі, орендували ще 1039 десятин у бідноти. Вони мали достатню кількість робочої худоби (по 4—6 коней кожна), плуги, букери, використовували працю наймитів.
Аналізуючи становище селян у Дніпровському та Мелітопольському повітах Таврійської губернії, В. І. Ленін, на основі даних із земсько-статистичних збірників про поліпшені знаряддя, писав: «З усього числа жниварок і косарок (3061) — 2841, тобто 92,8%, перебуває в руках селянської буржуазії (1/5 всього числа дворів)». Новогригорівка входила до складу Мелітопольського повіту і не становила винятку щодо забезпеченості сільськогосподарським інвентарем. У статистичному довіднику Таврійського губернського земства за 1905 рік зазначено, що в Новогригорівці є 320 букерів, 163 плуги і 243 косарки.
Масове зубожіння бідняцьких верств населення, посилення експлуатації були причиною селянських заворушень у роки першої російської революції. Формуванню класової свідомості трудового селянства сприяла більшовицька пропаганда. На початку 1905 року в селі з’явилися більшовицькі прокламації, що закликали селян силою захоплювати поміщицьку землю, готуватися до боротьби проти царизму. Влітку того року селяни Новогригорівки на сусідніх поміщицьких землях спалили хліб на кількох десятках десятин. Боротьба тривала і в 1906 році. Наприкінці березня 1906 року на вулицях села було розкидано листівки антиурядового змісту. Вони закликали селян підтримувати боротьбу робітників проти самодержавства, в них перелічувалися вимоги: передача землі трудовому народові, підвищення заробітної плати міським і сільським робітникам, загальна безплатна освіта, скасування викупних платежів, зниження цін на товари першої потреби. Закінчувалась листівка закликом: «Схаменіться! Боріться ж за свою справу! Не чекайте обіцянок! Годі спати! Сміливо і дружно підемо вперед! Поспішаймо, поки не пізно! Швидше!».
Село з його похилими, низенькими мазанками бідняків виглядало непривітно. Виділялися лише добротні цегляні будинки місцевих багатіїв, Криві вузькі вулиці у негоду ставали непрохідними. 1880 року в селі були поштова станція, 2 заїжджі двори, цегельня, працювало 8 дрібних крамничок.
Жителі села тривалий час не мали медичної допомоги. Невелику земську лікарню на 10 ліжок у селі відкрили в 1916 році. Тут працювали лікар і фельдшер.
У тісній глинобитній хатині тулилася земська школа на одну класну кімнату. В 1882/83 навчальному році (через 15 років після відкриття) її відвідувало 86 дітей, у т. ч. лише 17 дівчаток. Важке матеріальне становище батьків змушувало багатьох учнів залишати школу, не провчившись і півроку. В 1901 році відкрилася церковнопарафіяльна школа. Проте вчитися мали змогу переважно діти заможних селян. Понад 75 проц. дорослого населення залишалося неписьменним.
Після повалення самодержавства життя селян Новогригорівки не поліпшилося. Лютнева буржуазно-демократична революція не вирішила земельного питання, не принесла очікуваного миру.
Докорінно змінилося становище селян лише після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. 9 січня 1918 року у Новогригорівці проголошено Радянську владу, утворено ревком.
У квітні 1918 року село захопили австро-німецькі загарбники, ревком пішов у підпілля, звідки керував боротьбою селян проти окупантів. Більшовик Т. Д. Пиляєв створив партизанський загін. Наприкінці року створюється ще один партизанський загін — під командуванням Кашавцева. Обидва загони, які налічували 273 чоловіка і неодноразово вступали у сутички з окупантами та білогвардійцями, які вдерлися до села в грудні 1918 року. В січні 1919 року загін Т. Д. Пиляєва, підтриманий повстанцями сусідніх сіл, вибив ворога з Новогригорівки. Тут відновилася Радянська влада. Партизанський загін, яким командував Кашавцев, у березні 1919 року влився до 2-ї батареї 58-ї стрілецької дивізії. Коли у травні село знову захопили білогвардійці, партизани загону Т. Д. Пиляєва почали діяти неподалік Новогригорівки — в районі залізничних станцій Сокологірне і Юрицине.
За виявлений героїзм у боях проти ворогів Радянської влади новогригорівців — командира взводу П. К. Геращенка, командира батареї Л. 3. Онищенка, коректувальника І. А. Трощина, комісара А. Ф. Чваніна було нагороджено орденом Червоного Прапора.
19 січня 1920 року Новогригорівку визволено від денікінців. Ревком очолив колишній червоноармієць, місцевий селянин П. Г. Пічко. Ревком налагодив допомогу найбіднішим селянам, сім’ям червоноармійців, провадив заготівлю хліба для Червоної Армії. Наприкінці травня він створив комітет незаможних селян. КНС взяв на облік куркульську землю, тягло й інвентар, реквізовував надлишки хліба у місцевих багатіїв, організовував виконання продрозкладки. Та не все вдалося тоді зробити, бо в червні 1920 року село захопили врангелівці. На зайнятій території вони забирали в населення коней, худобу, продовольство, з лікарні вивезли медикаменти, інструмент, білизну. Остаточно село визволено 2 листопада 1920 року частинами 5-ї кавалерійської дивізії 13-ї армії. Відновили роботу ревком, а згодом і комнезам, який активно допомагав виконувати продрозкладку, дбав про забезпечення продовольством Червоної Армії. Зважаючи на гостру нестачу предметів першої потреби (гас, сіль, крам тощо), КНС піклувався про забезпечення ними насамперед найбідніших сімей.
Долаючи великі труднощі, селяни почали відроджувати зруйноване господарство. Вже 1921 року хлібороби Новогригорівки змогли засіяти зерновими 2729 десятин. Решта орної землі залишилася необробленою: не вистачало робочих рук, інвентаря, посівного матеріалу. Труднощі відбудовного періоду ускладнювались ще й неврожаєм. У селі лютував голод. Партійний осередок, створений у 1921 році, секретарем якого був А. Ф. Чванін, поряд з розв’язанням господарських питань проводив велику роботу, спрямовану на поліпшення тяжкого становища населення, яке склалося внаслідок стихійного лиха. На облік було взято всі запаси хліба, забезпечено продовольством два дитячі будинки, відкрито громадську їдальню, де харчувалося понад тисячу дітей і 860 дорослих з найбідніших сімей.
Одним з головних завдань партійного осередку було здійснення ленінського кооперативного плану. В 1923 році 12 найбідніших господарств села об’єдналися в сільськогосподарську артіль «Плуг». Першим головою її став демобілізований червоноармієць Л. 3. Онищенко. Згодом до артілі вступили майже всі новогригорівські бідняки. У 1926 році з артілі виділилися 13 товариств спільного обробітку землі. Восени 1930 року бідняцько-середняцькі господарства Новогригорівки провели сівбу в одну борозну та організували спільну засипку насіння. На базі ТСОЗів було створено вісім господарств: ім. Леніна, ім. Шевченка, «Початок життя», «Червоний шлях». Артіль «Початок життя» очолив двадцятип’ятитисячний Г. П. Литовченко. Взимку 1931 року найбільша з них — «Червоний шлях» — на гроші, одержані в кредит від держави, придбала трактор. Зустрічати його вийшло все село. Це було справжнє свято. На багатолюдному мітиш у, який відбувся тут з цієї нагоди, селяни казали: нарешті настав час, коли можна буде міцно звестися на ноги. Ще 1930 року артілі об’єдналися в три господарства.
Навесні 1931 року замість раніше організованого в Новогригорівці прокатного пункту «Червона зірка» почала працювати машинно-тракторна станція. До села прибули посланці робітників Ленінграда. Вони вчили сільську молодь керувати трактором.
Запровадження механізмів на обробітку землі, підвищення культури землеробства сприяли збільшенню валових зборів зерна. У 1935 році в артілі «Червоний шлях» зібрали по 21,6 цнт пшениці з га. Зросло громадське тваринництво, надої молока підвищилися до 2,5 тис. літрів від корови на рік. Збільшилося й виробництво м’яса. За досягнуті успіхи в розвитку зернового господарства артіль «Червоний шлях» у 1939 році на Всесоюзній сільськогосподарській виставці одержала диплом 1-го ступеня і грошову премію. Приділялася увага розвиткові садівництва й виноградарства. Сади і ягідники було закладено на площі 202 гектари.
Партійна організація села, в якій налічувалось 52 комуністи, приділяла чимало уваги мобілізації колгоспників на високопродуктивну працю та розгортанню соціалістичного змагання. Передовиків виробництва — трактористів Новогригорівської МТС О. І. Гордієнка та П. П. Тихого за високий виробіток на тракторах ЧТЗ і ХТЗ було нагороджено орденом Леніна. Перший з них виробив за рік 1028 га, другий — 872 га умовної оранки.
Зміцнення економіки артілей сприяло поліпшенню матеріального добробуту селян. У 1939 році на трудодень видали по 2,5—4,2 кг хліба і 1,5—2,5 крб. грішми. Новогригорівське сільське споживче товариство реалізувало того року багато промислових товарів. Особливим попитом користувалися наручні годинники, велосипеди, патефони.
За роки соціалістичного будівництва значно змінився зовнішній вигляд села. Спорудили багато нових будинків та громадських приміщень, упорядкували вулиці, радіофікували понад 70 проц. жител колгоспників.
При лікарні відкрилися рентгенологічний і стоматологічний кабінети. Кваліфіковані медики добре налагодили лікувально-профілактичну роботу.
Дві початкові школи, засновані ще в 1921 році, працювали в дві зміни. 1931 року в Новогригорівці побудували семирічну школу, в 1937 її реорганізували на середню. 1940 року в селі діяли середня й чотири початкові школи, де викладало 50 учителів, навчалося 690 дітей.
Партійна організація і сільська Рада постійно приділяли увагу питанням культурного будівництва. Відкрилася хата-читальня, яку згодом перетворено на бібліотеку. В 1939 році тут налічувалося близько 10 тис. книжок, ними користувалося понад тисячу читачів. Працювали колгоспні клуби, в яких демонструвалися кінофільми, відбувалися аматорські вистави й концерти художньої самодіяльності.
Після розбійницького нападу гітлерівської Німеччини на Країну Рад трудівники Новогригорівки провели мітинг, на якому гнівно засудили фашистську агресію проти CPСP, зобов’язалися зібрати багатий урожай за півмісяця. Упоралися протягом 12 робочих днів, повністю виконали хлібоздачу, в глибокий тил вивезли більшу частину хліба. Решту роздали колгоспникам. У серпні почалася евакуація колгоспів і машинно-тракторної станції. До Північного Кавказу вивезли громадську худобу, багато сільськогосподарської техніки. Туди ж виїхало й понад 700 колгоспників. Працівники Новогригорівської МТС евакуювали всю придатну техніку до братнього Азербайджану. Нальоти фашистської авіації утруднювали і без того важкий шлях. І все ж кадрові механізатори Г. Г. Ковш, А. П. Мойсеєнко, В. І. Овчаров, М. А. Панкратов, І. П. Шахов та інші доставили до місця призначення 77 тракторів із 782.
З цих машин, за керма яких сіли українські механізатори, в Агдамському районі було укомплектовано 8 тракторних бригад. У 1942 році евакуйовані механізатори Новогригорівської МТС разом з колгоспниками 12-ти обслуговуваних ними артілей виростили по 18 цнт зернових та по 15 цнт бавовни з га. За це машинно-тракторній станції було присуджено перехідний Червоний прапор Наркомзему Азербайджану. Цей прапор, символ трудової доблесті всього колективу, передали на збереження Новогригорівській МТС під час повернення на Україну.
16 вересня 1941 року гітлерівці захопили Новогригорівку. Понад 2 роки вони грабували село, знущалися з мирних жителів, вбивали їх. Було розстріляно 113 чоловік. На каторжні роботи до Німеччини фашисти вивезли близько 200 жінок, дівчат та юнаків. Відступаючи, вони зруйнували або пошкодили 98 будинків та громадських приміщень, школу, лікарню, ремонтні майстерні МТС та інше.
28 жовтня 1943 року 993-й полк 263-ї стрілецької дивізії після запеклого бою визволив Новогригорівку від німецько-фашистських загарбників.
Мужньо билися на фронтах Великої Вітчизняної війни і жителі села. З них 234 нагороджено орденами й медалями. В. М. Дровнику за мужність і відвагу, виявлену під час штурму радянськими військами Кенігсберга, посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Його іменем названо одну з вулиць у м. Генічеську.
Захищаючи рідну Батьківщину від чорної навали фашистських орд, понад 900 жителів Новогригорівки полягли смертю хоробрих у цій борні. В повоєнні роки на вшанування пам’яті односельців, які загинули на фронтах громадянської та Великої Вітчизняної воєн, мешканці села спорудили їм пам’ятник.
Нелегко було піднімати з руїн село. Долаючи великі труднощі, жителі насамперед відбудували приміщення лікарні й школи. В лютому 1944 року відкрився сільський клуб. Відновила роботу машинно-тракторна станція. При ній відкрили курси трактористів. Закінчивши їх, 45 механізаторів подали значну допомогу колгоспникам у боротьбі за швидше відродження сільського господарства. Першого року, використовуючи полагоджені машини та уцілілі корови, колгоспники провели сівбу. Збирали хліб серпами, косами та єдиною косаркою. Згодом у селі побільшало техніки, повернулися й колгоспники, що виїхали на схід країни. І поступово справи пішли на краще. Якщо восени 1944 року посіви зернових в артілях Новогригорівки досягли лише 1300 га, то через три роки хлібороби повністю освоїли всі посівні площі — 13,2 тис. гектарів.
Великі труднощі довелося долати й тваринникам. В єдиний корівник, що залишився після окупації, звели 62 корови, збережені колгоспниками. З них і почалося відродження артільного стада. Коней колгоспи одержали від військових частин, овець надіслали трудівники Ставропольського краю. Прибувала також худоба, евакуйована на початку війни до східних районів країни. У 1945 році колгоспи одержали з інших районів області 120 голів великої рогатої худоби, 460 овець, 127 свиней.
До 1951 року трудящі Новогригорівки завершили відродження господарства села. Подолавши труднощі відбудовного періоду, вони розгорнули наполегливу роботу, спрямовану на підвищення врожайності зернових культур. Цьому значною мірою сприяло і зростаюче використання техніки. З 62 тракторів і 56 зернових комбайнів, що їх мала в 1950 році Новогригорівська МТС, половина працювала безпосередньо на полях Новогригорівських колгоспів. Щорік підвищувалась культура землеробства. Починаючи з 1953 року, колгоспники вносили щороку на кожен гектар по 5—7 цнт мінеральних добрив, поля засівали перспективними районованими сортами. У 1960 році тут вперше запроваджено пшеницю Безоста-1. Тоді нею засіяли 263 га, зібравши по 25,9 цнт з га. За трудові успіхи одному з кращих комбайнерів села М. Ю. Очередьку у 1957 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Після вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 р.) колгоспи Новогригорівки об’єдналися спочатку в дві сільськогосподарські артілі, а в 1960 році — в один багатогалузевий колгосп ім. Кірова. За ним закріплено 14,9 тис. га орної землі і 94 га саду. В рільництві було механізовано 95 проц. робіт, впроваджували перспективні сорти зернових культур (зокрема, пшениця Безоста-1, під яку у колгоспі відведено дві третини орної землі). Все це забезпечило зростання валових зборів зерна. Навіть у 1963 році, незважаючи на несприятливі погодні умови, колгоспники виростили по 20,4 цнт з гектара. Трудовими успіхами відзначили трудящі Новогригорівки 50-річчя Радянської влади. 1967 року за врожайністю зернових колгосп ім. Кірова посів друге місце в районі. Дали першу віддачу і прісноводні ставки, споруджені на місці забур’яненої балки.
Добре працювали трудівники артілі у роки восьмої п’ятирічки. Якщо першого року врожай зернових становив 22,6 цнт, а озимої пшениці — 23,6 цнт з га, то у завершальному році він збільшився: зернових — на 6,2 цнт, озимої пшениці — на 7,6 цнт з га. Прибутки колгоспу зросли на 33,9 проц. і становили 1,1 млн. крб. В господарстві запроваджується місцеве зрошення земель за допомогою артезіанських свердловин. До 1971 року тут зрошували понад 800 га землі. Протягом дев’ятої п’ятирічки зрошуватиметься ще 1500 га орної землі.
У Новогригорівці виросло багато передовиків сільськогосподарського виробництва, чудових майстрів своєї справи. За досягнуті успіхи у виробництві сільськогосподарської продукції 25 колгоспників у повоєнні роки удостоєні урядових нагород. Орден Леніна засяяв на грудях колишнього голови колгоспу К. Є. Белецької, бригадира комплексної бригади № 1 Г. І. Киричка нагороджено орденом Жовтневої Революції. 129 кращим трудівникам вручено медаль «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Заслужену шану односельців здобула колгоспниця Р. М. Лазутіна. Одній з перших в артілі їй присвоєно звання ударника комуністичної праці, а в 1964 році за трудові успіхи вручено орден Трудового Червоного Прапора. Коли Р. М. Лазутіна йшла на заслужений відпочинок, колгосп спорудив для неї новий будинок.
Є в Новогригорівці й свої раціоналізатори. Бригадир комплексної бригади колгоспу ім. Кірова М. А. Панкратов удосконалив або створив вісім нових механізмів. Широке визнання здобув у хліборобів змонтований ним гноєрозкидач, за допомогою якого протягом доби можна внести добрива на площі 50—60 гектарів.
В селі працює відділення районного об’єднання «Сільгосптехніки», сільське споживче товариство.
В колгоспі, на підприємствах та в установах Новогригорівки діють три первинні партійні організації, які об’єднують 152 члени КПРС. В бригадах і на фермах створено партійні групи. Понад 100 комуністів трудиться безпосередньо на вирішальних ділянках виробництва. Під їх керівництвом працює комсомольська організація колгоспу, що налічує 64 члени ВЛКСМ, й територіальна, яка об’єднує 22 юнаків та дівчат. Комуністи й комсомольці виступають ініціаторами соціалістичного змагання за успішне виконання завдань дев’ятої п’ятирічки.
Значну увагу комуністи Новогригорівки приділяють виховній роботі. З цією метою в селі на громадських засадах діє кабінет політичної освіти, створений у січні 1960 року. Тут відвідувачі можуть знайти потрібну їм літературу з питань комуністичного будівництва, передового досвіду-в-сільському господарстві, атеїзму. Все це виставлено на гарно оформлених стендах. Популярністю користується постійно діючий куточок агітатора й пропагандиста.
Велику роботу проводить сільська Рада, до складу якої обрано 45 чоловік, у т. ч. 22 жінки. Серед депутатів — 22 колгоспники і 11 робітників. При сільській Раді створено 9 депутатських комісій, які в своїй повсякденній діяльності спираються на численний актив. Значні кошти з місцевого бюджету сільрада витрачає на охорону здоров’я, освіту й культуру. Так, 1970 року із 232 тис. крб. на охорону здоров’я трудящих було асигновано 103 тис., на освіту й культуру — 101 тис. карбованців.
Високі темпи розвитку суспільного виробництва забезпечують неухильне піднесення добробуту й культури трудящих. Степова Новогригорівка росте, красивішає. Тільки за роки восьмої п’ятирічки тут споруджено близько 500 добротних будинків, їдальню, двоповерхове приміщення контори місцевого колгоспу. Кожна третя сім’я переселилася у нове житло. В багатьох будинках і квартирах трудящих встановлено газові плити. Над 350 будинками височать телевізійні антени. Вздовж вулиць висаджено декоративні дерева й чагарники. Мережа водопроводу в 1971 році досягла 30 км. Зростають реальні доходи трудящих. Середньомісячний заробіток рядового колгоспника становить 94, механізатора — 130, доярки — 132 крб. Літні колгоспники одержують державні пенсії.
Розширюється мережа закладів охорони здоров’я трудящих. В Новогригорівській лікарні є хірургічне, терапевтичне, акушерсько-гінекологічне, фізіотерапевтичне відділення, рентгенологічний кабінет. На честь 50-річчя Великого Жовтня колектив лікарні за зразково налагоджену лікувально-профілактичну роботу нагороджений дипломом Міністерства охорони здоров’я УРСР та Укрпрофради. У 1971 роді головного лікаря В. Т. Морозова удостоєно ордена «Знак Пошани». В умовах сільської лікарні він робить такі складні операції, як видалення хворої щитовидної залози, пластичні операції на передній стінці шлунку тощо. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно лікаря-терапевта О. Я. Литвинову, а фельдшера М. І. Шмалій — ордена Леніна.
В середній школі, де навчаються 450 учнів і працює 35 учителів, обладнані навчальні кабінети, є дослідна ділянка, спортивний зал. 1965 року, відзначаючи 20-річчя перемоги над фашистською Німеччиною, на шкільному подвір’ї встановили бюст Героя Радянського Союзу В. М. Дровника, який вчився в цій школі. У сьомому класі є парта героя, право сидіти за нею надається тільки відмінникам.
Значного розвитку набула художня самодіяльність. В гуртках, що працюють при сільському будинку культури, бере участь понад 200 трудівників села. їх концерти проходять з незмінним успіхом не тільки в Новогригорівці, але й у сусідніх селах та районному центрі. При будинку культури щороку на час жнив створюється агіткультбригада. Крім будинку культури, у селі діють три бригадні клуби, на фермах — червоні кутки.
Трудівники села міцно подружили з книгою. У Новогригорівці є бібліотека. Тут систематично провадяться диспути, читацькі конференції, огляди новинок літератури.
Окрасою життя стали нові звичаї і обряди: свята врожаю, посвячення в хлібороби, вечори трудової слави тощо.
Трудівники Новогригорівки свято бережуть і шанують дружбу з колгоспниками артілі ім. Махарадзе Махарадзевського району Грузинської РСР, що зародилася ще в довоєнний час. У грізні роки Великої Вітчизняної війни багато жителів села знайшло притулок у своїх друзів. У повоєнні роки трудівники українського села допомогли своїм грузинським братам поліпшити поголів’я худоби, надіславши їм понад 100 корів червоної степової породи. А грузинські колгоспники надіслали до Новогригорівки саджанці кращих сортів винограду, поділилися досвідом його вирощування. Грузинські скульптори подали допомогу у виготовленні для села пам’ятників В. І. Леніну та воїнам, які загинули в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн.
Міцна дружба ріднить також колектив Новогригорівської MTС з працівниками Карвендської МТС Агдамського району Азербайджанської РСР, між якими у 1954 році було укладено договір на соціалістичне змагання. Відтоді механізатори цих районів із двох братніх республік систематично діляться передовим досвідом роботи, обмінюються делегаціями для перевірки та підведення підсумків змагання, подають конкретну допомогу у вирішенні питань, пов’язаних з кращим обробітком полів.
Дружба між українськими і азербайджанськими механізаторами дає добрі наслідки — допомагає їм успішно розв’язувати важливі проблеми, які поставив перед працівниками сільського господарства XXIV з’їзд Комуністичної партії Радянського Союзу.
У 1967 році створена первинна організація Товариства охорони пам’ятників історії та культури, колективними членами якої є місцевий колгосп ім. Кірова, відділення районного об’єднання «Сільгосптехніки», лікарня й сільське споживче товариство. З ініціативи сільської первинної організації Товариства 1969 року в селі споруджено пам’ятник В. І. Леніну.
За роки дев’ятої п’ятирічки село прикрасить багато нових житлових будинків, культурно-освітні заклади та торговельні підприємства, триватиме прокладання водопроводу, брукування вулиць, озеленення села.
Під зорею Радянської влади здійснилася заповітна мрія селян стеїїової Ново Григорівни. Натхненні історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, разом з усім радянським народом вони наполегливо борються за втілення в життя величних планів побудови комунізму.
П. Д. КОВАЛЬ, К. А. КОЛОСОВ, I. X. РОЙ