Рівне, Генічеський район, Херсонська область
Рівне — село, центр сільської Ради. Розташоване за 30 км від районного центру. Населення — 1048 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Вікторівна, Володимирівна, Запорожець, Лучисте, Малинівка, Могучий, Муравейник, Новий Мир, Новоукраїнка, Первомайське, Петрівськв, Розкішне, Сергіївна, Шлях Незаможника й селище Комунарське.
Історія Рівного своєрідна. На початку травня 1922 року 11 сімей селян-бідняків (20 працездатних та 50 їдців) с. Покровки Новотроїцької волості Мелітопольського повіту вийшли з раніше утвореної комуни у Чаплинській волості Херсонського повіту і переселилися до колишньої поміщицької економії, де й заснували комуну «Рівність». На той час в економії було три житлові будинки, конюшня, корівник, комора. Комунари поселилися в одному з будинків, в іншому відкрили їдальню, де харчувалися. Комуні виділили 400 десятин землі, 1,5 десятин фруктового саду, деякий реманент. На травень 1924 року в господарстві налічувалось 5 плугів, 5 букерів, 2 залізні і 2 дерев’яні борони, рядкова й розкидна сівалки, 2 лобогрійки, парова молотарка, 2 віялки, двигун. Перші роки господарювання були нелегкими. Частина реманенту виявилася малопридатною для роботи. Комунари не могли обробити весь закріплений за ними земельний масив. 1922 року вони засіяли лише 50 десятин. Решта землі лишалася незайманою.
У 1922 році на землях, неподалік комуни «Рівність», утворилася ще одна комуна — «Праця незаможника», до якої вступило 20, а наступного року ще кілька сімей. У колишніх господарствах поміщиків і куркулів комунари знайшли придатний до роботи реманент. Того року було посіяно лише 17 десятин жита, наступної осені 35 десятин жита і 1,5 десятини пшениці. Зібраного врожаю ледь вистачало, щоб забезпечити себе насінням для сівби та прохарчуватися.
Труднощами перших років намагалися скористатися куркулі сусідніх сіл. Вони вели агітацію, спрямовану проти комуни, всіляко шкодили її господарству. Та спроби ворогів виявилися марними.
У становленні комуни й налагодженні її господарства велика роль належала партійному осередку, створеному 1922 року. Він об’єднував 5 комуністів, вів роз’яснювальну роботу серед членів комуни, переконував, що труднощі тимчасові, організовував продовольчу допомогу найбіднішим сім’ям. Вже наступного року комуна одержала від держави довготермінові кредити для придбання племінної худоби.
Восени 1925 року комуни «Рівність» і «Праця незаможника» об’єдналися в одне господарство під назвою «Рівність». Це допомогло здійснити ряд важливих заходів, спрямованих на зміцнення його економіки. Того року вперше було засіяно всі поля, відремонтовано громадські приміщення, колодязі, побудовано басейн на 2 тис. відер води, який пристосували для зрошення молодого саду; закладено виноградник, запрацював млин. Тоді ж були створені перші тваринницькі ферми, де налічувалося 15 коней, 11 волів, 13 корів, 28 свиней, 50 овець, 40 голів молодняка великої рогатої худоби, індики, кури.
Із зміцненням економіки відбувалися важливі соціальні й культурні зміни. Комуна подбала про оздоровлення й лікування комунарів, навчання їх дітей до 4-го класу включно, а для школярів, котрі бажали продовжувати освіту, виділяли 50 проц. коштів (до закінчення семирічки). Відкрилися клуб, хата-читальня.
У 30-і роки комуна ім. Сталіна (з 1931 року), в якій працювали українці, росіяни, білоруси, німці, латиші — зміцніла. Вона обробляла близько ІЗ тис. га землі, у т. ч. 6,4 тис. га орної, мала 5,9 тис. га пасовиськ, 255 коней, понад 1 тис. голів великої рогатої худоби, близько 5 тис. овець. Працювали 3 млини, цех варіння бринзи, хлібопекарня. Зростання прибутків комуни, які на рік становили 433 тис. крб., дало змогу розгорнути широке будівництво. Було споруджено 5 житлових будинків для комунарів, зерносховище, 2 силосні башти, капітально відремонтовано кілька інших громадських приміщень.
1934 року комуна перейшла на Статут сільськогосподарської артілі. Значну роботу проводили комуністи й комсомольці. Завдяки їх ініціативі почала працювати агрошкола, виникли гуртки колгоспного активу, де навчалося 280 слухачів. Навколо комуністів гуртувалися безпартійні активісти. їх налічувалося 121 чоловік. В селі почала діяти хата-лабораторія.
Артіль стала одним з кращих господарств району. В липні 1935 року за рішенням Геиічеського райкому партії та райвиконкому тут відбувся районний зліт колгоспників-ударників. Він проходив під гаслом: «Жодного відстаючого колгоспу в районі!». Того ж року колгосп виконав умови обласного походу за високий урожай, його було занесено на обласну Дошку пошани, а голову колгоспу П. Т. Пивоварова та 65 кращих колгоспників-ударників премійовано. Звитяжною працею прославили себе вівчарі С. Т. Заулочний та Г. Г. Кошка, які від 100 вівцематок одержали по 144 ягнят і настригли по 4 кг вовни від кожної вівці.
Нова техніка, підвищення культури землеробства сприяли дальшому піднесенню продуктивності праці, зростанню врожайності сільськогосподарських культур.
Якщо збір зернових у 1938 році не перевищував 15 цнт з га, то у 1940-му він досяг 19,5 цнт, а озимої пшениці — 23,5 цнт з га. Відповідно зростали й прибутки, які становили 3,4 млн. крб. Так, лише від продажу вирощеної бавовни господарство одержало близько 1 млн. карбованців.
Розвивалося й тваринництво. В одній з бригад, очоленій Г. П. Микитенко (молочно-товарна ферма № 4), надої молока підвищилися до 3,8 тис. літрів від кожної із закріплених корів, а окремі доярки надоїли по 5,5— 6 тисяч. Передові свинарки М. І. Биковцева, П. П. Іванисова, П. Я. Парахненко, Д. В. Прядко, М. Я. Теплова одержали від кожної свиноматки 20—22 ділових поросят.
За успіхи в колгоспному виробництві у 1939 і 1940 рр. артіль була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки, її відзначено дипломом 1-го ступеня, премійовано автомашиною та присуджено грошову премію в розмірі 10 тис. крб. 7 лютого 1939 року сільськогосподарську артіль ім. Сталіна, одну з перших у країні, було нагороджено орденом Леніна. Високі нагороди одержали також її трудівники. Голову колгоспу Ф. М. Клименка удостоєно ордена Леніна, доярку Г. П. Микитенко відзначено орденом Трудового Червоного Прапора, телятницю М. Т. Ковбасу — орденом «Знак Пошани».
Боротьбу трудівників села за постійне піднесення колективного господарства очолювала партійна організація, яка 1939 року об’єднувала 49 комуністів. їм допомагали 246 комсомольців. За ініціативою комуністів і комсомольців поширилось змагання бригадирів-стопудовиків, яке охопило все Приазов’я. У колгоспі було 10 рільничих, 2 городньобаштанні та 2 тваринницькі бригади.
Зміцнення економіки артілі забезпечувало піднесення матеріального добробуту та культурного рівня хліборобів. На трудодень вони одержували по 5 кг хліба і 5 крб. грішми. Широко велися роботи й щодо благоустрою Рівного. На його вулицях висадили декоративні й фруктов і дерева, з’явилися нові будинки, споруджені колгоспниками, запрацювали колгоспний радіовузол і невелика телефонна станція. В наступні роки на кошти артілі спорудили електростанцію потужністю 220 кіловат. Усі бригадні села було електрифіковано.
Сільська Рада і партійна організація піклувалися про поліпшення медичного обслуговування населення, розвиток культури та здійснення всеобуча. Працював фельдшерсько-акушерський пункт. На кошти сільгоспартілі було споруджено приміщення школи, у Рівному і селах, підпорядкованих сільській Раді, кількість шкіл збільшилась до 8 (3 семирічні і 5 початкових). Усі діти шкільного віку вчилися. Напередодні війни Рівне стало селом суцільної письменності. Працював сільський клуб, а на дільницях — бригадні червоні кутки. Відкрилася бібліотека.
У передвоєнні роки зародилася дружба між сільськогосподарськими артілями с. Рівного Генічеського району та с. Шрома Махарадзевського району Грузинської РСР, які першими в країні уклали договір на соціалістичне змагання. У квітні 1938 року на мітингу, присвяченому підготовці до виборів у Верховну Раду Грузинської РСР, колгоспники артілі ім. Орджонікідзе с. Шрома прийняли лист до хліборобів України, в якому розповідали про зміни, що сталися в їхньому селі після перемоги Великого Жовтня, про своє щасливе заможне життя, дальші плани розвитку колективного господарства. Вони просили українських хліборобів написати про здобуті успіхи й життя. Рівнянські колгоспники не лише розповіли про заможне життя, але й викликали трудівників с. Шрома на соціалістичне змагання. Вони, зокрема, писали: «Багата наша артіль. На полях працює 17 тракторів, торік урожай збирали 8 комбайнів. Маємо 6 автомашин. У минулому році зібрали 47 555 цнт хліба. Бригада Кузьми Чайковського дала з площі 40 га по 30 цнт пшениці. Ланкова Надія Яринич зібрала по 15 цнт бавовни з га, ланкова Міля Головко — по 14 центнерів».
У своєму зверненні «Трудящим сонячної Радянської Грузії» колгоспники артілі с. Рівного запропонували колгоспникам с. Шрома змагатися також і за кращу постановку масово-оборонної роботи. «Рівнянці не чекають ворога, склавши руки,— писали українські колгоспники,— вони вчаться оволодівати зброєю: 184 чоловіка мають значки ГПО, 62 — ППХО, 25 — ворошиловських стрільців, 244 — значки ГСО, 387 — члени Тсоавіахіму».
В листопаді 1938 року до с. Шрома відбула делегація трудівників з с. Рівного, де було підписано договір про соціалістичне змагання. Перед поїздкою до Грузії рівнянський колгосп, підбивши підсумки сільськогосподарського року, повідомляв своїх друзів-грузинів, що зібрано зернових 53 041 цнт, на фермах господарства налічувалося 720 голів великої рогатої худоби, 582 голови свиней, 7900 овець. На всю республіку славилась колгоспна конеферма. Правління артілі с. Рівного вирішило допомогти розвинути конярство і в грузинському колгоспі. Було передано кілька племінних коней, у т. ч. орловського рисака, згодом до Грузії ще відправили високопродуктивних корів, бика, свиней. А шромівці поділилися з українськими колгоспниками досвідом, набутим у розвитку садівництва й виноградарства. Вони надіслали саджанці високоврожайних сортів винограду. Грузинські спеціалісти-виноградарі допомогли у колгоспі закласти нові виноградні плантації.
У дружбі, в змаганні з грузинськими братами орденоносний колгосп села Рівного став одним з кращих на Україні. Трудівники артілі зобов’язалися зібрати зернових у 1939 році по 18 цнт на круг, а озимої пшениці з площі 1950 га по 25,7 цнт, довести середній надій на корову до 3500 літрів, від 100 вівцематок одержати по 135 ягнят, а від кожної свиноматки — по 20 поросят. Свого слова вони дотримали.
Братерське співробітництво рівнянців і шромівців стало темою багатьох літературних творів. Грузинський поет Їраклій Абашідзе створив цикл віршів, присвячених дружбі генічан і махарадзевців. В одному з них є такі рядки:
Повік братерство наше нездоланне
І доля в нас одна, і труд один —
Ми в різних селах й все ж одпосельчани,
Ми друзі — українець і грузин.
На київській і тбіліській кіностудіях було створено хронікально-документальні фільми «Дружба народів», «Гурійський мільйонер». Спільними зусиллями українські й грузинські кінематографісти створили повнометражний художній фільм «Дружба».
Дружбу генічан з махарадзевцями відображено і в живопису, монументальній скульптурі, музиці. їй присвячені полотно «Єднання» відомого художника І. Тоїдзе, скульптура «Народи-брати» С. Урушадзе (її встановлено в Генічеську і Махарадзе), вокальні твори українського композитора К. Я. Домінчена.
Високу оцінку соціалістичному змаганню генічевців і махарадзевців дав Центральний Комітет КП(б)У. 5 листопада 1940 року у великому залі Будинку Червоної Армії Київського військового округу відбувся прийом трудівників артілі ім. Орджонікідзе і рівнянських колгоспників. Тут зібралися тоді керівники партії і уряду республіки, депутати Верховних Рад СРСР, Української РСР, Грузинської РСР, діячі науки, літератури, мистецтва, воєначальники. На адресу учасників прийому надійшла вітальна телеграма від ЦК ВКП(б).
Мирну працю радянських людей порушив розбійницький напад гітлерівських полчищ на Країну Рад. Коли наблизився фронт, колгоспники вивезли на Північний Кавказ худобу, овець, техніку, багато трудівників встигло евакуюватися. А 15 вересня 1941 року фашисти вдерлися до села. Щоб залякати населення, вони по-звірячому закатували кількох колгоспників-активістів. Але радянські люди не корилися загарбникам. Один з організаторів комуни —Д. И. Кас’яненко вчинив напад на поліцаїв, які примушували селян працювати. Після знущань його кинули в глибокий колодязь. Підпалити будинок, де пиячили фашистські офіцери, спробував було секретар комсомольської організації бригади № 10 А. Є. Барило. Юнака схопили й стратили. Комсомолки Н. К. Ковбаса і П. М. Золотар та літній колгоспник К. І. Ковбаса (з с. Новий Мир) заховали бюст В. І. Леніна, повалений фашистами, і зберегли його аж до визволення села частинами Червоної Армії. Тепер бюст В. І. Леніна на постаменті знову височить біля місцевої школи.
В лютій ненависті до всього радянського німецько-фашистські вандали, відступаючи, завдали значної шкоди громадському господарству й селу. Сума заподіяних збитків становила 8,7 млн. карбованців.
У грізний час Великої Вітчизняної війни багато сімей евакуйованих рівнянців знайшли притулок у своїх грузинських друзів. До с. Шрома надходили листи від фронтовиків — уродженців с. Рівного. Вони повідомляли: «Нам писати більше нема куди. Про своїх дружин і дітей нічого не знаємо, тому звертаємось до вас, своїх братів, які дружили з нами, разом будували щасливе життя. Ми обіцяємо битися з підлим ворогом, не шкодуючи сил, за нашу дружбу, за рідну землю». Кожному пораненому солдату й офіцеру з Рівного шромівці надсилали до госпіталю подарунки. На будівництво танкової колони гурійці зібрали мільйон карбованців і на честь своїх друзів-українців просили зробити напис: «За визволення України!». Ця колона пройшла бойовий шлях від Сталінграда до Берліна.
30 жовтня 1943 року 993-й полк 263-ї стрілецької дивізії 51-ї армії визволив Рівне від фашистських загарбників. Понад 800 колгоспників були учасниками боїв на фронтах Великої Вітчизняної війни, 220 з них нагороджено орденами й медалями. Десятьма урядовими нагородами відзначено воїна-розвідника І. П. Мазунова. У червні 1945 року він брав участь в історичному параді Перемоги на Красній площі у Москві. Повним кавалером ордена Слави став В. Я. Лобода, який поліг у бою на Одерському плацдармі. У запеклих боях смертю героїв загинуло 572 жителі Рівного та сіл Рівнянської сільради. На їх честь у Рівному споруджено пам’ятник.
Пишаються жителі села й подвигом колгоспниці Н. Ф. Четверикової. У грізному 1941 році ця вже не молода жінка разом з іншими трудівниками села евакуювала на схід країни артільну худобу. Вирушаючи в нелегку путь, вона забрала з собою найдорожчу реліквію артілі — орден Леніна на оксамитовому прапорі і пронесла його по опалених війною дорогах. Повернувшись у 1944 році до рідного села, Наталія Федотівна передала збережену святиню колгоспові. Цей подвиг патріотки Батьківщина відзначила орденом Трудового Червоного Прапора.
Коли після визволення села сюди повернулися евакуйовані колгоспники, вони побачили неймовірну розруху. Окупанти знищили всі господарські будівлі, багато житлових будинків, вирубали сади й виноградники. На всю артіль, що мала понад 16 тис. га землі, збереглися лише троє коней, один віл, 12 корів. Це й усе, з чим починали господарювати. Незабаром ще кількох коней передали трудівникам села військові частини. Відновити зруйноване у роки війни господарство допомогли народи нашої багатонаціональної Батьківщини. Руку братньої допомоги подали грузинські колгоспники, які надіслали в артіль 500 пудів зерна, 4 бугаїв, 7 коней, 6 голів великої рогатої худоби,-4 свиней, багато одягу й речей домашнього вжитку, книжки та інше.
Поверталася й евакуйована на початку війни громадська худоба. З Челябінська прибувала техніка, з Барнаула — дизелі для місцевої електростанції, кілька автопричепів з Мінська, вівці з Ростовської області. Жителі села наполегливо долали труднощі відбудовного періоду. В 1944 році колгоспники своєчасно зібрали урожай з площі понад 4 тис. га. В засіки держави було засипано 172 тис. пудів зерна. Крім того, колгосп здав у фонд допомоги фронту 772 цнт овочів, 629 цнт картоплі. На жнивах 1946 року в артілі вже працювало 12 тракторів.
Поступово відновлювалось тваринництво, зокрема вівчарство, яке набуло особливо великого розвитку у передвоєнні роки. В перший рік після визволення села від гітлерівців замість десятків отар чабан вигнав на випас тільки одну — 236 овець і кілька баранів тонкорунної породи, збережених колгоспниками та надісланих з інших областей. Довелось починати все спочатку. З Молдавії прибуло дві отари овець грубововняної породи. В науково-дослідному інституті «Асканія-Нова» купили кілька тонкорунних баранів. Придбали ще 200 ярок кавказької тонкорунної породи, які стали племінним ядром для майбутніх отар.
На кінець 1944 року колгосп мав 5 тваринницьких ферм, тут налічувалося 534 голови великої рогатої худоби, 135 коней, 400 голів овець, 52 свині. План розвитку тваринництва артіль виконала на 110 проц. Колгоспники одержали для особистого користування 45 теличок. 70 голів племінного молодняка колгосп передав іншим господарствам району.
За героїчну працю в роки Великої Вітчизняної війни 166 колгоспників було нагороджено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 рр.», у т. ч. цієї нагороди удостоїлись також 62 чоловіка комсомольців і не-спілкової молоді. К. І. Анісімова і комсомолка М. Г. Андросова виробляли за рік 250—420 трудоднів.
Після завершення Великої Вітчизняної війни до села повернулися демобілізовані воїни. Партійна, комсомольська організації, сільська Рада очолили наполегливу боротьбу трудівників села за хліб, молоко, м’ясо, в яких країна відчувала найгострішу потребу. Комуністи очолили найважливіші ділянки виробництва, стали застрільниками й організаторами змагання за піднесення всіх галузей господарства.
Незважаючи на труднощі відбудовного періоду, партійна організація приділяла велику увагу розвитку культури. Вже у 1946 році артіль придбала звукову кіноустановку, набір музичних інструментів. Відновили роботу колгоспна бібліотека, клуби й червоні кутки на виробничих дільницях, у бригадах були створені хорові й драматичні гуртки. Успішно виступили комсомольський хор і драматичний гурток села на обласноіму огляді художньої самодіяльності у 1950 році. Виконану хором музично-літературну композицію «Ми з Рівного» відзначено грамотою і першою премією, а виставу «Шельменко-денщик» було показано на республіканському огляді.
Все ширше розгорталося соціалістичне змагання, міцніла дружба українських і грузинських колгоспників, яка загартувалася у горнилі Великої Вітчизняної війни, в спільній праці відродження й дальшого розвитку артільного господарства. У вересні 1947 року до с. Шрома рівнянці відрядили першу за післявоєнні роки делегацію трудівників.
Відроджувати колгосп допомагала держава. Щоб швидше здійснити накреслені заходи щодо організаційно-господарського зміцнення артілі, до Рівного було надіслано 11 автомашин, різноманітний сільськогосподарський реманент, трактори, автопричепи, 650 тонн мінеральних добрив, три пересувні електростанції, верстати та інше обладнання. Крім того, виділено 500 тис. крб. на капітальне будівництво. Підприємства Києва, Харкова, Запоріжжя, Донецька, Артемівська та інших міст виконували замовлення артілі.
Працювали напружено. До 1948 року посівні площі були повністю відновлені 1950 року колгосп виконав трирічний план розвитку тваринництва, за що був занесений на обласну Дошку пошани. Господарство впевнено набирало сили, міцніло. За післявоєнні роки середньорічний рівень реалізації продукції порівняно з довоєнним зріс: зерна — в 4 рази, м’яса — майже в 7, вовни — у 5 з лишком, молока — у 2 рази. Колгосп очолював комуніст Г. П. Литовченко, обраний 1950 року депутатом Верховної Ради СPCP.
Змінювався й зовнішній вигляд села. У 1950 році за проектом, розробленим архітекторами «Діпросільбуду», почалася забудова Рівного. Були зведені двоповерхове приміщення середньої школи, лікарняний комплекс, зручні котеджі. Крім того, методом народної будови споруджено 3 двоквартирні будинки для вчителів і 2 — для лікарів. Відкрилися майстерні побутового обслуговування, сільмаг, аптека, відділення зв’язку.
Подолавши труднощі відбудовного Періоду, колгосп упевнено розвивав усі галузі сільськогосподарського виробництва. За період з 1950 до 1969 року середньорічне виробництво зерна зросло більш як у 1,5 раза. Тут збирали пересічно по 21,9 цнт з га. Швидкими темпами розвивалось і тваринництво. На фермах колгоспу в 1970 році налічувалось понад 13,5 тис. овець асканійської породи, близько 5 тис. голів великої рогатої худоби. Середньорічна врожайність зернових за роки восьмої п’ятирічки у порівнянні з попередньою зросла на 9,3 цнт з гектара.
За успіхи в розвитку колгоспного виробництва 26 членів артілі нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу, а колишньому голові правління Г. П. Литовченку і чабанові С. С. Коновалову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Механізатори І. Ф. Гладков, П. Г. Приходько нагороджені орденом Леніна, а комбайнер В. Ф. Харченко вдруге удостоєний цієї нагороди. Господарським успіхам сприяла організаторська і виховна робота партійної організації колгоспу, яка налічує 170 комуністів. Переважна більшість з них працює в сфері виробництва. З ініціативи комуністів розгорнулося змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР, за підвищення культури землеробства та найповніше використання техніки. Постійна увага приділяється поширенню досвіду новаторів.
Рівнянський ордена Леніна колгосп ім. XXII з’їзду КПРС (до 1961 року — ім. Сталіна) — одне з найбільших господарств на Херсонщині. За ним закріплено 16 тис. га землі. Щоб освоїти такі великі земельні площі, своєчасно зорати їх, засіяти, зібрати врожай, треба мати потужну техніку. На полях колгоспу працює 85 тракторів, 43 зернові, кукурудзо- та силосозбиральні комбайни, 65 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. Економіка колгоспу міцніє рік у рік. Валовий прибуток зріс у два рази проти минулого п’ятиріччя і в 1970 році перевершив 3 млн. карбованців. Завдяки збільшенню прибутків стало можливим виділяти значно більше коштів для виробничого й культурно-побутового будівництва. Капіталовкладення зросли за восьму п’ятирічку майже у 2 рази. Лише за останні роки в колгоспі споруджено двоповерховий палац культури на 600 місць, десять бригадних клубів, готель, будинок правління артілі, середню, восьмирічну, три початкові школи, сплановано й забудовано дві нові вулиці у селі, піонерську здравницю на узбережжі Азовського моря та багато інших об’єктів культурно-освітнього і побутового призначення. Розгорнулося й житлове будівництво. Протягом 1961 — 1970 рр. понад 600 сімей колгоспників справили новосілля у нових впорядкованих будинках. У селі заасфальтовано близько двох тисяч квадратних метрів тротуарів. Після історичних рішень XXIV з’їзду КПРС про дальший розвиток народного господарства в країні, на околиці села Рівного споруджено міжколгоспний комбікормовий завод, який став до ладу у 1972 році.
Зростає і добробут трудящих села. Середньомісячний заробіток рядового колгоспника у 1970 році становив 72 крб., працівників ферм — 116 крб. В особистому користуванні колгоспників є 18 легкових автомашин, 120 мотоциклів, понад 300 телевізорів. Газифіковано близько половини будинків села. Майже кожна сім’я колгоспників має пральну машину, холодильник тощо. Про успіхи, досягнуті трудівниками колгоспу завдяки постійному піклуванню партії і уряду, розповів на з’їзді делегат XXIV з’їзду КПРС — голова колгоспу І. П. Мазунов.
Добре працює сільська Рада, до складу якої обрано 44 депутати, з них 32 колгоспники, 3 вчителі, 2 медичні працівники і 7 службовців.
Велика увага приділяється дальшому поліпшенню охорони здоров’я трудящих та задоволенню зростаючих культурно-освітніх потреб жителів села. У 1970 році видатки з місцевого бюджету на згадані цілі становили 285,3 тис. крб. Сільська Рада постійно дбає також про благоустрій Рівного. У січні 1970 року на засіданні виконкому прийняли рішення заасфальтувати центральні вулиці села. Невдовзі покрили асфальтом дві вулиці, площу перед новим двоповерховим будинком правління колгоспу. На ній розбили клумби, висадили декоративні чагарники, троянди та інші квіти. Понад тисячу дерев зазеленіло на узбіччі вулиць. З ініціативи постійної комісії, яка відповідає за благоустрій, у п’яти селах, де працюють бригади колгоспу, прокладено водопровід, встановлено 30 водозабірних колонок.
Поліпшується медичне обслуговування населення. У Рівному є оснащена сучасним медичним обладнанням дільнична лікарня на 100 ліжок. Вона має рентгенологічний та фізіотерапевтичний кабінети, бактеріологічну лабораторію, три автомашини невідкладної допомоги. В лікарні працюють 6 лікарів і понад 20 чоловік персоналу з середньою медичною освітою. З 1961 року при лікарні відкрився кабінет грязеводолікування (соляні, хвойні, кисневі, грязеві, озокеритові ванни). Дільничній лікарні присвоєно звання колективу комуністичної праці. Крім лікарні, на території Рівнянської сільської Ради діє 6 медичних пунктів, на чотирьох фермах обладнано профілакторії.
Підвищується освітній і культурний рівень населення Рівного. За роки Радянської влади багато уродженців села здобуло середню, середню спеціальну та вищу освіту. У селі працює середня школа. Вона має навчальні кабінети й лабораторії. Кваліфіковані вчителі навчають 476 учнів. На території сільської Ради працюють також восьмирічна і п’ять початкових шкіл. 1965 року в Рівному відкрито філіал Генічеської дитячої музичної школи-семирічки, на двох її відділеннях навчається 36 дітей колгоспників. Педагогічний колектив середньої школи велику увагу приділяє інтернаціональному вихованню підростаючого покоління. Тут часто відбуваються вечори-фестивалі дружби радянських народів-братів. Учні середньої школи листуються з своїми ровесниками з Німецької Демократичної Республіки, Польської Народної Республіки, Народної Республіки Болгарії, Чехословацької Соціалістичної Республіки та інших соціалістичних країн.
Вечорами багато людей збирається у двоповерховому палаці культури. Кожний знаходить собі заняття до душі. Тут добре обладнана сцена, на якій може виступити будь-яка професійна акторська трупа, є широкоекранна кіноустановка, зал для глядачів, що вміщує 600 чоловік. Працює бібліотека, в якій налічується понад 12 тис. книжок. У палаці культури 12 кімнат призначено для роботи гуртків художньої самодіяльності, в яких бере участь близько 300 мешканців села. Самодіяльні автори створили для колгоспного хору і ансамблів кілька пісень: «Рівнянська лірична», «Пісня про братів Приходьків», «У добру путь, механізаторе», які дістали високу оцінку на районному і обласному оглядах художньої самодіяльності, присвячених 50-річчю Великого Жовтня. Любительська кіностудія, створена при палаці культури, зняла кілька кінофільмів, у т. ч. повнометражний хронікально-документальний, присвячений 30-річчю дружби й змагання з грузинськими колгоспниками.
Традиційними в колгоспі стали свята «Золота осінь», «Слава людям праці» та інші. На перше свято, проведене в 1965 році, до рівнянців приїхали гості з сусідніх артілей. Побували тут і трудівники ордена Леніна колгоспу «Грузія», з яким змагається артіль. Регулярно відбуваються також вечори трудової і бойової слави, в них бере участь майже все населення села.
Багато робиться і для військово-патріотичного виховання молоді. У с. Рівному створено військово-навчальний кабінет. Він добре обладнаний навчальними посібниками і літературою. Активну участь у пропаганді військово-патріотичних знань бере голова артілі І. П. Мазунов, нагороджений у січні 1970 року Почесним Знаком ДТСААФ СРСР.
Фізкультурники села ще в 1950 році через газету «Советский спорт» звернулися до своїх грузинських друзів з пропозицією включити у договір про соціалістичне змагання колгоспів і зобов’язання, що стосуються спортивно-масової роботи. На честь 300-річчя возз’єднання України і Росії у травні 1954 року відбувся мотопробіг Генічеськ—Махарадзе. У вересні 1957 року на стадіоні «Колгоспник» (в м. Гені-чеську) проходила перша товариська зустріч між футбольними командами Генічеська й Махарадзе.
Добре працює первинна організація товариства «Знання», члени якої виступають перед колгоспниками з лекціями, проводять тематичні вечори, теоретичні конференції. Часто лекції супроводяться показом фільмів аматорів колгоспної кіностудії. Створено постійно діючий лекторій медичних знань.
В селі створено також первинну організацію Товариства охорони пам’ятників історії та культури. Вона налічує понад тисячу членів. З її ініціативи та за активною участю мешканців села реставровано всі пам’ятники загиблим воїнам на території сільської Ради, встановлено меморіальні дошки, пам’ятник у Рівному, а також пам’ятну стелу із зображенням ордена Леніна, яким відзначено колгосп.
На початку жовтня 1968 року з нагоди 30-річчя дружби й соціалістичного змагання між трудящими Генічеського та Махарадзевського районів у Генічеську, Рівному та інших селах відбулися торжества. Особливо теплими були зустрічі з посланцями трудящих Грузії у с. Рівному, де зародилася ця дружба. У складі грузинської делегації, яка приїздила до села, був і один з її ініціаторів, голова орденоносного колгоспу ім. Орджонікідзе с. Шрома Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради Грузинської РСР М. П. Орагвелідзе. Він вручив Рівнянському колгоспу унікальну картину «На другій Батьківщині», виконану способом грузинської чеканки. Відомі митці М. Гогуа та К. Очіаурі зобразили грузинську матір, яка зустрічала пораненого воїна-українця. В основу сюжету покладено дійсний факт зустрічі колгоспника з с. Рівного В. І. Лаврентьева у селі Шрома, куди він приїздив з госпіталю. В урочистій обстановці М. П. Орагвелідзе було присвоєно звання почесного громадянина с. Рівного. Торжества перетворилися на хвилюючу демонстрацію непорушної єдності радянських народів-братів.
Трудящі села вже багато років підтримують ділові зв’язки з колективними господарствами НДР, НРБ, ПНР, ЧССР. Вони обмінюються досвідом соціалістичного та комуністичного будівництва. Досягнення зарубіжних друзів висвітлюються на сторінках районної газети. У грудні 1955 року делегація колгоспу с. Рівного брала участь у роботі 4-ї конференції голів і активістів сільськогосподарських кооперативів у м. Лейпцігу.
За роки Радянської влади Рівне перетворилося на впорядковане село високої соціалістичної культури.
Я. Д. КОВАЛЬ, К. А. КОЛОСОВ, I. X. РОЙ